Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 303/2865/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про право власності та інші речові права; Спори про право власності та інші речові права про приватну власність.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 20.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 20.03.2020.
Дата набрання законної сили: 19.03.2020
Номер судового провадження: 61-43499ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України 
		 
		19 березня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 303/2865/17
		провадження № 61-43499св18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,   
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 січня 2018 року у складі судді Пак М. М. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня 2018 року у складі колегії суддів: Куштана Б. П., Бисаги Т. Ю., Джуги С. Д.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , у якому просила встановити факт їхнього спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу із 22 грудня 1987 року по 12 травня 2017 року; визнати нерухоме майно по АДРЕСА_1 , яке зареєстроване за ОСОБА_2 , спільною власністю подружжя і виділити їй частку у спільній сумісній власності, а саме: перший поверх, що включає у себе сходи 6.80. кв.м, кафе 70.80 кв.м, кухню 9.90 кв. м, убиральню 2.80 кв.м і на другому поверсі - магазин 46.50 кв.м.
		Позов мотивований тим, що 24 квітня 1984 року між нею і ОСОБА_2 укладено шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_4 
		22 грудня 1987 року шлюб між ними розірвано, однак вони й надалі проживали однією сім`єю як чоловік і дружина по 31 квітня 2017 року , разом виховували сина, вели спільне господарство, здійснювали підприємницьку діяльність. 
		02 серпня 2002 року, в період їхнього спільного проживання, ОСОБА_2 придбав квартиру по АДРЕСА_1 . 
		У 2008 році ними за спільні кошти збудовано будівлю по АДРЕСА_1 , а саме: кафе, магазин, перукарню, загальна площа яких складає 272,60 кв.м. 
		Вона, як приватний підприємець, працювала в кафе «ІНФОРМАЦІЯ_6», яке вони відкрили разом, перукарня здавалася в оренду, а магазин здається в оренду і дотепер. 
		Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 05 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено за недоведеністю.
		Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем не доведено факту спільного проживання однією сім`єю після розірвання шлюбу та придбання на спільні кошти спірного нерухомого майна, а тому, відповідно, підстави для визнання його об`єктом спільної власності відсутні.  
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погодившись з таким вирішенням спору, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами обох інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено вимоги ЦПК щодо повної фіксації судового процесу, а також помилково вказав, що до правовідносин із будівництва спірного майна підлягає застосуванню Закон України «Про власність», положення КпШС. Суди не надали оцінки кредитним відносинам між сторонами та Банком.
		Відзив/заперечення на касаційну скаргу 
		ОСОБА_2  подав відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційну скаргу та без змін оскаржувані судові рішення, як такі, що ухвалені з додержанням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.
		Рух справи 
		Ухвалою  Верховного Суду від 04 жовтня 2018 року відкрите касаційне провадження у справі за позовом адвоката Рімар Л. А. в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, встановлення розміру частки у спільній сумісній власності та поділ майна подружжя. Витребувано справу із  першої інстанції.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували у шлюбі із 24 квітня 1984 року по 22 грудня 1987 року , у якому народився син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 .
		Згідно даних погосподарської книги за 1996-2000 роки ОСОБА_2 із 13 жовтня 1997 року вибув із домогосподарства АДРЕСА_3 .
		ОСОБА_2 зареєстрований фізичною особою-підприємцем із 27 листопада 2002 року, ОСОБА_1 - із 13 грудня 1997 року.
		02 серпня 2002 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_4 .
		Рішенням Виконавчого комітету Мукачівської міської ради Закарпатської області № 170 від 24 червня 2008 року надано дозвіл ОСОБА_2 на зміну функціонального призначення власної квартири АДРЕСА_4 з реконструкцією під комерційну діяльність багатоцільового призначення. 
		Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 грудня 2008 року об`єкт комерційної діяльності, загальною площею 272,60 кв.м за адресою: АДРЕСА_5 на підставі приватної власності належать ОСОБА_2 . 
		Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18 грудня 2008 року земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_5 на підставі приватної власності належать ОСОБА_2 . 
		Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 12 травня 2017 року будинку по АДРЕСА_3 , складеного депутатом сільської ради ОСОБА_6 ,                     ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх син проживають однією сім`єю і ведуть спільне господарство з 24 квітня 1984 року. Акт містить не посвідчені виправлення та дописки.
		Відповідно до договору кредиту № 305/70-Ж-07 від 10 травня 2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у ПАТ «Укрсоцбанк» у розмірі 39 000 дол. США. 
		В березні 2008 року між ОСОБА_2 та АКБ «Укрсоцбанк» укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії № 303/34-Ж-08, за яким Банк надав позичальнику кредит у розмірі 60 000 дол. США.
		Між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк» укладено договір невідновлювальної кредитної лінії № 305/100-Ж-08 від 05 вересня 2008 року, за яким ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 60 000 дол. США. 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
		Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.
		Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
		Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві Положення» СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.
		За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.
		Положення Кодексу законів про шлюб та сім`ю України (надалі - КпШС України) не містили норми про спільне проживання жінки та чоловіка однією сім`єю, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. Зазначене положення передбачене статтею 74 СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року.
		Тому встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період до 01 січня 2004 року законом не передбачено.
		Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
		Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.
		Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
		Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
		Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
		Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.
		Звертаючись до суду із позовом, на підтвердження факту спільного проживання з відповідачем у період із моменту розірвання шлюбу (22 грудня 1987 рік) по 12 травня 2017 року позивач посилалася на акт обстеження матеріально-побутових умов від 12 травня 2017 року і показання свідків. 
		Суди попередніх інстанцій правильно зазначили, що у вищевказаному акті вказано лише про факт проживання однією сім`єю і ведення спільного господарства сторонами з 29 квітня 1984 року, тобто після укладення ними шлюбу, з урахуванням того, що ОСОБА_2 із 13 жовтня 1997 року вибув із домогосподарства АДРЕСА_3 , а покази свідків є суперечливими між собою. Доказів придбання спірного майна внаслідок спільної праці та внаслідок проживання однією сім`єю позивач не надала.
		Факт спільного проживання, сам по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце, протягом вказаного періоду часу, усталені відносини, які притаманні подружжю.
		За відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені статтею 74 СК України вважати майно (спірну квартиру) таким, що належить на праві спільної сумісної власності сторонам, як жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою.
		Ухвалюючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанцій, дійшли правильного висновку про те, що позивач не надала належних і допустимих доказів на підтвердження факту її проживання однією сім`єю з відповідачем без реєстрації шлюбу на час придбання спірної квартири та придбання цього майна за спільні кошти, при цьому, суд правильно визначив, що подані позивачем докази не підтверджують факт ведення спільного господарства, наявність спільного побуту та бюджету, взаємних прав та обов`язків подружжя, набуття майна тощо.
		Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково вказав, що до правовідносин із будівництва спірного майна підлягає застосуванню положення КпШС, оскільки позовні вимоги охоплювали також період до втрати чинності указаним законом - до    2004 року.
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		За правилами статті 410 ЦПК України(в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 січня 2018 року та постанови апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня 2018 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.
		Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 ,  залишити без задоволення.
		Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 січня 2018 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 16 липня 2018 року  залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та  оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                      В.  І.  Журавель
		                                                                                                 Н. О. Антоненко
		                                                                                                 М. М. Русинчук

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...