Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 540/662/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 01.04.2020. Зареєстровано: 01.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 02.04.2020.
Дата набрання законної сили: 31.03.2020
Номер судового провадження: 854/9047/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		   
		 
		П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		 
		 
		_____________________________________________________________________________
		П О С Т А Н О В А
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		 
		31 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 540/662/19Головуючий в 1 інстанції: Хом`якова В.В.
		П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
		судді-доповідача Домусчі С.Д..
		суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
		розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного Фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення сум недоплаченої пенсії, відшкодування моральної шкоди, -
		В С Т А Н О В И В:
		01.04.2019 року позивач, ОСОБА_1 , звернувся з позовом до Пенсійного фонду України, в якому, з урахуванням заяви про уточнення та збільшення позовних вимог, просив суд:
		- відновити порушені права позивача, як жертви від зловживання владою, згідно з положеннями п. 18 Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою та визнати незаконними дії відповідача щодо виплати пенсії всупереч вимогам статті 46 Конституції України;
		- зобов`язати Пенсійний Фонд України відновити порушені права; виконати норми ст.ст.1, 3, 8,19, 22, 46, 48 Конституції України, Закону України № 2148 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», Закону України «Про Державний бюджет України на 2017» (яким встановлено прожитковий мінімум 1452 грн. і виплатити пенсію позивачу не нижче розміру ст. 46 Конституції), Законів України  про Державний бюджет України на 2018, 2019 роки, ст.ст. 1, 49 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», Постанову КМ України від 20.02.2019 № 124, пунктом 3 якої зобов`язано Пенсійний Фонд України встановити доплату до пенсії тим особам, які отримують пенсію в розмірі прожиткового мінімуму,
		- стягнути з Пенсійного Фонду України недоплачені суми підвищення пенсії 12559,06 грн., встановлені Законом України № 2148 за весь період, Законами про Державний бюджет України на 2017, 2018, 2019 рр., в тому числі за січень-вересень 2017 року недоплачену суму 4461,8 грн.; за період жовтень-грудень 2017 року недоплачену суму 872,16 грн.; за період січень-грудень 2018 року неоплачену суму 3688,56 грн.; за січень-травень 2019 року недоплачену суму  1126,40 грн., та стягнути суму 2410,14 грн. як разову доплату за  Законом України № 2148,
		- стягнути з Пенсійного Фонду України недоплачену суму 1200 грн., як разову виплату за Постановою КМУ № 124 від 20.02.2019 року; 
		- стягнути з Пенсійного Фонду України суму 47654,77 грн. недоплати внаслідок не проведення належного перерахунку пенсії, незастосування коефіцієнту страхового стажу 1,35 відповідно до Закону України «Про державний бюджет» з 01.10.2008 року, недоплату за період  2017 - 2019роки, 
		- стягнути з Пенсійного Фонду України 30000 грн. у відшкодування моральної шкоди за нанесені приниження, знущання, страждання, моральні переживання від нелюдських умов життя, які створив відповідач позивачу.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Пенсійний Фонд України, своїми діями/бездіяльністю грубо порушив норми ст. ст. 1, 3, 8, 22, 46, 64 Конституції України, Законів України і публічно озвучених Урядом нормативних актів. Після вступу в дію Закону № 2148, замість встановленого мінімального розміру у 1452 грн./міс. відповідач виплачує позивачу пенсію у розмірі 865,82 грн., що є нижчим від прожиткового мінімуму.  Пенсійний Фонд України не виконує постанову про виплату 65-річним пенсії не нижче 1669,20 грн. (40% мінімальної заробітної плати) та рішення, прийняте на нараді в ПФУ за участі і обіцянки Президента з Прем`єром, не виплачує обіцяні 1200 грн. Позивач звернув увагу на те, що Пенсійний Фонд України вдався до внесення неправдивих даних до офіційного документу і заявив, що ОСОБА_1 щомісяця отримує 1082,28 грн., що є абсолютною неправдою, не доказаною жодним письмовим доказом, бо позивач ніколи не отримував пенсії в сумі 1082,28 грн. Також, позивач зазначив, що Пенсійний Фонд України в особі ОСОБА_2 зазначає неправду, що нібито ОСОБА_1 є працюючим пенсіонером і через це пенсійним органом перерахунок пенсії йому не здійснювався. На думку позивача, вказана інформація є абсолютно неправдивою та спростовується копією трудової книжки із записом про звільнення із виходом на пенсію, завіреною печаткою Пенсійного Фонду України. Вважаючи, що Пенсійним Фондом України штучно створено загрозу життю і здоров`ю позивача, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав, та просить відшкодувати спричинену йому моральну шкоду в розмірі 30  000 грн., за нанесені приниження, страждання, моральні переживання від нелюдських умов життя.
		          Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 .
		Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відновити порушення права або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
		В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначив, що він двічі звертався до Пенсійного Фонду України щодо відновлення порушених прав, але жодного разу не отримав, а ні відповіді, а ні вжиття заходів на відновлення порушених прав.
		На думку апелянта, суд першої інстанції  із самого початку розгляду справи  став на бік відповідача, не задовольнивши жодного клопотання позивача, відмовився захищати  права позивача у спосіб встановлений Конституцією України.
		Так, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не перевірив правомірності рішення Пенсійного Фонду України щодо виплати позивачу пенсії в розмірі меншому ніж прожитковий мінімум, погодившись при цьому, що фактично виплачена позивачу пенсія  є дійсно меншою ніж  прожитковий мінімум, встановлений для непрацездатних осіб.
		Також, на думку апелянта суд першої інстанції не дослідив обставин штучного створення загрози життю та здоров`ю позивача, і не надав цим обставинам належного правової оцінки, що є порушенням норм процесуального права.
		Зазначив апелянт і про те, що ухвалюючи рішення від 10.10.2019 року суд першої інстанції не використав свої повноваження щодо перевірки та дослідження  фактичних обставин справи, оскільки позовні вимоги були заявлені до належного відповідача - Пенсійного Фонду України, який не виконує свої обов`язки та який не надав жодного доказу розгляду звернення позивача  та вжиття заходів на усунення існуючих порушень прав позивача.
		Зазначаючи про необґрунтованість оскаржуваного рішення апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив докази, надані позивачем, та не розглянув клопотань і заяв позивача, що на думку апелянта має зробити апеляційний суд. При цьому апелянт посилається на  судове рішення апеляційного суду Херсонської області від 03.09.2015 року у цивільній справі № 668/168/15-ц, яким управлінню Пенсійного фонду України в м. Херсоні було відмовлено у задоволені позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 надміру виплаченої пенсії за період з 18.11.2013 року 30.09.2014 року.
		Вважає апелянт, що суд першої інстанції належним чином не дослідив  того факту, що відповідач необґрунтовано не виплатив позивачу одноразової доплати до пенсії в сумі 2410,17 грн., яка була передбачена Постановою КМУ № 124.
		Апелянт зазначає і про суперечливість висновків суду першої інстанції один одному, оскільки суд першої інстанції формально віднісся до розгляду справи.
		Відповідач,  у відзиві на апеляційну скаргу посилався на доводи, що узгоджуються з висновками, викладеними в рішенні суду першої інстанції, у зв`язку з чим, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
		Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
		Суд встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пенсійного посвідчення серія НОМЕР_1 перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримує пенсію за віком з 18.11.2013 року (а.с. 63). 
		Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 19.11.2013 р. про призначення (перерахунок) пенсії № 380/05, останньому призначена пенсія за віком, як працюючому пенсіонеру (а.с. 64). Згідно протоколу №9480 від 19.11.2013 року про призначення пенсії загальний страховий стаж складає 36 років 10 місяців 28 днів (а.с. 63).
		Розмір нарахованої та виплаченої пенсії позивачу складав за період з моменту призначення до вересня 2014 року включно 2618 грн. 78 коп. (а.с. 52, 63).
		Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2016 року у справі № 667/2321/15-а (ЄДРСР № 57361066), якою залишена без змін постанова Комсомольського районного суду м. Херсона від 08.12.2015 року, встановлений факт того, що згідно з актом № 1605 від 23.10.2014 року про результати перевірки достовірності видачі ОСОБА_1 довідки про заробітну плату від 17.10.2013 року №56/1-13, відповідачем - управлінням Пенсійного фонду України  в м. Херсоні, з відома керівника ТОВ ВТФ «РВік», яким є сам позивач - ОСОБА_1 , проведена перевірка довідки про заробітну плату за період з квітня 1994 року по червень 2000 року. Перевіркою встановлено невідповідність відомостей по нарахуванню заробітної плати, які надані ОСОБА_1 , вимогам Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, а саме, їх було не пронумеровано, не прошнуровано, печаткою не завірено, грошова одиниця не зазначена. Також встановлена невідповідність даних довідки від 17.10.2013 р. індивідуальним даним про застраховану особу за період з 1998 року по 2000 роки. Зокрема, згідно інформації щодо нарахованого юридичними особами та фізичними особами-підприємцями фонду оплати праці найманих працівників суми заробітку зазначені у вказаній довідці перевищують загальний фонд оплати праці ТОВ «РВік»: за травень 1997 року фонд оплати праці становив 500 грн., а сума заробітку позивача по довідці 507 грн., крім того, у наданих для перевірки відомостях за цей період значиться 5 працівників; за червень 1997 року фонд оплати праці 500 грн., а сума заробітку позивача по довідці 630,70 грн. за цей період значиться 5 працівників; за травень 2000 року фонд оплати праці становить 219,58 грн., а сума заробітку позивача по довідці 433 грн., за цей період значиться 2 працівника. 
		Також апеляційним судом у справі № 667/2321/15-а встановлено, що 24.10.2014р. з метою проведення зустрічної перевірки достовірності видачі ОСОБА_1 довідки від 17.10.2013р. про заробітну плату, здійснено вихід за юридичною адресою ТОВ «Виробничо-технічна фірма «РВік Л.Т.Д» та домашньою адресою позивача, який є директором зазначеної фірми. За результатами перевірки працівниками ПФУ у м. Херсоні складений акт № 6 про відсутність ТОВ "Виробничо-технічна фірма «РВік Л.Т.Д" за вказаною адресою та ОСОБА_1 за місцем реєстрації, оскільки будинок знаходиться в аварійному стані, без вікон та даху.
		На підставі викладеного управлінням ПФУ в м. Херсоні прийнято розпорядження №199107, про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.10.2014 року, яка обчислена, виходячи лише із заробітку за весь період страхового стажу, починаючи з 01.07.2000 року за даними персоніфікованого обліку, та склала 949 грн. 
		24 жовтня 2014 року управління з координації та контролю за виплатою пенсій повідомило відповідача, що по особовому рахунку ОСОБА_1 виникла переплата за період з 18.11.2013 року по 30.09.2014 року в сумі 17 441,61 грн. (а.с.199).
		04.11.2014 року управлінням ПФУ в м. Херсоні видано розпорядження № 300 про утримання по 20% пенсії до повного відшкодування переплати пенсії позивача, про що повідомлено ОСОБА_1 .
		Відповідно до копії матеріалів пенсійної справи (а.с. 52, 65, 66, 67, 68, 69, 70, 73-74), у зв`язку із проведеним у жовтні 2014 року перерахунку пенсії, розмір пенсії позивача склав 957 грн. 28 коп. по серпень 2015 року включно, з 01.09.2015 - розмір пенсії становив 1082 грн. 28 коп., з 01.05.2016 - 1138 грн. 28 коп., з 01.12.2016 - 1255 грн. 28 коп., з 01.05.2017 - 1320 грн. 28 коп., з 01.10.2017  -  1461 грн. 75 коп. З 01.11.2017 розмір пенсії склав 1536 грн. 90 коп., і січня 2019 року - 1684 грн. 17 коп., з березня 2019 року - травень 2019 року - 1796 грн. 15 коп.
		Також, відповідно до зазначених матеріалів справи, враховуючи розпорядження №300 від 04.11.2014 року, при виплаті пенсії  починаючи з грудня 2014 року на користь ПФУ було утримано 20 % нарахованої пенсії, а тому  за період грудень 2014 року по серпень 2015 року позивачу, за вирахуванням   утриманих сум, було виплачено - 765 грн. 82 коп. пенсії щомісячно, за вересень 2015 року -  квітень 2016 року - 865 грн. 82 коп. пенсії щомісячно,  за травень  2016 року - листопад 2016 року 910 грн. 62 коп. щомісячно,   за грудень 2016 року - квітень 2017 року 1004 грн. 22 коп. щомісячно,за травень 2017 року -  вересень 2017 року - 1056,22 грн.,  в жовтні 2017 року виплачено 1169 грн. 40 коп. пенсії, за листопад 2017 року -  листопад 2028 року 1229 грн. 52 коп., грудень 208 року -  1229 грн. 88 коп.,  січень-лютий 2019 року 1347, 34 грн.,  з березня 2019 року - 1436 грн. 92 коп.
		Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 03.09.2015 року у справі №668/168/15-ц (ЄДРСР № 49786430) відмовлено у задоволенні позовних вимог управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні про стягнення з ОСОБА_1  надміру виплаченої пенсії в сумі 17441,61 грн. з 18.11.2013 року 30.09.2014 року. При цьому, відмовляючи у задоволенні позовних вимог пенсійного органу, апеляційний суд Херсонської області виходив з того, що на підставі розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні від 04.11.2014 року № 300  вже здійснюється утримання з ОСОБА_1 переплати пенсії в 20% до повного відшкодування, а тому стягнення суми надміру сплаченої пенсії є фактично подвійним стягненням. 
		Також, відповідно до матеріалів справи, 04.10.2017 року позивач подав скаргу до Пенсійного Фонду України (через Головне управління ПФУ в Херсонській області) (а.с. 10), в якій просив надати інформацію на запит від 04.09.2017, врахувати стаж більше 36 років, виконати ст. 46 Конституції та ст.ст. 28, 46 Закону № 1058, та виплатити пенсію, недоплачену  в сумі не нижче  прожиткового мінімуму.
		Позивач також подав скаргу на дії/бездіяльність управління ПФУ в Херсонській області від 21.09.2017 на адресу Пенсійного Фонду України (а.с. 9), в якій  зазначив, що  ГУ ПФУ в Херсонській області  впродовж 3-х років грубо порушує його права, незаконно виплачує пенсію в розмірі 1082 грн. 28 коп. при мінімальному розмірі пенсії 1312 грн.,  через незаконні відрахування розмір пенсії становить 865 грн., на звернення позивача ГУ ПФУ в Херсонській області дало відписку (№ 5895/06 від 08.09.2017), ігноруючи вимоги Закону № 1058, відомості трудової книжки, просив привести його розмір пенсії у відповідності до розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
		Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 08.11.2019 року у справі № 667/4633/15-а (ЄДРСР № 85552958), яке набрало законної сили 14.02.2020 року (ЄДРСР № 87593169), відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області  про визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області щодо не проведення вчасного перерахунку пенсії позивача згідно довідок 1987-1992 років, не відновлення виплати пенсії з листопада 2014 року та відмови повернути суму пенсії на виплату якої пенсіонер має право з листопада 2014 року; про зобов`язання відповідача Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області здійснити перерахунок пенсії позивачу згідно із ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі довідок за період 1987-1992 років, з проведенням індексації пенсії; про стягнення з відповідача - Головного управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області на користь позивача недоплаченої пенсію в сумі 17086 грн. 83 коп. за період з листопада 2014 року по лютий 2017 року та відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. 00 коп.
		Відмовляючи у задоволені позовних вимог у справі № 667/4633/15-а (ЄДРСР № 85552958) суд першої інстанції встановив правомірність дій працівників Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо вчасного нарахування та перерахування пенсії ОСОБА_1 на підставі його заяв, наданих відповідачу ГУ ПФУ в Херсонській області у передбаченому законом порядку та формі, з урахуванням трудового стажу 36 років 10 місяці 28 днів, який був визначений при призначення пенсії. Також, рішенням у справі  № 667/4633/15-а (ЄДРСР № 85552958) встановлений факт отримання ОСОБА_1 пенсії з 19.11.2013 року по теперішній час (час ухвалення судового рішення 08.11.2019 року) в розмірі, який  є не нижчим прожиткового мінімуму доходів громадян, встановленого для непрацездатних осіб.
		Вирішуючи спір у справі та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, у справі яка переглядається апеляційним судом № 540/662/19, суд першої інстанції виходив з того, що до залученого за ініціативою суду другого відповідача - Головного управління ПФУ в Херсонській області, позивач не заявляє в даній справі ніяких вимог, але фактично спірні правовідносини виникли саме між ОСОБА_1 та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області. В той час як Пенсійний Фонду України, відповідно до покладених на нього повноважень згідно із Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, не здійснює безпосередньо нарахування та виплату пенсій, а є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
		Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
		Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
		Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
		Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
		Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
		Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
		Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
		Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
		За приписами ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
		Відповідно до ст. 6 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV (надалі Закон №1058-IV), непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
		У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.
		Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком. 
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2013 рік» встановлено, що у 2013 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність становить  з 1 січня - 894 гривні, з 1 грудня - 949 гривень.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» встановлено, що у 2014 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність становить  з 1 січня - 949 гривень.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що   у 2015 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність становить  з 1 січня - 949 гривні, з 1 грудня - 1074 гривень.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2016 рік» встановлено, що   у 2016 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність становить  з 1 січня - 1074 гривні, з 1 травня  - 1130 гривень,  з 1 грудня - 1247 гривень.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» встановлено, що   у 2017 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність становить  з 1 січня - 1247 гривні, з 1 травня  - 1312 гривень,  з 1 грудня - 1762 гривень.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» встановлено, що   у 2018 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність становить  з 1 січня - 1373 гривні, з 1 липня - 1435 гривень,  з 1 грудня - 1497 гривень.
		Статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність становить з 1 січня - 1497 гривні, з 1 липня - 1564 гривень,  з 1 грудня - 1638 гривень.
		Матеріалами справи підтверджено та судовими рішеннями в інших справах, по яких  вирішувалися спори між ОСОБА_1 та територіальними органами Пенсійного Фонду України, встановлено, що з дня призначення ОСОБА_1 пенсії за віком її розмір  не є нижчим за законодавчо встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність.
		Фактичне отримання ОСОБА_1 сум пенсійних виплат у меншому розмірі ніж йому нараховані, пов`язано із виконанням рішення про утримання коштів в рахунок погашення заборгованості, яка виникла внаслідок надміру виплаченої пенсії через надання ОСОБА_1 недостовірної інформації щодо отримуваного ним доходу, який враховується при обчисленні розміру пенсії.  При цьому, апеляційний суд зазначає, що рішення - розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні (правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області) від  04.11.2014 року № 300 про утримання 20% пенсії до повного відшкодування переплати пенсії ОСОБА_1 , у встановленому законом порядку не скасоване..
		Посилання апелянта на рішення апеляційного суду Херсонської області від 03.09.2015 року у справі №668/168/15-ц (ЄДРСР № 49786430), яким відмовлено у задоволенні позовних вимог управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні про стягнення з ОСОБА_1  надміру виплаченої пенсії в сумі 17441,61 грн. за період з 18.11.2013 року 30.09.2014 року, апеляційний суд відхиляє оскільки у задоволені вказаного позову пенсійному органу було відмовлено через наявність чинного розпорядження управління Пенсійного фонду України в м. Херсоні від 04.11.2014 року №300 відповідно до якого здійснюються утримання з пенсії ОСОБА_1 . 
		За таких обставин, апеляційний суд вважає помилковими  доводи апелянта щодо отримання ним  пенсії в розмірі меншому ніж законодавчо встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність. 
		Згідно ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
		Органами управління Пенсійного фонду є правління та виконавча дирекція Пенсійного фонду (ч.2 ст. 59 Закону №1058-IV). Виконавча дирекція Пенсійного фонду є постійно діючим виконавчим органом, організовує та забезпечує виконання рішень правління, діє від імені Пенсійного фонду в межах та в порядку, що визначаються його статутом та Положенням про виконавчу дирекцію Пенсійного фонду, і підзвітна правлінню Пенсійного фонду.  Територіальними органами виконавчої дирекції Пенсійного фонду є головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, управління Пенсійного фонду в районах, містах, районах у містах. Головні управління та управління Пенсійного фонду є юридичними особами, мають самостійні кошториси, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Територіальні органи створюються і діють на підставі Положення про територіальні органи Пенсійного фонду, затвердженого правлінням Пенсійного фонду. (ч.2 ст. 63 Закону № 1058).
		Відповідно до п. 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.
		Пунктом 4 зазначеного Положення передбачено компетенцію Пенсійного фонду України відповідно до покладених на нього завдань. Зокрема, ПФУ: 
		-  узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові соціальної політики;  
		- здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування;  вивчає та аналізує ситуацію у сфері пенсійного забезпечення,  
		- організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо: забезпечення додержання підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, вимог актів законодавства про пенсійне забезпечення; здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування  та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством; стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством; надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством;
		- здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України;
		Пунктом 7 Положення встановлено, що  Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
		Спеціальних підрозділів, які безпосередньо призначають, перераховують та виплачують пенсію, в Пенсійному фонді України або його виконавчій дирекції не створено. 
		Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об`єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
		Вказаним Положенням передбачено, що головні управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань забезпечують : призначення (перерахунку) і виплати пенсій, стягнення у передбаченому законодавством порядку своєчасно не нарахованих та/або не сплачених сум страхових внесків та інших платежів; надання страхувальникам та застрахованим особам інформації, визначеної законодавством; забезпечують своєчасне і в повному обсязі фінансування пенсій та виплату пенсій,  та інших виплат, здійснюють контроль за додержанням вимог законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески) та інших платежів. Головні управління є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс та кошторис видатків. 
		Таким чином, заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги до Пенсійного Фонду України є такими, що заявлені до неналежного відповідача, а тому суд першої інстанції  правильно відмовив у задоволені позовних вимог заявлених безпосередньо до Пенсійного Фонду України. 
		Апеляційний суд, як і суд першої інстанції, відхиляє доводи  апелянта щодо не розгляду Пенсійним Фондом України звернень (скарг) ОСОБА_1 , оскільки  в межах  цієї справи ОСОБА_1 не заявляв позовних вимог до Пенсійного Фонду України щодо не розгляду його скарг, а в силу приписів ч. 5 ст. 208 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
		Також апеляційний суд відхиляє, як помилкові, доводи апелянта  стосовно того, що  пенсійні виплати, які апелянт фактично отримує після проведених відрахувань, не забезпечують право апелянта на соціальний захист на рівні, не нижче прожиткового мінімуму. При цьому апеляційний суд зазначає, що відрахування, які проводить територіальний пенсійний орган, є наслідок  дій самого позивача, який надав недостовірну інформацію щодо отриманого ним заробітку.
		Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції  про те, що  Держава взяла на себе зобов`язання створити альтернативні компенсаторні механізми забезпечення достатнього рівня життя за рахунок системи гарантування права на соціальний захист на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого законом, шляхом виплати додаткових соціальних допомог, надання безоплатно соціальних послуг, безоплатного або з істотною знижкою отримання права на медичне забезпечення та придбання лікарських засобів, компенсації соціальних витрат тощо, а тому оцінка не може ґрунтуватися лише на підході порівняння абсолютного значення розміру конкретної пенсійної виплати, оскільки в межах реалізації соціальних прав, особа користується і іншими видами допомоги від держави. Саме на виконання своїх зобов`язань у сфері соціального захисту на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, державою унормовано здійснення соціальних виплат на підставі Постанови КМУ №265 від 26.03.2008 року, Закону України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям» тощо. Отже, суд першої інстанції правильно зазначив, що апелянт має право звернутися до відповідного органу соціального захисту населення для отримання державної соціальної допомоги, яка б забезпечила рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого Законами про Державний бюджет України на відповідний рік.
		Відповідно до ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
		2. Ці дані встановлюються такими засобами:
		1) письмовими, речовими і електронними доказами;
		2) висновками експертів;
		3) показаннями свідків.
		Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
		Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
		Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
		Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
		Статтею 74 КАС України встановлено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
		Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
		Згідно із ст. 76 КАС України  достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
		Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
		У справах щодо застосування суб`єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення розміру заробітної плати тощо) у зв`язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою обов`язок доказування, що прийняті рішення, вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідомлення, покладається на відповідача.
		Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
		Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
		Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
		Статтею  78 КАС України визначені підстави звільнення від доказування.
		Так, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
		Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
		Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
		Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
		Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
		Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.
		Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом.
		Враховуючи зазначені норми процесуального права та відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, заявлені до відповідачів, враховуючи відсутність неправомірних дій чи бездіяльності з боку відповідачів, в межах цієї справи, а також фактичні обставини, встановлені стосовно ОСОБА_1 в ході розгляду інших справ, апеляційний суд  погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.  
		Доводи апеляційної скарги щодо упередженості суду першої інстанції не знайшли підтвердження при апеляційному перегляді справи.
		Доводи апелянта щодо не перевірки судом першої інстанції фактичних обставин справи, зокрема підстав фактичної виплати пенсії в розмірі меншому ніж нарахований розмір пенсії, не дослідження обставин штучного створення загрози життю та здоров`ю позивача, спростовуються мотивувальною частиною оскаржуваного рішення.
		Також апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не розгляду судом першої інстанції  заявлених позивачем клопотань та заяв, оскільки  таке посилання на порушення судом першої інстанції норм процесуального права є загальним, а апеляційна скарга не містить  відомостей  про те, які саме, на думку апелянта, клопотання та заяви не були розглянуті судом першої інстанції.
		Відхиляє апеляційний суд також доводи апеляційної скарги  щодо необґрунтованої невиплати одноразової доплати до пенсії в сумі 2410,17 грн., яка була передбачена Постановою КМУ № 124 від 20.02.2019 року, оскільки така доплата підлягає виплаті , за наявності, окрім іншого, такої ознаки, як отримання станом на 01.03.2019 року пенсії (з урахуванням передбачених законодавством надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат до пенсії), в розмірі, що не перевищує мінімального розміру пенсії за віком, встановленого частиною другою статті 28 Закону №1058-IV, тобто в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Станом на 01.03.2019 року прожитковий мінімум для осіб, які стратили працездатність встановлений  в сумі 1497 грн., в той час як позивачу пенсія нарахована в сумі 1796,15 грн. 
		Також, апеляційний суд зазначає, що при перегляді оскаржуваного рішення не встановлено суперечливості у висновках суду першої інстанції, на чому наполягав апелянт.
		Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
		Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
		Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду - без змін.
		Керуючись ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,  ч. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, суд - 
		П О С Т А Н О В И В:
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
		Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 540/662/19 -  залишити без змін.
		Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
		Повний текст судового рішення складений 01.04.2020 року.
		 
		 
		Головуючий суддя  Домусчі С.Д.Судді    Семенюк Г.В.    Шляхтицький О.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...