Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 120/930/19-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 11.03.2020. Зареєстровано: 12.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2020.
Дата набрання законної сили: 11.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/29324/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		11 березня 2020 року 
		Київ
		справа №120/930/19-а
		адміністративне провадження №К/9901/29324/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: 
		судді-доповідача Дашутіна І. В., 
		суддів Шишова О. О., Яковенка М. М., 
		розглянув в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Міністерства енергетики та захисту довкілля України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2019 у складі судді Демитор Н. В. та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019 у складі колегії суддів: Шидловського В. Б., Матохнюка Д. Б., Боровицького О. А. у справі № 120/930/19-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства екології та природних ресурсів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, - 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
		1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України, в якому просив:
		- скасувати наказ відповідача від 21.01.2019 № 17-0 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління роботи з персоналом Міністерства екології та природних ресурсів України;
		- поновити позивача на посаді начальника Управління роботи з персоналом Міністерства екології та природних ресурсів України з 22.01.2019;
		- стягнути заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 113 865, 92 грн;
		- стягнути на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 15 000 грн;
		- стягнути на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30 000 грн.
		2. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2019 позовні вимоги задоволено частково:
		- визнано протиправним та скасовано наказ від 21.01.2019 № 17-0 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління роботи з персоналом Міністерства екології та природних ресурсів України;
		- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління роботи з персоналом Міністерства екології та природних ресурсів України з 22.01.2019;
		- стягнуто з Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 22.01.2019 по 09.07.2019 в сумі 242 345, 25 грн (з відповідними відрахуваннями загальнообов`язкових платежів);
		- рішення суду допущено до негайного виконання в частині поновлення на посаді та присудження виплати заробітної плати - у межах суми стягнення за один місяць, а саме 42 147 грн (з відповідними відрахуваннями загальнообов`язкових платежів).
		В іншій частині позовних вимог відмовлено.
		2.1. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019 апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
		3. Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:
		3.1. У березні 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника Управління роботи з персоналом Міністерства екології та природних ресурсів України.
		3.2. Наказом в. о. державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів України від 24.09.2018 № 332-о позивача призначено на посаду начальника Управління роботи з персоналом Міністерства екології та природних ресурсів України.
		3.3. У подальшому, наказом в.о. державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів України від 21.01.2019 № 17-о позивача звільнено з посади начальника Управління роботи з персоналом Міністерства екології та природних ресурсів України за угодою сторін, згідно з пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
		3.4. Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття такого рішення Міністерство екології та природних ресурсів України вважає заяву ОСОБА_1 від 21.01.2019.
		3.5. Позивач звернувся до суду із вказаним позовом оскільки вважає вищевказаний наказ про звільнення його з посади неправомірним. 
		4. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вказав на те, що між сторонами була відсутня згода з основних умов угоди про припинення трудового договору. Крім того, судами встановлено відсутність волевиявлення ОСОБА_1 щодо його звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
		Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:
		5. Відповідачем подано касаційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 
		5.1. Доводи касаційної скарги, грунтуються на тому, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної оцінки доводам позивача щодо наявності в матеріалах справи власноруч написаної позивачем заяви про звільнення за угодою сторін. Крім того, відповідач наголошує на тому, що позивачем не надано належних доказів того, що написання заяви відбувалось під тиском, а також перебування його на лікарняному, оскільки листок про тимчасову непрацездатність, досліджений судами, не містить усіх необхідних реквізитів визначених законом. Разом з тим, на переконання скаржника, надання судами оцінки наявності механічних потертостей та підчищення в журналі вхідної кореспонденції Управління роботи з персоналом є необгрунтованим, оскільки встановлення таких обставин належить до компетенції експерта.
		6. Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:
		7. Частиною другою статті 19 Конституції України від 28.06.1991 № 254к/96-ВР визначено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		8. Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України 06.07.2005 №  2747-IV (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		9. За приписами статті 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №  889-VIIІ (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 889-VIIІ) правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
		Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
		Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
		10. Відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIIІ державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
		11. Крім того, пунктом 1 статті 36 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №  322-VIII (далі - КЗпП України) визначено, що однією з підстав для припинення трудового договору є угода сторін.
		12. Відповідно до частини першої статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
		13. Статтею 5-1 Кодексу законів про працю України визначено, що працездатним громадянам, які постійно проживають на території України гарантовано правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
		14. Положеннями частини шостої статті 43 КЗпП України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		15. Водночас, при звільненні особи з публічної служби за загальними підставами, передбаченими КЗпП України, на цю особу поширюються гарантії, передбачені цим Кодексом, якщо інше прямо не визначено спеціальним законом.
		16. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		17. Основними умовами угоди про припинення трудового договору за пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. 
		18. Так, визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених пунктом 1 частиною першою статті 36 КЗпП України.
		19. Відсутність належного волевиявлення не дає підстав уважати наявність наміру працівника звільнитись саме за угодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пункту 1 частиною першою статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).
		20. Аналогічна позиція щодо необхідності дотримання вимог КЗпП України в частині досягнення дати звільнення за угодою сторін викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 під час касаційного перегляду справи № 1340/6082/18.
		21. Таким чином, на переконання колегії суддів, судами попередніх інстанцій правильно вказано на те, що працівник не може бути звільнений відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін, якщо одна зі сторін не надає згоди на припинення трудового договору за цією підставою або не було досягнуто домовленості щодо дати такого звільнення. У такому разі трудовий договір може бути припинений з інших підстав, передбачених КЗпП України.
		22. Припинення трудового договору за пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, але пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу.
		23. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.
		24. Тобто, при досягненні домовленості між працівником і роботодавцем трудовий договір припиняється у строк, визначений сторонами.
		25. Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України можуть бути в письмовій або в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення.
		26. При цьому, пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору на підставі пункту 1 можуть бути, як в письмовій, так і в усній формі. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України і дата звільнення.
		27. Стосовно доводів скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги обставини подання та розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення за угодою сторін від 21.01.2019, колегія суддів зазначає наступне.
		28. Під час розгляду справи судом першої інстанції було витребувано у відповідача та оглянуто в судовому засіданні оригінали Журналів виходу на роботу працівників Управління роботи з персоналом за січень 2019 року, вхідної кореспонденції Управління, реєстрації заяв про відпустки за січень 2019 року. Окремі копії сторінок указаних журналів містяться в матеріалах адміністративної справи.
		29. Відповідач стверджує, що заява ОСОБА_1 від 21.01.2019 про звільнення за угодою сторін була подана ними особисто 21.01.2019 в приміщенні Міністерства екології та природних ресурсів України за адресою: м. Київ, вул. Митрополита В. Липківського, 35.
		30. Як встановлено судами попередніх інстанцій під час огляду Журналу виходу на роботу працівників Управління роботи з персоналом, у ньому 21.01.2019 відсутній підпис позивача про його присутність на робочому місці.
		31. Водночас, заява ОСОБА_1 від 21.01.2019 зареєстрована відповідачем в Журналі вхідної кореспонденції Управління роботи з персоналом 21.01.2019 за порядковим номером 90, проте при звичайному огляді судом першої інстанцій встановлено, що наявне порушення інтервалу рядків, а наступний порядковий номер 91 від 22.01.2019 містить механічні потертості та підчищення.
		32. Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції необґрунтовано, без залучення експерта, встановлено факт внесення виправлень в Журнал вхідної кореспонденції Управління роботи з персоналом не приймається Верховним Судом до уваги, оскільки в судовому порядку було лише оглянуто вказаний журнал та зазначено про наявність тих особливостей доказу, які встановлено під час його дослідження.
		33. Разом з тим, судами встановлено, що згідно з табелю обліку використання робочого часу за січень 2019 року стоїть відмітка «н» напроти 21 дня місяця січня 2019 року, що означає «не з`явлення на роботу». Зазначене також ставить під сумнів реальність подання заяви ОСОБА_1 саме 21.01.2019.
		34. Крім того, судом першої інстанції було витребувано у відповідача й інші додаткові докази, які могли б підтвердити особисте подання заяви ОСОБА_1 21.01.2019, зокрема, дані з електронної пропускної системи, відео з камер спостереження, проте відповідачем таких доказів не надано. 
		35. Позивачем зазначено, що 21.01.2019 він не був присутній на роботі та не міг подавати заяву про звільнення за згодою сторін 21.01.2019, оскільки з 18.01.2019 перебував на лікарняному, що підтверджується листами непрацездатності та довідками Комунального некомерційного підприємства «Літинський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Багринівської АЗПСМ.
		36. Зазначені обставини також є тими доводами, на які скаржник посилається в якості підстав для задоволення касаційної скарги та прийняття рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. 
		37. Судами попередніх інстанцій встановлено, що у наданому позивачем листку непрацездатності вказано режим амбулаторний, тобто це медична допомога, що надається хворому, коли той не перебуває у стаціонарі під час лікування.
		38. Згідно з довідки від 17.05.2019 № 58 та від 07.06.2019 № 78 Комунального некомерційного підприємства «Літинський районний центр первинної медико-санітарної допомоги» ОСОБА_1 перебував на лікуванні у Багринівській АЗПСМ Літинського районного центру первинної медико-санітарної допомоги (денна форма перебування в стаціонарі), отримував інфузійне лікування та фіз. процедури з 18.01.2019 по 27.01.2019 та з 30.01.2019 по 08.02.2019. 
		39. Відповідно до інформації, яка міститься в матеріалах адміністративної справи, 21.01.2019 з 09-00 год до 16.10 год позивач знаходився на денному стаціонарі за адресою Багринівської амбулаторії СМ.
		40. Доцільно зазначити, що денний стаціонар - вид планової медичної допомоги для осіб, які не потребують, за станом здоров`я, цілодобового знаходження в стаціонарних умовах (цілодобовому нагляді медичних працівників), але, які проходять курс медичних процедур, котрі потребують тимчасового медичного спостереження, що підтверджується вищевказаною довідкою.
		41. Разом з тим, на переконання колегії суддів, судами попередніх інстанцій обґрунтовано застосовано до спірних правовідносин пункт 3.2. Інструкції про порядок заповнення листа непрацездатності, затвердженої спільним наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 03.11.2004 № 532/274/136-ос/1406.
		42. Відповідно до положень вищевказаного пункту Інструкції, у графі «Діагноз первинний» лікар вказує первинний діагноз у перший день видачі ЛН (454-04). У графі «Діагноз заключний» лікар вказує остаточний діагноз, а в графі «шифр МКХ-10» - шифр діагнозу відповідно до Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду, прийнятої 43 Всесвітньою асамблеєю охорони здоров`я 01.01.1993 (далі - МКХ-10). Діагноз первинний, діагноз заключний та шифр МКХ-10 зазначаються виключно за письмовою згодою хворого. В іншому випадку первинний та заключний діагнози та шифр МКХ-10 не вказуються.
		43. Разом з тим, пунктом 3.8. вищевказаної інструкції також визначено, що особам, у яких тимчасова непрацездатність настала поза постійним місцем проживання і роботи, ЛН (454-04 ) видається за підписом головного лікаря, що засвідчується круглою печаткою закладу охорони здоров`я. Запис здійснюється у графі «Видачу листка непрацездатності дозволяю» із обов`язковим записом у медичних картах амбулаторного чи стаціонарного хворого.
		44. Таким чином, основною умовою для проставлення підпису і печатки головного лікаря є сам факт втрати працездатності поза постійним місцем проживання і роботи.
		45. Проте, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач звернувся до закладу охорони здоров`я, до обслуговування якого відноситься місце проживання ОСОБА_1 .
		46. Відтак, колегія суддів уважає, що доводи скаржника про встановлення судами попередніх інстанцій обставин, на підставі неналежних доказів є безпідставними.
		47. Серед іншого, Верховний Суд вважає за доцільне наголосити, що звільнення особи в період її тимчасової непрацездатності є порушенням прав, гарантованих Конституцією України та законів України.
		48. Ураховуючи відсутність волевиявлення позивача щодо його звільнення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України, не досягнення між сторонами згоди з основних умов угоди про припинення трудового договору, колегія суддів уважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності оскаржуваного наказу, наявності підстав для його скасування та поновлення позивача на раніше займаній посаді.
		49. На переконання суддів Верховного Суду, доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій та не спростовують висновків суду, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
		50. Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судових рішень при їх ухваленні.
		51. За змістом частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
		52. Частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		53. З огляду на наведене, касаційна скарга Міністерства енергетики та захисту довкілля України не підлягає задоволенню.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -
		ПОСТАНОВИВ:
		54. Касаційну скаргу Міністерства енергетики та захисту довкілля України залишити без задоволення.
		55. Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.07.2019 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2019 у справі № 120/930/19-а за позовом ОСОБА_1 до Міністерства екології та природних ресурсів України про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - залишити без змін.
		56. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                          І.В. Дашутін
		 
		Судді                                                                                                              О.О. Шишов
		 
		                                                                                                              М.М. Яковенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...