Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 528/36/20 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них; про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:.
Надіслано для оприлюднення: 11.03.2020. Зареєстровано: 12.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2020.
Дата набрання законної сили: 21.05.2020
Номер судового провадження: 2/528/106/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Гребінківський районний суд Полтавської області 
		___________________________________________________________________________________
		Справа № 528/36/20
		 
		Провадження № 2/528/106/20
		 
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		Іменем України
		11 березня 2020 року   м. Гребінка 
		Гребінківський районний суд Полтавської області у складі:
		судді Шевченко В.М., 
		секретар судового засідання Кузуб В.В.,
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін (письмове провадження)
		цивільну справі № 528/36/20
		за позовом ОСОБА_1 
		до ОСОБА_2 
		про захист честі, гідності та ділової репутації,
		 
		УСТАНОВИВ:
		 
		позивач ОСОБА_1 , звертаючись з позовом до суду, просить визнати недостовірною та такою, що порушує його права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації інформацію, розповсюджену відповідачем ОСОБА_2 в мережі інтернет на загальнодоступних сторінках соціальної мережі www .facebook .com « ІНФОРМАЦІЯ_3 « ІНФОРМАЦІЯ_4 , де розміщено повідомлення: «КАРМА. Дії та їх наслідки», зокрема, що мер був за кермом і п`яний, як ціп, бо розбив службове авто в драбадан, на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. Позивач вказує, що вказана інформація, яка є недостовірною та не відповідає дійсності, була поширена на загальнодоступній сторінці групи « ІНФОРМАЦІЯ_4», яка має 14 587 учасників, серед яких є його виборці - мешканці Гребінківської міської об`єднанної територіальної громади, депутати Гребінківської міської ради та підлеглі. Оскільки ОСОБА_1   займає посаду голови міста, то  поширення окресленої інформації створює негативну соціальну оцінку серед мешканців  місцевої громади, чим порушує немайнові права позивача на честь, гідність та ділову репутацію. Способом захисту в позові визначено спростування поширеної інформації у спосіб, в який вона була поширена. Крім цього, позивач вказує, що внаслідок порушення його немайнових прав він має право на стягнення моральної шкоди, яку визначає розміром в 100 000,00 грн, розмір якої визначено від глибини душених страждань позивава, ступеня вини відповідача, приниження честі, гідності та ділової репутації. Просить стягнути судові витрати.
		 
		27.01.2020 ухвалою суду прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та встановлено сторонам строк на реалізацію процесуального права подачі заяв по суті позовних вимог. 
		 
		Відповідач ОСОБА_2   у встановлений судом строк подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому вказує, що він не є автором спірної інформації, сам він не звинувачував позивача в тому, що останній п`яний розбив авто, а поширив інформацію, про голову міста, яка потребувала перевірки. 13.01.2020 з цього приводу звернувся у Гребінківську міську раду. Позов оцінює як помсту за його громадянську позицію. Як  житель м. Гребінка  має право знати, чи дійсно позивач як службова публічна особа дійсно розбив службовий автомобіль і чи дійсно він перебував у стані алкогольного сп`яніння. Крім цього, в коментарі під картинкою, тобто спірною інформацією, не звинувачував позивача та не стверджував, що він дійсно розбив службовий автомобіль. Картинкою поділився у «Фейсбуці» в групі « ОСОБА_4 ». Вважає, що його залучено як неналежного відповідача, оскільки не він автор  інформаційного матеріалу та власник веб-сайта.
		 
		07.02.2020 ОСОБА_1 подав відповідь на відзив, де вказав, що у відзиві відповідач підтвердив та вказав розповсюдження ним недостовірної та неперевіреної інформації.  Доказів, що вказана інформацію розповсюджувалася іншими особами відповідач у відзиві не надав.  Позивач вказує, що стилістика викладення відповідачем спірної інформації має стверджувальну форму.  Крім цього, у відзиві не надано доказів, що технічне обслуговування та ремонт автомобіля пов`язаний саме службового автомобіля марка RENAULN, модель  KOLEOS, тип VF 1 RZG 00858263091, реєстраційний номер НОМЕР_1 , учасником ДТП є позивач, який перебував у стані алкогольного сп`яніння. У відповіді на відзив вказується проте, що ОСОБА_2 є належним відповідачем.
		 
		27.02.2020 відповідач ОСОБА_2 подав суду копії доказів, зокрема: лист першого заступника керівника Лубенської місцевої прокуратури; витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 42020171240000032; лист начальника Гребінківського відділу Лубенської місцевої прокуратури; витяг з ЄРДР по кримінальному провадженню № 12020170150000060. Докази направлення копій  стороні позивача надано суду.
		 
		28.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про витребування доказів, а саме Лубенської місцевої прокуратури Полтавської області, матеріали перевірки, які стали підставою для винесення висновку першим заступником керівника Лубенської місцевої прокуратури Котяшем А.І. про «встановлений факт» вчинення ДТП головою Гребінківської міської ради ОСОБА_1 на службовому автомобілі Гребінківської міської ради RENAULN KOLEOS VF 1 RZG 00858263091, реєстраційний номер НОМЕР_2 ; та у Гребінківському ВП ГУНП в Полтавській області, завірені належним чином копії матеріалів кримінального провадження № 42020171240000032 від 14.02.2020 за фактом вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення , передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
		 
		Ухвалою від 02.03.2020 відмовлено у задоволенні вказаного клопотання, судовий розгляд відкладено на 10.03.2020.
		 
		05.03.2020 адвокатом Рябекою Р.М. подано суду клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів цивільної справи, а саме: копію адвокатського запиту № 2 від 02.03.2020, адресованого начальнику Гребінківського відділу Лубенської місцевої прокуратури Замулку С.А.; копію відповіді на адвокатський запит № 33/1-2429 вих.20 від 04.03.2020. Надано суду докази направлення копій  стороні відповідача.
		 
		Станом на 10.03.2020 у суду відсутні дані щодо подання відповідачем ОСОБА_2   заперечення, що є його процесуальним правом, а не обов`язком.
		 
		При відкритті провадження судом було ухвалено проводити судовий розгляд цієї справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. У подальшому 04.02.2020 ОСОБА_2 подав заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а 14.02.2020 - про виклик свідків. 19.02.2020 постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні цих заяв. 24.02.2020 ухвалою відкладено судовий розгляд на 02.03.2020 у зв`язку із відсутністю даних щодо отримання сторонами ухвали суду від 19.02.2020. Ухвалою від 02.03.2020 було відкладено судовий розгляду на 10.03.2020. На підставі положень ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. У такому випадку судове засідання не проводиться. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного тексту судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України). Судовий розгляд справи призначено на 10.03.2020.
		 
		Суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві, відповіді на відзив та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, із врахуванням заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
		 
		Преамбула до Загальної Декларації прав людини закріплює положення про те,  що визнання гідності,  властивої всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є  основою свободи, справедливості та загального миру. Преамбула  до Міжнародного пакту про економічні,  соціальні та  культурні  права проголошує,  що  всі  права людини «випливають  із властивої людській особі гідності».
		 
		Ці ідеї  відображені  й у Конституції України, згідно з якою людина,  її життя  і здоров`я, честь  і  гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав  і  свобод  людини  - головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України), кожен має право на повагу до його гідності (частина 1 статті  28 Конституції України).
		 
		Конституція України як Основний Закон закріплює в Україні засади державної політики, спрямованої, насамперед, на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Основний Закон України заклав серйозне підґрунтя для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. В Конституції України відображається надзвичайно цінна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. 
		 
		На забезпечення ефективного захисту прав та свобод людини направлені норми Конституції України про розповсюдження юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають у державі, а також на відшкодування моральної та матеріальної шкоди, як результат порушених прав фізичних та юридичних осіб.
		 
		Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у соціальній мережі www .facebook . com на загальнодоступних сторінках « ІНФОРМАЦІЯ_7 : « ІНФОРМАЦІЯ_12 , що був за кермом сам мер і п`яний як ціп бо розбив службове авто в драбадан на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. КАРМА Дії та їх наслідки».
		 
		Як вбачається з дослідженого судом письмового доказу, відповідну інформацію відтворено на фото автомобіля сірого кольору, марки RENAULN, державний номер НОМЕР_2 . Відповідний матеріал розміщеноу мережі www .facebook.com на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_3 »  та « ОСОБА_4 » /а.с. 15,16/.
		 
		Водночас, у викладеному письмовому тексті зазначено лише загальну назву посади «мер», при цьому не конкретизовано ні місто,  ні прізвище, ім`я та по-батькові особи, а далі вказується про стан алкогольного сп`яніння цієї особи, внаслідок чого було завдано певних пошкоджень службовому авто, марка та модель якого у тексті відсутні. 
		 
		Також, як вбачається з наданих письмових доказів,  автомобіль, зображений на фото зі змістом відповідної інформації,  є власністю  Гребінківської міської ради - марка RENAULN, модель  KOLEOS, тип VF 1 RZG 00858263091, реєстраційний номер НОМЕР_2 /а.с. 11/.
		 
		Відповідно до переліку зазначений службовий автомобіль, закріплено за міським головою /а.с. 14/.
		 
		Рішенням Гребінківської міської ради Полтавської області від 27.11.2017 № 2 визначено повноваження Гребінківського міського голови Колісніченка Віталія Івановича /а.с. 10/.
		 
		У відзиві на позов ОСОБА_2 вказав, зокрема, що він не звинувачував позивача, тобто ОСОБА_1 , про те, що останній п`яний розбив службовий автомобіль, а лише поширив інформацію про службову особу - голову міста, яка потребувала перевірки. Відповідною картинкою він поділився у мережі www.facebook.com в групі « ІНФОРМАЦІЯ_4», а тому відповідач не є автором поширеної інформації /а.с.32,33/.
		 
		Частина 1 статті 34 Конституції України визначає, що кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
		 
		Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		 
		За приписами  ст. 1 Закону України «Про інформацію`під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані,  які можуть бути збережені  на  матеріальних  носіях або відображені в електронному вигляді.
		 
		У законодавстві при цьому робиться чітке розмежування між інформацією фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, які не підлягають доведенню і спростуванню (стаття 30 Закону України «Про інформацію»).
		 
		Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		 
		При образі винний принижує честь і гідність особи шляхом висловлювання нецензурних чи брутальних слів, вчиненням непристойних або насильницьких дій (жесту та ін.), або дає непристойну оцінку особистим якостям чи поведінці особи у формі, яка різко суперечить прийнятому спілкуванню між людьми.
		 
		Основна різниця між образою і наклепом полягає в характері посягання на честь і гідність особи. При образі винний дає оцінку особистих якостей особи, його поведінки, причому це може відбуватися й віч-на-віч, тоді як при наклепі йдеться про поширення серед інших осіб вигаданих «фактів», які ганьблять особу. При образі обов`язковою ознакою є непристойність форми, тоді як при наклепі така ознака, частіш за все, відсутня.
		 
		Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації,  оскільки  вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. (абзац 1 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 № 1, далі - Постанова Пленуму ВСУ  від 27.02.2009 № 1)
		 
		Захист честі, гідності і ділової репутації - право громадянина та юридичної особи вимагати через суд спростування недостовірної інформації (відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво), яка принижує їхню честь, гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди їхнім інтересам. 
		 
		Під поширенням відомостей слід розуміти опублікування їх у пресі, передачу по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації, викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, а також в іншій формі невизначеному числу осіб або хоча б одній людині.
		 
		Зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації становлять правовідносини, за яких морально потерпіла сторона наділяється правом вимагати через суд спростування відомостей, які порочать її честь, гідність та ділову репутацію, а друга сторона, яка такі відомості поширила, зобов`язана дати спростування, якщо не доведе, що відомості відповідають дійсності. 
		 
		Позов про спростування відомостей, що порочать честь і гідність, може бути пред`явлений особою, про яку поширено такі відомості, а також її близькими родичами, якщо відомості прямо чи посередньо їх порочать. Заінтересована особа має право на судовий захист у зазначеному порядку й у разі поширення таких відомостей щодо члена її сім`ї або іншого родича, який помер. 
		 
		Зобов`язаними суб`єктами названих правовідносин є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам громадян чи організацій. Таким чином, відповідачем у справі про захист честі і гідності може бути фізична або юридична особа, яка поширила відомості, що порочать позивача.
		 
		За положенням статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
		 
		Таким чином,  відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження,  думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків,  які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача,  не можна перевірити на предмет їх  відповідності  дійсності  (на  відміну  від  перевірки істинності  фактів)  і  спростувати,  що  відповідає  прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини  при  тлумаченні положень статті 10 Конвенції.
		 
		Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію,  а  також  інші  особисті немайнові права,  вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 Цивільного кодексу України та відповідним  законодавством  правом  на відповідь,  а також на власне тлумачення справи (стаття 30 Закону України «Про інформацію») у тому  ж засобі   масової   інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
		 
		Відповідно до частини 1 статті 30  Закону України «Про інформацію»  ніхто  не  може  бути притягнутий  до відповідальності за висловлення оціночних суджень. 
		 
		Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
		 
		Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію Гребінківського міського  голови Колісніченка В.І. інформації, що розміщена відповідачем ОСОБА_2 у соціальній мережі www .facebook .com на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_3 «» ІНФОРМАЦІЯ_4 ».
		 
		Складову предмету спору становить вимога позивача ОСОБА_1   про зобов`язання відповідача ОСОБА_2 спростувати інформацію, яка є предметом оскарження, протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
		 
		Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ  Конвенцію  про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини  як джерело права.
		 
		У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статті 10 Конвенції.
		 
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  встановлено право кожного  на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
		 
		Відповідно до  роз`яснень, які містяться в пунктах 15, 21 Постанови Пленуму ВСУ  від 27.02.2009 № 1, однією  із  складових правопорушення, наявність якої  може бути підставою для задоволення позову,  є  поширення недостовірної інформації.
		 
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		 
		Згідно з пунктом 18 Постанови Пленуму ВСУ  від 27.02.2009 № 1, положеннями статті 277 ЦК  обов`язок  довести,  що  поширена інформація є достовірною,  покладається на відповідача, проте позивач має право подати   докази   недостовірності  поширеної  інформації.  Позивач повинен довести факт поширення інформації  відповідачем,  а  також те,  що  внаслідок  цього  було  порушено  його особисті немайнові права. 
		 
		Відповідно до роз`яснень пункту 19 Постанови Пленуму ВСУ  від 27.02.2009 № 1, вирішуючи  питання  про  визнання  поширеної   інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати,  чи  є  вона  фактичним  твердженням,  чи   оціночним судженням.
		 
		Згідно  з пунктом 15 Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 № 1 негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
		 
		Позивач ОСОБА_1 займає посаду Гребінківського міського голови, тобто є публічною особо, а тому межі допустимої критики щодо  нього значно ширша, ніж окремої пересічної особи. 
		 
		Судом встановлено, що в поширеній в такий спосіб відповідачем письмової інформації зображено службовий автомобіль Гребінківської міської ради, тобто відповідний коментар ОСОБА_2   створено на фоні автомобіля, що  належить Гребінківській міській раді та закріплений за позивачем як за міським головою, з коментарем: «…був за кермом саме мер і п`яний як ціп…», безпосередньо стосується саме Гребінківського міського голову ОСОБА_1 ,  не є критикою дій міського голови та не стосується його приватного життя,  а є фактичним твердженням,  яке не підтверджене належними та допустимими доказами.
		 
		Спірна інформація порушує особисті немайнові права Гребінківського міського голови, зокрема право на ділову репутацію та її недоторканність. Подібними висловлюваннями та неперевіреними даними відповідач фактично висвітлює нібито протиправну поведінку позивача, яка полягає у керуванні автомобілем у стані алкогольного сп`яніння. 
		 
		Вказана інформацію є дискредитуючою та формує відповідну негативну думку у представників громади, органу місцевого самоврядування, інших установ,  організацій, що є неприпустимим. 
		 
		Також поширена інформація підриває авторитет позивача ОСОБА_1 як міського голови у територіальній громаді та позиціонує його як особу, яка керувала службовим автомобілем у стані алкогольного сп`яніння, тобто порушила правила дорожнього руху, внаслідок чого службовий автомобіль зазнав певних технічних пошкоджень, а кошти платників податків були скеровані на здійснення  ремонтних робіт, спричинених начебто протиправною поведінкою позивача. Тобто, спірна інформація є  приниженням ділової репутації відповідача  та розповсюдження щодо нього  неправдивої інформації. 
		 
		Велика Палата Верховного Суду у пункті 6.32 постанови від 12.11.2019 у  справі  №904/4494/1 зазначила, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: 
		а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; 
		б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; 
		в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності;  
		г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
		 
		Враховуючи викладене, для задоволення позовних вимог про спростування недостовірної інформації достатньо доведення факту поширення недостовірної, неправдивою або перекрученої інформації, яка може завдати шкоду особистим немайновим правам особи, або висвітлити діяльність фізичної особи як протизаконну, антиморальну, неналежну, дискредитуючу тощо.
		 
		При цьому, слід зазначити, що спірна інформація містить стверджувальний характер, в ній йдеться про встановлені факти, така інформація є негативною і завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки дискредитує його як міського голову.
		 
		Відповідно до роз`яснень пункту 24. Постанови Пленуму ВСУ  від 27.02.2009 № 1, задовольняючи  позов,  суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити,  чи  було  порушено  особисте  немайнове  право особи,  яка  саме  інформація  визнана  недостовірною  та порочить гідність,  честь чи ділову репутацію позивача,  а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права. 
		 
		Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, приймаючи до уваги письмові заяви учасників справи по суті позову, керуючись положеннями діючого законодавства, суд дійшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача ОСОБА_1 інформацію: « ІНФОРМАЦІЯ_12, що був за кермом сам мер і п`яний, як ціп, бо розбив службове авто в драбадан, на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платників податків зліплять в кучу. Карма. Дії і їх наслідки.», - оскільки спірний вислів містить негативну інформацію, що носить стверджувальний характер, однак зазначені факти не відповідають дійсності з огляду на відсутність відповідного судового рішення стосовно вказаних дій із встановленням вини позивача у їх вчиненні. Зазначені відповідачем відомості є не оціночними судженнями, а недостовірною негативною інформацією, яка не відповідає дійсності, та є фактичним звинуваченням, що порушує презумпцію невинуватості за відсутності доказів доведеності вини позивача у порядку, передбаченому законом, тому оскаржувана інформація, яка завдає шкоди діловій репутації позивача,  підлягає спростуванню у спосіб, яким вона була поширена, тобто шляхом розміщення відповідного матеріалу у соціальній мережі www .facebook.com на загальнодоступних сторінках « ІНФОРМАЦІЯ_3 « ОСОБА_4 » протягом десяти днів з дня набрання рішенням суду законної сили.
		 
		Твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, спростовуються наявними у матеріалах справи доказами. Зокрема, суд критично оцінює пояснення  ОСОБА_2 стосовно того, що він є неналежним відповідачем. У відзиві зазначено, що  належним відповідачем є саме автор поширеної ним інформації та власник веб-сайту. Суд відхиляє вказані  доводи відповідача з огляду на таке.
		 
		У статті 1 Закону України «Про телекомунікації» зазначено: домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; доменне ім`я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою. 
		 
		Поняття «веб-сайт» міститься у наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 року № 327/225 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади», згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб`єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет. 
		 
		Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того щоб сайт був позначений конкретним доменним ім`ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім`я у відповідному домені. 
		 
		Доменне ім`я www .facebook .com є приватним доменним іменем другого рівня в домені соm, який є загальним доменом верхнього рівня. Доменне ім`я www . ІНФОРМАЦІЯ_2 не відноситься до українського сегменту Інтернет.
		 
		Адреса Facebook не належить до адресного простору українського сегмента мережі Інтернет, адміністрування цих доменних імен в Україні не здійснюється.
		 
		На підтвердження вказаних у позові обставин ОСОБА_1   надав роздруківку з персональної сторінки відповідача « ОСОБА_6 » та із сайту «ІНФОРМАЦІЯ_4»  у соціальній мережі Facebook.
		 
		ОСОБА_2 у відзиві визнав, що дійсно він поширив спірну інформацію у соціальній мережі  Facebook  на своїй сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та на сайті « ІНФОРМАЦІЯ_4» /а.с. 32/.
		 
		В силу частини 1 статті 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.
		 
		Судом встановлено, що інформаційний матеріал, що є предметом спору, був поширений відповідачем  на загальнодоступних сторінках в соціальній мережі www .facebook.com без посилання на особу, яка, як зазначено відповідачем, є джерелом інформації, чи відповідний веб-сайт, а тому ОСОБА_2 є належним відповідачем.
		 
		Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача. Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності (постанова Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 522/141516/14).
		 
		У даному випадку позивач подав докази та довів перед судом недостовірність поширеної інформації , хоча цей процесуальний обов`язок належить відповідачу, який достовірність поширеної інформації не довів.
		 
		Доведення позивачем факту поширення в соціальній мережі Facebook інформації про нього та неспростування цього відповідачем викладено у постанові Верховного Суду від 24.10.2018  у справі № 201/6995/17 .
		 
		Відповідно до положень частин 1, 3 статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		 
		Особа, стосовно якої поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди її інтересам, честі, гідності або діловій репутації, має право крім спростування таких відомостей вимагати також відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням. 
		 
		Згідно із частинами першою - третьою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		 
		У поширеній відповідачем інформації голова Гребінківської міської ради Полтавсьокї області  ОСОБА_1 позиціонується як особа, яка керувала автомобілем у стані алкогольного сп`яніння та вчинила дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого службовий автомобіль міської ради зазнав певних механічних ушкоджень та у подальшому кошти платників податків будуть скеровані на ремонт цього автомобіля, пошкодженого внаслідок відповідних протиправних дій позивача. 
		 
		Така інформація вкрай негативно впливає на ділову репутацію позивача та може у подальшому мати відповідні негативні наслідки, висвітлює його поведінку як незаконну та аморальну, таку, що порушує чинне законодавство у сфері дотримання правил дорожнього руху.
		 
		Згідно зі статтею 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
		 
		Поширена відповідачем інформація порушує особисті немайнові права позивача, зокрема право на ділову репутацію та її недоторканність. Подібними висловлюваннями та неперевіреними даними відповідач фактично висвітлює як протиправну поведінку позивача  та формує відповідну негативну думку у представників громади, органу місцевого самоврядування, інших  організацій, що є неприпустимим.
		 
		Також поширена інформація підриває авторитет позивача у місті й області та позиціонує його як особу, яка скеровує кошти платників податків на відновлення службового автомобіля, що зазнав пошкоджень внаслідок порушення міським головою правил дорожнього руху.
		 
		Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких позивач  може вважати, що йому заподіяно моральної шкоди.
		 
		Розмір компенсації моральної шкоди залежить від характеру діяння особи, яка її заподіяла, а також від негативних наслідків через порушення немайнових прав позивача. При визначенні   розміру  відшкодування  враховуються  вимоги розумності і справедливості.
		 
		Виходячи з наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства України, підтвердження матеріалами справи поширення відповідачем недостовірної інформації щодо позивача, яка стосується вчинення ним як посадовою особою незаконних дій, тобто наявності факту порушення відповідачем особистих немайнових прав позивача, наслідком чого є відшкодування моральної шкоди, завданої у вигляді приниження ділової репутації позивача, а також виходячи з вимог розумності та справедливості суд приходить до висновку відносно розміру моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у сумі  10 000,00 грн.
		 
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, підлягає частковому задоволенню.
		 
		Завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі наявних у справі матеріалів, а також розподіл судових витрат між сторонами, правове регулювання якого міститься в положеннях статей  141, 142 ЦПК України.
		 
		За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 статті 141 ЦПК України).
		 
		Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача ( частина 2 статті 141 ЦПК  України).
		 
		Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також  часткове задоволення позову, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 522,40 грн  (за дві позовні вимоги немайнового характеру та одну позовну вимогу майнового характеру про стягнення моральної шкоди, виходячи із розміру задоволених вимог та, відповідно, мінімальної ставки судового збору). 
		 
		За приписами до частин 1,3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, крім іншого, витрати на професійну правничу допомогу.
		 
		Відповідно до абзацу 1 частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
		 
		Згідно із положеннями частин 1, 2 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
		 
		Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, (ч.3 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України).
		 
		У своїй постанові від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що склад та розмір витрат, повіданих з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунки таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
		 
		До позовної заяви додано квитанцію від 20.01.2020 № 05-20/1 про сплату ОСОБА_1 5000,00 грн адвокату Рябекі Р.М. на підставі договору № 05-20 від 18.01.2020/а.с. 17/.
		При цьому, на підтвердження надання правничої допомоги суду надано, зокрема, ордер про надання правової допомоги від 18.01.2020 № 078020, відповідно до якого ОСОБА_1 надається правова допомога адвокатом Рябекою Р.М. на підставі договору про надання правової допомоги/доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної допомоги № 05-20 від 18.01.2020 /а.с 19/.
		 
		Отже, як вбачається із наданих письмових доказів, адвокат Рябека Р.М. надає послуги ОСОБА_1 на безоплатній основі.
		 
		В силу процесуального законодавства склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, проте в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження укладення позивачем договору про надання професійної правничої допомоги на оплатній основі із детальним описом виконуваних робіт та розміром відповідних витрат, пов`язаних з розглядом справи, акту приймання-передачі наданих послуг,  понесення позивачем витрат на вказаний вид допомоги відповідно до наданих послуг. 
		 
		Як вбачається із матеріалів справи, заяви по суті - позовна заява, відповідь на відзив, а також клопотання про витребування доказів, підписано та подано суду позивачем ОСОБА_1 , а не адвокатом Рябекою Р.М., який має право надавати правову допомогу ОСОБА_1 на підставі ордеру про надання безоплатної правової допомоги № 078020 від 18.01.2020. Єдиним клопотанням, підписаним адвокатом Рябекою Р.М. та поданим суду в цьому спорі, є клопотання про приєднання до матеріалів справи доказів. 
		 
		Суд відхиляє попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, в якому детально викладено розмір витрат на професійну правничу допомогу /а.с. 20/, оскільки вказаний розрахунок не може підмінити договір про надання професійної правничої допомоги на оплатній основі із детальним описом виконуваних робіт та розміром відповідних витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		 
		Оскільки адвокат ОСОБА_7 М. надає послуги ОСОБА_1 на безоплатній основі, що підтверджено ордером  про надання правової допомоги від 18.01.2020 № 078020, то суд критично оцінює квитанцію від 20.01.2020 № 05-20/1 про оплату правової допомоги.
		 
		Велика Палата Верховного Суду за результатами розгляду справи № 755/9215/15-ц дійшла висновку, що зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
		 
		Крім того, суд зауважив, що вимога ч. 8 ст. 141 ЦПК України щодо строку та порядку подання доказів про розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, має застосовуватися і до справ, що розглядаються у спрощеному провадженні, де судових дебатів немає. Така практика запроваджена Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 16 квітня 2019 року у справі № 817/1889/17.
		 
		При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію їхньої реальності (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
		 
		При вирішенні питання щодо певних видів правничої допомоги адвоката враховується пов`язаність їх із розглядом справи, обґрунтованість і розумність визначення у контексті обсягу заперечень, наданих протилежною стороною (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц)
		 
		На підставі викладеного, суд відмовляє у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу. 
		 
		Враховуючи наведене та керуючись Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 3, 28, 34, 68 Конституції України, ст.ст. 23, 201, 277, Цивільного кодексу України, Законом України «Про інформацію», Законом України «Про телекомунікації», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про судовий збір», Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27.02.2009 року № 1, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 137, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, 
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		позовні вимоги  -  задовольнити частково.
		 
		Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1   інформацію, поширену ОСОБА_8 у соціальній мережі Facebook на сторінках « ІНФОРМАЦІЯ_3 « ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме: 
		 
		« ІНФОРМАЦІЯ_12 , що був за кермом сам мер і п`яний як ціп бо розбив службове авто в драбадан на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. КАРМА Дії та їх наслідки».
		 
		Зобов`язати ОСОБА_8 спростувати недостовірну інформацію:
		 
		« ІНФОРМАЦІЯ_12, що був за кермом сам мер і п`яний як ціп бо розбив службове авто в драбадан на евакуаторі тихенько в Полтаву, а там за рахунок платника податків зліплять в кучу. КАРМА Дії та їх наслідки»;
		у спосіб її поширення 26.12.2019 - шляхом розміщення спростування недостовірної інформації вказаного змісту на сторінках « ОСОБА_6 » та « ОСОБА_4 » у соціальній мережі Facebook  протягом десяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
		 
		Стягнути з ОСОБА_2   на користь ОСОБА_1   компенсацію заподіяної моральної шкоди в сумі 10 000,00 грн (десять тисяч грн. 00 коп).
		 
		Стягнути з ОСОБА_2   в дохід держави  судовий збір у розмірі  2 522,40 грн (дві тисячі п`ятсот двадцять дві грн 40 коп), 
		 
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_8 моральної шкоди в розмірі 90 000,00 грн (дев`яносто тисяч грн 00 коп) - відмовити.
		 
		Відмовити ОСОБА_1 у відшкодуванні судових витрат на професійну правничу допомогу.  
		 
		Копію рішення направити учасникам справи.
		 
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подачі апеляційної скарги до Полтавського апеляційного суду через Гребінківський районний суд Полтавської області у строки, встановлені статтею 354 ЦПК України.
		 
		Інформацію стосовно справи, що розглядається, можна отримати за адресою: м. Гребінка, вул. Я. Мудрого, 4, та на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud1605.
		 
		Учасники справи: 
		 
		Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , тел. НОМЕР_4 ;
		 
		Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_5 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_2 .
		 
		Складення повного тексту рішення - 11.03.2020. 
		 
		Суддя  В. Шевченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...