Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 361/7130/15 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 15.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 15.04.2020.
Дата набрання законної сили: 08.04.2020
Номер судового провадження: 61-1843ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України                                         
		 
		08 квітня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 361/7130/15-ц
		провадження № 61-1843 св 20 
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
		суддів: Воробйової І. А., Гулька Б .І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
		 
		учасники справи:
		позивачі:  ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
		відповідачі: ОСОБА_2 ,ОСОБА_1 ,
		представник  ОСОБА_1 -  ОСОБА_3 ,
		представник  ОСОБА_2  -  ОСОБА_4 ,
		 
		розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу  ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду 
		від 23 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Березовенко Р. В., Лівінського С. В., Суханової Є. М., касаційну скаргу представника ОСОБА_2  - ОСОБА_4 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 
		2019 року у складі судді Дутчака І. М. та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до 
		ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
		Позовна заява мотивована тим, що з 17 серпня 2001 року вона та 
		ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , 
		ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2016 року шлюб між ними розірвано. 
		За час перебування у зареєстрованому шлюбі вона та ОСОБА_2 придбали нерухоме та рухоме майно, у тому числі автомобілі, яке є спільною сумісною власністю подружжя. У добровільному порядку згоди щодо поділу майна вони дійти не можуть. 
		Вказувала на те, що їм у тому числі на праві власності належить земельна ділянка, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка розташована по 
		АДРЕСА_1 . На вищевказаній земельній ділянці нею та ОСОБА_2 за час шлюбу збудовано житловий будинок, який в установленому законом порядку до експлуатації не введено, проте повністю придатний для проживання, до нього підключені усі комунікації, зроблено технічну документацію, він має 100 % готовності будівництва. 
		Враховуючи, що зазначений житловий будинок є самочинним будівництвом, просила поділити між нею та відповідачем будівельні матеріали, з яких він побудований, вартістю 5 320 000 грн. Крім того, у цьому будинку знаходиться побутова техніка, меблі та речі, які є їх спільним сумісним майном, вартістю 1 648 410,38 грн, тому просила залишити це майно у власності відповідача. Загальна вартість рухомого та нерухомого майна становить 11 068 241,30 грн.
		З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя, її та 
		ОСОБА_2 , наступне майно: автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 ; будівельні матеріали, використані при будівництві житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться 
		по АДРЕСА_1 ; квартиру 
		АДРЕСА_2 ; 
		1/2 частку бази відпочинку, що розташована по АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027; меблі, побутову техніку та речі, а саме: ліжко без ламелів (виробництво Італія); стілець (виробництво Італія); дзеркала 2 штуки (виробництво Італія); кухню модульнонабірну (виробництво Італія); спальню 5 штук, матрац, ламель; духовку «SMEG»; посудомийну машину «Rosier»; стіл письмовий, комод TV, стіл барний (виробництво Китай); дзеркало, шафу, тумбочку столик туалетний (виробництво Італія); столики туалетні 2 штуки, комод для білизни, дзеркало, пуф, тумбочки приліжкові 2 штуки, комод високий, тумба ТВ, шафа двохдверна (виробництво Італія); стіл консольний, (виробництво Італія); стіл журнальний, (виробництво Італія); ліжко двоспальне (виробництва Італія); диван (виробництво Італія); гардеробну; шкіряний диван; набір меблів, вітрину двохдверну - 2 штуки, тумбу ТВ, комод столовий, стіл обідній, стільці - 6 штук; набір меблів (стіл 180/240, вітрина 
		1-дв., вітрина 2-дв., комод столовий без дзеркала, вітрина кутова трапеція, стілець); набір меблів (ліжко, тумба, туалетний стіл із дзеркалом, пуф, комод високий, матрац); комплект меблів (кухня в літню кухню, прихожа та гардероб у будинок); холодильник «Gorenje»; холодильник «Liebherr»; телевізор «Sony»; телевізор «Panasonic»; морозильну камеру «Gorenje»; посудомийну машину «Піраміда»; витяжку «Піраміда»; газову поверхню; духовку електричну «Піраміда»; пральну машину «Bosch»; 4 шт. велосипеди; штори, тюлі, подушки (далі - побутова техніка, меблі та речі). 
		Також просила у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя виділити їй в особисту власність: 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних при будівництві житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 ; квартиру 
		АДРЕСА_2 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у рахунок спільного рухомого майна подружжя (автомобіль, побутова техніка, меблі та речі) у розмірі 2 373 710,37 грн; виділити ОСОБА_2 у власність: автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 ; 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних при будівництві житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 ;              1/2 частку бази відпочинку, що розташована по 
		АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію у рахунок вартості спільного нерухомого майна подружжя у розмірі 698 300 грн.
		 
		Короткий зміст зустрічних позовних вимог
		 
		У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. 
		Зустрічна позовна заява мотивована тим, що з 17 серпня 2001 року 
		він з ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2016 року розірвано.
		За час перебування у шлюбі із ОСОБА_1 ними набуто наступне майно: автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 ; 96/125 часток квартири 
		АДРЕСА_2 ; 1/2 частку бази відпочинку, що розташована по 
		АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027; будівельні матеріали, використані при проведенні будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по 
		АДРЕСА_1 . 
		Ним на придбання квартири АДРЕСА_2 в якості першого платежу внесені особисті кошти у розмірі 17 500 грн, отримані від продажу належної йому квартири, тому 29/125 часток цієї спірної квартири є його особистою приватною власністю.
		07 лютого 2009 року між ним і ОСОБА_7 було укладено договір позики,                за умовами якого він отримав у позику від останнього грошові кошти                            у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 5 % річних, зі строком їх повернення до 07 лютого 2014 року, для придбання будівельних матеріалів, необхідних для будівництва житлового будинку, що розташовані 
		по АДРЕСА_1 . 
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області 
		від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_7 про стягнення боргу задоволено, стягнуто з нього на користь останнього борг у розмірі 100 000 доларів США та 5 % річних за користування позикою у розмірі 25 000 доларів США, 
		а всього 125 000 доларів США, що еквівалентно 3 376 250 грн. Оскільки цей договір позики був укладений в інтересах сім`ї, тому вказане боргове зобов`язання повинно бути визнане спільним боргом подружжя, його та ОСОБА_1 , у рівних частках.
		З урахуванням викладеного та уточнених позовних вимог ОСОБА_2 просив суд визнати спільною сумісною власністю подружжя, його та ОСОБА_1 , наступне майно: автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак 
		НОМЕР_2 ; автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 ; 96/125 часток квартири 
		АДРЕСА_2 ; 1/2 частку бази відпочинку, розташованої на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027, по АДРЕСА_3 ; будівельні матеріали, використані при проведенні будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, 
		що розташовані по АДРЕСА_1 .
		Також просив суд: визнати об`єктом його особистої приватної власності 29/125 часток квартири АДРЕСА_2 ; виділити ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя в особисту власність наступне майно: автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_2 ; 48/125 часток квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних при проведенні будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 . Виділити йому у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя в особисту власність наступне майно: автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 ; 1/2 частку бази відпочинку, що розташована на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027, по АДРЕСА_3 ; 48/125 часток квартири АДРЕСА_2 ; 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних при проведенні будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по АДРЕСА_1 ; визнати борг за договором позики від 07 лютого 2009 року у розмірі 3 376 250 грн, що еквівалентно 125 000 доларів США, укладеним між ним та ОСОБА_1 , спільним боргом подружжя.
		Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду    з позовом ОСОБА_1 та об`єднано в одне провадження. 
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції 
		 
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області                                 від 28 травня 2019 року позов ОСОБА_1 та зустрічний позов                    ОСОБА_2 задоволено частково. 
		Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2                                      і ОСОБА_1 наступне майно: автомобіль марки «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску, вартістю 423 269,02 грн; автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, вартістю 725 229,99 грн; будівельні матеріали, використані при будівництві житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані 
		по АДРЕСА_1 , вартістю 
		2 857 318 грн; квартиру 
		АДРЕСА_2 , вартістю 1 348 323 грн; 1/2 частку бази відпочинку, що розташована по АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027, вартістю 698 300 грн; меблі, побутову техніку і речі вартістю 754 605,38 грн, що знаходяться по 
		АДРЕСА_1 , зокрема: ліжко без ламелів (виробництво Італія) вартістю 53 168 грн, стілець (виробництво Італія) вартістю 15 600 грн, дзеркала 2 штуки (виробництво Італія) вартістю 9 200 грн, кухня модульнонабірна (виробництво Італія) вартістю 229 660 грн, набір меблів «АІДА», матрац, ламель вартістю 23 528 грн, духовка «SMEG» та посудомийна машина «Rosier» вартістю 13 125 грн, стіл письмовий, комод TV та стіл барний (виробництво Китай) вартістю 21 400 грн, дзеркало, шафа, тумбочка столик туалетний (виробництво Італія) вартістю 23 960 грн, столики туалетні 2 штуки, комод для білизни, дзеркало, пуф, тумбочки приліжкові 2 штуки, комод високий, тумба ТВ, шафа двохдверна (виробництво Італія) вартістю 142 735,60 грн, стіл консольний, (виробництво Італія) вартістю 7 421,40 грн, стіл журнальний, (виробництво Італія) вартістю 8 424,38 грн, набір меблів: стіл 180/240, вітрина 1-дв., вітрина 2-дв, комод столовий без дзеркала, вітрина кутова трапеція, стілець вартістю 
		106 400 грн, набір меблів (ліжко, тумба, туалетний стіл із дзеркалом, пуф, комод високий, матрац) вартістю 44 500 грн, штори, тюлі, кант, підхват, 
		низ штори, троянди, листя, подушки вартістю 8 382 грн, штори, тюлі, ламбрекен, підхвати, банти, рюші, подушки вартістю 16 829 грн, штори, тюлі, бахрома, підкладка, крючки вартістю 27 930 грн, тюлі, ламбрекени, петлі, кронштейн вартістю 2 342 грн; всього майно загальною вартістю 
		6 807 045,39 грн.
		Виділено ОСОБА_1 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя в особисту власність наступне майно: автомобіль марки «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску, вартістю 
		423 269,02 грн; 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних при будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, 
		що розташовані по АДРЕСА_1 , вартістю 1 428 659 грн; квартиру АДРЕСА_2 вартістю 1 348 323 грн; 
		всього майно загальною вартістю 3 200 251,02 грн.
		Виділено ОСОБА_2 у порядку поділу спільного сумісного майна подружжя в особисту власність наступне майно: автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 , 2012 року випуску, вартістю 
		725 229,99 грн; 1/2 частку будівельних матеріалів, використаних при будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, 
		що знаходяться по АДРЕСА_1 , вартістю 1 428 659 грн; 1/2 частку бази відпочинку, що розташована 
		по АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027, вартістю 698 300 грн; меблі, побутову техніку і речі вартістю 754 605,38 грн, що знаходяться по АДРЕСА_1 , зокрема: ліжко без ламелів (виробництво Італія) вартістю 53 168 грн, стілець (виробництво Італія) вартістю 15 600 грн, дзеркала 
		2 штуки (виробництво Італія) вартістю 9 200 грн, кухня модульнонабірна (виробництво Італія) вартістю 229 660 грн, набір меблів «АІДА», матрац, ламель вартістю 23 528 грн, духовка «SMEG» та посудомийна машина «Rosier» вартістю 13 125 грн, стіл письмовий, комод TV та стіл барний (виробництво Китай) вартістю 21 400 грн, дзеркало, шафа, тумбочка столик туалетний (виробництво Італія) вартістю 23 960 грн, столики туалетні 
		2 штуки, комод для білизни, дзеркало, пуф, тумбочки приліжкові 2 штуки, комод високий, тумба ТВ, шафа двохдверна (виробництво Італія) вартістю 142 735,60 грн, стіл консольний, (виробництво Італія) вартістю 
		7 421,40 грн, стіл журнальний, (виробництво Італія) вартістю 8 424,38 грн, набір меблів: стіл 180/240, вітрина 1-дв., вітрина 2-дв., комод столовий без дзеркала, вітрина кутова трапеція, стілець вартістю 106 400 грн, набір меблів (ліжко, тумба, туалетний стіл із дзеркалом, пуф, комод високий, матрац) вартістю 44 500 грн, штори, тюлі, кант, підхват, низ штори, троянди, листя, подушки вартістю 8 382 грн, штори, тюлі, ламбрекен, підхвати, банти, рюші, подушки вартістю 16 829 грн, штори, тюлі, бахрома, підкладка, крючки вартістю 27 930 грн, тюлі, ламбрекени, петлі, кронштейн вартістю 2 342 грн; всього майно загальною вартістю 3 606 794,37 грн.
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію                      у розмірі 203 271,68 грн, що перевищує вартість належної йому 1/2 частки 
		у спільному сумісному майні подружжя. 
		В іншій частині у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 належними доказами не підтверджено внесення особистих коштів за 29/125 часток квартири АДРЕСА_2 , тому відсутні правові підстави для визнання особистою приватною власності останнього на вищевказану частку квартири. 
		За час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони придбали наступне майно: автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_2 ; будівельні матеріали, використані при будівництві житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходяться по АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; 1/2 частку бази відпочинку, що розташована 
		по АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027; побутову техніку, меблі та речі вартістю 
		754 605,38 грн.
		Вирішуючи питання про поділ спільного сумісного майна подружжя, враховано заявлені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вимоги, погодження сторонами щодо розподілу між ними майна. З огляду на перевищення вартості 1/2 частки майна виділеного ОСОБА_2 зі спільного майна подружжя на 203 271,68 грн, з нього стягнуто на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію у зазначеному розмірі.
		ОСОБА_2 належними доказами не доведено, що кошти за договором позики від 07 лютого 2009 року отримані та використані в інтересах сім`ї, тому відсутні підстави для визнання вказаних коштів спільним боргом подружжя. Крім того, на час розгляду справи зазначена сума боргу повністю повернута ОСОБА_2 позикодавцю, що підтверджується розпискою 
		від 07 жовтня 2017 року.
		 
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 
		 
		Постановою Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволена часткова, рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 
		2019 року у частині відмови у визнанні боргового зобов`язання спільним боргом подружжя, поділі боргу, поділі квартири та визначені розміру грошової компенсації за різницю у частках скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення. 
		Визнано боргове зобов`язання у розмірі 3 376 250,00 грн спільним боргом подружжя. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 
		1 688 125,00 грн, як 1/2 частину спільного боргу подружжя. У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 . 
		У порядку поділу майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири 
		АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 877 433,16 грн у рахунок компенсації частини вартості майна. 
		В іншій частині рішення міськрайонного суду залишено без змін.
		Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що квитанціями, специфікаціями, договорами, в який вказаний період з 2013 по 2015 роки,                у цей час сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, вели спільне господарство та проживали у будинку АДРЕСА_1 , ця адреса вказана у зазначених документах як адреса доставки. Вказаними доказами підтверджено, що спірні побутову техніку, меблі та речі придбано саме для потреб сім`ї, є спільною сумісною власністю подружжя та знаходиться у вказаному житловому будинку.
		ОСОБА_2 не надав доказів, крім договору купівлі-продажу квартири                     у м. Полтава від 01 березня 2002 року, на підтвердження того, що грошові кошти в розмірі 17 500 грн, отримані ним від продажу цієї квартири, були витрачені ним як особиста власність саме на придбання квартири АДРЕСА_2 , тому спірна квартира належить до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.
		Висновок суду першої інстанції щодо можливості виділу спірної квартири                    в цілому позивачці суперечить положенням статей 69, 70 СК України, унаслідок чого за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 слід визнати у порядку поділу майна подружжя право власності за кожним на 1/2 частку спірної квартири.
		Договір позики від 07 лютого 2009 року було укладено ОСОБА_2                      та використано в інтересах сім`ї, а саме на придбання будівельних матеріалів, необхідних для будівництва житлового будинку по                      АДРЕСА_1 . Таким чином, вказаний договір позики створив обов`язок з повернення коштів і для другого з подружжя, ОСОБА_1 , оскільки кошти, отримані у позику були використані в інтересах сім`ї. 
		Ураховуючи викладене, частка майна, виділена ОСОБА_2 , перевищує частку майна, виділену ОСОБА_1 на 1 754 866,35 грн, а тому, компенсація 1/2 частини вартості майна, яка підлягає стягненню з                  ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , становить 877 433,16 грн.
		 
		Короткий зміст вимог касаційних скарг 
		 
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
		У касаційній скарзі представник  ОСОБА_2 - ОСОБА_4 ,просить оскаржувані судові рішення у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири, меблів, побутової техніки і речей, їх поділу; визначення розміру грошової компенсації частини вартості майна скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення, яким визнати об`єктом особистої                            приватної власності ОСОБА_2 29/125 частки квартири АДРЕСА_2 ; визнати об`єктом спільної сумісної власності подружжя 96/125 частки вказаної квартири;                     у порядку поділу майна подружжя визнати за сторонами право власності                  за кожним на 48/125 частки зазначеної квартири; стягнути з ОСОБА_1             на користь ОСОБА_2 розмір грошової компенсації частини вартості    майна 687 794,03 грн. В іншій частині рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 2019 року залишити без змін.
		 
		Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 29 січня 2020 року звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору 
		за подання та розгляд касаційної скарги, відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 361/7130/15-ц з Броварського міськрайонного суду Київської області та зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 грудня 2019 року до закінчення касаційного провадження.
		У лютому 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
		Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду 
		від 14 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у даній справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 28 травня 
		2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 23 грудня 
		2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду.
		 
		Аргументи учасників справи
		Доводи осіб, які подали касаційні скарги 
		 
		Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що ОСОБА_2 
		з ОСОБА_7 договір позики не укладав, кошти у борг не отримував, вона згоду на це не давала. Відсутні докази того, що отримані ОСОБА_2       у борг кошти були витрачені на придбання будівельних матеріалів, необхідних для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1 . Вказаний будинок було побудовано сторонами у 2010 році, а у 2013 році ними було придбано автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 , за 90 000 доларів США, тому у разі існування спірного боргу, сторони витратили би кошти не на придбання зазначеного автомобіля, а на погашення заборгованості за договором позики.  
		Лише у лютому 2016 року, тобто після звернення у жовтні 2015 року  ОСОБА_1 з позовом до суду про поділ майна подружжя, ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, який останнім було визнано. Вказані обставини підтверджують фіктивність зазначеного правочину. 
		Апеляційний суд безпідставно визнав за кожним на 1/2 частку спірної квартири, оскільки квартирою користується лише ОСОБА_1 
		з малолітніми дітьми, іншого житла вони не мають, тому остання просила визнати за нею право власності на усю квартиру одноособово, ОСОБА_2 щодо такого поділу майна не заперечував. Крім того, у разі поділу апеляційним судом усього майна між подружжям по 1/2 частці, то з яких підстав ОСОБА_2 у власність одноособово виділено 1/2 частку бази відпочинку, що розташована по АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027, а не кожному з подружжя по 1/4 її частці. 
		Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , мотивована тим, що ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить 29/125 частки квартири АДРЕСА_2 , оскільки ним було сплачено кошти за неї у розмірі 
		17 500 грн, які були його особистою приватною власність, отримані на підставі договору купівлі-продажу квартири від 01 березня 2002 року. Таким чином, останнім спростовано презумпцію спільності майна подружжя. 
		Належними та допустимими доказами не доведено факт придбання подружжям спірних меблів, побутової техніки і речей, унаслідок чого вони поділу не підлягають. 
		Вартість виділеного ОСОБА_2 майна перевищує вартість виділеного  ОСОБА_1 майна, проте існує заборгованість останньої по борговим зобов`язанням подружжя перед ОСОБА_2 , тому з 
		 ОСОБА_1 на користь  ОСОБА_2 слід стягнути 687 794,03 грн.
		 
		Відзиви на касаційні скарги до суду не надходили.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		 
		ОСОБА_2 з Борщовою І. М. з 17 серпня 2001 року перебували 
		у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 20 січня 2016 року шлюб між ними розірвано. 
		За час перебування у шлюбі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 набули майно: автомобіль «Toyota RAV4», номерний знак НОМЕР_2 ; автомобіль марки «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 ; 96/125 часток квартири 
		АДРЕСА_2 ; 1/2 частку бази відпочинку, що розташована по 
		АДРЕСА_3 на земельній ділянці площею 0,7 га, кадастровий номер 32212866801:01:051:0027; будівельні матеріали, використані при проведенні будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані по 
		АДРЕСА_1 . Також ними набуто побутову техніку, меблі та речі, зазначені в позові, та описано в акті опису та арешту майна державного виконавця від 18 січня 2016 року. 
		ОСОБА_2 на придбання квартири АДРЕСА_2 , в якості першого платежу, внесені особисті кошти у розмірі 17 500 грн, отримані від продажу належної йому квартири.
		07 лютого 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_7 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у позику 
		від ОСОБА_7 грошові кошти у розмірі 100 000 доларів США зі сплатою 
		5 % річних, зі строком їх повернення до 07 лютого 2014 року, для придбання будівельних матеріалів, необхідних для будівництва житлового будинку, 
		що розташовані по АДРЕСА_1 . 
		Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області 
		від 23 лютого 2016 року позов ОСОБА_7 про стягнення боргу задоволено, стягнуто з нього на користь останнього боргу у розмірі 100 000 доларів США та 5 % річних за користування позикою у розмірі 25 000 доларів США, 
		а всього 125 000 доларів США, що еквівалентно 3 376 250 грн. 
		 
		Мотивувальна частина 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. 
		Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Касаційні скарги ОСОБА_1  та представника ОСОБА_2 - 
		ОСОБА_4 , підлягають частковому задоволенню. 
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права 
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
		У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.
		Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
		Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
		Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
		Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
		 
		Щодо поділу будівельних матеріалів, використаних для будівництва житлового будинку 
		Суди вірно встановили, що житловий будинок з господарськими будівлями, що розташований по АДРЕСА_1 , не введений до експлуатації, а тому не може бути об`єктом права власності, не може бути поділений між подружжям як об`єкт права власності. Позивачка ОСОБА_1 у позовній заяві також зазначала, що він є самочинним будівництвом. 
		За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
		 
		Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
		 
		Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 179 ЦК України), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 цього Кодексу). 
		 
		Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України).
		 
		До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
		 
		Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).
		 
		Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		 
		Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 (з відповідними змінами) та іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України.
		 
		Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
		 
		За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
		 
		У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.
		 
		Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд           у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.
		 
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 18 листопада 2015 року у справі           № 6-388 цс 15. Такий правовий висновок Великою Палатою Верховного Суду не змінювався, отже, він є обов`язковим для застосування. 
		 
		Крім того, до подібних висновків доходила Велика Палата Верховного Суду    у постанові від 18 грудня 2019 року у справі № 200/22329/14-4, провадження № 14-483цс19.  
		 
		Суд першої інстанції, всупереч наведеним нормам матеріального права, визнав власністю подружжя будівельні матеріали, використані для будівництва вказаного вище житлового будинку та здійснюючи поділ цих матеріалів, використаних в процесі будівництва житлового будинку, не зазначив його найменувань.
		По суті таке рішення суду є формальним, таким, що реально не може бути виконаним в натурі, не містить у собі жодних правових наслідків для поділу майна подружжя, а це породжує новий судовий спір, що не є ефективним пособом судового захисту. 
		Апеляційний суд на таке порушення закону уваги не звернув. 
		 
		Щодо поділу боргових зобов`язань 
		Відповідно до частини другої статті 65 СК України при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
		Згідно з частиною четвертою статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
		Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. 
		 
		Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження  укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
		 
		Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди з`ясовують справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа.
		Апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що ОСОБА_2 використано отримані за спірним договором позики кошти в інтересах сім`ї, а саме на будівництво житлового будинку, розташованого  по АДРЕСА_1 . 
		Відповідно до змісту статті 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.  
		 
		Згідно з частиною другою статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і одержане за договором використано на її потреби.
		 
		За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший ж подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
		 
		Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 лютого 2013 року у справі                 № 6-163 цс 12. 
		Визнаючи боргове зобов'язання за договором позики, укладеним    ОСОБА_2 на загальну суму 3 376 250 грн, спільним боргом подружжя, апеляційним судом не перевірено доводи ОСОБА_1 про те, що вищевказаний будинок було побудовано подружжям у 2010 році,                                а у 2013 році ними було придбано автомобіль «Toyota Land Cruiser», номерний знак НОМЕР_1 , за 90 000 доларів США, тому у разі існування спірного боргу, сторони витратили би кошти не на придбання зазначеного автомобіля, а на погашення заборгованості за договором позики.  
		Не досліджено судом, чи надавала ОСОБА_1 письмової згоди на укладення договору позики. 
		Також, апеляційний суд не звернув уваги на те, що лише після звернення       у жовтні 2015 року ОСОБА_1 з цим позовом до суду про поділ майна подружжя, у лютому 2016 ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спірним договором позики від 07 лютого 2009 року, який останнім було визнано та негайно виконано. 
		Щодо поділу спірної квартири 
		Як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, спростовуючи доводи ОСОБА_2 про те, що 29/125 частки квартири АДРЕСА_2 є його особистою приватною власністю, послались лише на те, що він не довів, що кошти, отримані ним від продажу 01 березня 2002 року належної йому квартири        у м. Полтаві, були внесені на купівлю спірної квартири, яка є предметом поділу майна подружжя.
		Верховний Суд вважає, що такий «спрощений» підхід до оцінки доводів та доказів сторін є неприйнятним, є порушенням вимог статей 89, 265, 382 ЦПК України щодо оцінки доказів, мотивування кожного аргументу учасника процесу. 
		Так, без належної оцінки суду залишились доводи та надані докази ОСОБА_2 , якими він спростовував презумпцію спільності майна подружжя, посилаючись на копію договору № 89 про пайову участь у будівництві спірної квартини, в якому зазначена її вартість, копію договору про продаж належної йому квартири у місті Полтаві, зазначаючи суму, отриману від продажу, які вчинені в один й той самий місяць (березень 
		2002 року), строк внесення платежу за спірну квартиру (той самий місяць). Також ОСОБА_2 надавав докази про відсутність у сторін можливості придбання спірної квартири за цей період, які ОСОБА_1 не спростовані, а судами взагалі не оцінені та не досліджені. 
		Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права допущені судами, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Оскільки при поділі майна подружжя підлягає встановленню та враховується все майно, набуте ними за час шлюбу, то судове рішення підлягає скасуванню в повному обсязі.  
		Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. 
		Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , задовольнити частково.
		Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області                                 від 28 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду             від 23 грудня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                   Д. Д. Луспеник
		Судді:                                                                                               І. А. Воробйова 
		                                                                                                     Б. І. Гулько
		Р. А. Лідовець
		Ю. В. Черняк

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...