Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 204/7835/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про захист немайнових прав фізичних осіб; Спори про захист честі, гідності та ділової репутації.
Надіслано для оприлюднення: 18.03.2020. Зареєстровано: 19.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2020.

Номер судового провадження: 2/204/870/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		    Справа № 204/7835/18
		Провадження № 2/204/870/20 
		 
		КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА
		49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua 
		_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		4 березня 2020 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі: 
		               головуючої судді                                         Дубіжанської Т.О. 
		               за участю секретаря                                         Єфімової А.О.
		за участю позивача ОСОБА_1 
		за участю представника позивача ОСОБА_2 
		за участю відповідачки ОСОБА_3 
		за участю представника відповідачки ОСОБА_4 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Міст-Дніпро», Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичне агентство «Придніпров`я» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В жовтні 2018 року року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_3 , ТОВ «ІА «Міст-Дніпро», ТОВ «ІАА «Придніпров`я», про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, визнання недостовірною та такою, що порушує особисті немайнові права на повагу до честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 інформацію оприлюднену: -ІНФОРМАЦІЯ_15 об 14 год. 42 хв. на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_16 ТОВ «ІА «Міст-Дніпро» в публікації (статті) « ІНФОРМАЦІЯ_24» (ІНФОРМАЦІЯ_17) - та об 15 год. 00 хв. ІНФОРМАЦІЯ_15 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_18 ТОВ «ІАА «Придніпров"я» в публікації (статті) «ІНФОРМАЦІЯ_24» в розділі «Новости Днепропетровска» (ІНФОРМАЦІЯ_19) та зобов`язання відповідачів спростувати поширену недостовірну інформацію шляхом опублікування на веб-сайтах відповідачів інформаційного матеріалу відповідного змісту, також прохав стягнути з відповідачів 200000 грн. (по 30000 грн. з ТОВ «ІА «Міст-Дніпро», ТОВ «ІАА «Придніпров`я» та 140000 грн. з ОСОБА_3 ) в якості відшкодування моральної шкоди та судові витрати по справі.
		В обґрунтування позову посилався на те, що у жовтні 2018 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_16 ТОВ «ІА «Міст-Дніпро» (надалі - відповідач-2), ІНФОРМАЦІЯ_15 об 14 год. 42 хв. опубліковано публікацію- статтю «ІНФОРМАЦІЯ_24» (ІНФОРМАЦІЯ_20) де йде мова про позивача. Ця сама публікація, точно такого ж змісту та майже з такою самою назвою, яка відрізняється лише доданим знаком запитання «?» перед першим словом назви статті «? Кредитование по- днепровски : предпринимателя заставляют во второй раз вернуть крупную сумму денег?» також була поширена об 15 год. 00 хв. ІНФОРМАЦІЯ_15 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_18 ТОВ «ІАА «Придніпров`я» (надалі - відповідач-3) в розділі « Новости Днепропетровска» (ІНФОРМАЦІЯ_19).
		У зазначеній публікації йде мова про те, що адвокат ОСОБА_3 (надалі - відповідач-1) повідомила ІА «Міст-Дніпро» певну інформацію щодо деяких правових відносин, які виникли між позивачем та громадянином України ОСОБА_5 . При цьому у цих публікаціях позивача, привертаючи увагу широкої аудиторії до публікації, звинувачено бездоказовими обвинуваченнями на його адресу щодо вчинення позивачем кримінального караного діяння - злочину, пов`язаного нібито з незаконним заволодінням грошима ОСОБА_5 . Позивач зазначає, що інформація, яка була поширена відповідачами у цій публікації (статті) щодо нього, абсолютно не відповідає дійсності, інформація наведена у публікації (статті) безпосередньо стосується ОСОБА_1 та побудована у формі звинувачень у скоєнні злочинних дій, а саме ствердження про намір у шахрайський спосіб стягнути грошові кошти з ОСОБА_5 двічі за одним договором (правочином). Підтвердженням цього також є, зокрема, наступні тези автора статті та адвоката ОСОБА_3, які зокрема зазначають наступне, цитати дослівно: У 6 абзаці статті: «После того, как должник не смог своевременно отдать деньги кредитору, последний не только взыскал эту сумму через суд, но и потребовал вернуть ее во второй раз, якобы по другой, но аналогичной по содержанию расписке». У 3 реченні 7 абзацу статті: «Истец утверждает, что по расписке ОСОБА_5 взял у него денежные средства для приобретения аппаратуры. Но данные действия со стороны истца являются мошенничеством, а расписка используется повторно. Ранее между этими же сторонами уже существовал спор по этой расписке только под предлогом выдачи ее по получению суммы займа под залоговое имущество. Данная расписка была написана на перечне залогового имущества. В дальнейшем наш истец оторвал саму расписку от перечня залогового имущества и обратился в суд». Зазначена інформація не відповідає дійсності. Визнати людину винною у скоєнні злочину в Україні має право лише суд і не знати цього така юридично обізнана людина, як адвокат ОСОБА_3 не могла. Тобто, адвокат ОСОБА_3, діяла навмисно, усвідомлюючи наслідки оприлюднювала завідомо недостовірної інформації про скоєння позивачем злочину. Фактично публікація такої інформації адвокатом ОСОБА_3 є по-суті оприлюдненням заяви про нібито скоєний ОСОБА_1 злочин. І така інформація є підставою для відкриття щодо позивача кримінального провадження. Але враховуючи відсутність вироку суду, який би набрав законної сили щодо позивача, то така інформація є нічим іншим, ніж скоєнням злочину самим адвокатом ОСОБА_3 - подання нею завідомо неправдивого повідомлення про вчинення злочину, кримінальна відповідальність за яке передбачена ст, 383 КК України. Разом з тим будь-якого рішення суду (вироку) про визнання позивача винним у скоєнні злочину, передбаченого ст.190 КК України не існує. Зазначена інформація щодо повторного використання ОСОБА_1 розписки ОСОБА_5 також не відповідає дійсності, оскільки зазначені обставини були предметом судових розглядів у двох цивільних справах, та щодо яких ухвалені судові рішення, що набрали законної сили. Тобто, з огляду на висновки суду у рішенні, вбачається недостовірною інформація відповідачів з цього приводу. Так само не відповідають дійсності посилання ОСОБА_3 у статті щодо порушень при розгляді справи судом. Окрім того, адвокат у статті стверджувала, що вона мала намір встановити факт шахрайства з боку позивача, шляхом призначення судом і проведення декількох експертиз. Зазначена інформація також не відповідає дійсності, оскільки у судовій справі ніякі експертизи не призначались та не проводились, з ініціативи самої адвоката ОСОБА_3 та зі згоди ОСОБА_5 .
		Уся вищевикладена інформація, що була поширена відповідачами щодо Позивача, зокрема звинувачення позивача у шахрайстві по відношенню до ОСОБА_5 , у повторному використанні розписки ОСОБА_5 , інформація про допущення судами порушень під час розгляду справи та ухвалення рішення на користь позивача у цивільному спорі з ОСОБА_5 , є безпідставною та такою, що не відповідає дійсності. Поширена Відповідачами негативна недостовірна інформація порушує особисті немайнові права позивача, зокрема, ганьбить його честь, гідність, а також завдає шкоди діловій репутації. Враховуючи, що негативна інформація щодо позивача, висловлена відповідачами, має характер наклепу (тобто поширення завідомо неправдивої інформації, що ганьбить іншу особу), то така інформація не є оціночним судженням, а отже, підлягає спростуванню. Вищевказана інформація порушує особисті немайнові права позивача, що виражається у негативному упередженому ставленні до нього з боку осіб, які прочитали дану статтю. Крім того, подібними діями Відповідачі охарактеризували ОСОБА_1 , як особу, що з легкістю порушує закон, як особу, яка не має високих моральних цінностей. Поширення зазначеної інформації Відповідачами необмеженому колу осіб мали на меті опорочения честі, гідності та ділової репутації позивача, як бізнесмена, наведені у статті відомості є негативними, образливими, принизливими та такими, що не відповідають дійсності, а тому підлягають спростуванню. У зв`язку з неправомірним поширенням відповідачами широкому колу осіб недостовірної негативної інформації відносно позивача, останній знаходиться у стані постійного нервового напруження та стресу, в результаті чого, різко знизилась працездатність, що, в свою чергу, негативно впливає на виконання трудових (посадових) обов`язків та на повагу робочого колективу до позивача, а також стало причиною порушення функції сну, позивачу завдано немайнових втрат, спричинених моральними стражданнями, які позивач оцінив у 200 000 грн., які підлягають відшкодуванню відповідачами. Враховуючи зазначене, позивач звертається до суду з даним позовом.
		Відповідачем-1, ОСОБА_3 11.02.2019 року було надано суду відзив на позовну заяву, у якому остання заперечувала проти задоволення позову в повному обсязі, зазначала, що відомості викладені у статті є оціночними судженнями та відображають позицію клієнта ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , який є опонентом позивача, окрім того, органами поліції відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.190 КК України, за заявою клієнта Відповідача-1 - ОСОБА_5 , щодо шахрайських дій ОСОБА_1 , наразі кримінальне провадження триває, викладені у заяві обставини досліджуються досудовим слідством, доводи позовної заяви у сукупності зводяться до незгоди з позицією його опонента ОСОБА_5 , яка знайшла своє відображення у висловлюванні та оціночному судженні дій позивача адвокатом опонента у справі, де позивач є однією з сторін.
		Представником Відповідача-2, ТОВ «ІА «Міст-Дніпро» 19.03.2019 року, також було надано суду письмовий відзив на позовну заяву, у якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначав, що позивачем необґрунтовано заявлено вимоги про подвійне спростування інформації на сайті відповідача-2, оскільки було оприлюднено лише один інформаційний матеріал, окрім того, згідно ст. 37 ЗУ «Про інформаційні агенства», п. 3 ст. 42 ЗУ «Про друковані засоби інформації (пресу) в Україні», інформаційне агентство не несе відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб, належним відповідачем є відповідач-1, надане позивачем судове рішення на підтвердження недостовірності тверджень - не існувало на час публікації.
		Представником Відповідача-3 ТОВ «ІАА «Придніпров`я» 26.03.2019 року надано суду відзив на позовну заяву, в якій він також заперечував проти позовних вимог в повному обсязі, звертав увагу суду, що зазначена позивачем стаття на інтернет сайті видання ніколи не розміщувалася, зазначений позивачем сайт не належить відповідачу-3.
		У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.
		Відповідачка ОСОБА_3 та її представник у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві, просили відмовити у задоволенні позовних вимог. 
		Представник відповідача - 2 ТОВ «Інформаційне агентство «Міст-Дніпро» у судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, але у відзиві просив відмовити у задоволенні позову. 
		Представник відповідача - 3 ТОВ «Інформаційно-аналітичне агентство «Придніпров`яqqqта у судове засідання року не з`явився, але надав суду заяву, у якій прохав суд розглядати справу без його участі, у відзиві просив відмовити у задоволенні позову.
		Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи та дослідивши докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
		Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків, установлених цим кодексом.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими й електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст.76 ЦПК).
		Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ч.1 ст.79 ЦПК).
		Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Судом встановлено, що в провадженні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська перебувала цивільна справа 204/4786/16-ц, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики, у якій судом 28.11.2016 року, ухвалено рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 боргу за договором позики від 01 жовтня 2012 року, яке ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року залишено без змін. Зазначені рішення та ухвала, в свою чергу були залишені без змін постановою Верховного Суду від 27 червня 2018 року (ЄДРСР № 75068538).
		Також, в провадженні Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська перебувала цивільна справа 204/8070/16-ц, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за невиконаним договором купівлі-продажу, у якій судом 19.02.2018 року, ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, яке набрало набрало законної сили 05 квітня 2018 року і є чинним (ЄДРСР 72440179). 
		Окрім того в провадженні Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська також перебувала цивільна справа №204/2694/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, у якій судом 06.09.2018 року, ухвалено рішення про задоволення позовних вимог, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 160000,00 доларів США, яке було скасоване постановою Дніпровського апеляційного суду від 24.07.2019 року та в задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Верхового Суду від 30.09.2019 року відкрите касаційне провадження № 61-15964ск19 за скаргою ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду (ЄДРСР 76425139, 83283238, 83976535).
		З вищезгаданих численних судових справ вбачається існування тривалих спорів та суперечок з приводу існування грошових зобов`язань та їх виконання/невиконання, між позивачем ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_5 , який у цивільних справах №204/8070/16-ц та №204/2694/18-ц користувався правовою допомогою адвоката ОСОБА_3, яка представляла його інтереси у судах. 
		Зазначені обставини також визнаються сторонами по справі, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.
		ІНФОРМАЦІЯ_15 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_16 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_21 було розміщено публікацію під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_24» та статтю аналогічного змісту на веб-сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_22 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_11  під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_24» з приводу правовідносин, які виникли між ОСОБА_1 та громадянином України ОСОБА_5 наступного змісту (мовою оригіналу):
		« В Днепре разгорелся скандал между двумя предпринимателями. Причиной конфликта, переросшего в долгие судебные тяжбы, стал финансовый долг и, как настаивает одна из сторон, попытка мошенничества.
		В настоящее время Красногвардейский районный суд рассматривает дело о взыскании долга в размере $160 тыс. с ОСОБА_5 , выступающего в роли ответчика. 
		Об этом ИА «МОСТ-ДНЕПР» сообщила его адвокат ОСОБА_3 . 
		По ее словам особенностью ситуации является тот факт, что указанная сумма денег, взятых в долг, ранее уже взыскивалась с ОСОБА_5 . 
		Согласно материалам дела, долг образовался еще в октябре 2012 года, а срок его возврата истекал 1 октября 2015 года. По словам адвоката ОСОБА_3 , $160 тыс. были взяты под залог имущества и соответствующую расписку. 
		После того, как должник не смог своевременно отдать деньги кредитору, последний не только взыскал эту сумму через суд, но и потребовал вернуть ее во второй раз, якобы по другой, но аналогичной по содержанию расписке.
		«На сегодняшний день в Красногвардейском районном суде Днепра находится дело по иску ОСОБА_1 к ОСОБА_5 . Истец утверждает, что по расписке ОСОБА_5 взял у него денежные средства для приобретения аппаратуры. Но данные действия со стороны истца являются мошенничеством, а расписка используется повторно. Ранее между этими же сторонами уже существовал спор по этой расписке только под предлогом выдачи ее по получению суммы займа под залоговое имущество. Данная расписка была написана на перечне залогового имущества. В дальнейшем наш истец оторвал саму расписку от перечня залогового имущества и обратился в суд. Он утверждает, что мой клиент дважды в один и тот же период получил сумму в размере $160 тыс. с разными целями», - говорит адвокат ОСОБА_3 .
		Адвокат подчеркивает, что при рассмотрении дела о взыскании реального долга суд допустил ряд нарушений, которые привели к возврату взятых денег и потере всего залогового имущества, оставленного кредитору.
		«К сожалению, наш первый процесс, в котором действительно имела место сумма займа и расписка, был проведен судами с нарушениями. При рассмотрении этого дела не было учтено, что существовало залоговое имущество, что необходимо рассмотреть его перечень, а также установить его местонахождение и способ использования. Суд не обратил внимания на заявление истца о продаже имущества, на существование договора купли-продажи этого имущества. Все наши заявления с просьбой истребовать данный договор, присоединить его к материалам дела, оценить имущество и взыскать средства в случае его утери или продажи, были проигнорированы. 
		В итоге с моего клиента взыскали сумму в размере $160 тыс. по расписке, как займ, а залоговое имущество возвращено не было. Теперь по этой же расписке с нас повторно пытаются взыскать аналогичную сумму», - добавила ОСОБА_3 .
		Сам ОСОБА_5 считает, что со стороны судебных органов сегодня прослеживается избирательный подход и интерес к деталям рассматриваемого дела.
		«В условиях правового нигилизма истец желает "жать там, где не сеял", представители Фемиды демонстрируют избирательное понимание, а мне приходится надеяться на профессионализм адвоката и внимание коррупционных органов, способных увидеть в череде нелогичных, но системных решений явную заангажированость», - считает ответчик. 
		16 января в Красногвардейском районном суде было назначено заседание, на котором сторона защиты планировала ходатайствовать о проведении ряда экспертиз, которые признали бы идентичность двух расписок и выявили бы факт мошенничества. 
		Но судья, занимающаяся рассмотрением дела, была задействована в коллегиальном рассмотрении другого производства, поэтому слушанье началось уже после окончания рабочего дня. В связи с этим в деле был объявлен перерыв до 30 января 2018 года.
		«Я считаю, что судья не должен тратить свое личное время, чтобы слушать те или иные дела и выполнять свои служебные обязанности. Судье нужно отдохнуть, возможно, подготовить другие дела, потому что судей сейчас не хватает. Это вполне законное и справедливое решение и никаких претензий к суду у нас нет», - прокомментировал несостоявшееся заседание ответчик ОСОБА_1. 
		Мы будем продолжать следить за развитием событий.»
		Оспорювана інформація, яку позивач вважає негативною, такою, що стосується його особисто та порушує його права та містить зокрема звинувачення позивача у шахрайстві по відношенню до ОСОБА_5 , у повторному використанні розписки ОСОБА_5 , інформацію про допущення судами порушень під час розгляду справи та ухвалення рішення на користь позивача у цивільному спорі з ОСОБА_5 , якою ОСОБА_1 , зокрема вважає наступні частини статті: 
		1)«После того, как должник не смог своевременно отдать деньги кредитору, последний не только взыскал эту иму через суд, но и потребовал вернуть ее во второй раз, якобы по другой, но аналогичной по содержанию расписке».
		2)«Но данные действия со стороны истца являются мошенничеством, а расписка используется повторно, Ранее между этими же сторонами уже существовал спор по этой расписке только под предлогом выдачи ее по получению суммы займа под залоговое имущество. Данная расписка была написана на перечне залогового имущества. В дальнейшем наш истец оторвал саму расписку от перечня залогового имущества и обратился в суд».
		3)« Адвокат подчеркивает, что при рассмотрении дела о взыскании реального долга суд допустил ряд нарушений, которые привели к возврату взятых денег и потере всего залогового имущества, оставленного кредитору»,
		4)«К сожалению, наш первый процесс, в котором действительно имела место сумма займа и расписка, был проведен судами с нарушениями».
		5)«16 января в Красногвардейском районном суде было назначено заседание, на котором сторона защиты планировала ходатайствовать о проведении ряда экспертиз, которые признали бы идентичность двух расписок и выявили бы факт мошенничества». для спростування якої він звернувся до суду з даним позовом.
		Так, згідно з роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України у пункті 5 Постанови від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику розгляду цивільних справ про захист гідності та честі фізичної особи, а також репутації фізичної та юридичної особи», позов про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред`явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні немайнові права.
		Відповідно до статті 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
		Згідно з положень частин 1-3 ст. 297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
		Положеннями ст. 277 ЦК України визначений загальний порядок доказування у такій категорії справ. Законодавцем було виключено з вказаної статті частину статті, яка покладала обов`язок на особу доказувати правдивість негативної інформації, поширеної такою особою.
		За змістом ст. 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім`ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
		Статтею 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
		Відповідно до Преамбули Загальної Декларації прав людини визнання гідності, яка властива всім членам людської сім`ї, і рівних та невід`ємних їх прав є основою свободи, справедливості та загального миру.
		Згідно ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
		Статтями 28, 68 Конституції України встановлено, що кожен має право на повагу до його гідності та ніхто не може бути підданий такому поводженню, що принижує його гідність. Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
		Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» встановлено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
		Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (п.12 зазначеної Постанови).
		Звертаючись до суду з цим позовом позивач зазначав, що на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_16 відповідача-2 ТОВ «ІА «Міст-Дніпро» та на веб-сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_18 відповідача-3 ТОВ «ІАА «Придніпров"я» розміщено спірну інформацію, яка є недостовірною і порушує честь, гідність та ділову репутацію позивача.
		У статті 1 Закону України «Про телекомунікації» від 18 листопада 2003 року № 1280-IV зазначено, що домен - частина ієрархічного адресного простору мережі Інтернет, яка має унікальну назву, що її ідентифікує, обслуговується групою серверів доменних імен та централізовано адмініструється; доменне ім`я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою.
		Поняття «веб-сайт» міститься у наказі Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв`язку та інформатизації України від 25 листопада 2002 року № 327/225 «Про затвердження Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади та Порядку функціонування веб-сайтів органів виконавчої влади», згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб`єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.
		Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім`я. Доменне ім`я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім`ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім`я у відповідному домені.
		З тексту публікацій вбачається, що зазначені відомості отримані від адвоката ОСОБА_3, окрім того, публікація, розміщена на веб-сайті http://ІНФОРМАЦІЯ_22 містить посилання « Источник: ІНФОРМАЦІЯ_16 ». При цьому, як не заперечувалося представниками відповідачів, автором тексту публікації є ОСОБА_3 , у якої було взято інтерв`ю співробітником ТОВ «ІА «Міст-Дніпро» .
		Також судом встановлено, що власником сайту ІНФОРМАЦІЯ_16 є ТОВ «ІА «Міст-Дніпро».
		Зважаючи на викладене, позовні вимоги з дотриманням рекомендацій, викладених у п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» заявлено до ОСОБА_3 , як автора поширеної інформації та до ТОВ «ІА «Міст-Дніпро», як юридичної особи, яка поширила інформацію у вигляді публікації статті на веб-сайті.
		В той же час, позивачем не надано жодних доказів того, що ТОВ «ІАА «Придніпров`я» є реєстрантом (власником) доменного імені ІНФОРМАЦІЯ_14 та/або власником домену. Крім того, ТОВ «ІАА «Придніпров`я» у відзиві на позовну заяву надає суду докази, що воно не є власником домену http://ІНФОРМАЦІЯ_22 та не має відношення до зазначеного сайту та публікацій, що на ньому розміщені, оскільки до 28.02.2017 року використовувало у своїй діяльності веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_23, після чого, права на зазначене доменне ім`я були припинені, у зв`язку з чим, вимоги позовної заяви в частині вимог до відповідача - 3 ТОВ «ІАА «Придніпров`я» задоволенню не підлягають.
		Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі за № 658/1795/17-ц.
		Що стосується обґрунтованості позовних вимог до ТОВ «Інформаційне Агенство «Міст-Дніпро», суд зазначає наступне.
		Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
		Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.
		Разом з тим, відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про інформаційні агентства» громадяни, юридичні особи, державні органи і органи місцевого самоврядування, а також їх уповноважені представники мають право вимагати від інформаційного агентства спростування розповсюджених про них відомостей, що не відповідають дійсності, принижують їх честь та гідність.
		Спростування здійснюється інформаційним агентством, яке розповсюдило таку інформацію. Інформація, що не відповідає дійсності, має бути спростована як інформаційним агентством, так і розповсюджувачем цієї інформації. Відшкодування матеріальної і моральної шкоди за розповсюдження інформації, що спростовується, здійснюється у порядку, передбаченому законодавством (частина друга статті 33 цього Закону).
		Відповідно до пунктів 1, 3 статті 35 цього Закону, Інформаційне агентство, суб`єкти діяльності інформаційних агентств не несуть відповідальності за розповсюдження інформації, яка не відповідає дійсності, принижує честь і гідність громадян та організацій, порушує їх права і законні інтереси або являє собою зловживання свободою діяльності інформаційних агентств і правами журналіста, якщо ця інформація: одержана від інших інформаційних агентств або засобів масової інформації і є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих цими агентствами чи засобами масової інформації, та якщо вони були спростовані відповідно до статті 33 цього Закону; є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.
		Повідомлення новин, засноване на інтерв`ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. The United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series А no. 216).
		У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин.
		Українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими (рішення від 23 вересня 1994 року у справі «Йерзільд проти Данії» (Jersild v. Denmark), п. 35, Series А, № 298 та рішення у справі «Тома проти Люксембургу» (Thoma v. Luxembourg), заява № 38432/97, п. 62, ECHR 2001-III).
		Ураховуючи те, що публікація статті на веб-сторінці ІНФОРМАЦІЯ_16 відповідача-2 ТОВ «ІА «Міст-Дніпро», з урахуванням відповідних посилань у тексті статті та згідно наданих сторонами пояснень, у оспорюваній частині є дослівним відтворенням висловлювань адвоката ОСОБА_3 , а також містить висловлювання громадянина ОСОБА_5 та ОСОБА_1 під час наданого інформаційному агентству інтерв`ю, підстави для задоволення позову до ТОВ Інформаційне агентство «Міст-Дніпро», відсутні.
		Що стосується позовних вимог позивача до відповідача-1, ОСОБА_3 , суд вважає за необхідне зазначає наступне.
		Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27.02.2009 роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
		Пунктом 15 зазначеної Постанови, передбачено, що «юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь - який спосіб; б) поширена інформація стосується певної-фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право».
		Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі за № 910/15148/17 зазначив, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
		Ухвалою суду від 15.05.2019 року, за клопотанням позивача, у справі призначено судову лінгвістичну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса. На вирішення експертизи поставлено наступні питання:
		1) Чи міститься у наступних текстах негативна інформація щодо ОСОБА_1 (у текстах зазначений як «кредитор», «истец») та яка її сенсова спрямованість:
		« После того , как должник не смог своевременно отдать деньги кредитору, последний не только взыскал эту сумму через суд, но и потребовал вернуть ее во второй раз, якобы по другой, но аналогичной по содержанию расписке».
		«Но данные действия со стороны истца являются мошенничеством, а расписка используется повторно. Ранее между этими же сторонами уже существовал спор по этой расписке только под предлогом выдачи ее по получению суммы займа под залоговое имущество. Данная расписка была написана на перечне залогового имущества. В дальнейшем наш истец оторвал саму расписку от перечня залогового имущества и обратился в суд».
		« Адвокат подчеркивает, что при рассмотрении дела о взыскании реального долга суд допустил ряд нарушений, которые привели к возврату взятых денег и потере всего залогового имущества, оставленного кредитору».
		«К сожалению, наш первый процесс, в котором действительно имела место сумма займа и расписка, был проведен судами с нарушениями».
		«16 января в Красногвардейском районном суде было назначено заседание, на котором сторона защиты планировала ходатайствовать о проведении ряда экспертиз, которые признали бы идентичность двух расписок и выявили бы факт мошенничества».
		2) Якщо у вищевказаних текстах міститься негативна інформація щодо ОСОБА_1 (у вищевказаних текстах зазначений як «кредитор», «истец»), то в якій формі вона виражена, у формі твердження чи у формі оціночного судження?
		3) Якщо у вищевказаних текстах міститься негативна інформація щодо ОСОБА_1 (у вищевказаних текстах зазначений як «кредитор», «истец»), то чи носить вона образливий характер?
		4) Чи є зміст словосполучень, речень у вищезазначеному тексті таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 (у текстах зазначений як «кредитор», «истец») ? 
		Згідно висновку судової експертизи № 13902 від 15.10.2019 року, проведеної судовим експертом Ковкіною Є.В., серед наданого на дослідження текстового матеріалу міститься негативна інформація стосовно ОСОБА_1 у таких висловлюваннях: 
		«После того, как должник не смог своевременно отдать деньги кредитору, последний не только взыскал эту сумму через суд, но и требовал вернуть ее во второй раз, якобы по другой, но аналогичной по содержанию расписке». 
		«Но данные действия со стороны истца являются мошенничеством, а расписка используется повторно. Ранее между этими же сторонами уже существовал спор по этой расписке только под предлогом выдачи ее по получению суммы займа под залоговое имущество. Данная расписка была написана на перечне залогового имущества. В дальнейшем наш истец оторвал саму расписку от перечня залогового имущества и обратился в суд».
		Питання щодо з`ясування сенсової спрямованості встановленої негативної інформації стосовно ОСОБА_1 , - експертом не вирішувалося.
		За висновком експерта, негативна інформація стосовно ОСОБА_1 виражена: 
		- у формі фактичного твердження про те, що за повідомленням адресанта, після того, як боржник не повернув вчасно грошові кошти кредитору, останній не лише витребував у боржника цю суму боргу через судовий процес, а ще й вимагав сплатити її вдруге за іншою, але, на думку кредитора, аналогічною за змістом розпискою; 
		- а також оцінного судження, що виражає ставлення автора статті до повідомлюваного і передається за допомогою лексеми «якобы», а саме: адресант в іронічній формі висловлює сумнів щодо того, що розписка, про яку йдеться, є іншою; у формі фактичного твердження про те, що позивач використовує вдруге ту саму розписку, за якою вже існувала суперечка щодо повернення її у результаті отримання коштів займу під «залоговое имущество», а саме: вказана розписка була написана на переліку «залогового имущества», але позивач відірвав її і звернувся в суд для витребування за її змістом боргу; 
		- а також оцінного судження, що виражає ставлення адресанта до повідомлюваного і передається за допомогою оцінного слова «мошенничество» із семантикою осуду, що може не викликати схвалення, позитивного ставлення по відношенню до зазначеної особи, у тому числі шляхом навішування лексичних ярликів.
		У висловлюваннях із негативною інформацією стосовно ОСОБА_1 висловлювання, що мають образливий характер - відсутні.
		Питання щодо того, чи є зміст словосполучень, речень у досліджуваних висловлюваннях таким, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 - не вирішувалося.
		У відповідності до п. 19 постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» за № 1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
		Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
		Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (475/97-ВР).
		Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 47 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
		З урахуванням зазначеного, висновком експерта встановлено, що висловлювання стосовно ОСОБА_1 , які б мали образливий характер - відсутні, в свою чергу, вжите у статті слово «мошенничество» є оціночним судженням, що виражає ставлення адресата до повідомлюваного, окрім того, оціночні судження виражаються у сумніві автора статті щодо походження розписки. 
		Зазначеним спростовуються доводи позовної заяви в частині вимог про спростування фактичних звинувачень позивача у шахрайстві, оскільки висловлювання в цій частині є оціночними судженнями, які не підлягають спростуванню та доведенню відповідно до ст. 30 ЗУ «Про інформацію». Окрім того, експертом було встановлено відсутність у статті будь-яких висловлювань образливого характеру, чим, в свою чергу спростовуються доводи позовної заяви про порушення честі, гідності та ділової репутації.
		Що стосується негативної інформації у формі фактичних тверджень, які за висновком експерта виражені у статті в тому, що ОСОБА_1 звертався до суду двічі з метою стягнення грошових коштів та між сторонами справи вже існував спір з приводу розписки, суд зазначає наступне.
		Відповідно до статті 34 Конституції України, кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
		Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною визначено, що кожен має право на свободу вираження поглядів.
		Згідно правової позиції, наведеної в рішенні Європейського суду з прав людини в справі Лінгенса (12/1984/84/131), у п. 41 якого зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та самореалізації кожної особи; за умови додержання п. 2 ст. 10 цієї Конвенції свобода вираження стосується не лише «інформації» або «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й таких, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.
		Прецедентна судова практика ЄСПЛ, зокрема, у рішенні від 21.02.2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини», вказує що, навіть, припускаючи, що висловлювання заявника могли бути визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».
		ЄСПЛ у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначив: «Наявність фактів може бути продемонстрована (доведена), тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню» (п. 46). Водночас передбачається, якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона може скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивна думка була висловлена в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Варто зізнатися, що правом на відповідь майже ніколи не користуються, натомість позивачі обмежуються вимогами сатисфакції у формі спростування поширеної інформації.
		Абзацом 4 п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» за №1 передбачено, що не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі.
		Як було встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідач-1 по справі - ОСОБА_3 є адвокатом, яка представляє інтереси ОСОБА_5 в цивільних справах № 204/8070/16 та № 204/2694/18 за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_5 ,в яких вирішувалися майнові спори між сторонами, у тому числі щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів за розпискою. 
		Окрім того, згідно матеріалів справи та відомостей з ЄДРСР (№ 77663719, 80183379), ОСОБА_3 є представником ОСОБА_5, як потерпілого, в рамках кримінального провадження № 42017041690000174 від 15.09.2017 року, відкритого за заявою ОСОБА_5 у відношенні ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України, наразі вказане кримінальне провадження триває, обставини, які викладені в заяві про вчинення кримінального правопорушення досліджуються, що підтверджується витягом з ЄРДР, сформованим станом на 07.02.2019 року (а.с.69).
		Під час надання інтерв`ю, відповідач-1 діяла як адвокат ОСОБА_5, представляючи його інтереси та викладаючи його позицію, що не спростовується позивачем та зазначено у тексті статті.
		Відповідно до п. 3, 6 ч. 1 Стаття 129 Конституції України, основними засадами судочинства в Україні, серед інших є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами.
		Як вбачається з матеріалів справи, описова частина інтерв`ю, викладена у статті, висловлювання у якій Позивач вважає за необхідне визнати недостовірними та такими, що порушують його честь гідність та ділову репутацію, є тотожною з правовою позицією ОСОБА_5 та його адвоката ОСОБА_3, яка використовувалась під час розгляду трьох цивільних справ, у яких вирішувався спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .
		Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19.02.2018 року по справі №204/8070/16-ц встановлено: «Відповідач стверджує, що жодного договору купівлі- продажу між ним та позивачем, щодо придбання електронної апаратури, не укладалось взагалі, а відповідач ніколи не отримував від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 160000,00 доларів США з метою придбання для нього будь-якої електронної апаратури. Залучена до матеріалів справи розписка, яка є вирваним з контексту іншої справи документом, взагалі не дає змогу встановити з приводу яких правовідносин та між якими сторонами її було складено, а отже, її виконання є неможливим та таким, що суперечить нормам чинного в Україні законодавства, тим паче шляхом винесення судового рішення, за документом, який не дає можливості ідентифікувати навіть сторони взаємовідносин та перелік договірних зобов`язань.» (а.с.145-148).
		ОСОБА_3 , як адвокатом ОСОБА_5 у справі №204/8070/16-ц подавалось клопотання про закриття провадження у справі, в якому були викладена наступна позиції клієнта - ОСОБА_5 , а саме: «Більш того, розписка, яка стала підставою для звернення Позивачем до суду, є вирваним з контексту іншої справи документом, який, по-перше, вже був предметом розгляду іншої справи в суді між тими ж сторонами, а по-друге, має іншу природу виникнення. Так, 01 жовтня 2012 року, між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_5 (відповідач) було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 грошові кошти на безвідсотковій основі у розмірі 160 000,00 доларів США, строком на три роки, до 01 жовтня 2015 року, а ОСОБА_5 , в свою чергу, зобов 'язався повернути грошові кошти у розмірі 160 000,00 доларів США у вказаний строк. Вказана розписка передувала укладанню Договору позики та була написана на переліку майна, який планувалось передати під заставу в якості забезпечення зобов`язання.» (а.с.140-141).
		Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 06.09.2018 року по справі №204/2694/18 встановлено: «Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог позивача та просила відмовити йому в повному обсязі. При цьому, вказала, що в рамках цивільної справи №204/8070/16-ц вже розглядалась позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , предметом якої було стягнення грошових коштів у розмірі 160 000,00 доларів США за невиконання договору купівлі-продажу електронної апаратури. В рамках цивільної справи №204/2694/18 розглядається позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , предметом якої є стягнення безпідставно набутого майна, зокрема, грошових коштів у розмірі 160000,00 доларів США за невиконання договору купівлі-продажу електронної апаратури. Такті чином, фактично підміняючи поняття та перекручуючи одній тіж самі обставини, позивач заявляє одні і ті ж самі позови. Крім того, договір купівлі-продажу електронної апаратури, на який посилається позивач, між відповідачем та позивачем не укладався взагалі. Обставини щодо укладання між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу не підтверджується жодним доказам. В цей же час, зміст розписки не дає можливості віднести її до договору купівлі-продажу. Більш того, зі змісту розписки не вбачається, що вона містить в собі боргові зобов 'язання, а також неможливо встановити по відношенню до кого такі обов`язки виникли, адже в тексті зазначено,що ОСОБА_5 отримано грошові кошти у сумі 160000,00 доларів США, що може свідчити як про отримання ним грошових коштів в борг, так і навпаки, проте, що ним було отримано грошові кошти у якості погашення боргового зобов`язання. Стосовно тверджень позивача проте, що жодним з рішень судів не доведено факту відношення розписки до цивільної справи №204/4786/16-ц, то як і стверджувалось відповідачем підчас розгляду цивільної справи №204/8070/16-ц, вказана розписка є вирваним з контексту іншої справи документом, який, по-перше, вже був предметом розгляду іншої справи в суді між тими ж сторонами, а по-друге, має іншу природу виникнення. Так, 01 жовтня 2012 року, між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_5 (відповідач) було укладено договір позики,відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 грошові кошти на безвідсотковій основі у розмірі 160000,00 доларів США, строком натри роки, до 01 жовтня 2015 року, а ОСОБА_5 , в свою чергу зобов`язався повернути грошові кошти у розмірі 160000,00 доларів США у вказаний строк. Вказана розписка передувала укладанню Договору позики та була написана на переліку майна, який планувалось передати під заставу в якості забезпечення зобов 'язання. Вказані вище обставини були встановлені підчас розгляду справи №204/4786/16-ц Красногвардійським районним судом м.Дніпропетровська та цей факт визнавався сторонами в судовому засіданні. За результатом розгляду вказаної справи було ухвалено рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2016 року у справі №204/4786/16-ц, яким суд задовольнив позовні вимоги та стягнув з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 суму 160000 доларів США за договором позики. Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 березня 2017 року вказане рішення залишено без змін. Станом на 09.03.2017 року рішення Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28листопада 2016 року у справі №204/4786/16-ц набрало законної сили. Отже, зазначені вище обставини є преюдиціальним фактом та безперечно підтверджують те, що вказана розписка вже була предметом спору між тими ж сторонами із тих самих підстав.» (а.с.153-157).
		Представляючи інтереси клієнта - ОСОБА_5 в цивільному процесі №204/2694/18 адвокатом ОСОБА_3, як представником, також подавався відзив на позовну заяву в якому зазначалось наступне: «В рамках цивільної справи №204/8070/16-ц вже розглядалась позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , предметом якої було стягнення грошових коштів у розмірі 160 000,00 доларів США за невиконання договору купівлі-продажу електронної апаратури.
		В рамках цивільної справи №204/2694/18 розглядається позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , предметом якої є стягнення безпідставно набутого майна, зокрема, грошових коштів у розмірі 160 000,00 доларів США за невиконання договору купівлі-продажу електронної апаратури.
		Таким чином, фактично підміняючи поняття та перекручуючи одні й ті ж самі обставини, ОСОБА_1 повторно звертається з однією і тією ж позовною заявою, що призводить до наслідків, передбачених п.3 ч.1 ст.255 Цивільного процесуального кодексу України, якою визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.»
		«Як і стверджувалось Відповідачем під час розгляду цивільної справи №204/8070/16- ц, вказана розписка є вирваним з контексту іншої справи документом, який, по-перше, вже був предметом розгляду іншої справи в суді між тими ж сторонами, а по-друге, має іншу природу виникнення.
		Так, 01 жовтня 2012 року, між ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_5 (відповідач) було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав ОСОБА_5 грошові кошти на безвідсотковій основі у розмірі 160 000,00 доларів США, строком на три роки, до 01 жовтня 2015 року, а ОСОБА_5 , в свою чергу, зобов`язався повернути грошові кошти у розмірі 160 000,00 доларів США у вказаний строк.
		Вказана розписка передувала укладанню Договору позики та була написана на переліку майна, який планувалось передати під заставу в якості забезпечення зобов`язання.» (а.с. 149-153).
		Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», професійні права, честь і гідність адвоката гарантуються та охороняються Конституцією України, цим Законом та іншими законами, зокрема, у відповідності до п. 14-16 ч. 1 зазначеної статті, забороняється притягати до кримінальної чи іншої відповідальності адвоката (особу, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю) або погрожувати застосуванням відповідальності у зв`язку із здійсненням ним адвокатської діяльності згідно із законом; не можуть бути підставою для притягнення адвоката до відповідальності його висловлювання у справі, у тому числі ті, що відображають позицію клієнта, заяви у засобах масової інформації, якщо при цьому не порушуються професійні обов`язки адвоката; забороняється ототожнення адвоката з клієнтом. 
		Таким чином, суд приходить до висновку, що наведені у статті фактичні твердження щодо обставин правовідносин які виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , отримані під час інтерв`ю від адвоката ОСОБА_3, як представника ОСОБА_5 , є висловлюваннями у засобах масової інформації, які відображають позицію клієнта, право адвоката на які, захищене спеціальним законом, що знаходить своє підтвердження в наведених вище положеннях чинного законодавства. Наданням зазначеного інтерв`ю не порушено професійні обов`язки адвоката, зокрема, за висновком експерта, висловлювання образливого характеру у статті відсутні.
		Дослідження правовідносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 мало місце під час численних судових спорів. В інтерв`ю ОСОБА_3 обговорювалися саме обставини зазначених спорів, з приводу яких адвокат і висловлювала бачення свого клієнта обставин та причин цих судових спорів, своє ставлення до них та до позиції сторони позивача у цих спорах - ОСОБА_1 .. Висловлювання відповідача-1 у справі взяті із контексту позиції її клієнта у зазначених спорах, наведених у відповідних процесуальних документах, а тому на відповідача не може бути покладена цивільноправова відповідальність за допущені висловлювання критики щодо позивача у справах під час надання інтерв`ю. Вказані висловлювання, як встановлено експертом, не носять характер образ (хоча і висловлені в негативній формі), а є критичними по відношенню до причетної до даних обставин людини - позивача у справах № 204/8070/16 та №204/2694/18 , та є вираженнями погляду клієнта відповідача-1 на вказані події.
		Обґрунтування позовної заяви Позивача, стосовно висловлювань ОСОБА_3 , як адвоката, щодо незгоди з рішенням суду по справі №204/4786/16-ц та посилання на порушення, допущені судами під час розгляду спорів позивача з ОСОБА_5 судом відхиляються, оскільки жодним чином не впливають на особисті немайнові права позивача, зокрема права на захист честі, гідності та ділової репутації, оскільки містять критику рішень судів, як державних органів.
		Посилання на встановлені судовими рішеннями обставини, як підтвердження недостовірності висловлювань - суд вважає безпідставними, оскільки зазначених рішень не існувало на час надання інтерв`ю та публікації статті, окрім того, зазначені висловлювання відображали правову позицію відповідача, яка була предметом оцінки саме в рамках цивільних справ, у яких згодом, після встановлення обґрунтованості вимог сторін були ухвалені судові рішення, на які посилається позивач.
		Отже, з огляду на те, що позивач невірно розцінив власну незгоду з суб`єктивними висловлюваннями адвоката його опонента, з порушенням його права на захист честі, гідності та ділової репутації, позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.
		Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
		Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
		Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.
		Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
		У конкретному випадку, у зв`язку з законодавчою забороною ототожнення адвоката з клієнтом та захисту адвоката від відповідальності за висловлювання, що відображають позицію клієнта у засобах ЗМІ та недопустимості повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутих справах, дослідження обставин, чи була поширена інформація недостовірною, тобто такою, яка не відповідає дійсності, є недоцільним.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди суд зазначає наступне.
		Ця позовна вимога є похідною від вимог про захист честі, гідності, спростування недостовірної інформації.
		Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду у позадоговірних відносинах передбачені ст. ст. 23 і 1167 ЦК України. За загальним правилом така відповідальність наступає за наявності протиправності і вини особи, яка її завдала.
		Відповідно до вимог ст. 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
		Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає зокрема: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Надання особами, які беруть участь у справі, заперечень проти позовних вимог є правом, передбаченим цивільно-процесуальним законодавством України, не являється протиправними та винними діями і не тягнуть відповідальності у виді стягнення моральної шкоди.
		Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недостовірної інформації щодо позивача, яка порушує його честь, гідність та ділову репутацію, суд приходить висновку, що позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди також не підлягають задоволенню.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
		Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року).
		Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підтверджуються фактичними обставинами справи та зібраними доказами, тому вважає за необхідне в задоволенні позову - відмовити.
		Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати позивачу не відшкодовуються. 
		На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 28, 32, 68 Конституції України, ст. ст. 277, 297 ЦК України, ст. 30 ЗУ «Про інформацію», ст. 35 ЗУ «Про інформаційні агенства», ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. ст. 4, 11-13, 76-82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
		В И Р І Ш И В:
		 
		В задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_2 ), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «Міст-Дніпро» (місце знаходження: м. Київ, вул. Чапаєва, буд. 4, офіс 14, ЄДРПОУ 37406644), Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційно-аналітичне агентство «Придніпров`я» (місце знаходження: м. Дніпро, прос. Богдана Хмельницького, буд. 38, кв. 23, ЄДРПОУ 33718028) про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		 
		 
		 
		Суддя                         Т. О. Дубіжанська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...