Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 520/1494/2020 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб, звільнених з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 09.04.2020. Зареєстровано: 09.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2020.
Дата набрання законної сили: 11.08.2020
Номер судового провадження: П/520/1988/2020

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
		Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
		 
		09 квітня 2020 р. № 520/1494/2020 
		 
		Суддя Харківського окружного адміністративного суду Бабаєв А.І., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -
		ВСТАНОВИВ:
		05.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
		- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 02.08.2014 року по 19.03.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року;
		- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.08.2014 року по 19.03.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року;
		- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту;
		- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту - м. Чугуїв Харківської області та призначення на військову посаду.
		В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, 19.03.2019 року та підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту.
		Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії. Повідомлено сторін, що розгляд справи відбудеться в письмовому провадженні без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
		Відповідач, Військова частина, подала до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
		Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
		Судом встановлено, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №60 від 19.03.2019 року старшого сержанта ОСОБА_1 , звільненого відповідно до п.п. «й» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 19.03.2019 року №53-РС з військової служби у запас (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. 
		ОСОБА_1 у період з 02.08.2014 року по 19.03.2019 року проходив службу в Збройних силах України у складі військової частини НОМЕР_1 . Позивач отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 16.09.2015 року.
		Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки з 2014 по 2019 рік та підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту, позивач звернувся до суду із даним позовом.
		Відповідно до ч. 3 ст. 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
		Таким чином суд вирішує дану типову справу з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 21.08.2019 року по зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
		Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25 березня 1992 року (далі  Закон України № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
		Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі по тексту  Закон України № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
		Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі по тексту  Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
		Відповідно до статті 16-2 Закону України № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20 грудня 1991 року (далі по тексту  Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
		У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
		Відповідно до п.5 Постанови Кабінету Міністрів від 20 серпня 2014 року № 413 «Про затвердження Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення» рішення про надання та позбавлення статусу учасника бойових дій приймається відповідними комісіями.
		Отже, особі може бути як надано статус учасника бойових дій, так і позбавлено такого статусу на підставі відповідного рішення.
		Аналізуючи приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що право на отримання додаткової відпустки, як учасник бойових дій військовослужбовці набувають саме з моменту отримання статусу учасника бойових дій, який підтверджується посвідченням учасника бойових дій.
		Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
		Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
		Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
		Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
		При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі  Закони України № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
		За визначенням статті 1 Закону України № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Стаття 1 Закону України № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
		Крім того, в статті 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
		Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом України № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби з моменту отримання статусу та посвідчення учасника бойових дій.
		Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
		Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
		Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Наказ № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
		Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ.
		Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
		Позивач в адміністративному позові зокрема просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 02.08.2014 року по 19.03.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 02.08.2014 року по 19.03.2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року.
		При цьому, згідно із п.12 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються такі пільги, як одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік та відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
		Таким чином, особа має право на отримання грошової компенсації за невикористану нею додаткову відпустку як учасник бойових дій після отримання такого статусу.
		З огляду на те, що позивач саме в 2015 році отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 16.09.2015 року, суд приходить до висновку, що при звільненні з військової служби ОСОБА_1 мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2015-2019 роках додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
		При цьому, позивача виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення 19.03.2019 року (Наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №60 від 19.03.2019 року).
		Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року.
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 19.03.2019 та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 рік.
		Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту - м. Чугуїв Харківської області та призначення на військову посаду, суд зазначає наступне.
		Згідно довідки Балаклійського районного військового комісаріату Харківської області №4/440 від 26.11.2019 року ОСОБА_1 у період з 02.08.2014 року по 19.03.2019 року проходив службу в Збройних силах України у складі військової частини НОМЕР_1 .
		Відповідно до положень частини 1 статті 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
		Частиною 3 статті 9-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв`язку з призначенням на військову посаду, їм виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім`ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби.
		Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України № 1153/2008 від 10 грудня 2008 року.
		Пунктом 12 Указу Президента України №1153/2008 від 10 грудня 2008 року передбачено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністром оборони України.
		Пунктом 1 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22 жовтня 2001 року №370 (далі по тексту  Інструкція №370) передбачено, що особам офіцерського складу, прапорщикам (мічманам) та військовослужбовцям рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, що переїхали до нового місця служби з одного населеного пункту в інший у зв`язку з призначенням на посади або зміною постійної дислокації військової частини (підрозділу) до місця постійної дислокації військової частини або підрозділу зі зміною місця проживання, виплачується підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення.
		Згідно з пунктом 2 Інструкція №370 розмір підйомної допомоги визначається з окладу за основною посадою, на яку призначений військовослужбовець або яку він займав до дня прибуття військової частини (підрозділу) до нового пункту постійної дислокації, окладу за військове звання та додаткових видів грошового забезпечення на день виникнення права на отримання підйомної допомоги.
		Пунктами 4.1, 4.2 пункту 4 Інструкція №370 передбачено, що підйомна допомога офіцерам, прапорщикам (мічманам) і військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом, виплачується тим, які переїхали у зв`язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою. Тим, які переїхали у зв`язку зі зміною постійної дислокації військової частини або підрозділу, - у новому пункті постійної дислокації частини (підрозділу) на підставі наказу командира частини про прибуття до місця дислокації.
		Згідно з п. 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги затвердженого наказом Міністерства оборони України від 05.02.2018 року № 45 (далі по тексту  Порядок №45) у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв`язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв`язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім`ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.
		Пунктом 4 Порядку №45 підйомна допомога та добові з урахуванням вимог пункту 1 цього Порядку також виплачуються: військовослужбовцям, прийнятим (призваним) на військову службу за контрактом (за призовом осіб офіцерського складу) і призначеним на посади у військові частини, що дислокуються поза пунктом їх постійного проживання до прийняття (призову) на військову службу.
		Відповідно до п.12 Порядку №45 наказ про виплату підйомної допомоги та добових на військовослужбовця та членів його сім`ї готується службою персоналу військової частини.
		Пунктом 13 Порядку №45 виплата підйомної допомоги та добових здійснюється, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.
		Таким чином, підйомна допомога виплачується військовослужбовцям, які проходять службу за контрактом та які переїхали у зв`язку з призначенням на посади, - за новим місцем служби на підставі наказу про призначення і наказу командира військової частини про вступ військовослужбовця до виконання обов`язків за посадою, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.
		Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач проходив військову службу, є адреса - АДРЕСА_2 .
		Згідно копії паспорта громадянина України серія НОМЕР_5 наданої позивачем, місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано з 23.07.2008 року за адресою - АДРЕСА_3 . При цьому, відміток про зміну реєстрації місця проживання паспорт позивача не містить. Крім того, позивачем не надано інших доказів фактичного переїзду на постійне проживання до пункту дислокації військової частини.
		Відповідачем зазначено, що в разі проживання у казармі військової частини комісією військової частини відпрацьовувалася довідка про проживання у казармі.
		Отже, позивачем не доведено фактичного переїзду на постійне проживання до пункту дислокації військової частини та звернення щодо отримання підйомної допомоги, а тому і набуття права на отримання підйомної допомоги у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту - АДРЕСА_2 .
		З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення у зв`язку із переїздом до іншого населеного пункту - м. Чугуїв Харківської області та призначення на військову посаду.
		Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
		Судовий збір підлягає розподілу відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
		На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		В И Р І Ш И В:
		Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії  задовольнити частково.
		Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року.
		Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 19.03.2019 року.
		В інші частині позовних вимог відмовити.
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. 
		Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду із врахуванням приписів Закону України № 540-IX від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-2019)».
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		 
		Суддя Бабаєв А.І.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...