Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 328/2842/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:; щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Надіслано для оприлюднення: 09.04.2020. Зареєстровано: 10.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2020.

Номер судового провадження: 2/328/64/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		                                                            328/2842/19 
		                                                                                31.03.2020 
		2/328/64/20
		 
		РІШЕННЯ
		Іменем України
		31 березня 2020 року                                                                                              м.Токмак
		 
		Токмацький районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Коваленка П.Л., за участю секретаря судового засідання Баздирь О.Л., представника позивача Загуменної І.В. , відповідача ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельного ділянкою,
		в с т а н о в и в:
		 
		Короткий зміст заяв по суті справи та стислий виклад позиції учасників процесу:
		ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельного ділянкою. В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне. ОСОБА_3 як фізичній особі-підприємцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів. Однак, на належній позивачеві земельній ділянці знаходиться майно ОСОБА_2 , яке складається з торгівельного павільйону, розташованого на літньому майданчику та недобудови у вигляді арок з цегли і фундаменту. Зазначене майно не відноситься до категорії нерухомості, бо на нього відсутня державна реєстрація. В зв`язку з перебуванням майна відповідача на належній позивачеві земельній ділянці, позивач несе збитки, бо не має реальної можливості використовувати земельну ділянку. Самостійно звільнити земельну ділянку від свого майна відповідач відмовляється. Наявність майна відповідача перешкоджає позивачеві навести порядок на земельній ділянці та використовувати її за цільовим призначенням. В зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав як власника земельної ділянки.
		Ухвалою судді Токмацького районного суду Запорізької області від 28 листопада 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження. 
		Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 18 грудня 2019 року відкладено підготовче засідання у справі та продовжено відповідачеві встановлений судом строк для подання відзиву на позов - п`ятнадцять днів з дня отримання копії ухвали.
		Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 02 березня 2020 року закрито підготовче засідання по справі та призначено справу до розгляду по суті. 
		11 березня 2020 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву та зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішень Токмацької міської ради про передачу земельної ділянки у власність, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації. До зустрічної позовної заяви також як додаток було долучено клопотання про витребування доказів.
		В своєму відзиві відповідач просить суд відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на наступне. Між ним та Токмацькою міською радою було укладено договір оренди, предметом якого була земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . На відведеній земельній ділянці відповідач розпочав будівництво літнього майданчику. Відсутність свідоцтва про право власності на будівлю літнього майданчика та не здійснення державної реєстрації права власності на будівлю літнього майданчика на думку відповідача не є перешкодою для реалізації права власника після завершення будівництва. Також зазначає, що належний йому павільйон та літній майданчик, облаштований бетонним фундаментом, не відносяться до тимчасових споруд, а є об`єктом незавершеного будівництва.
		24.03.2020 від ОСОБА_2 на адресу суду надійшло клопотання про долучення до справи письмових доказів. Письмові докази відповідачем подані з порушенням ч.ч.8, 9 ст.83 ЦПК України, тому до розгляду судом не приймаються та не беруться судом до уваги.
		Ухвалою Токмацького районного суду Запорізької області від 31 березня 2020 року повернуто ОСОБА_2 зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішень Токмацької міської ради про передачу земельної ділянки у власність, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації. Цією ж ухвалою суду роз`яснено ОСОБА_2 , що з позовом до ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішень Токмацької міської ради про передачу земельної ділянки у власність, визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним та скасування державної реєстрації, він може звернутись до суду в загальному порядку.
		В зв`язку з поверненням відповідачеві зустрічної позовної заяви клопотання про витребування доказів не розглядалося.
		Представник позивача Загуменна І.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених у позові. Також в судовому засіванні зазначила, що належне відповідачеві майно не є капітальною спорудою та не відноситься до об`єктів незавершеного будівництва. Вважає, що майно відповідача є будівельними матеріалами, так як відповідачем не зареєстроване право власності на нерухоме майно у встановленому законом порядку. Не має ніяких доказів, що дане майно пов`язано з земельною ділянкою позивача.
		Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіванні проти задоволення позовним вимог заперечував в повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. В судовому засіданні також зазначив, що не зареєстрував право власності на майно з незалежних від нього причин. Щодо питання про закінчення права оренди в 2008 році, відповідач пояснив, що не мав змоги продовжити договір оренди земельної ділянки, так як у місті змінилося керівництво.
		Фактичні обставини, встановлені судом:
		За договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року Токмацька міська рада на підставі Рішення №4 Токмацької міської ради від 12.02.2014 та Рішення №8 Токмацької міської ради від 08.04.2014, Протоколу №47 земельних торгів з продажу земельної ділянки у місті Токмак від 01.07.2014 передала у власність ОСОБА_3 як фізичній особі-підприємцю земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів.
		Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 23668112, підтверджується, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів.
		Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 14.11.2007, справа №22-1861/2007, яке набрало законної сили 14.11.2007, виділено ОСОБА_4 в рахунок поділу спільного майна торгівельний павільйон, розташований на літньому майданчику за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців слідує, що 03.12.2018 внесено запис про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_4 .
		З досліджених в судовому засіданні матеріалів видно, що на належній на праві приватної власності позивачеві земельній ділянці знаходиться майно ОСОБА_2 , яке складається з торгівельного павільйону, розташованого на літньому майданчику та недобудови у вигляді арок з цегли і фундаменту. Даний факт відповідачем не заперечується.
		В зв`язку з перебуванням майна відповідача на належній позивачеві земельній ділянці, позивач несе збитки, бо не має реальної можливості використовувати земельну ділянку за призначенням.
		Мотиви з яких виходить суд та застосовані норми права:
		Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
		Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.
		У Постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 6-605цс16, суд зазначив: «З огляду на зазначені приписи, правила статей 15,16 ЦК України, а також статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
		Окрім того, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначає, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
		У відповідності до приписів ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
		При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
		У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
		Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
		Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		З огляду на вищевикладене слідує, що положення закону стосовно захисту права власності повністю відповідає захисту права власності, яке гарантується ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що у відповідності до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
		Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі «Пайн Веллі Девелопментс ЛТД» та інші проти Ірландії» зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.
		У відповідності до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
		Законодавче закріплення необхідності державної реєстрації права власності на нерухоме майно є, таким чином, визнанням з боку держави публічно-правового інтересу у встановленні належності нерухомого майна конкретній особі. Державна реєстрація прав покликана служити забезпеченням стабільності обороту нерухомості, оскільки остання має не тільки майнову, а й соціальну значимість. Подібна стабільність досягається шляхом винесення операцій та інших дій з нерухомістю за рамки приватних інтересів сторін, а також створення особливої, єдиної інформаційної системи, дозволяє всім суб`єктам права отримувати виключно і єдино достовірні дані про правовий статус того чи іншого об`єкта.
		Фактично ж реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.
		За ст.317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
		Відповідно до положень ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 
		В ст.321 Цивільного кодексу України вказано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
		Згідно зі ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
		Відповідно до ст.386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
		За ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
		Відповідно до ч.1 ст.78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
		Відповідно до положень ст.90 Земельного кодексу України власники земельних ділянок мають право самостійно господарювати на землі, споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
		Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		З огляду на вищевикладені норми закону, ОСОБА_3 як власник земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, має право на усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном.
		Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		У зв`язку із цим право власності виникає лише на матеріали, обладнання, тощо, які були використані в процесі будівництва (створення ) майна.
		Відповідно до статті 181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До об`єктів нерухомого майна ЦК України віднесено як земельні ділянки, так і житлові будинки.
		При вирішенні питання про виникнення, зміну та припинення суб`єктивних цивільних прав стосовно об`єкта незавершеного будівництва необхідно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами, а також те, що окремі способи набуття права власності можуть використовуватись лише суворо визначеними суб`єктами.
		Системний аналіз статті 331 ЦК України та статей 177-179, 181, 182, 334 ЦК України, частини третьої статті 3 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно, в тому числі і об`єкт незавершеного будівництва, як об`єкт цивільних прав, виникає з моменту його державної реєстрації.
		Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року №1243, державній реєстрації підлягає право власності тільки на ті об`єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку.
		Частиною другою статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.
		Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації (частина четверта статті 26 цього закону).
		Питання щодо права користування чужою земельною ділянкою для забудови врегульовано положеннями глави 161 ЗК України. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1021 ЗК право на таке користування виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися нею для забудови відповідно до положень ЦК України. 
		Судом встановлено, що між відповідачем та Токмацькою міською радою не було договірних відносин на час укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305. Строк дії договору оренди, на який посилався відповідач, закінчився 18.04.2008.
		ОСОБА_2 не має прав користувача земельної ділянки, тому підстав для здійснення ним будівництва на земельній ділянці, що йому не належить ні на праві власності, ні на праві користування, він не мав та не може мати статусу забудовника.
		Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва.
		Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту прийняття його до експлуатації.
		Моментом виникнення права власності на новостворене нерухоме майно є державна реєстрація (частина третя статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
		До завершення будівництва (створення) майна, а якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то до моменту прийняття його до експлуатації, або якщо право власності на таке нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, то до моменту державної реєстрації право власності на новостворене майно та об`єкт незавершеного будівництва не виникає (стаття 331 ЦК України).
		У зв`язку із цим до виникнення права власності на таке майно право власності існує лише на матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення) майна.
		Суд не бере до уваги твердження відповідача про те, що наявне на земельній ділянці позивача майно відноситься до об`єктів незавершеного будівництва та належить до поняття «будівлі», так як це суперечить закону.
		За рішенням Апеляційного суду від 14.11.2007 ОСОБА_4 в рахунок поділу спільного майна виділено саме торгівельний павільйон, розташований на літньому майданчику за адресою: АДРЕСА_1 . 
		Відповідно до ст.28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. 
		Крім того, відповідачем не надано жодного доказу, що він мав намір продовжити дію договору оренди, укладеного 24.07.2007 між ним та Токмацькою міською радою строком до 18.04.2008, предметом якого була земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 .
		Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України,  № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
		З вищевикладених фактичних обставин слідує, що існують перешкоди позивачу у користуванні його майном, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
		Висновки суду:
		Враховуючи вищевикладене, суд приходить що висновку, що позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.
		Висновки суду узгоджуються із зібраними у справі доказами і не суперечать вимогам законодавства.
		Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
		Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.
		Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, з огляду на ухвалення рішення на користь позивача, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1536,80 гривень в рахунок відшкодування сплаченого при зверненні до суду судового збору.
		Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст.137 ЦПК України.
		Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. 
		Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
		Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
		Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
		Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
		Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
		Як слідує з матеріалів справи, професійну правничу допомогу позивачеві ОСОБА_3 надавала адвокат Загуменна І.В., яка відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України до закінчення судових дебатів у справі зробила про це відповідну заяву та протягом п`яти днів після ухвалення рішення надала суду відповідні докази. 
		Витрати на професійну правову допомогу, надану адвокатом Загуменною І.В., підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №55, договором про надання правової допомоги від 18.12.2019, ордером серії ЗП №035145 від 18.12.2019 та квитанцією до прибуткового касового ордеру від 18.12.2019 на суму 4000 грн. Що також підтверджується актом надання послуг до договору від 18.12.2019 про надання правової допомоги від 31.03.2020 на суму 4000 грн.
		На підставі викладеного, керуючись ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст.ст.203, 215 ЦК України, ст.13, 95, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,
		у х в а л и в:
		 
		Позовну заяву ОСОБА_3 до  ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельного ділянкою - задовольнити.
		Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_3 у здійсненні ним права користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів, що належить ОСОБА_3 як фізичній особі-підприємцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року.
		Зобов`язати ОСОБА_2 звільнити від свого майна земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 0,02 га, кадастровий номер 2311000000:01:013:0305, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, для розташування торгівельних павільйонів, що належить ОСОБА_3 як фізичній особі-підприємцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 01 липня 2014 року, шляхом знесення торгівельного павільйону, розташованого на літньому майданчику та недобудови у вигляді арок з цегли і фундаменту.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1536,80 гривень.
		Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, в сумі 4000,00 гривень.
		Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 .
		Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 .
		До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Токмацький  районний суд Запорозької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.      
		Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
		У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Дата складення повного судового рішення 09.04.2020.  
		 
		 
		 
		Суддя

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...