Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 756/8056/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них; страхування, з них; позики, кредиту, банківського вкладу, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.03.2020. Зареєстровано: 18.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2020.
Дата набрання законної сили: 29.05.2024
Результат оскарження 29.05.2024 Київський апеляційний суд: скасовано судове рішення повністю і ухвалено нове судове рішення
Номер судового провадження: 2/756/1352/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		20.02.2020 Справа № 756/8056/19
		                                                                Справа № 756/8056/19
		Провадження 2/756/1352/20
		 
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		20 лютого 2020 року Оболонський районний суд міста Києва у складі:
		головуючого                - судді Жука М.В.,
		при секретарі                Шершньові В.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та стягнення коштів,
		в с т а н о в и в:
		У червні 2019 року  ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та стягнення коштів.
		В обґрунтування позову  ОСОБА_1 зазначає, що з 20.06.2000 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 переглядаючи новини у мережі Інтернет на сайті «From-UA Новості України» вона прочитала статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » в якій серед іншого йшла мова про те, що  ОСОБА_1 дав у борг ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 536 000 доларів США. Після чого вона звернулася до свого чоловіка, який їй пояснив, що дійсно 25.10.2006 року передав ОСОБА_3 в борг указану грошову суму та отримав від останнього боргову розписку, однак борг ОСОБА_3 йому не повернув. 
		Оскільки передані грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, згоди на їх у позику позивачка не надавала,  ОСОБА_1 просить суд договір позики, укладений 25.10.2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнати недійсним, а також у порядку застосування наслідків недійсності правочинів стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 спірну суму.
		У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначив, що перебуває у зареєстрованому шлюбі із  ОСОБА_1 з 2000 року, дійсно передав ОСОБА_3 за рахунок спільних сімейних коштів у борг 536 000 доларів США. За згодою на укладення цього правочину він до дружини не звертався, оскільки розраховував на те, що позика буде мати короткостроковий характер та не вплине на сімейний бюджет. 
		ОСОБА_3 неодноразово у судове засідання не з`явився, відзиву не подав, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом направлення судової повістки на зареєстроване місце проживання. Поштовий конверт про направлення йому судової повістки повернувся з відміткою відділення поштового зв`язку від 28.01.2020 року про невручення адресату у зв`язку з його відсутністю, а тому відповідно до приписів п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України судова повістка вважається врученою, а відповідач таким, що повідомлений про час та місце розгляду справи. За таких обставин судом ухвалено провести судове засідання у його відсутності на підставі наявних доказів.
		Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		Частиною 1 ст. 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненнями особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
		Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом.
		Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 82 ЦПК України).
		Судом установлено, що з 23.06.2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим 23.06.2000 року МВРАГС м. Донецька (а.с. 28). 
		Шлюбний договір між ОСОБА_2  та ОСОБА_1 не укладався, поділ майна не відбувався про, що вони зазначають у поданих до суду заявах.
		ІНФОРМАЦІЯ_3 у мережі Інтернет на сайті «From-UA Новості України» розміщено статтю під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 » у тексті якої зазначено, що «  ОСОБА_1 дал деньги (есть даже расписка ОСОБА_4 )», а також у статті міститься зображення розписки ОСОБА_3 про отримання в борг від ОСОБА_2 536 000 доларів США (а.с. 13-24) 
		Згідно оглянутої у судовому засіданні розписки від 25.10.2006 року ОСОБА_3 , якй проживає за адресою: АДРЕСА_1 , одержав у борг від ОСОБА_2 , проживаючого в АДРЕСА_2 , 536 000 доларів США та зобов`язується повернути указану суму в строк до 01.01.2007 року (а.с. 12).
		Крім того, постановою колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 03.04.2019 року у цивільній справі № 756/9094/15 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу установлено, та відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає, те, що розписка ( ОСОБА_3 від 25.10.2006 року)* підтверджує укладення між сторонами договору позики, за яким позикодавцем є ОСОБА_2 , а позичальником - ОСОБА_3 , містить умови отримання позичальником у борг грошових коштів та зобов`язання з їх повернення до 01.01.2007 року, які відповідач не виконав (а.с. 182).
		Як вбачається зі змісту письмової заяви  ОСОБА_1   вона  стверджує  те,  що  на момент  укладення  спірного  договору   позики, а  також  після  його  укладення,  ОСОБА_3 був обізнаний про існування укладеного між нею та ОСОБА_2 шлюбу, оскільки вони мали тісні дружні стосунки, були знайомі сім`ями, мали широке коло спільних знайомих. Крім того, у цей період вона мала спільні ділові стосунки з дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , будучи засновниками двох обслуговуючих кооперативів (а.с. 111-112).
		Згідно витягу з Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань засновниками Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Медуниця», первинний запис про державну реєстрацію 12.04.2007 року, та Обслуговуючого кооперативу «Садівницьке товариство «Чиста Криниця», первинний запис про державну реєстрацію 12.04.2007 року, є  ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (а.с. 113-118, 130-136).
		Зі змісту заяви ОСОБА_2 , підпис якого посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сліпченко Н.В., вбачається, що на час укладення договору позики між ним та ОСОБА_3 мали тісні дружні стосунки, вони були знайомі сім`ями, підтримували ділові зв`язки. Спільні заходи з ОСОБА_3 він часто відвідував разом зі своєю дружиною, був особисто знайомий з дружиною ОСОБА_3 - ОСОБА_5 (а.с. 125).
		На долучених до заяви ОСОБА_2 фотографіях містяться спільні зображення ОСОБА_2 з дружиною ОСОБА_1 та ОСОБА_3 з дружиною у святковій обстановці (а.с. 126-129).
		Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Згідно ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
		Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Частиною 1 ст. 215 ЦК України установлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
		Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
		У письмовій формі належить вчиняти правочини щодо яких законом встановлена письмова форма (п. 4 ч. 1 ст. 208 ЦК України).
		Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
		Згідно ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. 
		Згідно ч. 3 ст. 65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
		Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного майна, що перебуває у їх спільній сумісній власності, зокрема, грошових коштів сума яких не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, має бути надана в письмовій формі.
		Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 218 ЦК України). 
		За змістом ч. 2 ст. 369 ЦК України розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
		У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
		Частинами 1 та 2 ст. 65 СК України установлено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
		При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
		Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість (аб. 2 п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦК України).
		Відповідно до ч. 4 ст. 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
		Таким чином, закон встановлює, як наслідок відсутності письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим договору щодо відчуження спільного сумісного майна, яке за вартісним критерієм відноситься до цінного майна, а сам правочин виходить за межі дрібно побутового, можливість визнання його недійсним за вимогою заінтересованої особи. 
		Крім того, згідно п. 6 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
		Тобто за змістом ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним, зокрема, якщо буде установлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.
		Враховуючи, що у судовому засіданні на підставі зібраних доказів установлено, що ОСОБА_2 перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з позивачкою розпорядився спільним сумісним майном подружжя без її письмової згоди, уклавши зі ОСОБА_3 договір позики, який виходить за межі дрібного побутового та з урахуванням його вартісного критерію стосується цінного майна, а ОСОБА_3 , внаслідок взаємовідносин які на той момент між ними існували, знав про те, що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з  ОСОБА_1 , а тому не міг не знати того, що одержані ним у власність за спірним договором грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 , суд дійшов висновку про те, що укладаючи спірний договір позики відповідачі діяли недобросовісно, позбавивши позивачку, як співвласника спільного сумісного майна, без визначення часток, права володіння та розпорядження ним.
		Крім того, вирішуючи спір, суд також бере до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду по схожій категорії спорів, висловлений у постанові від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) про те, що відсутність нотаріально посвідченої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення договору іпотеки позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до ч. 4 ст. 369, ст. 215 ЦК України надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов`язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи - контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.
		Зважаючи на те, що оспорюваний договір укладений ОСОБА_2 та ОСОБА_3 всупереч вимогам закону без згоди  ОСОБА_1 , яка є співвласником цього майна, оскаржуваний правочин підлягає визнанню недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 369 ЦК України та ст. 65 СК України.
		Крім того, суд враховує те, що про порушення свого права укладенням спірного договору, позивачка дізналася лише у квітні 2019 року, ознайомившись у мережі Інтернет зі статтею, яка містить посилання на договір позики між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що у судовому засіданні не спростовано.
		Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
		У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
		Відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
		Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою (ч. 5 ст. 216 ЦК України).
		За змістом ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		Отже, враховуючи недійсність спірного договору позики, а також те, що на момент розгляду справи, як установлено рішенням суду, яке набрало законної сили, ОСОБА_3 зобов`язання за недійсним правочином не виконано в повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що за встановлених обставин застосування наслідків недійсності правочину, передбачених ст. 216 ЦК України, сприятиме ефективному захисту законного права позивачки на мирне володіння належним їй майном, яке перебуває у спільній сумісній власності без визначення часток, та призведе до відновлення цього порушеного права.
		З огляду на викладене, позов  ОСОБА_1 підлягає задоволенню у повному обсязі.
		Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у вигляді сплаченого позивачкою судового збору у розмірі 10 374 грн. 00 коп. підлягають стягненню на її користь з відповідачів у рівних частках, а саме по 5 187 грн. 00 коп. з кожного.
		Керуючись ст.ст. 2-13, 76-83, 133, 141, 209, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -
		в и р і ш и в:
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання договору позики недійсним та стягнення коштів - задовольнити.
		Договір позики, укладений 25.10.2006 року між ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) визнати недійсним.
		У порядку застосування наслідків недійсності правочину стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 536 000 (п`ятсот тридцять шість тисяч) доларів США 00 центів.
		Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) по 5 187 грн. 00 коп. судового збору з кожного.
		Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складення повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...