Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 490/3097/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із земельних правовідносин.
Надіслано для оприлюднення: 19.03.2020. Зареєстровано: 20.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2020.

Номер судового провадження: 2/490/832/2019

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		н\п 2/490/832/2019                            Справа № 490/3097/18
		 
		Центральний районний суд м. Миколаєва
		__________________________________________________________________
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		 
		 
		14 лютого 2020 Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
		головуючого судді Гуденко О.А.
		при секретарі Дудник Г.С.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення межі земельної ділянки та зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просила ухвалити рішення про відновлення спільної межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) відповідно до земельно-кадастрової документації; зобов`язати відповідачів відновити зруйновану огорожу на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом встановлення бетонних стовпів висотою 1,85 м та сітки рабиці та демонтувати фундамент гаражу побудований відповідачами на межі земельних ділянок.
		В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що є власником земельної ділянки АДРЕСА_1 яка має суміжну межу АДРЕСА_3 АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , до неї власником був її батько ОСОБА_3 , який проживає разом з нею за вказаною адресою. Відповідно до технічної документації на земельну ділянку АДРЕСА_1 спільна межа між земельними ділянками розташована на відстані 1 метр від приналежної їй літньої кухні літер Б , котельної ліер К , погребу літер Впд. Відповідно до межових знаків вона встановила огорожу у вигляді сітки-рабиці на бетонних стовпах висотою 1,85 м. на відстані 1-1.5 метрів від стін її господарських споруд. 
		22.12.2017 року відповідач ОСОБА_3 самовільно молотом зруйнував 7 стовпів огорожі та зірвав сітку, зрйнувавши близько 20 метрів огрожі по межі земельних ділянок. Після чого відповідачі самовільно зайняли частину її ділянки впритул до стіни літньої кухні Б, котельної літер К та погребу літер Впд та розпочали будівництво гаражу. 
		Таким чимном відповідачі створили їй перешкоди у доступі та технічному обслуговуванні цих будівель , що вона вимагає усунути в порядку ст. 386,391 ЦК України.
		В позасудовому порядку вона не змогла вирішити спір, тому вимушена звертатися до суду за захистом своїх прав. 
		Відповідачі відзиву на позов не надали.
		Ухвалою суду від 30 жовтня 2018 призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу.
		Ухвалою суду про поновлення провадження у справі від 28.08.2019 року - після надхдження висновку експерта поновлено провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
		Представник позивача адвокат Рехлецький Р.В, надав суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, просив про задоволення позову в повному обсязі.
		Відповідачка ОСОБА_2 надала суду заяву про розгляд справи у її відсутність. Просила відмовити у позові з тих підстав, що фактично не встановлені були межі земельних ділянок, і вони не відповідають кадастровій документації. Вважає, що межі суміжних ділянок необхідно встановлювати шляхом виготовлення нових технічних документацій із земелеустрою. 
		Дослідивши матеріали цивільної справи та матеріали інвентризаційної справи КП ММБТІ № 419 по АДРЕСА_2 , суд приходить до наступного.
		На підставі Договору дарування житлового будинку від 12.08.2016 року ОСОБА_1 прийняла в дар від своєї матері ОСОБА_4 житловий будинок з прилеглими до нього господарськими буівдлями та спорудами в АДРЕСА_2 . В цілому житловий будинок складається з з будинку житлового літер А-1 загальною площею 36,6 кв.м., літня кухня літер Б, погріб з шиєю літер Впд, вбиральні літер Д, душ літер Е, котельня літер К, сарай літер Л., тамбур до літньої кухні літер б, огорожі № 2,3, споруда № І, 4,5. 
		Земельна ділянка, на якій розташовано житловий будинок площею 0,1468 га, кадастровий номер : 4810137200:17:039:0009, яка також належить ОСОБА_1 , на підставі Договору дарування земельної ділянки від 12.08.2016 року ( за рішенням виконкому Матвіївської селишної ради від 28.01.1994 року № 40 ОСОБА_4 надано у власність земелну ділянку площею 1468 кв.м. по АДРЕСА_1 , державний акт на право власності на землю від 03.03.94 року № 834).
		Згідно технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_1 , вбачається, що на певній відстані від межі з суміжною земельною ділянкою № АДРЕСА_2 розташовано погірб з шиєю літер Впд, 1970 року побудови, літня кухня літер Б з тамбуром літер б , 1978 року побудови, та котельня літер К , 1991 року побудови.
		З кадастрового плану земельної ділянки № : 4810137200:17:039:0011, загальною площею 0,1288 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка належить ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_2 , право власності заресєтровано 13 грудня 2016 року - вбачається, що всі споруди нерухомості на ділянці розташовані не по межі з сусідньою ділянкою АДРЕСА_2 , а на відстані приблизно 1.15 м.( а.с. 14).
		З кадастрового плану земельної ділянки № : 4810137200:17:039:00101, загальною площею 0,018 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, яка належить ОСОБА_1 , за адресою АДРЕСА_4 , право власності заресєтровано 02 лютого 2017 року та Технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок ОСОБА_1 , на земельну ділянку по АДРЕСА_1 вбачається, що з цієї ділянки площею 0,1483 га виділено шляхом поділу дві земельні ділянки № НОМЕР_1 , площею 0,1288 га , та № 43/1, площею 0,018 га (а.с. 22-55). При цьому межі вказаних земельних ділянок чітко встановлені та перенесені в натуру на місцевість .
		Метріалами справи підтверджується, що протягом 2016-2017 років позивачка зверталася до компетентних державних органва щодо винесення меж її земельної діялнки в натурі на місцевість і встановленні межових знаків відповідно до технічної землевпорядної документації.
		Відповідно до договору дарування від 21.12.2016 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку , а також житлового будинку з прилеглими господарськими будівлями та спорудами за цією адресою.
		З технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натррі на місцевості для обслуговуваання та будівництва житлового будинку АДРЕСА_2 також слідує, що межі вказаної ділянки встановлені та перенесені в натуру на місцевість . 
		Відповідно до висновку № 125-028 судової земельно-технічної експертизи по матеріалам цивівльної справи № 490/3097/18-ц від 24.06.2019судовогго експерат ОСОБА_5 - відповідно до даних Геодезичної зйомки , виконаною ФОП ОСОБА_6 земельна ділянка АДРЕСА_2 є неправильної багатокутної форми, захищена з усіх сторін фізичними межами ( огорожами )з наступними лінійними розмірами , в тому числі по правій бічній та лівій бічній межі з боку земельної ділянки по АДРЕСА_2 відповідно Акту прийомки- передачі межових знаків на зберігання від 28.10.2016 року. Фактична площа складєж 1349,60 кв.м., що на 61 кв.м. більше від площі 1288 кв.м. вкзаної в витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Земельна ділянка при домоовлодінні по АДРЕСА_2 - фактична площа згідно даних геодезичної зйомки складає 1548,7 кв.м., що на 48,77 кв.м. більше від площі 1500 кв.м., указаної у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.12.2016 року. 
		Експертом при дослідження Технічної докуметації з землеутсрою щодо вказаних двох земельнних ділянок , встановлено, що межі зеемльних ділянок № НОМЕР_2 та 3 43 по технічним документаціям вказані таким чином, що між лівою боковою межею земельної ділянки № НОМЕР_1 та правою боковою межею земельної ділянки АДРЕСА_2 згідно встановлених координат в наявності є земельна ділянка площею 36,49 кв.м. трикутної форми з розмірами в плані по фасаду - 1,43 м, яка не відноситься ні до розмірів земельної ділянки № НОМЕР_1 , ні до розмірів ділянки № НОМЕР_2 , тобто спільна межа між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 фактично не встановлена. Отже встановити, чи була перенесена межа спільна між цими земельними ділянками не надається можливим, так як вона демонтованна та відсутня в натурі на час дослідження. На час дослідження спільна фізична границя між земельними ділянками АДРЕСА_5 та АДРЕСА_1 частково відсутня, а саме:
		в фасадній частині від фасадної межі вздовж лівої бокової стіни житлового будинку домоволодіння АДРЕСА_1 до лівого нижнього кута будівлі котельній літ.К ;
		від лівого нижнього кута будівлі котельної літер К встановлена фізична межа з металевої сітки рабиця на відстані від зовнішньої стіни будівлі - 0,46 м та на відстані 0,95 м від лівого нижнього кута будівлі літньої кухні літер Б загальною довжиною 23,3 м, що є порушенням вимог ДБН 360-92** "Містобудування.Планування і забудова міських та сільських населенних поселень" п. 3.25 "Для доглядку за будівлям і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступної конструкції треба приймати не менше 1,0 м. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок"; 
		далі встановлена існуюча спільна межа з сітки-рабиці під городом , яка проходить до задньої торцевої межі земельної ділянки .
		В зв`язку з тим, що спільна межа на час дослідження між вказаними земельними ділянками фактично не встановлена в натурі на місцевості ,але відображена в Акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 28.10.2016 року земельної ділянки № НОМЕР_1 та Акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 06.03.2015 року земельної ділянки № НОМЕР_2 - встановити, чи була перенесена спільна межа між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 не надається можливим.
		Для відновлення в натурі межі спільного землекористування між цими земельними ділянками відповідно до даних Технічної документації необхідно встановити фізичну спільну межу на відстані 1,15 м від лівої зовнішньої стіни будівель домоволодіння АДРЕСА_1 , як відображено в Плані меж земельної ділянки (а.с. 50) довжиною 23,3 м. 
		Також екпертом під час дослідження на місці встановлено, що на земельній ділянці АДРЕСА_2 в фасадній частині безпосередньо по фасадній межі з внутрішнього боку є фундамент з ямою незавершеного будівництва будівлі. Вказаний фундамент знаходиться на відстані 2,15 м від лівої зовнішньої стіни житлового будинку літер А домоволідння АДРЕСА_1 , але згідно координат Технічної документації встановлення меж земельної ділнки АДРЕСА_1 вказаний фундамент розташований безпосередньо по межі та частково виступає розміром 0,5х1,0 м на земельну ділянку № НОМЕР_1 , що є порушенням вимог ДБН 360-92** п.3.25.
		Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналась 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.
		Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. 
		Отже, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.
		Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 16 ЦК України).
		Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
		Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		Частиною першої статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Статтями 90, 91 ЗК України передбачено перелік прав та обов`язків власників земельних ділянок, відповідно до яких власники мають право, зокрема, самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Власники земельних ділянок зобов`язані додержуватись вимог законодавства про охорону довкілля; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства.
		За положеннями частини другої статті 95 ЗК України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
		У відповідності до статті 103 Земельного кодексу України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
		Згідно статті 107 ЗК України основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки.
		Згідно зі статтею 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
		Згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
		Негаторний позов пред`являється власником за умови, що він має майно у своєму володінні, однак протиправна поведінка інших осіб перешкоджає йому здійснювати права користування та розпорядження ним.
		Таким чином,відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт обєктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.
		Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» № 7 від 16.04.2004 року власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов,язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту. Власник земельної ділянки, права якого порушено, може вимагати відшкодування завданої цим моральної шкоди (ч. 3 ст. 386 ЦК). До того ж у п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» № 6 від 30.03.2012 року роз,яснено, що позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред,явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.
		Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
		Суд бере до уваги як доказ порушення прав ОСОБА_1 , висновок експерта № 125-028 від 24.06.2019 року, яким встановлено, що наявний фундамент з ямою незавершеного будівництва будівлі на ділянці № НОМЕР_2 , який розташований на відстані 2,15 метрів від лівої зовнішньої стіни житлового будинку літ"А" домоволодіння АДРЕСА_2 та безпосередньо по межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та виступає розміром 0,5х10 м на земельну ділянку АДРЕСА_2 - що є порушенням п.3.25* ДБН 360-92**(4), а саме: не дотримання вимог відступу від межі суміжного землекористувача на відстань один метр.
		Висновок експерта підтверджується фотосвітлинами, які знаходяться в матеріалах справи та графічними план-схемами розташування суміжних земельних ділінок та вказаного неазавершеного будівництва, на яких чітко видно, що фундамент на земельній двілянці, яка належить на праві власності відповідачу, побудована на межі суміжного земелекористування .
		З урахуванням наведеного, суд вважає вимоги позову в цій частині обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
		Щодо вимог позову про відновлення спільної межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 ) відповідно до земельно-кадастрової документації та зобовязання відповідачів відновити зруйновану огорожу, суд зазначає наступне.
		Аналіз заявлених позовних вимог свідчить про те, що спірні правовідносини виникли між сторонами з приводу користування суміжними земельними ділянками, які належать сторонам на праві приватної власності, оскільки позивач вважає, що сусіди порушили межу суміжного землекористування та просить захистити її земельні права шляхом зобов`язання відповідачів відновити межову споруду (паркан), що розмежовує земельні ділянки та відновити межі земельної ділянки відповідно до кадастрового плану земельних ділянок .
		Відповідачами не заперечувалося початок будівництва ними споруди господарського призначення на їх земельній ділянці біля суміжній межі, проте заперечується, що таке будівництво здійснено на земельній ділянці позивачки, оскільки межі ділянко не встановлені фактично та не відповідають кадастровій документації.
		Надані кожною із сторін правовстановлюючі документи на належній їм земельні ділянки з планами меж земельних ділянок та висновок судової експертизи свідчать про те, що умовна лінія, що розмежовує вказані земельні ділянки відсутня в натурі - відсутні межові занки в натурі на місцевомті, проте згідно технічної документації такі межі на місцевості є чітко визначеними. 
		Позивачкою на власний розсуд обрано спосіб захисту свого порушеного права як-то зобов`язання відповідачів відновити межову споруду (паркан).
		Проте достеменних доказів того, що саме відповідачами зруйновано огрожу на межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом знесення бетонних стовпів та сітки рабиці - суду не надано, отже у задоволенні цих вимог слід відмовити за недоведеністю.
		Відповідачами натомість не надано суду належних доказів про наявне неспівпадіння і неузгодженість конфігурації і розмірів спірної межі в технічних документаціях із землеустрою, розроблених на суміжні ділянки сторін в різні роки, отже твердження ОСОБА_2 про можливість розгляду спірного питання лише шляхом виготовлення новох технічної документації є необгрунтованим.
		За такого, вимоги позову про відновлення спільної межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом встановлення спільної фізичної межі довжиною 23,3 метри на відстані 1,15 м. від лівої зовнішньої стіни будівель домоволодіння АДРЕСА_2 відповідно до Плану меж зон обмежень земельної ділянки та Акту перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронної зони від 28 жовтня 2016 року- є обгрунтованими та такими, що підлягають задволенню з огляду на вищенаведені порушення прав власника позивачки.
		При цьому суд звертає увагу на те, що у справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).
		Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення (аналогічної позиції дотримується Консультативна рада європейських суддів щодо якості судових рішень у своєму Висновку № 11 [2008]). Таким чином, суди не повинні ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі, але не зобов`язані надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони.
		Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог - 1409,60 грн судового збору ( за дві задоволені позовні вимоги немайногового характеру) та 6300 грн витрат, пов`язаних з проведенням судової експертизи ( 70% від витрат на проведення судової експертизи 9000 грн).
		 
		Керуючись ст.ст. 4,5, 12,13, 79-81, 141, 259-265,273 ЦПК України , суд-
		 
		У Х В А Л И В:
		 
		Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 - задовольнити частково.
		Відновити спільну межу між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 шляхом встановлення спільної фізичної межі довжиною 23,3 метри на відстані 1,15 м. від лівої зовнішньої стіни будівель домоволодіння АДРЕСА_2 відповідно до Плану меж зон обмежень земельної ділянки та Акту перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронної зони від 28 жовтня 2016 року, виготовлених ПП"Укрприватзем" індженер -землевпорядник ОСОБА_7 .
		Зобов`язати ОСОБА_2 демонтувати фундамент з ямою незавершеного будівництва будівлі , який розташований на відстані 2,15 метрів від лівої зовнішньої стіни житлового будинку літ"А" домоволодіння АДРЕСА_2 та безпосередньо по межі земельних ділянок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 та виступає розміром 0,5х10 м на земельну ділянку АДРЕСА_2 .
		Стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 1409,60 грн судового збору та 6300 грн витрат, пов`язаних з проведенням судової експертизи .
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		 
		 
		Повний текст судового рішення виготовлено 24 лютого 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                       Гуденко О. А.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...