Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 629/523/20 : Кримінальні справи (з 01.01.2019); Кримінальні правопорушення проти власності; Крадіжка.
Надіслано для оприлюднення: 10.04.2020. Зареєстровано: 12.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 14.04.2020.
Дата набрання законної сили: 11.05.2020
Номер судового провадження: 1-кп/629/257/20
Номер кримінального провадження в ЄРДР: 12020220380000053

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Кримінальне провадження № 629/523/20
		Номер провадження 1-кп/629/257/20 
		ВИРОК
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		10 квітня 2020 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: 
		головуючого судді                      ОСОБА_1 , 
		за участю секретаря                      ОСОБА_2 ,
		прокурора                         ОСОБА_3 ,
		представника потерпілого                 ОСОБА_4 ,
		обвинуваченого                      ОСОБА_5 ,
		захисника                         ОСОБА_6 , 
		розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Лозівського міськрайонного суду Харківської області кримінальне провадження №12020220380000053 від 13.01.2020 року, яке надійшло з Лозівської місцевої прокуратури Харківської області 07.02.2020 року, відносно:
		ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Лозова Харківської області, громадянина України, з середньо-спеціальною освітою, не одруженого, проживаючого в цивільному шлюбі з ОСОБА_7 , не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , не судимого,
		за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.185 ч.3 КК України, - 
		встановив:
		 
		12.01.2020 року, близько 10-00 год., ОСОБА_5 , на автомобілі ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , приїхав в с.Миколаївка Лозівського району, Харківської області, де знаходячись на полі поблизу тракторної бригади сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», за адресою: Харківська область, Лозівський район, с.Миколаївка, вул.Никитенка, буд.13, побачив брухт чорного металу, після чого впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, через паркан проник на територію вказаної тракторної бригади, де усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, з корисливого мотиву, з метою наживи, викрав брухт чорного металу, вагою 264,2 кг, вартістю 1712,01 грн. З місця злочину зник, викраденим розпорядився, чим спричинив майнову шкоду СТОВ «Мрія» на вказану суму.
		Обвинувачений ОСОБА_5 винним себе визнав частково, в тому, що викрав металобрухт, але через паркан він не проникав, а вільно зайшов на територію покинутої тракторної бригади, оскільки огорожі ніякої не було, у вчиненому щиро розкаюється, при цьому дав показання, що раніше їздив на заробітки до Польщі, після повернення гроші закінчились, роботи не було і він зайнявся пошуком металобрухту за допомогою металошукача, 12.01.2020 року, близько 10-00 год., на автомобілі ВАЗ 2101, державний номер НОМЕР_2 , він приїхав в с.Миколаївка Лозівського району, Харківської області, де з металошукачем шукав металобрухт поблизу тракторної бригади, знаходячись на полі поблизу занедбаної будівлі без вікон і дверей, за адресою: АДРЕСА_3 , побачив брухт чорного металу, після зайшов на незагороджену територію, де знайшов брухт чорного металу, який за допомогою бензинового різака порізав, погрузив до автомобіля та поїхав здавати його на металобрухт, по дорозі додому його зупинили охоронці СТОВ «Мрія», які викликали працівників поліції. Брухт чорного металу в нього вилучили, а на машину наклали арешт. Зазначив, що під час проведення слідчого експерименту, місце, через яке він вільно заходив на територію було закрите огорожею, яка на час вчинення злочину лежала на землі.
		Представник потерпілого ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що працює фахівцем відділу безпеки СТОВ «Мрія», будівля за адресою: Харківська область,Лозівський район,с.Миколаївка,вул.Никитенка,буд.13,належить СТОВ «Мрія», охороняється періодично. Під час періодичних перевірок на цілісність будівлі та паркану, вони встановлюють пошкодження та відсутність огорожі, після чого за необхідності її ремонтують, обтягуючи місця відсутності огорожі колючим дротом. Під час останньої перевірки територія була огороджена. 
		Незважаючи на часткове визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_5 , його винуватість у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується сукупністю зібраних по справі доказів, перевірених і досліджених судом, а також письмовими матеріалами кримінального провадження:
		- протоколом огляду місця події від 12.01.2020 року та фототаблицею до нього, проведеного за адресою: АДРЕСА_3 , згідно якого було оглянуто територію СТОВ «Мрія», з якої було викрадено брухт чорного металу;
		- протоколом огляду місця події від 12.01.2020 року та фототаблицею до нього, проведеного за участю ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_4 , згідно якого ОСОБА_5 з автомобіля ВАЗ 2101, видав працівникам поліції брухт чорного металу, який він викрав з території СТОВ «Мрія»;
		- протоколом проведення слідчого експерименту від 03.02.2020 року, із застосуванням відеозапису, в ході якого обвинувачений ОСОБА_5 добровільно показав на місці та розповів, де, як, коли та при яких обставинах він з території СТОВ «Мрія», за адресою: Харківська область, Лозівський район, с.Миколаївка, вул.Никитенка, буд.13, викрав брухт чорного металу, вагою 264,2 кг; 
		- переглянутим та відтвореним в судовому засіданні відеодиском з відеозаписом проведення слідчого експерименту від 03.02.2020 року, в ході якого обвинувачений ОСОБА_5 добровільно показав на місці та розповів, де, як, коли та при яких обставинах він зайшов на територію СТОВ «Мрія», за адресою: Харківська область, Лозівський район, с.Миколаївка, вул.Никитенка, буд.13, та викрав брухт чорного металу, вагою 264,2 кг;
		- судовою товарознавчою експертизою №223/20 від 21.01.2020 року, згідно висновку якої ринкова вартість 1 кг брухту чорного металу становить 6,48 грн., 264,2 кг брухту чорного металу  1712,01 грн., за умови, що на вказану дату об`єкт мав якісні споживчі характеристики;
		- речовими доказами  металобрухтом, загальною вагою 264,2 кг, транспортним засобом ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , належного ОСОБА_9 на якому ОСОБА_5 перевозив викрадений металобрухт. 
		Органом досудового слідства обвинуваченому інкримінується те, що він під час крадіжки металобрухту проник у сховище  на огороджену територію СТОВ «Мрія», тому вчинив крадіжку чужого майна поєднану з проникненням у сховище.
		Суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_5 за фактом крадіжки металобрухту слід перекваліфікувати з ч.3 ст.185 КК України на ч.1 ст.185 КК України з наступних підстав.
		У постанові ВС від 19.11.2018 року у справі №205/5830/16-к суд зазначив, що при вирішенні питання кваліфікації злочину - проникнення у сховище, «слід брати до уваги те, що чинний КК не містить законодавчої дефініції поняття «сховище», однак його тлумачення дається в усталеній судовій практиці та в доктрині кримінального права.
		Згідно п.22 Постанови ПВС України від 06.11.2009 року №10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення в житло, інше приміщення чи сховище, суди повинні враховувати, що під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; шляхом обману; з використанням підроблених документів тощо або за допомогою інших засобів), який дає змогу винній особі викрасти майно без входу до житла, іншого приміщення чи сховища. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки суди повинні з`ясовувати, з якою метою особа опинилась у житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме в неї виник умисел на заволодіння майном. Викрадення майна не можна розглядати за ознакою проникнення в житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна у особи виник під час перебування в цьому приміщенні. Під сховищем слід розуміти певне місце чи територію, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які мають засоби охорони від доступу до них сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо), а також залізничні цистерни, контейнери, рефрижератори, подібні сховища тощо. Не може визнаватися сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа або територія, на яку вхід сторонніх осіб є вільним, а також та, що була відведена та використовується для вирощування продукції чи випасу тварин (сад, город, ставок, поле тощо).
		Схоже визначення поняття «сховище» міститься у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2013 року в справі №5-33кс12: «під поняттям «сховище» слід розуміти певні місця чи ділянки території, відведені для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей, які обладнані огорожею чи технічними засобами або забезпечені іншої охороною: пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери, сейфи та інші сховища».
		Відповідно до усталених у доктрині кримінального права підходів сховище - це завжди певне місце або територія, які використовуються для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей та мають будь-які засоби охорони від доступу сторонніх осіб (наприклад, огорожа, наявність охоронця, сигналізація), що унеможливлюють (суттєво ускладнюють) вільне та безперешкодне потрапляння на них сторонніх осіб.
		З огляду на це, належним чином огороджена територія домоволодіння, яка використовується для постійного чи тимчасового зберігання майна, як правило, може бути визнана сховищем.
		Проте не можна вважати сховищем подвір`я, огорожа якого не перешкоджає проникненню туди сторонніх осіб, внаслідок незавершеності (окремі частини подвір`я не мають суцільного паркана), наявності пошкоджень (проломів), конструктивних особливостей (невелика висота, складається лише зі стовпів та жердин чи дроту, не містить воріт чи хвірток). Також не може виступати сховищем таке подвір`я, яке є загальнодоступним, зокрема, коли на ньому є об`єкти громадського користування (наприклад, колодязь, туалет) чи через нього проходять спільні комунікації (зокрема, стежка), або влаштовані пристосування, які полегшують доступ на подвір`я тощо.
		Відсутність же загальної доступності подвір`я, а тим більше наявність на ньому пристосувань, засобів, які перешкоджають доступу сторонніх осіб (собак, освітлення, засувів чи гачків, а тим більше, замків на воротах та хвіртках), огорожі, яка за своїми розмірами, матеріалами, конструкцією призначена обмежити чи утруднити доступ сторонніх осіб, навпаки, вказує на те, що таке подвір`я в кримінально-правовому розумінні набуває статусу сховища. Про те, що подвір`я виконує роль сховища, вказує його фактичне використання для зберігання майна.
		Таким чином, оскільки ч.3 ст.185 КК (як і ч.3 ст.186, ч. 3 ст.187 КК) визначають як кваліфікуючу ознаку проникнення саме у «сховище», а не на «огороджену територію», «подвір`я» тощо, то в кожному конкретному кримінальному провадженні, де обвинувачення за цими статтями включає кваліфікуючу ознаку «проникнення у сховище», належить установити об`єктивні обставини, які дозволяють ідентифікувати відповідне місце чи територію як «сховище». Ці обставини, з огляду на положення ст.91-94 КПК, підлягають обов`язковому доказуванню, а зібрані та надані суду докази - відповідній оцінці.
		Зокрема, у кримінальних провадженнях №756/16/15-к та 760/1382/16-к згідно з установленими судами обставинами, огороджена територія мала всі ознаки сховища, тому суди дійшли висновку щодо наявності у діях особи кваліфікуючої ознаки крадіжки - «проникнення у сховище».
		Разом із тим, у кримінальному провадженні № 569/6988/16-к Верховний Суд, виходячи з обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанції, вказав, що особа проникла на огороджену територію шляхом вільного доступу, а тому така кваліфікуюча ознака як «проникнення у сховище» - відсутня.
		Згідно показань обвинуваченого, представника потерпілого, фототаблиці до протоколу огляду місця події від 12.01.2020 року вбачається, що територія СТОВ «Мрія» та будівлі знаходяться в занедбаному стані, будівлі не мають вікон і дверей, охорона відсутня тривалий час, а територія підприємства частково загороджена та періодично оглядається власником, в`їзд на територію вільний, ворота на в`їзді відсутні, що свідчить про відсутність перешкод на вказану територію, або щоб для проникнення необхідно було б подолати створену власником перешкоду, яка б обмежувала вільний доступ до неї.
		У даному конкретному випадку, попри те, що у формулюванні обвинувачення зазначено про те, що обвинувачений, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, «через паркан проник на територію СТОВ «Мрія», звідки, з корисливого мотиву, таємно викрав брухт чорного металу, суду не були надані належні та допустимі докази, які в сукупності доводили б наявність ознак сховища у території підприємства, звідки було викрадено майно (крім короткої вказівки в протоколі огляду місця події про наявність паркану, при цьому в даному протоколі відсутні будь-які інші дані, які б дали можливість з`ясувати об`єктивні характеристики цього паркану (висоту, матеріал, цілісність тощо) або самої території домоволодіння з метою визначення її функціонального призначення як сховища).
		Суд вважає, що твердження підсудного та його захисника в частині того, що ОСОБА_5 не проникав на територію СТОВ «Мрія» є спроможними і правдивими, які об`єктивно відповідають матеріалам справи, свідчать про справжні обставини того, що сталося, ОСОБА_10 не намагається змінити їх у вигідному для себе сенсі, зменшити ступінь своєї винуватості і пом`якшити свою участь, а тому ці показання суд приймає до уваги.
		Обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.9 Конституції України, ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції».
		Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права». Так, у справі «Барбера, Мессеґе і Хабардо проти Іспанії» від 6 грудня 1988 року, Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину, обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого (підсудного) (Barbera, Messegu and Jabardo v.Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no.146, p.33, §77).
		Зокрема, Європейський суд з прав людини, у своєму рішенні від 05 лютого 2008 року у справі «Раманаускас проти Литви» (скарга №74420/01) наголошував, що докази, одержані за допомогою застосування спеціальних методів розслідування, можуть вважатися допустимими за умови наявності адекватних і достатніх гарантій проти зловживань, зокрема чіткого та передбачуваного порядку санкціонування, здійснення відповідних оперативно-слідчих заходів та контролю за ними (рішення Суду від 06 вересня 1978 року у справі «Класс та інші проти Німеччини», від 26 жовтня 2006 року у справі «Худобін проти Росії» (скарга № 59696/00). 
		У вказаному рішенні «Раманаускас проти Литви» зазначено, що питання щодо допустимості доказів у справі - це насамперед предмет регулювання національного законодавства і, як правило, саме національні суди уповноважені давати оцінку наявним у справі доказам.
		Відповідно до ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
		У відповідності до ст.85 КПК України належними доказами, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
		У ст.87 КПК України зазначено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь - які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
		Згідно ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
		Відповідно до положень ст.62 Конституції України, ст.17, ч.3 ст.373 КПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь.
		Згідно ст.370,373 ч.3 КПК України та п.17 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 29.06.1990 року «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим; обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і доказах, отриманих незаконним шляхом, і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
		Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, в їх сукупності, визнає їх достовірними, оскільки вони відповідають фактичним обставинам у справі, узгоджуються між собою, взаємно доповнюючи один одного, здобуті слідством з дотриманням порядку, встановленого кримінально-процесуальним законодавством і сумнівів в їх достовірності не викликають, а тому з їх урахуванням, на підставі аналізу цих доказів суд приходить до висновку про те, що винність обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні злочину передбаченого ст.185 ч.1 КК України доведена і дає підстави для винесення обвинувального вироку відносно останнього.
		Дії обвинуваченого суд кваліфікує за ч.1 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка).
		Суд вважає, що спосіб вчинення кримінального правопорушення, ступінь здійснення злочинного наміру та послідовність дій обвинуваченого ОСОБА_5 свідчать про спрямованість умислу на незаконне та безоплатне вилучення чужого майна поза волею власника. При таких обставинах, підстав для виправдання обвинуваченого, суд не вбачає.
		У відповідності до вимог ст.50 КК України при призначенні покарання обвинуваченому, суд вважає за необхідне призначити такий захід примусу, який би був відповідною мірою кари за вчинене, сприяв виправленню засудженого та запобігав вчиненню нових злочинів.
		Згідно ст.65 КК України суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів
		При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 суд враховує характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним злочину, який відповідно до ч.3 ст.12 КК України, відносяться до категорії злочинів середньої тяжкості.
		Дослідженням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він раніше не судимий, не працює, на обліку в центрі зайнятості не перебуває, не одружений, проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_7 , за місцем фактичного проживання характеризується формально задовільно, скарг не надходило, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, згідно висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого ОСОБА_5 , ймовірність вчинення повторного кримінального правопорушення є середньою, оскільки за результатами оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення наявними криміногенними факторами є умисність та корисливий характер злочину, вік скоєння обвинуваченим злочину, ризик шкоди життю і здоров`ю  низький, виправлення особи без позбавлення волі або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства ( у т.ч. для окремих осіб); виконання покарання у громаді можливе за умови нагляду та застосування соціально-виховних заходів, що необхідні для виправлення та запобігання вчиненню повторних кримінальних правопорушень.
		Відповідно до ст.66 КК України обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого ОСОБА_5 суд визнає щире каяття.
		Відповідно до ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , судом не встановлено. 
		З урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, обставин, які пом`якшують обтяжують покарання і відсутністю обставин, що обтяжують покарання, даних про особу обвинуваченого і його відношення до вчиненого, обставин вчинення злочину, думки потерпілого та висновку органу пробації, з врахуванням принципу справедливості, суд приходить до висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства з обов`язковим залученням до праці, оскільки саме таке покарання, на думку суду, буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
		Підстав для застосування до обвинуваченого ст.69,69-1,75 КК України, суд не вбачає.
		Цивільний позов та судові витрати в кримінальному провадженні відсутні.
		Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2020 року на металобрухт вагою 264,2 кг та автомобіль марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію зареєстрований за ОСОБА_9  зняти.
		Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України  металобрухт, загальною вагою 264,2 кг, який знаходяться на зберіганні у представника потерпілого СТОВ «Мрія» ОСОБА_4 - повернути потерпілому - СТОВ «Мрія»; автомобіль марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_9 , який знаходиться на майданчику при Лозівському ВП ГУНП в Харківській області, повернути власнику ОСОБА_9 . 
		Керуючись ст.ст.100,124,370,373,374 КПК України, суд, - 
		 
		ухвалив:
		 
		Визнати ОСОБА_5 винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч.1 ст.185 КК України та призначити покарання у виді громадських робіт тривалістю 240 (двісті сорок) годин.
		Арешт накладений ухвалою слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 15.01.2020 року на металобрухт вагою 264,2 кг та автомобіль марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який на підставі свідоцтва про реєстрацію зареєстрований за ОСОБА_9 , після набрання вироком законної сили  зняти.
		Речові докази металобрухт,загальною вагою264,2кг -повернути СТОВ«Мрія»; автомобіль марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_2 - повернути власнику ОСОБА_9 .
		Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
		Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.
		Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.
		Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку  після постановлення ухвали апеляційним судом.
		 
		Суддя ОСОБА_1

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...