Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 127/14233/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них; про відшкодування шкоди, з них.
Надіслано для оприлюднення: 24.03.2020. Зареєстровано: 25.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 26.03.2020.
Дата набрання законної сили: 24.03.2020
Номер судового провадження: 22-ц/801/366/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		Справа № 127/14233/19
		Провадження № 22-ц/801/366/2020
		Категорія: 44
		Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.
		Доповідач:Сало Т. Б.
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 березня 2020 рокуСправа № 127/14233/19м. Вінниця
		 
		 
		Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів: Ковальчука О.В., Якименко М.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2019 року, ухвалене суддею Воробйовим В.В., повне рішення складено 06 грудня 2019 року, в цивільній справі за позовом Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків,
		встановив:
		У травні 2019 року КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» звернулося до суду із вказаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь підприємства матеріальну шкоду в розмірі 111 615, завдану працівником під час виконання трудових обов`язків, а також судовий збір в розмірі 1 921 грн.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 з 03.08.2016 був прийнятий на роботу до КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» на посаду професіонала з фінансово-економічної безпеки 1 категорії у відділ економічної безпеки та охорони. Починаючи з 01.03.2017 відповідач займав посаду начальника служби безпеки та кадрового забезпечення КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», а з 14.03.2017 з урахуванням наявної вакансії провідного професіонала з антикорупційної діяльності підприємства, відповідачу було дозволено суміщення професії з доплатою у розмірі 90% посадового окладу професіонала з антикорупційної діяльності.
		03.12.2017 на підприємстві проведені зміни в організаційній структурі підприємства, в результаті яких із складу служби економічної безпеки та кадрового забезпечення було виведено відділ кадрів та юридично-договірний відділ і підпорядковано їх безпосередньо генеральному директору, а службу охорони та кадрового забезпечення перейменовано в службу економічної безпеки та охоронної діяльності.
		08.05.2018 видано наказ №258.1-к «Про зміни істотних умов праці», згідно з яким, починаючи з 08.07.2018, втратив чинність наказ про суміщення посад відповідача та припиняється виплата доплат з 08.07.2018.
		З 09.07.2018 по 24.10.2018 ОСОБА_1 перебував на посаді начальника служби економічної безпеки та охоронної діяльності та був звільнений з посади 24.10.2018 на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
		Вважає, що на момент підготування та підписання наказу №152/1 від 14.03.2017 «Про заміщення посад» ОСОБА_1 були відомі вимоги нормативно-правових актів, зокрема, що він не має права працювати за сумісництвом посад. Неналежне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків призвело до надмірної виплати останньому доплати за суміщення посади начальника служби безпеки та кадрового забезпечення і посади провідного професіонала з антикорупційної діяльності, що завдало позивачу збитки на суму 111 615,10 грн. 
		Вказане стало підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
		Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від відмовлено у задоволенні позову.
		Не погодившись із вказаним рішенням, КП ВМП «Вінницяміськтеплоенерго» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Судові витрати просить покласти на відповідача.
		Скарга мотивована тим, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач, надаючи спотворену інформацію вводив в оману керівника та своїми діями створював реальний конфлікт інтересів з метою отримання в подальшому матеріальної вигоди. В скарзі стверджується, що перебіг позовної давності починається з 01.08.2018 - початку службового розслідування. Помилковим є висновок суду про недоведеність позивачем умов для настання матеріальної відповідальності. Судом невірно встановлено, що в разі доведення факту заподіяння керівництвом підприємства зайвих грошових виплат працівнику, матеріальну відповідальність несуть тільки керівники підприємства.
		Фактично мотиви апеляційної скарги за своїм змістом розширюють та уточнюють мотиви позову. 
		У поданому на апеляційну скаргу відзиві ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
		Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
		Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
		Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.
		Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		Судом першої інстанції встановлено, що згідно наказу керівника підприємства КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Бульбаса С.В. №315-к від 02.08.2016 ОСОБА_1 прийнято на роботу з 03.08.2016 на посаду професіонала з фінансово-економічної безпеки 1 категорії у відділ економічної безпеки та охорони (а.с.8 т.1).
		Згідно із наказом про переведення на іншу посаду №618-к від 04.11.2016, ОСОБА_1 переведено постійно з 07.11.2016 на посаду заступника начальника відділу економічної безпеки та охорони (а.с.9 т.1). 
		10.11.2016 наказом про переведення на іншу роботу №632-к, відповідача було тимчасово переведено з 10.11.2016 на посаду в.о. начальника відділу економічної безпеки та охорони (а.с.10 т.1).
		06.04.2017 наказом КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» про переведення на іншу роботу №206.1-к, ОСОБА_1 переведено з 10.03.2017 на посаду начальника служби безпеки та кадрового забезпечення (а.с.11 т.1).
		Наказом №152/1 в.о. генерального директора КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» Бульбаса С.В. «Про заміщення посади» від 14.03.2017, ОСОБА_1 , начальнику служби безпеки та кадрового забезпечення КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго», дозволено суміщення професії провідного професіонала з антикорупційної діяльності підприємства з 14 березня 2017 року на період дії вакансії, з обсягом робіт у межах дії посадової інструкції провідного професіонала з антикорупційної діяльності та інших нормативно-правових актів КП ВМР «ВМТЕ», з доплатою у розмірі 90% посадового окладу професіонала з антикорупційної діяльності (а.с.12 т.1). Даний наказ підготовлено ОСОБА_1 та погоджено в.о. начальника юридичного ДВ КП ВМР «ВМТЕ» Олійниченко О.В.
		Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, прийшов до висновку, що позивачем не доведено факт заподіяння шкоди підприємству внаслідок винних протиправних дій відповідача, і факт наявності вини останнього не підтверджується судовими рішення, якими б відповідача було визнано винним у вчиненні корупційних правопорушень. Також позивачем не доведено інших обставин про які він зазначав в позові.
		Колегія суддів, дослідивши мотиви позову та докази у справі при перегляді справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
		Суд першої інстанції правильно встановив описані вище обставини, проти дійсності яких не заперечували сторони.
		Позивач просить стягнути заподіяні збитки на підставі ст. 130 КЗпП України, відповідно до якої працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. 
		При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.
		Виходячи із змісту позовної заяви, збитки підприємства полягають у надмірній виплаті підприємством відповідачу доплат за суміщення посад. Ці збитки заподіяні відповідачем через неналежне виконання ним своїх посадових обов`язків, які полягають в недотриманні вимог чинного законодавства, і всі неправомірні дії відповідача сприяли видачі керівництвом підприємства Наказу від 14.03.2017 (№152/1) про надання дозволу відповідачу суміщати свою посаду з іншою.
		Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог.
		Встановлено, що до наказу про дозвіл суміщення посад відповідач займав посаду начальника служби безпеки та кадрового забезпечення КП «Вінницяміськтеплоенерго».
		В матеріалах справи є посадова інструкція начальника служби безпеки та кадрового забезпечення, затверджена в.о. генерального директора підприємства в 2017 році, і складається з восьми розділів, і саме в розділі 2 зазначені завдання та обов`язки посадовця, які в основному пов`язані з організацією управління фінансово-економічними, майновим та інформаційним напрямами роботи служби.
		Позивач, стверджуючи про неналежне виконання відповідачем своїх посадових обов`язків, при цьому не конкретизує, які саме обов`язки серед перелічених у розділі 2 посадової інструкції ним не вчинені, чи не вчинені належним чином, що позбавляє суд перевірити дії відповідача на предмет цього.
		Позивач лише зазначив в позові, що відповідач повинен був знати і міг знати чинне законодавство, про що говориться в розділі 5 посадової інструкції. 
		Але не зрозуміло, як факт знання чи не знання відповідачем нормативних актів, про які зазначає позивач, перебуває в причинно-наслідковому зв`язку з збитками завданими підприємству, і крім цього, розділ 5 лише стверджує про те, що повинен знати відповідач (в т.ч. правові норми), і не вказано, як ці знання пов`язані з його обов`язками, передбаченими в розділі 2.
		В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідача перевіряли (атестували) на рівень знань того, що вказано в розділі 5.
		Голослівним є звинувачення позивачем відповідача в тому, що він на момент видачі наказу про дозвіл суміщати посади умисно приховав від керівництва підприємства факт неможливості такого суміщення, так як доказів того, що на відповідача був покладений такий обов`язок, як повідомлення керівництва підприємства про відповідність наказу нормам антикорупційного законодавства при видачі згаданого наказу суду не надано, і в посадовій інструкції не міститься.
		Також, через недоведеність, голослівним є та обставина, що відповідач особисто готував проект наказу, і робив все, щоб ввести керівництво в оману.
		Позивач взагалі не зазначив на підставі якої конкретної норми права відповідач, перебуваючи на посаді начальника служби безпеки та кадрового забезпечення, не може цю посаду суміщати з посадою провідного професіонала з антикорупційної діяльності.
		Отже, позивач лише стверджує про це без будь-якої мотивації, і наявність заборони суміщати професії тлумачить на власний розсуд, оскільки будь-яких роз`яснень з цього приводу компетентними органами у позивача не має.
		Навпаки, відповідач, одразу після видачі згаданого наказу, звернувся до Національного агентства з питань запобігання корупції на предмет надання роз`яснень положень антикорупційного законодавства, а саме щодо роз`яснень про можливість суміщення двох посад, про які йде мова у позові, і чи є конфлікт інтересів.
		У відповіді на зазначений запит НАЗК повідомило, що відповідно до ч.1 ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності поширюється виключно на осіб, зазначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 цього Закону, до яких не належать посадові особи юридичних осіб публічного права (а.с.97 т.1). Отже, заборони суміщення двох згаданих посад у відповідача не має.
		Сам факт звернення відповідача до компетентного органу виключає наявність умислу в його діях, які, на думку позивача, є незаконними.
		Проаналізувавши норми статей 26, 28, 30 Закону України «Про запобігання корупції» (про який також згадує позивач), які регламентують запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідальність за порушення норм законодавства (в т.ч. антикорупційного) не може бути покладено на особу, якій пропонують роботу за суміщенням, так як обов`язки перевіряти дії на відповідність антикорупційному законодавству щодо врегулювання конфлікту інтересів покладається безпосередньо на керівника підприємства.
		Слід зауважити, що відповідно до ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. 
		В даному випадку позивач стверджує про навмисні дії відповідача, спрямовані на отримання неправомірної винагороди у виді доплати за суміщення посад, які виразились в підготовці відповідачем наказу про надання дозволу на суміщення посад з умисним приховуванням від керівництва неможливості такого суміщення посад, при цьому, як слідує з позовної заяви та апеляційної скарги, відповідач фактично зловживав своїм посадовим становищем.
		Такі дії за своїм змістом мають ознаки якщо не кримінального правопорушення, то адміністративного правопорушення, пов`язаних з корупційними діяннями, однак, всупереч вимогам ст. 78 ЦПК України, позивач не надав суду доказів, зокрема наявність судових рішень, які б стверджували про визнання відповідача винним в таких діях.
		Помилковим є посилання позивача на ту обставину, що між підприємством і відповідачем укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, і що за умовами цього договору настає матеріальна відповільність останнього.
		Встановлено, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність укладено 06.04.2017 КП ВМР «Вінницяміськтеплоенерго» з ОСОБА_1 , який займав посаду начальника служби безпеки та кадрового забезпечення.
		Відповідно до ст. 135-1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. 
		Збитки, які просить стягнути позивач мають грошову форму (кошти) і не передавалися ОСОБА_1 для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва.
		А відтак, укладання такого договору в даному випадку не могло бути підставою для відповідальності ОСОБА_1 , і для спірних правовідносин значення не має.
		Фактично доводи апеляційної скарги направлені не на спростування тверджень та висновків суду першої інстанції, а за своїм змістом доповнюють мотиви позовної заяви і є більш ширшими, а тому доводи скарги не спростовують основний висновок суду першої інстанції, і їх подальший детальний аналіз не має правового значення.
		Отже, вимоги позову є необґрунтованими, і саме до такого висновку дійшов суд першої інстанції, з чим погоджується апеляційний суд.
		Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		Враховуючи, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають судові витрати, у відповідності до вимог ст.ст. 141, 382 ЦПК України між сторонами не розподіляються.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, 
		постановив:
		Апеляційну скаргу Комунального підприємства Вінницької міської ради «Вінницяміськтеплоенерго» залишити без задоволення.
		Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 26 листопада 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили із дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
		Головуючий Т.Б. Сало
		 
		Судді О.В. Ковальчук
		 
		М.М. Якименко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...