Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 1.380.2019.005155 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них.
Надіслано для оприлюднення: 03.04.2020. Зареєстровано: 04.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 06.04.2020.
Дата набрання законної сили: 24.03.2020
Номер судового провадження: А/857/1510/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		24 березня 2020 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.005155 пров. № А/857/1510/20Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: 
		головуючого судді Довгополова О.М., 
		суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,
		з участю секретаря судового засідання Гавгун С.Р., 
		представника позивача Каверіна С.М., 
		представника відповідача Зданевича С.О., 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, - 
		 
		суддя (судді) в суді першої інстанції  Гавдик З.В., 
		час ухвалення рішення  не вказано, 
		місце ухвалення рішення  м. Львів, 
		дата складання повного тексту рішення  16.12.2019 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), яким просив: визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати йому на день звільнення 20.08.2018 року компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбачені ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі  Закон № 2011-XII) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період із 2013 року до 20.08.2018 року, загальним терміном 39 календарних днів, та п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-XII (далі  Закон № 3551-XII), за 2015-2018 роки загальним терміном 56 календарних днів; визнати протиправним рішення відповідача, викладене в листі від 23.09.2019 року № 11/6398, про відмову у виплаті йому вказаної компенсації; зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702 за період із 2013 року до 20.08.2018 року загальним терміном 39 календарних днів, та додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII за 2015-2018 роки загальним терміном 56 днів. 
		Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року позов задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення 20.08.2018 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки, загальним терміном 56 календарні дні; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015-2018 роки загальним терміном 56 календарні дні; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. 
		Рішення мотивоване тим, що в особливий період припиняється надання військовослужбовцям додаткових відпусток, однак законодавством не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження військової служби. З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2018 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену п. 12 ч. 1 ст.12 Закону № 3551-ХІІ, а тому відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати такої грошової компенсації. На думку суду, в даному випадку ефективним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому вказану грошову компенсацію, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.08.2018 року. Водночас, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, слід відмовити, оскільки відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 цього Закону військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. Враховуючи те, що згідно з даною нормою військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, суд дійшов висновку, що і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою. Таким чином, на думку суду, у випадку нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані додаткові відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону 3551-XII, не може здійснюватися компенсація за невикористані дні відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII. Крім того, щодо вимоги позивача про визнання протиправним рішення відповідача, викладеного в листі від 23.09.2019 року № 11/6398 про відмову у виплаті спірної компенсації, суд дійшов висновку, що у її задоволенні слід відмовити, оскільки лист є повідомленням інформативного характеру, а не рішенням суб`єкта владних повноважень, що створює правові наслідки. 
		Рішення в частині відмови у задоволенні позову в апеляційному порядку оскаржив позивач. Вважає, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, неповно з`ясував обставини, що мали значення для вирішення справи і висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить скасувати рішення в даній частині і ухвалити нове, яким задовольнити позов в частині визнання протиправною бездіяльності Мостиського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати йому компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону 2011-XII, та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату такої компенсації. 
		На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що станом на день виключення його зі списків особового складу відповідач протиправно не провів з ним розрахунків із виплати грошової компенсації за невикористані за період 2013-2018 років календарних дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, та додаткової відпустки за період 2015-2018 років, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII. Позивач вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що він має право на отримання грошової компенсації лише за одну із цих додаткових відпусток, оскільки, на його думку, ці відпустки є різними за своєю природою, а саме відпустка, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII є пільгою, встановленою для учасників бойових дій, а відпустка, передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII  є компенсацією, пов`язаною з умовами проходження служби. 
		Рішення в частині задоволення позову, тобто щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону 3551-XII, не оскаржене, тому відповідно до норм ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається. 
		Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому виклав свої заперечення проти вимог та доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення. 
		Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. 
		Як встановив суд, ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом, останньою посадою перед звільненням була посада інспектора прикордонної служби 1 категорії  інструктора кінологічної групи відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » І категорії (тип Б). 
		Відповідно до наказу начальника 93 (Мостиського) прикордонного загону від 20.07.2018 року № 193-ос «По особовому складу» позивача було виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку із закінченням строку контракту у запас. 
		Також згідно з посвідченням від 29.04.2015 року № НОМЕР_2 ОСОБА_1 має статус ветерана війни  учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством для даної категорії осіб. 
		Судом встановлено та не заперечується сторонами, що станом на день виключення його зі списків особового складу відповідач не виплатив грошової компенсації за невикористану за період 2013-2018 років додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII (39 календарних днів), та додаткової відпустки за період 2015-2018 років, передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII (56 календарних днів). 
		На адвокатський запит представника позивача від 12.09.2019 року про виплату такої компенсації, Мостиський прикордонний загін листом від 29.09.2019 року № 11/6398 повідомив позивача про те, що відповідно до п. п. 17-19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII в особливий період надання деяких додаткових оплачуваних відпусток припинено, виплата грошової компенсації не передбачена. Відповідно грошова компенсація за невикористані додаткові відпустки для учасників бойових дій не нараховувалась. 
		Як описано вище, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні лише додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, а на отримання компенсації за невикористані дні лише додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, не має права, оскільки відповідно до норм абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовець має право на отримання щорічної додаткової відпустки лише за однією з підстав за його вибором, отже, і компенсація за невикористану щорічну додаткову відпустку здійснюється лише за однією підставою. 
		Колегія суддів вважає помилковим такий висновок суду першої інстанції, виходячи з наступного. 
		Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ (далі  Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. 
		Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. 
		Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів. 
		Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 року № 504/96-ВР (далі  Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. 
		Згідно із ст.16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. 
		Відповідно до ч. ч. 8, 14, 17, 18, 19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. 
		У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. 
		В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. 
		В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. 
		Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. 
		Визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі  Закон № 3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 року № 1932-XII (далі  Закон № 1932-XII). 
		Так, відповідно до ст. 1 Закону № 3543-XII особливий період  це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		А відповідно до ст. 1 Закону № 1932-XII особливий період  це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. 
		Також згідно з ст.1 Закону № 3543-XII мобілізація  це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація  це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту  на організацію і штати мирного часу. 
		Як правильно зазначив суд першої інстанції, відповідно до змісту наведених норм в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Водночас, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Також у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; грошова компенсація відпустки особі. 
		Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Проте обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується нормами законодавства, якими такі відпустки передбачені. 
		Також відповідно до п. 3 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 року за № 745/32197 (далі  Порядок № 260), у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі додаткової. 
		Також суд першої інстанції послався на аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у зразковій справі № Пз/9901/4/19 (620/4218/18). 
		При цьому, колегія суддів враховує, що у вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII, проте, на думку колегії суддів, такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII. 
		Тому колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні не лише додаткові відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону 3551-XII, а й відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII. 
		Такий висновок узгоджується також з наведеними вище нормами Порядку № 260, яким встановлено, що у рік звільнення військовослужбовцям виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні, зокрема, додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому, зазначення в цій нормі додаткової відпустки в однині, на думку колегії суддів, не слід тлумачити буквально як право військовослужбовця отримати грошову компенсацію лише за одну додаткову відпустку (одного виду), оскільки, по-перше, не конкретизується вид відпустки, а по-друге, чітко вказано про право на компенсацію за всі невикористані дні. 
		Також колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у спірному випадку безпідставно застосував до спірних правовідносин положення абз. 3 ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, відповідно до якого військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця. 
		На думку колегії суддів, суд першої інстанції помилково ототожнив отримання додаткової відпустки і отримання грошової компенсації на невикористані дні такої відпустки та безпідставно застосував таку аналогію, оскільки природа відповідних прав військовослужбовця є різною, а саме відпустка є соціальною гарантією працівника (службовця), її тривалість і використання залежать він конкретних умов проходження служби, а отримання грошової компенсації є компенсаторною виплатою, яка здійснюється, якщо право на отримання відпустки не було реалізоване з певних причин. 
		Також колегія суддів погоджується з твердженнями позивача про те, що зазначені додаткові відпустки є різними, а саме відпустка, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-XII, є пільгою, встановленою для учасників бойових дій, тобто стосується конкретної категорії військовослужбовців, які мають відповідний статус, а відпустка, передбачена ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, пов`язана з умовами проходження служби та залежить від місцевості, де військовослужбовець проходить службу в конкретний період часу (місцевості з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, проходження військової служби) або відповідної посади, виконання обов`язків за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я. Відповідні переліки місцевостей і посад затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702. 
		Отже, вказані відпустки є різними за правовою природою і підставами надання та не є взаємозамінними чи взаємовиключними. 
		Крім того, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, вважаючи, що позивач має право на отримання грошової компенсації лише за одну з невикористаних додаткових відпусток, з незрозумілих причин та без жодної мотивації самостійно визначив вид відпустки, за яку позивачу слід виплатити таку компенсацію. 
		Враховуючи описані вище обставини та норми законодавства, колегія суддів дійшла висновку про те, що відмова (бездіяльність) Мостиського прикордонного загону щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону 2011-XII, є протиправною, а тому відповідача слід зобов`язати здійснити нарахування та виплату позивачу компенсації за невикористані дні цієї відпустки (39 календарних днів) за період із 2013 року до 20.08.2018 року. 
		Водночас, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправним рішення відповідача, викладеного в листі від 23.09.2019 року № 11/6398 про відмову у виплаті спірної компенсації, оскільки лист є повідомленням інформативного характеру, а не рішенням суб`єкта владних повноважень, що створює правові наслідки. 
		За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позову підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи і рішення ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. 
		Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 317, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд  
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. 
		Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі № 1.380.2019.005155 скасувати в частині відмови у задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. 
		Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення 20 серпня 2018 року компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за період із 2013 року до 20 серпня 2018 року, тривалістю 39 днів. 
		Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену частиною четвертою статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2012 року № 702, за період із 2013 року до 20 серпня 2018 року, тривалістю 39 днів. 
		В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги виключно у випадках, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		Головуючий суддя О. М. Довгополов судді Л. Я. Гудим   В. В. Святецький  Повне судове рішення складено 03 квітня 2020 року

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...