Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 335/10526/17 : Кримінальні справи (до 01.01.2019); Злочини проти власності; Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем.
Надіслано для оприлюднення: 31.03.2020. Зареєстровано: 01.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 03.04.2020.
Дата набрання законної сили: 20.08.2020
Результат оскарження 20.08.2020 Запорізький апеляційний суд: залишено без змін вирок суду першої інстанції
Номер судового провадження: 1-кп/334/129/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 42016081060000073

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Дата документу 23.03.2020 
		 
		Справа № 335/10526/17 
		Провадження № 1-кп/334/129/20
		 
		В И Р О К
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 
		 
		23 березня 2020 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого  судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 ,
		розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 42016081060000073за обвинуваченням
		ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який має вищу освіту, пенсіонера, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не засудженого, у скоєні кримінального правопорушення по ч.2, 3 ст. 191 КК України та ч.1 ст. 366 КК України,
		 В С Т А Н О В И В:
		Органами досудового розслідування обвинувачується ОСОБА_4 , який в період часу з 01.01.2014 року по 03.11.2014 року, діючи умисно, з корисливих мотивів, у робочий час, перебуваючи на своєму робочому місці, а саме у кабінеті завідувача відділу ПАВ №5 розташованому на четвертому поверсі хірургічного корпусу МКЛ №9, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 1, маючи умисел на розтрату чужого майна, зловживаючи своїм службовим становищем, вніс недостовірні дані до щомісячних реєстрів обліку паталогогістологічних досліджень (інформації про здійснення платних послуг) проведених на підставі направлень ТОВ «Лекар», чим здійснив розтрату чужого майна, шліхом зловживання своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, не включив до реєстрів (інформації про здійснення платних послуг) щомісячної фінансової звітності фактично проведених 32 досліджень (згідно направлень), які в подальшому не були включені до актів виконаних робіт та рахунків їх оплати, у зв`язку з цим ТОВ «Лекар» не були оплачені у встановленому порядку. Тим самим ОСОБА_4 , за думкою слідства, розтратив грошові кошти в загальній сумі 3065 грн. 32 коп. (без ПДВ), завдавши КУ «ЗОПАБ» ЗОР матеріальний збиток на вказану суму і своїми умисними діями скоїв злочин, передбачений ч.2 ст. 191 КК України, що кваліфікується як розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. 
		Також органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується, у тому, що в період часу з 01.01.2016 року по 31.10.2016 року, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, у робочий час, перебуваючи на своєму робочому місці, а саме у кабінеті завідувача відділу ПАВ №5 розташованому на четвертому поверсі хірургічного корпусу МКЛ №9, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 1, маючи умисел на розтрату чужого майна, зловживаючи своїм службовим становищем, вніс недостовірні дані до щомісячних реєстрів обліку паталогогістологічних досліджень проведених на підставі направлень ТОВ «Лекар», чим здійснив розтрату чужого майна, шліхом зловживання своїм службовим становищем, діючи умисно, з корисливих мотивів, не включив до реєстрів щомісячної фінансової звітності фактично проведених 357 досліджень (згідно направлень), які в подальшому не були включені до актів виконаних робіт та рахунків їх оплати, у зв`язку з цим ТОВ «Лекар» не були оплачені у встановленому порядку. Тим самим ОСОБА_4 , за думкою слідства, розтратив грошові кошти в загальній сумі 50 350 грн. 14 коп. (без ПДВ), завдавши КУ «ЗОПАБ» ЗОР матеріальний збиток на вказану суму і своїми умисними діями скоїв злочин, передбачений ч.3 ст. 191 КК України, що кваліфікується як розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинений повторно.
		Крім того, органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується, у тому, що у період з 01.01.2014 року по 03.11.2014 року, перебуваючи у на своєму робочому місці, а саме у кабінеті завідувача відділу ПАВ №5 розташованому на четвертому поверсі хірургічного корпусу МКЛ №9, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 1, діючи умисно, використовуючи своє службове становище, вніс недостовірні дані до щомісячних реєстрів обліку паталогогістологічних досліджень, проведених на підставі направлень ТОВ «Лекар», чим скоїв злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України, що кваліфікується як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення). 
		Також органами досудового розслідування ОСОБА_4 обвинувачується, у тому, що у період з 01.01.2016 року по 30.10.2016 року, перебуваючи у на своєму робочому місці, а саме у кабінеті завідувача відділу ПАВ №5 розташованому на четвертому поверсі хірургічного корпусу МКЛ №9, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Щаслива, 1, діючи умисно, повторно, використовуючи своє службове становище, вніс недостовірні дані до щомісячних реєстрів обліку паталогогістологічних досліджень, проведених на підставі направлень ТОВ «Лекар», чим скоїв злочин, передбачений ч.1 ст. 366 КК України, що кваліфікується як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення).
		Допитаний в ході судового розгляду ОСОБА_4 своєї вини не визнав, суду пояснив, що 03.01.2014 року між КУ «ЗОПАБ» ЗОР та ТОВ «Лекар» було укладено договір про надання медичних послуг. Відповідно до положень пункту 1.1 договору, виконавець (КУ «ЗОПАБ» ЗОР) зобов`язується за заявками замовника (ТОВ «Лекар» ) надавати медичні послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором. При цьому ОСОБА_4 зазначив, що він працював на посаді завідуючого ПАВ №5 КУ «ЗОПАБ» ЗОР, яке на підставі заявок директора ТОВ «Лекар» ОСОБА_6 здійснювало патологогістологічні дослідження біологічного матеріалу пацієнтів ТОВ «Лекар». З урахуванням того, що умови договору не передбачали письмової форми такої заявки на надання медичних послуг, директор ТОВ «Лекар» надавав ці заявки в усній формі. Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що кількість заявок директора ТОВ «Лекар» і кількість проведених платних досліджень, які відображені ним у списку платних послуг, є однаковими. При цьому ОСОБА_4 зазначив, що орган досудового розслідування помилково ототожнює господарську заявку директора ТОВ «Лекар» ОСОБА_6 із формою первинної облікової документації №014/о «Направлення напатологогістологічне дослідження»,так якподання заявкина наданнямедичної послугив рамкахдоговору єгосподарської дією,а направлення№014/оє формоюпервинної обліковоїмедичної документації.Крім того, ОСОБА_4 вказував,що відповіднодо положеньстатті 49Конституції України  держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, у державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно, а тому, при наявності заповненої лікарем форми первинної облікової документації №014/о «Направлення на патологогістологічне дослідження», ПАВ №5 КУ «ЗОПАБ» ЗОР не мало право відмовити громадянину в проведенні патологогістологічного дослідження. Однак, у списку платних послуг для ТОВ «Лекар» були відображені лише ті дослідження, на які директор ТОВ «Лекар» ОСОБА_6 були подані заявки в рамках договору про надання медичних послуг від 03.01.2014 року.
		Допитаний в якості потерпілої особи керівник КУ «ЗОПАБ» ЗОР ОСОБА_7 пояснив, що згідно посадової інструкції завідувача патологоанатомічного відділення №5 КУ «ЗОПАБ» ЗОР ОСОБА_4 входить організація та забезпечення роботи відділення, складання плану роботи відділення з розподілом роботи між співробітниками, організація доставки у відділення біопсійного матеріалу та висновків за результатами їх дослідження з відділень лікарень та інше. Відповідно до Положення «Про надання платних послуг КУ «ЗОПАБ» ЗОР на договірних умовах, затвердженого начальником Бюро від 25.12.2008 року, всі платні послуги мають бути виконані відповідно до укладених угод із підприємствами, установами і організаціями. Оплата послуг згідно із затвердженими цінами (тарифами) попередня або за виконані роботи, згідно рахунків або актів виконаних робіт, проводиться у безготівковій формі через установи банків на спеціальний рахунок Бюро. Контроль за якістю надання послуг та достовірністю даних, наданих для розрахунків, здійснюється завідуючими патологоанатомічних відділень з гістологічними лабораторіями. Ці вимоги також зазначені в Положенні «Про надання платних послуг КУ «ЗОПАБ» ЗОР на договірних умовах», затвердженого начальником Бюро від 27.01.2016 року №21. Також ОСОБА_7 зазначив, що вважає своїми діями ОСОБА_4 завдав майнову шкоду КУ «ЗОПАБ» ЗОР, у зв`язку із цим Бюро було подано до ОСОБА_4 цивільний позов.
		Допитаний в якості свідка директор ТОВ «Лекар» ОСОБА_6 зазначив, що між ТОВ Лекар» та КУ «ЗОПАБ» ЗОР 03.01.2014 року було укладено договір про надання медичних послуг, згідно умов якого КУ «ЗОПАБ» ЗОР зобов`язується за заявками ТОВ «Лекар» надавати різні медичні послуги, в тому числі лабораторні, діагностичні та консультативні. Рішення про подання заявки на надання медичних послуг приймалось ним як керівником товариства, і так як умови договору не передбачали надання таких заявок у письмовій формі, він надавав їх в усній формі. При цьому кількість поданих директором ним заявок на надання медичних послуг та кількість відображених цих послуг в актах про надання послуг є тотожнім і повністю оплачені ТОВ «Лекар» на підставі виставлених КУ «ЗОПАБ» ЗОР рахунках.
		Допитана в якості свідка старший лаборант КУ «ЗОПАБ» ЗОР ОСОБА_8 зазначила, що нею безпосередньо як лаборантом проводились паталогогістологічні дослідження, в тому числі біоматеріалів пацієнтів ТОВ «Лекар», однак списки кількості платних послуг у відділенні вона не складала і до платних медичних послуг не має відношення, її обов`язком є лише проведення відповідних досліджень біоматеріалу людей.
		Допитана в якості свідка головний бухгалтер КУ «ЗОПАБ» ЗОР ОСОБА_9 зазначила, що вона працює на посаді головного бухгалтера Бюро і на підставі наданих завідуючими відділень Бюро списків платних послуг складає акти наданих послуг та видає рахунки на оплату. Акти наданих послуг та рахунки на оплату для ТОВ «Лекар» складались на підставі списків наданих завідуючим відділення ОСОБА_4 .
		Допитана в якості свідка заступник головний бухгалтер КУ «ЗОПАБ» ЗОР ОСОБА_10 надала аналогічні показання, як і головний бухгалтер, про те що акти наданих послуг та рахунки на оплату для ТОВ «Лекар» складались на підставі списків наданих завідуючим відділення ОСОБА_4 .
		Дослідивши та проаналізувавши матеріали кримінального провадження, які представлені стороною обвинувачення, та надані матеріали стороною захисту, оцінивши їх, вислухавши пояснення представника потерпілого, свідків, обвинуваченого та його захисника, суд прийшов до наступного висновку.
		Відповідно дост. 337 КПК Українисудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якому висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
		Заслухавши обвинуваченого, захисника та прокурора, допитавши свідків сторони обвинувачення безпосередньо в судовому засіданні, дослідивши у кримінальному провадженні всі без винятку докази, якими прокурор обґрунтовує доведення вини обвинуваченого у скоєному кримінальному правопорушенні за ч. 1ст. 366; ч.2, 3 ст. 191 КК України, а також враховуючи докази сторони захисту, заявлені у спростування доводів обвинувачення, суд приходить до переконливого висновку про недоведеність органами досудового розслідування та прокурором у даному кримінальному провадженні, що в діях ОСОБА_4 є склад даного кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 366; ч.2, 3 ст. 191 КК України, виходячи з наступного:
		Службове підроблення характеризується прямим умислом, про що свідчить вказівка законодавця на за відомість неправдивих відомостей і документів. Суб`єктом службового підроблення може бути лише службова особа.
		В своєму узагальненні «Практика розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбаченост. 366 Кримінального кодексу України(службове підроблення)» від 19.10.2009 року Верховний Суд України зазначив, що обов`язковою ознакою службового підроблення є його предметофіційні документи.
		Приміткаст. 358 КК Українипередбачає, що під офіційним документом у цій статті та статтях357і366цьогоКодексуслід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документидокази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі само зайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.
		Об`єктивна сторона службового підроблення полягає у перекрученні істини в офіційному документі, вчиненому службовою особою з використанням свого службового становища. Такий злочин виявляється тільки в активній поведінці службової особи та характерними особливостями складу злочину, передбаченого ч.1ст.366 КК України, є те, що склад цього злочину формальний, тобто злочин визнається закінченим із моменту вчинення зазначених у диспозиції однієї з чотирьох видів дій: а)складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; б) видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів; в) внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей; г) інше підроблення службовою особою офіційних документів.
		Внесення до документів неправдивих відомостей означає включення інформації, яка повністю або частково не відповідає дійсності, до офіційного документа. При цьому форма документа та всі його реквізити відповідають необхідним вимогам.
		Складання неправдивих документівце повне виготовлення документа, який містить інформацію, що не відповідає дійсності. При цьому форма та реквізити документа відповідають необхідним вимогам.
		Видача неправдивих документів означає надання фізичним або юридичним особам такого документа, зміст якого повністю або частково не відповідає дійсності та який був складений або службовою особою, яка його видала, або іншою службовою особою. Видача неправдивого документа матиме місце й у тому випадку, якщо документ був складений приватною особою, але потім був засвідчений службовою особою і виданий нею іншим фізичним чи юридичним особам від імені тієї організації, яку представляє службова особа, що видала цей документ.
		В обґрунтування винуватості ОСОБА_4 у вчинені злочинів, передбачених ч. 2,3ст.191КК України та ч. 1 ст. 366 КК України, за обставин, наведених у обвинувальному акті, сторона обвинувачення посилається на покази свідків, які були безпосередньо допитані судом в судовому засіданні та письмовими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду, а саме: висновком судово-економічної експертизи №248, актом №15-16/1 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунальної установи «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» Запорізької обласної ради за період з 01.01.2014р. по 01.01.2016р., складеним 31.01.2017 року управлінням Східного офісу Держаудитслужби в Запорізькій області; актом №15-16/2 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Комунальної установи «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» Запорізької обласної ради за період з 01.01.2016р. по 31.10.2016р., складеним 09.12.2016 року управлінням Держаудитслужби в Запорізькій області.
		Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні просив визнати наступні докази недопустимими, а саме: акт №15-16/1 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності, складений 31.01.2017 року, а також акт №15-16/2 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності, складений 09.12.2016 року, із посиланням на те, що ці докази отримані не в порядку, передбаченому КПК для слідчих (розшукових) дій.
		Так, частина 1 ст. 86 КПК встановлює юридичну форму даних, що встановлюють обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Порядок отримання доказів, вказаних у ч. 2 ст. 84 КПК, передбачає дотримання наступних вимог: 1) належний суб`єкт отримання доказів; 2) законність процесуального джерела доказів; 3) дотримання процесуального порядку отримання доказів; 4) дотримання правил фіксації ходу і результатів слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшукових) дій.
		Доказ має бути отриманийупорядку, передбаченому КПК для слідчих (розшукових) дій. Загальні вимоги та процесуальний порядок проведення передбачено главою 20 КПК (ст.ст. 223-245), де викладаються загальні положення про негласні слідчі (розшукові) дії, процедури отримання дозволів на їх проведення, строки, фіксації їх ходу і результатів, заходи щодо захисту інформації, отриманої в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій, правила використання результатів негласних слідчих (розшукових) дій у доказуванні. 
		Докази, отримані шляхом проведення процесуальних дій, не передбачених законом, у всіх випадках визнаються недопустимими. Процесуальна форма проведення кожної слідчої (розшукової) процесуальної дії детально регламентована в законі з метою гарантування прав учасників процесу. 
		КПК України не містить окремого права прокурора, слідчого звертатися до слідчого судді з клопотанням про проведення позапланової чи планової перевірки (ревізії), та вКПК Українивідсутня процесуальна процедура розгляду такого виду клопотань. 
		Таким чином, акт №15-16/1 ревізії від 31.01.2017 року та акт №15-16/2 ревізії від 09.12.2016 року, є недопустимим доказами, так як ці докази отримані не впорядку, передбаченому КПК України.
		Прокурор в ході судового розгляду доводив, що ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на розтрату чужого майна, шляхом зловживання своїм службовим становищем, діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, не включив до реєстрів щомісячної фінансової звітності (інформації про здійснення платних послуг) фактично проведених 357 досліджень (згідно направлень), які в подальшому не були включені до актів виконаних робіт та рахунків їх оплати, у зв`язку з чим ТОВ «Лекар» не були оплачені у встановленому порядку. Тим самим ОСОБА_4 , розтратив грошові кошти в загальній сумі 50350 гривень 14 копійок (без ПДВ), завдавши КУ «ЗОПАБ» ЗОР матеріальний збиток на вказану суму.
		З викладеного вбачається, що матеріальний збиток визначається прокурором як сума коштів, що не була отримана Бюро від ТОВ «Лекар» за фактично проведені дослідження.
		Відповідно до положень ч.2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є: 
		1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 
		2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
		Тобто сума коштів, що зазначена в обвинувальному акті як майновий збиток нанесений ОСОБА_4 КУ «ЗОПАБ» ЗОР, є упущеною вигодою.
		Згідно правових висновків, які викладені у постанові Верховного Суду України від 23.01.2014 року по справі №5-48к-13 (номер у ЕДРСР  37520349), розтрата чужого майна шляхом зловживання службовим становищем передбачає вчинення зазначених вище дій службовою особою з використанням всупереч інтересам служби при витрачанні чужого майна наданої їй влади, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, яке виступає способом розтрати і утворює спеціальний склад службового зловживання (частина другастатті 191 КК). Ці дії можуть вчинятися винною службовою особою в тому числі шляхом надання вказівки підлеглій особі здійснити видачу чи передачу майна третій особі. Розтрата вчиняється шляхом активної поведінки і вважається закінченою з моменту витрачання винною особою чужого майна, в тому числі з моменту його передачі від власника до третьої особи.
		У результаті розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем винна службова особа, вчинивши з використанням свого службового становища дії з незаконного вилучення із активів (фондів) юридичної особи, у якої вона обіймає посаду, майна або коштів і передачі їх третім особам (фізичним чи юридичним), фактично забезпечує збільшення їх доходів, поліпшує їх майнове становище внаслідок виникнення у них можливості безпосереднього використання незаконно отриманого ними чужого майна. У результаті розтрати чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищемдля власника цього майна виникають наслідки у вигляді тільки реальної майнової шкоди, прямих майнових збитків, які носять характер нестачі і можуть приховуватисьвчиненням службового підроблення, що потребує додаткової кваліфікації застаттею 366 КК.
		Розмежування розтрати чужого майна шляхом зловживання службовим становищем (стаття 191 КК) від зловживання службовим становищем, вчиненим в інтересах третіх осіб із заподіянням істотної шкоди або тяжких наслідків юридичній особі (стаття 364 КК), здійснюється за характером наслідків, способом їх заподіяння та за формою вини.
		Зокрема застаттею 364КК шкода може полягати як у прямих матеріальних збитках, так і в упущеній вигоді; злочин може вчинятися як шляхом активної поведінки, так і бездіяльності; форма вини при вчиненні цього злочину може бути як умисна, так і необережна - щодо наслідків; майнова вигода винною особою отримується не внаслідок незаконного вилучення та безоплатного обернення на користь третіх осіб майна, а за рахунок незаконного використання майна, тимчасового його вилучення, приховування раніше заподіяних збитків тощо. Також зловживання службовим становищем при вчиненні злочину, передбаченого частиною другоюстатті 191 КК, виступає способом розкрадання чужого майна, а при зловживанні службовим становищем, відповідальність за яке передбаченастаттею 364 КК, службова особа не розкрадає чуже майно, а, діючи всупереч інтересам служби і протиправно отримуючи вигоду із свого службового становища, заподіює власникові майнову шкоду».
		З викладеного вбачається, що для кваліфікації діяння особи як «розтрата чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем» необхідна наявність, зокрема, наступного:
		1)    для власника цього майна виникають наслідки у вигляді тільки реальної майнової шкоди, прямих майнових збитків, які носять характер нестачі (якщо шкода полягає в упущеній вигоді, то це діяння повинно кваліфікуватися за ст. 364 КК України);
		2)     повинно відбутися вилучення із активів (фондів) юридичної особи, у якої винна особа обіймає посаду, майна або коштів і передачі їх третім особам (фізичним чи юридичним), фактично забезпечуючи збільшення їх доходів, поліпшення їх майнового становища внаслідок виникнення у них можливості безпосереднього використання незаконно отриманого ними чужого майна (якщо передання майна чи коштів не здійснювалось, то це діяння повинно кваліфікуватися за ст. 364 КК України).
		Проте, сторона обвинувачення фактично зазначає не про реальну майнову шкоду, а про упущену вигоду. 
		При цьому встановлено, що ОСОБА_4 не здійснював вилучення із активів (фондів) Бюро майна або коштів та їх наступної передачі на користь ТОВ «Лекар», а відбувалось використання активів Бюро (препаратів для проведення лабораторних досліджень та обладнання) з метою здійснення лабораторних досліджень для хворих людей. 
		Також, в ході судового розгляду зазначалось, що ОСОБА_4 діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом внесення завідомо не правдивих відомостей до офіційних документів, а саме не включення проведених досліджень (згідно направлень на паталогогістологічні дослідження) до реєстрів  інформації про здійснення платних послуг, на підставі яких проводилось виставлення рахунків на оплату ТОВ «Лекар», вчинив підробку зазначених документів, що кваліфікується за ч.1 ст. 366 КК України як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей (службове підроблення).
		Склад злочину, передбачений ч. 1ст. 366 КК України, хоча і є формальним, натомість вчиняється лише з прямим умислом, тобто з відповідним мотивом та метою.
		Суд звертає увагу, що хоча по своїй суті мотиви та мета службового підроблення можуть бути різними і на кваліфікацію вищевказаного злочину не впливають, оскільки є факультативними ознаками суб`єктивної сторони цього злочину, натомість, стороною обвинувачення в судовому засіданні не наведено жодного логічного обґрунтування мотиву та мети вчинення злочину.
		Як зазначено Верховним Судом України у листі «Практика розгляду кримінальних справ про злочини, склад яких передбачено ст. 366 Кримінального кодексу України (службове підроблення)" від 19.10.2009 року - «Обов`язковою ознакою службового підроблення є його предмет - офіційні документи. Для того, щоб той чи інший акт був визнаний документом та мав статус офіційного, він повинен відповідати певним ознакам: офіційним згідно зі ст. 366 КК є лише такий документ, що містить зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовній діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі само зайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити». 
		Жодної затвердженої законом чи керівництвом Бюро типової форми такого «реєстру» не існує, ці таблиці складались ОСОБА_4 у довільній формі. При цьому ці так звані «реєстри» не мають навіть таких обов`язкових реквізитів як назва документу та дата їх складання. 
		Пунктом 1.1. Національного стандарту України (ДСТУ 4163-2003) «Уніфікована системи організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» передбачено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи: постанови, розпорядження, накази, положення, протоколи, акти, листи, тощо, створювані в результаті діяльності органів державної влади України, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності.
		В п. 1.2. цього ДСТУ 4163-2003 зазначено, що цей стандарт установлює: склад реквізитів документів, вимоги до змісту і розташування документів, вимоги до бланків та оформлювання документів, вимоги до документів, що їх виготовляють за допомогою друкувальних засобів. Пунктом 4.1. ДСТУ 4163-2003 передбачено, що реквізитами документу є, зокрема, назва виду документа та дата документу. 
		Як зазначено Верховним Судом України у постанові від 09.07.2015 року по справі №1/485/2/13 (номер у ЕДРСР  46969864): при встановленні ознак офіційного документа як предмета злочину слід керуватися такими критеріями: документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами; зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер - підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатними спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов`язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.
		Складені ОСОБА_4 у електронному вигляді, у довільній формі, та в наступному роздруковані і підписані таблиці, які навіть не мають таких обов`язкових реквізитів як «назва виду документу» та «дата його складання», при тому, що типова форма такого документу не затверджена, в жодному разі не може вважатися офіційним документом.
		Під час досудового розслідування призначалась і була проведена судова економічна експертиза (висновок судового експерта ОСОБА_11 №248). На вирішення вказаної судової експертизи було постановлено наступне питання: чи підтверджується документально, включення до оплати за надані послуги пацієнтам ТОВ «Лекар» у період з 01.01.2016 року по 31.10.2016 року, платні послуги з проведення паталогогістологічних досліджень ПАВ №5 КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» Запорізької обласної ради пацієнтам згідно направлень перелік яких додається? Якщо ні, то які саме дослідження не включено та на яку загальну вартість (враховуючи зазначену категорію дослідження)?.
		Таким чином, судовим експертом ОСОБА_11 було надано відповідь щодо проведених ПАВ №5 КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» Запорізької обласної ради досліджень на підставі направлень форми №014/о, а не за надані медичні послуги згідно заявок керівника ТОВ «Лекар» ОСОБА_6 в рамках договору від 03.01.2014 року.
		Тобто орган досудового слідча ставив питання судовому експерту ОСОБА_11 без врахування пункту 1.1. договору б/н про надання медичних послуг від 03.01.2014 року, в якому зазначено, що платні медичні послуги надаються КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» Запорізької обласної ради згідно заявок ТОВ «Лекар», а не на підставі направлень лікарів №014/о (в умовах вказаного договору відсутнє посилання на направлення форми №014/о, а зазначено саме на підставі заявок ТОВ «Лекар» надаються платні медичні послуги). 
		При дослідженні письмових доказів, суд з`ясував, що згідно листа ТОВ «Лекар» вих.№1/13-07 від 13.07.2017 року в якому зазначено наступне: «Між ТОВ «Лекар» та КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР було укладено Договір б/н про надання медичних послуг від 03.01.2014 року.
		Відповідно до положень п.1.1 вказаного договору Виконавець (КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро») зобов`язується за заявками Замовника (ТОВ «Лекар») надавати медичні послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором. 
		Таким чином з`ясовано, що послуги на користь ТОВ «Лекар» надавалися саме за заявками керівника ТОВ «Лекар», а не за направленнями лікарів ТОВ «Лекар».
		За направленнями лікарів ТОВ «Лекар» на проведення патологогістологічних досліджень біоматеріалу людей, ці дослідження здійснювалися не на користь ТОВ «Лекар», а на користь людей. Так само як і за направленнями лікарів інших медичних установ (державної чи комунальної форми власності).
		З наданих суду договору про надання медичних послуг у період з 03.01.2014 року по 31.12.2016 року встановлено, що керівником ТОВ «Лекар» було замовлено надання КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР наступних медичних послуг: у 2014 році лабораторні дослідження у кількості 14 одиниць, на загальну суму 1324,34 грн.; у 2015 році лабораторні дослідження у кількості 114 одиниць, на загальну суму 11603,62 грн.; у 2016 році лабораторні дослідження у кількості 149 одиниць, на загальну суму 18086,41 грн. Всі ці медичні послуги були повністю оплачені ТОВ «Лекар», у відповідності до кількості замовлених медичних послуг.
		Стороною захисту до матеріалів провадження в ході судового розгляду надано висновок судового експерта ОСОБА_12 за результатами проведення економічної експертизи №132/07-17 від 26.07.2017 року, до якого в порядку ст. 290 КПК України стороні обвинувачення було надано доступ. Судовому експерту ОСОБА_12 були поставлені наступні питання: чи підтверджується документально, включення до оплати за надані КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР медичні послуги ТОВ «Лекар», у відповідності до заявок ТОВ «Лекар», з урахуванням даних листа №1/13-07 від 13.07.2017р. ТОВ «Лекар», із зазначенням кількості заявок на проведення досліджень у 2014, 2015 та 2016 роках в рамках договору від 03.01.2014 року між КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР та ТОВ «Лекар», та їх наступна оплата, послуги з проведення паталогогістологічних досліджень у період з 03.01.2014 року по 31.10.2016 року? чи наявна фінансова заборгованість ТОВ «Лекар» на користь КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР, за дані медичні послуги у відповідності до заявок наданих ТОВ «Лекар» в рамках договору б/н про надання медичних послуг, укладеного 03.01.2014 року між КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР та ТОВ «Лекар»?     
		   Згідно висновку судового експерта ОСОБА_12 , який був досліджений в ході судового розгляду, у відповідності до заявок ТОВ «Лекар», з урахуванням даних листа №1/13-07 від 13.07.2017р. в рамках договору б/н про надання медичних послуг, укладеного 03.01.2017 року між КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР та ТОВ «Лекар» у період з 03.01.2014 року по 31.10.2016 року документально підтверджується, що було надано послуг на загальну суму - 31014,37 грн., кількість заявок  287 одиниць, оплачено за період - 31014,37 грн, а саме: у 2014 році лабораторні дослідження у кількості 14 одиниць, на загальну суму 1324,34 грн. сплачено за період  1324,34 грн.; у 2015 році лабораторні дослідження у кількості 114 одиниць, на загальну суму 11603,62 грн. сплачено за період  11603,62 грн.; у 2016 році лабораторні дослідження у кількості 149 одиниць, на загальну суму 18086,41 грн. сплачено за період  18086,41 грн.
		У відповідності до заявок ТОВ «Лекар» в рамках договору договору б/н про надання медичних послуг, укладеного 03.01.2014 року між КУ «Запорізьке обласне патологоанатомічне бюро» ЗОР та ТОВ «Лекар» за період 2014р.  2016р. вартість медичних послуг була повністю оплачена, фінансова заборгованість по договору відсутня» .
		В силустатті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
		Згідно п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1954 року кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
		Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
		Суд зобов`язаний неухильно дотримуватися вимогКонституції України, міжнародних договорів, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, тобто з урахуванням рішень Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини, ст. 62 Конституції України (презумпція невинуватості) та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
		Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
		Зокрема, як вбачається із прецедентної практики Європейського суду з прав людини, при оцінці доказів він керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (див. п. 40 рішення у справі № 34006/06 від 25 лютого 2016 року «Зякун проти України», п. 54 рішення у справі № 75520/01 від 06 грудня 2007 року «Козинець проти України», п. 33 рішення у справі № 17969/09 від 10 грудня 2015 року «Тихонов проти України»).
		В справі «Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 року (п.146) Європейський Суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного. (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).
		За змістом ст.62 Конституції Українипід час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
		Судом було вжито передбачені законом заходи для допиту усіх свідків, зазначених стороною обвинувачення та дослідження усіх письмових доказів по справі.
		Інших доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.366 ч.1, ч. 2, ч.3 ст.191 КК Українистороною обвинувачення не надано, клопотань про допит інших свідків та дослідження інших доказів сторона обвинувачення не заявила.
		Суд звертає увагу, що під час судового засідання стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення передбаченого ст.366 ч.1, ч. 2, ч.3 ст.191 КК України, а покладені в основу обвинувачення докази не лише не доводять факт того, що в діях ОСОБА_4 є склад даних кримінальних правопорушень, а й в сукупності із показаннями свідків та письмових доказів спростовують доводи обвинувачення.
		Слід також зазначити, що в п. 42 рішення в справі «Луценко проти України» від 18.12.2008 року N 30663/04, Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює будь-яких норм стосовно допустимості доказів як таких, що передусім є питанням, яке регулюється національним законодавством (див., зокрема, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland), від 12 липня 1988 року, серія A, N 140, п. 46, та рішення у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» (Teixeira de Castro v. Portugal), від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, п. 34). Отже, завдання Суду не полягає у принциповому визначенні того, чи можуть певні види доказів, включаючи показання обвинуваченого, відсутнього в суді, бути допустимими або був чи ні заявник справді винним. Питання, на яке Суд має дати відповідь, полягає в тому, чи було справедливим все відповідне провадження в цілому, включаючи спосіб, в який було отримано докази (див., зокрема, рішення у справі «Яллох проти Німеччини» (Jalloh v. Germany) [GC], заява N 54810/00, п. 95, ECHR 2006).
		Згідно до ч. 2 ст.17 КПК Україниніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. У відповідності до ч. 4 цієї статті усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.
		Згідно ізстаттею 368 КПК Українивстановлено, що суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити низку питань, до яких зокрема, віднесені питання, чи містять діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
		У відповідності зі ч. 3 ст.374КПК Україниу мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданоюформулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстав для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
		Підставою кримінальної відповідальності є склад кримінального правопорушення, тобто наявність всіх елементів, що становлять факт кримінального правопорушення (об`єкт, суб`єкт, об`єктивна й суб`єктивна сторона).
		У відповідності дост. 373 КПК України, виправдовувальний вирок постановляється за наявності однієї з таких підстав: не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		В рішенні від 21.07.2011 року у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають з співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту. Тобто, таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
		Зокрема стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.
		Згідно з роз`ясненнями, що містяться в п. 10постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування», неприпустимим є повернення справи на додаткове розслідування у випадках, коли немає доказів, які б підтверджували обвинувачення, і вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів. За таких обставин суд має витлумачити всі сумніви на користь підсудного і постановити виправдувальний вирок.
		Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
		Всебічно й повно дослідивши усі фактичні обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі в їх сукупності та взаємозв`язку, вживши усіх можливих, передбачених процесуальним законом заходів до їх встановлення в повному обсязі, перевіривши зібрані на досудовому слідстві докази, оцінивши кожний доказ окремо з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд вважає, що в ході судового розгляду стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом, наявність в діях ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2, 3 ст. 191 КК України та ч.1 ст. 366 КК України. 
		Керуючись принципом верховенства права, задекларованому уст. 8 Конституції України, ОСОБА_4 підлягає виправданню на підставі п.3 ч.1ст. 373 КПК Україниза недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
		Керуючись ст.ст.17, 84, 86, 223-245, 337, 357, 368,370,373,374, 337 КПК України,суд
		 
		УХВАЛИВ:
		ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 3 ст. 191 КК України та ч.1 ст. 366 КК України, на підставі п.3 ч.1ст. 373 КПК України за недоведеністю в діянні обвинуваченого складу кримінального правопорушення - виправдати.
		Вирок суду може бути оскаржений в апеляційному порядку до Запорізького Апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Ленінський районний суд м. Запоріжжя протягом тридцяти днів з дня його проголошення. 
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
		 
		Суддя     ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...