Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 751/8355/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: 31.03.2020. Зареєстровано: 01.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2020.
Дата набрання законної сили: 31.03.2020
Номер судового провадження: 22-ц/4823/521/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
		 
		П О С Т А Н О В А
		іменем України
		 
		31 березня 2020 року м. Чернігів
		 
		Унікальний номер справи № 751/8355/19
		Головуючий у першій інстанції - Деркач О. Г.
		Апеляційне провадження № 22-ц/4823/521/20
		 
		ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
		головуючого-судді: Мамонової О.Є.,
		суддів: Бобрової І.О., Висоцької Н.В.,
		 
		учасники справи:
		позивач: ОСОБА_1 ,
		відповідач: Комунальне підприємство «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради,
		треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Чернігівська обласна рада, Управління комунального майна Чернігівської обласної ради,
		 
		розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 20 січня 2020 року (ухвалене о 15:57, повний текст рішення складено 27 січня 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
		 
		                                      У С Т А Н О В И В:
		 
		08 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради (далі по тексту - КП «ЧМБТІ»), в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2017 по 02.05.2019 включно у сумі 176 594 грн та судові витрати.
		Позов обґрунтовувала тим, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.05.2019, яке набрало законної сили 30.09.2019, її позов до Чернігівської обласної ради задоволено частково, визнано незаконним та скасовано рішення Чернігівської обласної ради від 07.12.2017 про її звільнення з посади начальника КП «ЧМБТІ» та поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника КП «ЧМБТІ» з 07.12.2017. У задоволенні вимог до Чернігівської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу даним рішенням було відмовлено у зв`язку із тим, що остання не є належним відповідачем, так як заробітна плата виплачувалась за місцем роботи позивачки КП «ЧМБТІ». Станом на дату звернення до суду відповідач не виплатив позивачці у добровільному порядку належної їй заробітної плати,  у зв`язку з чим на користь останньої підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.
		 
		Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 20 січня 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з КП «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2017 по 02.05.2019 в сумі 176 594 грн (обов`язкові платежі з даної суми не утримувалися) та на користь держави судовий збір в сумі 1 765,94 грн.
		 
		В апеляційній скарзі КП «ЧМБТІ» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог  ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом  норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
		Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що позивачка звернулась до суду із пропуском встановленого ст. 233 КЗпП України тримісячного строку, який має обраховуватись з моменту звільнення останньої, тобто з 07.12.2017. Звернувшись до суду з даним позовом клопотань про поновлення пропущеного строку позивачкою не заявлялось, на наявність поважних причин пропуску цього строку вона не посилалась.
		Відповідач вказує, що суд першої інстанції помилково ототожнив даний спір із спором про виплату заробітної плати й відповідно незаконно визначив можливість звернення  позивача з вимогою про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу без обмеження будь-яким строком.  
		 
		У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Зазначає, що рішення суду у справі № 750/14127/17 в частині поновлення її на посаді начальника КП «ЧМБТІ» з 07.12.2017, набрало законної сили лише 30.09.2019, після його перегляду Чернігівським апеляційним судом, саме воно і стало підставою для звернення до суду з цим позовом. 
		Вказує, що нею не подавалось клопотання про поновлення строку для звернення до суду з позовом, оскільки під час його підготовки вона керувалась висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.07.2018 у справі №552/3404/17, за якими вимога про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненого працівника є спором про оплату праці, тому при його вирішенні підлягають застосуванню положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Разом з тим, в апеляційній скарзі заявник посилається на протилежні висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.10.2019 у справі №369/10046/18. 
		Позивачка вважає, що розбіжності в практиці Верховного Суду, на які посилаються учасники в цій справі окремо один від одного, зокрема, в частині визначення понять «заробітна плата». «строк звернення до суду», не можуть слугувати підставою для скасування законного та справедливого по суті оскаржуваного рішення суду, оскільки останнім з урахуванням обставин справи повністю дотримано положення ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 8, 129 Конституції України та ст. 10 ЦПК України.
		 
		Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, врахувавши доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
		Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. 
		Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
		 
		Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка звернулась з позовом до належного відповідача - КП «ЧМБТІ» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і, з огляду на положення ст. 235 КЗпП України, дані вимоги є обґрунтованими, оскільки у зв`язку з незаконним звільненням і в подальшому, поновленні на посаді, позивачка набуває беззаперечне право на отримання сум середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до моменту поновлення на посаді. 
		 
		З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
		 
		Судом у справі встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.05.2019 (справа № 750/14127/17), залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 30.09.2019, позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано рішення Чернігівської обласної ради № 62-11/VII від 07.12.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника КП «ЧМБТІ» Чернігівської обласної ради».
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника КП «ЧМБТІ» Чернігівської обласної ради з 07.12.2017.
		Стягнуто з Чернігівської обласної ради на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2 000 грн та 1 280 грн у повернення сплачених судових витрат.
		Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
		У задоволенні вимог ОСОБА_1 до Чернігівської обласної ради про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено, оскільки заробітна плата позивачці виплачувалася за місцем її роботи  КП «ЧМБТІ» (а.с. 4-22, 24-26).
		08.11.2019 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до КП «ЧМБТІ» про стягнення середнього заробітку  за час вимушеного прогулу за період з 08.12.2017 по 02.05.2019 включно в сумі 176 594 грн, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати - 506 грн. Рішення суду першої інстанції в частині стягнутого розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного відповідно до розрахунку позивачки, відповідачем не оскаржується.
		 
		Частиною другою ст. 235 КЗПП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		Відповідно до частини першої ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		 
		Таким чином, враховуючи преюдиційне значення рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.05.2019, яким встановлено незаконність  звільнення позивачки та поновлено останню на посаді, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
		 
		Відступаючи від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постанові від 25.07.2018 у справі №761/22614/16-ц (провадження № 61-8620св18), Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.10.2019, справа № 369/10046/18 (провадження № 61-9664сво19) виклав наступну позицію.
		Частиною першою ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
		За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
		Правова природа строку звернення до суду дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого особа може звернутися до суду з позовом, обумовлена передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.
		Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися встановлених законом правил при прийнятті процесуальних рішень.
		Згідно із ч. 1 ст. 3 та ст. 4 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
		Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
		Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
		У Рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
		Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
		Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
		Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
		Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
		Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
		Трудовий договір повинен укладатись, як правило, у письмовій формі (ч. 1 ст. 24 КЗпП України) або оформлюватись наказом чи розпорядженням роботодавця (ч. 3 ст. 24 КЗпП України).
		Припинення та розірвання трудового договору пов`язано зі звільненням працівника.
		З огляду на зазначене, якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу.
		Ураховуючи викладене, виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України) не є різновидом оплати праці та елементом структури заробітної плати.
		Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час вимушеного прогулу не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу обмежується трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
		З положень ст. 235 КЗпП України витікає, що вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі.
		Як зазначалось вище незаконність звільнення позивачки встановлено рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 02.05.2019, яке в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущено до негайного виконання,  та залишено без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 30.09.2019.
		Зважаючи на похідний характер вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу від вимоги про поновлення на роботі, а також на те, що такі вимоги заявлені ОСОБА_1 до КП «ЧМБТІ», яке участі у справі №750/14127/17 не брало, а судовим рішенням, ухваленим у даній справі, встановлено, що заробітна плата виплачувалась саме КП «ЧМБТІ»,  тримісячний строк звернення до суду з даним позовом слід обраховувати саме з 30.09.2019 - дати набрання вказаним судовим рішенням законної сили.
		Отже, звернувшись до суду з даним позовом 08.11.2019 позивачка не пропустила строк позовної давності, встановлений ч. 1 ст. 233 КЗпП України.
		Враховуючи викладене, позиція відповідача про те, що обраховувати тримісячний строк звернення до суду необхідно з дати звільнення ОСОБА_1 , а саме з 17.12.2017, а тому позивачка пропустила встановлений ст. 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду, є помилковою.
		 
		Таким чином, висновок суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтується на вимогах закону, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги КП «ЧМБТІ» без задоволення, а рішення районного суду - без змін.
		Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,
		 
		                                     П О С Т А Н О В И В:
		 
		Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Чернігівське міжміське бюро технічної інвентаризації» Чернігівської обласної ради - залишити без задоволення.
		Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 20 січня 2020 року - залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
		 
		Головуюча                                           Судді:

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...