Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 804/7472/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо; адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них; податку на майно, з них.
Надіслано для оприлюднення: 19.03.2020. Зареєстровано: 22.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 23.03.2020.
Дата набрання законної сили: 18.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/35424/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		18 березня 2020 року 
		Київ
		справа №804/7472/16
		адміністративне провадження №К/9901/35424/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Шипуліної Т.М.,
		суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на   постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 (головуючий суддя - Юрко І.В., судді: Гімон  М.М., Чумак С.Ю.) у справі  № 804/7472/16 за позовом ОСОБА_1 до  Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення,
		В С Т А Н О В И В:
		ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 27011-17.
		Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 24.11.2016 позовні вимоги задовольнив. 
		Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.02.2017 постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 скасував та ухвалив нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
		ОСОБА_1 звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2016.
		В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема: підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12, підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
		Зокрема, зазначає, що правила щодо визначення податкового зобов`язання з транспортного податку, встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, з огляду на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, не можуть застосовуватись раніше 2016 року.
		Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
		Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та підпункту 267.6.2 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2015 № 27011-17, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов`язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік у сумі 25000,00 грн.
		Обґрунтовуючи свою позицію, Новомосковська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зазначала, що ОСОБА_1 є власником легкового автомобіля марки Porsche моделі Cayenne, з об`ємом двигуна 4134 куб. см., 2014 року випуску, а тому відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України є платником транспортного податку в 2015 році.
		Скасовуючи зазначений акт індивідуальної дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що Новомосковська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Дніпропетровській області при визначенні податкового обов`язку позивача в спірних правовідносинах не врахувала, що Новомосковською міською радою прийнято рішення № 1216 «Про встановлення транспортного податку в м.  Новомосковську», яким встановлений новий податок на майно - транспортний податок, лише 23.01.2015, а тому застосування положень статті 267 Податкового кодексу України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
		Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції, керувався тим, що прийняття/неприйняття міською радою рішення щодо встановлення податку на майно, в тому числі транспортного податку, не може вплинути на визначення платників податку, об`єкта та бази оподаткування, ставки податку, порядку обчислення податку, податкового періоду, строку та порядку сплати, оскільки зазначені питання чітко регламентовані Податковим кодексом України.
		Надаючи оцінку правомірності прийняття оскаржуваного акта індивідуальної дії, слід враховувати таке. 
		Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII запроваджено новий місцевий податок, а саме - податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки, та плата за землю.
		Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
		Положення підпункту 267.2.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України визначають, що об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
		Базою оподаткування у відповідності до підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 Податкового кодексу України є легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
		Згідно з пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
		Відповідно до підпункту 267.5.1 пункту 267.5 статті 267 Податкового кодексу України базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
		Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
		Згідно з підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
		Відповідно до пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради обов`язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
		Пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Установлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
		З аналізу зазначеного пункту вбачається, що абзацом першим урегульовано питання щодо прийняття та оприлюднення рішення щодо встановлення у 2015 році транспортного податку, проте про застосування цього податку вже у 2015 році не йдеться.
		Положення абзацу другого 4 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII стосуються порядку прийняття регуляторних актів та не звільняють місцеві ради від обов`язку оприлюднювати акт, що встановлює місцевий податок, у встановленому законодавством порядку.
		Водночас суд звертає увагу, що відповідно до положень пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
		Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначено порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
		Наведеною нормою передбачено обов`язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Зазначена норма розрізняє період опублікування рішення ради, плановий період та наступний період, кожен з яких має самостійне правове значення та не може співпадати в часі.
		Згідно з пунктом 2.1 статті 2 Податкового кодексу України зміна положень цього Кодексу може здійснюватися виключно шляхом внесення змін до цього Кодексу.
		Жодних змін до вищезазначених положень Податкового кодексу України внесено не було, дія зазначених положень на 2015 рік законодавцем не зупинялась, місцеві ради не звільнялись від обов`язку при встановленні нового виду місцевого податку дотримуватись вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
		Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що місцеві ради мають обов`язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
		Транспортний податок був встановлений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 № 71-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, отже, лише у 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов`язку встановлення транспортного податку.
		З огляду на неможливість збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок) відповідно до норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, прийняте Новомосковською міською радою рішення від 23.01.2015 № 1216 «Про встановлення транспортного податку в м. Новомосковську», яким встановлений новий податок на майно - транспортний податок, не могло бути застосовано в 2015 році, оскільки плановим періодом для застосування цього рішення є 2016 рік.
		Наявність у Податковому кодексі України норм, які регулюють правила справляння транспортного податку, не є підставою для його справляння за відсутності відповідного рішення місцевої ради, оскільки Верховна Рада України відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.
		Відповідно до підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов`язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
		Наведені положення Податкового кодексу України необхідно застосовувати з урахуванням приписів Конституції України, які є нормами прямої дії, а звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
		Так, за змістом статті 57 Основного Закону кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
		При цьому статтею 64 Конституції України передбачено, що зазначене конституційне право громадянина не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.
		Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом» та держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». При цьому, така концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи втручання мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (рішення «Щокін проти України» пункти 50, 51; «Сєрков проти України» пункти 33, 34).
		Тобто, Європейським судом з прав людини неодноразово наголошувалося у своїх рішення, що введене державою законодавство, на підставі якого відбувається втручання у мирне володіння майном, має бути чітким, зрозумілим та передбачуваним для громадян, що також підтверджує обґрунтованість висновку щодо неможливості збігу у часі періоду опублікування рішення про встановлення податку та плановим періодом (у якому планується встановити місцевий податок).
		За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що визначення податкового зобов`язання з транспортного податку в сумі 25000,00 грн. за легкові автомобілі, які використовувались до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см., встановлені статтею 267 Податкового кодексу України, з огляду на приписи підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України не можуть застосовуватись раніше 2016 року, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
		З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції скасував постанову суду першої інстанції, яка відповідає закону. 
		Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Згідно з частиною шостою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
		За правилами ж частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
		Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на час подання касаційної скарги - березень 2017 року) за подання касаційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви. 
		У відповідності до абзацу 4 підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (в редакції, чинній на момент звернення до суду з позовом - листопад 2016 року) ставка за подання до адміністративного суду фізичною особою адміністративного позову майнового характеру, становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
		У справі ОСОБА_1 подано позовну заяву майнового характеру - загальна оспорювана сума за податковим повідомленням-рішенням від 12.06.2015 № 27011-17 становить 25000,00 грн. Таким чином, судовий збір за подання до адміністративного суду вказаного позову є мінімальним і складає: 1378 грн. х 0,4 = 551,2 грн.
		Отже, судовий збір, який підлягав сплаті при поданні касаційної скарги, становить: 551,2 грн. х 120% = 661,44 грн.
		Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду з касаційною скаргою сплачено згідно з квитанцією від 20.03.2017 № 0.0.729712181.1 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 661,21 грн.
		Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем на оплату судового збору за подання касаційної скарги, повинні бути присуджені на його користь в сумі, що відповідає встановленому Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №  3674-VI розміру.
		Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15.01.2020 № 460-IX, статтями 341, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
		Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2017 у справі   № 804/7472/16 скасувати. 
		Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2016 у справі № 804/7472/16 залишити в силі.
		Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) у сумі 661,21 грн. (шістсот шістдесят одна гривня 21 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		Судді Верховного Суду:                                                                             Т.М. Шипуліна
		                                                                                                   Л.І. Бившева
		                                                                                                                 В.В. Хохуляк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...