Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 295/9199/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 01.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 01.04.2020.
Дата набрання законної сили: 30.03.2020
Номер судового провадження: 61-22694ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова  
		Іменем  України
		 
		30 березня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 295/9199/18-ц
		 
		провадження № 61-22694св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І., 
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Державне підприємство обслуговування повітряного руху України,
		треті особи: Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи: Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди                              за касаційною скаргою Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на рішення Богунського районного суду                              м. Житомира від 25 червня 2019 року у складі судді Чішман Л. М.та постанову Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року                у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Талько О. Б., Коломієць О. С., 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		1.    Описова частина 
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У липні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи: Первинна профспілкова організація «Інженерно-технічних фахівців» (далі - ППО «ІТФ»), Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.  
		 
		Позовна заява мотивована тим, що з 19 серпня 2015 року він працював на посаді головного радника директора з питань виробництва Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. Він є головою Ради Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, яка               є виборним постійно діючим органом колективного самоврядування, утворена відповідно до чинного законодавства України і статуту Державного підприємства обслуговування повітряного руху України                       з метою реалізації трудовим колективом підприємства повноважень щодо участі в управлінні підприємством. Конференція трудового колективу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України                      21 грудня 2017 року висловила недовіру керівництву підприємства                        та довела цю інформацію до вищих державних органів. 
		Наказом підприємства від 20 лютого 2018 року № 150/о до нього застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді догани, правомірність якого оскаржена у судовому порядку. Відповідачем в особі т.в.о. директора Доценко О. А. 05 квітня 2018 року йому було надано окреме доручення щодо надання аналізу проведеної роботи з терміном виконання доручення                  до 11 квітня 2018 року. З проханням деталізації окремого доручення він                10 квітня 2018 року звернувся із службовою запискою. Через відсутність відповіді на його службову записку він на виконання окремого доручення   12 квітня 2018 року подав на реєстрацію службову записку від 11 квітня 2018 року № 2.2-10/1-170. 
		Листом від 12 квітня 2018 року начальник департаменту персоналу підприємства звернулася до голови ППО «ІТФ» з проханням надати згоду на притягнення його до дисциплінарної відповідальності за невиконання окремого доручення, але у листі не було зазначено виду дисциплінарного стягнення та підписаний він був не директором підприємства. Начальник відділу документообігу підприємства доповідною запискою від 13 квітня 2018 року надала директору підприємства суперечливу інформацією про те, що на виконання окремого доручення радник директора надав необхідну інформацію службовою запискою від 10 квітня 2018 року, а від головного радника директора з питань виробництва станом на 12 квітня 2018 року не надходило жодної інформації про виконання окремого доручення. Визначившись із видом дисциплінарного стягнення, роботодавець листом від 19 квітня 2018 року звернувся до профспілкової організації про надання згоди на оголошення йому догани. 21 травня 2018 року він отримав попередження від 14 травня 2018 року про скорочення посади головного радника директора з питань виробництва групи радників департаменту персоналу Державного підприємства обслуговування повітряного руху Україниз 13 липня 2018 року та одночасно до профспілкової організації було спрямовано службову записку, згідно з якою вид дисциплінарного стягнення змінено з догани на звільнення з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		30 травня 2018 року ППО «ІТФ» повідомило директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України про відмову                       в наданні згоди на його звільнення. 
		Після виходу на роботу з лікарняного 25 червня 2018 року його було ознайомлено з наказами від 11 червня 2018 року № 495/о, яким його звільнено з 14 червня 2018 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України та від 18 червня 2018 року № 524/о, яким дату звільнення змінено на 18 червня 2018 року. 
		ОСОБА_1 вважав вищезазначені накази незаконними, оскільки профспілкова організація не надала згоди на його звільнення. Крім того, він, як голова Ради Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, може бути звільнений лише за згодою Ради підприємства, однак звернень роботодавця про надання згоди на його звільнення до Ради                  не надходило. 
		Протоколом конференції трудового колективу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 25 травня 2018 року йому доручено представляти інтереси трудового колективу в колективному спорі з Міністерством інфраструктури України, а тому його звільнення суперечить положенням статті 14 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». 
		В обґрунтування моральної шкоди та її розміру позивач зазначав, що за час роботи на Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України до нього жодного разу не застосовувалося дисциплінарного стягнення, а за свою бездоганну роботу він отримував лише державні нагороди, почесні грамоти і звання. Наразі йому 58 років і стан його здоров`я за останній рік суттєво погіршився, діагностували цукровий діабет. У зв`язку з його незаконним звільненням за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України він втратив гарантії, передбачені колективним              договором, - право на вихідну допомогу, а запис у трудовій книжці про звільнення з ініціативи роботодавця перешкоджає працевлаштуватися на нову роботу. Він вимушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя, лікування, відновлення нормальних життєвих зв`язків.  
		Ураховуючи викладене,  ОСОБА_1 просив суд визнати незаконними                 та скасувати накази: від 11 червня 2018 року № 495/о про застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення та від 18 червня 2018 року № 524/о «По особовому складу»; поновити його на посаді головного радника директора з питань виробництва Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 18 червня 2018 року; стягнути             з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 18 червня 2018 року по день ухвалення судового рішення                   у справі, та 100 000 грн на відшкодування моральної шкоди, вирішити питання розподілу судових витрат.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2019 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи: ППО «ІТФ», Всеукраїнська профспілка «Федерація профспілок авіапрацівників радіолокації, радіонавігації і зв`язку України», про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
		Позов  ОСОБА_1  задоволено частково.
		Визнано незаконним та скасовано наказ Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 11 червня 2018 року № 495/о про застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення.
		Скасовано наказ від 18 червня 2018 року № 524/о по особовому складу.
		Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного радника директора з питань виробництва Державного підприємства обслуговування повітряного руху України з 18 червня 2018 року.
		Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 червня 2018 року до 25 червня 2019 року в розмірі 981 897,90 грн.
		Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
		Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 30,00 грн на відшкодування судового збору та 10 000,00 грн на відшкодування витрат на правову допомогу.
		Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 762,00 грн.
		Стягнуто з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь держави судовий збір у розмірі 11 355,78 грн.
		Додатковим рішенням Богунського районного суду м. Житомира                        від 25 червня 2019 року допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі.
		 
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач незаконнно,              з порушенням норм трудового законодавства, застосував до  ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення. Наказ від 11 червня                   2018 року № 495/о не містить відомостей, які саме пункти правил внутрішнього трудового розпорядку не виконав позивач, не надано суду відомостей про те, що позивач ознайомлений з вказаними правилами, не зазначено, які саме пункти посадової інструкції порушив позивач. Відповідач у порушення вимог статті 149 КЗпП України не враховав попередню працю  ОСОБА_1 , ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок. Відсутні докази й того, що відповідач вимагав у позивача пояснення вчинення порушення, а останній відмовився надавати такі пояснення. Крім того, підприємством не враховано обгрунтований та мотивований висновок профспілкової організації, яка відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 . 
		Визначивши відповідно до постанови Кабінету Міністрів України                            від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» середньоденну заробітну плату, суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.  
		Також, враховуючи вимоги справедливості, беручи до уваги характер                   та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, витрачені позивачем для захисту його прав, суд стягнув 3 000,00 грн                       на відшкодування моральної шкоди.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Житомирського апеляційного суду від 06 листопада 2019 року апеляційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задоволено частково.
		Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2019 року  в частині стягнення з Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на користь ОСОБА_1 10 000 грн                                 на відшкодування витрат на правничу допомогу скасовано.
		У решті судове рішення залишено без змін.
		 
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідачем (роботодавцем) не доведено систематичного невиконання ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків, покладених на нього Правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією, тобто не доведено законних підстав для звільнення позивача на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. 
		Рішення профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору апеляційний суд вважає обґрунтованим.
		Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначив, що матеріали справи не містять доказів документального підтвердження витрат позивача на правничу допомогу, що є підставою для відмови в її стягненні на його користь                у повному обсязі.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги 
		 
		У грудні 2019 року Державне підприємство обслуговування повітряного руху України подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .   
		 
		Інші учасники справи судові рішення не оскаржили.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу                                 № 295/9199/18 -ц з Богунського районного суду м. Житомира.
		Надіслано учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено їм право подати відзив на касаційну скаргу.
		 
		У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що доводи суду, що ОСОБА_1 було звільнено без згоди Ради підприємства є не доцільними та необґрунтованими, оскільки рішення щодо складу ради на чолі з головою оскаржується у Бориспільському міськрайонному суді Київської області, тому Рада підприємства на час звільнення ОСОБА_1 була неправомочною приймати будь-які рішення, у тому числі, що стосуються звільнення позивача. 
		Щодо твердження суду апеляційної інстанції про те, що роботодавцем не доведено систематичного невиконання ОСОБА_1 посадових обов`язків і посилання на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2019 року, яким визнано незаконним та скасовано наказ від 20 лютого 2018 року № 150/о про оголошення позивачу догани, то суд не врахував, що наразі подана касаційна скаргу на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня                2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 жовтня                  2019 року у справі № 359/4622/18-ц. 
		Крім того, факт несвоєчасного виконання ОСОБА_1 окремого доручення підтверджується і наданою в матеріали справи службовою запискою начальника відділу документообігу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України ОСОБА_2 . від 16 квітня             2018 року №1-31-117, у якій зазначено про те, що службові записки про виконання окремого доручення були подані ОСОБА_1 несвоєчасно,             а саме 13 квітня 2018 року, однак були зареєстровані заднім числом                       11 квітня 2018 року, тобто лише 10 квітня 2018 року позивач приступив до виконання окремого доручення, тому фізично не міг виконати його якісно та своєчасно в термін до 11 квітня 2018 року як того вимагали посадова інструкція та Правила внутрішнього трудового розпорядку.
		Також судами не було надано належної правової оцінки тому факту, що ППО «ІТФ» не надано згоду на звільнення ОСОБА_1 , зокрема з тієї причини, що начальник департаменту персоналу  ОСОБА_3 не мала необхідних повноважень на звернення до профспілкового органу для надання згоди на звільнення. При цьому, враховуючи відсутність правового обгрунтування ненадання профспілкою згоди на притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, відповідачем на законних підставах прийнято рішення про звільнення його без згоди профспілки.
		 
		Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу 
		 
		У березні 2020 року представник ОСОБА_1 - адвокат Клименко К. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції у не скасованій частині та постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
		 
		2.    Мотивувальна частина 
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Касаційна скарга Державного підприємства обслуговування повітряного руху України задоволенню не підлягає.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
		 
		Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
		Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
		 
		Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений             у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необгрунтованої відмови                    у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння                             у збереженні роботи.
		 
		Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.
		 
		Тлумачення наведених норм права свідчить про те, що при звільненні працівника за систематичне порушення трудової дисципліни, необхідною його умовою є вчинення працівником конкретного дисциплінарного проступку, тобто невиконання або неналежного виконання трудових обов`язків, що носило систематичний характер і за попереднє порушення трудової дисципліни до такої особи застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, які не втратили юридичної сили.
		 
		До юридичних фактів, які підлягають встановленню при вирішенні спору про законність звільнення з вказаних підстав, відноситься, зокрема, чи мав місце дисциплінарний проступок, чи мали місце і є чинними раніше застосовані до працівника заходи дисциплінарного або громадського стягнення за порушення трудової дисципліни відповідно до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минулого не більше одного року.
		 
		Судами установлено, що з 20 серпня 2015 року  ОСОБА_1 працював на посаді головного радника директора з питань виробництва Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (а. с. 29, 51, т. 1).
		 
		Наказом т.в.о. директора Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 11 червня 2018 року № 495/о «Про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення» у зв`язку з систематичним невиконанням обов`язків, передбачених Правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією головного радника директора                    з питань виробництва, використанням службового автомобіля в неробочий час для особистих поїздок, не пов`язаних з виробничими потребами (наказ про застосування дисциплінарного стягнення від 20 лютого 2018 року                   № 150/о), невиконання окремого доручення від 05 квітня 2018 року № 22 «Про надання звіту стосовно проведеної роботи» ОСОБА_1 14 червня 2018 року звільнений з посади головного радника директора з питань виробництва групи радників департаменту персоналу на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 157-158, т. 1). 
		 
		Наказом в.о. заступника директора з адміністративно-господарських питань Державного підприємства обслуговування повітряного руху України від 18 червня 2018 року № 524/о «З особового складу» у зв`язку з хворобою ОСОБА_1 з 29 травня 2018 року до 15 червня 2018 року внесені зміни до наказу від 11 червня 2018 року № 495/о, а саме: пункт перший викладено в новій редакції: «Звільнити ОСОБА_1 , головного радника директора                  з питань виробництва групи радників департаменту персоналу, 18 червня 2018 року на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України»                   (а. с. 159, т. 1).
		 
		Підставою для розірвання трудового договору за на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України є систематичне невиконання працівником трудових обов`язків. 
		 
		У пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами) судам роз`яснено, що за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. 
		У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняття достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.
		 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області                    від 06 травня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, зокрема, наказ від 20 лютого 2018 року № 150/о, яким головному раднику директора з питань виробництва ОСОБА_1 була оголошена догана, визнано незаконним та скасовано.
		 
		Обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини (частина четверта статті 82 ЦПК України).
		 
		Посилання у касаційній скарзі на оскарження рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 06 травня 2019 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 жовтня 2019 року, якими визнано незаконним та скасовано наказ від 20 лютого 2018 року № 150/о про оголошення позивачу догани не спростовують додержання судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень, оскільки вказані судові рішення набрали законної сили.
		 
		Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обгрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено систематичного невиконання              ОСОБА_1 своїх трудових обов`язків, покладених на нього Правилами внутрішнього трудового розпорядку та посадовою інструкцією.
		 
		Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. 
		За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. 
		При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.
		 
		Отже, перед застосуванням до  ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення відповідач зобов`язаний був отримати від нього письмові пояснення, урахувати ступінь тяжкості вчиненого проступку та попередню роботу працівника, однак відповідачем зазначені вимоги трудового законодавства не дотримано.
		 
		Відповідно до частини сьомої статті 43 КЗпП України та частини шостої статті 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору з працівником має бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
		 
		За змістом зазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.
		 
		Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновок профспілкової організації, яка відмовила у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 , дійшли висновку, що він є обгрунтованим та мотивованим, тому звільнення позивача відбулось з порушенням вимог трудового законодавства                     (а. с. 104, т. 1).
		 
		Відповідно до частин першої, другої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. 
		При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
		 
		У статті 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
		 
		Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей  89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову  ОСОБА_1 ,  оскільки відповідачами порушено його трудові права. 
		 
		Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що позов ОСОБА_1 ґрунтується на вимогах закону. 
		 
		Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються                           з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
		 
		Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. 
		 
		Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 402, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Державного підприємства обслуговування повітряного руху України залишити без задоволення.
		 
		Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 червня 2019 року            у нескасованій частині та постанову Житомирського апеляційного суду                 від 06 листопада 2019 року залишити без змін.  
		 
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту                     її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Судді:                                                                                               Д. Д. Луспеник
		І. А. Воробйова 
		Б. І. Гулько

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...