Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 310/1739/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори про недоговірні зобов`язання; Спори про відшкодування шкоди; Спори про відшкодування шкоди завданої майну фізичних або юридичних осіб.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 04.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2020.
Дата набрання законної сили: 25.03.2020
Номер судового провадження: 61-42620ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		25 березня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа №310/1739/17
		провадження №61-42620св18
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Висоцької В. С. (суддя-доповідач),
		суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М., 
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом  ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріального збитку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 червня 2017 року у складі судді Крамаренка А. І. та постанову апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року у складі колегії суддів: 
		Кухаря С. В., Крилової О. В., Полякова О. З.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державна казначейська служба України,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		1.   У березні 2017 року громадянка України ОСОБА_1 , 1953 року народження, є пенсіонер за віком, яка є внутрішньо переміщеною особою і проживає в м. Павлоград Дніпропетровської області, звернулась до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України з позовом, у якому просила стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України за рахунок Державного бюджету України у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 503 668,80 грн.
		2.   Позовна заява мотивована тим, що позивач є співвласником квартири 
		АДРЕСА_1 .
		3.   02 серпня 2014 року приблизно о 21:00 годині відбувся обстріл 
		м. Шахтарська Донецької області. Внаслідок потрапляння снаряду її квартира була зруйнована, а все майно (одяг, техніка, мебель) повністю знищені.
		4.   Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		5.   Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 
		від 02 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
		6.   Рішення суду першої інстанції мотивоване  недоведеністю позовних вимог.
		7.   Суд першої інстанції суд прийшов висновку про те, що в ході судового розгляду не було встановлено факт наявності причино-наслідкового зв`язку саме між діями відповідачів та спричиненою позивачу шкодою.
		 
		Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
		8.   Постановою апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 червня 2017 року залишено без змін.
		9.   Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову у зв`язку із їх недоведеністю, рішення відповідає вимогам чинного законодавства та ґрунтується на наявних у справі матеріалах.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		10.   У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року, ОСОБА_1 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
		 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		11.   Касаційна скарга мотивована тим, що висновки суду про недоведеність позовних вимог є безпідставні, не ґрунтуються  на «Намібійському винятку». Вказує, що суди безпідставно не взяли до уваги обставини, встановлені комісією відповідно до акту від 02 жовтня 2014 року, в якому зазначені пошкодження будинку, одна з квартир якого належить позивачу.
		12.   Зауважує, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права - не застосовано норми, які підлягали застосуванню: стаття 21, частини перша, третя, четверта, десята статті 86 Кодексу цивільного захисту України. Оскаржувані судові рішення ухвалені із порушенням норм матеріального права і не застосовано статтю 1 Першого протоколу до Конвенції.
		13.   Суд не врахував, що внаслідок потрапляння снаряду в житловий будинок і в результаті виниклої пожежі було знищено житло і все майно позивача, яке знаходилось в квартирі.
		14.   Касаційна скарга також містить посилання на те, що за фактом пошкодження житла позивача було відкрито кримінальне провадження за 
		№ 22016050000000253 за частиною другою статті 258 Кримінального Кодексу України, в якому позивач визнано потерпілою. Розслідування злочину триває. На думку ЄСПЛ, відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадків заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.
		 
		Доводи інших учасників справи
		15.   Доводи відзиву Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, діючого в інтересах Кабінету Міністрів України на касаційну скаргу зводяться до того, що вимоги касаційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга є такою, що не підлягає задоволенню.
		 
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		16.   Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано з суду першої інстанції.
		17.   Ухвалою  Верховного Суду від 17 березня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		18.   Громадянці України ОСОБА_1 , 1953 року народження, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 20 липня 2010 року та зареєстрованого в установленому законом порядку в реєстрі за № 1946, належить 1/2 частка квартири 
		АДРЕСА_1 ( а. с. 25-26).
		19.    ОСОБА_1 на теперішній час є внутрішньо переміщеною особою і проживає в м. Павлоград Дніпропетровської області (а. с. 29).
		20.   Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилалась на те, що 02 серпня 
		2014 року відбувся обстріл в м. Шахтарська Донецької області. Вказана вище квартира була повністю зруйнована, а майно знищено внаслідок потрапляння снаряду.
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		21.   Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
		22.   Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		23. Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. 
		24.   Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги,під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		25.   Частиною першою статті 402 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
		26. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		27.   Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		28.   Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
		29.   У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		30.   Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
		31.   Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
		32.   Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		33.   Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
		34.   Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. 
		35.   Згідно зі статтею 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
		36.   Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
		37.   Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		38.   Статтею 21 Конституції України передбачено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
		39.   У статті 22 Конституції України проголошено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		40.   Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		41.   Зобов`язання держави стосовно поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. Підтвердженням того виступають положення самих міжнародних договорів про права людини, які не виключають їх застосування у період збройних конфліктів, хоча й передбачають можливість відступу держави від окремих зобов`язань під час надзвичайної ситуації. 
		42.   У рішенні від 08 січня 2004 року у справі «Айдер та інші проти Туреччини» ЄСПЛ указав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику. Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (пункт 70). 
		43.   Отже, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на принципі про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і особисту безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського порядку і миру, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. 
		44.   Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
		45.   Для правильного вирішення спору та захисту порушеного права позивача суд повинен визначитися з предметом й підставою позову. 
		46.   Згідно з частиною другою  статті 119 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення із позовом у цій справі) позовна заява повинна містити, зокрема:   зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру;                 виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування; перелік документів, що додаються до заяви.
		47.   Таким чином, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
		48.   Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. 
		49.   При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
		50.   Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.
		51.   При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). 
		52.   З аналізу наведених норм процесуального права колегія суддів Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
		53.   Аналогічна правова позиція також висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19).
		54.   Позивач звернулася до суду, мотивувавши позов, зокрема тим, що не отримала від держави відшкодування за пошкодження (знищення) її майна, на яке позивач, на її думку, має право згідно з чинним законодавством України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Також позивач зазначала, що право на судовий захист гарантовано Конституцією України, у тому числі щодо захисту права власності, а право на відшкодування шкоди передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статтею 86 Кодексу цивільного захисту України.
		55.   Крім того, позивач вказувала на те, що держава в особі Кабінету Міністрів України зобов`язана була розробити спеціальний нормативно-правовий акт щодо надання грошової допомоги та відшкодування шкоди особам, які постраждали у Донецькій та Луганській областях, що передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 1002-р, яким затверджено План заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об`єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Луганської та Донецької областей, проте держава цього не зробила, що порушує її право власності, право на повагу до її житла, які гарантовані статтею 41 Конституції України, статтями 6, 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції й до сих пір компенсація завданої шкоди не виплачена.
		56.   Також ОСОБА_1 зазначала, що протягом тривалого часу не проведено належного розслідування випадку завдання їй шкоди у порушеному за частиною першою статті 258 КК України кримінальному провадженні                 № 12016050690000731. 
		57.   Відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадків заподіяння шкоди  є самостійною підставою відповідальності держави. 
		58.   У статті 3 Конституції України проголошено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
		59.   Відповідно до практики ЄСПЛ принцип верховенства права зобов`язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (пункт 184 рішення від 22 червня 2004 року у справі «Броньовські проти Польщі», заява № 31443/96).
		60.   Отже, людські права є найвищою соціальною цінністю, їх забезпечення та захист є прямим обов`язком держави.
		61.   Верховний Суд виходить із того, що посилання позивача, як на правову підставу позову, на статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України у взаємозв`язку з негативним обов`язком держави щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставним. 
		62.   Зобов`язання держави щодо поваги та захисту прав людини не зникають і в умовах збройних конфліктів. 
		63.   З обставин справи, встановлених судами, слідує, що позивач 
		ОСОБА_1 є власником Ѕ частини квартири 
		АДРЕСА_1 будинку, що підтверджується правоустановлюючими документами, і зареєстрованої в установленому законом порядку.
		64.   На підтвердження факту пошкодження квартири надано акт про пожежу 
		02 серпня 2014 року, складений 02 жовтня 2014 року (а. с . 19).
		65.   Згідно акту обстеження квартири позивача внаслідок потрапляння снаряду, житловий будинок згорів, наявні лише залишки пошкоджених стін і фундаменту (а. с. 20).
		66.   Комісійним актом підтверджено неможливість проведення капітального ремонту (а. с. 21) та відновлення будинку ( а. с. 22).
		67.   Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 
		2014 №1085-р, м. Шахтарськ Донецької області відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.
		68.   Положеннями Закону України  «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантовано дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України. 
		69.   Державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		70.   Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
		71.   Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
		72.   Разом з цим, Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
		73.   Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
		74.   При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
		75.   Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист.
		76.   Положення преамбули Конвенції вказують на те, що Високі Договірні Сторони зобов`язалися забезпечити повагу до прав людини шляхом гарантії цих прав. Гарантування прав людини з боку держави може здійснюватися як активними діями, так і утриманням від вчинення будь-яких дій. Така діяльність держави по гарантуванню прав людини пов`язана з видами зобов`язань з боку держав-учасниць Конвенції, якими є негативні та позитивні.
		77.   Негативні зобов`язання - це зобов`язання держави утримуватися від втручання в права та свободи, а позитивні зобов`язання - навпаки, тобто держава повинна щось зробити, вчинити певні дії, щоб особа могла скористатися своїми правами за Конвенцією. Це, наприклад, може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.
		78.   Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 28 вересня 2004 року у справі «Копецький проти Словаччини», заява № 44912/98, пункти  49-50). 
		79.   Тобто, особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві. 
		80.   Позивач обґрунтувала розмір завданої їй шкоди опосередкованою вартістю знищеної квартири станом на 01 жовтня 2016 року у сумі 478 668,80 грн та знищеного майна на суму 25 000 грн, керуючись при цьому частиною десятою статті 86 Кодексу цивільного захисту України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Зазначала, що шкода, завдана внаслідок потрапляння снаряду, має бути відшкодована державою.
		81.   Частина перша статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає спеціальне правило, відповідно до якого відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Крім того, у порядку, визначеному законом, провадиться відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом організації, підприємству або установі (частина друга статті 19 вказаного Закону).
		82.   З огляду на зміст вказаних положень реалізація права на отримання зазначеного відшкодування поставлена у залежність від існування компенсаційного механізму, що має бути встановлений в окремому законі. Закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної об`єктам нежитлової нерухомості громадян, відсутній як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час розгляду справи судами. 
		83.   При цьому у законодавстві України відсутня не тільки процедура виплати означеного відшкодування (див. для порівняння mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 24 квітня 2014 року у справі «Будченко проти України», заява № 38677/06, пункт 42), але й чіткі умови, необхідні для заявлення майнової вимоги до держави про надання такого відшкодування (див. mutatis mutandis ухвалу ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» заява № 54904/08).
		84.   Крім того, відповідно до частини восьмої статті 86 і частини третьої статті 89 Кодексу цивільного захисту України постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2013 року № 947 був затверджений Порядок надання та визначення розміру грошової допомоги або компенсації постраждалим від надзвичайних ситуацій, які залишилися на попередньому місці проживання (далі - Порядок), який викладений у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623, механізм застосування якого не визначений. 
		85.   На підставі викладеного колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що передбачене у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону шкоди, заподіяної громадянам не породжує легітимного очікування на отримання від держави Україна такого відшкодування за пошкоджений або знищений житловий будинок.
		86.   З аналогічних підстав не породжує у позивача такого очікування і застосована судом першої інстанції стаття 85 Кодексу цивільного захисту України, відповідно до якої відшкодування матеріальних збитків постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом.
		87.   Отже, право на отримання за рахунок держави компенсації за шкоду внаслідок пошкодження під час потрапляння снаряду в належної позивачу на праві власності квартиру, не має у законодавстві України такої юридичної основи, що дає змогу визначити конкретний майновий інтерес позивача. 
		88.   Застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин за аналогією закону (частина восьма статті 8 ЦПК України у зазначеній редакції) положень статті 86 Кодексу цивільного захисту України для реалізації позивачем права, передбаченого у статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» Верховний Суд вважає помилковим. 
		89.   Так, стаття 86 Кодексу цивільного захисту України регламентує забезпечення житлом постраждалих внаслідок надзвичайних ситуацій і встановлює умови як такого забезпечення, так і його заміни грошовою компенсацією. Тому припис частини 10 вказаної статті (який передбачає, що розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна) не можна застосувати безвідносно до інших приписів цієї статті, зокрема частини дев`ятої, яка передбачає умовою забезпечення житлом постраждалого або виплати грошової компенсації за рахунок держави добровільне передання постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб`єктам господарювання. 
		90.   Кодекс цивільного захисту України не покладає тягар виплати відшкодувань винятково на державу, так як передбачає існування страхування у сфері цивільного захисту, метою якого, зокрема, є страховий захист майнових інтересів суб`єктів господарювання і громадян від шкоди, яка може бути заподіяна внаслідок надзвичайних ситуацій, небезпечних подій або проведення робіт із запобігання чи ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (пункт 1 частини першої статті 49 цього Кодексу). Відшкодування матеріальних збитків постраждалим здійснюються за рахунок не заборонених законодавством джерел, зокрема коштів за договорами добровільного страхування, укладеними відповідно до законодавства про страхування (пункт 3 частини третьої статті 84 Кодексу цивільного захисту України).
		91.   Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про відшкодування шкоди за пошкоджене під час потрапляння снаряду майно на підставі статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України є безпідставними. 
		92.   Разом з тим позивач має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного матеріального та процесуального обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. 
		93.   Позивач, зокрема, зазначала, що держава порушила вимоги статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте помилково вважала, що має право вимоги до держави про відшкодування за її рахунок шкоди, завданої пошкодженням (знищенням) внаслідок потрапляння снаряду житлового будинку, одна з квартир якого належить позивачу, у розмірі, який визначила з урахуванням  опосередкованої вартості одного метру будівництва та загальної площі квартири. 
		94 .   Також позивач посилалася на: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу та невідновлення її квартири; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджений внаслідок потрапляння снаряду житловий будинок; порушення права мирного володіння своїм житлом.
		95.   Зазначені доводи ОСОБА_1 . Верховний Суд вважає такими, що доведені й є обґрунтованими. 
		96.   Так, відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
		97.   Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті держава має забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, пункт 113); у процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «Котов проти Росії», пункт 114).
		98.   Як вже зазначено, закон, який регулює порядок відшкодування за рахунок коштів Державного бюджету України шкоди, заподіяної пошкодженням майна відсутній як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи судами (позитивний матеріальний обов`язок).
		99.   Оскільки Конвенція покликана захищати права, які є практичними й ефективними, порушення державою будь-якого з конвенційних обов`язків може зумовлювати необхідність присудження за це компенсації. Така компенсація може мати різні форми та встановлюватися, зокрема, залежно від виду порушення (див., наприклад, рішення ЄСПЛ від 29 червня 2004 року щодо суті та від 13 липня 2006 року щодо справедливої сатисфакції у справі «Доган та інші проти Туреччини», заява № 8803-8811/02; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року у справі «Чірагов та інші проти Вірменії», заява № 13216/05, пункти 188-201; рішення ЄСПЛ від 16 червня 2015 року у справі «Саргсян проти Азербайджану», заява № 40167/06, пункти 152-242).
		100.        Відсутність у законодавстві України відповідних положень щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його об`єкту житлової нерухомості, не перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. 
		101.        Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).
		102.        Засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача.
		103.        До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження                              № 14-17цс19).  
		104.        Необхідність встановлення компенсаційного механізму за пошкоджене/зруйноване майно в умовах збройного конфлікту підтверджена у численних рішеннях ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах: «Лоїзіду проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року, заява № 15318/159; «Кіпр проти Туреччини» від 10 травня 2001 року, заява № 25781/94, «Чірагов та інші проти Вірменії» від 16 червня 2015 року, заява № 13216/05, «Саргсян проти Азербайджану» від 16 червня 2015 року, заява № 40167/06). 
		105.        У справі «Докіч проти Боснії та Герцеговини» (рішення ЄСПЛ 
		від 27 травня 2010 року, заява № 6518/04) ЄСПЛ підкреслив, що заявник чітко виразив погодження на компенсацію замість реституції і, таким чином, отримав право на відповідну суму. ЄСПЛ також констатував відсутність компенсаційної схеми, яка відповідає стандартам та практиці цього Суду, а розмір запропонованої Урядом компенсації за 1 кв. м визнав занадто малим, застосувавши критерій «ринкової вартості майна».
		106.        На підставі цієї практики ЄСПЛ, яка є сталою, а відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вона є джерелом права в Україні, так само виникають легітимні очікування щодо отримання компенсації за пошкоджене/зруйноване майно. 
		107.        У будь-якому випадку, колегія суддів Верховного Суду вважає, що, коли в обставинах цієї справи стоїть питання у застосуванні концепції легітимних очікувань особи чи позитивних зобов`язань держави, перевагу мають позитивні зобов`язання держави. 
		108.        Обов`язком Верховного Суду є формування практики, заповнення прогалин у законодавстві, дотримуючись принципу верховенства права та пріоритетності захисту прав людини. 
		109.        Враховуючи відсутність в Україні спеціальних підзаконних нормативно-правових актів щодо відшкодування власникові шкоди, заподіяної його майну, яке було пошкоджене або знищене на окремих територіях Донецької та Луганської областей, а також порядку визначення її розміру, колегія суддів, вважає, що позивачем доведено, що певний позитивний обов`язок з боку держави не був виконаний стосовно її права власності на таке майно, а тому порушення її права, встановленого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції підлягає захисту шляхом виплати компенсації від держави.
		110.        Аналогічна правова позиція висловлена в постановах  Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2020 року у справі № 237/557/18-ц та Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 423/2245/16-ц.
		111.        Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		112.        Визначаючи розмір такої компенсації за принципом розумності та справедливості, колегія суддів, враховуючи фактичні обставини справи, використовуючи дискреційні повноваження та із урахуванням наведеної вище практики ЄСПЛ, дійшла висновку, що на користь позивача стягненню підлягає грошова сума у розмірі 50 000 грн.
		 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		113.   Частиною першою статті 412 ЦПК України підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		114.   Згідно з частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.
		115.   Отже, Верховний Суд, встановивши, що суди неправильно застосували норми матеріального права, суд касаційної інстанції наділений повноваженнями згідно зі статтею 412 ЦПК України змінити оскаржувані судові рішення або ухвалити нове рішення, дійшов висновку про скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанції у справі з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та стягнення за рахунок держави грошової компенсації у розмірі 50 000 грн, виходячи при цьому з наведених вище підстав та обґрунтування позову, а саме: відсутність компенсації завданої шкоди впродовж тривалого часу; відсутність спеціального порядку відшкодування за пошкоджену квартиру.
		Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
		2. Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області 
		від 02 червня 2017 року та постанову апеляційного суду Запорізької області від 26 червня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення.
		3. Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у розмірі 50 000 грн.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                      В. С. Висоцька
		Судді                                                                                                А. І. Грушицький
		                                                                                                                 І. В. Литвиненко
		                                                                                                                   В. В. Сердюк
		                                                                                                                   І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...