Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 922/3462/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про відшкодування шкоди, збитків.
Надіслано для оприлюднення: 26.03.2020. Зареєстровано: 26.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.03.2020.
Дата набрання законної сили: 17.03.2020
Номер судового провадження: 458 Х

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		"17" березня 2020 р. Справа № 922/3462/19 
		 
		Колегія суддів у складі:
		головуючий суддя Тихий П.В., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.,
		 
		за участю секретаря судового засідання Беккер Т.М.
		та представників:
		прокуратури - не з`явився;
		позивача  не з`явився;
		відповідача  Смуригін О.О. (в.о. директора; паспорт №001616240 до 03.03.2028, наказ №51-ВК від 20.12.2019);
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області (вх.№458Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2019 (суддя Л.В. Шарко, повний текст рішення складено 08.01.2020) у справі №922/3462/19
		за позовом Керівника Харківської місцевої прокуратури № 5, м. Харків, в інтересах держави, в особі Харківської міської ради, м. Харків,
		до Приватного Акціонерного товариства "Харківський велосипедний завод", м. Харків,
		про стягнення коштів, - 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		Керівник Харківської місцевої прокуратури № 5 в інтересах держави, в особі Харківської міської ради звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з Приватного АТ "Харківський велосипедний завод" (ПрАТ "ХВЗ") на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти у формі орендної плати в сумі 4181299,92 грн. Судові витрати просив покласти на відповідача. 
		В обґрунтування позову зазначає, що земельна ділянка, розташована за адресою: м. Харків, просп. Московський, 118, яка перебуває у власності територіальної громади м. Харкова, використовувалась відповідачем в період з 01.11.2016 по 30.04.2019 за відсутності належним чином оформлених і зареєстрованих речових прав на землю, без внесення орендної плати за цю землю. В якості правових підстав, зокрема посилається на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, ст. ст. 125, 126, 206 Земельного кодексу України.
		Рішенням господарського суду Харківської області від 27.12.2019 у справі №922/3462/19 в задоволенні позову відмовлено повністю.
		Прокуратура Харківської області з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилась, звернулась до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2019 у справі №922/3462/19 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора. Судові витрати за подання позову та апеляційної скарги відшкодувати на користь прокуратури Харківської області за рахунок відповідача за вказаними реквізитами. Справу розглянути за участю представника прокуратури Харківської області. Про дату, час та результати розгляду апеляційної скарги повідомити сторони та прокуратуру Харківської області. 
		В обґрунтування апеляційної скарги зазначає наступне:
		- спірна земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав;
		- суд залишив поза увагою доводи прокурора про те, що Харківською міською радою у відповідності до покладених на неї обов`язків та в межах наданих законом повноважень вжито заходи самоврядного контролю та здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів, а матеріали справи містять належні та допустимі докази на підтвердження цих обставин;
		- для врегулювання кондиційних правовідносин між сторонами суду потрібно було встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів.
		Системою автоматизованого розподілу судових справ між суддями 03.02.2020 для розгляду справи №922/3462/19 визначено колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Тихий П.В., суддя Ільїн О.В., суддя Россолов В.В.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 у справі №922/3462/19 залишено без руху апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області на підставі п. 2 ч. 3 ст. 260 Господарського процесуального кодексу та надано апелянту строк для усунення встановлених при поданні апеляційної скарги.
		У встановлений ухвалою суду від 05.02.2020 строк прокуратура Харківської області подала заяву про усунення недоліків (вх.№1577 від 18.02.2020), в якій просила долучити до матеріалів справи оригінал платіжного доручення №157 від 05.02.2020 на суму 94 079,25 грн.
		Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2019 у справі №922/3462/19. Сторонам встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу. Призначено справу до розгляду на 17.03.2020 о 12:00 год. 
		Відповідач протягом встановленого судом строку надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№2002 від 27.02.2020), в якому вважає, що суд першої інстанції, повністю встановивши всі обставини справи та надавши оцінку наданим доказам, врахувавши судову практику в справах з подібними правовідносинами, зробив правильні та справедливі висновки про відсутність підстав для задоволення позову прокурора. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора Харківської області, залишити в силі рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2019 по справі №922/3462/19.
		Від керівника місцевої прокуратури №5 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу (вх. №2449 від 12.03.2020), в якій зазначається про безпідставність та необґрунтованість тверджень відповідача.
		Присутній у судовому засіданні 17.03.2020 уповноважений представник відповідача свою правову позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, підтримує в повному обсязі.
		Прокуратура та Харківська міська рада належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, однак, наданим їм процесуальним правом не скористалися, в судове засідання своїх уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не повідомили.
		Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
		Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, враховуючи введення в Україні карантинних заходів та необов`язковість явки учасників процесу в судове засідання, вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників прокуратури та позивача, за наявними у ній матеріалами та документами.
		Розглянувши в судовому засіданні матеріали справи, а також доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вислухавши в судовому засіданні уповноваженого представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.
		З матеріалів справи вбачається, що за результатами вивчення питання законності використання земель на території Основ'янського та Слобідського районів м. Харкова та моніторингу публічної кадастрової карти України місцевою прокуратурою №5 Харківської області встановлено факт використання земельної ділянки по просп. Московському, 118 у м. Харкові без належного оформлення права власності (користування) нею.
		Також встановлено, що рішеннями виконавчого комітету Харківської міської ради № 123 від 23.02.1995, № 843 від 25.10.1999, № 332 від 23.04.1997, № 588 від 11.04.2001 ЗАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського (код ЄДРПОУ 00232779) надано в тимчасове користування земельну ділянку, по просп. Московський, 118 у м. Харкові, загальною площею 19,9846 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд строком до 14.06.2020.
		Між Харківською міською радою та ЗАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського 29.12.2001 укладено договір на право тимчасового користування землею № 2802.
		На підставі рішення 35 сесії Харківської міської ради 6 скликання № 1674/14 від 29.10.2014 ПАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І.Петровського (код ЄДРПОУ 00232779) надано дозвіл на поділ земельної ділянки загальною площею 19, 9846 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд по просп. Московський, 118 у м. Харкові.
		Рішенням 2 сесії Харківської міської ради 7 скликання №44/15 від 23.12.2015 ПАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського припинено право користування вищевказаною земельною ділянкою (угода про розірвання договору від 19.09.2016), про що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно внесено запис про інше речове право за № 12587951 від 18.11.2015, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 183960023 від 08.10.2019.
		Право власності на нежитлову будівлю літ. И-2 по просп. Московському, 118 у м. Харкові визнано за ПАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського на підставі рішення господарського суду Харківської області у справі № 20/525-03 від 23.09.2003. Відомості про право власності на вказаний об`єкт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно підприємством внесено 12.11.2015. Право власності зареєстровано за ПАТ Харківський велосипедний завод, про що свідчить інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 184061289 від 08.10.2019.
		Відповідно до Загальних положень Статуту ПрАТ Харківський велосипедний завод (код ЄДРПОУ: 00232779), затвердженого загальними зборами акціонерів ПАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського (протокол загальних зборів № 1/2017 від 26.04.2017) ПрАТ Харківський велосипедний завод є новим найменуванням ПАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського та є правонаступником ОП Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського, ЗАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського та ПАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського.
		Під час обстеження на місцевості встановлено, що на земельній ділянці площею 1,7677 га (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045) по просп. Московському, 118 у м. Харкові розташована одна нежитлова будівля літ. И-2, право власності на яку з 23.09.2003 по 03.05.2019 зареєстровано за ПрАТ ХВЗ, а з 03.05.2019 використовується ТОВ Селігер-Плюс без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
		Місцева прокуратура на адресу Харківської міської ради Харківської області направила лист №35-727вих19 від 16.09.2019 щодо необхідності вжиття заходів самоврядного контролю, складення акту обстеження земельної ділянки та розрахунку безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
		На виконання вищевказаного листа Департаментом територіального контролю Харківської міської ради Харківської області у порядку ст. 189 Земельного кодексу України було вжито заходи самоврядного контролю за використанням земельної ділянки, за результатами яких складено акт обстеження земельної ділянки по просп. Московському, 118 у м. Харкові (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045) від 04.10.2019.
		Згідно акту обстеження земельної ділянки від 04.10.2019, складеного головним спеціалістом відділу самоврядного контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ряди Федоровим В.В., з урахуванням звіту з геодезичної зйомки земельної ділянки по просп. Московський, 118 у м. Харкові, нежитлова будівля літ. И-2 загальною площею 33224, 1 кв.м. з 23.09.2003 належить ПрАТ ХВЗ, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 184061289 від 08.10.2019 та розташована на земельній ділянці загальною площею 1, 7767 га (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045 (цільове призначення - землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд).
		З урахуванням того, що право користування ПАТ Харківський велосипедний завод ім. Г.І. Петровського земельною ділянкою загальною площею 19,9846 га припинено відповідно до угоди про розірвання від 19.09.2016 та водночас, під час поділу земельної ділянки загальною площею 19, 9846 га для експлуатації та обслуговування адміністративних, виробничих та допоміжних будівель і споруд по просп. Московський, 118 у м. Харкові розроблено та затверджено проектну документацію щодо виділення меж в натурі земельної ділянки загальною площею 1,7767 га (кадастровий номер 6310136900:01:022:0045), на якій розташована нежитлова будівля літ. И-2, що належить товариству на праві приватної власності, ПрАТ ХВЗ з 19.09.2016 по 03.05.2019 використовує вказану земельну ділянку для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. И-2 без виникнення права власності/користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
		За договором купівлі-продажу № 647 від 03.05.2019 ПрАТ ХВЗ передало ТОВ СЕЛІГЕР-ПЛЮС у власність вищевказаний об`єкт нерухомого майна.
		Прокурор вважає, що у зв`язку з використанням відповідачем спірної земельної ділянки без достатньої правової підстави розмір недоотриманих доходів за період з 01.11.2016 по 30.04.2019, які підлягають стягненню з відповідача в якості орендної плати за землю складає 4 181 299, 92 грн.
		Обставини щодо примусового стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 4 181 299, 92 грн. стали підставою для звернення прокурора до господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської міської ради до ПрАТ "ХВЗ".
		Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд зазначив, що надані прокурором розрахунки здійснювались на підставі базової вартості 1 кв. м у м. Харкові без врахування витягу з нормативно-грошової оцінки, що свідчить про їх необґрунтованість та безпідставність.
		Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи, пов`язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.
		Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.
		Предметом спору у даній справі матеріально-правова вимога щодо стягнення з власника об`єкту нерухомого майна - ПрАТ "ХВЗ", збитків у вигляді недоотриманих доходів за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою, на якій розташований цей об`єкт.
		Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
		Згідно зі ст. 206 ЗК України, використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляться відповідно до закону.
		За змістом ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.
		Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом даного спору є сума, нарахована прокурором та позивачем, як доходи, отримані або які можна було б отримати від безпідставно набутого майна, в порядку статей 1212- 1214 ЦК України. 
		Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
		Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
		Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
		1) повернення виконаного за недійсним правочином;
		2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
		3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
		4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
		Статтею 1214 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов`язана повернути доходи.
		З аналізу зазначених правових норм вбачається, що зобов`язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:
		по-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння;
		по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою;
		по-третє, обов`язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто, мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (ст. 11 ЦК України).
		Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, за відповідачем протягом періоду з 12.11.2015 по 03.05.2019 було зареєстроване право власності на нежитлову будівлю літ. И-2 по просп. Московському, 118 у м. Харкові, що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (т. 1 а.с. 45-48). 
		Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.
		В даному випадку, відповідач не був ані власником, ані постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, на якій знаходиться належне йому протягом 12.11.2015-03.05.2019 нерухоме майно, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
		При цьому, як зазначає прокурор, відповідач без правовстановлюючих документів у період з 12.11.2015 по 03.05.2019 використовував земельну ділянку площею 1,7767 га, яка розташована на території м. Харкова, з метою експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. И-2, внаслідок чого зберіг кошти, не сплачуючи орендної плати за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, у зв`язку з чим позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувся факт безпідставного збереження коштів у розмірі орендної плати за рахунок позивача.
		З огляду на предмет позову, прокурор та позивач мають надати докази існування протягом зазначеного у позові періоду земельної ділянки, як об`єкту цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).
		Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 922/391/18 від 11.02.2019 та у справі № 922/392/18 від 21.02.2019.
		Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягають, зокрема, обставини щодо площі спірної земельної ділянки, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, та нормативна грошова оцінка, яка є необхідною для визначення розміру позовних вимог та їх обґрунтованості.
		Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі  це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
		Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п.14.1.136 п. 14.1. ст. 14 ПК України).
		Зі змісту ст. 14, 288 Податкового кодексу України вбачається, що основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати.
		Відповідно до положень ст. 5 Закону України Про оцінку землі нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні (крім випадків спадкування спадкоємцями першої та другої черги за законом (як випадків спадкування ними за законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом представлення, а також випадків спадкування власності, вартість якої оподатковується за нульовою ставкою) та даруванні земельних ділянок згідно із законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, вартості земельних ділянок площею понад 50 гектарів для розміщення відкритих спортивних і фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.
		Отже, нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 у справі №922/3782/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17).
		Статтею 20 Закону України Про оцінку землі передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
		При цьому із наведених вище норм чинного законодавства не вбачається можливість зазначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж оформлення у вигляді витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
		Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 922/3443/18 від 29.08.2019, у справі № 922/1276/18 від 08.08.2019, у справі № 922/2927/18 від 12.08.2019, у справі № 922/393/18 від 11.09.2019.
		Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
		За змістом ч. ч. 1, 3, 4, 9 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
		Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
		Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
		Колегія суддів зазначає, що прокурором та позивачем не надано суду ані технічної документації на спірну земельну ділянку, ані витягу про нормативну грошову оцінку цих ділянок. 
		Окрім того, як свідчать матеріали справи, та не спростовується прокурором та позивачем, спірна земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав, тобто зареєстрована в державному земельному кадастрі, лише з 20.04.2018, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (т. 1 а.с. 90).
		Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, об`єктом цивільного права вона мала можливість стати саме з цієї дати, як і сама реальна можливість її передачі в оренду з відповідним розрахунком суми орендної плати за фактичний період користування цією земельною ділянкою.
		Суд також враховує, що норми чинного законодавства України не передбачають можливості здійснення розрахунку плати за землю виходячи з визначення її приблизного розміру.
		Доводи прокурора щодо визначення меж земельних ділянок на підставі акту обстеження земельної ділянки від 04.10.2019, складеного головним спеціалістом відділу самоврядного контролю Харківської міської ради Федоровим В.В., суд вважає безпідставними, оскільки, відповідно до п. 2.1 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 376 від 18.05.2010, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 за №391/17686, встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
		Водночас, ні вказаною інструкцією, ні ЗК України, не передбачено визначення площі земельної ділянки згідно актів обстеження.
		З огляду на наведене, колегія суддів констатує, що в матеріалах справи відсутня технічна документація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, відомості з якої є необхідними при визначенні суми грошових коштів, які на думку прокурора, відповідач мав сплатити протягом 01.11.2016-30.04.2019 за користування земельною ділянкою. За відсутності витягів з нормативно грошової оцінки землі, суд фактично позбавлений можливості перевірити наданий міськрадою розрахунок коштів, які підлягають сплаті ПрАТ "ХВЗ". Таким чином, з наданого прокурором розрахунку неможливо встановити, чи правильним є застосовані функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, фактично несплаченої відповідачем та заявленої до стягнення.
		Згідно з частиною 3 статті 13, частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 78, частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
		З урахуванням вищевикладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що заявлений прокурором позов позбавлений фактичного та правового обґрунтування в зв`язку з недоведеністю обставин, на які посилається прокурор, належними та допустимими доказами. 
		За змістом статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
		Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. 
		Колегія суддів зазначає, що доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.
		Відповідно до статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
		Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення місцевого господарського суду прийнято з встановленням всіх фактичних обставин справи, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді рішення господарського суду Харківської області та спростовуються наведеними вище висновками суду, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню, тому рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін. 
		Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені прокурором, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
		Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, п.1 ч.1 ст.275, ст.ст.276, 281, 282 - 284 ГПК України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
		 
		ПОСТАНОВИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.
		Рішення господарського суду Харківської області від 27.12.2019 у справі №922/3462/19 залишити без змін.
		 
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.
		 
		Повний текст постанови складено 26.03.2020.
		 
		Головуючий суддя Тихий П.В.
		 
		Суддя Ільїн О.В.
		 
		Суддя Россолов В.В.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...