Єдиний державний реєстр судових рішень

В зв’язку з набранням чинності 25.04.2025 Закону України від 26.02.2025 № 4273-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" щодо зміни найменувань місцевих загальних судів" (далі – Закон), частину найменувань судів найближчим часом буде змінено відповідно до переліку наведеному у Законі

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 320/56/15-к : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти життя та здоров'я особи; Умисне легке тілесне ушкодження.
Надіслано судом: не визначено. Зареєстровано: 31.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2020.
Дата набрання законної сили: 20.02.2020
Номер судового провадження: 51-2007км19
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12013080140001743

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		постанова
		ІМЕНЕМ УКРАЇНи
		20 лютого 2020 року  
		м. Київ
		справа № 320/56/15-к
		провадження № 51- 2007км19
		Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
		головуючого  ОСОБА_1 ,
		суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
		з участю:
		секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,
		прокурора  ОСОБА_5 ,
		потерпілих  ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , 
		розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_8 , потерпілої ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 4лютого 2019 року у кримінальному провадженні № 12013080140001743 за обвинуваченням 
		ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
		у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ст. 356 Кримінального кодексу України (далі  КК).
		Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
		Вироком Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 липня 2018року ОСОБА_8 визнано винуватим в умисному нанесенні легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я, та у самоправстві та засуджено за ч.2 ст. 125 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік, за ст. 356 КК до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. На підставі ч. 1 ст. 70 КК ОСОБА_8 визначено остаточне покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік та звільнено його від покарання у зв`язку із закінченням строку давності на підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК.
		Місцевий суд встановив, що ОСОБА_8 у період з 23 квітня по 5 червня 2013 року всупереч встановленому законом порядку на території домоволодіння по АДРЕСА_1 , частина якого не виділена в натурі та належить його сину ОСОБА_9 , самовільно, всупереч волі власників іншої частини будинку - ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , провів підготовчі будівельні роботи унаслідок чого були пошкоджені конструктивні елементи житлового будинку та створено умови для проникнення атмосферних опадів у житлові приміщення останніх, чим завдано ОСОБА_6 збитків на суму 2518 грн, ОСОБА_7  на суму 1410 грн., що для потерпілих є значною матеріальною шкодою. Крім того були суттєво порушено конституційні права та законні інтереси потерпілих, передбачені статтями 3, 41 Конституції України, що виразилось у грубому порушенні недоторканості приватної власності та завдало шкоди громадським інтересам.
		Він же, 4 жовтня 2014 року приблизно о 13:50 поруч із вказаним домоволодінням, під час сварки, що раптово виникла на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_6 удар кулаком в обличчя, внаслідок чого заподіяв їй легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я. 
		При перегляді вироку 4 лютого 2019 року Запорізький апеляційний суд вказане рішення в частині засудження ОСОБА_8 за ст. 356 КК скасував і закрив провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК, а в решті залишив цей вирок без змін.
		Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
		У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просить скасувати оспорювані судові рішення в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та невідповідністю викладених у них висновків фактичним обставинам справи і закрити кримінальне провадження.
		На думку засудженого, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної оцінки показанням свідків та висновку судової медичної експертизи про можливість отримання потерпілою ОСОБА_6 тілесних ушкоджень унаслідок падіння під час конфлікту з будівельниками, а не від нанесеного ним удару. Стверджує, що його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК не доведена поза розумним сумнівом. Вважає, що ухвала апеляційного суду за змістом не відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК. 
		Зі змісту касаційної скарги потерпілої ОСОБА_6 вбачається, що вона ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, оскільки вважає, що під час розгляду справи доведено наявність в діях ОСОБА_8 ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.356 КК. 
		У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги прокурор зазначає, що приймаючи рішення про закриття кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_8 за ст. 356 КК апеляційний суд не взяв до уваги показання свідків та інші докази, надані стороною обвинувачення, та проігнорував висновки викладені в ухвалі Апеляційного суду Запорізької області від 24 березня 2016 року, якою було скасовано попередній виправдувальний вирок місцевого суду щодо останнього. Вважає помилковим висновок апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі про відсутність обов`язкової кваліфікуючої ознаки об`єктивної сторони складу цього злочину у виді заподіяння значної шкоди інтересам власника. 
		Позиція учасників у суді касаційної інстанції
		У судовому засіданні прокурор та потерпілі підтримали касаційні скарги сторони обвинувачення та заперечили проти задоволення касаційної скарги засудженого.
		Інших учасників було належним чином повідомлено про розгляд справи у суді касаційної інстанції, однак вони у судове засідання не прибули.
		Мотиви Суду
		Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені у касаційних скаргах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.
		Згідно з положеннямист. 370 КПКсудове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
		Статтею 433 КПК визначено межі касаційного перегляду. Положеннями частиною 2 вказаної норми регламентовано, що суд касаційної інстанції (далі  Суд) переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції виключно у межах вимог касаційної скарги. При цьому цей Суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
		Згідно зіст. 438 КПКпідставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому Суд не здійснює перевірку судових рішень у частині доводів касаційних скарг щодо неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість ці обставини були предметом перевірки при перегляді вироку судом апеляційної інстанції.
		Наведені в касаційній скарзі ОСОБА_8 доводи щодо безпідставного засудження його за ч.2ст.125ККаналогічні тим, що були викладені стороною захисту в апеляційній скарзі.
		Спростовуючи ці доводи апеляційний суд навів у своєму рішенні докладні мотиви з яких визнав їх безпідставними. При цьому цей суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_8 у частині його звинувачення за ч. 2 ст. 125 КК.Разом із тим, установивши що в діянні ОСОБА_8 відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК суд апеляційної інстанції у цій частині вирок місцевого суду скасував і закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1ст. 284 КПК.
		Як убачається зі змісту оспорюваних рішень, у цій справі фактичні обставини було встановлено судом першої інстанції. Засуджений в касаційній скарзі стверджує про те, що в основу свого висновку у вироку про наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК місцевий суд поклав суперечливі докази, не дав їм належної оцінки і не зіставив їх з іншими доказами. Проте зміст вироку свідчить про те, що висновок про його винуватість у вчиненні вказаного кримінального правопорушення був зроблений цим судом на підставі фактично встановлених даних, які були з`ясовані під час дослідження доказів у судовому засіданні та оцінені судом відповідно до вимог ст.94КПК.
		У своєму рішенні суд першої інстанції вказав, що незважаючи на заперечення ОСОБА_8 своєї вини, його винуватість у вчиненні цього злочину повністю підтверджується показаннями потерпілої ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , протоколом огляду місця події від 4 жовтня 2014 року, висновком експерта № 723 від 5 жовтня 2014 року та додатковим висновком експерта № 823 від 13листопада 2014 року, протоколом проведення слідчого експерименту від 11 грудня 2014 року та додатковим висновком № 860 від 11 грудня 2014 року.
		Висловлена засудженим у касаційній скарзі незгода з цими висновками, які були зроблені місцевим судом на підставі досліджених доказів, не є свідченням порушення цим судом вимог кримінального процесуального закону.
		Апеляційний суд у своїй ухвалі послався на конкретні дані, що містяться у кримінальному провадженні та свідчать про відповідність висновків суду першої інстанції у судовому рішенні фактичним обставинам справи і правильність кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 125 КК. 
		При перегляді вироку апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту, та дав на них умотивовані відповіді, вказавши підстави, через які визнав ці доводи безпідставними.
		У тому числі апеляційний суд перевірив і доводи засудженого про його непричетність до спричинення тілесних ушкоджень потерпілій, пославшись при їх спростуванні на показання потерпілої та свідка ОСОБА_10 , яка була очевидцем події. При цьому апеляційний суд навів обґрунтовані мотиви з яких визнав неприйнятними показання свідків ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , зазначивши про їх зацікавленість у забезпеченні алібі засудженому.
		Вирок суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду в цій частині є належно вмотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК.
		Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, наведених в оскаржуваних судових рішеннях, та ставили під сумнів їх законність, засуджений ОСОБА_8 у своїй касаційній скарзі не навів, і таких даних зі змісту цих рішень не вбачається.
		Щодо доводів потерпілої  ОСОБА_6 та прокурора про незаконність закриття апеляційним судом провадження щодо ОСОБА_8 за ст.356 КК колегія суддів зазначає наступне.
		Відповідно до положень ч. 2 ст.418, ст.419 КПКсудові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченомустаттями 368-380цього Кодексу. Ухвала суду апеляційної інстанції, окрім іншого, має міститивстановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними, мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали та положення закону, якими він керувався. При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали суду першої інстанції.
		У випадку встановлення апеляційним судом обставин, передбачених ст. 284 КПК, рішення про скасування обвинувального вироку та закриття кримінального провадження (ст. 417 КПК) має бути належним чином мотивоване і такі висновки суду мають бути підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими в суді апеляційної інстанції.
		На підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається, якщо суд встановив відсутність у діянні особи складу кримінального правопорушення.
		У силу ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
		Відповідно до змістуст. 92 КПК Україниобов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.
		Кваліфікація злочину являє собою кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченомуКримінальним кодексом України, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
		За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов`язана з необхідністю обов`язкового встановлення доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб`єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України.
		Склад злочину - цесукупність об`єктивних та суб`єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно-небезпечне діяння як конкретний злочин. Кожний склад злочину обов`язково складається з наступних елементів: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона.
		Відсутність хоча б одного з цих елементів свідчить про відсутність у діянні особи складу злочину, що виключає кримінальну відповідальність особи.
		Відповідно до змістуст. 356 КК самоправством є самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника.
		Об`єктом злочину виступає встановлений законодавством порядок реалізації громадянами своїх прав та обов`язків, тощо. Самовільне вчинення будь-яких дій - це здійснення особою свого дійсного або удаваного права чи вчинення інших дій всупереч встановленому порядку і без законних повноважень. Дійсним визнається право, яким особа володіє в силу закону, договору чи на іншій підставі, однак це право реалізується з порушенням порядку. Під удаваним слід розуміти право, стосовно належності якого собі винна особа помиляється. Насправді цим правом суб`єкт не володіє.
		Злочин визнається закінченим з моменту заподіяння самовільним вчиненням певних дій значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Питання про те, чи є спричинена самоправством шкода значною, потрібно вирішувати у кожному конкретному випадку. До нематеріальної значної шкоди при самоправстві потрібно відносити, зокрема, заподіяння шкоди здоров`ю людини, порушення політичних, трудових, житлових та інших конституційних прав і свобод людини і громадянина.
		Ретельно перевіривши зібрані докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред`явлено обвинувачення, суд апеляційної інстанції навів детальний аналіз досліджених доказів, дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку і дійшов умотивованого висновку про відсутність в діянні ОСОБА_8 складу злочину, передбаченого ст. 356КК.
		Перевіривши вирок за апеляційними скаргами сторони захисту апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції обґрунтував свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні цього кримінального правопорушення доказами, які не містять інформації щодо предмету доказування, а саме відсутні дані про те, що заподіяна унаслідок його дій потерпілим  ОСОБА_6 та ОСОБА_7 шкода є значною, тобто встановив відсутність у діянні останнього цієї обов`язкової ознаки складу кримінального правопорушення.
		Колегія суддів вважає такий висновок правильним, оскільки місцевий суд належним чином не обґрунтував у вироку чому понесені потерпілими збитки (2518 грн та 1410 грн відповідно) є для них значною матеріальною шкодою, з посиланням на конкретні докази, та не вказав у чому саме полягає порушення передбачених Конституцією України їхніх законних прав та інтересів, у той час, як вони фактично не були позбавлені права користуватися, володіти та розпоряджатися належним їм житлом.
		З огляду на це слід визнати правильним і рішення апеляційного суду про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК на підставі п. 2 ч. 1ст. 284 КПК у зв`язку з встановленням відсутності в діянні останнього складу кримінального правопорушення.
		Наведені у касаційних скаргах прокурора та потерпілої доводи не спростовують правильності цих висновків в ухвалі апеляційного суду і не містять аргументів, які би вказували про протилежне.
		Ухвала апеляційного суду в зазначеній частині також є достатньо обґрунтованою та вмотивованою і за змістом відповідає вимогам статей370,419 КПК.
		Порушень норм матеріального чи процесуального права, які можуть тягнути за собою зміну чи скасування судового рішення при перевірці матеріалів кримінального провадження судом касаційної інстанції не виявлено.
		Зважаючи на викладене підстав для задоволення касаційних скарг засудженого, прокурората потерпілої ОСОБА_6 колегія суддів не вбачає.
		Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
		 
		 
		ухвалив:
		Касаційні скарги засудженого, потерпілої ОСОБА_6 та прокурора залишити без задоволення, а вирок Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 9 липня 2018 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 4лютого 2019 року щодо ОСОБА_8  без зміни. 
		Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді :
		 
		 
		 
		___________________ ________________ _________________
		ОСОБА_1    ОСОБА_2    ОСОБА_3

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...