Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/3892/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 10.03.2020. Зареєстровано: 10.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 11.03.2020.
Дата набрання законної сили: 03.03.2020
Номер судового провадження: 1027/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		03 березня 2020 р.Справа № 440/3892/19Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
		Головуючого судді: П`янової Я.В.,
		Суддів: Чалого І.С. , Зеленського В.В. ,
		за участю секретаря судового засідання Олійник А.А.
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 20.12.19 року по справі № 440/3892/19
		за позовом  ОСОБА_1 
		до Міністерства оборони України 
		третя особа:  ІНФОРМАЦІЯ_1 
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
		ВСТАНОВИВ:
		ОСОБА_1 (далі  ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України (далі  відповідач, МОУ), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі  ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якій просить:
		- визнати протиправним та скасувати пункт 1 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.06.2019 № 78, про відмову ОСОБА_1 - дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшини ОСОБА_2 , у призначенні одноразової грошової допомоги;
		- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 - дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшини ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.
		Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено.
		Визнано протиправним та скасовано пункт 1 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14.06.2019 №78 про відмову ОСОБА_1 - дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшини ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги.
		Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.12.2018 щодо виплати одноразової грошової допомоги дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшини ОСОБА_2 у призначенні одноразової грошової допомоги в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням висновку суду.
		Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. 
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до Довідки №1/11 від 27.11.2019, виданою головою ОСББ-73, ОСОБА_2 не був зареєстрований за однією адресою з ОСОБА_1 , однак фактично проживав з нею.
		В свою чергу, відповідач зауважує, що вказана довідка не надавалася на адресу Міноборони, а отже була відсутня при прийнятті оскаржуваного рішення комісії Міноборони.
		Окрім того, вказана довідка підтверджує лише сумісне проживання, а згідно вимог абзацу 1 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, необхідна наявність всіх трьох обставин, а саме: факту спільного проживання; пов`язаність спільним побутом; наявність взаємних прав та обов`язків.
		На підтвердження вказаних обставин, суд першої інстанції посилається на нотаріально засвідчені заяви ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
		Разом з тим, вказані заяви також не надавалися на розгляд Комісії Міноборони та більш того, останні не є документами, які можуть посвідчувати той або інший факт.
		Таким чином, вищевикладеними матеріалами справи не підтверджується коло тих обставин, які могли б свідчити про спільне проживання, пов`язаність спільним побутом та наявність взаємних прав та обов`язків у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
		Також, відповідач зазначає, що до обов`язків Комісії Міноборони не входить перевірка та дослідження вищезазначених обставин. Такими повноваженнями наділені місцеві загальні суди, які в порядку окремого провадження можуть встановити юридичний факт проживання осіб однією сім`єю.
		Разом з тим, суд першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні перебрав на себе повноваження місцевого загального суду, прийняв до уваги документи (довідки, показання свідків та інші), які не надавалися на розгляд Комісії Міноборони та останній не були відомі, надав цим документам оцінку, яка фактично встановлює юридичний факт проживання однією сім`єю на підставі показів свідків та скасував рішення суб`єкта владних повноважень на підставі тих документів, які навіть не існували на момент прийняття цього рішення, а були створені вже під час розгляду судової справи, що, на думку відповідача, є безпідставним та незаконним.
		Крім того, відповідно до абзацу 3 ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
		Втім, згідно з ст. 6 Сімейного кодексу України, правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
		Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.
		Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
		Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 34 Цивільного кодексу України, повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла вісімнадцяти років (повноліття).
		Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , досягла повноліття, через що, відповідно до вимог Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, позивачка не має правового статусу дитини.
		Окремо, також відповідач зазначає, що суд першої інстанції посилається на Довідку Регіонального центру професійно-технічної освіти №1 м. Кременчука від 16.08.2019 №95, відповідно до якої позивачка є ученицею цього закладу з 01.09.2018, а оскаржуване рішення Комісії Міноборони було прийняте 14.06.2019, що свідчить про те, що суд, скасовуючи рішення Комісії Міноборони, посилається на ті документи, які навіть не існували на момент прийняття рішення Комісії та обставини, які викладені в цих довідках, звісно не могли бути відомі Комісії.
		Також, відповідно до ст. 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
		В свою чергу, як вбачається з матеріалів справи, позивачка на час смерті батька працювала в ТОВ «Пост фінанс», що підтверджується даними трудової книжки серії НОМЕР_1 , що свідчить про відсутність повного утримання позивачки з боку батька.
		Крім того, ОСОБА_1 не надано жодного підтверджуючого документа про отримання нею з боку батька будь-якої допомоги, тим більше яка була б постійною та основним джерелом засобів до існування позивачки.
		Враховуючи наведене, правовий статус ОСОБА_1 не підпадає під дію ст. 16-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 5 Порядку № 975, через що остання не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
		З огляду на викладене, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019, прийнявши по справі нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
		Полтавський ОВК подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому в повному обсязі підтримав доводи апеляційної скарги відповідача та просив задовольнити її вимоги. Розгляд справи здійснювати за відсутності представника.
		Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
		Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно з приписами ст. 229 КАС України.
		Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
		Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 20.08.1999 (а.с. 15).
		12.03.2015 ОСОБА_2 , відповідно до Укразу Президента України "Про проведення часткової мобілізації", призваний Кременчуцьким об`єднаним міським військовим комісаріатом Полтавської області в Збройні Сили України, що підтверджується довідкою Кременчуцького об`єднаного міського військового комісаріату Полтавської області від 19.03.2015 № В5376 (а.с. 16).
		Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 27.08.2018 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в Бахмутському районі Донецької області (а.с.18).
		Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 23.08.2018 № 355, причиною смерті ОСОБА_2 є: набряк легенів, ішенічна хвороба серця, стенозуючий коронаросклероз (а.с. 19).
		Відповідно до Витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців (протокол № 460 від 09.11.2018) захворювання старшини ОСОБА_2  "Ішемічна хвороба серця: стенозуючий коронаросклероз", яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , так, пов`язане із захистом Батьківщини (а.с. 22).
		29.12.2018 ОСОБА_1 звернулась до Кременчуцького об`єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, у зв`язку із смертю батька  ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с. 40).
		Листом Полтавського ОВК від 04.03.2019 № 12/598 позивача повідомлено, що для визначення права на отримання нею одноразової грошової допомоги, у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , пакет документів направлений на розгляд Юридичного департаменту Міністерства оборони України. Крім того, зазначено, що документи будуть подані на розгляд Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум після отримання відповідного роз`яснення (а.с. 23).
		Однак, за наслідками розгляду поданої позивачем заяви, комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, було зроблено висновок про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, про що було складено протокол від 14.06.2019 № 78 (а.с. 49).
		Зі змісту витягу протоколу від 14.06.2019 № 78 вбачається, що підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомогистало те, що ОСОБА_1 не має правового статусу дитини (досягла повноліття) та утриманця загиблого (на час смерті батька не навчалася, працювала (згідно даних трудової книжки), на навчання зарахована з 01.09.2018, тобто після смерті батька), а також не проживала з батьком і не вела з ним спільне господарство (проживала з матір`ю) (а.с. 38).
		ОСОБА_1 , не погодившись із вказаним рішенням від 14.06.2019 № 78, звернулась до суду з позовом.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем безпідставно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ.
		Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позову, виходячи з такого.
		Згідно з положеннями статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
		Закон № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
		Згідно з частиною першою статті 3 Закону № 2011-XII дія даного Законупоширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
		Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. 
		Тобто,вищевказанийЗаконпов`язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.
		Відповідно до частини дев`ятої статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
		Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою КМ України № 975 від 25.12.2013, визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) (далі - Порядок № 975).
		Так, згідно з пунктами 3  4 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.
		Одноразова грошова допомога призначається у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, якщо смерть настала:
		1) під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби;
		2) у період проходження військовослужбовцем військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби;
		3) під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві військовозобов`язаним та резервістом, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори.
		Відповідно до п. 5 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть);
		Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб.
		Так, відповідно до частин 2, 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Сім`я утворюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
		З аналізу зазначених норм вбачається, що ознаками, за наявності яких можна стверджувати, що особи належать до однієї сім`ї, є спільність їх проживання, пов`язаність спільним побутом та наявність у них по відношенню один до одного взаємних прав та обов`язків. При чому, підставою для утворення сім`ї може бути, зокрема, кровне споріднення.
		Крім того, відповідно до рішення Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, частин четвертої і п`ятої статті 22 Закону України Про міліціюта частини шостої статті 22 Закону України Про пожежну безпеку(справа про офіційне тлумачення терміна "член сім`ї"), суд вирішив: "До кола членів сім`ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони належать його (її) дружина (чоловік), їх діти і батьки. Щодо них ознака (вимога) ведення спільного господарства з суб`єктом права на пільги в оплаті користування житлом і комунальними послугами застосовується лише у передбачених закономвипадках. Діти є членами сім`ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені у шлюбі або позашлюбні.
		Членами сім`ї військовослужбовця, працівника міліції, особового складу державної пожежної охорони можуть бути визнані й інші особи за умов постійного проживання разом з суб`єктом права на пільги і ведення з ним спільного господарства, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем, працівником міліції, особового складу державної пожежної охорони у безпосередніх родинних зв`язках (неповнорідні брати, сестри зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки та інші)."
		Статтею 151-2 Конституції України визначено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.
		В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 , що підтверджується наявною у матеріалах справи копією свідоцтва про народження НОМЕР_2 від 20.08.1999 (а.с. 15).
		Згідно з довідкою про склад сім`ї № 6/09 від 09.09.2019, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 25). Про реєстрацію ОСОБА_2 в даній довідці не зазначено, однак, зазначено, що позивач перебувала на його утриманні до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , що спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність доказів перебування позивача на утриманні батька.
		Крім того, згідно з довідкою № 1/11 від 27.11.2019, виданою головою ОСББ-73, ОСОБА_2 не був зареєстрований за однією адресою разом з ОСОБА_1 , однак, фактично проживав з нею (а.с. 104).
		Також, в матеріалах справи наявна нотаріально засвідчена заява, якою ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 засвідчили, що ОСОБА_2 майже весь час проживав разом зі своєю сім`єю в АДРЕСА_1 . Крім того, зазначили, що ОСОБА_1 перебувала на утриманні в померлого (а.с. 105).
		Разом з тим, відповідно до розписки, б/н від 15.08.2018, позивачем подано документи до Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука (а.с. 27).
		Згідно з довідкою Регіонального центру професійно-технічної освіти № 1 м. Кременчука від 16.08.2019 № 95, позивач є ученицею РЦ ПТО № 1 м. Кременчука з 01.09.2018 (а.с. 28).
		Окрім того, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Полтавській області та, починаючи з 01.09.2018, відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших категорій громадян отримує пенсію в разі втрати годувальника за батька, померлого під час проходження служби внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини (а.с. 86).
		Також, в матеріалах справи наявне подання ІНФОРМАЦІЯ_6 про призначення ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника від 03.01.2019 № УЧ57658 (а.с. 88), що також спростовує доводи апеляційної скарги про те, що позивач не перебувала на утриманні померлого ОСОБА_2 . 
		З огляду на вищевикладене, наявними у матеріалах справи документами підтверджено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були членами однієї сім`ї, а також те, що позивач перебувала на утриманні у померлого військовослужбовця.
		Доказів протилежного, крім своїх суб`єктивних тверджень, відповідач ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанцій не надав.
		Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що ОСОБА_1 є особою, на яку поширюється дія статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ, оскільки вона, в розумінні статті 3 Сімейного кодексу України, є членом сім`ї загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 та перебувала на його утриманні відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а тому відповідачем безпідставно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ.
		Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надавалися на розгляд Комісії Міноборони певні документи, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки подання неповного пакету документів, які б могли засвідчити той або інший факт, не було підставою для прийняття рішення про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ.
		В свою чергу, питання призначення та виплати одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону № 2011-ХІІ є дискреційними повноваженнями відповідача, оскільки вказаний орган самостійно приймає рішення про призначення або відмову у призначенні грошової допомоги, аналізуючи подані документи, відповідно до норм Закону № 2011-ХІІ та Порядку № 975.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.12.2018 щодо виплати одноразової грошової допомоги дочці померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок захворювання, пов`язаного із захистом Батьківщини, старшини ОСОБА_2 у призначені одноразової грошової допомоги в розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з урахуванням висновку суду.
		Як вбачається з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		В даному випадку відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність свого рішення, що оскаржується.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
		Стосовно решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи відповідача, наведені у відзиві на позов, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
		Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії, параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
		У рішенні Петриченко проти України (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
		Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
		Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
		Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
		Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.
		Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2019 року по справі № 440/3892/19 залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		Головуючий суддя Я.В. П`яноваСудді   І.С. Чалий   В.В. Зеленський   Повний текст постанови складено 10.03.2020 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...