Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/2762/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо приватизації майна; про укладення, зміну, розірвання, виконання договорів купівлі-продажу та визнання їх недійсними.
Надіслано для оприлюднення: 17.03.2020. Зареєстровано: 17.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 18.03.2020.
Дата набрання законної сили: 11.03.2020
Номер судового провадження: 5 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"11" березня 2020 р. Справа № 922/2762/19 
		 
		Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М. 
		за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Заступника прокурора Харківської області (вх. 5 Х/1-7) на рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Аріт К.В., повний текст якого складено року, у справі
		за позовом: Заступника керівника Харківської місцевої прокуратури №2, м. Харків,
		до:
		1) Харківської міської ради, м.Харків,
		2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків, 
		3) Харківської приватної спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів "Харківський колегіум", м.Харків
		про визнання незаконним та скасування рішення та наказу, визнання недійсним договору, повернення майна,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури №2 звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до: 1) Харківської міської ради, м.Харків, 2) Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, м.Харків, 3) Харківської приватної спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів "Харківський колегіум", м.Харків, в якому просить суд: 
		1. визнати незаконним та скасувати п.79 додатку 1 до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова від 21.02.2018р. № 1008/18;
		2. визнати незаконним та скасувати наказ Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради від 22.06.2018р. №215 Про оформлення договору купівлі - продажу;
		3. визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 22.06.2018р. №5590-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківською приватною спеціалізованою школою І-ІІІ ступенів Харківський колегіум Харківської області, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Саутенко Н.В. і зареєстрований в реєстрі за №2043, скасувавши його державну реєстрацію;
		4. зобов`язати Харківську приватну спеціалізовану школу І-ІІІ ступенів Харківський колегіум Харківської області повернути територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху №23-:-32,36,37,39-:-59,61, 2-го поверху 88-:-97,99-:-106 загальною площею 1106,6 кв.м., розташовані в нежитловій будівлі літ.А-2 за адресою: м.Харків, вул.Тарасівська, 6-А;
		Рішенням господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року у задоволенні позову відмовлено. 
		Заступник прокурора Харківської області із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
		В судовому засіданні представник прокурора підтримав апеляційну скаргу у повному обсязі, просив її задовольнити.
		Представник першого відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
		Представник другого відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
		Представник третього відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.
		Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
		Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі  Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p. 
		З прийняттям у 2006 році Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
		Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах Ryabykh v.Russia від 24.07.2003 року, Svitlana Naumenko v. Ukraine від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
		«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
		Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
		Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
		З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку. 
		Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
		У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
		На підставі договору оренди №260 від 25.05.1998 року, укладеного між Фондом комунального майна Харківської міської ради та Харківським приватним навчально-виховним комплексом «Харківський колегіум» Харківської області, у останнього в оренді перебували нежитлові приміщення, в нежитловій будівлі літ."А-2" загальною площею 2248,7 кв.м., розташовані за адресою: м.Харків, вул.Тарасівська, 6-А.
		25.04.2013 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Харківським приватним навчально-виховним комплексом «Харківський колегіум» Харківської області укладена додаткова угода №15 до договору №260 від 25.05.1998 року.
		Згідно з п.1.1. Угоди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №23-:-32, 36-:-61, площею 625,5 кв.м., та 2-го поверху №88-:-106, площею 481,1 кв.м., загальною площею 1106,6кв.м., які розташовані за адресою: м.Харків, вул.Тарасівська, 6-А, літ. «А-2».
		Відповідно до п. 3.1. Угоди вартість об`єкту оренди складала 1593500грн.00коп. 
		Відповідно до висновку про вартість оцінюваного майна - нежитлових приміщень від 06.03.2018 року, вартість об`єкта незалежної оцінки - нежитлові приміщення 1- го поверху №23-:-32,36,37, 39-:-59, 61, 2-го поверху №88-:- 97,99-:-106 в літ. «А-2», загальною площею 1106,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .Харків АДРЕСА_2 . АДРЕСА_3 6-А, становить 3077 216,00 грн.
		Згідно з п.4.7. Угоди, змінювати стан орендованого майна орендар зобов`язаний виключно за письмовою згодою орендодавця.
		Відповідно до п.4.8. Угоди, орендар зобов`язаний здійснювати поточний ремонт за письмовою згодою орендодавця, за свій рахунок здійснювати капітальний ремонт за письмовою згодою орендодавця при наявності узгодженої проектно-кошторисної документації та дозволу, отриманого відповідно з чинним законодавством. Здійснювати реконструкцію орендованого майна за письмовою згодою орендодавця за свій рахунок за окремими проектами, які розроблені спеціалізованими проектними організаціями і узгоджені з управлінням містобудування і архітектури Харківської міської ради до початку проведення робіт, при наявності дозволу, отриманого відповідно з діючим законодавством.
		Згідно з п.5.3. Угоди, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід`ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід`ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об`єкта у власність.
		Відповідно до п.10.1. Угоди, строк дії Договору оренди - до 25.03.2016 року. 
		На підставі додаткової угоди №17 від 05.04.2016 року до договору оренди №260 від 25.05.1998 року, укладеної між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і Харківською приватною спеціалізованою школою I-III ступенів "Харківський колегіум" Харківської області, пункт 10.1. додаткової угоди №15 до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) №260 від 25.05.1998 року викладено в наступній редакції "10.1. Цей договір діє з 25.03.2016 року по 25.02.2019 року".
		Відповідно до додаткової угоди №18 до договору оренди №260 від 25.05.1998 року пункт 1.1. додаткової угоди №15 від 25.04.2013 року до договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) №260 від 25.05.1998 року викладено в наступній редакції "1.1. З 25.03.2016 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення 1-го поверху №23-:-32, 36, 37, 39-:-59, 61, площею 629,1 кв.м. та 2-го поверху №88-:-97, 99-:-106, площею 477,5 кв.м., загальною площею 1106,6 кв.м. нежитлової 2-во поверхової будівлі, яка належить до комунальної власності територіальної громади м.Харкова, розташоване за адресою: м.Харків, вул.Тарасівська, 6-А, літ. «А-2».". 
		У подальшому, керівник Харківської приватної спеціалізованої школи I-III ступенів "Харківський колегіум" Харківської області (далі - ХПСШ Харківський колегіум) Бєлічева Т.М. звернулася із заявою від 11.05.2017 року до Управління комунального майна (вх.№6830), в якій просила дозволити приватизацію вказаних приміщень. 
		При цьому, як зазначає прокурор, до вказаного листа не було долучено жодних документів, які б надавали право на приватизацію.
		На підставі вказаного звернення, Харківською міською радою прийнято відповідне рішення, а саме, згідно з п.79 додатку 1 рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова від 21.02.2018 року №1008/18, міська рада дозволила приватизувати вказаний об`єкт нерухомого майна шляхом викупу.
		Після цього, керівництво ХПСШ Харківський колегіум" звернулося до Управління комунального майна з заявою про приватизацію від 22.02.2018 року №3561, розглянувши яку, орган приватизації способом приватизації визначив викуп.
		Також, 28.02.2018 року керівництво ХПСШ Харківський колегіум звернулося до Управління комунального майна з листом (вх.№3443), в якому просить доручити проведення оцінки для приватизації вказаного майна ФОП Прокоп`євій І.Б.
		На виконання вказаного листа, Управління комунального майна звертається до ФОП Прокоп`євої І.Б. (лист від 28.02.2018 року №2606) з пропозицією провести оцінку вказаних нежитлових приміщень, на підставі договору з ХПСШ Харківський колегіум.
		На підставі вказаного листа ФОП Прокоп`єва І.Б. склала звіт про незалежну оцінку нерухомого майна від 28.02.2018 року, відповідно до якого, вартість вказаного майна станом на 28.02.2018 року без ПДВ складає 3 077 216,00 грн.
		Після чого, Управлінням комунального майна видано наказ від 22.06.2018 року №215 «Про оформлення договору купівлі-продажу», яким наказано оформити відповідний договір з ХПСШ «Харківський колегіум» шляхом його нотаріального посвідчення.
		У подальшому, 22.06.2018 року між ХПСШ «Харківський колегіум» та Управлінням комунального майна укладено договір №5590-В-С, відповідно до якого, ХПСШ «Харківський колегіум» приватизувала вказані нежитлові приміщення за 3077216,00 грн.
		При цьому, у договорі купівлі-продажу зазначено, що його укладено на підставі Програми приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова на 2017-2022 роки.
		Прокурор вважає, що Рішення Харківської міської ради щодо надання дозволу на проведення вищевказаної приватизації шляхом викупу є незаконним через незазначення у звіті будь-яких відомостей про те, чи проводились ремонтні роботи у вказаних нежитлових приміщеннях, в тому числі, не зазначено про невід`ємні поліпшення, що й стало причиною звернення до суду з відповідним позовом.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що прокурором жодними належними та допустимими доказами не доведено порушення спірними правочинами інтересів держави і суспільства, його моральних засад, які були б співрозмірні із наслідком таких порушень, який прокурор просить застосувати, у вигляді визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним, а відтак і вилучення придбаного нерухомого майна у власника.
		В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає, що місцевим господарським судом залишено поза увагою обставини того, що з урахуванням вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", викуп майна у даному випадку мав бути проведений шляхом аукціону або конкурсу, а у виключному випадку такий продаж міг бути проведений шляхом викупу у разі коли орендарем здійснено поліпшення орендованого майна в розмірі не менш як 25 відсотків вартості майна.
		Оскільки у даному випадку ХПСШ "Харківський колегіум" не проводило поліпшень орендованого майна, висновки місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову прокурор вважає передчасними.
		Апелянт зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що Харківська міська рада мала повноваження самостійно обирати процедуру приватизації комунального майна, зокрема шляхом викупу без проведення відповідних поліпшень.
		Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначив, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема, досудовим розслідуванням встановлено, що у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід`ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади. 
		Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з такого.
		Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами у відповідності до ст.74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Відповідно до ст.12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюють управління і самостійно вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.
		Такі ж положення закріплені в статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, яка встановлює, що головні повноваження і функції органів місцевого самоврядування визначаються Конституцією або законом; органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу; повноваження, якими наділяються органи місцевого самоврядування, як правило, мають бути повними і виключними, що кореспондується із вимогами ч. З ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
		Пунктом 34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що виключно на пленарних засіданнях ради вирішуються, відповідно до Закону, питання регулювання земельних відносин.
		Статтею 122 Земельного кодексу України визначено що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
		Відповідно до ч. 2 ст. 16-2 Закону України «Про приватизацію державного майна», викуп об`єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 11 «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), викуп застосовується щодо об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об`єкта встановлюється Фондом державного майна України.
		Положення договору оренди якими передбачено, що орендар, який належно виконує свої обов`язки, у разі продажу майна, що передане в оренду, має переважне право перед іншими особами на його викуп, не може застосовуватись у даній ситуації, оскільки сама процедура викупу орендарем повинна була здійснюватись відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Положеннями ст. 10 Закону передбачено, що відповідний орган приватизації публікує в інформаційному бюлетені та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації, перелік об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу, який містить назву об`єкта приватизації та його місцезнаходження.
		Зазначений перелік публікується не пізніш як за 15 днів з дня прийняття рішення про затвердження переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу.
		Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону, приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21.06.2017 № 691/17 затверджено Програму приватизації та відчуження об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки (далі -Програма), яка діяла на момент приватизації майна.
		Відповідно до п. 3.3. Програми приватизація об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою.
		Пунктом 3.4. Програми передбачено, що одним зі шляхів приватизації об`єктів є викуп.
		Згідно п. 12.2 Програми продаж об`єктів комунальної власності, які до набрання чинності цієї Програми включено до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, та щодо яких прийнято рішення про приватизацію, а також таких, що перебувають в процесі приватизації, здійснюється відповідно до прийнятого рішення про приватизацію з урахуванням способів продажу, передбачених цією Програмою, якщо це не суперечить п. 3.10 цієї Програми.
		Викуп застосовується щодо об`єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
		Відповідно до п. 8.1. Порядку продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затвердженим ФДМУ від 02.04.2012 №439, викуп об`єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об`єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено чинним законодавством України.
		Таким чином, продаж має бути проведений виключно шляхом аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об`єкту, який вже перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.
		Факт відсутності здійснення невід`ємних поліпшень спірного майна не заперечується відповідачами у своїх поясненнях та відзивах на позовну заяву, відтак вказані обставини справи є встановленими та доведеними.
		З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення Харківської міської ради щодо проведення приватизації шляхом викупу є таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що регулює порядок здійснення приватизації, а саме ст. 1, 2, 4, 25, 29 У «Про приватизацію державного майна» та ст. 11, 18-2 ЗУ «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».
		Однак, надаючи юридичну оцінку необхідності позбавлення третього відповідача права мирного володіння приватизованим майном, колегія суддів вважає, що у даному спорі підлягають застосуванню ряд рішень ЄСПЛ про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
		Так, Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950р., Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		Згідно положень ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України від 30.06.2006 визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути існуючим майном або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні виправданими очікуваннями щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
		Також у цьому Рішенні зазначено, що відповідно до встановленого прецедентного права Суду втручання має підтримувати "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та вимогами фундаментальних прав окремої особи. Ця свобода оцінювання, тим не менше, йде пліч-о-пліч з Європейським наглядом. Суд вважає, що державні органи неминуче вступають у численні договори приватноправової природи із звичайними громадянами у ході виконання своїх функцій.
		У випадку укладання правочинів із перевищенням органом влади або місцевого самоврядування своїх повноважень, ЄСПЛ застосовуються наслідки такого виходу за межі повноважень, які в узагальненому виді прийнято називати доктриною ultra vires, тобто сукупністю правил щодо оцінки такого порушення та встановлення його наслідків для усіх учасників правочину. 
		З рішення Європейського суду з прав людини у справі Федоренко проти України вбачається, що Європейський суд наголошує на тому, що доктрина ultra vires застосовується державою з урахування принципу пропорційності втручання держави у право приватної особи мирно володіти своїм майном. У зазначеній справі, констатуючи порушення ст. 1 Першого протоколу до вказаної Конвенції, Європейський суд з прав людини обґрунтував його тим, що орган державної влади при укладанні угоди, вважав себе компетентним на її укладання, при цьому національне законодавство не містило чітко вираженої заборони на укладання таких угод і укладання таких угод було звичайною практикою, а відтак особа приватного права мала всі підстави вважати, що орган державної влади діє в межах компетенції.
		В аспекті викладеного, колегія суддів відзначає, що такий спосіб приватизації, як викуп майна орендарем, передбаченій національним законодавством, хоча і за інших умов (здійснення орендарем невід`ємних поліпшень у встановленому законом обсязі). 
		Відсутність поліпшень орендованого майна, відоме усім учасникам правочину, а отже, і невірне обрання способу приватизації, є порушенням, допущеним виключно відповідачем-1 (ХМР), але не набувачем майна, оскільки очевидним є той факт, що відповідач-3 (набувач майна) жодним чином не міг вплинути на виконання ХМР своїх функцій. 
		Той факт, що набувач, достеменно знаючи про відсутність поліпшень орендованого майна, здійснив викуп майна на підставі рішення органу самоврядування, не свідчить про порушення з боку набувача, оскільки купівля майна є легітимною дією, яка не має ознак жодного порушення. 
		В цьому аспекті колегія суддів акцентує увагу на тому, що за встановлених обставин не може існувати солідарного ризику і солідарної відповідальності учасників правочину за перевищення відчужувачем майна своїх повноважень, оскільки, по-перше, у приватного учасника обороту відсутній обов`язок контролювати законність рішень ХМР; по-друге, приватний учасник обороту об`єктивно позбавлений змоги впливати на рішення ХМР, незалежно від оцінки дій останньої.
		Саме тому, виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини Стретч проти Сполученого Королівства від 24.06.2003 вважається законним та обґрунтованим набуття майна або майнового права за договором, укладеним з органом публічної влади, який при відчуженні перевищив свої повноваження, в разі відсутності порушень з боку набувача. За висновком Суду в зазначеній справі наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
		Пунктом 55- 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Україна - Тюмень проти України від 22.02.2008р. визначено, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи (також рішення у справі Спорронґ та Льоннрот проти Швеції, від 23 вересня 1982 року, Sеrіеz А nо. 52, р. 26, § 69). Вимога досягнення такого балансу відображена в цілому в побудові статті 1 Першого протоколу, включно із другим реченням, яке необхідно розуміти в світлі загального принципу, викладеного в першому реченні. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справі Прессоз Компанія Нав`єра та інші проти Бельгії, від 20 листопада 1995 року, Sеrіеz А nо. 332, р. 23, § 38). Держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів з огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який йдеться. Проте, Суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на мирне володіння його майном в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу (рішення у справі Звольски та Звольська проти Республіки Чехія, N 46129/99, § 69, ЕСНК. 2002-ІХ). 
		Колегія суддів звертає увагу на те, що у вищевказаній справі «Україна-Тюмень» проти України» Європейський суд встановив, що «справедливий баланс» не дотримано, адже заявник не знав і не міг знати про те, що майно відчужується за межами повноважень державного органу і не отримав ніякої компенсації за позбавлення його права на таке майно. Суд встановив, що таким чином на заявника було покладено індивідуальне і важкий тягар, яка порушила справедливий баланс, який повинен був бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, і захистом права на мирне володіння майном - з іншого.
		Обставини даного спору  подібні (аналогічним чином не встановлено жодного впливу набувача на прийняття рішення органом влади, аналогічним чином відсутня будь-яка компенсація за майно, яке вилучається), і в даній справі колегія суддів доходить до висновку про те, що позбавлення набувача його майна є непропорційним втручанням.
		Крім того, за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
		З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що позбавлення відповідача-3 права мирного володіння майном тільки за те, що останній не відмовився від участі у правочині, є безпідставним покладанням на приватного учасника обороту ризиків і відповідальності за порушення, які допущені органом місцевого самоврядування. 
		Аналогічна правова позиція закріплена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.10.2019 по справі № 905/2236/18, а саме:
		"Самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця."
		Така сама правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07.
		Таким чином, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини в позові про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, з огляду на наявність імовірних порушень процедури такого відчуження з боку органу місцевого самоврядування, колегією суддів враховано, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення не можуть бути безумовною підставою для визнання недійсним договорів купівлі-продажу в порушення права власності набувачів такого майна, оскільки вони не допущені внаслідок його винної, протиправної поведінки.
		В силу викладеного вимоги про визнання правочину недійсним та зобов`язання третього відповідача повернути майно є такими, що не підлягають задоволенню.
		В частині вимоги про скасування рішення ХМР про визначення порядку відчуження об`єктів комунальної власності, яке, на думку колегії суддів, є незаконним, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у ряді рішень ВСУ (№6-2510цс15 від 16.12.2015 та інші) та постанові ВП ВС від 27 червня 2018 №607/12895/17, рішення суб`єкта владних повноважень про розпорядження майном, в разі його реалізації, вичерпує свою дію. Подальше оспорювання такого рішення можливе лише з метою захисту цивільного інтересу щодо повернення майна.
		За таких умов задоволення судом вимоги про скасування рішення ХМР про визначення порядку відчуження об`єктів комунальної власності матиме тільки один юридичний наслідок  зменшення обсягу правової визначеності і погіршення стабільності цивільного обороту, адже таке рішення не дозволяє позивачу досягти мети звернення із позовом, однак погіршує правовий стан набувача майна. З огляду на юридичну неможливість витребування майна у набувача, колегія суддів не вбачає резонів задовольняти позовну вимогу, яка не тягне захисту права позивача. 
		Таким чином, підсумовуючи вищевикладене та враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог, а відтак позов задоволенню не підлягає.
		Заперечення апелянта, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують вищенаведених судових висновків, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення та відхиляються як необґрунтовані.
		Зважаючи, що підстави вирішення спору колегією суддів дещо відрізняються від підстав, зазначених у рішенні суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно діючого процесуального закону, не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з`ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. 
		За таких умов рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню в силі із зазначенням у постанові апеляційного суду про іншу правову оцінку обставин справи. 
		Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 20.11.2019 року залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
		 
		Повний текст постанови складено 17.03.2020 
		 
		 
		Головуючий суддя В.І. Сіверін
		 
		 
		Суддя О.І. Терещенко 
		 
		 
		Суддя М.М. Слободін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...