Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 907/726/18 : Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Орендні правовідносини.
Надіслано для оприлюднення: 08.04.2020. Зареєстровано: 09.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2020.
Дата набрання законної сили: 10.06.2021
Номер судового провадження: 2/907/726/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		УКРАЇНА
		ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ    
		88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а 
		e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua
		веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua
		 
		ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ
		РІШЕННЯ
		                 
		13.03.2020                               м. Ужгород                              Справа  № 907/726/18 
		     
		 
		Суддя Господарського суду Закарпатської області        Ремецькі О.Ф.,
		За участю секретаря судового засідання Мешко Р.В.
		Розглянувши позовну заяву фізичної особи-підприємця Кухар Івана Степановича, смт. Буштино Тячівського району
		за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - малого підприємства «Надія», м. Тячів
		до товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі», м. Тячів 
		про стягнення 75 000,00 доларів США, що еквівалентно 2 082 750,00 грн.
		 
		Представники:
		Від позивача - Личко Л.М. , адвокат (ордер серії ЗР №43322 від 05.12.2018  року)
		Від відповідача - Маркусь М.І. - адвокат, представник за довіреністю від 15.01.2019
		Від третьої особи - не з`явився
		 
		 
		ВСТАНОВИВ:
		Позиція позивача.
		У грудні 2018 року фізична особа-підприємець Кухар Іван Степанович (далі - ФОП Кухар І.С.) звернувся в Господарський суд Закарпатської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі» (далі - ТОВ «Шкала-Енерджі») за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - малого підприємства «Надія» (далі - МП «Надія») про стягнення 75 000,00 доларів США збитків.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що після закінчення строку дії договору №25/А від 20.06.2014, який укладений між МП «Надія» (орендодавець) та ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар), відповідач, всупереч пунктів 1.5, 6.1 цього договору, не повернув об`єкт оренди (складське приміщення) орендодавцю, у зв`язку з чим останній не мав можливості передати це ж складське приміщення новому орендарю на виконання іншого договору оренди №27 від 31.12.2014. 
		Виконавши вимоги нового орендаря про сплату штрафу в розмірі 75    000 доларів США, який виник у зв`язку з невиконанням пунктів 1.1, 4.1 договору №27 від 31.12.2014, в МП «Надія» на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України виникло право зворотної вимоги (регресу) до ТОВ «Шкала-Енерджі», як винної особи, у розмірі виплаченого відшкодування.
		Оскільки зазначене право зворотної вимоги (регресу) до ТОВ «Шкала-Енерджі» на суму виплаченого відшкодування у розмірі 75    000 доларів США, МП «Надія» відступило ФОП Кухар І.С., то останній вважає себе правонабувачем цих вимог, який має право на звернення з позовом у даній справі.
		В судових засіданнях представник позивача, спростовуючи заперечення відповідача про неспіврозмірність штрафу в розмірі 75 000 доларів США до розміру орендної плати, пояснив, що домовленості МП «Надія» та ФОП Кухар І. С., які викладені у договорі №27 від 31.12.2014, ґрунтуються на диверсифікації ризиків сторін при веденні їх господарської діяльності (перестрахуванні себе від потенційно надмірних втрат у випадку невиконання зобов`язання). 
		Зокрема, пояснив, що в такий спосіб сторони за договором №27 від 31.12.2014 погодили методику обчислення збитків через можливу втрату очікуваних прибутків, які  ФОП Кухар І.С. планував отримати за наслідками виконання міжнародного контракту, який не є предметом дослідження в даному спорі, вартість якого зросла у зв`язку з наявністю в розпорядженні ФОП Кухар І.С. складського приміщення, яке стало предметом договору №27 від 31.12.2014. 
		З цих підстав позивач вважає, що визначальним фактором при погодженні методики обчислення збитків через можливу втрату очікуваних прибутків стало економічне співвідношення витрат ФОП Кухар І.С. та його прибутків, які він очікував отримати.
		Позивач стверджує, що погоджений розмір штрафу є волевиявленням сторін договору, а в даній справі визначальним є факт понесення МП «Надія» збитків у розмірі 75 000 доларів США.
		Зазначає, що листом №72 від 30.09.2014 МП «Надія» повідомляло ТОВ «Шкала-Енерджі» про заперчення проти продовження договору №25А від 20.06.2014, а листом №84 від 11.11.2014 погоджувало пропозицію ТОВ «Шкала-Енерджі» щодо оренди меншого складського приміщення.
		 
		Заперечення відповідача.
		Зобов`язання ТОВ «Шкала-Енерджі» перед МП «Надія» за договором №25А від 20.06.2014 щодо повернення орендованого складського приміщення площею 500 кв.м. виконані шляхом оформлення нового договору №26 від 01.01.2015 про оренду того ж складського приміщення у меншому розмірі - площею 300 кв.м.;
		Факт повернення орендованого приміщення згідно договору №25А від 20.06.2014 підтверджується підписанням акту приймання-передачі за договором №26 від 01.01.2015, оскільки об`єкт оренди за цими договорами є одним й тим самим, про що свідчить їх характеристика (ознака) про наявність розвантажувальних естакад та однакової балансової вартості орендованого майна;
		МП «Надія» не здійснено жодних застережень щодо порушення ТОВ «Шкала-Енерджі» умов договору №25А від 20.06.2014 в частині повернення орендованого майна, а тому укладення договору №26 від 01.01.2015 свідчить про відсутність порушень за попереднім договором;
		Між ТОВ «Шкала-Енерджі» та МП «Надія» відсутній спір щодо неповернення  останньому орендованого майна за договором №25А від 20.06.2014, а тому невиконання МП «Надія» свого обов`язку з передачі складського приміщення ФОП Кухар І.С. за договором №27 від 31.12.2014 виникло не з вини ТОВ «Шкала-Енерджі». 
		МП «Надія» відступило ФОП Кухар І.С. недійсне право вимоги, якого не існувало на момент переходу цих прав, а тому не існуюча вимога не може бути предметом відступлення (цесії).
		У зв`язку з цим відсутні всі чотири елементи складу цивільного правопорушення, які є підставою для відшкодування збитків.
		ТОВ «Шкала-Енерджі» заперечує факт отримання листів №72 від 30.09.2014 та №84 від 11.11.2014, а також наявність у МП «Надія» достатніх площ для передачі ФОП Кухар І.С. відступного.
		Про обставини невиконання ТОВ «Шкала-Енерджі» умов договору №25А від 20.06.2014 щодо своєчасного повернення орендованого майна, МП «Надія» було відомо з першого дня невиконання цього обов`язку - 01.01.2015, а тому останнім безпідставно своєчасно не заявлялись вимоги про відшкодування збитків, які є предиметом цього спору, що свідчить про наявність підстав для застосування строків позовної давності.
		Правові передумови відповідальності МП «Надія» перед ФОП Кухар І.С. в розмірі 75 000 доларів США за невиконання зобов`язання щодо передачі майна в оренду, передбачені договором №27 від 31.12.2014, а тому угода від 01.06.2017 про припинення зобов`язання, шляхом передачі відступного та договір №27А від 03.12.2018 не змінюють порядок перебігу строку позовної давності.
		 
		Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 19.09.2019 у справі №907/726/18 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
		В судовому засіданні в порядку ст. 81 ГПК України оглянуто оригінали доказів, які витребовувались ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 14.05.2019.
		 
		Фактичні обставини справи, які встановлені судом.
		20.06.2014 між МП «Надія» (орендодавець) та ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар) укладено договір №25/А за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування складське приміщення площею 500 кв.м. (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2. Право користування складським приміщенням наступає за умови підписання даного договору.
		Пунктом 2.1 договору №25/А від 20.06.2014 передбачено, що вартість користування складським приміщенням становить 1,5 доларів США за один квадратний метр у гривнемову еквіваленті по закупівельному курсу долару США в АТ «ОТП Банк» на день розрахунку. Також цим пунктом договору визначено, що орендна плата здійснюється поквартально.
		У пунктах 6.1, 6.3 цього ж договору, сторони погодили, що такий діє з 20.06.2014 до 31.12.2014, а взаємовідносини сторін, які не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством.
		На виконання вищезазначеного договору між сторонами підписано та скріплено печатками акт від 20.06.2014 приймання-передачі складського приміщення площею 500 кв. м.
		Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
		Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.
		Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
		За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
		Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.
		Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності.
		Аналіз приписів частин 1-3, 6 статті 283 ГК України дозволяє дійти до висновку, що орендні правовідносини, які виникають між суб`єктами господарювання, опосередковуються укладенням договору оренди, за яким одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; об`єктом оренди може бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення). До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
		Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. 
		У зв`язку з наведеним суд доходить до висновку, що внаслідок укладення договору №25/А від 20.06.2014 між МП «Надія» та ТОВ «Шкала-Енерджі» виникли орендні правовідносини.
		Під час дії цього договору від МП «Надія» (орендодавець) на адресу ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар) було скеровано лист №72 від 30.09.2014 в якому орендодавець заперечив проти пролонгації договору №25/А від 20.06.2014 після його завершення та завчасно повідомлено орендаря про те, що по закінченню строку дії договору (31.12.2014) об`єкт оренди підлягає поверненню. Факт надсилання такого листа орендарю підтверджується відповідним описом вкладення на якому проставлено відбиток календарного штемпеля від 30.09.2014 та підпис відповідального працівника поштового зв`язку.
		07.10.2014 до МП «Надія» звернулось ТОВ «Шкала-Енерджі» з комерційною пропозицією, яка полягала в можливості надання в оренду після завершення дії договору №25/А від 20.06.2014 інших складських приміщень у зв`язку з недостатністю в останнього власних складів через великий об`єм виготовленої продукції (паливних пелет).
		Надаючи відповідь на вказану пропозицію, МП «Надія» у листі №84 від 11.11.2014 запропонувала інше складське приміщення площею 300 кв.м., що знаходиться за цією ж адресою та яке є логістично вигідним для ТОВ «Шкала-Енерджі». Факт надсилання такого листа підтверджується відповідним описом вкладення на якому проставлено відбиток календарного штемпеля від 11.11.2014 та підпис відповідального працівника поштового зв`язку.
		Таким чином, вищезазначені обставини підтверджують обізнаність ТОВ «Шкала-Енерджі» про необхідність повернення об`єкту оренди 31.12.2014, тобто після завершенні дії договору №25/А від 20.06.2014, а також про наявність попередньої домовленості відповідача з МП «Надія» про оренду іншого складського приміщення площею 300 кв.м. за тією ж адресою, що було логістично вигідним для ТОВ «Шкала-Енерджі» у зв`язку з близьким розташуванням до функціонуючого заводу з виготовлення паливних пелетів, власником якого ТОВ «Шкала-Енерджі».
		Суд погоджується з усними поясненнями ФОП Кухар І.С. та МП «Надія» в судовому засіданні з приводу того, що відповідно до пункту 1132 Глави 11.4 «Організація внутрішньовідомчого зв`язку» Розділу 1 «Документи, що створюються в управлінській діяльності» Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організаціи??, із зазначенням строків зберігання документів, який затверджений наказом Міністерства юстиціі? Украі?ни №578/5 від 12.04.2012 та зареєстрований в Міністерстві юстиціі? Украі?ни 17.04.2012 за №571/20884, строк зберігання квитанцій про оплату послуг поштового зв`язку становить 3 (три) роки. 
		Окрім того, з усних пояснень третьої особи вбачається, що виходячи зі змісту п. 1.7 вищезазначеного Переліку, відсутня єдина правова підстава для продовження строку зберігання документів такого типу, як квитанції про оплату поштового зв`язку, оскільки в МП «Надія» немає такої потреби спричиненої специфічними особливостями роботи конкретноі? організаціі?. 
		Відтак, внаслідок завершення строків зберігання таких документів та, відповідно, знищення МП «Надія» квитанцій про оплату послуг поштового зв`язку на підставі яких здійснювалось надсилання ТОВ «Шкала-Енерджі» листів №72 від 30.09.2014 та №84 від 11.11.2014, третя особа була позбавлена можливості передати такі документи позивачу, а тому такі докази відсутні в нього з об`єктивних причин.
		У зв`язку з цим суд відхиляє заперечення відповідача, які викладені в заяві від 09.04.2019, про те, що позивачем не надано суду доказів відправлення ТОВ «Шкала-Енерджі» листів №72 від 30.09.2014 та №84 від 11.11.2014.
		Аналіз частини 1 статті 759 та частини 1 статті 785 ЦК України дозволяє дійти до висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
		За приписами ч. 2, 4 ст. 291 ГК України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
		Згідно з статтею 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
		Тобто законодавець передбачив загальне правило, за яким визначається як початок, так і припинення договірних правовідносин з оренди будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).
		Фактом початку та відповідно припинення правовідносин є підписання акта приймання-передачі нерухомого майна як від орендаря до орендодавця, так і від орендодавця до орендаря.
		Сторони можуть установити й інший момент відліку строку, однак цю обставину вони повинні узгодити та викласти у договорі оренди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №127/14633/16-ц, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №926/2119/17, постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №924/195/16, пункті 54 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03.09.2019 у справі №921/309/18, пункті 26 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 27.08.2019 у справі №906/565/18).
		Судом встановлено, що відповідно до п. 1.5 договору №25/А від 20.06.2014 складське приміщення вважається поверненим орендодавцю з моменту повного звільненння складського приміщення та підписання сторонами акта приймання-передачі.
		Отже, сторони договору №25/А від 20.06.2014 не встановили інший порядок припинення орендних правовідносин при поверненні орендарем об`єкту оренди орендодавцю після закінчення дії договору, ніж визначений законом, тобто шляхом підписання акта приймання-передачі. Вказане узгоджується з пунктом 6.3 договору №25/А від 20.06.2014, в якому сторони погодили, що взаємовідносини сторін, які не врегульовані цим договором, регламентуються чинним законодавством.
		Незважаючи на вищезазначене, ТОВ «Шкала-Енерджі» після закінчення договору №25/А від 20.06.2014, тобто після 31.12.2014, не повернуло об`єкт оренди МП «Надія». Доказів протилежного (як то акту приймання-передачі, тощо) відповідачем не надано, а судом не встановлено.
		Разом з тим, відповідач, у своїх запереченнях, зазначає, що правовідносини між МП «Надія» та ТОВ «Шкала-Енерджі» щодо оренди складського приміщення площею 500 кв.м., що знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, які виникли на підставі договору №25/А від 20.06.2014, фактично транформувались (продовжили існувати) у вигляді оренди цього ж складського приміщення, за цією ж адресою, однак в меншій площі - 300 кв.м., на підставі укладення між тими самими сторонами договору №26 від 01.01.2015.
		Оскільки характерними ознаками складських приміщень за обома договорами оренди є їх одинакова вартість, місцезнаходження та наявність двох навантажувально-розвантажувальних естакад, а відмінним лише площа оренди, то відповідач стверджує, що об`єкт оренди в цих двох договорах один і той самий.
		У зв`язку з цим ТОВ «Шкала-Енерджі» вважає, що укладення договору №26 від 01.01.2015 підтверджує факт належного виконання ним обов`язку щодо повернення об`єкту оренди за договором №25/А від 20.06.2014 без підписання окремого акту приймання-передачі.
		Так, судом встановлено, що 01.01.2015 між МП «Надія» (орендодавець) та ТОВ «Шкала-Енерджі» (орендар) укладено договір №26 за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування складське приміщення площею 300 кв.м. (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2. Право користування складським приміщенням наступає за умови підписання даного договору.
		У пунктах 1.5, 6.1 цього ж договору, сторони погодили, що такий діє з 01.01.2015 до 31.12.2016, а об`єкт оренди вважається поверненим орендодавцю з моменту повного звільненння складського приміщення та підписання сторонами акта приймання-передачі.
		В межах цього договору №26 від 01.01.2015 між сторонами підписано та скріплено печатками акт від 01.01.2015 про передачу МП «Надія» об`єкта оренди ТОВ «Шкала-Енерджі» та акт від 31.12.2015 про його повернення орендодавцю.
		Тобто, з вищенаведеного вбачається, що одні й ті самі сторони (МП «Надія» та ТОВ «Шкала-Енерджі») уклали між собою два подібні за умовами договори оренди (№25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015) з приводу складських приміщень за однією адресою (Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2), одинаковою вартістю (2 млн. грн.) та наявністю двох навантажувально-розвантажувальних естакад.
		Відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.
		Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.
		Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.
		Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.
		Аналогічний правововий висновок про застосування норм матеріального права щодо тлумачення умов договору викладено у пунктах 43-47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №916/2500/15, постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №916/1171/18, від 17.04.2019 у справі №927/430/17, від 20.05.2019 у справі №911/1366/18, від 08.08.2019 у справі №910/3570/18, від 11.09.2019 у справі №922/3740/18, від 08.10.2019 у справі №920/810/18, від 06.11.2019 у справі №904/505/19, від 28.01.2020 у справі №915/692/19, від 05.02.2020 у справі №910/15161/18.
		У зв`язку з наведеним, суд з власної ініціативи вдається до тлумачення спірних договорів №25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015 у сукупності, за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.
		Так, пунктами 6.2 обох вищезазначених договорів (№25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015) передбачено, що зміни до них можуть мати місце за обоюдною згодою з ініціативи будь-якої із сторін. Аналогічне положення передбачено й ст. 651 ЦК України.
		Натомість, у спірному випадку сторони не скористались наданим їм правом на внесення змін до існуючого договору №25/А від 20.06.2014, що суттєво простіше, а повторно виклали свої домовленості в новому договорі за №26 від 01.01.2015.
		Таким чином, враховуючи наведене, за наслідками аналізу договорів на другому рівні тлумачення, суд дійшов до висновку,  що при укладенні договору №26 від 01.01.2015 у сторін не було наміру приводити попередній договір №25/А від 20.06.2014 у відповідність до правовідносин, які між ними фактично склалися станом на 01.01.2015, шляхом внесення змін в умови існуючого договору у вигляді зменшення площі орендованого приміщення. 
		Навпаки, у зв`язку зі зміною фактичних обставин між сторонами, які пов`язані з вимогою МП «Надія» до ТОВ «Шкала-Енерджі» про повернення об`єкту оренди після закінчення строку дії договору №25/А від 20.06.2014, сторони в такий спосіб виявили намір припинити орендні правовідносини, які існували на підставі договору №25/А від 20.06.2014, та розпочати нові, шляхом укладення договору №26 від 01.01.2015 про оренду іншого складського приміщення. Такий характер волевиявлення сторін відповідає загальноцивілістичним принципам свободи договору (якщо сторони бажають домовитися про певні умови, то немає жодних підтсав їх в цьому обмежувати), обов`язковості договору та презумпції його правомірності.
		Зазначене узгоджується з аналізом спірних договорів на третьому рівні тлумачення, оскільки укладення нового договору №26 від 01.01.2015 про оренду іншого складського приміщення відповідало змісту попередніх домовленостей, про які сторони домовились в листах №72 від 30.09.2014 та №84 від 11.11.2014, що встановлено судом вище.
		Окрім того, обумовивши в обох спірних договорах оренди свою поведінку щодо порядку передачі орендодавцем об`єкту оренди та його повернення орендарем шляхом підписання актів приймання-передачі, сторони фактично встановили прийнятний для себе звичай ділового обороту, який відображає усталену практику їх відносин та межі здійснення ними своїх прав та обов`язків за договором. 
		Встановлення такого звичаю умовами договору та вчинення відповідних дій сторонами мало на меті забезпечити стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добросовісність сторін під час виконання договору.
		Водночас, недотримання вищезазначеного звичаю ділового обороту, виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обов`язків по договору, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору, що є недопустимим.
		Разом з тим, незважаючи на те, що пункти 1.5 обох спірних договорів №25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015 містять аналогічні умови про повернення орендодавцю об`єкта оренди шляхом його повного звільненння та підписання сторонами акта приймання-передачі, поведінка ТОВ «Шкала-Енерджі» з цього приводу є різною.
		Так, орендні відносини за договором №25/А від 20.06.2014 відповідач вважає припиненими, а об`єкт оренди повернутим - без підписання акта приймання-передачі, натомість складське приміщення за договором №26 від 01.01.2015 повертає згідно з актом приймання-передачі від 31.12.2015.
		Статтею 3 ЦК України визначено, що однією із основних засад цивільного законодавства є добросовісність.
		Зазначений принцип лежить в основі доктрини venire contra factum proprium заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).
		Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
		Термін «естопель» означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі.
		Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини (Хохліч проти України (Заява № 41707/98); «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини» (Заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), такий принцип підлягає застосуванню українським судом і при розгляді даної справи. Суть означеного принципу в даній справі полягає в тому, що апелянт, з огляду на вчинені ним конклюдентні дії, які свідчать про визнання ним належності адреси отримання поштової кореспонденції, втратив право посилатися на підстави для поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу.
		Застосування цього принципу відображено й у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 17.11.2018 в справі №911/205/18 та постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.
		За таких обставин відповідач втрачає право покликатися на те, що повернення складського приміщення згідно договору №25А від 20.06.2014 підтверджується підписанням акту приймання-передачі за договором №26 від 01.01.2015, оскільки об`єкт оренди за цими договорами є одним й тим самим, з огляду на принцип «естопель».
		Твердження ТОВ «Шкала-Енерджі» про можливість припинення орендних правовідносин без повернення об`єкта оренди шляхом підписання акта приймання-передачі, грунтуються на неправильному розумінні норма права та не скасовують законодавчо визначений обов`язок орендаря повернути об`єкт оренди після закінчення договору.
		Натомість сам факт неповернення відповідачем орендованого приміщення після закінчення договору оренди, вказує на його суб`єктивну і неправильну поведінку щодо виконання взятих на себе зобов`язань за договором та загальнообов`язкових імперативних приписів норм цивільного законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
		Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/1873/17 та від 29.08.2019 у справі №924/1124/18).
		Зважаючи на наведене суд дійшов до висновку, що відповідач, покликаючись на можливість припинення орендних правовідносин без повернення об`єкта оренди шляхом підписання акта приймання-передачі, зловживає своїми матеріальними правами, оскільки в такий спосіб намагається уникнути цивільно-правової відповідальності.
		Таким чином, оцінивши доводи учасників справи в сукупності з наявними у справі доказами, суд прийшов до висновку саме лише посилання відповідача на те, що об`єкт оренди за договорами №25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015 є одним і тим самим складським приміщенням у відповідності до ст. 76 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) не є більш вірогідними, ніж те, що це два різні приміщення.
		Згідно з частинами 4, 7 статті 75 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.
		Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
		Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (аналогічна правова позиція викладена у  пункті 35 постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №927/923/18).
		Постановою Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №907/720/18 відмовлено в задоволенні позову МП «Надія» до ТОВ «Шкала-Енерджі» про стягнення 381 330,00 грн. неустойки у розмірі подвійної орендної плати за користування майном за договором оренди №25/А від 20.06.2014 у зв`язку з порушенням строків повернення майна на підставі ч. 2 ст. 785 ЦК України. 
		Тобто предметом позову в справі №907/720/18 були вимоги того самого позивача до того самого відповідача про сплату неустойки за частину періоду прострочення відповідача у поверненні позивачу орендованого майна, факт неповернення якого є основною підставою для стягнення з відповідача в регресному порядку збитків, що є предметом позову в даній справі за №907/726/18.
		У межах справи №907/720/18 апеляційним господарським судом встановлено, що: об`єкти оренди за договорами №25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015 є різними складськими приміщеннями; відповідачем не повернуто складське приміщення площею 500 кв.м., розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, яке було предметом договору оренди №25/А від 20.06.2014; загальна кількість площ МП «Надія» не перевищує загальну кількість площ, які використовувались у спірний період  різними орендарями (в тому числі ТОВ «Шкала-Енерджі»); право МП «Надія» порушене, однак відмовлено в задоволенні позову у зв`язку з застосуванням наслідків спливу строку позовної давності.
		В судовому засіданні судом з`ясовано, що зазначена постанова набрала законної сили, сторонами не оскаржувалась в касаційному порядку та є чинною на момент розгляду даної справи за №907/726/18.
		Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" і від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
		Таким чином, постанова Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №907/720/18 набрала законної сили, є остаточною, а тому встановленій в цьому судовому рішенні обставини не можуть бути поставлені під сумнів.
		Зважаючи на вище викладене, суд доходить до висновку, що: об`єкти оренди за договорами №25/А від 20.06.2014 та №26 від 01.01.2015 є різними складськими приміщеннями; ТОВ «Шкала-Енерджі» безпідставно не повернуто складське приміщення площею 500 кв.м., розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, яке було предметом договору оренди №25/А від 20.06.2014.
		За змістом статей 610, 611, 612 ЦК України вбачається, що невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом.
		Законодавцем у частині 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.
		В даній справі судом встановлено, що ТОВ «Шкала-Енерджі» мало можливість повернути майно МП «Надія», що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконало.
		Водночас, судом встановлено, що 31.12.2014, тобто в останній день строку дії договору №25/А від 20.06.2014, між МП «Надія» (орендодавець) та ФОП Кухар І.С. (орендар) укладено договір №27 за умовами якого орендодавець з 02.02.2015 зобов`язується передати, а орендар прийняти в строкове платне користування складське приміщення площею 500 кв.м. (в тому числі дві навантажувально-розвантажувальні естакади), що розташоване за адресою: Закарпатська обл., м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, яке було предметом оренди за договором №25/А від 20.06.2014.
		У зв`язку з тим, що по закінченню дії договору №25/А від 20.06.2014 ТОВ «Шкала-Енерджі» всупереч вимогам законодавства та умовам договору не повернуло орендованого складського приміщення, МП «Надія», всупереч умов договору №27 від 31.12.2014 не передало його новому орендарю ФОП Кухар І.С.
		01.06.2017 з метою мирного досудового врегулювання спору між МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. укладено угоду про припинення зобов`язання шляхом передання відступного, за умовами пунктів 4.1, 4.2 якої МП «Надія» передає ФОП Кухар І.С. строком на 2 (два) роки в безоплатне користування складське приміщення площею 500 кв. м., розташованого за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, в рахунок погашення зобов`язання по сплаті штрафу в розмірі 75    000 доларів США, який виник у зв`язку з невиконанням п. 1.1 та 4.1 договору №27 від 31.12.2014, який укладений між МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. Вартість права оренди становить 75    000 доларів США. 
		Відступне у вигляді права користування (оренди), яке визначене пунктом 4.1 цієї угоди, надається МП «Надія» і приймається ФОП Кухар І.С. без підписання акту приймання-передачі, з моменту підписання цієї угоди, що свідчить про набуття нею законної чинності (п. 5.1 угоди).
		Частиною першою статті 600 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється за згодою сторін внаслідок передання боржником кредиторові відступного (грошей, іншого майна тощо). Розмір, строки й порядок передання відступного встановлюються сторонами.
		Враховуючи те, що правовідношення, за яким МП «Надія» здійснила відшкодування 75 000 доларів США, припинилося в силу вимог ч. 1 ст. 600 ЦК України, то у зв`язку з цим у МП «Надія» виникло нове - пов`язане саме з регресною вимогою у сумі виплаченого відшкодування, яка спрямована до заподіювача збитків. 
		Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).
		У випадку регресу одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При цьому регрес регулюється загальними нормами цивільного права (зокрема, статтею 1191 ЦК України).
		Отже, регрес - право відповідальної особи, яка здійснила відшкодування шкоди, заподіяної не її діями, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого заподіяно шкоду. Регрес характеризується тим, що правовідношення, за яким відповідальна особа здійснила відшкодування, припинилося, у зв`язку з чим і виникло нове - пов`язане саме з регресною вимогою. При регресі одне зобов`язання замінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. При регресі перебіг строку позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли здійснено відшкодування (аналогічний правовий висновок викладений у пунктах 44-46, 49, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №910/2603/17).
		Таким чином, суд доходить до висновку, що в МП «Надія» виникло право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
		Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
		За загальним правилом особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 ЦК України).
		Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
		Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
		Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.
		Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
		Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
		Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.
		Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17).
		У даній справі позивачем доведено, що поведінка ТОВ «Шкала-Енерджі», яка полягає в неповерненні об`єкту оренди після закінчення дії договору оренди №25/А від 20.06.2014, відповідно до п. 1.5 договору №25/А від 20.06.2014 та положень ч. 1 ст. 759, ч. 1 ст. 785  ЦК України є протиправною.
		Також, суд доходить до висновку, що факт припинення в порядку ст. 600 ЦК України зобов`язання МП «Надія» перед ФОП Кухар І.С. щодо сплати штрафу в розмірі 75 000 доларів США, є належним доказом понесення збитків у вигляді зменшення належного МП «Надія» майнового права оплатно передавати належне йому складське приміщенням в користування іншим особам або використовувати самому. Тобто МП «Надія» фактично безкоштовно тимчасово відмовилось від наявного в нього майнового права на користування річчю.
		За змістом статті 42 ГК України вбачається, що підприємництво як самостійна, ініціативна, систематична господарська діяльність, здійснюється суб`єктами господарської діяльності на власний ризик з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
		Відтак, при укладенні договору оренди майна, призначеного для використання у господарській діяльності, орендар та орендодавець, керуючись принципом свободи договору згідно із статтею 627 ЦК України, можуть передбачити особливі умови щодо передання об`єкта оренди від орендодавця до орендаря та його повернення орендодавцю після спливу строку дії договору оренди.
		Так, п. 5.2 договору №27 від 31.12.2014, сторони передбачили, що у випадку не передання МП «Надія» об`єкту оренди ФОП Кухар І.С. в термін визначений п. 1.1 та 4.1, орендодавець зобов`язується сплатити орендарю штраф в розмірі 75    000,00 доларів США за офіційним курсом на день здійснення платежу.
		Тому суд погоджується з твердженням позивача про те, що його домовленості з МП «Надія» ґрунтувались на диверсифікації ризиків сторін при веденні їх господарської діяльності, оскільки в такий спосіб сторони погодили методику обчислення збитків через економічне співвідношення можливих втрат та очікуваних прибутків, які ФОП Кухар І.С. планував отримати за наслідками виконання міжнародного контракту, який не є предметом дослідження в даному спорі.
		Відповідають принципам розумності та ділового обороту й доводи позивача про те, що вартість міжнародного контракту, на виконання якого ФОП Кухар І.С. укладав з МП «Надія» договір №27 від 31.12.2014 могла значно зрости у зв`язку з наявністю складського приміщення.
		З цих підстав спростовуються заперечення ТОВ «Шкала-Енерджі» про неспіврозміність розміру штрафної санкції до розміру орендної плати за договором №27 від 31.12.2014. Крім того, такі висновки відповідача зроблені без урахування волатильності (мінливості) цін на оренду складських приміщень.
		Причинний зв`язок між протиправною поведінкою ТОВ «Шкала-Енерджі» у вигляді безпідставного неповернення МП «Надія» складського приміщення за договором №25/А від 20.06.2014 та шкодою, завданою МП «Надія» у вигляді сплати ним на користь ФОП Кухар І.С. штрафу в розмірі 75 000 доларів США, полягає в тому, що за умови своєчасного повернення ТОВ «Шкала-Енерджі» спірного складського приміщення МП «Надія» змогла б виконати свої зобов`язання за договором №27 від 31.12.2014 та не понести відшкодовувати ФОП Кухар І.С. штраф у розмірі 75 000 доларів США. Тобто шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
		Доводи відповідача стосовно відсутності вини як необхідної складової для покладення на нього майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків спростовуються вищевстановленими судом обставинами, а також обставинами, які встановлені у постанові Західного апеляційного господарського суду від 10.12.2019 у справі №907/720/18.
		Судом встановлено між МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. укладено договір №27А від 03.12.2018 про відступлення права вимоги за умовами якого останньому передано право вимоги до ТОВ «Шкала-Енерджі» про стягнення збитків у розмірі 75    000 доларів США штрафу, який сплачений МП «Надія» на користь ФОП Кухар І.С. внаслідок порушення умов договору №27 від 31.12.2014, погашення за яким відбулось внаслідок укладення Угоди від 01.06.2017 про припинення зобов`язання, шляхом передачі відступного.
		Твердження ТОВ «Шкала-Енерджі» про те, що правочин не мав на меті настання реальних наслідків з підстав єдиного пов`язаності МП «Надія» та ФОП Кухар І.С. родинними звязками і тому не створив реальних правовідносин має виключно характер припущення і не підтверджується чинним законодавством України. 
		Окрім того з`ясування цих обставин не входить до предмета доказування у даному спорі.
		Положенням статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована.
		Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.
		Отже, безпідставними є твердження ТОВ «Шкала-Енерджі» про нереальність вимог,  що відступалися ФОП Кухар І.С. та заявлені в цьому позові, а відтак відсутність порушеного права позивача.
		 
		09.04.2019 представником відповідача подано заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності.
		Зі змісту заяви про застосування строку позовної давності вбачається, що перебіг строку позовної давності розпочався з 01.01.2015 (з моменту, коли МП «Надія» дізналось про неповернення ТОВ «Шкала-Енерджі» орендованого майна), а тому в порядку ст. 267 ЦК України просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності з приводу заявлених позовних вимог, оскільки такі заявлені в грудні 2018 року.
		Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
		Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
		Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму ЦК України).
		Як зазначив Конституційний Суд України, строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин (абзац п`ятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 22 лютого 2012 року №         4-рп/2012).
		Загальні положення щодо позовної давності та порядку її обчислення, що підлягають застосуванню під час вирішення спорів між сторонами, визначені у главі 19 ЦК України.
		Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії»).
		За змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
		Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
		Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами ст. 261 ЦК України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
		Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
		Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
		Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.
		При цьому, за змістом зазначеної норми (ст. 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
		Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.
		Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.
		Отже, за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
		Враховуючи правовий висновок, який викладений у пунктах 44-46, 49, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №910/2603/17, суд погоджується з доводами ФОП Кухар І.С. про те, що оскільки зобов`язання, пред`явлене до відповідача, за своєю суттю є регресним, то перебіг трьох річного строку позовної давності починає обчислюватися з моменту, коли здійснено відшкодування (01.06.2017), тобто з моменту виконання МП «Надія» на користь ФОП Кухар І.С. зобов`язання, передбаченого п. 5.2. договору оренди №27 від 31.12.2014 у вигляді сплати штрафу в розмірі 75 000 доларів США за непередання в оренду приміщення, шляхом укладення угоди від 01.06.2017 про передачу відступного (ст. 600 ЦК України). Отже, строк позовної давності розпочинає свій перебіг з 01.06.2017 та завершується 01.06.2020, натомість позов у даній справі пред`явлено в грудні 2018 року.
		З цих підстав необгрунтованими є доводи відповідача про наявність підстав для застосування наслідків спливу строків позовної давності.
		 
		Законом №132-IX від 20.09.2019 (набрав чинності 17.10.2019) до ч. 1 ст. 79 ГПК України внесено зміни, за змістом яких законодавцем змінено стандарти доказування, а саме: «Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування».
		Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.
		Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на «balance of probabilities» («баланс ймовірностей») для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує «баланс ймовірностей». У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.
		У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позову про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновини його порушене право, за захистом якого подано позов.
		Аналогічний підхід продемострував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).
		Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.
		У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.
		У частині другій статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019) встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
		Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 76 ГПК України).
		Згідно із положеннями частини третьої статті 13 та частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
		З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
		Враховуючи положення ст. 129 ГПК України у зв`язку з задоволенням позову судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 31 241,25 грн. та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 881,00 грн. покладається на відповідача.
		Згідно ч. 7, 8 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом девяноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
		Відтак, у відповідності до ч. 7, 8 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2018 у справі №907/726/18 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
		Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 145, 195, 231, 232, 233, 237, 238, 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
		ВИРІШИВ:
		Позов задовольнити повністю.
		Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Шкала-Енерджі» (90500, Закарпатська обл., Тячівський район, місто Тячів, вулиця Лазівська, будинок 52, код ЄДРПОУ: 35611593) на користь фізичної особи-підприємця Кухара Івана Степановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 75 000,00 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США., що на момент подання позову еквівалентно 2 082 750,00 (два мільйони вісімдесят дві тисячі сімсот п`ятдесят гривень 00 коп.)
		Судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 31 241,25 грн.(тридцять одну тисячу двісті сорок одну гривню 25 коп.) та за подання заяви про забезпечення позову в розмірі 881,00 грн. (вісімсот вісімдесят одну гривню 00 коп.) покласти на відповідача.
		Видати наказ на виконання рішення в порядку вимог п. 4 ст. 327 ГПК України.
		Заходи забезпечення позову, вжиті на підставі ухвали Господарського суду Закарпатської області від 13.12.2018 у справі №907/726/18 продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили. Якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження - вказані заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
		Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
		Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
		У зв`язку з перебуванням судді у відпустці повний текст рішення складено та підписано: 07.04.2020.
		 
		Суддя                                                                                 О.Ф. Ремецькі

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...