Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 18/266 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 12.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 12.03.2020.
Дата набрання законної сили: 25.02.2020
Номер судового провадження: 12-186звг19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		25 лютого 2020 року
		м. Київ
		Справа № 18/266
		Провадження № 12-186звг19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		головуючого судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
		суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
		за участю секретаря судового засідання Королюка І. В.,
		відповідача - Міністерства фінансів України (представник - Наталич  А. А.),
		розглянула у відкритому судовому засіданні заяву Фізичної особи - підприємця Станко Наталії Іванівни про перегляд за виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України (головуючий суддя Капацин Н. В., судді Бернацька Ж. О., Кривда Д. С.) від 21 травня 2012 року у справі № 18/266 за позовом Приватного підприємця Станко Н. І. до Державної казначейської служби України, Міністерства фінансів України, за участі Прокуратури міста Києва, про стягнення шкоди та
		УСТАНОВИЛА:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.  У жовтні 2011 року Приватний підприємець Станко Н. І. звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просила стягнути з Державного бюджету України шкоду у розмірі 360 349,59 грн за припинення права власності на ліцензію на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор серії АВ № 082992 з 25 червня 2009 року по 16 травня 2011 року.
		2.  Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв`язку з прийняттям Закону України 
		від 15 травня 2009 року № 1334-VI «Про заборону грального бізнесу в Україні» було припинено право власності позивача на майно у формі ліцензії, за яку вона внесла плату в повному обсязі - 952 253,25 грн (платіжне доручення № 17 від 14 червня 2006 року) на строк з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 рік або 1826 днів.
		3.  Розмір спричиненої шкоди - 360 349,59 грн визначено позивачем шляхом множення вартості ліцензії за 1 день (521,49 грн) на кількість днів (691) невикористаного строку дії ліцензії з 25 червня 2009 року по 16 травня 2011 року.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		4.  22 червня 2006 року Міністерством фінансів України була видана ліцензія (серія АВ № 082992) Приватному підприємцю Станко Н. І. на здійснення такого виду господарської діяльності: організація діяльності з проведення азартних ігор (діяльність з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах) строком на п`ять років, а саме з 17 травня 2006 року по 16 травня 2011 року.
		5.  14 червня 2006 року позивач сплатила 952 253,25 грн до Державного бюджету України - платіж за ліцензію на здійснення діяльності з організації та проведення азартних ігор на гральних автоматах на 2006 - 2011 роки.
		6.  Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем здійснювалась діяльність з організації та проведення азартних ігор.
		7.  25 червня 2009 року набрав чинність Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні», відповідно до статті 2 якого в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх (в силу пункту 2 статті 4 «Прикінцеві положення»), з дня набрання чинності цим Законом ліцензії, видані суб`єктам підприємницької діяльності до дня набрання ним чинності, скасовуються.
		8.  Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок неправомірних дій державних органів, які полягають у прийнятті Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», скасовано ліцензію позивача з організації діяльності з проведення азартних ігор, у зв`язку з чим позивачу заподіяно збитки у розмірі 360 349,59 грн за період з 25 червня 2009 року по 16 травня 2011 року (691 день). Вказані збитки, на думку позивача, підлягають відшкодуванню державою в особі відповідачів.
		Короткий зміст судових рішень 
		9.     Рішенням Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2011 року у справі № 18/266 (суддя Мандриченко О. В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01 лютого 2012 року (головуючий суддя Мартюк А. І., судді Новіков М. М., Зубець Л. П.), у задоволенні позову відмовлено повністю.
		10.  Постановою Вищого господарського суду України від 21 травня 2012 року зазначені судові рішення залишено без змін.
		11.  Переглядаючи справу в касаційному порядку, Вищий господарський суд України зазначив, що позивачем не доведено неправомірності дій чи бездіяльності відповідачів, які б виражались у недотриманні чи порушенні останніми певних повноважень та призвели до порушень прав позивача і виникнення цього спору. Окрім цього, вказав, що обов`язок відповідачів відшкодувати грошові кошти як безпідставно отримані за невикористаний строк ліцензії на організацію діяльності з проведення азартних ігор у зв`язку з прийняттям Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» не встановлений і іншими нормативно-правовими актами.
		Короткий зміст вимог поданої заяви про перегляд судового рішення
		12.  30 жовтня 2019 року Фізична особа - підприємець (далі - ФОП) Станко Н. І. звернулась до Великої Палати Верховного Суду із заявою про перегляд Верховним Судом у зв`язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 21 травня 2012 року у справі № 18/266 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України, а саме у зв`язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом. Також у заяві міститься клопотання про витребування із Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини копії та автентичного перекладу рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» від 27 червня 2019 року (заява № 13290/11 та 2 інші) (далі - Рішення).
		13.  Обґрунтовуючи наявність згаданої підстави для перегляду судового рішення, заявник посилається на ухвалене 27 червня 2019 року ЄСПЛ рішення у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» за заявою № 13290/11 та 2 іншими, яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року.
		14.  У зв`язку із цим позивач просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2011 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 лютого 2012 року та постанову Вищого господарського суду України від 21 травня 2012 року у справі № 18/266. Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
		АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Доводи особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення 
		15.  У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 21 травня 2012 року ФОП Станко Н. І. вказує, що рішенням ЄСПЛ від 27 червня 2019 року у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України», ухваленим за результатами розгляду заяви № 13290/11 та 2 інших, встановлено порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні зазначеної справи судами.
		16.  Ухвалою судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року відкрито провадження у зв`язку з виключними обставинами у справі № 18/266.
		17.  На виконання ухвали судді Великої Палати Верховного Суду від 04 листопада 2019 року Міністерство юстиції України 27 листопада 2019 року направило суду копію автентичного перекладу українською мовою рішення ЄСПЛ від 27 червня 2019 року у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України», яке набуло статусу остаточного 27 вересня 2019 року.
		Позиція Міністерства фінансів України
		18.  Відповідач у своєму відзиві на заяву про перегляд судових рішень за виключними обставинами зазначив, що заперечує проти вимог, викладених в заяві, оскільки задоволення вимоги про стягнення шкоди у розмірі 360 349,59 грн призведе до подвійного відшкодування і безпідставних втрат бюджетних коштів, адже Рішенням ЄСПЛ заявниці вже присуджено відшкодування шкоди у розмірі 58 500 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії, так і за відшкодування за анулювання ліцензії. Також заперечує проти вимог щодо стягнення на користь ФОП Станко Н. І. документально підтверджених судових витрат, оскільки ЄСПЛ присудив заявниці 2 200 євро як компенсацію судових витрат, понесених під час провадження на національному рівні (пункт 212 рішення ЄСПЛ у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші)).
		19.  Крім того, Міністерство фінансів України вказало, що 20 листопада 2019 року на рахунок Станко Н. І. були перераховані кошти в розмірі 1 620 576,67 грн (гривневий еквівалент 60 700,00 євро) як виплата коштів на виконання рішення ЄСПЛ.
		20.  19 лютого 2020 року відповідач клопотанням № 13030-06-7/5494 про приєднання до матеріалів справи надав Великій Палаті Верховного Суду на підтвердження перерахування заявниці зазначених коштів отриману від Міністерства юстиції України копію платіжного доручення цього Міністерства № 295 від 19 листопада 2019 року на суму 1 620 576,67 грн.
		21.  У судовому засіданні представник Міністерства фінансів України підтримав викладені у відзиві на заяву про перегляд судових рішень доводи та заперечив проти задоволення вимог Станко Н. І. 
		22.  Інші учасники справи своєї позиції щодо заяви про перегляд судових рішень письмово не висловили.
		Короткий зміст рішення ЄСПЛ
		23.  27 червня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «ТОВ «Світ розваг» та інші проти України» (заява № 13290/11 та 2 інші), в якому визнав прийнятною скаргу позивача та встановив порушення національними судами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в частині втручання в майнові права заявниці.
		24.  Звертаючись до ЄСПЛ, заявниця Станко Н. І. стверджувала, що шляхом зупинення дії та анулювання її ліцензії держава-відповідач позбавила її власності, а саме права користуватися ліцензією у період, за який вона була оплачена, за відсутності будь-яких належних підстав.
		25.  У пункті 154 Рішення ЄСПЛ встановлено, що припинення дії дійсної ліцензії на бізнес становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, і воно має розглядатися за другим абзацом цієї статті як захід з контролю за користуванням майном.
		26.  Також ЄСПЛ зазначив, що відсутність достатнього перехідного періоду та будь-якого відшкодування були факторами, що призвели до встановлення Судом порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції у попередніх справах, які стосувалися анулювання ліцензій за відсутності будь-якого порушення законодавства власниками ліцензій (пункт 171 Рішення).
		27.  ЄСПЛ звернув увагу, що попереднє законодавство з питань ліцензування передбачало, що ліцензії діятимуть упродовж певного часу, не можуть бути анульовані довільно, а лише за обмежених обставин, жодної з яких у справах заявників не було. При цьому заявники мали право очікувати, що вони зможуть продовжити свою господарську діяльність принаймні до кінця дії їхніх ліцензій, а якщо законодавство зміниться упродовж цього періоду - отримати певну форму відшкодування за будь-який невикористаний період дії ліцензії, що залишиться. Навіть якщо спочатку формулювання Закону України «Про заборону» могло давати підстави вважати, що повна заборона буде тимчасовою, фактично вона виявилася невизначеною (пункти 173, 175 Рішення ЄСПЛ).
		28.  У пункті 178 Рішення ЄСПЛ зазначив, що, не попередивши заявників, що невдовзі вони повинні будуть припинити свою діяльність, попередня законодавча пропозиція Уряду у сфері грального бізнесу могла підштовхнути їх до думки, що їм потрібно більше інвестувати у свій бізнес, щоб мати можливість продовжувати діяльність відповідно до нового режиму регулювання.
		29.  Жодної грошової компенсації або будь-яких інших компенсаційних заходів також не передбачалося. Відсутність відшкодування поширилася навіть на прямі витрати, встановлені самою державою за право упродовж певного періоду часу здійснювати діяльність, яку пізніше держава вирішила заборонити, зокрема плату за ліцензію (пункт 179 Рішення ЄСПЛ).
		30.  За таких обставин у пункті 180 Рішення ЄСПЛ зауважив, що застосований до заявників захід був непропорційним насамперед через якість процесу прийняття рішень, який призвів до його застосування, відсутність будь-яких компенсаційних заходів, навіть щодо прямих витрат, встановлених самою державою, та відсутність належного перехідного періоду.
		31.  Отже, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у зв`язку з тим, що ліцензії заявників були анульовані, тому задовольнив вимоги заявників щодо відшкодування pro rata частини плати за ліцензії, яка охопило б період, протягом якого вони не могли вести свою діяльність у сфері грального бізнесу через Закон України «Про заборону» (пункт 197 рішення ЄСПЛ).
		32.  З огляду на встановлені порушення Конвенції ЄСПЛ постановив, що Україна (держава-відповідач) повинна сплатити другій заявниці (позивачу Станко Н. І. ) упродовж трьох місяців, з дати, коли рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 58 500 (п`ятдесят вісім тисяч п`ятсот) євро як відшкодування матеріальної шкоди, яка складається з 2 464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії, із розрахунку 82,15 євро за день зупинення ліцензії, та 56 765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії. Також присудив 2 200 євро як компенсацію судових та інших витрат, які мають бути конвертовані у національну валюту за курсом на день здійснення платежу, з яких 600 євро як компенсацію судових та транспортних витрат, понесених під час проваджень на національному рівні, а також 1 500 євро як компенсацію судових витрат і 100 євро як компенсацію поштових витрат, понесених під час провадження у суді (пункти 189, 210, 212, 214, пункт 8 резолютивної частини Рішення ЄСПЛ).
		ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Оцінка аргументів заявника та позиції судів попередніх інстанцій 
		33.  Велика Палата Верховного Суду заслухала суддю-доповідача, представника Міністерства фінансів України, оцінила доводи заявниці та зміст встановлених у Рішенні ЄСПЛ порушень Україною міжнародних зобов`язань й у передбачених законодавством межах відповідно до підстав перегляду судових рішень за виключними обставинами, а саме у зв`язку з встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення останньою міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом, дійшла таких висновків.
		34.  При зверненні із заявою ФОП Станко Н. І. посилалась на Рішення ЄСПЛ як на підставу перегляду судового рішення, ухваленого судом України при розгляді зазначеної справи, і розгляд такої заяви належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 321 Господарського процесуального кодексу України.
		35.  Стаття 8 Конституції України передбачає, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
		36.  Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		37.  У статті 55 Конституції України зазначено, що кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.
		38.  Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР. Для України вона набрала чинності 11 вересня 1997 року і є частиною національного законодавства.
		39.  Для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється ЄСПЛ, що передбачено статтею 19 Конвенції.
		40.  У статті 32 Конвенції зазначено, що юрисдикція ЄСПЛ поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, подані йому на розгляд відповідно до статей 33, 34, 46 і 47.
		41.  Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-яких справах, у яких вони є сторонами, що закріплено у частині першій статті 46 Конвенції. Остаточне рішення ЄСПЛ передається Комітетові Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за його виконанням.
		42.  Таким чином, ЄСПЛ є міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною. ЄСПЛ наділений повноваженнями встановлювати порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді справ судом у розумінні пункту 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України.
		43.  Судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом лише за наявності таких умов:
		1)  судові рішення національних судів України є такими, якими закінчено розгляд справи або які унеможливлювали судовий розгляд;
		2)  ці рішення національних судів України набрали законної сили;
		3)  наявність рішення міжнародної установи, юрисдикція якої визнана Україною (такими є рішення ЄСПЛ);
		4)  у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) констатовано порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом;
		5)  у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) зазначено про порушення національними судами при розгляді справи гарантованих Конвенцією прав заявника, тобто порушення норм права до ухвалення чи при ухваленні рішення, яким було вирішено спір по суті чи закрито провадження у справі, залишено заяву без розгляду або відмовлено у відкритті провадження, а саме у суді першої, апеляційної та за наявності касаційної інстанцій, чи при здійсненні контролю за виконанням судових рішень;
		6)  у такому рішенні міжнародної установи (рішенні ЄСПЛ) має бути зазначено, чи з його змісту можна зробити висновок про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру для відновлення попереднього юридичного стану заявника;
		7)  таке відновлення попереднього юридичного стану заявника можливе шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.
		44.  Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 та 28 березня 2018 року у справах № 2-3435/11 (провадження № 14-12звц18) та № 2-428/11 (провадження № 14-46звц18), від 17 квітня 2018 року у справі № 235/2573/13-ц (провадження № 14-3звц18).
		45.  Відповідно до статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV) і статті 46 Конвенції Україна зобов`язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ в будь-якій справі, в якій вона є стороною.
		46.  Глава 3 Закону № 3477-IV передбачає, що для виконання рішення ЄСПЛ, яким констатовано порушення Україною Конвенції, мають вживатися заходи індивідуального та загального характеру.
		47.  Якщо ЄСПЛ визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право держави, яка була стороною у справі, передбачає лише часткову компенсацію, ЄСПЛ у разі необхідності надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію (стаття 41 Конвенції).
		48.  За статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими до виплати присудженого ЄСПЛ відшкодування (статті 7 - 9 цього Закону) заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні ЄСПЛ.
		49.  Відновлення попереднього юридичного стану особи здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі (частина третя статті 10 Закону № 3477-IV).
		50.  Застосування restitutio in integrum можливе шляхом повторного розгляду справи, включаючи відновлення провадження у справі, у разі вжиття Україною заходів індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ у справі, в якій вона є стороною.
		51.  Для цього слід враховувати Рекомендацію № R (2000) 2 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Щодо повторного розгляду або поновлення провадження у певних справах на національному рівні після прийняття рішень Європейським судом з прав людини», відповідно до якої повторний розгляд справи, включаючи поновлення провадження, рекомендовано застосовувати, особливо тоді:
		51.1.    Коли потерпіла сторона і далі зазнає негативних наслідків від рішення, ухваленого на національному рівні, - наслідків, щодо яких справедлива сатисфакція не була адекватним засобом захисту і які не можна виправити інакше, ніж через повторний розгляд або поновлення провадження.
		51.2.    Коли рішення ЄСПЛ спонукає до висновку, що а) оскаржене рішення національного суду суперечить Конвенції, або б) в основі визнаного порушення лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під серйозний сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні.
		52.  Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.
		53.  У рішенні ЄСПЛ може бути прямо вказано на необхідність вжиття державою додаткових заходів індивідуального характеру, чи з самого рішення ЄСПЛ можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції, шляхом повторного розгляду її справи судом, включаючи відновлення провадження у відповідній справі.
		54.  Якщо інше не вказано у рішенні ЄСПЛ, повторний розгляд справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, можливий, якщо у рішенні ЄСПЛ, ухваленому на користь заявника, визнано порушення Україною зобов`язань за Конвенцією при вирішенні судом на національному рівні тієї справи, в якій ухвалене судове рішення, про перегляд якого просить цей заявник.
		55.  Отже, не може застосовуватися як захід індивідуального характеру на виконання рішення ЄСПЛ перегляд судових рішень у зв`язку з виключними обставинами за пунктом 2 частини третьої статті 320 Господарського процесуального кодексу України у випадках, якщо встановлені ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань:
		55.1.    Мають бути усунуті лише шляхом вжиття заходів загального характеру.
		55.2.    Не стосуються особи, яка подала заяву про перегляд судових рішень.
		55.3.    Не стосуються справи, про перегляд судового рішення в якій подана заява.
		55.4.    Стосуються лише тривалості розгляду даної справи чи тривалості невиконання ухвалених у ній судових рішень (аналогічні висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у пункті 81 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3646/11, пункті 76 постанови від 20 березня 2018 року у справі № 2-3862/11, пункті 85 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 2-428/11, пункті 46 постанови від 29 березня 2018 року у справі № 2-2119/12).
		56.  Оскільки перелічені випадки у цій справі відсутні, то Велика Палата Верховного Суду вважає за доцільне застосувати такий захід індивідуального характеру на виконання Рішення ЄСПЛ, як перегляд судових рішень.
		57.  Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		58.  Рішенням Конституційного Суду України від 03 жовтня 2001 року у справі 
		№ 1-36/2001 за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 32 закону України «Про Державний бюджет України на 2000 рік» та статті 25 Закону України «Про Державний бюджет України на 2001 рік» (справа про відшкодування шкоди державою) визначено, що шкода, завдана незаконними діями державних органів, відшкодовується за рахунок державного бюджету.
		59.  Статтею 1173 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
		60.  Відповідно до статті 1175 Цивільного кодексу України відшкодовується шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований. 
		61.  Натомість Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні» є чинним і його неконституційність у визначеному законодавством порядку не встановлена. Відповідно до статті 2 цього Закону в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх (в силу пункту 2 статті 4 «Прикінцеві положення»), з дня набрання чинності цим Законом ліцензії, видані суб`єктам підприємницької діяльності до дня набрання ним чинності, скасовуються.
		62.  Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні» не передбачає обов`язку держави щодо повернення суб`єктам господарювання сум коштів, сплачених раніше за відповідні ліцензії. Отже, розглядаючи спір по суті, суди правильно зазначили, що Міністерство фінансів України не може бути розпорядником бюджетних коштів для повернення вказаних сум.
		63.  Проте положення Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» порушують право на мирне володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки застосований до заявниці захід не був пропорційним, адже він, зокрема, не містить жодних компенсаційних заходів (пункти 179, 180 Рішення ЄСПЛ). За таких обставин застосуванню підлягають наведені вище положення цивільного законодавства щодо відшкодування шкоди за припинення дії ліцензії, виданій ФОП Станко Н. І., на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор, завданої внаслідок незаконних рішень державних органів.
		64.  Відтак суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли помилкових висновків, що законодавством не встановлено обов`язку держави щодо відшкодування суб`єктам господарювання коштів, що були раніше сплачені за відповідні ліцензії.
		65.  Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог щодо стягнення шкоди, завданої у зв`язку з припиненням права власності на ліценцію з організації діяльності з проведення азартних ігор у розмірі 360 349,59 грн, є необґрунтованими та підлягають скасуванню.
		66.  При цьому з пункту 189 Рішення ЄСПЛ вбачається, що, звертаючись до ЄСПЛ, заявниця вимагала такі суми як відшкодування матеріальної шкоди: 2 464,50 євро за зупинення дії ліцензії (із розрахунку 82,15 євро за день зупинення дії ліцензії); 56 765,65 євро за анулювання ліцензії на підставі того ж самого розрахунку; 66 574,69 євро збитків, пов`язаних з інфляцією, - розраховано на підставі індексу споживчих цін (інфляції) в Україні з липня 2009 року до березня 2018 року. Також вимагала 25 000 євро як відшкодування моральної шкоди.
		67.  Як уже зазначалося раніше, Рішенням ЄСПЛ не лише встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а й унаслідок такого порушення постановлено стягнути з держави-відповідача (України) на користь позивача ( Станко Н. І. ) 58 500 євро як відшкодування матеріальної шкоди (у тому числі 2 464,50 євро як відшкодування за зупинення дії ліцензії та 56 765,65 євро як відшкодування за анулювання ліцензії), а також 2 200 євро як компенсацію судових та інших витрат, усього - 60 700,00 євро, які мають бути конвертовані у національну валюту за курсом на день здійснення платежу.
		68.  20 листопада 2019 року Міністерством юстиції України на підставі платіжного доручення № 295 від 19 листопада 2019 року на рахунок Станко Н. І. були перераховані кошти в розмірі 1 620 576,67 грн (гривневий еквівалент 60 700,00 євро) на виконання рішення ЄСПЛ. За таких обставин справедлива сатисфакція на момент розгляду заяви вже сплачена заявниці.
		69.  Як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.
		70.  Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
		71.  Предметом спору в цій справі є грошові кошти, які позивач просить суд стягнути з відповідачів на свою користь.
		72.  Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
		73.  Таким чином, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також враховуючи надану позивачу справедливу сатисфакцію за рішенням ЄСПЛ та відсутність у зв`язку з цим предмета спору, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування судових рішень й закриття провадження в цій справі.
		Висновки за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення
		74.  Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 325 Господарського процесуального кодексу України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.
		75.  Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що заява ФОП Станко Н. І. про перегляд судових рішень за виключними обставинами підлягає частковому задоволенню, прийняті у справі попередні судові рішення - скасуванню, а провадження у справі № 18/266 - закриттю.
		Керуючись статтями 231, 320, 325 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду,
		П О С Т А Н О В И Л А:
		1.       Заяву Фізичної особи - підприємця Станко Наталії Іванівни про перегляд судових рішень у справі № 18/266 задовольнити частково.
		2.       Постанову Вищого господарського суду України від 21 травня 2012 року, постанову Київського апеляційного господарського суду від 01 лютого 2012 року та рішення Господарського суду міста Києва від 15 грудня 2011 року у справі № 18/266 скасувати.
		3.       Провадження у справі № 18/266 закрити.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.
		Головуючий суддя-доповідач                        В. Ю. Уркевич Судді: Н. О. Антонюк О. Р. Кібенко   Т. О. Анцупова Л. М. Лобойко   С. В. Бакуліна  Н. П. Лященко   В. В. Британчук О. Б. Прокопенко   М. І. Гриців В. В. Пророк   Д. А. Гудима Л. І. Рогач   В. І. Данішевська О. М. Ситнік   Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук     О. Г. Яновська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...