Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 235/7554/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них.
Надіслано для оприлюднення: 17.03.2020. Зареєстровано: 18.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 19.03.2020.
Дата набрання законної сили: 17.03.2020
Номер судового провадження: 22-ц/804/936/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Єдиний унікальний номер 235/7554/19 
		Номер провадження 22-ц/804/936/20    
		 
		 
		 
		 ПОСТАНОВА
		 ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		17 березня 2020 року 
		Донецький апеляційний суд у складі:
		головуючого судді Мірути О.А.,
		суддів Агєєва О.В., Космачевської Т.В.,
		за участю секретаря судового засідання Цимбала Д.В.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті апеляційну скаргу ОСОБА_1 по цивільній справі № 235/7554/19 за позовом ОСОБА_1 до Покровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2019 року у складі судді Величко О.В., повне судове рішення складено 12 грудня 2019 року,
		 
		 В С Т А Н О В И В:
		 
		 КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ
		 
		У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що він є онуком ОСОБА_2 , яка на час неповнолітнього віку позивача на підставі рішення Красноармійської міської ради № 420 від 18.07.1990 року також була його опікуном. 
		 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, після її смерті відкрилася спадщина.
		Відповідно до вимог ст.ст. 1261  1264 ЦК України він є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 .
		За життя ОСОБА_2 скористалася правом, наданим ст. 1234 ЦК України, та вчинила заповіт, який 08.08.2008 року посвідчив приватний нотаріус Красноармійського міського нотаріального округу Донецької області, в якому зазначено, що все майно, в тому числі належну їй частину квартири АДРЕСА_1 , вона заповідає ОСОБА_1 .
		 Він, як спадкоємець за заповітом, у встановлений законом строк звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини - 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , що залишилася після смерті ОСОБА_2 . 
		 Постановою нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.03.2019 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 квартири після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу.
		Просить визнати за ним право власності на 1/3 частину квартиру загальною площею 30,90 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
		 
		Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2019 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Покровської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування відмовлено. 
		 Судове рішення мотивоване тим, що в ході розгляду встановлено, що матеріали справи, зокрема копія свідоцтва про право власності на житло, довідка з БТІ, свідчать про те, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ( а.с. 14, 23).
		 Оскільки спірне майно перебуває у спільній сумісній власності і нотаріус відмовив спадкоємцю у видачі свідоцтва про право на спадщину, спадкоємець учасника спільної сумісної власності має право звернутися з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності та відповідно визначити свою частку в такому майні.
		З зазначених підстав суд прийшов до висновку, що вимоги про визнання в порядку спадкування права власності на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_2 , без визначення її частки, є передчасними і такими, що задоволенню не підлягають.
		 
		КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		У апеляційній скарзі позивач ОСОБА_5 не погоджується з рішенням суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позивних вимог.
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ
		 
		Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального права. А саме, постановою державного нотаріуса Першої Покровської державної нотаріальної контори встановлено, що спадщина, яка залишилася після смерті ОСОБА_2 складає 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . Тобто на думку апелянта, суд першої інстанції залишив поза увагою той факт, що нотаріус визначив частку спадкодавця у спільній сумісній власності.
		 
		УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		 
		Відзиву на апеляційну скаргу позивачем не надано.
		Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
		Позивач та його представник в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали заяву про розгляд справи за їх відсутності. 
		Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, подав заяву про розгляд справи за їх відсутності.
		Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність сторін, оскільки відповідно до вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.
		 
		ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
		 
		Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_4 є внуком ОСОБА_2 ( а. с. 5-9).
		Згідно рішення Красноармійської міської ради № 420 від 18.07.1990 року над ОСОБА_4 призначено опікуном ОСОБА_2 ( а. с. 10).
		Згідно заповіту від 08.07.2008 року ОСОБА_2 заповіла все, що належало їй на день смерті, у тому числі належну їй частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 ( а. с. 12).
		Відповідно до актового запису від 25.04 2018 року за № 11, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 ( а. с. 35).
		Після її смерті відкрилась спадщина у вигляді належній їй на праві власності частки квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
		Позивач, як спадкоємець за заповітом, звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 ( а. с. 43).
		Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.03.2019 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину квартири після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру. ( а. с. 21).
		 
		ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
		 
		Згідно з положеннями 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Апеляційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню.
		 
		МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА
		 
		Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
		Згідно з частиною першою, другою та п`ятою стаття 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічного з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Вказаним вимогам закону судове рішення у повній мірі не відповідає.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про визнання в порядку спадкування права власності на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , після смерті ОСОБА_2 , без визначення її частки, є передчасними.
		Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можливо з наступних підстав.
		Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_4 є внуком ОСОБА_2 (а.с.5-9). 
		Згідно заповіту від 08.07.2008 року ОСОБА_2 заповіла все, що належало їй на день смерті, у тому числі належну їй частину квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 ( а. с. 12).
		Згідно копії свідоцтва про право власності на житло від 14.05.1997 року квартира, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , належить на праві спільної сумісної власності: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 . Підстава: приватизація (а.с. 14).
		Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 20.03.2019 року, державним нотаріусом було відмовлено ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину квартири після смерті ОСОБА_2 , оскільки спадкоємцем не було надано правовстановлюючих документів на 1/3 частину квартири, а саме свідоцтва про право власності від 14.05.197 року виданого Красноармійським представництвом Фонду державного майна України, зареєстрованого в КП БТІ 19.05.1997 року.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачу необхідно звернутись з позовом про визначення частки майна, належної померлому на праві спільної сумісної власності та відповідно визначити свою частку в такому майні. Лише після встановлення судом, що спірне майно дійсно перебувало у спільній сумісній власності померлого та спадкоємця, суд вправі визначити частку померлого у такому майні .
		Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
		Відповідно до абз.2 п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
		 Відповідно до ст. 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством.
		 Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розглядові у позовному провадженні.
		 Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
		Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
		До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України).
		Відповідно до положень ч.1,3 та 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
		 За правилами статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування, зокрема, у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.
		 Згідно з ч.1 ст.1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття.
		 Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (ч.1 ст.1267 ЦК України).
		 Матеріалами справи підтверджено факт того, що ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності належала кватира АДРЕСА_1 на теперішній час м АДРЕСА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло № 5561.(а.с.14).
		 Померла ОСОБА_2 була бабусею та опікуном позивача ОСОБА_4 , таким чином є доведеним факт наявності у позивача права на спадкування майна після смерті бабусі.
		 Згідно з Цивільним кодексом України (далі  ЦК України), існують два види спільної власності: спільна часткова та спільна сумісна. 
		 Частина 3 ст. 355 ЦК України передбачає, що право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. При цьому спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно (ч. 4 ст. 355 ЦК України).
		Згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», у осіб, які приватизували житло (квартиру, кімнату, будинок  надалі йменуватимемо «житло»), виникає право спільної власності. Згідно з ч. 2 ст. 8 зазначеного Закону, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність. Відтак, Законом, так само, як і Цивільним кодексом України, установлюється альтернатива. При цьому зазначається про передачу житла у спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даному житлі, у тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника житла. Словосполучення «за письмовою згодою» може відноситися до самого факту виявлення бажання одержати житло у власність, до виду спільної власності та до обох аспектів. 
		 Аналіз ч. 2 ст. 8 указаного Закону надає можливість стверджувати, що безумовним є прояв і висловлення насамперед волі осіб, які мають право на приватизацію, на одержання у власність квартири. Адже всупереч їхній волі вони набути у власність житло не можуть. У той же час вони можуть висловитись і за те, який вид спільної власності обрати  часткову чи сумісну.
		 За ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. У разі ж спільної сумісної власності, частки взагалі не визначаються (ч. 1 ст. 368 ЦК України), але при виділі частки з майна, що є у спільній сумісній власності, кимсь із співвласників, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду (ч. 2 ст. 370 ЦК України).
		 Отже, і в тому, і в іншому варіанті співвласники житла опиняються в рівному становищі, якщо інше не передбачено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
		 Таким чином, можливі наступні варіанти прав співвласників житла: спільна часткова, в якій частки визначаються рівними; спільна сумісна, в якій частки не визначаються, але в разі виділу частки з майна вважається, що їхні частки у праві рівні.
		 Усе це має враховуватися при оформленні права на спадщину у випадку смерті одного зі співвласників, які мають за свідоцтвом право спільної часткової власності на житло.
		 Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством, на ім`я всіх спадкоємців або за їх бажанням кожному з них окремо.
		 Порядок видачі свідоцтва про право на спадщину за законом врегульовано статтею 68 Закону України «Про нотаріат» та пунктом 4 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим наказом Міністерства юстиції України № 296/5.
		 Підстави для відмови у вчиненні нотаріальних дій, нотаріусом або посадовою особою, яка вчиняє нотаріальні дії визначені частиною першою статті 49 Закону України «Про нотаріат».
		 Частиною третьою статті 49 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріусу або посадовій особі, яка вчиняє нотаріальні дії, забороняється безпідставно відмовляти у вчиненні нотаріальних дій.
		 Статтею 50 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
		 На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що доля померлої ОСОБА_2 у кватирі АДРЕСА_1 на теперішній час м. АДРЕСА_3 , отримана внаслідок приватизації, є рівною з іншими співвласниками, а тому визначенню у судовому порядку не потребує.
		 Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
		Відповідно до ст. ст.15,16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
		 З обставин справи вбачається, що позивач прийняв спадщину, оскільки вчасно звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, заповіт складений на його ім`я, але не може оформити своє право на спадщину у зв`язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документу на спадкове майно. 
		Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що позивач звернувся до суду саме у зв`язку з відмовою нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/3 частину квартири після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на квартиру, а доля спадкодавця у спільній сумісній власності є рівною з іншими власниками , по 1/3 частині, що правомірно зазначив у постанові нотаріус.
		Згідно з ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Відтак, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено всупереч нормам матеріального права, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, тому воно підлягає скасуванню, а позовні вимоги з вищевикладених підстав задоволенню у повному обсязі.
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
		 
		Відповідно до пункту 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
		Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
		 
		 РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
		 
		Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних розглядом справи.
		Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
		Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2019 року та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 921,00 грн. (768,40 грн. - за подання позовної заяви + 1152,60 грн. - за подання апеляційної скарги) покладаються на відповідача і відповідно підлягають стягненню з нього на користь позивача.
		 
		Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
		 
		 П О С Т А Н О В И В :
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1  задовольнити.
		Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2019 року скасувати.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Покровської міської ради Донецької області про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування - задовольнити.
		 Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1  в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		 Стягнути з Покровської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривні 00 копійок, з яких: 768,40 гривень - судові витрати понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції; 1152,60 грн. - судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
		 Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Головуючий суддя Мірута О.А.
		 
		 
		 
		Судді Агєєв О.В.
		 
		 
		 
		 Космачевська Т.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...