Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 359/1022/18 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із трудових правовідносин; Спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 10.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 10.04.2020.
Дата набрання законної сили: 01.04.2020
Номер судового провадження: 61-11837ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		01 квітня 2020 року 
		м. Київ
		 
		справа № 359/1022/18
		провадження № 61-11837св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Кузнєцова В. О.,
		суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,                 Тітова М. Ю.,
		 
		учасники справи:
		позивач -  ОСОБА_1 ,
		відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ», 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.,
		ВСТАНОВИВ:
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		07 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» (далі - ТОВ «ІЗОТЕХ») про стягнення заробітної плати, індексації заробітної плати, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки та середнього заробітку за порушення термінів розрахунку.
		Позов обґрунтований тим, що згідно наказу від 19 травня 2003 року № 8 позивача прийнято на посаду комерційного директора ТОВ «ІЗОТЕХ». Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «ІЗОТЕХ» від 11 жовтня 2017 року, оформленим протоколом від 11 жовтня 2017 року, її тимчасово відсторонено від роботи в товаристві та від виконання повноважень комерційного директора на період з 12 жовтня 2017 року по 31 грудня 2017 року. Відсторонення відбулося під час її перебування у відпустці з 11 жовтня 2017року по 28 листопада 2017 року. Після виходу з відпустки її не допускали до свого робочого місця. 17 січня 2018 року вона отримала лист відповідача про те, що 21 грудня 2017 року її звільнено з посади комерційного директора згідно наказу ТОВ «ІЗОТЕХ» від 21 грудня                2017 року та запропоновано прибути до товариства для отримання трудової книжки. Передача трудової книжки відбулася 25 січня 2018 року. Розрахунок при звільненні вона не отримала. 25 січня 2018 року вона надіслала на адресу ТОВ «ІЗОТЕХ» вимогу про проведення всіх виплат. 31 січня 2018 року вона повторно направила вказану вимогу з додатками на електронну адресу відповідача. Починаючи з 02 лютого 2018 року відповідач є таким, що з власної вини затримав розрахунок зі звільненим працівником. 
		Таким чином, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог                                    від 19 лютого 2018 року, просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 109 871,68 грн, невиплачену заробітну плату разом з індексацією у загальній сумі 9 884,79 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі місячного середнього заробітку в розмірі 5 201,54 грн та суму сплаченого судового збору. 
		Короткий зміст судових рішень 
		Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 січня            2019 рокуу задоволенні позову відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження своїх вимог щодо існування у ТОВ «ІЗОТЕХ» заборгованості по виплаті заробітної плати за грудень 2017 року та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 2012 по 2017 роки. Представнику позивача роз`яснено право заявити клопотання про витребування доказів, у тому числі довідки з банку, який обслуговує картковий заробітний рахунок  позивача, однак остання цим процесуальним правом не скористалась, як і не подала такого доказу суду самостійно. Оскільки вимога про стягнення середнього заробітку за порушення термінів розрахунку при звільненні є похідною від вимоги про стягнення заборгованості по сумам, належним до виплати при звільненні, які не підлягають задоволенню, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову і у вказаній частині.
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , задоволено; рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 29 січня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з ТОВ «ІЗОТЕХ» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в сумі 109 871,68 грн, невиплачену заробітну плату разом із індексацією в сумі 9 884,79 грн, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 197 251,20 грн; вказані   суми зазначені без вирахування податків та обов`язкових платежів, установлених чинним законодавством України; вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що сторони у справі не є рівними учасниками спірних правовідносин та мають відмінні правові можливості з надання доказів щодо наявності або відсутності заборгованості з виплати заробітної плати, а тому саме на відповідача покладається   обов`язок   надання доказів   на спростовування доводів позивача щодо існування заборгованості, якими є   первинні розрахункові платіжні документи. Оскільки з відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам ТОВ «ІЗОТЕХ» за грудень 2017 року вбачається, що загальна сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати/доходу (усього з початку звітного місяця) становить 119 756,47 грн, однак доказів виплати вказаної суми позивачу відповідачем надано не було, тому вказана сума підлягає до стягнення. Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування доводів позивача щодо непроведення з нею розрахунку за 272 календарні дні   невикористаної щорічної відпустки.
		Аргументи учасників справи
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
		У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду ТОВ «ІЗОТЕХ», посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд задовольняючи позов не врахував, що у товариства відсутня заборгованість перед позивачем. Так, у грудні 2017 року позивач була відсутня на роботі та трудові обов`язки не виконувала, а збереження заробітної плати у випадку відсторонення працівника від роботи прямо не передбачено законодавством. Вказує, що оплата праці за час відсторонення можлива тільки тоді, коли роботодавцем порушено підстави для такого відсторонення. Оскільки законність відсторонення позивачем не оспорена, тому відсутні підстави для нарахування та виплати заробітної плати за час відсторонення. 
		Що стосується надіслання позивачем відповідачу вимоги про розрахунок при звільненні, то ТОВ «ІЗОТЕХ» посилається на те, що такої вимоги не отримувало, оскільки у паперовому вигляді така вимога була повернута позивачу через неповне зазначення адреси, а надіслання вимоги на електронну адресу не є належним доказом у справі, оскільки вказана електронна адреса не є офіційною адресою відповідача та вимога не підписана позивачем.
		Що стосується компенсації за невикористані дні відпустки відповідач зазначає, що апеляційним судом не враховано того, що позивач з вересня 2013 року до грудня 2017 року неодноразово перебувала за кордоном без оформлення службових відряджень у робочий час, тому вказане є доказом перебування позивача саме у відпустці. Отже, посилання ОСОБА_1 на те, що вона не використала відпустку спростовуються відомостями Державної прикордонної служби України.
		Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну  скаргу
		У серпні 2019 року представникОСОБА_1 - ОСОБА_2 , подала відзив на касаційну скаргу товариства, в якому зазначила, що відсторонення позивача не впливає на конституційне право отримати заробітну плату, в матеріалах справи відсутні накази про надання їй відпусток, позивач вжила всіх заходів для повідомлення відповідача про виплату заборгованості, а тому просила врахувати вказані доводи під час вирішення справи.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 
		Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
		Указана справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2020 року справу № 359/1022/18 призначено до судового розгляду.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Установлено, що    ОСОБА_1 перебувала   на посаді   комерційного   директора ТОВ «ІЗОТЕХ» з 19 травня 2003 року. 
		Відповідно до наказу ТОВ «ІЗОТЕХ» від 10 жовтня 2017 року № 9-в, комерційному директору ОСОБА_1 надано чергову щорічну відпустку з 11 жовтня                    2017 року до 30 листопада 2017 року за період 2014 -2015 років.
		Відповідно до протоколу загальних   зборів   учасників ТОВ «ІЗОТЕХ»                              від 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 тимчасово відсторонено від роботи та від виконання повноважень комерційного директора товариства, на період                           з 12 жовтня 2017 року до 31 грудня 2017 року, позбавлено всіх повноважень діяти від імені товариства. 
		Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ІЗОТЕХ» від 21 грудня 2017 року відкликано та звільнено з посади комерційного директора товариства ОСОБА_1 з 21 грудня 2017 року.
		21 грудня 2017 року ТОВ «ІЗОТЕХ» видано наказ № 21/12/17-2 про проведення   розрахунку з ОСОБА_1 , в тому числі   здійснення виплати   вихідної допомоги у відповідності зі статтями 44, 47, 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). 
		Відповідно до запису в трудовій книжці позивача, остання звільнена з посади комерційного директора товариства у зв`язку з припиненням повноважень посадової особи (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).
		25 січня 2018 року ОСОБА_1 надіслала ТОВ «ІЗОТЕХ» на адресу: Київська область, Бориспільський район, сільрада Сеньківська, Комплекс будівель і споруд № 1, будинок № 3 вимогу про розрахунок, яка вручена не була. Причина невручення: невдала спроба вручення (повернення): неповна адреса.
		Відповідно до даних Єдиного   державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,  місцезнаходженням юридичної особи ТВ «ІЗОТЕХ» є   Київська область, Бориспільський район, сільрада Сеньківська, Комплекс будівель і споруд 1, буд. 3. 
		31 січня 2018 року ОСОБА_1 надіслала вимогу про розрахунок на   електронну адресу:  ІНФОРМАЦІЯ_1. 
		Мотивувальна частина
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
		Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
		Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права 
		Щодо заборгованості по заробітній платі за грудень 2017 року
		На підтвердження доводів щодо нарахування, але невиплати заробітної плати за грудень 2017 року, сума якої включно з індексацією має складати                                9 884,79 грн, та компенсації за 272 дні невикористаної щорічної відпустки в сумі 109 871,68 грн, за клопотанням позивача витребувано відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам ТОВ «ІЗОТЕХ» за грудень 2017 року, наведені в Додатку № 4 до Порядку   формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за підписом керівника ОСОБА_3 .
		Відповідно до вказаних відомостей, загальна сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати/доходу (усього з початку звітного місяця) становить                                119 756,47 грн. З даної суми розраховано єдиний внесок в розмірі 44 050 грн.
		Задовольняючи позов у частині виплати заборгованості по заробітній платі за грудень 2017 року та компенсації по невикористаній відпустці суд апеляційної інстанції виходив з того, що доказів виплати вказаної суми позивачу відповідачем надано не було. 
		У касаційній  скарзі товариство посилається на те, що заборгованість по заробітній платі за грудень 2017 року відсутня, оскільки позивач була відсторонена від роботи з 12 жовтня по 31 грудня 2017 року на підставі статті 46 КЗпП України та частини третьої статті 99 ЦК України. 
		Стягуючи заборгованість по заробітній платі за грудень 2017 року  апеляційний суд вважав, що при відстороненні трудові   відносини не припиняються, також не припиняється дія трудового договору, а підстава відсторонення, при якій заробітна плата за працівником не зберігається, відповідачем визначена не була,  тому обгрунтованим є стягнення заробітної плати за час відсторонення працівника.
		Суд касаційної інстанції не погоджується з такими висновками апеляційного суду з огляду на таке.
		Згідно з частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
		Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
		У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
		Установлено, що відсторонення ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оскаржувала, крім того, в подальшому загальними зборами учасників товариства прийнято рішення про звільнення позивача, яке вона теж не оскаржувала.
		За таких обставин суд приходить до висновку, що відсторонення позивача від роботи з подальшим звільненням було законним, тому у роботодавця були відсутні підстави нараховувати та сплачувати заробітну плату за час відсторонення працівника.
		Отже, вимога про стягнення заборгованості по заробітній платі за грудень               2017 року задоволенню не підлягає.
		Щодо стягнення компенсації за невикористану відпустку
		Як вбачається зі змісту позовної заяви, розрахунок кількості днів невикористаної щорічної відпустки зроблено за період з 2012 по 2016 року. 
		Як пояснила   позивач у суді апеляційної інстанції, вказаний період   було   зазначено помилково. При цьому розрахунковим є період з 2003 по 2015 рік. Не заперечує, що вона перебувала у відпустках в жовтні-листопаді 2017 року                        (48 календарних днів) та в різні періоди впродовж з 2003 по 2015 роки                          (30 календарних днів). Виходячи з загальної кількості днів щорічної відпустки з дати прийняття на роботу по дату звільнення, що дорівнює 350 календарним дням, шляхом відрахування кількості вже використаної відпустки, що становить 78 календарних днів, зазначала, що у неї залишалось 272 календарних дня невикористаної щорічної відпустки.     
		Слід зазначити, що відповідачем не було надано належних та допустимих доказів на спростування доводів   позивача щодо непроведення з нею розрахунку за 272 календарні дні невикористаної щорічної відпустки. 
		Саме на відповідача покладається   обов`язок надання доказів щодо використання/невикористання позивачем відпустки, оскільки у його розпорядженні, як роботодавця мають знаходитися відповідні документи, (накази про надання відпустки). Однак матеріали справи не містять таких доказів.
		У касаційній скарзі ТОВ «ІЗОТЕХ» посилається на те, що позивач використала свою відпустку, оскільки неодноразово перебувала за кордоном у робочий час без оформлення відповідних відряджень. 
		У матеріалах справи міститься довідка Державної прикордонної служби України від 18 квітня 2018 року з інформацією щодо перетинання позивачем державного кордону у період з 01 травня 2013 року по 12 квітня 2018 року, однак це не є належним доказом перебування позивача за кордоном у зв`язку з використанням права на щорічну відпустку. 
		З огляду на відсутність доказів на підтвердження використання позивачем щорічної відпустки за 272 календарні дні, суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про задоволення позову в частині стягнення   грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 109 871,68 грн. 
		Щодо надіслання позивачем вимоги про розрахунок при звільненні
		Установлено, що 25 січня 2018 року ОСОБА_1 надіслала на адресу ТОВ «ІЗОТЕХ» вимогу про розрахунок, яка вручена не була. Причина невручення: невдала спроба вручення (повернення): неповна адреса. У зв`язку з цим ОСОБА_1 31 січня 2018 року надіслала вказану вимогу про розрахунок на електронну адресу відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_2 . 
		Суд апеляційної інстанції задовольняючи позов виходив з того, що вимога про розрахунок при звільненні була належним чином пред`явлена звільненим працівником, проте суд не звернув уваги на те, що електронне листування між сторонами справи не може вважатись належним письмовим доказом.
		Роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копіями електронних документів) в розумінні частини першої статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», відповідно до якої електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.
		Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншим суб`єктом електронного документообігу. Накладання електронного підпису завершує створення електронного документа.
		До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 28 грудня 2019 року у справі № 922/788/19.
		Звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
		Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня             2020 року справа № 682/3060/16-ц (провадження № 61-23170сво18)
		Ураховуючи, що в день звільнення позивач не працювала, належних доказів вручення товариству вимоги про розрахунок при звільненні матеріали справи не містять, тому розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може обраховуватися з 02 лютого 2018 року. 
		У такому випадку моментом пред`явлення вимоги до роботодавця слід вважати дату звернення до суду із указаним позовом 07 лютого 2018 року.
		Отже, періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 07 лютого                   2018 року до 29 січня 2019 року (ухвалення рішення судом першої інстанції).
		Щодо стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.
		Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України                         від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті  117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
		Апеляційний суд, стягуючи середній заробіток за час розрахунку при звільненні виходив із того, що відповідачем не було проведено повний розрахунок при звільненні, тому наявні правові підстави для задоволення позову в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 197 251, 20 грн. 
		Суд касаційної інстанції частково погоджується з такими висновками.
		Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
		Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
		Відповідно до статті 117 КЗпП Українив разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
		Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
		Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
		Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
		Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
		Відповідно до частини першої статті 9 ЦК Україниположення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. 
		Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
		Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
		Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. 
		Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) зазначила, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
		-       розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум;
		-       період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
		-       ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
		-       інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
		Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого  1995 року № 100 (далі - Порядок) основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки розрахунку, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пункту 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.
		Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).
		Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 Порядку).
		Апеляційний суд визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходив з наступного.
		Оскільки позивач з 11 жовтня 2017 по 30 листопада 2017 перебувала у відпустці, а з 21 грудня 2017 року її було звільнено з роботи, розрахунковим періодом   у даному випадку є серпень та вересень 2017 року. 
		Відповідно до податкових відомостей, наявних в матеріалах справи,   позивачу нараховано заробітну плату за серпень 2017 року в розмірі 13 062,31 грн, за вересень 2017 року - 13 116,20 грн. Кількість відпрацьованих робочих днів у   серпні 2017 року - 22; у вересні 2017 року - 21. Середньоденна заробітна плата позивача становить 608,80 грн, виходячи з такого розрахунку: 43 робочих дні:          (13 062,31 грн + 13 116,20 грн).
		Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 лютого 2018 року по 23 травня 2019 року: 608,80 грн х 324 дні =                197 251, 20 грн. 
		Суд касаційної інстанції не погоджується з висновками апеляційного суду щодо суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 197 251,20 грн з огляду на таке.
		Так, позивач, яка була комерційним директором товариства звернулася до суду з цим позовом 07 лютого 2018 року, а рішення суду першої інстанції у справі, що переглядається постановлено 29 січня 2019 року. Отже, слід нарахувати середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період                                    з 07 лютого 2018 року по 29 січня 2019 року.
		Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 197 251,20 грн, яку апеляційний суд стягнув з відповідача значно перевищує розмір заборгованості відповідача перед позивачем щодо компенсації за невикористану відпустку (109 871,68 грн).
		З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку із встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд касаційної інстанції приходить до висновку про необхідність зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, вважаючи справедливим, пропорційним таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні виплат у сумі 10 000,00 грн.
		Зважаючи на встановлені обставини, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
		Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, постанова апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за порушення термінів розрахунку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог з наведених вище підстав.
		Щодо розподілу судових витрат
		Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
		Відповідно до частини другої статі 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
		Звернувшись до суду з позовом у лютому 2018 ОСОБА_1 просила стягнути на її користь з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі                  9 884,79 грн, компенсацію за невикористану відпустку - 109 871,68 грн та середній заробітокза час затримки розрахунку при звільненні.
		Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на час подання до суду позовної заяви, встановлено ставку судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
		Пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діє з 01 вересня 2015 року, визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
		Отже, починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі у справах за вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях справ: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.
		Відповідно до статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
		Пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.
		Вказаний правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження 12-301гс18).
		Таким чином, за подання до суду позовної заяви позивач був звільнений від сплати судового збору за вимогу про стягнення заробітної плати та стягнення компенсації за невикористану відпустку на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
		Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
		За подання касаційної скарги відповідач сплатив 6 341,00 грн.
		Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
		Отже, сплачений судовий збір за подання ТОВ «ІЗОТЕХ» касаційної скарги в розмірі 197,84 грн (за вимогу про стягнення заробітної плати 3,12 % від заявлених вимог) підлягає компенсації за рахунок держави.
		Крім того, з ОСОБА_1  на користь ТОВ «ІЗОТЕХ» підлягає стягненню судовий збір у розмірі 3 741,19 грн (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 59 % від заявлених вимог).
		Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» задовольнити частково.
		Постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» на користь  ОСОБА_1  невиплаченої заробітної плати разом із індексацією в сумі 9 884,79 грн, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 197 251,20 грн та вирішення питання про розподіл судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
		У задоволенні позову ОСОБА_1  до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» про стягнення невиплаченої заробітної плати разом із індексацією у сумі 9 884,79 грн відмовити.
		Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. 
		Постанову апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку в сумі                    109 871,68 грн залишити без змін.
		Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» 197,84 грн судового збору за подання касаційної скарги за рахунок держави.
		Стягнути з  ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗОТЕХ» 3 741,19 грн судового збору за подання касаційної скарги.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                     В. О. Кузнєцов
		 
		Судді:                                                                                                 В. С. Жданова
		 
		                                                                                                            В. М. Ігнатенко
		 
		                                                                                                            В. А. Стрільчук
		 
		                                                                                                            М. Ю. Тітов

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...