Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 440/83/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо; біженців.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2020. Зареєстровано: 08.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 09.04.2020.
Дата набрання законної сили: 07.08.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		РІШЕННЯ
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		08 квітня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/83/20
		Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С. розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу,
		 
		В С Т А Н О В И В:
		 
		03 січня 2020 року  ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області про визнання неправомірними дій щодо відмови в оформлені документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визнання протиправним і скасування наказу від 24.12.2019 №353 та зобов`язання у відповідності до процедури передбаченої статтею 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують документального або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та прийняти рішення про визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем.
		В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що спірний наказ прийнято без урахування та дослідження всіх обставин, які мають значення і стосуються справи, на підставі аналізу фактів, які явно не відповідають дійсності або є перекрученими. 
		Ухвалою суду від 08 січня 2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження.
		 23 січня 2020 року управлінням Державної міграційної служби України в Полтавській області до суду подано відзив у якому представником відповідача зазначено, що оскаржуваний наказ прийнято правомірно, оскільки заява позивача є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, зазначені у пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".
		Стверджував, що за результатами оцінки інформації, яка надана заявником відповідачем зроблено висновок про неправдоподібність та сумнівність фактів, наведених під час проведення співбесіди для обґрунтування заяви про отримання притулку в Україні. 
		 18 лютого 2020 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив у якій вказано, що позивач на території Російської Федерації був під ризиком застосування до нього утиску та порушення прав людини, як до особи, яка виражає свою підтримку Україні, кримінального переслідування на підставі сфальсифікованих матеріалів, незаконного позбавлення волі та можливості фізичного усунення, через що і побоюється повернутися до країни походження. Стверджував, що на адвокатський запит щодо перебування на обліках Генерального секретаріату Інтерполу ОСОБА_1 у міжнародному розшуку надано негативну відповідь. 
		Протокольною ухвалою суду від 25.02.2020 закрито підготовче провадження по справі.
		Протокольною ухвалою суду від 31.03.2020 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. 
		Представник позивача у судове засідання не з`явився надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. 
		Відповідно до приписів частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
		Враховуючи положення пункту 10 частини першої статті 4, частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішив розгляд справи здійснювати у порядку письмового провадження.
		Суд, дослідивши письмові докази, встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, народився в Грузії в місті Рустави, не одружений, має двох синів, за національністю - езид, за віросповіданням - християнин.
		03 грудня 2019 року позивач звернувся до УДМС України в Полтавській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №16.
		Наказом управління Державної міграційної служби України в Полтавській області від 24.12.2019 №353 від у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених п. 1, 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відмолено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
		Не погоджуючись з вказаним наказом позивач звернувся до суду з цим позовом. 
		Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу від 24.12.2019 №353, суд дійшов наступних висновків.
		Згідно з частиною першою статті 14 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах і користуватися цим притулком.
		Частиною другою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
		Порядок правового регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 8.07.2011 №3671-VI (надалі - Закон № 3671-VI).
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
		У статті 1А (2) Конвенції про статус біженців від 28 липня 1951 року також дано поняття "біженець", який означає особу, що внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 року, і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
		Відповідно до частини другої статті 1 Протоколу щодо статусу біженців від 4 жовтня 1967 року для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року..." та слів "... внаслідок таких подій" у статті 1A (2).
		Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
		Як передбачено у частині п`ятій статті 5 Закону №3671-VI, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		Відповідно до абзацу 4 частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
		Згідно з пунктами 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
		Особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина друга статті 13 Закону №3671-VI).
		Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.
		Відповідно до пункту 195 цього Керівництва у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
		Суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.
		Таким чином, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.
		Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.
		Згідно з частиною першою та частиною п`ятою статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
		З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Російської Федерації, народився в Грузії в місті Рустави, не одружений, має двох синів, за національністю - езид, за віросповіданням - християнин.
		У заяві-анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.12.2019, позивач вказує, що його переслідує влада Російської Федерації за його громадську позицію, надання допомоги волонтерським об`єднанням, які знаходяться на території України. У разі повернення до Російської Федерації йому загрожує розправа та незаконне тюремне ув`язнення, оскільки влада РФ підтримує бойовиків які воюють проти України.
		З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту встановлено, що позивач залишив Російську Федерацію по причині його переслідування владою за активну про Українську позицію та вагому допомогу волонтерському руху України.
		У вказаній анкеті позивач просить надати йому статус біженця у зв`язку з тим, що його незаконно можуть позбавити волі аж до його фізичної ліквідації.
		Згідно зі статтею 4 Директиви Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
		Згідно з частиною п`ятої статті 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		У Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" №1 від 25.06.2009 зазначено, що при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.
		Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).
		Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
		Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.
		Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.
		Суд зауважує, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.
		Аналізуючи ситуацію по країні походження позивача у цій справі судом з`ясовано, що російська влада продовжує переслідувати учасників мирних протестів, також на території Російської Федерації переслідують українських активістів. Зокрема, у січня 2017 року ФСБ затриманий волонтер Українського культурного центра. Фермер який не визнав результатів референдуму засуджений до 320 годинам виправної роботи. А. ОСОБА_3 , ОСОБА_4 засуджені за напади на бійців спецпіздрозділу "Беркут" під час протестів на Майдані у м. Київ. Кількість політичних в`язнів у Росії становить 230 осіб, ще 53 людини переслідуються по політичним мотивам. 
		Допитані у ході розгляду справи у якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 суду пояснили, що ОСОБА_1 з початку військового конфлікту на території Донецької та Луганської областей брав активну участь в антитерористичній операції, як волонтер та був одним із лідерів небайдужих громадян Російської Федерації, які проживали у Ростовській області та підтримували українських воїнів. З моменту створення громадської організації "Захист і реконструкція країни" він є її активним членом, займається агітаційною роботою, збирає гуманітарну допомогу для Сходу України та робить усе можливе, щоб допомогти українській армії. 
		На підтвердження здійснення позивачем волонтерської діяльності до матеріалів справи долучено характеристики позивача надані, Всеукраїнським альянсом Бійців та Волонтерів АТО та ГО "Захист і Реконструкція Країни", а також подяки, виписані громадськими організаціями та селещним головою Цукуринської селищної ради.
		Відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваного рішення посилається на те, що проведеною перевіркою встановлено, що ОСОБА_2 06.04.2014 офіційно в`їхав на територію України та з того часу офіційно її не залишав. Тобто його твердження про в`їзд в Україну на початку січня 2017 року із Російської Федерації не відповідають дійсності. 
		У ході розгляду справи судом встановлено, що доводи позивача щодо перетину ним Українського кордону в січні 2017 року підтверджуються проїзним документом, а саме квитком Російської залізниці, що відповідачем залишено поза увагою.
		Крім того, відповідач стверджує, що за інформацією Інтерполу ОСОБА_2 перебуває у міжнародному розшуку з 2019 року за ініціативою Російської Федерації за скоєння злочинів у складі організованої злочинної групи. 
		Надаючи оцінку вказаному твердженню, суд зазначає наступне, на адвокатський запит адвоката Немчинова П.В. з проханням повідомити відомості щодо можливого розшуку ОСОБА_1 Комісією з контролю за файлами Інтерполу надано відповідь, якою повідомлено, що не існує інформації для повідомлення, яка б стосувалася запиту. 
		Водночас суд зазначає, що позивач стверджує про те, що останні 3 роки він проживає на території України, у той час як за інформацією відповідача, ОСОБА_2 об`явлений у розшук Інтерпол лише у 2019 році, що у свою чергу може свідчити про обґрунтованість побоювань позивача щодо його переслідування у країні походження однак відповідачем вказана обставина залишена поза увагою.
		Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем під час прийняття спірного рішення не надано оцінку усім доводам позивача, що свідчить про не повне з`ясування відповідачем ситуації заявника, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про необхідність скасування наказу УДМС України в Полтавській області №353 від 24.12.2019 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву-анкету Асояна Н.Ж. від 24.12.2019 №353. 
		Враховуючи викладене позовні вимог підлягають частковому задоволенню. 
		Частиною третьою статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
		Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, 
		 
		В И Р І Ш И В:
		 
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 37829297) про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу задовольнити частково.
		Визнати протиправним та скасувати наказ УДМС України в Полтавській області №353 від 24.12.2019 про відмову ОСОБА_2 в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
		Зобов`язати УДМС України в Полтавській області повторно розглянути заяву-анкету від 03 грудня 2019 року №16 подану ОСОБА_2 . 
		У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
		Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Державної міграційної служби України в Полтавській області на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 280,27 грн (двісті вісімдесят гривень двадцять сім копійок). 
		Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. 
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.
		Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. 
		 
		СуддяС.С. Бойко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...