Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.005245 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 12.03.2020. Зареєстровано: 12.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 13.03.2020.
Дата набрання законної сили: 07.08.2020
Номер судового провадження: 380.01.1.380.2019.005245

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		справа №1.380.2019.005245
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		 
		05 березня 2020 року
		 
		Львівський окружний адміністративний суд в складі: 
		головуючого-судді                                                                Кухар Н.А.
		секретаря судового засідання                                              Шавель М.М.  
		          розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської ради доброчесності, третя особа без самостійних вимог  на  стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України про визнання протиправним та скасування висновку від 06.10.2019 про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду критеріям доброчесності та професійної етики,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся в Львівський окружний адміністративний суд з позовом до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд.9)  (далі по тексту  ГРД - відповідач) за участю третьої особи без самостійних вимог  на  стороні відповідача Вища кваліфікаційна комісія суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд.9, код ЄДРПОУ - 37316378) про визнання протиправним та скасування висновку ГРД від 06.10.2019 про невідповідність його, як судді Рівненського окружного адміністративного суду критеріям доброчесності та професійної етики.
		Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що він є суддею Рівненського окружного адміністративного суду і відносно нього відповідно до   Закону України «Про судоустрій і статус суддів»   Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі ВККСУ, комісія) проводиться кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. Учасником процедури кваліфікаційного оцінювання є також і відповідач   - Громадська рада доброчесності, яка   відповідно до ч.1   ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»   утворюється з метою сприяння ВККСУ у встановленні судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		В межах процедури кваліфікаційного оцінювання   відповідачем затверджено висновок про невідповідність позивача, як судді Рівненського окружного адміністративного суду, критеріям доброчесності та професійної етики від 06.10.2019 року. Позивач вважає, що оскаржуваний висновок відповідача є неправомірним, необ`єктивним, недостовірним, упередженим та таким, що затверджений без врахування усіх обставин та вимог чинного законодавства, у зв`язку із чим просить визнати його протиправним та скасувати.
		Щодо процесуальних дій, вчинених у зв`язку із розглядом справи, слід зазначити наступне.    
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від  18.10.2019  позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.
		Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від  29.10.2019  позовну заяву позивача прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження  та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.
		У встановлений судом строк відповідач відзиву на позовну заяву не подав, і інших заяв, клопотань, пояснень від ГРД на адресу суду не надійшло, при цьому, копію ухвали про відкриття провадження у справі, а також позовну заяву і додані до неї документи надіслано судом на поштову адресу відповідача - м. Київ, вул. Генерала Шаповала,9 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а також на електронну адресу ГРД. Проте, зазначений лист повернувся до суду не врученим із відміткою   не знайдено за цією адресою, тобто зазначена копія ухвали не була вручена відповідачу з незалежних від суду причин. Відтак, в силу вимог частини 6   статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України   (далі   КАС України) слід вважати, що копія ухвали про відкриття провадження у адміністративній справі вручена відповідачу належним чином.
		Згідно із частиною шостою   статті 162 КАС України   у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
		Водночас, від ВККС України на адресу суду надійшли пояснення (№44442 від 26.11.2019 року, Т1; а.с. 108-112), у яких зазначено,  що  06 жовтня 2019 року відповідачем затверджено висновок про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду критеріям доброчесності та професійної етики, який надійшов до Комісії 07 жовтня 2019 року електронною поштою та був включений згідно з законом до суддівського досьє позивача. Вказують, що 07 вересня 2019 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України розглянувши питання про визначення результатів першого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді «Іспит» та допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди», ухвалила рішення № 193/зп-18 згідно з яким суддю Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 було допущено до другого етапу кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», за результатами іспиту, складеного 17 квітня 2018 року. За результатами проведеної з позивачем співбесіди - 09 жовтня 2019 року на другому етапі кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди», колегією Вищої кваліфікаційної комісії було вирішено оголосити перерву. Вказують, що наступною датою проведення співбесіди із суддею ОСОБА_1 , було визначено 05 листопада 2019 року. Однак, 04 листопада 2019 року на офіційному веб - сайті Комісії було опубліковано новину «Комісія повідомляє про зняття з розгляду окремих питань», в якій зазначено, що Комісія 04 листопада 2019 року знято з розгляду питання про проведення співбесіди за результатами дослідження досьє суддів у межах кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, зокрема і щодо судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 . Крім того зазначають, що на день надання Комісією даних пояснень, наступну дату продовження проведення співбесіди із суддею Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 не визначено та відповідно остаточного рішення відносно нього за результатами кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді, призначеного рішенням Комісії від 01 лютого 2018 року № 8/зп-18, комісією не прийнято. У поясненнях просять суд врахувати дані пояснення при ухваленні судом законного та обґрунтованого рішення у справі. 
		04 січня 2020 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України подано клопотання (вх.№ 696) про розгляд справи без участі уповноваженого представника третьої особи. 
		21 січня 2020 року позивачем подано клопотання про  розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
		Згідно з ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
		Дослідивши всі наявні докази у справі, письмові пояснення сторін та третьої особи, викладені у заявах по суті справи, судом встановлено наступне.
		Указом Президента України від 18.05.2012 року № 336/2012 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Рівненського окружного адміністративного суду строком на п`ять років. 
		У зв`язку із закінченням п`ятирічного терміну на який ОСОБА_1 було призначено на посаду, відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Вищою кваліфікаційною комісією суддів України щодо нього призначено кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. 
		Так, зокрема рішенням ВККСУ від 01.02.2018 року призначено кваліфікаційне оцінювання та визначено графік проведення іспитів 1790 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, серед яких суддя Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1. (https://vkksu.gov.ua/userfiles/spisok_syddiv1.pdf, порядковий номер у списку 1315).
		За результатом кваліфікаційних іспитів станом на 27.09.2019 року загальний бал іспиту ОСОБА_1 склав 163,25 балів(https://www.vkksu.gov.ua/userfiles/doc/zagrezults260419.pdf).
		Співбесіда  з ОСОБА_1 за результатами дослідження досьє судді у межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді призначена на 09.10.2019 року.
		Водночас, 06.10.2019 року на електронну адресу позивача надійшов висновок ГРД «Про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики», затверджений 06.10.2019 (далі Висновок). (Т1, а.с. 14-19).
		У вказаному висновку від 06.10.2019 зазначено, що: 
		1. Суддя безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом. 
		2. Суддя або пов`язана зі ним особи отримали майно, легальність походження якого, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви.
		3. Суддя допускав порушення правил етики у професійній діяльності чи в особистому житті.
		    А саме надав неправдиві відомості під час добору або кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики для отримання позитивного результату. 
		Суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов`язків повідомив недостовірні (у тому числі неповні) відомості у декларації доброчесності, наприклад, приховав відомості про правопорушення, прояв недоброчесної поведінки. 
		3. Суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов`язків повідомив недостовірні (у тому числі неповні) відомості у декларації родинних зв`язків. 
		4. Ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами. 
		Крім того у висновку міститься інформація яка сама по собі не стала підставою для висновку, але потребує пояснення судді. 
		Під-час проведення співбесіди 09.10.2019 року позивачем було надано детальні пояснення з приводу питань, які були викладені у Висновку (https://www.youtube.com/watch?v=ktYHwkdFtYU), разом з тим з метою надання додаткових пояснень та необхідністю надання суддею відповідних підтверджуючих документів з приводу пояснень щодо легальності походження майна придбаного батьком позивача, Комісією прийнято рішення про оголошення перерви у співбесіді.
		Додатково у висновку зазначено, що  Громадська рада доброчесності не змогла забезпечити судді право на відповідь до затвердження цього висновку, оскільки суддя не надав контактної інформації. Громадська рада доброчесності готова розглянути пояснення судді, якщо такі надійдуть.
		Будучи незгідним із Висновком Громадської ради доброчесності від 06.10.2019 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
		Відповідно до частини першої   статті 2 КАС України   завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
		Пунктом 1 частини першої   статті 19 КАС України   передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно - правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
		Вжитий у цій процесуальній нормі термін   суб`єкт владних повноважень   - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої   статті 4 КАС України).
		При цьому, спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб`єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.
		Отже, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Водночас, за законом надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування, а так само не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.
		Так, правовий статус та завдання ГРД визначені статтею 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до частини 1 якої ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Частиною 1 статті 88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або не підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Згідно з пунктом 16 частини 4 статті 85 названого Закону суддівське досьє має містити висновок ГРД (у разі його наявності).
		З аналізу змісту вказаних норм видно, що на ГРД покладено функцію щодо участі у проведенні кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.
		Тобто, відповідач у зазначений спосіб приймає участь у формуванні суддівського корпусу, впливає на суддівську кар`єру та наділений з цією метою відповідними владними повноваженнями, а тому, за висновком суду, є іншим суб`єктом при здійсненні владних управлінських функцій на підставі законодавства і, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України та належним відповідачем за даним адміністративним позовом.
		Також варто відмітити, що за сферою правового регулювання Закон України «Про судоустрій і статус суддів» визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, тобто містить норми саме публічного права.
		Відповідно до пункту 19 частини 1статті 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
		Висновок ГРД, затверджений відповідним рішенням, як одностороннє владне волевиявлення, є обов`язковими для розгляду іншим суб`єктом, зокрема, Комісією, стосується прав та інтересів конкретно визначеної особи та, відповідно, є правовим актом індивідуальної дії, на підставі якого виникають публічно-правові відносини.
		Отже, процес надання для Комісії висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, містить усі ознаки владної управлінської діяльності, на основі закону, з огляду на що прийнятий відповідачем висновок, як акт індивідуальної дії з правовими наслідками для позивача, має відповідати критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, згідно з якою у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Крім того, суд вважає, що даний спір стосується проходження позивачем публічної служби.
		Враховуючи, що складання та надання висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, який за своєю суттю є актом індивідуальної дії, є здійсненням владних управлінських функцій та стосується проходження позивачем публічної служби, а також зважаючи на те, що спірний висновок ГРД безпосередньо стосується прав та законних інтересів позивача, які вона вважає порушеними, даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду за правилами КАС України.
		Згідно з ч.1   ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»   ГРД утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.
		Відповідно до ч.6   ст. 87 вказаного Закону   Громадська рада доброчесності: 1) збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 2) надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); 3) надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; 4) делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); 5) має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
		Абзацом 2 частини третьої статті 88 Закону України   Про судоустрій і статус суддів   передбачено якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.
		Статтею 2 Регламенту ГРД передбачено, що завданням Ради як інструменту громадськості, що встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», є утвердження доброчесності та високих стандартів професійної етики у суддівському корпусі. З цією метою Рада сприяє Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання шляхом надання інформації про них або висновків про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) цим критеріям.
		Підпунктом 4.10.1 пункту 4.10 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженим Рішенням ВККСУ 13.10.2016 № 81/зп-16 (далі   Регламент ВККСУ) передбачено, що інформація щодо судді (кандидата на посаду судді) (далі - інформація) або висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності (далі - висновок) надається до Комісії Громадською радою доброчесності не пізніше ніж за 10 днів до визначеної Комісією дати засідання з проведення співбесіди стосовно такого судді (кандидата на посаду судді) (далі - співбесіда). Інформація або висновок подаються до Комісії у паперовій або електронній формі безпосередньо чи за допомогою засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію подання документів. Приймання Комісією інформації або висновку завершується о 18 год. 00 хв. (о 24 год. 00 хв. у разі направлення електронною поштою) дня, який передує першому з 10 днів до визначеної Комісією дати проведення співбесіди. Інформація або висновок вважаються поданими, якщо отримані Комісією у строк, визначений абзацом третім цього пункту. У разі недотримання Громадською радою доброчесності строку, визначеного абзацом третім цього пункту, питання щодо розгляду матеріалів, вирішується Комісією у складі колегії під час проведення засідання, про що ухвалюється протокольне рішення. Висновок, що надійшов після початку засідання з проведення співбесіди, Комісією не розглядається.
		Відповідно до підпункту 4.10.2 пункту 4.10 Регламенту ВККСУ суддя (кандидат на посаду судді) має бути ознайомлений Громадською радою доброчесності з інформацією, що може свідчити про невідповідність його критеріям професійної етики та доброчесності (далі - інформація негативного характеру) або висновком, та має право надати Громадській раді доброчесності відповідні пояснення.
		Згідно з частинами 1, 2 статті 19 Регламенту ГРД за результатами аналізу та (або) перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. У висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку.
		Про необхідність надання саме обґрунтованого висновку йдеться також і у Висновку Ради Європи від 10.04.2017 щодо Регламенту ГРД (п. 3.4), а саме: усі рішення судової ради про призначення, просування по службі, оцінку, дисциплінарну відповідальність та будь-які інші рішення, що стосуються кар`єри суддів, повинні бути обґрунтованими, що кореспондується з вимогами, встановленими у частині 2 статті 2 КАС України.
		Водночас, суд звертає увагу, що поняття «доброчесність» чинним законодавством України не визначене, а тому є оціночним поняттям, на чому зауважено також і у згаданому Висновку Ради Європи щодо ГРД, а також у Звіті Ради Європи та Асоціації правників України про результати моніторингу діяльності ГРД в контексті стандартів і рекомендацій Ради Європи.
		Як вбачається з наведених норм Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Регламенту ГРД, обсяг оцінювання, що здійснюється ГРД, обмежується питаннями професійної етики та доброчесності суддів (кандидатів на посаду судді).
		Згідно з пунктом 9 глави 2 розділу ІІ Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням ВККСУ від 03.11.2016 №143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 13.02.2018 №20/зп-18), відповідність судді критерію доброчесності оцінюється (встановлюється) за такими показниками: відповідність витрат і майна судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність способу (рівня) життя судді та членів його сім`ї задекларованим доходам; відповідність поведінки судді іншим вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; наявність обставин, передбачених підпунктами 1, 2, 9,12, 15,19 частини першої статті 106 Закону; наявність фактів притягнення судді до відповідальності за вчинення проступків або правопорушень, які свідчать про недоброчесність судді; наявність незабезпечених зобов`язань майнового характеру, які можуть мати істотний вплив на здійснення правосуддя суддею; інші дані, які можуть вказувати на відповідність судді критерію доброчесності. Ці показники оцінюються за результатами співбесіди та дослідження інформації, яка міститься у суддівському досьє, зокрема, висновків або інформації ГРД (за наявності).
		При цьому, суд наголошує, що будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, у тому числі висновок ГРД, як вже зазначалося, має бути мотивованим і ґрунтуватись на достовірних і перевірених обставинах, тобто підтверджуватись відповідними доказами.
		На користь такого висновку свідчить і Рекомендація CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухвалена Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, у пункті 58 якої вказано, що системи для оцінювання роботи суддів мають ґрунтуватися на об`єктивних критеріях; процедурою має бути передбачений дозвіл суддям висловлювати погляди щодо власної діяльності та її оцінювання, а також оскаржувати оцінювання в незалежному органі влади або суді.
		Згідно з пунктом 39 Висновку КРЄС щодо оцінювання діяльності суддів, якості правосуддя і поваги до незалежності судової влади від 24.10.2014 №17 (CCJE(2014)2) джерела інформації, які використовуються в процесі оцінювання, повинні бути надійними. Це особливо стосується інформації, на якій повинно базуватися негативне оцінювання. Крім того, дуже важливо, щоб таке оцінювання ґрунтувалося на достатніх доказах. Суддя, який проходить оцінювання, повинен мати безпосередній доступ до будь-яких доказів, призначених для використання в оцінюванні, щоб мати можливість при необхідності оскаржити їх.
		Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, судової практики Європейського суду з прав людини та обставин справи, суд дійшов висновку, що необхідним для прийняття ГРД висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики є визнання ГРД достовірною інформації, яка є достатньою для такого висновку, або наявність обґрунтованого сумніву щодо доброчесності та професійної етики особи, що має ґрунтуватись на чітких, формалізованих та об`єктивних критеріях такого визнання (оцінювання) і повинно підтверджуватися достатньою і достовірною інформацією.
		Таким чином, згідно з положеннями статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 19   Регламенту ГРД висновки ГРД повинні бути обґрунтованими, а викладені в них обставини - достовірно підтвердженими. Лише належно обґрунтовані висновки (із чітким викладенням фактів і доказів, а також оцінка доказів з ретельним віднесенням факту до відповідної категорії) дають основу для висновку про недоброчесність. Належно обґрунтовані висновки мають містити мінімальні складові (правову підставу, встановлені факти, оцінку доказів, віднесення факту до відповідної категорії тощо) та слугують основою для правильного та справедливого рішення. Окрім того, лише належно викладені рішення можуть бути основою для формування практики визнання поведінки недоброчесною та такою, що порушує правила етики судді.
		Водночас, ГРД під час складання своїх рішень, не повинна перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції ГРД, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.
		Статтею 72 КАС України   встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
		Щодо змісту Висновку  ГРД від 06.10.2019 року та обставин вказаних радою на його обґрунтування суд вважає за необхідне заначити наступне.
		Відповідно до п.1 Висновку -  позивач безпідставно не задекларував своєчасно своє майно чи члена сім`ї, що є ліквідним активом. (підпункт 4.6 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019) 
		Зокрема, відповідачем вказується на те, що у майнових деклараціях 2013-2016 року суддя не декларував у своїй власності чи користуванні жодного об`єкта нерухомості, придатного для проживання, за місцем роботи у м. Рівному. Задеклароване і фактичне місце постійного проживання судді зазначене у с. Великі Мости Сокальського району Львівської області, що знаходиться за 200 км від місця роботи судді. Виглядає сумнівним, що суддя щодня добирався на роботу і назад на таку відстань. Під час конкурсу до Вищого антикорупційного суду, де суддя брав участь як кандидат, суддя визнав, що дійсно проживав в м. Рівному і факт недекларування, пояснивши це незнанням того, як відобразити в деклараціях всі житлові приміщення, де він мешкав (див. рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів №93/вс-19 від 24.01.2019).
		Водночас, з приводу вказаного твердження позивач, у поданій ним позовній заяві пояснив, що він протягом 2013-2016 років неодноразово змінював місце тимчасового проживання: знімав квартири подобово за різними адресами в м.Рівному, проживав в готелях і гуртожитках, користувався іншими квартирами які винаймав на нетривалий період разом з тим, його разові витрати у зв`язку із  наймом житла ніколи не перевищували 80 тис. грн. Жодним із перелічених місць для проживання він не користувався протягом хоча б одно повного звітного періоду. За таких умов, вказані об`єкти  та права на них не підлягали декларуванню у відповідних деклараціях особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування так як не відповідають критеріям визначеним у декларації  і не пов`язані із виникненням права користування на них.
		Відповідно до статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено обов`язок судді подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. 
		Вказана стаття кореспондується зі статтею  45 Закону України «Про запобігання корупції».
		Згідно п. 2 ч. 1  ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року у декларації зазначаються відомості прооб`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. 
		Наведені положення ст. 46  Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-VII від 14 жовтня 2014 року,  слід застосовувати з урахуванням положень  Цивільного кодексу  України, що визначають момент набуття права власності на майно (ст. 334 ЦК України), види інших речових прав на чуже майно (ст. 395 ЦК України), а також суть договору  оренду майна (759 ЦК України).
		Водночас, відповідно до методичних рекомендацій щодо заповнення декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру особами, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування - у Розділі III «Відомості про нерухоме майно» Декларації зазначаються відомості про нерухоме майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта (членів сім`ї декларанта), та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним у звітному році. Ці відомості зазначаються станом на дату заповнення Декларації. 
		Зокрема, у позиціях 23 - 28 - відомості про нерухоме майно, яке перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта внаслідок купівлі (приватизації, успадкування, дарування, міни, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками та учасниками) із зазначенням місцезнаходження цих об`єктів (країна, адреса), їх загальної площі, вираженої в квадратних метрах, а в деяких випадках суми витрат декларанта на придбання такого майна або на користування ним (по кожній із зазначених позицій окремо).
		Згідно п. 11 - Примітки до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» № 3206-VI від 07.04.2011 року - Поле «сума витрат (грн.) на придбання у власність/оренду чи на інше право користування» у позиціях 23 - 28, 35 - 39 і поле «усього» у позиціях 46, 48, 50, 56, 59 і 62 заповнюється, якщо разова витрата (вклад/внесок) по кожній із зазначених позицій у звітному році дорівнює або перевищує 80 тис. гривень.
		При цьому, як вбачається з матеріалів справи позивач  не приховував інформацію про те, що він  використовував для проживання протягом 2013-2016 років приміщення в м.Рівному та відкрито перелічив їх в анкеті. Тобто він у цьому контексті вів себе добросовісно. Позивач наголошує на тому, що вказані приміщення чи права на них не належать йому і не є ліквідним активом, а тому не підлягають декларуванню.
		Аналогічного змісту пояснення були направлені позивачем на адресу ВККС України до проведення співбесіди 08.10.2019 року.
		Аналізуючи та оцінюючи вказаний пункт висновку, суд виходить з наступного.
		Відповідно до   статті 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»   передбачено обов`язок судді подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Вказана стаття кореспондується зі   статтею 45 Закону України «Про запобігання корупції».
		Згідно з п. 2 ч. 1   ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700-УІІ від 14.10.2014   у декларації зазначаються відомості про:
		2) об`єкти нерухомості, що належать суб`єкту декларування та членам його сім`ї на праві приватної власності, включаючи спільну власність, або знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право. Такі відомості включають:
		а) дані щодо виду, характеристики майна, місцезнаходження, дату набуття майна у власність, оренду або інше право користування, вартість майна на дату набуття його у власність, володіння або користування;
		б) у разі якщо нерухоме майно перебуває у спільній власності, про усіх співвласників такого майна вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. У разі якщо нерухоме майно перебуває в оренді або на іншому праві користування, про власника такого майна також вказуються відомості, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, або найменування відповідної юридичної особи із зазначенням коду Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб   підприємців.
		Аналогічні положення містяться в розділі 3 Щорічної декларації «Об`єкти нерухомості», де визначено, що суб`єкт декларування повинен задекларувати всі об`єкти нерухомості, що належать йому або членам його сім`ї на праві власності, знаходяться у них в оренді чи на іншому праві користування, незалежно від форми укладення правочину, внаслідок якого набуте таке право.
		Наведені положення   ст. 46 Закону України «Про запобігання корупції» № 1700- VII від 14.10. 2014   та розділу 3   Щорічної декларації слід застосовувати з урахуванням положень Цивільного кодексу України, що визначають поняття права власності на майно (ст. 316 ЦК України), види інших речових прав на чуже майно (ст. 395 ЦК України), а також суть договору оренди майна (759   ЦК України).
		Поряд з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначені Законом України «Про запобігання корупції».
		У відповідності до частини 1 статті 4 та пункту 8 статті 11 Закону України «Про запобігання корупції», виключно Національне агентство з питань запобігання корупції наділене на законодавчому рівні повноваженнями з контролю та перевірки декларації особи  уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, проведення моніторингу способу життя таких осіб.
		У рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.04.2018 року в адміністративній справі №814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Таким чином, саме цей компетентний орган вправі стверджувати, приймаючи відповідні рішення, та формувати висновки про порушення вимог щодо декларування.
		Таких висновків НАЗК під час розгляду справи до суду не надано. Відсутні і докази звернення з цього приводу відповідача чи ВККС до НАЗК.
		Відтак, за висновком суду, доводи відповідача у наведеному аспекті є доволі гіпотетичними, а відтак  оскаржуване рішення в цій частині не може вважатись законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері.
		Крім того у п.1 Висновку відповідачем також вказується на те, що за повідомленням Рівненських ЗМІ (https://rivnepost.rv.ua/lenta/68433), у судді у травні 2016 року викрали автомобіль BMW X5 з номерним знаком НОМЕР_2 , власником якого є його батько. Суддя залишив його близько десятої вечора залишив авто біля свого під`їзду в будинку на вулиці Данила Галицького. 1 Суддя не декларував у 2016 році, як і в попередні роки, жодні права на автомобіль BMW X5. З досьє судді відомо, що його батько видав йому довіреність строком дії з 30.12.2015 по 30.12.2016 на BMW X5 з тим же номерним знаком. Також суддя разом із дружиною виїжджали на цьому автомобілі з України 30.12.2015 і повернулися 03.01.2016. Отже, принаймні у 2015 році суддя повинен був задекларувати права на цей автомобіль, але не зробив цього. За даними досьє, суддя разом із дружиною за рік перед тим виїжджали з України 29.12.2014 і повернулися 03.01.2015 назад на автомобілі невідомої марки з іншим номерним знаком, який також суддя не декларував. Також суддя у жовтні 2016 року як водій перетинав державний кордон на автомобілі BMW X5 з іншим номерним знаком, який не було задекларовано. Крім того, з постанови суду від 18.12.2018 №78672958 відомо, що 22.08.2018 суддя керував автомобілем «Mercedes Benz S 500», який також не декларував.
		На спростування вказаного висновку ГРД у свої поясненнях позивач вказує на те, що відповідно до  довіреності виданої його батьком, він дійсно мав право на користування вказаним автомобілем BMW X5 реєстраційний номер НОМЕР_2 з 30.12.2015 по 30.12.2016.
		Разом з тим, враховуючи ту обставину, що право користування автомобілем BMW X5 реєстраційний номер НОМЕР_2 належало позивачу лише протягом двох  днів - (30-31 грудня) у 2015 році, а не протягом усього звітного періоду -  позивачем не було задекларовано право користування вказаним  автомобілем. 
		Позивач наголошує на тому, що Роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затверджено рішенням комісії №3 від 11.08.2016 року. Саме на підставі вказаного рішення НАЗК було роз`яснено  суб`єктам декларування, що  більшість об`єктів декларування (в тому числі транспортні засоби)  декларується відповідно до їх наявності станом на останній день звітного періоду.
		Водночас у 2016 році право на користування позивача автомобілем BMW X5 реєстраційний номер НОМЕР_2  було припинено у зв`язку із його викраденням. Про що вказують і члени Громадської ради доброчесності у своєму висновку. А тому, з огляду на вказані вище роз`яснення НАЗК -  не підлягало декларуванні у декларації за 2016 рік.
		Зауваження з приводу інших автомобілів (BMW X5 та  «Mercedes Benz S 500»)  взагалі на переконання позивача  є незрозумілими, так як таке використання було разовим і не припадало на кінець жодного із звітних періодів, а тому не підлягає декларуванню.  
		Аналізуючи та оцінюючи такий висновок, суд виходить з наступного.
		Відповідно до п.11 Роз`яснення Національного агентства з питань запобігання корупції щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю, затвердженого рішенням №3 від 11.08.2016 - більшість об`єктів декларування (в тому числі транспортні засоби)  декларується відповідно до їх наявності станом на останній день звітного періоду.
		За таких обставин суд погоджується з доводами позивача з приводу відсутності підстав для декларування автомобілів BMW X5 та  «Mercedes Benz S 500», які перебували у його користуванні  протягом звітного періоду проте таке право було відсутнє на останній день звітного періоду. 
		Автомобіль на якому позивач разом із дружиною протягом 29.12.2014 - 03.01.2015 року перебували за кордоном, також не підлягає декларуванню, так як використання вказаного автомобіля саме позивачем не підтверджується матеріалами   справи.
		Таким чином суд доходить висновку про те, що доводи відповідача у наведеному аспекті є також доволі гіпотетичними, а відтак  оскаржуване рішення в цій частині не може вважатись законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері.
		Крім того, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
		Щодо висновку про те, що позивач  або пов`язана зі ним особи отримали майно, легальність походження якого, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви. (підпункт 4.10 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019) 
		У п.2 висновку, відповідач вказує на те, що під час конкурсу до Вищого антикорупційного суду, де суддя брав участь як кандидат, на спільному засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України було вирішено припинити його участь у конкурсі (рішення №93/вс-19 від 24.01.2019). Однією з підстав для такого рішення стало те, що кандидат не довів відповідність майна його батьків легальним доходам. Так, протягом 1998-2018 років офіційний дохід його батьків склав 456 234 грн. Проте за цей період батьки набули у власність коштовне майно, зокрема квартиру у Львові вартістю 1 336 800 грн (придбана у 2017 році), коштовні автомобілі. Також батькам належать інші житлові та нежитлові приміщення загальною площею 2 777,2 кв.м. Суддя як кандидат не надав пояснень і доказів щодо достатності доходів батьків для набуття цього майна у власність. Також він не надав задовільних пояснень щодо будинку площею 197,9 кв.м, яким володіє теща судді.
		У своїх поясненнях, викладених у позовній заяві, позивач вказує на те, що він відповідно до вимог закону України «Про запобігання корупції»,  як суб`єкт декларування зобов`язаний відображати у щорічній декларації особи уповноваженої на виконання функції держави відомості (відповідно до ст.46 Закону) які стосуються його, як суб`єкта декларування, та  членів його сім`ї. Саме за достовірне відображення вказаної інформації він може нести відповідальність  передбачену антикорупційним законодавством.
		Членами його сім`ї є: дружина - ОСОБА_2 та доньки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
		Батьки позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають окремо, ведуть власне підсобне господарство та займаються підприємницькою діяльністю. 
		Під час конкурсу до Вищого антикорупційного суду позивачу дійсно ставились питання щодо джерел походження майна його батьків.
		Водночас, жодних запитів від ГРД з приводу вказаного питання позивачу на його електронну адресу(на яку було направлено оскаржуваний  Висновок) - не надходило. Таким чином він був позбавлений можливості будь-яким чином спростувати викладену у висновку інформацію.
		Крім того, позивач стверджує, що під час спільного засідання ВККС та ГРМЕ - ніхто не встановлював ані суму доходу його батьків, ані джерела коштів які могли бути використані на придбання наявного в них майна так як до уваги були взяті лише його пояснення підготовлені в стислий термін виключно на основі власних знань.
		Більше того, позивач вказує на те, що  «коштовні» на думку ГРД  автомобілі (Toyota Corolla 2007 року випуску BMW X5 2005 року випуску) та нерухоме майно загальною площею 2 777,2 кв.м. були набуті його батьками до призначення позивача на посаду судді. Будинок площею 197,9 кв.м, яким володіє теща позивача, теж набутий нею до зайняття ОСОБА_1 посади судді.
		Аналізуючи та оцінюючи такий висновок, суд виходить з наступного.
		Відповідно до частини 2  статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		В порядку виконання обов`язку доказування, визначеного частиною 2 статі 77 КАС України, відповідачем не надано суду жодних доказів на обґрунтованість своїх висновків. Більше того - сам висновок не містить посилання на належні докази, які б свідчили про порушення позивачем вимог законодавства про запобігання корупції.
		Як і в попередньому випадку відповідачем не надано  рішення чи висновку компетентного органу (НАЗК) щодо виявлення порушення у зв`язку із наведеними обставинами правил декларування. Не надано і звернень ГРД чи ВККС до НАЗКА з приводу необхідності з`ясування наведених обставин.
		Крім того, як і в попередньому висновку, відповідач використавши рішення спільного засідання ВККС та ГРМЕ в межах процедури конкурсу на посаду судді Вищого антикорупційного суду, не реалізував свій обов`язок щодо з`ясування  всіх обставин, які мають значення, та не скористався можливістю отримати пояснення та документи від позивача, чим створив передумови для формування необґрунтованого висновку.
		Поряд з тим, позивачем надано суду копію боргової розписки наданої його батьком на ім`я ОСОБА_7 , як доказ законності джерел походження коштів які були використані на придбання квартири в АДРЕСА_2 .
		Посилання позивача на те, що інше цінне майно (коштовні автомобілі) та нерухоме майно яке належить його батькам та матері дружини було набуте ними до зайняття ним посади судді підтверджується матеріалами  справи.
		Таким чином суд доходить висновку про те, що доводи відповідача у наведеному аспекті є також доволі гіпотетичними.
		Відтак  оскаржуване рішення в цій частині теж не може вважатись законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері.
		Відповідно до п.3 оскаржуваного висновку, ГРД також вказує на те, що суддя допускав порушення правил етики у професійній діяльності чи в особистому житті. Суддя надав неправдиві відомості під час добору або кваліфікаційного оцінювання для отримання позитивного результату при оцінці критеріїв професійної етики для отримання позитивного результату. Суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов`язків повідомив недостовірні (у тому числі неповні) відомості у декларації доброчесності, наприклад, приховав відомості про правопорушення, прояв недоброчесної поведінки. (підпункти 3.1, 3.5 п. 3, підпункт 4.1 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019) 
		На суддю неодноразово складали протоколи за порушення правил дорожнього руху, зокрема, щонайменше двічі за керування транспортним засобом у стані сп`яніння. З постанови суду №78672958 від 18.12.2018 у справі № 454/2785/18 відомо, що 22.08.2018 суддя керував транспортним засобом «Mercedes Benz S 500» з ознаками алкогольного сп`яніння, про що було складено протокол за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Тоді суд закрив провадження, посилаючись на процесуальні порушення, допущені під час оформлення правопорушення. Також на розгляді судів перебувала справа № 454/3057/18 про притягнення судді до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП. Реєстр судових рішень містить у цій справі лише ухвалу про самовідвід судді №76997847. Результати розгляду невідомі. Крім того, суддю притягували до адміністративної відповідальності за те, що 25.04.2018, керуючи автомобілем "БМВ", у м. Києві, при зміні напрямку руху не впевнився, що це буде безпечно, та здійснив зіткнення з автомобілем "ЗАЗ", який рухався в попутному напрямку. Внаслідок ДТП механічних пошкоджень завдано обом автомобілям. Суд визнав суддю винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, але закрив провадження у зв`язку із закінченням строку притягнення до відповідальності (див. постанову №75890987 від 10.08.2018, яка набрала законної сили). Громадська рада доброчесності не стверджує про вину судді у тих правопорушеннях, де відсутнє судове рішення. Одна той факт, що поведінка судді лише протягом одного року призвела до складання протоколів про серйозні правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, свідчить про те, що суддя не докладає жодних зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною (ст. 3 Кодексу суддівської етики).
		У своїх поясненнях викладених у позовній заяві з приводу обставин викладених в даному пункті оскаржуваного висновку,  позивач вказав на те, що постановою Радивилівського районного суду, від 18.12.2018 року, провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП відносно нього  закрито у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. 
		Постановою Червоноградського міського суду, від 11.03.2019 року, скасовано постанову  інспектора УПП у Рівненській області серії ВР №182115 від 23.08.2018 про накладення на нього адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення  передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Провадження у справі про притягнення його до адміністративної відповідальності  за вказаною статтею - закрито 
		За таких обставин, у декларації доброчесності за 2018 рік ним було відображено відомості про те, що він не здійснював вчинки, що можуть мати наслідком притягнення до відповідальності.
		Провадження у справі про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за те, що 25.04.2018, він керуючи автомобілем "БМВ", у м. Києві, при зміні напрямку руху не впевнився, що це буде безпечно, та здійснив зіткнення з автомобілем "ЗАЗ", який рухався в попутному напрямку - закрито за закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності.
		За відсутності факту притягнення до адміністративної відповідальності та накладення відповідно адміністративного стягнення особа, на  переконання позивача, не може вважатись такою, що притягнута до адміністративної відповідальності.
		Більше того, відповідно до статті 39 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якщо особа, піддана адміністративному стягненню, протягом року з дня закінчення виконання стягнення не вчинила нового адміністративного правопорушення, то ця особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню.
		Саме за таких обставин, позивачем в анкеті кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності від 15.12.2017 вказано, що він не притягувався до адміністративної відповідальності. А тому висновки комісії щодо внесення ним неправдивих відомостей в анкету є безпідставними.
		Висновок ГРД про те, що факт складення протоколів про адміністративне правопорушення свідчить, що він не докладає жодних зусиль для того, що б на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною на переконання позивача  є нічим іншим як припущенням.
		Аналізуючи та оцінюючи вказаний пункт висновку, суд виходить з наступного.
		Як встановлено судом з досліджених у справі доказів Постановою Радивилівського районного суду, від 18.12.2018 року у справі № 454/2785/18, провадження у справі про адміністративне правопорушення передбачене ч.1 ст.130 КУпАП відносно ОСОБА_1  закрито у зв`язку із відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. 
		Вказана підстава закриття провадження у справі є реабілітуючою. Вина позивача у вчиненні такого правопорушення є недоведеною, а тому будь-які додаткові  висновки з приводу обставин, оцінка яким вже надана судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення є безпідставні.
		Крім того, посилання відповідача на наявність в судах ще однієї справи (справа № 454/3057/18) про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП є безпідставним та необґрунтованим. 
		Як вбачається з відомостей наявних у Єдиному державному реєстрі судових рішень, провадження у вказаній справі було відкрито Сокальським районним судом у зв`язку із розглядом протоколу про адміністративне правопорушення складеного з приводу обставин які в подальшому досліджені Радивилівським районним судом і як вказано вище, рішенням від 18.12.2018 року провадження у справі було закрито. 
		Факт притягнення судді до адміністративної відповідальності на підставі статті 124 КУпАП за те, що 25.04.2018, він керуючи автомобілем "БМВ", у м. Києві, при зміні напрямку руху не впевнився, що це буде безпечно, та здійснив зіткнення з автомобілем "ЗАЗ", який рухався в попутному напрямку в наслідок чого ніхто з учасників дорожнього руху не отримав тілесних ушкоджень - на переконання суду не є достатньою підставою для висновку про те, що поведінка судді свідчить про те, що він не докладає жодних зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.
		Такі висновки відповідача являються   суб`єктивними та не доведеними належними та допустимими доказами припущеннями, а тому оскаржуване рішення не може вважатися законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі висновків компетентного органу у відповідній сфері.
		Відповідач в  п.3 оскаржуваному висновку вказує також на те, що суддя умисно або внаслідок вочевидь недбалого ставлення до виконання своїх обов`язків повідомив недостовірні (у тому числі неповні) відомості у декларації родинних зв`язків. (підпункт 3.2 п. 3 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).
		Суддя повідомив неповні відомості в декларації родинних зав`язків за 2012-2016 роки, яку він подав уперше.  У декларації відсутня інформація про його дружину (державний нотаріус з 2012 року, приватний нотаріус з 2015 року) та тестя (державний нотаріус з 2008 року, приватний нотаріус з 2018 року), які працювали в цей час нотаріусами, згідно з даними з аналогічної декларації за 2013-2018 роки, яку суддя подав пізніше як кандидат на посаду судді, а також наступних декларацій родинних в`язків. Уперше подаючи декларацію родинних зв`язків у 2017 році, суддя не міг не знати, що принаймні його дружина є нотаріусом, оскільки у майнових деклараціях зазначав її членом своєї сім`ї. Також, за даними досьє, у 2012 році суддя отримував від дружини довіреність на отримання в Міністерстві юстиції України свідоцтва на право заняття нотаріальною діяльністю. Відповідно до ч.6 ст.61 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" подання суддею у декларації родинних зв`язків недостовірних (у тому числі неповних) відомостей має наслідком дисциплінарну відповідальність, встановлену цим Законом. 
		Аналізуючи та оцінюючи такий висновок, суд виходить з наступного.
		Як вбачається з досліджених у справі доказів, з  приводу вказаних обставин позивач надав пояснення Вищій кваліфікаційній комісії суддів, у яких  вказав на те, що вказана помилка у декларації родинних зв`язків за 2012-2016 роки ним була усунута  ще в липні 2017 року шляхом заповнення відповідної декларації за 2013-2017 роки в електронній формі, що розміщена на сайті ВККС України(https://cab.vkksu.gov.ua/search.html#/ ).
		Таким чином позивач самостійно усунув порушення які були допущені ним при заповненні декларації родинних зв`язків в перше. Інформація про те, що дружина та батько дружини працюють на посаді нотаріусів позивачем не приховувалась  та відкрито була зазначена ним у анкеті на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, тобто він у цьому контексті  вів себе добросовісно.
		А тому суд доходить висновку, що рішення відповідача в цій частині теж не може бути визнане судом законним та обґрунтованим.
		Відповідач  у п.4 висновку також покликається на те, що суддя ухвалював рішення, обумовлені політичними мотивами. (підпункт 1.8. п. 1 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затверджених рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019).
		Згідно із Єдиним державним реєстром судових рішень, суддя ОСОБА_1. прийняв  постанову №36467050 від 25.12.2013, якою визнав протиправним та скасував рішення сесії Рівненської міської ради від 25.11.2013 "Про звернення депутатів Рівненської міської ради до Президента України ОСОБА_8 та Голови Верховної Ради України ОСОБА_9 з приводу підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом". Рівненська міська рада звернулася до Президента України з вимогою про відставку Кабінету Міністрів України та оголошення амністії Ю.Тимошенко, а також звернутися до Голови Верховної Ради України з вимогою скликати позачергову сесію Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України, на якій розглянути весь пакет євроінтеграційних законів; прийняти Резолюцію Верховної Ради України про недовіру Кабінету Міністрів України та сформувати Уряд євроінтеграції України. У подальшому ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду №53366143 зазначена постанова була скасована.
		У своїх поясненнях з приводу оскаржуваного висновку в цій частині, наведених позивачем у позовній заяві, останній вказує на те, що вказане рішення було скасовано лише з тих підстав, що Прокурор, який звертався до суду із вказаним позовом відмовився від позову.
		Крім того, ГРД не звернула уваги, що наведене судове рішення не обумовлене політичними мотивами та жодним чином не обмежувало прав, свобод та інтересів громадян. Вказане судове рішення не потрапляло під критерії Закону України «Про очищення влади», Закону України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».
		Вказаним судовим рішенням не встановлювалося жодних обмежень щодо діяльності органу місцевого самоврядування, а лише констатувався факт, що прийняте рішення не відповідає законодавчо визначеній компетенції відповідного органу та за своєю суттю є депутатським зверненням.
		Крім того, Законом України «Про очищення влади»  № 1682-VII від 16 вересня 2014 року визначає, які судові рішення є політично вмотивованими:
		- п. 13 ч. 2 ст.3 Закону - ухвала про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ухвалив рішення про притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності осіб, звільнених від кримінальної або адміністративної відповідальності відповідно до Закону України «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань» від 29 січня 2014 року N 737-VII, Закону України «Про недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, які мали місце під час проведення мирних зібрань, та визнання такими, що втратили чинність, деяких законів України» від 21 лютого 2014 року N 743-VII.
		- ч. 3 ст. 3 Закону - ухвали про дозвіл на затримання з метою приводу, про застосування запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою, ухвалювали обвинувальні вироки, залишали їх без змін щодо осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в`язнів" від 27 лютого 2014 року N 792-VII, співробітників органів внутрішніх справ, прокуратури та інших правоохоронних органів, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на кримінальне переслідування та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, до яких застосовано повну індивідуальну амністію Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про застосування амністії в Україні» щодо повної реабілітації політичних в`язнів» від 27 лютого 2014 року N 792-VII.
		Таким чином, Висновок ГРД в цій частині по суті обумовлений суб`єктивною оцінкою членів ГРД судового рішення та припущеннями щодо його політично вмотивованого характеру, що не може бути покладено в основу висновку. 
		Відповідно до частини 1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
		Конституційний Суд України в абзаці 1 підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 01.12.2004 №19-рп/2004 зауважив, що незалежність суддів полягає передусім у їхній самостійності, непов`язаності при здійсненні правосуддя будь-якими обставинами та іншою, крім закону, волею.
		Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 11.03.2011 №2-рп/2011давати оцінку процесуальним діям суддів щодо розгляду конкретної судової справи можуть тільки суди апеляційної і касаційної інстанцій при перегляді судових рішень.
		Згідно з пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 №8 «Про незалежність судової влади» відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, у межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
		Такий підхід повністю узгоджується із міжнародними стандартами.
		Відповідно до пункту 5 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки, ухваленої Комітетом Міністрів Ради Європи 17.11.2010 на 1098 засіданні заступників міністрів, судді повинні мати необмежену свободу щодо неупередженого розгляду справ відповідно до законодавства та власного розуміння фактів.
		У названих Рекомендаціях також зазначено, що судді не повинні нести особисту відповідальність за випадки, коли їхні рішення були скасовані або змінені в процесі апеляційного розгляду (пункт 70). Тлумачення закону, оцінювання фактів та доказів, які здійснюють судді для вирішення справи, не повинні бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості (пункт 66).
		Принципом І (2) (а)(і) Рекомендації №(94) 12 «Незалежність, дієвість та роль суддів», ухваленої 13.10.1994 Комітетом Міністрів Ради Європи на 518 засіданні заступників міністрів, передбачено, що рішення суддів не повинні переглядатись інакше, ніж через визначену законом процедуру апеляцій.
		Відповідно до Висновку Першої експертної комісії Міжнародної Асоціації Суддів (2000) «Незалежність судді у його власному суді» суттєвою умовою незалежності судді є неможливість зміни рішення судді ніким, крім іншого судді в процесі апеляції, коли це прямо передбачено законом. Будь-які процедури контролю за якістю рішень, що проводяться самими суддями чи представниками інших гілок влади не можуть бути використані замість апеляції, або здаватися такими, що замінюють апеляцію, оскільки це відкриває шлях для прямого впливу на суддів.
		Аналогічні положення знайшли своє відображення в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що рішення суддів не повинні бути предметом перегляду поза межами звичайної процедури оскарження (пункт 80).
		Враховуючи вищевикладене, суд констатує, що ГРД не наділена законом повноваженнями оцінювати законність та обґрунтованість судового рішення.
		Підсумовуючи викладене у сукупності, суд вважає, що викладені в оскаржуваному висновку доводи ГРД не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованого сумніву чи можливість виникнення обґрунтованого сумніву щодо відповідності позивача критерію доброчесності чи професійної етики.
		Доводи відповідача, викладені у висновку, ґрунтуються на припущеннях,   недоведених обставинах, є необ`єктивними та неправомірними, а відтак, не можуть бути підставою для   його для прийняття.
		При цьому, з самого висновку від 06.10.2019 вбачається, що ГРД не змогла забезпечити право судді на надання пояснення з приводу отриманої щодо нього негативної інформації чим позбавило позивача права на участь у процесі прийняття оскаржуваного ним рішення.
		Враховуючи викладене у сукупності, суд вважає, що оскаржуваний висновок ГРД від 06.10.2019 в цілому не відповідає критеріям правомірності, обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, встановленим частиною другою   статті 2 КАС України, прийнятий без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, є протиправним та   порушує права та законні інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень.
		Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів на обґрунтування правомірності спірного висновку.
		Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
		Керуючись ст.ст.  72,77,94, 241 -246 КАС України , суд -
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_1 ) до Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд.9)  за участю третьої особи без самостійних вимог  на  стороні відповідача Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (03109, м. Київ, вул. Генерала Шаповала, буд.9, код ЄДРПОУ - 37316378) про визнання протиправним та скасування висновку ГРД від 06.10.2019 про невідповідність його, як судді Рівненського окружного адміністративного суду критеріям доброчесності та професійної етики, -  задоволити повністю.
		Визнати протиправним і скасувати Висновок про невідповідність судді Рівненського окружного адміністративного суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 06.10.2019 року. 
		          Рішення  суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної  скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті  чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
		          Апеляційна скарга на рішення  подається протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення до   Восьмого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Львівський  окружний адміністративний суд.          
		          Повний текст рішення складений та підписаний 12 березня 2020 року. 
		 
		 
		 
		 
		 
		          Суддя                                                                                                                 Кухар Н.А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...