Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2-737/2012 : Окремі процесуальні питання; Заява про відновлення втраченого провадження.
Надіслано для оприлюднення: 26.03.2020. Зареєстровано: 27.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.03.2020.

Номер судового провадження: 2-в/426/4/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Справа № 2-737/2012 
		УХВАЛА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		19 березня 2020 року                                    м.Сватове
		Сватівський районний суд Луганської області у складі:
		головуючого судді - Осіпенко Л.М.,
		за участю секретаря судового засідання  Вєдєрникової Т.А.,
		представника ОСОБА_1  адвоката Волкова В.М.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції між Сватівським районним судом Луганської області та Господарським судом Київської області в залі суду м. Сватове Луганської області заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №2-737/2012,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		До Сватівського районного суду Луганської області звернувся представник Акціонерного товаристваКомерційного банку«Приватбанк» якеє правонаступникомвсіх правта обов`язківПублічного акціонерноготовариства Комерційногобанку "ПриватБанк"із заявоюпро відновленнявтраченого судовогопровадження поцивільній справі№ 2-737/2012за позовом ОСОБА_1 доПублічного акціонерноготовариства «Комерційнийбанк «Приватбанк»в особіЛуганської філіїПАТ КБ«Приватбанк» провизнання договорупродовженим татаким,що маєюридичну силу,зобов`язання повернутисуму вкладу,обґрунтувавши їїтим,що29.03.2012 року Ленінський районний суд міста Луганська виніс рішення у справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання Договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року (надалі за текстом - Договір) продовженим з 07.07.1999 року та таким, що має юридичну силу; зобов`язано банк повернути суму вкладу за Договором з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до 29.03.2012 року.
		10.07.2012 року Апеляційний суд Луганської області змінив частково рішення суду першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 в частині визнання договору продовженим з 07.07.1999 року та таким, що має юридичну силу, та змінивши рішення стосовно повернення суми вкладу за Договором з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до 06.07.2003 року (замість 29.03.2012). Рішення набрало чинності та було залишено в силі ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.11.2012 року.
		В подальшому виконання відповідних рішень судів було ускладнено, про що свідчить постанова про закінчення виконавчого провадження №37184920 від 13.02.2014 року, із зазначенням того, що виконання на території України не є можливим. Вказане підтверджується невірно обраним ОСОБА_1 способом захисту цивільного права, резолютивні частини рішення містять зобов`язання банку повернути вклад та суму процентів з моменту його укладення до 06.07.2003 року, тоді як розмір процентів, їх нарахування, виплати вкладу та процентів та інше не було предметом розгляду цивільної справи, що й призвело до неможливості виконання рішення суду в цілому.
		Після цього 26.10.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного суду м. Нікосії (Республіка Кіпр) з клопотанням про визнання та виконання на території Республіки Кіпр рішень українських судів відповідно до Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах від 6 вересня 2014 року "Угода").
		У порушення вимог п. а) статті 21 Угоди, яка передбачає можливість визнання та виконання на території Республіки Кіпр лише такого українського рішення, яке підлягає виконанню відповідно до українського законодавства, ОСОБА_1 неправомірно намагається визнати та виконати рішення судів проти Банку, яке непідлягає виконанню відповідно до законодавства України.
		Відповідно, ефективним способом захисту прав Банку є надання Сватівським районним судом Луганської області висновку (у будь-який процесуальний спосіб) про те, чи підлягає Рішення суду першої інстанції (змінене Рішенням суду апеляційної інстанції) виконанню відповідно до законодавства України, та/або надання роз`яснення судом, яким чином виконати відповідні рішення суду. На попередні неодноразові звернення Позивача та Відповідача до Сватівського районного суду Луганської області із клопотання про надання роз`яснення виконання судового рішення, або про зміну способу виконання рішення було відмовлено. Однією із підстав такої відмови було те, що справа (провадження) втрачена й сторони не звертались з клопотанням про її відновлення.
		   Враховуючи вищевикладені обставини, просить суд відновити втрачене судове провадження по справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу в частині наданих до суду судових рішень.
		Представник заявника АТ КБ «ПриватБанк» у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав на адресу суду письмову заяву згідно якої просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності (а.с.137).
		ОСОБА_1 , у судовому засіданні присутнім не був, його представник  адвокат Волков В.М. в судовому засіданні заперечував щодо задоволення заяви АТ КБ «ПриватБанк» про відновлення втраченого судового провадження, та суду пояснив, що йому не зрозуміло з якою метою заявник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з приводу відновлення втрачених матеріалів цивільної справи, а також на яку норму ЦПК України посилається заявник, з метою отримання певних роз`яснень або висновків суду. Крім того, він не вбачає порушень процесуальних прав заявника АТ КБ «Приватбанк», які останній хоче захистити в результаті відновлення матеріалів цивільної справи, так як вони не передбачені ЦПК України.
		Суд, заслухавши представника ОСОБА_2  адвоката Волкова В.М., дослідивши матеріали справи, оцінивши їх у сукупності, приходить до наступного:
		29.03.2012 року Ленінським районним судом міста Луганська було ухвалено рішення у цивільній справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання Договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року продовженим з 07.07.1999 року та таким, що має юридичну силу, згідно якого було зобов`язано банк повернути ОСОБА_1 суму вкладу за Договором з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до 29.03.2012 року.
		10.07.2012 року Апеляційний суд Луганської області змінив частково рішення суду першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 в частині визнання договору продовженим з 07.07.1999 року та таким, що має юридичну силу, та змінивши рішення стосовно повернення суми вкладу за Договором з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до 06.07.2003 року (замість 29.03.2012). 
		26.11.2012 року Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були відхилені, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року залишені без змін.
		Загальновідомим є той факт, що будівля Ленінського районного суду м. Луганська на теперішній час знаходиться на території тимчасово не підконтрольній українській владі, що дає підстави вважати втраченим судове провадження № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» в особі Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу.
		Судом встановлено, що факт втрати судового провадження у цивільній справі № 2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 доПублічного акціонерноготовариства «Комерційнийбанк «Приватбанк»в особіЛуганської філіїПАТ КБ«Приватбанк» провизнання договорупродовженим татаким,що маєюридичну силу,зобов`язання повернутисуму вкладу заявником доведено. Аналогічна позиція викладена в Узагальненні практики розгляду судами деяких питань, пов`язаних із відновленням втраченого судового провадження, у тому числі на тимчасово окупованій території в зоні АТО, де зазначено, що суд, у провадженні якого знаходилась справа, матеріали якої просить відновити заявник, знаходився на такій території і матеріали цієї справи не було передано згідно з визначеною Законом №1632-VІІ та розпорядженнями ВССУ підсудністю, факт втрати судового провадження не потребує доведення заявником.
		Цивільні справи, що перебували в архіві Ленінського районного суду м. Луганська, у зв`язку із дією розпорядження голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 року щодо зміни територіальної підсудності справ, на зберігання до Сватівського районного суду Луганської області не надходили.
		Відповідно до ст.488ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Статтею 489ЦПК України передбачено, що втрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду.
		Згідно вимогам ст. 490 ЦПК України, заява про відновлення втраченого провадження подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
		Зі статті 493 ЦПК України вбачається, що при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги, зокрема, документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів; будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи; будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел. Розгляд заяви про відновлення втраченого судового провадження здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи з урахуванням особливостей, передбачених цим розділом, протягом тридцяти днів з дня надходження заяви до суду.
		Відповідно до статті 494ЦПК України передбачено, що на підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого судового провадження повністю або в частині, яку на його думку необхідно відновити.
		На запит суду, з канцелярії Сватівського районного суду Луганської області було надано копію рішення Ленінського районного суду м. Луганська № 2-737/2012 за позовом  ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» в особі Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу, що є належними та достатнім доказом для відновлення втраченого провадження по вказаній цивільній справі.
		Відповідно до положень ч.ч.1-2ст.3 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень - автоматизованої системи збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
		   Процедуру формування та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень визначає Порядок ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740(у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2009 року № 1007) (далі - Порядок).
		   Згідно з абз.4 п.3 Порядку електронна копія судового рішення - складений в суді у вигляді електронних даних ідентичний судовому рішенню за документарною інформацією та реквізитами електронний документ, засвідчений електронним цифровим підписом особи, що підписала зазначене рішення, який може бути перетворений електронними засобами у візуальну форму.
		Для відновлення тексту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.11.2012 року, якою касаційні скарги ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» були відхилені, рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року залишені без змін, використано електронну копію процесуального документу, постановленого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Так, через ЄДРСР було здійснено пошук за документами, за результатами якого у реєстрі було знайдено ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.11.2012 року. Електронна копія даної ухвали по справі за вище згадуваним судовим провадженням підписана електронним цифровим підписом судді відповідно та згідно з даними автоматизованої системи документообігу суду внесена до Єдиного державного реєстру судових рішень відповідно до положень ч.ч.1-2 ст.3 Закону України від 22 грудня 2005 року № 3262-IV «Про доступ до судових рішень».
		Рішення апеляційного суду Луганської області від 10.07.2012 року, яким змінено частково рішення суду першої інстанції, відмовивши ОСОБА_1 в частині визнання договору продовженим з 07.07.1999 року та таким, що має юридичну силу, та змінено рішення стосовно повернення суми вкладу за Договором з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до 06.07.2003 року (замість 29.03.2012), в ЄДРСР відсутнє. На підтвердження дійсності вищевказаного рішення, заявником була надана його копія з підписами колегії суддів, штампом «згідно з оригіналом» та зазначенням номеру справи «Справа № 22ц-2945», яка приймається судом до уваги та є достатньою для відновлення тексту даного рішення з огляду на п.2 ч.1 ст.493 ЦПК України, яким передбачено, що при розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів.
		Щодо питання про відновлення ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 24.05.2013 року по справі № 437/7279/13-ц про відмову в задоволенні заяви державного виконавця Жовтневого відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції про роз`яснення судового рішення; ухвали Ленінського районного суду м. Луганська від 07.10.2013 року по справі № 437/14301/13-ц, провадження № 6/437/374/13 за заявою ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду; ухвали апеляційного суду Луганської області від 05.11.2013 року по справі № 437/14301/13-ц, провадження № 22ц/782/4455/13 за заявою ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду; ухвали Ленінського районного суду від 24.12.2013 року по справі № 437/15769/13-ц за заявою державного виконавця Жовтневого відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції про зміну порядку та способу виконання виконавчого листа, суд вважає необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
		У відповідності до ст.488 ЦПК України відновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.
		Суд звертає увагу на те, що безпосереднім об`єктом відновлення є конкретний перелік відсутніх повністю або частково матеріалів втраченої цивільної справи. Предметом відновлення є зміст окремих процесуальних документів чи їх частин, що містились у втраченій цивільній справі.
		Як вбачається з доданих до заяви документів, вищевказані ухвали Ленінського районного суду м. Луганська та Апеляційного суду Луганської області належать до інших судових проваджень, про що свідчать номери справ зазначені на їх копіях, а тому вони не підлягають відновленню саме в даній цивільній справі.
		Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заява Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про відновлення втраченого судового провадження по цивільній справі №2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» в особі Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу, підлягає частковому задоволенню.
		На підставі викладеного та керуючись ст.ст.488-495 ЦПК України, суд, -
		 
		УХВАЛИВ:
		 
		Заяву Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про відновлення втраченого судового провадження у цивільній справі №2-737/2012  задовольнити частково.
		Відновити втрачене судове провадження по цивільній справі №2-737/2012 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» в особі Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу в частині тексту рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року, тексту рішення Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року, тексту ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 листопада 2012 року, а саме:
		 
		2- 737/2012
		 
		Р І Ш Е Н Н Я
		 
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		 
		 
		29 березня 2012 року Ленінський районний суд міста Луганська в складі:
		головуючого: судді Золотарьова О.Ю.
		при секретарі Поповій М.В., Кардаш О.О.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Луганську справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк`про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, зобов`язання повернути суму вкладу, -
		ВСТАНОВИВ:
		 
		08 вересня 2011 року позивач звернувся до суду із позовом, в обґрунтування вимог позивач зазначив, що 06 липня 1995 р. між ним та відповідачем в особі керуючого Луганською філією КБ «ПРИВАТБАНК»(м. Луганськ, вул. Челюскінців, 14) було укладено договір про поточний депозитний вклад № НОМЕР_1 , відповідно до якого позивачем в касу банку було внесено депозитний внесок у сумі 900000000 карбованців на строк 4 роки, з щомісячним нарахуванням за річною відсотковою ставкою 220%.
		Про зміну відсоткової ставки банку Банк позивача не повідомляв.
		Відповідно до п. 12 Договору, він вважається продовженим на наступний строк, якщо після закінчення його терміну жодна зі сторін не побажала його розірвати.
		До теперішнього часу позивач не подавав заяв про розірвання договору, а також про виплату суми внесеного вкладу та відсотків.
		Банк також не пропонував позивачу розірвати договір.
		Позивач звертався до керівництва Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк»24.01.2006 р. і 11.2.2011 р. з заявами про надання розрахунку суми відсотків відповідно до умов договору та про видачу депозитного сертифікату за договором. Відповіді на вказані заяви позивач ОСОБА_1 не отримав.
		Вважаючи договір від 06 липня 1995 р. № 1005682105 таким, що продовжує дію, вимоги ст. ст. 1058, 1060, 1061, 1064,1065 ЦК, просив суд визнати договір банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року продовженим з 07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу, зобов`язати відповідача повернути суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 6.7.1995 р. із нарахуванням процентів згідно умов договору з моменту його укладення і до моменту вирішення справи по суті, стягнути з відповідача судові витрати.
		В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви, надав суду пояснення, аналогічні викладеним письмово в позові та просив вимоги задовольнити в повному обсязі.
		Відповідач позов не визнав. Представник відповідача подала письмові заперечення проти позову, які підтримала в своїх поясненнях, просила в задоволенні позову відмовити.
		Заслухавши сторони, вивчивши матеріали справи та перевіривши надані докази, суд прийшов до наступного висновку.
		Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
		Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна доказати ті обставини на які вона посилається в позові як підставу своїх вимог або заперечень, докази надаються сторонами.
		Судом встановлені такі факти та відповідні їм право відносини.
		06липня 1995 року між позивачем та КБ «Приватбанк» укладено договір про поточний депозитний вклад (а.с. 6).
		Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 вніс у касу банку грошові кошти в сумі 900000000 карбованців на строк 4 роки з моменту укладання договору з щомісячним нарахуванням по річній відсотковій ставці 220 %.
		Згідно умов п. 12, вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання. Якщо по закінченню строку договору жодна з сторін не бажає його розірвання, договір вважається продовженим на наступний строк.
		ОСОБА_1 виконав умови договору, зробивши внесок в оговореній в договорі сумі, що підтверджено квитанцією (а.с. 8).
		24 січня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до керуючого Луганської філії КБ «Приватбанк`із заявою про надання розрахунку процентів, що мають бути сплаченими у відповідності до умов договору від 06.07.1995 року (а.с. 9). Заява банком була отримана, про що свідчить відповідна відмітка.
		11.02.2011 року позивач удруге звернувся до керуючого Луганської філії КБ «Приватбанк`із заявою про видачу депозитного сертифікату, направивши заяву поштою (а.с. 10, 11).
		На адресу ОСОБА_1 банком було направлено відповідь від 17.09.2011 року № 30.1.0.0/2-110823/436, у якому банк повідомив позивачеві, що його звернення від 18.08.2011 року перебуває на розгляді і після проведення службової перевірки буде надано обґрунтовану відповідь (а.с. 50).
		Згідно положень ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлене договором або законом.
		Статтею 526 ЦК України встановлює, що зобов`язання повинне виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
		Згідно положень ст. 1058 ЦК України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) грошову суму (вклад), зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму і проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором.
		Ч. 2 ст. 1058 встановлює, що договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (ст. 633 ЦК України)
		У свою чергу положення ст. 633 ЦК України визначають, що публічним є договір, в якому одна сторона узяла на себе обов`язок надання послуг кожному, хто до неї звернеться (в т.ч. банківське обслуговування).
		Ч. 3 ст. 1058 ЦК України визначає, що до відносин банку і вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (розділ 72 ЦК України), якщо інше не встановлено розділом 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу, т.ч. положення ст. 1075 ЦК України про те, що договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час, застосовуються і до цього Договору.
		Відповідно до ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу, незалежно від його виду, банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.
		Ч. 4 ст. 1060 ЦК України визначає, що якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливанням строку, встановленого договором банківського вкладу, договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
		Згідно ч. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час.
		Ч. 1 ст. 1074 ЦК України встановлює, що обмеження прав клієнта на розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, окрім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках, встановлених законом.
		Рішення суду про обмеження права розпорядження відносно вкладу позивача не виносилося, суду не надано доказів волевиявлення сторін договору щодо припинення його дії або зміни його умов.
		Суду не надано достовірних доказів на підтвердження факту відмови сторін від договору, його належного виконання стороною банку. Згідно змісту заперечень відповідача на позов, депозитна справа №1005682105 від 06.07.1995 року на ім`я ОСОБА_1 була припинена згідно умов договору в період з 1995 по 1998 роки, тобто умови договору банком виконані. Такий висновок представником відповідача зроблений з тієї підстави, що згідно п. 16 акту Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк`від 01.02.2007 року про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2007 році були знищені припинені договори фізичних осіб про термінові депозитні вклади що були укладені у 1994-1996 роках та станом на 2007 рік втратили свою науково-історичну цінність та практичне значення у кількості 48 справ. Згідно акту Луганської філії ПАТ КБ «Приватбанк`від 13 січня 2010 року про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2010 році були знищені припинені договори фізичних осіб про депозитні вклади що були укладені у 1996-1998 роках та станом на 2010 рік втратили свою науково-історичну цінність та практичне значення у кількості 58 справ, а згідно з положеннями Наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України від 20 липня 1998 року N 41, та положення Постанови Правління НБ України №601 від 08/12/2004року банки несуть відповідальність згідно з діючим законодавством за невиконання та неналежне виконання положень вказаних нормативно-правових актів.
		Суд не приймає вказані доводи в основу судового рішення у справі, оскільки документального підтвердження виконання відповідачем умов депозитного договору не представлено, а твердження про те, що якщо справи знищені, то договір є банком виконаним, адже в разі зворотного банк буде нести відповідальність згідно закону, є припущеннями, на яких згідно ст. 60 ЦПК України доказування ґрунтуватись не може.
		Згідно п.п. 3.3. Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого Постановою НБУ від 03.12.2003 року за № 516, зареєстрованої в Мінюсті України від 29.12.2003 року за № 1256/8577 (далі по тексту заяви «Положення № 516»), банки повертають вклади (депозити) і сплачують нараховані проценти в строки, обумовлені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду, банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. У випадку не виконання (не належного виконання) банком вимог фізичної особи про повернення вкладу (депозиту) або його частини, банк зобов`язаний: виконати вимогу відповідно до умов договору банківського вкладу (депозиту).
		Згідно п.п. 1.6. Положення № 516, банк виплачує вкладнику суму вкладу (депозиту) і нараховані після нього проценти у валюті вкладу (депозиту), якщо грошові кошти надійшли на депозитний рахунок в іноземній валюті
		Дане положення є діючим на момент звернення до суду з позовом.
		Згідно п. 11 договору депозитного вкладу, вклад видається по заяві вкладника.
		Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
		Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
		Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
		Таким чином, оскільки договір, укладений між сторонами справи не є припиненим, доказів його виконання відповідачем не представлено, умови договору сторонами не змінювались, але відповідач не визнає вказаний договір діючим, суд вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про визнання договору депозитного вкладу продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу.
		Крім того, зважаючи на намір позивача отримати суму вкладу за договором, який діє на момент розгляду справи, суд також задовольняє вимогу про зобов`язання відповідача повернути суму вкладу позивачеві.
		На підставі викладеного і керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 525, 526, ч. 3 ст. 533, 625. ст. 633, ст. 1058, ст. 1060, ст. 1074, ст. 1075 Цивільного кодексу України, ст. 3, 4, 27, 31,60, 88, ч. 5 ст. 110, ст. ст. 118-120, 209,212-215, ЦПК України, суд,-
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов ОСОБА_1 задовольнити.
		Визнати договір банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу.
		Зобов`язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 року із нарахуванням процентів згідно умов договору з моменту його укладення до 29.03.2012 року.
		Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Луганської області через Ленінський районний суд міста Луганська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. 
		 
		 
		 
		 
		 
		Головуючий суддя О.Ю. Золотарьов
		 
		 
		 
		 
		 
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 липня 2012 р, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області 
		у складі: головуючого Соловей Р.С.,
		суддів Парінової І.К., Лозко Ю.П. 
		при секретарі Друпповій О. І.,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську справу 
		 
		за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 березня 2012 року
		 
		у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, про зобов`язання повернути суму вкладу,
		 
		ВСТАНОВИЛА:
		 
		У вересні 2011 року позивач звернувся із зазначеним позовом до суду, посилаючись на правові підстави своїх вимог, просив визнати Договір банківського вкладу (депозиту) К« 1005682105 від 06.07.1995 р. продовженим з 07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу, а також зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) повернути йому суму вкладу за Договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 р. з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту його укладення до моменту вирішення справи по суті.
		Відповідач позовні вимоги не визнав, і у своїх запереченнях на позовну заяву зазначив, що строк по нарахуванню процентів на суму вкладу починається з дати зарахування коштів вкладником на депозитний рахунок та закінчується датою остаточного списання, тобто видачею вкладнику, коштів з цього рахунку; договір банківського вкладу припиняє свою дію після виконання сторонами прийнятих на себе за умовами договору зобов`язань. Станом на 03.01.2012 р. депозитну справу від 06.07.1995 р. на ім`я ОСОБА_1 в архіві банку не виявлено. В результаті службової перевірки встановлено, то спірний договір було знищено Банком у зв`язку з його закриттям. Згідно з актом Луганської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» від 01.02.2007 р. при виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2007 році було знищено 48 справ за припиненими договорами фізичних осіб про термінові депозитні вклади, що були укладені у 1994 - 1996 роках (п. 16); згідно з актом Луганської філії ПАТ КБ «ПриватБанк» від 13.01.2010 р. про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, в 2010 році було знищено 58 справ за припиненими договорами фізичних осіб про депозитні вклади, що були укладені у 1996 - 1998 роках.
		Оскаржуваним рішенням суду першої інстанції від 29.03.2012 р. позов задоволено: визнано Договір банківською вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 р. продовженим з 07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу; зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за Договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07.1995 р. з нарахуванням процентів згідно з умовами договору з моменту йото укладення до 29.03.2012 р.
		В апеляційній скарзі апелянт ПАТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати оскаржуване рішення, як незаконне, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з невідповідністю висновків обставинам справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, а також ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Відповідач вважає, що судом зроблено невірний висновок про визнання договору продовженим до 29.03.2012 р. та про нарахування процентів до цієї дати. За змістом п. 12 Договору вій може бути пролонгованим лише на один наступний строк, а не на наступні строки. Тому, на думку відповідача, остаточний строк дії Договору сплинув 07.07.2004 р. З цієї ж дати почався відлік позовної давності, який також сплинув 07.07.2007 р. Суд, на думку відповідача невірно застосував положення ч. 4 ст. 1060 ЦК України, хоча слід було застосувати норми закону про позовну давність. В судовому засіданні представник відповідача наполягав на тому, що кошти зі спірного вкладу позивачеві були сплачені, інакше документи за цим депозитним вкладом не могли бути знищені. Дату видачі коштів зі вкладу позивачеві відповідач назвати не може, оскільки жодних документів не лишилося. Після видачі коштів позивачеві припинений чи розірваний договір повинен був зберігатися не менше 10 років.
		Вислухавши доповідь судді, розглянувши справу у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню.
		 
		Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України суду повинно бути законним та обґрунтованим, тобто, суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, справу згідно із законом, ухваливши рішення на повно і всебічно обставин, па які сторони посилаються як на своїх і підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Згідно з ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
		У справі встановлено, що між позивачем та відповідачем 06 липня 1995 р. було укладено Договір про поточний депозитний вклад № НОМЕР_1 , за умовами якого вкладник ОСОБА_1 вносить до каси Банку кошти в розмірі 900 000 000 (дев`ятсот мільйонів) гривень на строк 4 роки з моменту укладення договору із щомісячним нарахуванням по річній відсотковій ставці 220 %. Згідно з п.12 Договору, якщо по закінченню строку договору жодна із сторін не бажає його розірвання, то договір вважається пролонгованим на наступний строк (а.с.6-7). ОСОБА_1 виконав умови договору, зробивши внесок вказаної вище суми до Банку-відповідача, що підтверджується квитанцією (а.с. 8).
		Вказані обставини відповідачем не заперечуються.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд виходив з того, що у справі не надано достовірних доказів на підтвердження домовленості сторін договору про припинення його дії, факт)' відмови сторін від договору, або належного виконання умов договору Банком.
		Згідно із статтею 1058 Цивільною кодексу України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
		Статтею 1060 ЦК України встановлено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
		Відповідно до положень частини четвертої вказаної статті Цивільного кодексу, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
		Постановою Правління Національного банку України від 03.12.2003. № 516 затверджено Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, згідно з п. 3.3 якого банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком. За договором банківського вкладу (депозиту) незалежно від його виду банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, розміщених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
		Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладення сторонами спірного договору та виконання позивачем умов цього договору, а також про те, що відповідачем не надано доказів па підтвердження - своїх стверджень про виконання умов договору Банком.
		Колегія суддів вважає, що виходити слід з того, що позивачем на підтвердження свої позовних вимог надано докази - копію договору та квитанцію. Надані ж відповідачем докази  акти про виділення до знищення документів, що не підлягають зберіганню, від 01.02.2007 р. та від 13.01.2010 р. (а. с. 58 - 60, 63 - 66) - не містять ані доказів виконання умов договору, тобто видачі вкладнику ОСОБА_1 , грошових коштів з депозитного вкладу на його ім`я, ані доказів знищення справи за припиненим договором про депозитний вклад на ім`я лозинам ОСОБА_1 . В судовому засіданні представником відповідача також надано витяг з програмного комплексу по депозитному договору на ім`я ОСОБА_3 , з якого вбачається, що 07.08.95 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та 06,09.95 р. банком проведено нарахування процентів на суму вкладу позивача; падати відомості про подальший рух по вкладу відповідач надати не може у зв`язку з тим, що ці дані ос збереглись.
		Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу вимог, чи заперечень.
		 
		Виходячи з положень ч. 4 ст. 1060 ЦК України, а також п. 12 спірного договору, колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу, доводи апелянта, про те, що умовами договору визначено можливість однократної пролонгації договору, тобто, оскільки строк дії договору закінчився 06.07.1999 р., а доказів про припинення чи розірвання договору не надано, то він продовжував діяти до 06.07.2003 р. (відповідачем помилково вказано 06.07.2004 р.). Отже, умова договору про нарахування процентів за спірним вкладом діяла до 06.07.2003. Висновок суду, який визначив кінцевим строком нарахування процентів дату ухвалення судового рішення, яким вирішено спір, с помилковим, і колегія суддів не погоджується з таким висновком.
		Що стосується заяви відповідача про застосування до позовних вимог позивача позовну давність, то суд вважає її безпідставною, оскільки, відповідно до п. 2 ч. 1 статті 268 ЦК України, на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу позовна давність не поширюється.
		Частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Такого способу захисту, як визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, цивільним законодавством не передбачено.
		Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що в частині позовних вимог про визнання спірного договору продовженим та таким, що має юридичну силу, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права, не передбачений законом, тому рішення суду, який задовольнив вимоги позивача в повному обсязі, у вказаній частині мас бути скасовано; у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.
		Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення або змінює якщо порушено або неправильно застосовано норми матеріального права.
		 
		Керуючись ст. ст. 303, 304,307,313, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів
		 
		ВИРІШИЛА:
		 
		Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.
		Рішення Ленінського районного суду міста Луганська від 29 березня 2012 року змінити.
		Скасувати рішення в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06.07,1995 р. продовженим з-07 липня 1999 р. та таким, що має юридичну силу, ухваливши в цій частині нове рішення та відмовивши ОСОБА_1 у задоволенні позову в цій частині.
		В частині зобов`язання Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням процентів згідно з умовами договору змінити, змінивши кінцеву дату нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року.
		В іншій частині рішення залишити без змін.
		Рішення апеляційного суду набирає чинності негайно та може бути оскаржено у касаційному порядку протягом 20 днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
		 
		 
		 
		Головуючий:
		 
		Судді:
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		 
		У х в а л а
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		26 листопада 2012 рокум. Київ
		Колегія суддів судової палати у цивільних справах
		Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
		 
		Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І., Остапчука Д.О.,
		 
		розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, про зобов`язання повернути суму вкладу, за касаційними скаргами ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року,-
		 
		в с т а н о в и л а:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», про визнання договору продовженим та таким, що має юридичну силу, про зобов`язання повернути суму вкладу. 
		Рішенням Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року позов задоволено. Визнано договір банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу. Зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року із нарахуванням процентів згідно умов договору з моменту його укладення до 29 березня 2012 року. 
		Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 суму вкладу з нарахуванням процентів згідно з умовами договору змінено. Змінено кінцеву дату нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
		ОСОБА_1 , не погоджуючись з даним судовим рішенням апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		ПАТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись з даним судовим рішенням апеляційної інстанції подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
		Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг та заперечення на них, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
		Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
		Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
		Судом апеляційної інстанції повно встановлені фактичні обставини справи на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів та вірно застосовані норми матеріального та процесуального права до спірних правовідносин. 
		Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та прийшов до обґрунтованого висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання договору банківського вкладу (депозиту) № 1005682105 від 06 липня 1995 року продовженим з 07 липня 1999 року та таким, що має юридичну силу, у зв`язку з чим правильно скасував в цій частині рішення місцевого суду про задоволення позовних вимог, а також правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині зміни кінцевої дати нарахування процентів з 29 березня 2012 року на 06 липня 2003 року. 
		За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.
		Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-
		 
		у х в а л и л а:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.
		Рішення Ленінського районного суду м. Луганська від 29 березня 2012 року та рішення Апеляційного суду Луганської області від 10 липня 2012 року залишити без змін. 
		Ухвала оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:
		 
		Ізмайлова Т.Л.
		 
		Мостова Г.І.
		 
		Остапчук Д.О.
		 
		В іншій частині заявлених вимог  відмовити за необґрунтованістю.
		Ухвала може бути оскаржена лише в частині дій суду, щодо відновлення втраченого провадження в Луганському апеляційному суді, шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
		Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
		Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, передбачених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
		Повний текст ухвали проголошений 26 березня 2020 року.
		 
		 
		 
		 
		 
		Суддя                                     Л.М. Осіпенко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...