Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-3897/10 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них; про стягнення аліментів.
Надіслано для оприлюднення: 23.03.2020. Зареєстровано: 24.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2020.
Дата набрання законної сили: 13.03.2020
Номер судового провадження: 22-ц/813/3391/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Номер провадження: 22-ц/813/3391/20 
		Номер справи місцевого суду: 2-3897/10
		Головуючий у першій інстанції Середа І. В.
		Доповідач Сегеда С. М.
		 
		 
		 
		ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		13.03.2020 року                                                                 м. Одеса
		 
		Одеський апеляційний суд у складі:
		 
		головуючого                        Сегеди С.М.,
		суддів:                        Гірняк Л.А.,
		Цюри Т.В.,
		               за участю секретаря                Ющак А.Ю.,
		               апелянта                         ОСОБА_1 ,
		               представника ОСОБА_2 - адвоката Перепелиці А.Ф.,
		 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та на додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини та моральної шкоди,
		 
		                                встановив:
		       
		12 травня 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 з вимогами про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів у розмірі 2000 грн. щомісячно на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посилаючись на те, що відповідач залишила дитину в пологовому будинку, вихованням та матеріальним забезпеченням не займається.
		15 червня 2010 року ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси справу за вказаним позовом було залишено без розгляду за заявою ОСОБА_1 від 03.06.2010 року (т.1, а.с.20, 23).
		10 квітня 2017 року на вказану ухвалу позивачем ОСОБА_4  було подано апеляційну скаргу і 11 травня 2017 року ухвалою апеляційного суду Одеської області ухвалу Суворовського районного суду м.Одеси від 15 червня 2010 року скасовано, справу направлено до Суворовського районного суду м. Одеси для продовження розгляду (т.1, а.с.41-42). 
		01 червня 2017 року справу розподілено в автоматизованому порядку, а 02.06.2017 року прийнято до провадження судді, призначено судове засідання.
		14.07.2017 року судом прийнято ухвалу про витребування доказів про зміну прізвища відповідача.
		17.10.2017 р. за заявою позивача позовну вимогу про позбавлення батьківських прав залишено без розгляду, а також витребувано відомості про доходи відповідача.
		02.02.2018 року судом задоволено клопотання позивача та витребувано відомості про працевлаштування та отримані відповідачем доходи.
		 
		Позивач неодноразово уточнював позовні вимоги і остаточно в заяві від 29.11.2018 року просив стягнути аліменти на утримання сина у твердій грошовій сумі у розмірі 13750 грн. в місяць, а також просив стягнути моральну шкоду, завдану йому та сину у розмірі 960501 грн. (т.2, а.с.7-11).
		Позов обґрунтований тим, що відповідачка, залишивши сина в пологовому будинку, не займалася його вихованням, не цікавилася життям, не приймала участі у матеріальному забезпеченні, через що її було позбавлено батьківських прав. ОСОБА_5 народився з вродженими вадами здоров`я, є інвалідом з дитинства, а отже потребує постійного догляду та піклування, забезпечення спеціальним медичним доглядом і лікуванням, потрібно придбавати коштовні медичні препарати та обладнання, витрачати доводиться на дитину понад 10000 грн. на місяць. Внаслідок цього позивач був змушений весь час доглядати дитину, що позбавляє його можливості працювати та утримувати дитину. Відповідач ухиляється від сплати аліментів, тоді як має значні статки, оскільки придбаває майно, отримує доходи від продажу нерухомого майна, відпочиває за кордоном, її чоловік є підприємцем, отримує доходи від підприємницької діяльності та продажу нерухомості. 
		У результаті протиправної поведінки відповідачки дитині була завдана моральна шкода, яка полягає у її тривалих душевних хвилюваннях, викликаних порушенням прав, суттєво порушений, як спокій дитини так і позивача ОСОБА_1 , що негативно вплинуло на повсякденний образ життя, позивач вимушений витрачати багато часу на вирішення питань, пов`язаних із захистом порушених прав, постійно обмірковувати зазначені події. Це в свою чергу негативно відображається і на дитині, вона також обмірковує ці події, засмучується і час від часу плаче.
		В судовому засіданні позивач повністю підтримав уточнюючі позовні вимоги та зазначив, що визначений ним розмір аліментів розрахований з доходу отриманого відповідачем, вона є забезпеченою і може надавати допомогу, оскільки здійснює поїздки за кордон, купує нерухомість. Щодо стану здоров`я дитини, то він вважає, що при вирішені питання про стягнення аліментів надані ним докази є достатні, а докази щодо стану здоров`я сина стосуються додаткових витрат.
		 
		Представник відповідача заперечував проти позову частково, оскільки відповідачка згодна сплачувати аліменти, однак з розміром аліментів не згодна, вважає його необґрунтованим та безпідставним. 
		Представник відповідача, вказуючи на відсутність доказів про стан здоров`я дитини, просив розмір аліментів визначити з урахуванням матеріального стану ОСОБА_6 . При цьому представник відповідача звертав увагу на те, що відповідачка з часу народження доньки ОСОБА_7 , з 12.10.2013 р. не працює, знаходиться у відпустці по догляду за дитиною до шестирічного віку, доходів не отримує, а доходи її чоловіка направлені на забезпечення їх сім`ї та її утримання, і не мають відношення до заявлених вимог. 
		Крім того, на утриманні ОСОБА_6 тривалий час знаходилася матір, інвалід 2-ої групи, з жовтня 2009 р. хворіла на онкологічну хворобу, на лікування якої витрачалися значні кошти, в тому числі і дохід від продажу квартири, а ІНФОРМАЦІЯ_2 матір померла. Що стосується отриманого відповідачкою доходу за 2011 -2013 роки, вважає, що ці доходи не мають братися до уваги, оскільки пройшов значний час з їх отримання, та вони були не значними. Фактично відповідачка знаходиться на утриманні свого чоловіка. Також представник просив врахувати суд при визначенні розміру аліментів, що протягом семи років позивач не цікавився ходом розгляду справи, що може свідчити про його небажання отримувати аліменти на підставі рішення суду. Крім того, представник звертав увагу на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження інвалідності дитини на час розгляду справи, тоді як строк дії наявного в справі посвідчення закінчився 06.07.2014 року, а інших доказів не надавав. Вимогу про стягнення моральної шкоди представник відповідача вважає безпідставною та необґрунтованою, справа затягувалася розглядом саме з ініціативи позивача, який сім років взагалі не цікавився її розглядом, відомостей про свої доходи не надавав, що свідчить про його намагання вирішити свої фінансові проблеми за рахунок відповідачки, оскільки і сам розмір аліментів він не обґрунтував. Враховуючи матеріальний стан відповідачки, наявність неповнолітньої доньки, зазначив, що вона зможе сплачувати лише гарантований мінімальний розмір аліментів на дитину відповідного віку.
		 
		Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково. 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в наступних розмірах в період:
		з 12.05.2010 р. по 31.12.2010 р. - 384 грн. щомісячно;
		з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. - 440 грн. щомісячно;
		з 01.01.2012 р. по 31.12.2012 р. - 465 грн., щомісячно;
		з 01.01.2013 р. по 31.12.2013 р. - 486 грн. щомісячно;
		з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. - 310 грн. щомісячно;
		з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. - 351 грн. щомісячно;
		з 01.01.2016 р. по 21.02.2016 р. - 351 грн. щомісячно;
		з 21.02.2016 р. по 31.04.2016 р. - 437 грн. щомісячно;
		з 01.05.2016 р. по 31.11.2016 р. - 460 грн. щомісячно;
		з 01.12.2016 р. по 31.12.2016 р. -492 грн. щомісячно;
		з 01.01.2017 р. по 31.04.2017 р. - 507 грн. щомісячно;
		з 01.05.2017 р. по 08.07.2017 р. - 534 грн. щомісячно;
		з 08.07.2017 р. по 31.11.2017 р. - 889 грн. щомісячно;
		з 01.07.2018 р. по 31.11.2018 р.- 972 грн. щомісячно;
		з 01.12.2018 року і до досягнення дитиною повноліття у розмірі 1020 грн. щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 . 
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
		В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
		Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
		 
		08 травня 2019 року ОСОБА_1 подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення у зазначеній справі, посилаючись на те, що судом не було вирішено вимогу про стягнення аліментів за період з 01.12.2017 року по 30.06.2018 року.
		 
		Додатковим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року заяву ОСОБА_1 задоволено.
		Стягнуто з відповідачки на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в період з 01.12.2017 року по 30.06.2018 року у розмірі 930 грн. щомісячно.
		 
		В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про зміну рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткового рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 року в частині визначення розміру аліментів, стягнувши з відповідачки на його користь аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у сумі 13750 грн. щомісячно, починаючи з часу пред`явлення позову 12.05.2010 року по 21.02.2028 року, та скасувати рішення в частині відмови у стягненні моральної шкоди, ухваливши у цій частині нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. 
		Крім того, 19.12.2019 року від заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 надійшла заява про витребування наступних доказів у вказаній цивільній справі:
		 
		Витребувати з Державної служби морського та річкового транспорту України (03110. м. Київ, вул. Преображенська, 25) завірені відомості про заробітну плату та інші види виплат, одержані ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ід. номер - НОМЕР_1 ) за період з травня 2010 року до дотеперішнього часу.
		Витребувати з Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бульвар Дружби народів, 28) завірені копії усіх поданих щорічних декларацій про отримані доходи ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ід. номер - НОМЕР_1 , за період з травня 2010 року до дотеперішнього часу.
		Витребувати з ДПІ в Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві (04213, м. Київ, проспект Героїв Сталінграда, 58) засвідчені відомості про отримані доходи відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (рнокпп не відомий), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , за період з 21.07.2012р. і до дотеперішнього часу.
		Витребувати з Одеської філії ДП «Національні інформаційні системи» (65000, м. Одеса, вул. Бреуса, 26/2) засвідчену інформацію про всі проведені реєстраційні дії щодо набуття та відчуження прав власності на нерухоме майно ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , ід. номер - НОМЕР_1 ), за період з травня 2010 року і до дотеперішнього часу.
		Витребувати від приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гусєвої А.Л. ( АДРЕСА_2 ) засвідчені копії усіх матеріалів спадкової справи № 63592311 (номер у нотаріуса 1/2019), яка була заведена 10.01.2019р. після смерті ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Свою заяву заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що у відповідності до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд повинен враховувати:
		стан здоров`я дитини;
		матеріальне становище платника аліментів;
		наявність у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
		витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна.
		 
		Також заявник апеляційної скарги вказав, що ч. 3 цієї ж статті встановлено, що суд не повинен обмежуватися лише розміром заробітку платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід).
		 
		У зв`язку з цими обставинами, та з метою визначення та доведення розміру доходів, витрат та матеріального становища відповідачки ОСОБА_6 , у тому числі і для визначення наявності у неї майна та інших майнових прав, позивачем ОСОБА_1 до суду першої інстанції були подані відповідні клопотання про витребування відповідних доказів.
		 
		Проте, суд першої інстанції відмовив ОСОБА_1 у витребуванні відповідних доказів ухвалою від 11.10.2018р. (т.1, а.с. 251), мотивувавши її тим, що декларації про отримані відповідачкою доходи не несуть належної для справи інформації, а відомості про доходи її чоловіка не можуть бути витребувані, оскільки той не є учасником справи.
		ОСОБА_1 вказав, що він також звертався до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просив витребувати відомості про доходи відповідачки з її нового місця роботи (Державної служби морського та річкового транспорту України), оскільки, як вбачається з відповіді Укртрансбезпеки від 27.07.2018р. (т.1, а.с. 198), вона з 04.06.2018р. була звільнена з попередньої роботи та переведена на іншу роботу - до Державної служби морського та річкового транспорту України. 
		Однак, ухвалою суду від 29.11.2018р. йому також було відмовлено у цьому, з посиланням на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для ухвалення рішення (т.2, а.с. 21).
		 
		Крім того, ОСОБА_1 також просив суд першої інстанції витребувати відомості, що підтверджують матеріальне становище матері відповідачки ( ОСОБА_12 ) з наміром спростувати її твердження, на які вона посилалася у своєму відзиві на позовні вимоги (т.1, а.с. 208-209), про те, що мати відповідачки сама потребує матеріальної допомоги внаслідок хвороби, а тому відповідачка змушена нести витрати на її лікування, що заважає їй сплачувати аліменти на свою дитину.
		Проте, ухвалою суду першої інстанції від 29.11.2018р. йому також було відмовлено в цьому, з посиланням на те, що витребування такої інформації порушить права та інтереси матері відповідачки (т.2, а.с. 21).
		 
		Всі відповідні заперечення на зазначені ухвали суду були також викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_13 на рішення суду першої інстанції.
		Посилаючись на зазначені обставини, заявник апеляційної скарги ОСОБА_1  зазначив, що таким чином суд першої інстанції порушив право дитини з інвалідністю на доступ до правосуддя, незаконно створивши перешкоди у встановленні обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, надавши тим самим відповідачці непередбачені законом привілеї, чим були порушені вимоги статей 2, 12, 13, 45, 81, 84 ЦПК України.
		 
		Крім викладеного, заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати відповідачки - ОСОБА_11 і після її смерті відкрилася спадщина.
		Відповідачка ОСОБА_3 є спадкоємицею першої черги на відповідну спадщину, у зв`язку з чим за її заявою про прийняття цієї спадщини приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гусєвою А.Л. 10.01.2019р. була заведена відповідна спадкова справа № 63592311.
		Оскільки відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, то ОСОБА_1 також вважає за необхідне витребувати інформацію що складу спадкового майна, що успадкувала відповідач ОСОБА_6 .
		 
		В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримав вказану заяву та уточнив, що Одеська філія ДП «Національні інформаційні системи» в теперішній час переїхала і перебуває не по АДРЕСА_4.
		Також вказав, що із вказаної філії інформацію необхідно витребувати, починаючи з січня 2013 року. А з травня 2010 року і по січень 2013 року - інформацію витребувати із БТІ Одеської міської ради.
		 
		Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
		 
		Так, ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про витребування у справі додаткових доказів було відмовлено з тих підстав, що в матеріалах справи мають достатньо доказів для прийняття у справі законного і обгрунтованого судового рішення (т.2, а.с.134-138).
		Також протокольною ухвалою Одеського апеляційного суду від 26.02.2020 року позивачу і заявнику апеляційної скарги ОСОБА_1 було відмолено в оголошенні у справі перерви, оскільки матеріали справи мають достатньо доказів для прийняття у справі законного і обгрунтованого судового рішення і крім того, колегією суддів було враховано, що справа перебуває на розгляді суду фактично майже 10 років.
		 
		Однак, у зв`язку з неможливістю продовження розгляду справи, так як ОСОБА_1 перешкоджав у проведенні судового засідання, наполягаючи на оголошенні перерви, потім через виклик ним швидкої допомоги і надання йому первинної медичної допомоги, у справі було оголошено перерву до 13.03.2020 року, до 10.00 год.
		28.03.2020 року від позивача і заявника апеляційної скарги ОСОБА_13 надійшла заява про відвід всій колегії суддів, у складі суддів Сегеди С.М., Гірняк Л.А., Цюри Т.В.
		Вказана заява була розглянута колегією суддів в перший робочий день після повернення судді Гірняк Л.А. із відрядження, а саме 10.03.2020 року і заява про відвід визнана судом необгрунтованою. Матеріали справи передано до канцелярії суду для визначення судді у порядку, встановленою ч.1 ст. 33 ЦПК України для вирішення питання про відвід суддям Сегеді С.М., Гірняк Л.А., Цюрі Т.В. у зазначеній цивільній справі (т.2, а.с.149-153).
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12.03.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Сегеди С.М., Гірняк Л.А., Цюри Т.В. - відмовлено (т.2, а.с.155-157).
		Не дивячись на це, у судовому засіданні 13.03.2020 року ОСОБА_1. знову подав письмову заяву про відвід суддям Сегеді С.М., Гірняк Л.А. та Цюрі Т.В. (т.2, а.с.160-161), у задоволенні якої ухвалою колегії суддів від 13.03.2020 року було відмовлено (т.2, а.с.172, 200-203).
		Після цього, у судовому засіданні 13.03.2020 року ОСОБА_13 . надав суду заяву про повернення справи до суду першої інстанції для ухвалення у справі додаткового судового рішення. Свою заяву ОСОБА_15 обґрунтовував тим, що ухвалюючи судове рішення від 04.02.2019 року, суд не вирішив питання розподілу між сторонами судових витрат. При цьому ОСОБА_1 надав суду апеляційної інстанції заяву, яку він подав в цей же день, тобто 13.03.2020 року до Суворовського районного суду м. Одеси про ухвалення у справі додаткового рішення (т.2, а.с.166-167).
		Ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.03.2020 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про повернення справи до суду першої інстанції було відмовлено (т.2, а.с.173, 204-206).
		 
		Крім того, ухвалою Одеського апеляційного суду від 13.03.2020 року було задоволено клопотання ОСОБА_1 про забезпечення у справі його позову шляхом оголошення заборони на відчуження будь-якого нерухомого чи рухомого майна належного відповідачці - ОСОБА_2 (т.2, а.с.174, 207-209).
		 
		Вирішуючи питання про часткову обгрунтованість апеляційної скарги, апеляційний суд виходить з наступного.
		 
		Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_7 у подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народився син ОСОБА_16 (т.1, а.с.7, 67).
		Матір дитини - ОСОБА_3 , яка в подальшому змінила своє прізвище на « ОСОБА_17 », залишила дитину в пологовому будинку, що підтверджується актом та її заявою від 22.02.2010 року (т.1, 8,9).
		Згідно з випискою нейрохірургічного відділення Одеської обласної дитячої клінічної лікарні від 13.04.2010 р. встановлений остаточний діагноз у дитини: вроджений порок розвитку ЦНС. Мієлорадикуломенингоцеле пояснично-крестцового відділу хребта. Внутрішня гідроцефалія. Вентрикуло перитонеостомія. Дисплазія тазобедренних суглобів. Нижній в`ялий парапарез. Дитина має право на соціальну допомогу на 2 роки (т.1, а.с.13).
		19.10.2010 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси задоволено позови ОСОБА_18 та ОСОБА_1 , позбавлено батьківських прав ОСОБА_3 стосовно ОСОБА_4 (справа №2-5210/10) (т.1, а.с.71).
		 
		Крім того, 09.06.2011 року рішенням Суворовського районного суду м.Одеси розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (справа№2-3447/11) (т.1, а.с.72).
		Як видно з посвідчення серії НОМЕР_4, виданого 13.04.2013 р. з терміном дії з 07.07.2012 року по 06.07.2014 р. дитина знаходилася на обліку УСЗНЄ в Суворовському ДП та СП Одеської міської ради та отримувала державну соціальну допомогу як інвалід з дитинства (т.1, а.с.68).
		 
		Матеріалами справи і Одеським апеляційним судом встановлено, що догляд за дитиною до теперішнього часу здійснює позивач ОСОБА_1 , а відповідач ОСОБА_2 в добровільному порядку не надає ніякої допомоги на утримання хворого сина, що не заперечувалось учасниками справи ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції..
		 
		Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у відповідності до ч.1 та 2 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення повноліття. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
		 
		Суд також обгрунтовано вказав, що згідно з нормами ч.1 ст.182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
		Разом з тим суд першої інстанції недостатньо врахував вищевикладені норми матеріального права і дійшов необгрунтованого висновку про необхідність стягнення аліментів на користь позивача в розмірі, який існував станом, починаючи з 12.05.2010 року і до 31.11.2018 року. При цьому, суд не врахував, що за вказаний період у державі відбулись інфляційні процеси, у зв`язку з чим встановлений судом розмір аліментів в указаний період часу жодним чином не компенсує витрат на утримання дитини на теперішній час, а тому не відповідає основним принципам відрахування аліментів у розмірі, достатньому для належного утримання дитини.
		При цьому судом першої інстанції не було в достатній мірі враховано, що відповідно до ч.2 ст.182 СК України, в редакції Закону № 2475-VІІ від 03.07.2018 року, який набрав чинності 28.08.2018 р., розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
		Крім того, у відповідності до ч.3 ст. 182 СК України суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
		 
		Також колегія суддів зазначає, що згідно статті 27 Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради УРСР 27.02.1991 року, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
		 
		Всі вищевикладені обставини в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач ОСОБА_2 в період з 12.05.2010 року, тобто з моменту подачі даного позову до суду і до теперішнього часу, мала достатній дохід, у тому числі для забезпечення хворої дитини, яку залишила в пологому будинку і від якої відмовилась у встановленому законом порядку, а в подальшому була позбавлена батьківських прав відносно цієї дитини сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Однак, починаючи з моменту подання даного позову і до теперішнього часу мати дитини - відповідачка ОСОБА_2 жодного разу не відвідала дитину та жодним чином не надала їй ні матеріальної, ні моральної допомоги.
		 
		Доводи представника ОСОБА_2 адвоката Перепелиці А.Ф. про те, що остання не знала, що в провадженні суду перебуває даний позов до неї, так як сам позивач ОСОБА_1 в 2010 році написав заяву про залишення його позову без розгляду, а лише в 2017 році оскаржив ухвалу суду про залишення його позову без розгляду, є безпідставними, виходячи з наступного. 
		Так, відповідач ОСОБА_2 безспірно була обізнана, що на утриманні позивача перебуває їх хворий син ОСОБА_4 , від якого вона відмовилась у пологовому будинку і відносно якого була позбавлена батьківських прав, однак, не дивлячись на те, що вона не звільнена від обов`язку утримання хворого сина, самоусунулась від цього обов`язку і жодним чином не надавала         йому ні матеріальної ні моральної допомоги.
		Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що син сторін ОСОБА_4 є інвалідом дитинства, має захворювання ЦНС, переніс 5 операцій, однак весь цей час був позбавлений материнського піклування, ласки і догляду, не дивлячись на те, що на теперішній час йому виповнилось 10 років.
		 
		Так, 22.02.2010р. було проведено першу хірургічну операцію, виконано пластику рахішизіса попереково-хрестцового відділу, усунуто лікворею; 24.03.2010р. проведено другу хірургічну операцію, виконана вентрікулоперітонестомія зліва. Дитині був виставлений Діагоноз: уроджена вада розвитку ЦНС, міелорадікуломенінгоцелє попереково-хрестцового відділу, внутрішня гідроцефалія, вентрікулоперітонеостомія, дісплазія тазостегнових суглобів, нижній млявий парапарез, краніостено, що підтверджується відповідною Випискою № 333 від 13.04.2010 року (т.1, а.с.13).
		У даній Виписці також зазначено, що згідно Наказу МОЗ України № 482 від 04.12.2001р. дитина відноситься до переліку інвалідності, затвердженого Наказом МОЗ України № 454/471/516, розділ 1, пункт 1.11, код 005; дитина має право на соціальну допомогу на два роки.
		З 22.04.2014р. по 25.04.2014р. дитина перебувала на лікуванні в ООДКЛ з діагнозом: уроджена вада розвитку ЦНС, спино-мозкова грижа, spina bifida, аномалія Арнольда-Кіарі II, нижній млявий парапез, порушення функції тазових органів, внутрішня гідроцефалія, після видалення спино-мозкової грижі, вентрікулоперітонестомія зліва, що підтверджується відповідною довідкою від 25.04.2014р. № 421.
		22.06.2015р. проведено наступну хірургічну операцію, виконана ревізія МІС, виконано реімплантацію лікворошунтуючої системи під високий тиск, дистальна дісфункція ЛШС, внутрішня гідроцефалія, дізметаболічна нефропатія, що підтверджується довідкою від 02.07.2015року.
		Внаслідок уродженої вади розвитку ЦНС, спино-мозкова грижа в попереково-хресцовому відділі, spina bifida, стан після оперативного лікування пластики грижових воріт, внутрішня гідроцефалія стан після VPS, аномалія Арнольда-Кіарі II, нижній млявий парапез, сходяща косоокість з вертикальним компонентом, порушення функціонування тазових резервуарів, п`яткова вальгусна деформація стоп, що підтверджується довідкою від 24.05.2018р. № 36/62.
		Наявне захворювання (паталогічний стан) відповідає розділу І, пункту 3 підпункту 3.11 005.2 Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів до 18 років, затвердженого спільним Наказом МОЗ України, Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України № 454/471/516 від 08.11.2001р.
		 
		Зазначені докази підтверджують доводи заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що з дня народження та до теперішнього часу дитина сторін - ОСОБА_4 є інвалідом з дитинства, має численні тяжкі вади здоров`я та потребує постійного догляду та лікування.
		Що стосується доводів заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідач ОСОБА_2 за весь період несла витрати, у тому числі на придбання нерухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи і нею не доведено джерело походження вказаних доходів, як то передбачено ч. 3 ст. 182 СК України, то вони є слушними.
		Такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.
		Так, ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто через два роки після народження дитини і відмови від неї, відповідач ОСОБА_2 придбала у свою приватну власність трикімнатну квартиру АДРЕСА_3 , площею 72,4 кв.м., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 100408369 від 17.10.2017року та Свідоцтвом про право власності НОМЕР_5 від 24.12.2012р., видане виконкомом Одеської міської ради (т.1, а.с. 75). 
		Відповідно до висновку експертного дослідження про визначення ринкової вартості нерухомого майна № L-244 від 25.10.2017р. вартість вказаної квартири становить 2 мільйони 14 тисяч 600 гривень (т.1, а.с. 108-128).
		 
		Крім того, як вбачається з довідки Держприкордонслужби України від 05.12.2017р. у 2015 року відповідач ОСОБА_2 здійснила подорож до Об`єднаних Арабських Еміратів, у 2017 році - до Єгипту, пізніше - до Польщі (т.1, а.с.135), що також свідчить про її матеріальні можливості надавати дитині допомогу, однак чого вона не здійснювала.
		Доводи представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Перепелиці А.Ф. про те, що за кордон його довіритель виїздила разом з дитиною для оздоровлення останньої, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи. 
		 
		Із декларації про доходи відповідача ОСОБА_2 за 2016 рік вбачається, що у звітному році вона отримала дохід від продажу іншого нерухомого майна у розмірі 1 мільйон 530 тисяч 226 гривень (т.1, а.с. 223-225).
		Проте це не та квартира, яка нею була придбана 11.02.2013 року, та про яку вказано вище, оскільки цю квартиру вона 19.01.2018 року подарувала ОСОБА_19 , що підтверджується відповідною Інформацією з державного реєстру речових прав на рухове майно (т.2, а.с.170).
		Тобто мова йде зовсім про іншу квартиру, яку відповідач ОСОБА_2 у 2016 році продала за 1 мільйон 530 тисяч 226 гривень.
		 
		Із декларації про доходи за 2017 рік вбачається, що на своєму банківському рахунку відповідач ОСОБА_2 мала кошти у сумі 38 тисяч 112 гривень (т.1, а.с. 226-228).
		Таким чином, наявні у справі матеріали свідчать про те, що дохід відповідача ОСОБА_2 в період з 2013 року по 2018 рік склав більше 3-х млн. гривень, навіть без врахування спільного сумісного майна, яке нею можливо придбавалось та відчужувалось спільно з чоловіком ОСОБА_10 , з яким вона уклала шлюб 21.07.2012 року, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб від 21.07.2012р. (т.1, а.с. 233).
		Звертаючись до суду з уточнюючим позовом, позивач ОСОБА_1 просив стягувати аліменти на утримання хворої дитини, починаючи з 12.05.2010 року, що на даний час склало 118 місяців.
		Враховуючи дохід відповідача ОСОБА_2 за вказаний період часу, він склав не менше 25 000 грн. на місяць (3000000 : 118).
		 
		Однак, судом першої інстанції зазначених обставин не було враховано, чим були порушені вимоги щодо рівності доводів учасників справи при її розгляді.
		 
		Так, Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що викладення в рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, - є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
		За змістом рішення ЄСПЛ у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» визначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є демонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
		Така позиція є усталеною практикою ЄСПЛ, наприклад справи «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України», із яких випливає, що «ігнорування судом доречних аргументів сторони - є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги про те, що судом не було враховано, що в обґрунтування свого уточнюючого позову, його заявник ОСОБА_1 посилався на положення ч. 1 ст. 182 СК України, якою вимагається, що при визначенні розміру аліментів суд має враховувати:
		-стан здоров`я дитини;
		-матеріальне становище платника аліментів;
		-наявність у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;
		-витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, та інші обставини, що мають істотне значення.
		Однак, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції формально послалася у рішенні на ч. 1 ст. 182 СК України і не взяв до уваги наступні обставини:
		-факту придбання відповідачкою нової трикімнатної квартири,
		-факту продажу нею свого іншого нерухомого майна,
		-факту наявності у неї грошей на банківському рахунку,
		-факту неодноразових її поїздок за кордон.
		 
		Колегія суддів також зазначає, що як встановлено у ст. 2 вищевказаної Конвенції «Про права дитини» від 20.11.1989 року (далі - Конвенція), Держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації.
		Згідно з положеннями ч. 1 ст. 3 Конвенції, з якою також кореспондуються і частина 8 ст. СК України, - в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини і, тим більше, при захисті одного із основних прав дитини - права на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ст. 27 Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.
		Крім того, ст. 23 Конвенції встановлено, що Держави-учасниці визнають, що неповноцінна в розумовому або фізичному відношенні дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють почуттю впевненості в собі і полегшують її активну участь у житті суспільства, визнають право неповноцінної дитини на особливе піклування. Як передбачено ст. 39 Конвенції, Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів нехтування, чи будь-яких жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження, тощо.
		Таким чином, вказаними нормами міжнародного права, що у будь-якому разі привалюють над нормами національного законодавства, задекларовано:
		1. Що за дитиною забезпечуються усі права без будь-якої дискримінації.
		2.Що в усіх діях щодо дітей, в тому числі і які здійснюються судами, - першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів самої дитини, зокрема і одного із основних прав дитини - права на належне утримання.
		3.Що кожна дитина має право на достойний рівень життя, і батьки несуть відповідальність за забезпечення цих умов в межах своїх фінансових можливостей.
		4.Що неповноцінна дитина має вести повноцінне і достойне життя, і має право на особливе піклування.
		5. Категорично не допускаються будь-які прояви нехтування, чи жорстоке, нелюдське або принижуюче гідність дитини поводження, а Держава має вживати всіх необхідних заходів для сприяння фізичному та психологічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою такого.
		 
		Судом також не було належним чином враховано, що у відповідності до ч.7, 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, яка має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
		В «Загальній декларації прав людини» ООН проголосила про неухильне додержання таких принципів:
		дитина внаслідок її фізичної і розумової незрілості потребує спеціальної охорони і піклування, зокрема належного правового захисту, до і після народження (преамбула Декларації);
		людство зобов`язане надати дитині все найкраще, що воно має (преамбула Декларації);
		основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини (п.2 Декларації);
		дитині, яка є неповносправною, мають бути забезпечені спеціальні режим і піклування (п.5 Декларації);
		на суспільство та органи публічної влади має бути покладений обов`язок щодо здійснення особливого піклування про дітей, які не мають сім`ї та про дітей, які не мають достатніх засобів існування (п.6 Декларації);
		найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом (п.7 Декларації).
		 
		Крім того, у Конвенції «Про права дитини», констатується, що:
		дітей визнано найбільш ураженою верствою населення планети; першочергова увага має приділятися якнайкращому забезпеченню інтересів саме дітей;
		неповноцінні діти мають право на більш особливе піклування; захист прав дитини за будь-що привалює над інтересами їх батьків.
		 
		У статі 23-1 Закону України «Про охорону дитинства» також визначено, що «усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, усунення причин таких обставин і забезпечення безпечних умов її утримання та виховання.
		 
		Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що в суді апеляційної інстанції позивач і заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на те, що не дивлячись на хворобу і ряд перенесених тяжких операцій з подальшим реабілітаційним лікуванням, син постійно задавав йому питання, де його мама, оскільки потребував її уваги і ласки, на що ОСОБА_1 не знав, що йому відповісти. Ці обставини супроводжувались постійними моральними стражданнями як хворої дитини, так і його батька - позивача і заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 .
		 
		З огляду на викладені обставини в своїй сукупності, колегія суддів дійшла висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 5000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.05.2010 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		При цьому, колегія суддів виходить із того, що незважаючи на те, що розмір аліментів до серпня 2018 року встановлювався в розмірі не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, згідно з діючою на той час нормою ст.182 СК України, колегія суддів вважає за необхідне встановити розмір аліментів на рівні не нижчому 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, оскільки на час прийняття даної постанови, встановлений саме цей мінімальний розмір аліментів.
		Також колегія суддів зазначає, що згідно зі ст.191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.
		Крім того, відповідно до ст.184 СК України, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, що не буде порушувати права відповідача та забезпечить утримання неповнолітніх дітей.
		 
		При цьому колегією суддів врахований матеріальний стан відповідачки ОСОБА_2 та її можливості сплачувати аліменти у вказаному розмірі, при тому, що вона знаходиться в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 з 21.07.2012 р., від якого в них є спільна донька, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
		Також станом на 14.03.2018 року обіймала посаду головного спеціаліста відділу контролю на морському транспорті управління контролю на водному транспорті Департаменту державного контролю, однак знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до шестирічного віку, без збереження заробітної плати, що підтверджується довідкою Державної служби України з безпеки на транспорті від 21.03.2018 р. та наказами №343-к, №344-к від 30.12.2015 р., №2817-к від 30.09.2016 р., №419-к від 04.04.2017 р., №1910-к від 26.09.2017р. 
		Шестирічного віку донька відповідачки досягла ІНФОРМАЦІЯ_10 .
		 
		Починаючи з 18 жовтня 2019 року відповідач ОСОБА_2 звільнена із займаної посади і на даний час матеріали справи не містять даних про її працевлаштування і отриманий дохід (т.2, а.с.179). 
		 
		Разом з тим, вищевикладені обставини дають підстави колегії суддів дійти висновку, що встановлений колегією суддів розмір аліментів буде відповідати принципам Міжнародного законодавства в галузі утримання неповнолітніх дітей, а також національного сімейного права та цивільного судочинства, таких як верховенство права, законність, обгрунтованість і справедливість судового рішення.
		Крім того, на думку колегії суддів ухвалене судове рішення буде відповідати Конвенції «Про права дитини», яка визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, Закону України «Про охорону дитинства», згідно ст. 23-1 якого усі дії щодо дитини, яка перебуває у складних життєвих обставинах, спрямовуються на захист прав та інтересів дитини, про що вказано вище.
		 
		Також колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. При цьому колегія судів виходить з наступного.
		 
		Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача завданої моральної шкоди, виходячи з наступних обставин.
		 
		Так, відмовляючи у стягненні завданої позивачу і дитині моральної шкоди, суд виходив із того, що оскільки спірні правовідносини регулюються нормами Сімейного Кодексу, то стягнення моральної шкоди не допускається, а посилання позивача на положення ст. 1167 ЦК України є |безпідставними, так як між сторонами виник спір про стягнення аліментів, а не про завдання шкоди.
		Однак, як передбачено у статті 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані сімейним Кодексом, - вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України.
		Більше того, статтею 9 ЦК України кореспондується, що положення Цивільного Кодексу застосовуються і до врегулювання сімейних відносин.
		 
		Тобто таким чином, вищевикладені положення як Сімейного, так і цивільного Кодексів України повністю спростовують вищевикладений висновок суду першої інстанції.
		Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Частиною 3 цієї ж статті передбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
		За змістом ч. 1 ст. 10 ЦК України, чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, - є частиною національного цивільного законодавства України.
		Зобов`язання батьків утримувати своїх дітей викладене, як в «Декларації прав дитини» від листопада 1959 року, так і в Конвенції ООН «Про права дитини» від 20.11.1989р., що кореспондуються зі ст. 180 СК України.
		 
		Крім того, ст. 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію платити гроші тощо), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема і з актів цивільного законодавства.
		Оскільки у відповідності до ст. 179 СК України аліменти - є власністю дитини, то виходячи з системного аналізу наведених матеріальних норм, вбачається обов`язок платника аліментів надати належне утримання дитині (сплатити гроші), що кореспондується із відповідним правом самої дитини на одержання такого утримання (отримання грошей).
		 
		Статтями 610 та 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є йогоневиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.
		Відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок порушення прав особи передбачено статтями 23 та 1167 ЦК України.
		За змістом вказаних норм права моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім`ї чи близьких родичів. моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.
		 
		Враховуючи, що стягнення з відповідач ОСОБА_2 моральної шкоди за порушення нею, в тому числі і права дитини на піклування та утримання, передбачено нормами цивільного законодавства, то вказані норми розповсюджуються і на врегулювання сімейних відносин, що буде відповідати вимогам статей 8 СК України та 9 ЦК України.
		Більше того,  оскільки обов`язок утримувати свою дитину випливає із вимог закону, а не на договірних підставах, то відповідно спричинення дитині певної шкоди внаслідок вчинення відповідачкою протиправних дій щодо дитини, в даному випадку завідомої бездіяльності, - є деліктними правовідносинами, що зумовлює можливість стягнення також і моральної шкоди.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що у даному випадку обставини справи свідчать, що відповідач ОСОБА_2 завідомо знехтувала усіма життєвими потребами малолітнього і хворого сина, позбавила його материнської любові і матеріального утримання, що в свою чергу призвело до суттєвого порушення невід`ємних прав дитини і потягнуло за собою спричинення значної моральної шкоди.
		 
		Враховуючи викладене, а також те, що фактично 10 років позивач і заявник апеляційної скарги ОСОБА_1 самостійно виховує і утримує хворого сина сторін ОСОБА_5 , який переніс 5 нейрохірургічних операцій, і потребує постійного догляду, який безоплатно здійснює батько ОСОБА_1 , а також те, що хворий син сторін вже 10 років перебуває без материнського піклування і ласки, колегія суддів дійшла висновку про те, що такими діями відповідачки ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 а також його сину протягом фактично 10 років завдається моральна шкода, яку колегія суддів оцінює в розмірі 50 000 грн., із розрахунку 5000 грн. в рік, та яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
		 
		Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги частково надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
		Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.
		За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам, доводи апеляційної скарги його спростовують, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 рокупідлягає скасуванню з прийняттям постанови, якою позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини і моральної шкоди слід задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 5000 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.05.2010 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		Також колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.
		В решті позовних вимог слід відмовити.
		 
		Що стосується розподілу між сторонами судових витрат, то колегія суддів виходить з наступного.
		Так, позивач і заявник ОСОБА_1  в ході розгляду даної справи поніс витрати на оплату послуг з оцінки майна, в сумі 2000 грн. (т.1, а.с.104-107), витрат на відправлення поштової кореспонденції по даній справі в сумі 6 грн. (т.1, а.с.27) та 100 грн. (т.2, а.с.73).
		Оскільки позивач ОСОБА_1 просив щомісячно стягувати з відповідача на його користь 13750 грн. та одноразово моральну шкоду у розмірі 960501 грн., то його вимоги на час прийняття даної постанови суду склали 2 583 001 грн.
		Задоволенню підлягає сума аліментів у розмірі 5000 грн. щомісячно і моральна шкода у розмірі 50 000 грн. одноразово, що на даний час складає 640 000 грн., враховуючи, що аліменти підлягають стягненню з моменту пред`явлення позову, тобто за 118 місяців.
		Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню на 24,78% від пред`явлених позовних вимог.
		У зв`язку з цим, та у відповідності до ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 522 грн.
		 
		Керуючись ст.ст. 141, 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п.4 ч.1 ст. 376, ст.ст. 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд 
		постановив:                
		 
		Апеляційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.
		 
		Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04 лютого 2019 року та додаткове рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 травня 2019 рокускасувати.
		Прийняти постанову, якою позов  ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини і моральної шкоди задовольнити частково.
		Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,  (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 ), аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , щомісячно в розмірі 5000 грн. (п`ять тисяч гривень), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.05.2010 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
		 
		Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,  (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 ), завдану моральну шкоду у розмірі 50 000 грн. (п`ятдесят тисяч гривень).
		Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,  (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , (ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_3 ), судові витрати у розмірі 522 грн. (п`ятсот двадцять дві гривні).
		В решті позовних вимог відмовити.
		 
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. 
		 
		Повне судове рішення складено 23.03.2020 року.
		 
		Судді Одеського апеляційного суду:                С.М. Сегеда        
		 
		 
		 
		 
		Л.А. Гірняк
		                                                                        
		 
		Т.В. Цюра

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...