Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 280/6128/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них; загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них; внутрішньо переміщених осіб.
Надіслано для оприлюднення: 31.03.2020. Зареєстровано: 31.03.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2020.
Дата набрання законної сили: 19.08.2020
Результат оскарження 19.08.2020 Третій апеляційний адміністративний суд: залишено без змін ухвалу (постанову) суду першої інстанції
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		РІШЕННЯ 
		30 березня 2020 року Справа № 280/6128/19  м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши у порядку письмового, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
		за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
		до1. Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 158-Б)
		2. Державної казначейської служби України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6)
		провизнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі  позивач) до 1. Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі  відповідач 1), 2. Державної казначейської служби України (далі  відповідач 2), в якій позивач просить суд: 
		визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за серпень-листопад 2018 року;
		зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за серпень-листопад 2018 року за період з 01.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості, яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати», «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159;
		стягнути з відповідача 2 на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку грошову суму у розмірі 5000,00 грн.;
		стягнути з відповідача 2 на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 3200,00 грн. за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі № 280/5175/18 органом Пенсійного фонду нараховано ОСОБА_1 пенсію за період з 01.08.2018 по 30.11.2018, однак фактично пенсію не виплачено. Позивач, із посиланням на норми Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 N 159, вказує, що має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за серпень-листопад 2018 року. Крім того, наполягає на відшкодуванні моральної шкоди, завданої внаслідок протиправної бездіяльності відповідача 1, за рахунок коштів Державного бюджету України, а також стягненні витрат на правову допомогу. Просить задовольнити позов.
		Ухвалою суду від 16.12.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/6128/19.
		Відповідач 1 позов не визнав, надав відзив, в якому пояснив, що на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі № 280/5175/18 позивачу проведено нарахування пенсії за період з 01.08.2018 по 30.11.2018, яка склала 5921,64 грн. Разом із тим, Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. За таких обставин, нарахована сума пенсії виплачуватиметься позивачу за наявності фінансування на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також вказує, що оскільки позивачу пенсію нараховано, проте не виплачено, то відповідно підстави для компенсації втрати частини грошових доходів відсутні. Зазначає про безпідставність заявленої до відшкодування моральної шкоди, та заперечує проти стягнення витрат на правничу допомогу. У задоволенні позову просить відмовити.
		Відповідач 2 позов також не визнав, надав відзив, в якому зазначив, що Державна казначейська служба України є учасником судового процесу лише у зв`язку із тим, що здійснює виконання судових рішень у справах про відшкодування шкоди відповідно до наданих повноважень. Звідси, відповідач 2 не порушував права позивача, а тому у задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу просить відмовити.
		За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
		Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
		Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд з`ясував наступне.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 05.10.2016 №2301004935.
		Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII, позивач перебувала на пенсійному обліку в Центральному об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як отримувач пенсії по інвалідності.
		Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі №280/5175/18, яке набрало законної сили 25.03.2019, позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправними дії Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя щодо невиплати з 01.08.2018 ОСОБА_1 пенсії по інвалідності. Зобов`язано Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01.08.2018 по 30.11.2018. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
		На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.01.2019 у справі № 280/5175/18 органом Пенсійного фонду проведено нарахування пенсії позивача у розмірі 5921,54 грн. за період з 01.08.2018 по 30.11.2018, що підтверджується рішенням про перерахунок пенсії від 10.04.2019 №923010162479 та протоколом індивідуального перерахунку від 19.04.2019.
		Водночас, нараховану суму фактично позивачу не виплачено.
		Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2019 у справі № 280/5175/18 замінено сторону виконавчого провадження №59209180 з виконання виконавчого листа Запорізького окружного адміністративного суду, виданого 17.05.2019 у справі №280/5175/18, а саме боржника  Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя на правонаступника  Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
		Позивач через уповноваженого представника звернулась до відповідача із запитом від 15.11.2019, в якому серед іншого, просила провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за серпень-листопад 2018 року.
		Згідно відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (Олександрівського відділу обслуговування громадян м. Запоріжжя) від 25.11.2019 №576/02.6 Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. За таких обставин, нарахована сума пенсії виплачуватиметься позивачу на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Також, оскільки сума заборгованості за судовим рішенням нарахована, але не виплачена, сума компенсації може бути розрахована після виплати суми заборгованості.
		Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії, ОСОБА_1 звернулася до суду з даною позовною заявою.
		Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
		Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Частиною другою статті 46 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
		Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі  Закон №2050-ІІІ; у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі  Порядок №159; у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).
		Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). 
		Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. 
		Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
		Пункти 1, 2 Порядку №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, а також конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
		Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
		Компенсацію виплачують за рахунок, в тому числі, і коштів Пенсійного фонду України (стаття 6 Закону №2050-ІІІ).
		Наведене свідчить, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та пунктом 2 Порядку №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). 
		При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
		Як вже зазначалося вище, виплату позивачу нарахованої на виконання рішення суду, яке набрало законної сили 25.03.2019, суми пенсії у розмірі 5921,54 грн. за період з 01.08.2018 по 30.11.2018 фактично не проведено.
		Таким чином, своєчасно виплату пенсії позивачу за вказаний період не проведено з вини органу, що призначає і виплачує пенсію; доказів зворотного суду не надано.
		Суд не приймає посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, якою затверджено Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, як на підставу невиплати позивачу нарахованої пенсії за минулий час, у зв`язку з наступним.
		Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.
		Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.
		Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків невиплати пенсії на виконання рішення суду.
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
		Отже, за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
		Преамбулою Закону №1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. 
		При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
		Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).
		Отже, враховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України, зокрема в частині першій статті 49 Закону № 1058-IV.
		Cуд також не приймає до уваги доводи відповідача про те, що нарахування та виплата позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії можлива лише після фактичної виплати такої суми пенсії, оскільки за правилами ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. 
		Отже, виходячи зі змісту наведеної норми, компенсація проводиться у разі затримки нарахованих, але не виплачених доходів громадян. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
		Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за серпень-листопад 2018 року за період з 01.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в даній частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
		Щодо вимог позивача про відшкодування моральної шкоди, слід зазначити наступне.
		Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
		Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
		Згідно зі статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
		Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
		Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.05.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих відносин через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		У пункті 5 цієї ж Постанови Пленуму №4 зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
		Однак, позивачем не доведено, що бездіяльністю відповідача 1 щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за серпень-листопад 2018 року ОСОБА_1 заподіяно моральну шкоду, а саме не надано належних пояснень, в чому полягає моральна шкода, якими доказами вона підтверджується (наявність душевних переживань, погіршення стану здоров`я тощо), наявності причинно-наслідкового зв`язку між бездіяльністю відповідача 1 та заподіянням йому шкоди, з яких міркувань вона виходить, визначаючи розмір моральної шкоди тощо. 
		Водночас, з врахуванням наведеного вище, суд зазначає, що сам по собі факт бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії не свідчить про завдання позивачу моральної шкоди.
		За таких обставин і правового врегулювання суд доходить висновку, що в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити за відсутністю підстав.
		Стосовно розподілу судових витрат слід зазначити про таке.
		Відповідно до частини 1 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
		Відповідно до частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
		Відповідно до частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:
		1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
		2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
		Відповідно до частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
		Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
		З метою підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу представником позивача  адвокатом Шокуровим Дмитром Геннадійовичем, який здійснює індивідуальну адвокатську діяльність надано: ордер від 15.11.2019 серії ДН №034863, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 11.07.2005 №1858, Договір про надання правової допомоги адвоката від 30.10.2019, укладений між Шокуровим Дмитром Геннадійовичем та Бойчук Ганною Миколаївною, предметом якого є надання правової (правничої) допомоги щодо здійснення представницьких повноважень, захисту прав і законних інтересів клієнта в обсягах та на умовах, встановлених цим договором, із додатковою угодою; акт приймання передачі наданої правової (правничої) допомоги від 09.12.2019 (400,00 грн.  складання адвокатського запиту; 2800,00 грн.  складання позовної заяви); квитанцію від 09.12.2019 №0528339209 на суму 3200,00 грн., призначення платежу  поповнення картрахунку готівкою, сплата адвокатських послуг (гонорару) за договором про надання правової допомоги адвоката від 30.10.2019.
		Додатково представником позивача подано: детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги від 28.01.2020, в якому додатково зазначено про підготовку відповіді на відзив, яку оцінено у 1200,00 грн.; додаткову угоду від 22.01.2020 №2; акт приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 28.01.2020 (1 200,00 грн.  складання відповіді на відзив); квитанцію від 28.01.2020 №9039153509 на суму 1200,00 грн., призначення платежу  поповнення картрахунку готівкою, сплата адвокатських послуг (гонорару) за договором про надання правової допомоги адвоката від 30.10.2019 та додатковою угодою від 22.01.2020 №2.
		Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо. 
		Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
		Звідси, враховуючи предмет спору, а також те, що дана справа є справою незначної складності, яка потребувала від адвоката незначного об`єму наданих послуг (складання адвокатського запиту, позовної заяви та відповіді на відзив), суд вважає, що понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4 400,00 грн. є неспівмірним із складністю даної справи, а отже такі витрати, що підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, необхідно зменшити до 1 500,00 грн.
		Окремо слід зазначити, що, враховуючи приписи частини 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, судові витрати підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, а не за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом безспірного списання цієї суми з єдиного казначейського рахунку.
		Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особу з інвалідністю II групи, а тому питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору не вирішується.
		Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
		 
		 
		ВИРІШИВ:
		1.Позовну заяву ОСОБА_1  задовольнити частково.
		2.Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за період з серпня 2018 року по листопад 2018 року.
		3.Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії по інвалідності за період з серпня 2018 року по листопад 2018 року, починаючи з 01.08.2018 по день фактичної виплати заборгованості, яка визначається відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати», «Порядку проведення компенсації громадянам втрати грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.
		4.У задоволенні решти позовних вимог  відмовити.
		5.Судові витрати зі сплати витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012).
		У стягненні на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката у розмірі 2 900,00 грн.  відмовити.
		 
		Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
		 
		Рішення виготовлено та підписано 30.03.2020.
		 
		 
		СуддяЮ.П. Бойченко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...