Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/1970/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо приватизації майна; про притягнення до відповідальності за порушення законодавства про приватизацію.
Надіслано для оприлюднення: 13.03.2020. Зареєстровано: 13.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.03.2020.
Дата набрання законної сили: 02.03.2020
Номер судового провадження: 32 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"02" березня 2020 р.                                                               Справа № 922/1970/19  
		Колегія суддів у складі: 
		головуючий суддя Слободін М.М., суддя Сіверін В.І. , суддя  Терещенко О.І. 
		за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.
		за участю представників сторін:
		прокурора - Богатирьова О.К.
		1-го відповідача - Мартинова А.М.
		2-го відповідача - Мартинова А.М.
		3-го відповідача - адвокат Гавриленко О.В.
		розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№32Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019 у справі № 922/1970/19 (повний текст якого складено та підписано 02.12.2019 суддею Сусловою В.В. у приміщенні господарського суду Харківської області) та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі № 922/1970/19 (повний текст якого складено та підписано 02.12.2019 суддею Сусловою В.В. у приміщенні господарського суду Харківської області)
		за позовом        Керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 Харківської області (61072, м. Харків, вул. Тобольська, 55-а)                             
		до:       1. Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7) ,        
		          2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції,        16) ,        
		        3. фізичної особи-підприємця Гільової Поліни Геннадіївни ( АДРЕСА_1 )               
		про скасування рішення, визнання договору недійсним та повернення майна,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Керівник Харківської місцевої прокуратури №1 Харківської області звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради (перший відповідач), Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (другий відповідач) та фізичної особи-підприємця Гільової Поліни Геннадіївни (третій відповідач), в якому просив:
		- визнати незаконним та скасувати рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме п. 35 додатку до рішення;
		- визнати недійсним в повному обсязі договір №5521-В-С від 28.11.2017 купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 19-1-:-19-3 площею 33,7 кв.м., 2-го поверху № 23-1 площею 47,2 кв.м. та 1/2 частини місця спільного користування № XIV площею 4,3 кв.м., загальною площею 85,2 кв.м., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Квітки-Основ`яненка, 11, літ. "А-3", вартістю 416568 грн., укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФО-П Гільовою П.Г.;
		- зобов`язати ФОП Гільову П.Г. повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 19-1-:-19-3 площею 33,7 кв.м., 2-го поверху № 23-1 площею 47,2 кв.м. та 1/2 частини місця спільного користування № XIV площею 4,3 кв.м., загальною площею 85,2 кв.м. та  вартістю 416568 грн., розташовані за адресою: м. Харків, вул. Квітки-Основ`яненка, 11, літ. "А-3"; 
		- судові витрати покласти на відповідачів та стягнути за наступними реквізитами: прокуратура Харківської області, код 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, код 820172, рахунок 35212041007171, код класифікації видатків бюджету - 2800.
		В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що рішення Харківської міської ради від 26.10.2016 №412/16 є незаконним та підлягає скасуванню у зв`язку з тим, що прийнято з порушенням вимог ст. 345 ЦК України, ст. 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" ст. ст. 1, 2, 4, 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", ст. ст. 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Договір купівлі-продажу №5521-В-С від 28.11.2017, укладений на підставі вказаного рішення Харківської міської ради,  підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений з порушенням вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України. 
		Рішенням господарського суду Харківської області від 21.11.2019 у справі № 922/1970/19 в позові відмовлено.
		Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі № 922/1970/19 заяву ФОП Гільової П.Г. (вх. № 28639 від 26.11.2019) про постановлення додаткового рішення про розподіл судових витрат по справі № 922/1970/19 - задоволено.
		Стягнуто з      прокуратури Харківської області (ідентифікаційний код юридичної особи 02910108, юридична адреса: 61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького,4) на користь фізичної особи-підприємця Гільової Поліни Геннадіївни (РНОКПП НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 22500,00грн.
		Заступник прокурора Харківської області із вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019 у справі № 922/1970/19 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі № 922/1970/19 та ухвалити нове, яким задовольнити позов прокурора. Здійснити перерозподіл судових витрат.
		Так, апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що Харківська міська рада мала повноваження самостійно обирати процедуру приватизації комунального майна, зокрема шляхом викупу без проведення відповідних поліпшень.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою у справі № 922/1970/19. Встановлено строк для подання відзивів. Призначено справу до розгляду на 10.02.2020.
		24.01.2020 від представника Харківської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він  проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. 
		06.02.2020 від представника Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він  проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. 
		07.02.2020 від представника ФОП Гільової П.Г. також надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка. 
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.02.2020 оголошено про перерву у розгляді справи до 02.03.2020.
		27.02.2020 від представника ХМР надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких він зазначив, що пункт 5.6. договору № 4157 відповідав діючому на час укладення договору Порядку передачі в оренду майна, що є комунальною власністю територіальної громади м. Харкова в частині затвердженого Харківською міською радою типового договору оренди, який був обов`язковим до виконання на території м. Харків.
		02.03.2020 від представника ФОП Гільової П.Г. надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких він зазначив, що оскільки право орендаря, який добросовісно виконує свої обов`язки, на викуп об`єкту оренди передбачено положеннями Цивільного та Господарського кодексів України, у Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради просто не було іншого законного шляху вирішення звернення орендаря, як включення даного об`єкту до переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзивах на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Харківська міська рада мала повноваження самостійно обирати процедуру приватизації комунального майна, зокрема шляхом викупу без проведення відповідних поліпшень, однак з цим висновком колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
		Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2016 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі Управління) та фізичною особою-підприємцем Гільовою Поліною Геннадіївною укладено договір оренди № 4157 (далі - договір) нежитлових приміщень 1-го поверху № 19-1-:-19-3 площею 33,7 кв. м.; 2-го поверху № 23-1 площею 47,2 кв.м.,1/2 частини місця спільного користування № XIV площею 4,3 кв.м., загальною площею 85,2 кв.м., у житловому будинку літ. "А-3", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Квітки-Основ`яненка, 11.
		Відповідно до п. 5.6. договору орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп.
		Рішенням 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 № 412/16 "Про відчуження об`єкта комунальної власності територіальної громади м Харкова" вирішено провести відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м Харкова шляхом викупу (згідно з додатком).
		Згідно п. 35 додатку 1 до рішення нежитлові приміщення 1-го, 2-го поверхів в житловому будинку розташованому за адресою: м. Харків, Квітки-Основ`яненка, 11 літ. "А-3", загальною площею 85,2 кв.м підлягали приватизації шляхом викупу ФОП Гільовою П.Г.
		В цій частині колегія суддів звертає увагу учасників спору на ту обставину, що визначений відповідачем-1 спосіб приватизації майна (викуп) не тотожний переважному праву викупу відповідача-3, оскільки останнє застосовується тільки в разі конкуренції покупців (наявності більш, ніж одного покупця) та у випадку придбання майна іншим, аніж ФОП Гільова П.Г., покупцем.  Однак, колегією суддів встановлено, що конкуренції покупців при викупі спірного приміщення не було, а вказане приміщення безальтернативно продавалося ФОП Гільовій П.Г. за оціночною вартістю. За таких умов твердження відповідачів, що ФОП Гільовою П.Г. застосоване право переважного викупу, носять характер юридичного і логічного нонсенсу, оскільки суб`єкт не може застосувати своє право переважного викупу за відсутності конкуренції покупців. 
		В подальшому, на виконання вказаного рішення Управлінням комунального майна та приватизації доручено суб`єкту оціночної діяльності ФОП СОД Прокоп`євій І.Б.  проведення оцінки  вартості майна, нежитлових приміщень загальною площею 85,2 кв.м., за адресою: м. Харків, Квітки-Основ`яненка, 11 літ. "А-3" станом на 30.11.2016.
		Відповідно до ст.ст. 4, 13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" при проведенні оцінки майна, якщо зазначена оцінка затверджується уповноваженим органом місцевого самоврядування, проводиться обов`язкове рецензування звіту, яке полягає в критичному розгляді та наданні висновків щодо повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур вимогам нормативно-правових актів.
		13.12.2016 проведено рецензування звіту. Згідно з висновком рецензента: звіт представлений суб`єктом оціночної діяльності Прокоп`євою І.Б., виконано згідно із загальноприйнятими нормами міжнародної практики оцінки нерухомості, керуючись стандартами та нормативними документами. Звіт про оцінку майна може бути використаний, згідно із метою оцінки - визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для визначення вартості, з метою приватизації шляхом викупу.
		Ринкова вартість зазначеного об`єкта складає 347140 грн. без урахування ПДВ.
		28.11.2017 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і ФОП Гільова  П.Г. укладено договір купівлі-продажу № 5521-В-С.
		Договір нотаріально засвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 4378.
		Відповідно до акту № 5521-В.С. нежитлові приміщення передані ФОП Гільовій П.Г.
		Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами  проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам  держави та територіальної громади.  
		Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об`єктів нерухомості  та укладання спірного договору купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги ЗУ "Про приватизацію державного майна", ЗУ "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2012 - 2016 роки, Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просить:  визнати незаконним та скасувати  рішення 9 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 26.10.2016 №412/16 "Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" в частині, а саме п. 35 додатку до рішення;  визнати недійсним  договір купівлі-продажу від 28.11.2017 № 5521-В-С; повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові  приміщення.
		Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів  виходить з такого.
		Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»
		визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише
		на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і
		законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами
		України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи
		місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед
		територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у
		відповідності до ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами ч. З ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Пунктом 34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до Закону, питання регулювання земельних відносин.
		Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до ч. 2 ст. 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна», викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.
		Посилання представника ФОП Гільової П.Г. на те, що п. 5.6 договору оренди від 04.08.2016 передбачено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, не може застосовуватись у даній ситуації, оскільки сама процедура викупу орендарем повинна була здійснюватись відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Положеннями ст. 10 Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об`єкта приватизації та його місцезнаходження.
		Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
		Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону, приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки (далі -Програма), яка діяла на момент приватизації майна.
		Відповідно до п. 3.3. Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.
		Пунктом 3.4. Програми передбачено, що одним зі шляхів приватизації об`єктів є викуп.
		Згідно п. 12.2 Програми продаж об`єктів комунальної власності, які до набрання чинності цієї Програми включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а також таких, що перебувають в процесі приватизації, здійснюється відповідно до прийнятого рішення про приватизацію з урахуванням способів продажу, передбачених цією Програмою, якщо це не суперечить п. 3.10 цієї Програми.
		Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
		Відповідно до п. 8.1. Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
		Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Факт відсутності здійснення невід`ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами у своїх поясненнях та відзивах на позовну заяву, відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, а саме ст. 1, 2, 4, 25, 29 У «Про приватизацію державного майна» та ст. 11, 18-2 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Однак, надаючи юридичну оцінку необхідності позбавлення ФОП Гільової П.Г. права мирного володіння приватизованим майном, колегія суддів вважає, що у даному спорі підлягають застосуванню ряд рішень ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Так, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Також у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом.  Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.
		У випадку укладання правочинів із перевищенням органом влади або місцевого самоврядування своїх повноважень, ЄСПЛ застосовуються наслідки такого виходу за межі повноважень, які в узагальненому виді прийнято називати доктриною ultra vires, тобто сукупністю правил щодо оцінки такого порушення та встановлення його наслідків для усіх учасників правочину. 
		З рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" вбачається, що Європейський суд наголошує на тому, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. У зазначеній справі, констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.
		В аспекті викладеного, колегія суддів відзначає, що такий спосіб приватизації, як викуп майна орендарем, передбаченій національним законодавством, хоча і за інших умов (здійснення орендарем невід`ємних поліпшень у встановленому законом обсязі). 
		Відсутність поліпшень орендованого майна, відоме усім учасникам правочину, а отже, і невірне обрання способу приватизації, є порушенням, допущеним виключно відповідачем-1 (ХМР), але не набувачем майна, оскільки очевидним є той факт, що відповідач-3 (набувач майна) жодним чином не міг вплинути на виконання ХМР своїх функцій. 
		Той факт, що набувач, достеменно знаючи про відсутність поліпшень орендованого майна, здійснив викуп майна на підставі рішення органу самоврядування, не свідчить про порушення з боку набувача, оскільки купівля майна є легітимною дією, яка не має ознак жодного порушення.  
		В цьому аспекті колегія суддів акцентує увагу на тому, що за встановлених обставин не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності учасників правочину за перевищення відчужувачем майна своїх повноважень, оскільки, по-перше, у приватного учасника обороту відсутній обов`язок контролювати законність рішень ХМР; по-друге, приватний учасник обороту об`єктивно позбавлений змоги впливати на рішення ХМР, незалежно від оцінки дій останньої.
		Саме тому, виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24.06.2003 вважається законним та обґрунтованим набуття майна або майнового права за договором, укладеним з органом публічної влади, який при відчуженні перевищив свої повноваження, в разі відсутності порушень з боку набувача. За висновком Суду в зазначеній справі "наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".
		Пунктом 55- 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Україна - Тюмень проти України" від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням "справедливого балансу" між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі "Спорронґ та Льоннрот проти Швеції", від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі "Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії", від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на "мирне володіння його майном" в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі "Звольски та Звольська проти Республіки Чехія", N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ). 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що у вищевказаній справі «Україна-Тюмень» проти України» Європейський суд встановив, що «справедливий баланс» не дотримано, адже заявник не знав і не міг знати про те, що майно відчужується за межами повноважень державного органу і не отримав ніякої компенсації за позбавлення його права на таке майно. Суд встановив, що таким чином на заявника було покладено індивідуальне і важкий тягар, яка порушила справедливий баланс, який повинен був бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, і захистом права на мирне володіння майном - з іншого.
		Обставини даного спору - подібні (аналогічним чином не встановлено жодного впливу набувача на прийняття рішення органом влади, аналогічним чином відсутня будь-яка компенсація за майно, яке вилучається), і в даній справі колегія суддів доходить до висновку про те, що позбавлення набувача його майна є непропорційним втручанням.
		Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позбавлення відповідача-3 права мирного володіння майном тільки за те, що останній не відмовився від участі у правочині, є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом місцевого самоврядування. 
		Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 по справі № 905/2236/18, а саме:
		"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."
		Така сама правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
		Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, колегією суддів враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.
		В силу викладеного вимоги про визнання правочину недійсним та витребування майна є такими, що не підлягають задоволенню.
		В частині вимоги про скасування рішення ХМР про визначення порядку відчуження об`єктів комунальної власності, яке, на думку колегії суддів, є незаконним, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у ряді рішень ВСУ (№6-2510цс15 від 16.12.2015 та інші) та постанові ВП ВС від 27 червня 2018 №607/12895/17, рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження майном, в разі його реалізації, вичерпує свою дію. Подальше оспорювання такого рішення можливе лише з метою захисту цивільного інтересу щодо повернення майна.
		За таких умов задоволення судом вимоги про скасування рішення ХМР про визначення порядку відчуження об`єктів комунальної власності матиме тільки один юридичний наслідок - зменшення обсягу правової визначеності і погіршення стабільності цивільного обороту, адже таке рішення не дозволяє позивачу досягти мети звернення із позовом, однак погіршує правовий стан набувача майна. З огляду на юридичну неможливість витребування майна у набувача, колегія суддів не вбачає резонів задовольняти позовну вимогу, яка не тягне захисту права позивача. 
		Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.
		Заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані.
		Зважаючи, що підстави вирішення спору колегією суддів дещо відрізняються від підстав, зазначених у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно діючого процесуального закону, не  підлягає  скасуванню  судове  рішення,  якщо  апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина  є  правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського  суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.  
		За таких умов рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі із зазначенням у постанові апеляційного суду про іншу правову оцінку обставин справи. 
		Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019 та на додаткове рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі № 922/1970/19 залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019 у справі № 922/1970/19 та додаткове рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2019 у справі № 922/1970/19  залишити без змін.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
		У зв`язку із відпусткою судді Терещенко О.І., повний текст постанови підписано   11.03.2020.
		Порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Головуючий суддя                                                                    М.М. Слободін
		 
		 
		Суддя                                                                                           В.І. Сіверін 
		 
		 
		Суддя                                                                                           О.І. Терещенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...