Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 265/2675/16-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі.
Надіслано для оприлюднення: 24.03.2020. Зареєстровано: 25.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 25.03.2020.
Дата набрання законної сили: 23.03.2020
Номер судового провадження: К/9901/36808/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		23 березня 2020 року 
		Київ
		справа №265/2675/16-а
		адміністративне провадження №К/9901/36808/18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого Тацій Л.В., 
		суддів: Стеценка С.Г., Шарапи В.М.,   -
		розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості (далі - центр зайнятості) на постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19  жовтня 2016 року (прийняту судом у складі судді Мельник І.Г.) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року (ухвалену судом у складі: головуючого судді Гаврищук Т.Г., суддів: Блохіна А.А., Сухарька М.Г.) у справі за позовом ОСОБА_1 до центру зайнятості про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,   -
		ВСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила:
		- визнати дії відповідача такими, що не відповідають вимогам законодавства;
		- зобов`язати відповідача перереєструвати сина ОСОБА_2 як безробітного до 19.03.2016 (ІНФОРМАЦІЯ_1) і припинити його реєстрацію з 19.03.2016 (ІНФОРМАЦІЯ_1) з підстав пункту 41, абзацу 20 підпункту 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20   березня 2013   року №   198 (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), підпункту 15 пункту 1 статті 45 Закону України "Про зайнятість населення"; 
		- зобов`язати відповідача виплатити допомогу на поховання сина у розмірі передбаченому статтею 29 Закону України "Про обов`язкове соціальне страхування на випадок безробіття" в обсязі прожиткового мінімуму; 
		- виплатити недоотриману допомогу по безробіттю по ІНФОРМАЦІЯ_1 рік.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області постановою від 19 жовтня 2016 року позов задовольнив частково.
		Визнав дії Маріупольського міського центру зайнятості в сфері зайнятості населення неправомірними.
		Скасував наказ № НТ160312 від 12 березня 2016 року Маріупольського міського центру зайнятості про припинення реєстрації безробітного ОСОБА_2 , у зв`язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дня прийняття рішення про таке відвідування відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 37 Порядку.
		Зобов`язав Маріупольський міській центр зайнятості виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання ОСОБА_2 відповідно до статті 29 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» у розмірі прожиткового мінімуму.
		Зобов`язав Маріупольський міській центр зайнятості виплатити ОСОБА_1 суму матеріального забезпечення на випадок безробіття, що належить безробітному ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю.
		Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасував у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості про скасування наказу №НТ160312 від 12.03.2016 Маріупольського міського центру зайнятості про припинення реєстрації безробітного ОСОБА_2 , у зв`язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дня прийняття рішення про таке відвідування відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 37 Порядку та зобов`язання Маріупольського міського центру зайнятості виплатити суму матеріального забезпечення на випадок безробіття, що належить безробітному ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського міського центру зайнятості про скасування наказу №НТ160312 від 12.03.2016 року Маріупольського міського центру зайнятості про припинення реєстрації безробітного ОСОБА_2 , у зв`язку з невідвідуванням без поважних причин територіального органу протягом 30 робочих днів з дня прийняття рішення про таке відвідування відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 37 Порядку та зобов`язання Маріупольській міський центр зайнятості виплатити суму матеріального забезпечення на випадок безробіття, що належить безробітному ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю - відмовив.
		В іншій частині постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 жовтня 2016 року по справі №   265/2675/16-а - залишив без змін.
		Суд апеляційної інстанції, частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із того, що перереєстрація безробітного з дня припинення попередньої реєстрації здійснюється у разі надання безпосередньо безробітним документів на підтвердження поважних причин з яких він не зміг своєчасно звернутися до центру зайнятості. Оскільки згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідно до вимог частини четвертої статті 25 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті, відсутні правові підстави для перереєстрації ОСОБА_2 в якості безробітного з дня припинення попередньої реєстрації.
		Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції у частині зобов`язання здійснити виплату допомоги на поховання, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 б уло надано статус безробітного з 10 листопада 2015 року, згідно з довідкою № 111 від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з 12.02.2016 по ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні Комунальної установи «Маріупольська міська лікарня № 4 ім.І.К.   Мацука», що свідчить про   неможливість відвідування державної служби у визначений строк. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, тобто на дату смерті ОСОБА_2 не мав змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати (винагороди) як джерела існування, що відповідає визначенню безробітний.
		Позивач проживала разом зі своїм сином ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта позивача та персональною картою безробітного ОСОБА_2 . Позивачем були надані документи, які свідчать, що саме вона поховала свого сина ОСОБА_2 .
		За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позов в частині зобов`язання відповідача виплатити позивачеві допомогу на поховання її сина ОСОБА_2 .
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		03 січня 2017 року центр зайнятості звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить судові рішення скасувати та прийняти нове - про відмову у задоволенні позову.
		У скарзі посилається на те, що апеляційний суд необґрунтовано зазначив, що через неможливість відвідування центру зайнятості у визначений строк у зв`язку із хворобою ОСОБА_2 не мав змоги реалізувати своє право на працю та отримання заробітної плати як джерела існування, що відповідає визначенню безробітний.
		Безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.
		Проте, оскільки ОСОБА_2 знаходився на стаціонарному лікуванні та ІНФОРМАЦІЯ_2 , це свідчить про те, що з моменту початку хвороби (з 12.02.2016) ОСОБА_2 не був готовим та здатним приступити до роботи, тому він не відповідав визначенню безробітний.
		Отже, законні підстави для виплати позивачу допомоги на поховання відсутні, оскільки виплачується така допомога за наведеною нормою в разі смерті безробітного, в той час як на момент смерті ОСОБА_2 не відповідав вимогам цього визначення.
		Крім того, на момент смерті ОСОБА_2 не перебував на обліку в центрі зайнятості.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12 січня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою центрі зайнятості.
		15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017   року №   2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VІІІ). З цієї дати набула чинності нова редакція КАС.
		Згідно з підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень КАС касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		На виконання вимог підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень справа була передана до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. 
		Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13   березня 2018 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Гриців М.І., судді: Берназюк Я.О., Коваленко Н.В.
		Відповідно до повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17 липня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2019 року №   999/0/78-19 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Тацій Л.В., судді: Стеценко С.Г., Шарапа В.М., справу передано судді-доповідачу.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		ОСОБА_2 10 листопада 2015 року звернувся до відповідача з заявою про надання статусу безробітного. Наказом від 13.11.2015 № НТ151113 ОСОБА_2 було надано статус безробітного з 10 листопада 2015 року.
		Наказом від 12.03.2016 № НТ160312 реєстрацію ОСОБА_2 було припинено з 10.03.2016 у зв`язку з невідвідуванням центру зайнятості без поважних причин відповідно до абзацу 2 підпункту 2 статті 37 Порядку та припинено виплату допомоги по безробіттю.
		Позивачем надана довідка № 111 від ІНФОРМАЦІЯ_1, в якій зазначено, що ОСОБА_2 з 12.02.2016 по ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні Комунальної установи «Маріупольська міська лікарня № 4 ім.   І.К.   Мацука» та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
		Факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , про що Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецький області зроблений актовий запис № 477 від 19.03.2016.
		Позивач 23.03.2016 зверталась до відповідача для отримання допомоги на поховання у зв`язку із смертю свого сина ОСОБА_2 , у виплаті якої було відмовлено оскільки реєстрацію ОСОБА_2 було припинено 10.03.2016, тобто на момент смерті останній не мав статусу безробітного.
		Відповідач листом від 07.04.2016 №08-1963 на звернення позивача   від 01.04.2016 повідомив останню про те, що відповідно до абзацу 2 підпункту 2 пункту 37 Порядку, реєстрація ОСОБА_2 в якості безробітного була припинена у зв`язку з невідвідуванням без поважних причин центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування та ненадання документів, які підтверджують поважну причину невідвідування.
		Позивач не погодилася із такими діями відповідача і звернулася до суду.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, перевіряючи постановлені у цій справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та помилково скасував рішення суду першої інстанції.
		Враховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції чинній до 08 лютого 2020 року, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про таке.
		Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012   року «Про зайнятість населення»   (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №   5067-VІ), безробітним визнається особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи. У пункті 8 зазначеної статті зареєстрованим безробітним вважається особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи.
		У статті 43 Закону № 5067-VІ визначено, що статус безробітного особі надається за її особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.
		Відповідно до пункту 2 частини другої статті 44 Закону № 5067-VІ зареєстровані безробітні зобов`язані відвідувати територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, в якому він зареєстрований як безробітний у визначений і погоджений з ним час, але не рідше ніж один раз на тридцять календарних днів.
		Стаття 45 Закону № 5067-VІ передбачає виключний перелік підстав для припинення реєстрації безробітного. Зокрема, відповідно до пункту 7 частини першої цієї статті реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі невідвідування без поважних причин територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування (наявність поважних причин підтверджується відповідними документами).
		Згідно з пунктом 28 Порядку зареєстрований безробітний зобов`язаний відвідувати з метою пошуку підходящої роботи та отримання інших соціальних послуг центр зайнятості, в якому він зареєстрований, не рідше ніж один раз на 30 календарних днів, крім випадків, що сталися внаслідок надзвичайної ситуації, виникнення якої підтверджується на запит центру зайнятості відповідним органом згідно із законодавством, з пред`явленням паспорта громадянина України чи іншого документа, що посвідчує особу, та трудової книжки.
		Зареєстровані безробітні, які з поважної причини не змогли звернутися до центру зайнятості у строк, установлений для відвідування, повинні відвідати центр зайнятості не пізніше, ніж у день, що настає після закінчення дії обставин, що склалися у зв`язку з поважною причиною, за умови підтвердження її наявності відповідними документами. У разі коли такий день припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, особа повинна звернутися до центру зайнятості у перший робочий день, що настає за ним.
		Поважними причинами, наявність яких підтверджена відповідними документами, є хвороба громадянина, смерть членів його сім`ї та родичів, догляд за хворою дитиною віком до 14 років, відвідування лікарні, судових та правоохоронних органів, районних військкоматів, інших державних установ та інші обставини, які унеможливлюють відвідування центру зайнятості.
		Як зазначили суди, згідно з додатком 1 до персональної картки ОСОБА_2 останньою узгодженою датою відвідування центру зайнятості під особистий підпис зазначено 17.02.2016 о 14:30 годин (рішення прийнято 25.01.2016 під час попереднього відвідування).
		У зазначений день та час ОСОБА_2 до центру зайнятості не з`явився.
		Оскільки ОСОБА_2 до центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення про таке відвідування не з`явився, документів про наявність поважних причин не надав, відповідач прийняв наказ від 12.03.2016 року № НТ160312 про припинення реєстрації ОСОБА_2 . 
		Разом із тим, судами також встановлено, що з 12.02.2016 по ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходився на лікуванні в стаціонарі інфекційного відділення Комунальної установи «Маріупольська міська лікарня № 4 ім.   І.К.   Мацука».      
		Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Орджонікідзевським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції у Донецький області зроблений актовий запис №477 від 19.03.2016.
		Отже, ОСОБА_2 , будучи зареєстрованим безробітним, з поважних причин (що не заперечується і відповідачем) не зміг звернутися до центру зайнятості у строк, установлений для відвідування, понад те, внаслідок смерті ОСОБА_2 виключається і можливість перереєстрації його як безробітного з дня припинення попередньої реєстрації.
		Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 , перебуваючи на лікуванні в стаціонарі інфекційного відділення міської лікарні не мав можливості особисто повідомити центр зайнятості про поважність причин невідвідування центру зайнятості в узгоджену дату, тобто 17.02.2016 року, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.
		При цьому судом встановлено, що відповідно до пояснень позивача, вона приходила до центру зайнятості в період коли її син знаходився на стаціонарному лікуванні та повідомляла про поважність причин неявки її сина на реєстрацію, але ніяких документів у неї прийнято не було, натомість було повідомлено, що після закінчення лікування її син самостійно повинен з`явитися до центру зайнятості та повідомити про поважність причин невідвідування в узгоджену дату та час центру зайнятості. Дана обставина з боку відповідача спростована не була. Також позивач зазначала, що після смерті сина, його похорон, вона 23.03.2016 принесла до центру зайнятості довідку про перебування сина на лікування та свідоцтво про його смерть для отримання допомоги на поховання, але їй була надана довідка про те, що її син ОСОБА_2 станом на 23.03.2016 не перебуває на обліку в Маріупольському міському центрі зайнятості. В подальшому на її письмове звернення, відповідач повідомив, що її син був знятий з обліку як безробітний в зв`язку з невідвідуванням центру зайнятості протягом 30 робочих днів з дати прийняття рішення та не надав документів, які б підтверджували поважність причин невідвідування.
		Отже, ОСОБА_2 , будучи зареєстрованим безробітним, з поважних причин не відвідав центр зайнятості в узгоджену дату та час, понад те намагався повідомити про це відповідача через свою матір, проте центр зайнятості невірно тлумачив норми про те, що саме ОСОБА_2 має подати такі документи, тому незаконно припинив його реєстрацію з 10.03.2016. 
		З огляду на встановлені судом першої інстанції обставини, цей суд дійшов правильного висновку про те, що для ефективного захисту прав та інтересів позивача у даному випадку суд має повноваження скористатися правом наданим йому частиною 3   статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час вирішення справи судом), а саме прийняти рішення, яке буде гарантувати дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача як людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та обрав ефективним способом захисту - визнання дії Маріупольського міського центру зайнятості в сфері зайнятості населення неправомірними та скасування наказу № НТ160312 від 12   березня 2016 року Маріупольського міського центру зайнятості про припинення реєстрації безробітного ОСОБА_2 , оскільки без скасування цього рішення суд не зможе в повній мірі гарантувати дотримання і захист прав позивача, які визначені найвищими цінностями у діяльності держави. 
		Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		У рішенні у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права («Doran v Ireland», заява N 50389/99, пункт 49). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів» вказав, що ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними («Salah Sheikh v. Netherlands», заява № 1948/04, пункт 153). 
		З рішення Європейського суду з прав людини у справі «Каіч та інші проти Хорватії» вбачається, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
		Держава несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема, через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права («Kaic and others v. Croatia», заява № 22014/04, пункти 28, 38).
		Отже, у справі, що розглядається, встановлено, що ОСОБА_2 не з`явився до центру зайнятості з поважних причин, а саме у зв`язку з хворобою, яка призвела в подальшому до його смерті, тому, прийнявши наказ про припинення реєстрації безробітного ОСОБА_2 , а в подальшому, відмовляючи у прийнятті документів про поважні причини його неявки до центру зайнятості від матері, центр зайнятості фактично вдався до такого явища як "правовий пуризм".
		Загальноприйнято розуміти пуризм як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
		Фактично ОСОБА_2 , враховуючи поважність причин його неявки до центру зайнятості, не має бути позбавлений статусу зареєстрованого безробітного до моменту його смерті, а відсутність процесуальної можливості у центру зайнятості поновити його в цьому статусі через його смерть не може впливати на його права. Тому, враховуючи те, що відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, держава відповідає перед людиною за свою діяльність, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, суд першої інстанції обрав правильний спосіб поновлення порушеного права.
		Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Маріупольського міського центру зайнятості виплатити їй допомогу на поховання та суми матеріального забезпечення на випадок безробіття, що належить безробітному ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю, слід зазначити таке.
		Відповідно до частини першої   статті 29 Закону України від 02.03.2000 № 1533-ІІІ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №   1533-ІІІ) допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні, виплачується особам, які здійснювали поховання, у розмірі прожиткового мінімуму.
		Як встановлено судом першої інстанції, позивач проживала разом зі своїм сином ОСОБА_2 за однією адресою, що підтверджується копією паспорта позивача та персональною картою безробітного ОСОБА_2 .
		Позивач надала документи, які свідчать, що саме вона поховала свого сина ОСОБА_2 , а саме свідоцтво про поховання, відомості з кладовища про поховання ОСОБА_2 .
		Враховуючи наведене суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача виплатити їй допомогу на поховання її сина ОСОБА_2 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.      
		Згідно зі   статтею 37 Закону № 1533-ІІІ зазначено, що суми матеріального забезпечення на випадок безробіття, що належать безробітному відповідно до цього Закону і  залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, виплачуються непрацездатним особам, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
		Відповідно до частини другої даної статті зазначено, що батькам, дружині (чоловіку), а також членам сім`ї, які проживали      разом      з      безробітним на день його смерті, сума недоодержаного матеріального забезпечення на випадок безробіття виплачується і в тому разі, якщо вони не належать до кола непрацездатних осіб, які перебували на утриманні померлого. При цьому, виплата здійснюється у разі, якщо звернення за належною до виплати сумою матеріального забезпечення на випадок безробіття надійшло не пізніше 6 місяців після смерті безробітного (частина четверта).
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю померлого безробітного ОСОБА_2 , яка проживала разом із сином на день його смерті та звернулася за сумою виплати матеріального забезпечення на випадок безробіття у шестимісячний строк, отже, у позивача виникло право на отримання суми матеріального забезпечення на випадок безробіття, що належить безробітному ОСОБА_2 і залишилася недоодержаною у зв`язку з його смертю, тому суд першої інстанції правильно зазначив, що і в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
		Відповідно до статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, - 
		постановив:
		Касаційну скаргу Маріупольського міського центру зайнятості задовольнити частково.
		Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року скасувати.
		Постанову Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19   жовтня 2016 року залишити в силі.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		Головуючий                                                                                      Л.В. Тацій
		Судді          :                                                                                      С.Г. Стеценко 
		                                                                                                            В.М. Шарапа

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...