Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 2/217 : Господарські справи (до 01.01.2019); Договірні, переддоговірні немайнові, спори:; Інший.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2010. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2010.

Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
		 79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
		 РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		          
		26.02.10                                                                                           Справа № 2/217 
		Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача Сахаревича В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Регіональна будівельно-технічна компанія”, м.Львів до відповідача: Публічного акціонерного товариства „Фольксбанк”, м.Львів про визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.
		 В С Т А Н О В И В:
		 Товариство з обмеженою відповідальністю „Регіональна будівельно-технічна компанія”, м.Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства „Фольксбанк”, м.Львів про визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.
		Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 19.10.2009р. порушив провадження у справі та призначив розгляд справи на 29.10.2009р. 
		Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 28 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк»та ТОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»було укладено кредитний договір №КР28798, в силу якого відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500000 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну. Відповідно до пп.5.2.11 кредитного договору позивач (позичальник) зобов'язаний у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США .
		На думку позивача, пп. 5.2.11 кредитного договору підлягає визнанню судом недійснім як такий, що не відповідає нормам чинного законодавства та порушує права позивача з огляду на наступне.
		Як стверджує позивач, визначення поняття «розгляд кредитної заявки»чи «кредитна заявка»у кредитному договорі відсутнє. Підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору. В силу п.1.1, 1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000,00 доларів США строком на 21 місяць. Оскільки кредитна заявка містить всього лише волевиявлення сторони та інформацію, необхідну для реалізації сторонами чергового етапу кредитного договору, обов'язок відповідача надати кредитні кошти та обов'язок відповідача розглянути кредитну заявку не можуть розглядатись як різні зобов’язання. Однак у кредитному договорі надання кредитних коштів та розгляд кредитної заявки визначаються як окремі дії відповідача, кожну з яких позивач замовляє окремо, та кожну з яких позивач оплачує окремо. На думку позивача, очевидною є безпредметність мнимої послуги розгляду кредитної заявки. Позивач фактично не споживає (не одержує) послуги, він лише реалізує своє право на одержання чергової частини кредиту.
		Крім цього, як зазначає позивач, оплата за договором кредиту може встановлюватися двома паралельними способами: комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту; проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами. Відповідно до ч.3 ст.53 Закону України „Про банки і банківську діяльність” банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг. Статтею 9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) до недобросовісної конкуренції віднесено дії щодо купівлі-продажу товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом, тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачу або контрагенту. Умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата нав'язаної відповідачем послуги - розгляд кредитної заявки про надання грошових коштів (пп. 5.2.11 кредитного договору).
		Також, як стверджує позивач, в силу положень ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. За правилами ст.524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Відповідно до п.«в»ч.4 ст.5 Декрету КМ України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Позивач станом на момент укладення кредитного договору не мав та до сьогодні не має ліцензії на здійснення операцій щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. З огляду на цю обставину, на думку позивача, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечить змісту викладених вище імперативних норм чинного законодавства, що визначають порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті в Україні.
		Відповідач проти позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Зокрема відповідач зазначив, що позивач, уклавши з відповідачем кредитний договір на встановлених у договорі умовах, погодився на всі зазначені умови. Банк здійснює кредитні операції на власних умовах, які передбачаються у кредитному договорі. Позичальник мав право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом (у відповідності до ст.1056 ЦК України), однак не зробив цього та отримав кредитні кошти у користування.
		Також відповідач зазначив, що розгляд кредитної заявки не є мнимою послугою, а визначений та встановлений законом, кредитним договором. Відносини потенційного позичальника та банку при поданні, розгляді кредитних заявок, встановленні та сплаті коштів за розгляд кредитних заявок регулюються також, крім умов кредитного договору, банківськими звичаями, звичаями ділового обороту, якими, у відповідності до ст.7 ЦК України, можуть регулюватись цивільні відносини .
		Як стверджує відповідач, твердження Позивача про те, що пп.5.2.11 кредитного договору суперечить нормам чинного законодавства, що визначають порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті України, не є вірними з наступних підстав. В даному підпункті договору не сказано, що безпосередній розрахунок (виконання) повинен здійснюватись в іноземній валюті, не наведено валюти виконання грошового зобов'язання, а зазначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, тобто зазначено розмір грошового зобов'язання у вигляді еквіваленту в іноземній валюті. Стаття 533 ЦК України визначає валюту виконання грошового зобов'язання, а саме, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, як в пп.5.2.11 кредитного договору, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Оскільки, інший порядок визначення суми, що підлягає сплаті в гривнях не встановлений договором або іншим нормативно-правовим актом, то сторони повинні керуватися правилом, яке встановлено в ст.533 ЦК України, а саме: сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.
		Крім того, представником відповідача письмово повідомлено суд про зміну найменування банку з Відкритого акціонерного товариства „Фольксбанк” на Публічне акціонерне товариство „Фольксбанк”, яке являється правонаступником всіх прав та обов’язків ВАТ «Фольксбанк».
		Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду.
		12.11.2009р. відповідачем було подано клопотання про зупинення провадження у справі до моменту вирішення Личаківським районним судом м.Львова цивільної справи за позовом відповідача до позивача про стягнення заборгованості та зустрічним позовом позивача до відповідача про визнання недійсним кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.
		Ухвалою суду від 26.11.2009р. в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі відмовлено, оскільки розгляд цивільної справи в Личаківському районному суді м.Львова не перешкоджає розглядові справи №2/217.
		Відповідачем у справі через канцелярію суду було подано апеляційну скаргу на ухвалу суду від 26.11.2009р. Ухвалою суду від 16.12.2009р. провадження у справі №2/217 було зупинено.
		Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 22.12.2009р. було відмовлено відповідачу в прийнятті апеляційної скарги до провадження.
		Ухвалою суду від 01.02.2010р. проваджння у справі №2/217 поновлено.
		Представникам сторін роз’яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.
		Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
		28 серпня 2008 року між ВАТ «Електрон Банк», правонаступником якого є ВАТ «Фольксбанк»та ТОВ «Регіональна будівельно-технічна компанія»було укладено кредитний договір №КР28798, в силу якого відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500000 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну, а позивач зобов’язувався повернути відповідачу основну суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.
		18 вересня 2008 року сторони підписали додаток №1 до кредитного договору, яким внесли зміни до порядку нарахування та сплати процентів за кредитом.
		28 листопада 2008 року сторони підписали додаток № 2 до кредитного договору, яким було змінено розмір процентів за користування кредитними коштами.
		21 січня 2009 року сторони підписали додаток №3 до кредитного договору, яким було змінено порядок притягнення винної сторони до відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
		Відповідно до оспорюваного пп.5.2.11 кредитного договору позивач (позичальник) зобов'язаний у термін до 01 грудня 2008 року сплатити плату за розгляд кредитної заявки згідно тарифів банку в розмірі 12 500,00 доларів США на рахунок № 35703100008383, МФО 325213, код ЄДРПОУ 32968045.
		При прийнятті рішення суд виходив з наступного.
		Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. 
		Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
		Частиною першою ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.
		Відповідно до абз.2 ч.3 ст.213 Цивільного кодексу України якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
		Згідно п.3.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється відповідачем частинами відповідно до графіку видачі кредиту на підставі письмових заявок позивача та документів, що підтверджують цільове використання кредиту, шляхом скерування кредитних коштів для продажу на МВР та зарахування гривневого еквівалента на поточний рахунок позивача.
		Відповідно до пп.3.2.1 кредитного договору для отримання окремої частини кредиту позивач зобов'язаний разом із поданням заявки на надання такої частини кредиту надавати відповідачу у письмовому вигляді інформацію про загальну суму коштів (власних та залучених), інвестованих в будівництво, акти виконаних робіт, договори, накладні та/або рахунки щодо авансової проплати за будівельні матеріали (з наданням розшифровок на матеріали), які підлягають перевірці відповідачем. Перевірка здійснюється протягом 5 календарних днів з моменту подання позивачем документів і заявки на отримання частини кредиту.
		Як вбачається з пп.3.2.2 кредитного договору позивач зобов'язаний подати заяву на отримання першої частини кредиту не пізніше 01 грудня 2008 року включно.
		Згідно п.3.3 кредитного договору грошові кошти перераховуються відповідачем з кредитного рахунку на банківський (поточний) рахунок позивача (або інший рахунок, вказаний позичальником в заяві про перерахування коштів) після підписання з відповідачем договорів щодо забезпечення виконання зобов'язань позивача за кредитним договором та на підставі письмової заяви позивача про перерахування грошових коштів не пізніше дня наступного за днем отримання банком заяви.
		Відповідно до пп.5.2.24 кредитного договору обов'язком позивача є надання відповідачу у письмовому вигляді разом із поданням заявки на надання кожної частини кредиту інформації про загальну суму коштів (власних та залучених), інвестованих в будівництво.
		Підписавши кредитний договір сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору. Відповідно до п.п.1.1, 1.2 кредитного договору відповідач зобов'язувався надати позивачу грошові кошти в сумі 2 500 000,00 доларів США строком на 21 місяць з погашенням кредиту в кінці терміну, а позивач зобов’язувався повернути відповідачу основну суму кредиту та сплатити проценти за користування кредитом у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.
		Оскільки кредитна заявка містить лише волевиявлення позичальника та інформацію, необхідну для реалізації сторонами чергового етапу кредитного договору, суд погоджується з аргументами позивача щодо того, що обов'язок відповідача надати кредитні кошти та обов'язок відповідача розглянути кредитну заявку не можуть розглядатись як різні зобов’язання. Проте, у кредитному договорі надання кредитних коштів та розгляд кредитної заявки визначаються як окремі послуги відповідача, кожну з яких позивач замовляє окремо, та кожну з яких окремо оплачує. Вказана обставина підтверджується також і поясненнями представника відповідача в судових засіданнях. Як ним зазначено, клієнти банку оплачують послугу по розгляду кредитної заявки незалежно від одержання кредитних коштів. Навіть у разі відмови сторони від кредитного договору, положення про оплату послуги по розгляду кредитної заявки діє та підлягає виконанню на загальних підставах.
		Відповідно до ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. В даній ситуації позивач фактично не одержав та не спожив послугу, він лише реалізував своє право на одержання чергової частини кредиту. Таким чином, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечать загальним положенням ЦК України про договір надання послуг.
		Посилання відповідача на ту обставину, що відносини сторін з приводу укладення кредитного договору регулюються виключно главою 71 ЦК України спростовується наступним. Згідно ч.2 ст.628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
		Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях. Вказані норми чинного законодавства вичерпують предмет кредитного договору та дають можливість зробити висновок, шо оплатне надання послуги щодо розгляду документів клієнта не належить до предмету кредитного договору.
		Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.8 ст.47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.
		Як вбачається зі змісту положень ч.2 ст.1 Закону України «Про банки і банківську діяльність»метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.
		Відповідно до ч.3 ст.53 Закону України «Про банки і банківську діяльність»банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.
		Згідно ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
		За правилами ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
		Положеннями ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції»поняття «недобросовісна конкуренція»визначається як будь-які дії у конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Недобросовісною конкуренцією є дії у конкуренції, зокрема (але не виключно) визначені главами 2-4 цього Закону.
		Статтею 9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції” (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) до недобросовісної конкуренції віднесено дії щодо купівлі-продажу товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом, тобто купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, непотрібних споживачу або контрагенту.
		Умовою укладення кредитного договору та надання позивачу кредиту була, у тому числі, оплата нав'язаної відповідачем послуги - розгляд кредитної заявки про надання грошових коштів. 
		Щодо доводів відповідача стосовно свободи договору та застосування у договірних відносинах принципу диспозитивності суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Положення пп.5.2.11 кредитного договору містять відступи від імперативних норм чинного законодавства. Незважаючи на волю сторін, договір не може містити умов, які порушують норми законодавства у сфері захисту від недобросовісної конкуренції, у сфері здійснення розрахунків у іноземній валюті тощо. 
		Таким чином, на думку суду, положення пп.5.2.11 кредитного договору суперечать імперативним нормам законодавства, а саме положенням ст.627, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст.53, ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 2 ст.1, ст.9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”.
		Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
		Згідно ч.1 ст.215 ЦК України недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України є підставою недійсності такого правочину.
		Відповідно до ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині. 
		Частина 3 ст.215 ЦК України встановлює, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
		Враховуючи наведене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позову щодо визнання недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р.
		Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
		Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підставні та такі, що підлягають до задоволення.
		Оскільки спір виник з вини відповідача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на відповідача.
		З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 202, 203, 213, 215, 627, 901, 1054 ЦК України, ст.ст. 207 ГК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст.53, ч.1, 3 ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ч.1, 2 ст.1, ст.9 Закону України „Про захист від недобросовісної конкуренції”, ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, суд –
		 В И Р І Ш И В:
		 1.          Замінити відповідача –Відкрите акціонерне товариство «Фольксбанк»його процесуальним правонаступником –Публічним акціонерним товариством «Фольксбанк»(код ЄДРПОУ 19358632).
		2.          Позов задоволити.
		3.          Визнати недійсним пп.5.2.11 кредитного договору №КР28798 від 28.08.2009р, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Електрон Банк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Фольксбанк»(м.Львів, вул.Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіональна будівельно-технічна компанія»(м.Львів, вул.Наукова, буд.3Б, кім.215, код ЄДРПОУ 32968045).
		4.          Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Фольксбанк»(м.Львів, вул.Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіональна будівельно-технічна компанія»(м.Львів, вул.Наукова, буд.3Б, кім.215, код ЄДРПОУ 32968045) 85 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
		5.          Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...