Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 803/2408/14 : Адміністративні справи (до 01.01.2019); Справи зі спорів з відносин публічної служби, зокрема справи щодо:; звільнення з публічної служби.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2020. Зареєстровано: 15.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2020.
Дата набрання законної сили: 13.04.2021
Номер судового провадження: П/803/2432/14

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		  
		 
		ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		РІШЕННЯ
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		 
		14 квітня 2020 року   ЛуцькСправа № 803/2408/14 
		Волинський окружний адміністративний суд у складі:
		головуючого - судді  Ковальчука В.Д.,
		суддів Валюха В.М., Плахтій Н.Б.,
		розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ України у  Житомирській  області, третя особа на стороні відповідача Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення  середнього заробітку  за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області (далі - УМВС України у Житомирській області), третя особа на стороні відповідача Міністерство юстиції України про визнання незаконними та скасування наказів МВС України від 27.10.2014 року №2239 о/с "По особовому складу", УМВС України у  Житомирській області від 04.11.2014 року №350 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з посади, поновлення  на посаді першого заступника начальника УМВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління міліції, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити дії.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом МВС України від 27.10.2014 року            №2239 о/с "По особовому складу" полковника міліції ОСОБА_1 ,  першого заступника начальника УМВС України в Житомирській області - начальника слідчого управління, звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих положень Закону України "Про очищення влади" та пункту 62 "а" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. На підставі вказаного наказу УМВС України у Житомирській області видало наказ від 04.11.2014 року №   355 о/с "По особовому складу" з формулюванням щодо звільнення позивача, що є аналогічним формулюванні у наказі МВС України від 27.10.2014 року № 2239 о/с.
		Позивач вважає накази МВС України від 27.10.2014 року №2239 о/с "По особовому складу", УМВС України у Житомирській області від 04.11.2014 року №355 о/с "По особовому складу" в частині звільнення з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил такими, що не відповідають чинному законодавству України. Зокрема, при звільненні позивача не були враховані приписи статей 3, 8, 9, 21, 22, 24, 38, 55, 56, 58, 64  Конституції України, порушені вимоги статті 40 Кодексу законів про працю України (звільнення відбулося під час перебування на лікарняному), а також не були враховані положення ряду міжнародних договорів, зокрема статей 14, 17, 18  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо заборони державі займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування будь-яких прав і свобод, визнаних цією Конвенцією, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції. Крім того, були також порушені вимоги Закону України "Про очищення влади", оскільки перевірка із складанням висновку, передбаченого статтею 5 вказаного Закону, відносно позивача не проводилася. 
		Просить  визнати незаконним та скасувати наказ  МВС №2239 о/с від 27.10.20-14 року та наказ Управління МВС України в Житомирській області №335 о/с від 04.11.2014 року в частині звільнення його з органів внутрішніх справ, поновити його на посаді першого заступника начальника управління УМВС України в Житомирській області - начальника слідчого управління з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язати Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» - інформацію щодо ОСОБА_1 .
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду  від 01.12.2014 року відкрито провадження уданій справі, справу призначено до судового розгляду.
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.02.2015 року зупинено провадження у даній справі.
		Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 року, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 11.02.2015 року про  зупинення провадження у даній справі було скасовано, справу направлено для продовження її розгляду.
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.06.2015 року було зупинено провадження у даній справі.
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 31.01.2020 року в даній адміністративній справі було поновлено провадження. Ухвалено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
		Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 16 березня 2020 року справу призначено до судового розгляду. 
		У відзиві на позовну заяву відповідач - Міністерство внутрішніх справ України заперечує проти позову та вважає позовні вимоги   ОСОБА_1 такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.
		Відповідач вказує на те, що звільнення ОСОБА_1 проведено на підставі відомостей, наявних в його особовій справі,без проведення відповідної перевірки.  Відповідач заявляє, що вивченням особової справи позивача було встановлено: із зазначеного в Законі України "Про очищення влади"  періоду з 25.02.2010 по 22.02.2014 позивач з січня 2013 по лютий 2014 перебував на посаді заступника начальника  УМВС України у Волинській області. Сукупний період перебування  на вказаній посаді станом на 22.02.2014 становив  більше одного року. У зв`язку з викладеним на виконання вимоги  п.2 Прикінцевих та перехідних положень  Закону України "Про очищення влади" позивач підлягав звільненню зі служби впродовж  десяти днів з дня набуття чинності вказаним Законом, а тому був виданий наказ МВС України від 27.10.2014 №2239 о/с про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ  у запас Збройних Сил. При цьому процедура  звільнення позивача відбулася із дотриманням вимог чинного на момент звільнення законодавства, а перебування позивача у стані тимчасової непрацездатності не було перешкодою для видання наказу про його звільнення. Відповідач також зазначає, що належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є УМВС України у Житомирській області, при цьому на думку відповідача, відповідно до пункту 2 Положення  про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ,  таке стягнення повинно бути проведено не більше як за один рік. Позовна вимога про зобов`язання Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади"  - інформацію щодо ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки Міністерство юстиції України не є відповідачем у справі. З врахуванням викладеного просить у задоволенні позову відмовити. (а.с.90-97, т.2)
		У відзиві на  позов відповідач - Управління Міністерства внутрішніх справ України у  Житомирській  області позову не визнає, вважає позов безпідставним та необґрунтованим. Відповідач заявляє, що із зазначеного в Законі України "Про очищення влади"  періоду з 25.02.2010 по 22.02.2014 позивач з січня 2013 по лютий 2014 перебував на посаді заступника начальника  УМВС України у Волинській області. Сукупний період перебування  на вказаній посаді станом на 22.02.2014 становив один рік та один місяць. У зв`язку з викладеним на виконання вимоги  п.2 Прикінцевих та перехідних положень  Закону України "Про очищення влади" позивач підлягав звільненню зі служби впродовж  десяти днів з дня набуття чинності вказаним Законом. Тому, наказом МВС України від 27.10.2014 №2239/ос  полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління було звільнено з органів внутрішні їх справ  на підставі положень пункту 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про очищення влади" у запас з постановкою на військовий облік. Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області  видано наказ №335 о/с від 04.11.2014, яким оголошено наказ МВС України від 27.10.2014 №2239 о/с про звільнення позивача з органів внутрішніх справ. Відповідач вказує на те, що звільнення позивача відбулося на підставі Закону України "Про очищення влади" і даний Закон не передбачав заборони на  звільнення працівника у період перебування його на лікарняному. Відповідач просить у задоволення позову відмовити (а.с.19-26, т.3) 
		У поясненні на позов третя особа вказує на те, що Міністерством юстиції України не вчилося жодних дій чи бездіяльності щодо порушень прав та свобод позивача. До Міністерства юстиції України надійшли матеріали  щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1 з посади  першого заступника начальника Управління МВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень  Закону України "Про очищення влади" та пункту       62 "а" Положення про проходження  служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. З огляду на наведене, Міністерством юстиції України, відповідно до наданих повноважень, було внесено інформацію до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", про звільнення    ОСОБА_1 з посади  першого заступника начальника Управління МВС України у Житомирській області. Третя особа зазначає, що Міністерство юстиції України з огляду на надані повноваження виключить дані щодо позивача з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади", лише в порядку визначеному пунктом 5 Розділу ІІ Реєстру. З врахуванням викладеного просить у задоволенні позов у відмовити.
		Представник позивача подав клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити.
		Представник третьої особи просить розглядати справу у письмовому провадженні, позову не визнає, просить у задоволенні позову відмовити.
		Належним чином повідомленні про дату, місце та час судового розгляду, відповідачі в судове засіданні своїх представників не направили, при цьому від них не поступило клопотань про відкладення розгляду справи.
		Дослідивши письмові докази, письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів та підстав.
		ОСОБА_1 перебував на службі  в органах внутрішніх справ України з серпня 1993 року, з січня 2013 року по вересень 2014 року на посаді першого заступника  начальника Управління МВС України у Волинській області- начальник слідчого управління, з вересня 2014 року першим заступником начальника Управління МВС України в Житомирській області -   начальник слідчого управління. 
		16 жовтня 2014 року набув чинності  Закон України "Про очищення влади" №  1682-VII  (далі - Закон № 1682-VII).
		Згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.10.2014 №2239 о/с "По особовому складу", згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень  Закону України "Про очищення влади" від 16  вересня 2014 року №1682-VІІ та пунктом       62 "а" Положення про проходження  служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ було звільнено з органів внутрішніх справ у Запас Збройних Сил (із поставленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління.
		Наказом Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області   від 04.11.2014  №335 о/с полковника міліції ОСОБА_1 , першого заступника начальника Управління МВС України у Житомирській області - начальника слідчого управління було звільнено з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень  Закону України "Про очищення влади" від 16  вересня 2014 року №1682-VІІ та пунктом 62 "а" Положення про проходження  служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.
		Аналізуючи наявність правових підстав для видання оскаржуваних наказів про звільнення позивача, суд зазначає, що 16 жовтня 2014 року набув чинності Закон України "Про очищення влади", яким передбачені підстави та порядок проведення процедури люстрації щодо посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування.
		Відповідно до частини другої статті 1 Закону № 1682-VII, очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальності відповідальності та гарантування права на захист.
		Законом визначаються правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації), передбачається перелік посад, щодо яких здійснюються заходи з люстрації.
		Для застосування заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону № 1682-VII щодо таких посад, статті 3 Закону №1682-VII передбачені два критерії здійснення люстрації. А саме: щодо осіб, які обіймали сукупно не менше одного року визначені законом посади в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року (перебування на посаді Президента України В.Януковича) або обіймали таку посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади за власним бажанням (події на Майдані).
		За приписами зазначеного Закону, заборона, передбачена частиною третьою статті 1, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року, зокрема: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
		Водночас за положеннями  статті 64 Конституції України  конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених  Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені свободи, передбачені статтями  24,  25,  27-29,  40,  47,  51,  52,  55-63 Конституції України.
		Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України  громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
		Згідно зі  статтею  43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
		Отже, з викладених норм  Конституції України  слідує, що одним із принципів дії правової системи в Україні визначено принцип верховенства права та встановлено, що права і свободи можуть бути обмежені виключно у випадках, передбачених  Конституцією України, а саме, у разі введення воєнного або надзвичайного стану.
		За приписами  статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, людина, її права і свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі  Конституції України  гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні правовідносини.
		За правилами Загальної декларації з прав людини та ряду інших актів міжнародного права та з наявної сталої практики Європейського суду з прав людини та висновків Європейської комісії "За демократію через право" (Венеційської комісії) вбачається  наступне. А саме, у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року встановлено, про неможливість піддавати особу безпідставному втручанню у його особисте і сімейне життя, заборону безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
		Статтею 25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року встановлено, що кожен громадянин повинен мати без будь-якої дискримінації, згаданої в статті 2, і без необґрунтованих обмежень право і можливість: брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за посередництвом вільно обраних представників; голосувати і бути обраним на справжніх періодичних виборах, які проводяться на основі загального й рівного виборчого права при таємному голосуванні та забезпечують свободу волевиявлення виборців; допускатися в своїй країні на загальних умовах рівності до державної служби. Це положення визначає, що всі держави-учасниці зазначеного Пакту незалежно від конституційної структури повинні запровадити таку систему доступу до державної служби, виборів та участі у веденні державних справ, яка ефективно гарантувала б дотримання цього положення.
		У пункті "а" частини першої статті 1 Конвенції про дискримінацію в галузі праці та занять від 25.06.1958 № 111 зазначено, що термін "дискримінація" охоплює будь-яке розрізнення, недопущення або перевагу, що робиться за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних переконань, іноземного походження або соціального походження і призводить до знищення або порушення рівності можливостей чи поводження в галузі праці та занять.
		Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (надалі - Конвенція), що була ратифікована  Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, та відповідно до  статті 9 Конституції України  є частиною національного законодавства, вказує в статті 6, що кожен, кого звинувачено у вчиненні правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
		Люстраційна процедура не може слугувати покаранням, оскільки це прерогатива кримінального права. Якщо норми національного закону допускають упровадження обмеження прав, гарантованих Конвенцією, то такі обмеження мають бути достатньо індивідуальні. Люстраційні процедури мають відповідати критеріям доступності, а при розгляді справ про люстрацію мають бути дотримані всі стандарти справедливого судового розгляду та вимог, передбачених статтею 6 Конвенції щодо кримінальних проваджень. Зокрема, особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (рішення ЄСПЛ у справі "Матиєк проти Польщі").
		У рішенні по справі "Турек (Turek) проти Словаччини" (люстрація) від 14 лютого 2006 року № 57986/00 Суд постановив, що держава-сторона, яка вводить засоби люстрації - які, на думку Суду, можуть бути втручанням в право на повагу до приватного життя - має забезпечити, щоб особи, піддані такій процедурі, користувалися всіма конвенційними процесуальними гарантіями, що стосуються кожного провадження в зв`язку із застосуванням засобів люстрації.
		Якщо держава вживає заходів морального очищення, вона повинна гарантувати, що особи, зачіпаються такими заходами, користуються всіма процесуальними гарантіями відповідно до Конвенції щодо будь-якого судового розгляду, що відноситься до застосування таких заходів (додатково див. п. 115 вказаного рішення).
		Згідно зі статтею 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
		Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
		Зі сталою практикою Європейського Суду, приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. пункт 25 "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. пункт 61 рішення Суду у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002)). Поняття "приватне життя" не виключає в принципі діяльність професійного чи ділового характеру. Адже саме у діловому житті більшість людей мають неабияку можливість розвивати відносини із зовнішнім світом (див. пункт 29 рішення Суду у справі "Niemietz проти Німеччини" від 16 грудня 1992 року. Отже, обмеження, встановлені щодо доступу до професії, були визнані такими, що впливають на "приватне життя" (див. пункт 47 рішення Суду у справі "Sidabras and Dћiautas проти Латвії" (справи №№ 55480/00 та 59330/00, ECHR 2004) і п.п. 22-25 рішення Суду у справі "Bigaeva проти Греції" від 28 травня 2009 року (справа 26713/05)). Крім того, встановлено, що звільнення з посади становило втручання у право на повагу до приватного життя (див. пункти 43-48 рішення Суду у справі "Ozpinar проти Туреччини" від 19 жовтня 2010 року (справа № 20999/04)). З рештою, у статті 8 Конвенції йдеться про захист честі та репутації як частину права на повагу до приватного життя (див. пункт 35 рішення Суду у справі "Pfeifer проти Австрії" від 15 листопада 2007 року (справа № 12556/03) та пункти 63 та 64 рішення Суду у справі "A. проти Норвегії" від 09 квітня 2009 року (справа № 28070/06), пункт 165 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11)).
		Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі "Крастанов проти Болгарії" (Krastanov v. Bulgaria), заява № 50222/99, пункт 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах "Молдован та інші проти Румунії (№ 2)" (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 159, Series А № 25). Для того, щоб встановити, чи можна покласти на державу відповідальність за незаконні дії її представників, вчинені поза межами виконання ними службових обов`язків, Суду необхідно дослідити всю сукупність обставин і розглянути характер та контекст поводження, про яке йдеться (див. стосовно статті 2 Конвенції рішення у справі "SAЉO GORGIEV проти Колишньої Югославської Республіки Македонії" (<…>), заява № 49382/06, пункт 48, ECHR 2012 (витяги)).
		Словосполучення "відповідно до закону" вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (див. з-поміж інших джерел п. 55 рішення Суду у справі "Kopp проти Швейцарії" від 25 березня 1998 року (Reports of Judgment sand Decisions 1998-II)).
		Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (див. пункт 39 рішення Суду у справі "C.G. and Others проти Болгарії" від 24 квітня 2008 року (справа № 1365/07)). Більше того,  закон  повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (див. пункт 46 рішення Суду у справі "P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства" (справа № 44787/98, ECHR 2001-IX)).
		Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (див. рішення у справі "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та пункт 52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 14 січня 2011 року).
		Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73, від 15 вересня 2009 року). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), заява №38767/07, пункт 74, від 18 жовтня 2011 року). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, ECHR 2002-VIII), а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункт 71).
		Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), №  37801/97, пункт 36, від 1 липня 2003 року).
		Рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. пункт 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 року).
		Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (Рішення Європейського прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року).
		Крім того, Венеціанська комісія у своєму Висновку від 16 грудня 2014 року №788/2014 СDL-АD(2014)044 зазначила: "За Законом "Про люстрацію" особи, які підпадають під люстрацію, не мають можливості довести, що, незважаючи на посаду, яку вони обіймали, вони не брали участі в будь-яких порушеннях прав людини і не вживали або не підтримували антидемократичні заходи. ... На думку Комісії, однак, той факт, що Закон "Про люстрацію" виключає фактор часу в цілому, незалежно від тяжкості минулої поведінки, вступає в конфлікт із принципом "індивідуальної відповідальності", на якому має бути заснована люстрація (стаття 1.2). Навіть добровільна відставка з посади до 22 лютого 2014 року не буде достатньою щоб звільнити особу від люстрації.
		У пункті 64 проміжного Висновку від 16 грудня 2014 року № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо  Закону України "Про очищення влади"  (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала: "Закон "Про люстрацію" не відповідає цим вимогам. За винятком осіб, зазначених у статтях 3.5, 3.6 та 3.7, встановлення індивідуальної провини незалежним органом не вимагається. Заборона доступу до державних функцій, що застосовується до цих осіб, заснована на простому факті обіймання певної посади з подальшою презумпцією винуватості. У той час, як цей підхід може бути прийнятним щодо осіб, що обіймали високі посади в комуністичний період і в деяких найважливіших державних установах, у всіх інших випадках вина має бути доведена на основі індивідуальних вчинків. Якщо сам факт належності до партії, організації або адміністративного органу старого режиму є підставою для заборони обіймати державні посади, то така заборона зводиться до форми колективного та дискримінаційного покарання, яка несумісна з нормами в галузі прав людини. Тому люстрація ризикує стати політичним інструментом для придушення опонентів".
		Крім того, Венеціанська комісія зауважила: "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).
		Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "Особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (пп. "h" п. 20 розділу 3 Висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії № 524/2009 від 13 жовтня 2009 року).
		У Висновку Венеціанської комісії від 14-15 грудня 2012 року № 694/2012 СDL-АD(2012)028 щодо Закону "Про визначення критерію для обмеження повноважень несення державної служби, доступу до документів та оприлюднення інформації про колабораціонізм із органами державної безпеки" (Закону "Про люстрацію") колишньої Югославської Республіки Македонія Венеціанська комісія констатувала: "...Мета люстрації перш за все полягає в захисті демократії від ремінісценцій тоталітаризму, другорядною метою люстрації, підпорядкованою реалізації першочергової мети, є індивідуальне покарання осіб, які співпрацювали з тоталітарним режимом..." (пункт 16 розділу А).
		Згідно із пунктами 12, 13 Рекомендації Парламентської асамблеї Ради Європи №1096 "Про заходи щодо ліквідації спадщини колишніх комуністичних тоталітарних систем", (Dос. 7568 від 3 червня 1996 року), люстраційні заходи можуть бути сумісними з принципами демократичної та правової держави, якщо буде дотримано принцип індивідуальної вини, яка має бути доведена в кожному конкретному випадку, а особі, яка піддається люстраційній процедурі, буде гарантовано право на захист, презумпція невинуватості та право на оскарження до суду.
		Відповідно до пункту "і" Рекомендації ПАРЄ нікого не може бути піддано люстрації виключно за зв`язок з якоюсь організацією або участь у її діяльності, яка була законною на час такого зв`язку або діяльності (крім випадків, викладених лише у підпункті "h"), або за особисті думки чи переконання.
		Пунктом "h" зазначеної Рекомендації встановлено, "що особи, які видали накази, скоїли або значною мірою сприяли скоєнню серйозних порушень прав людини, можуть бути відсторонені від посади; якщо організація вчинила серйозні порушення прав людини, її член, співробітник або уповноважений вважається таким, що залучався до цих порушень, обіймаючи високу посаду в цій організації, якщо тільки він не доведе, що не брав участі у плануванні, спрямуванні або здійсненні такої політики, практики або дій".
		Як вже встановлено судом, оскаржуваними наказами позивач звільнений на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень  Закону України "Про очищення влади",  як такий, що у період з січня 2013 року по лютий 2014 року займав посаду, передбачену пунктом 8 частини  статті 3 Закону України "Про очищення влади", зокрема з січня  2013 року по  лютий 2014 року перебував на посаді заступника начальника  УМВС України у Волинській області. 
		При цьому, виходячи з вище викладеного, метою  Закону    № 1682-VII  є недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах верховенства права та законності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності та гарантування права на захист.
		Виходячи з мети  Закону № 1682-VII, на переконання суду, перш ніж застосувати до позивача передбачені у цьому  Законі № 1682-VII  заходи відповідальності, Міністерство внутрішніх справ України, Управління Міністерства внутрішніх справ у Житомирській області зобов`язані були встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади В.Януковича, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини.
		Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом.
		Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України   юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
		Під час розгляду справи суду відповідачами не надано доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже, його вина у сприянні узурпації влади не доведена.
		Звільнивши позивача з посади лише з обставин зайняття ним у певний період окремо визначеної посади, застосувавши до нього міру колективної відповідальності лише за формальними ознаками, Міністерство  внутрішніх справ України, Упрапвління Мінстерства внутрішніх справ України у Житомирській області таким чином порушили норми  Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, та діяли не у спосіб, та не з метою, що встановлені Законом.
		Парламентська Асамблея Ради Європи в п. 12 Резолюції № 1096 (1996) відзначила, що люстраційні або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовно того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановленим у кожному конкретному випадку.
		Також зазначено, що повинні гарантуватися право на захист та презумпція невинуватості.
		У пункті 13 цієї ж Резолюції рекомендовано проводити такі заходи відповідно до Керівних принципів щодо забезпечення дотримання люстрацій ними законами та подібними адміністративними заходами вимог правової держави. Згідно з принципом 1 проведення люстрації має здійснюватися спеціально утвореною комісією у складі шанованих суспільством осіб, які пропонуються Главою держави та затверджуються Парламентом. Згідно з принципом 7 дискваліфікація особи не повинна перевищувати п`яти років, оскільки не слід недооцінювати можливості позитивних змін у ставленні та звичках осіб.
		Натомість, у  Законі України "Про очищення влади"  термін обмежень на зайняття посад в органах влади складає 10 років, що означає для позивача неможливість обіймати посади державної служби за умов відсутності підтверджених обставин скоєних ним порушень законодавства, або сприяння іншим особам у вчиненні таких порушень, протягом 10 років.
		Принцип 8 зазначених вище рекомендацій вказує, що тільки особи, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або суттєво допомагали в їх учиненні, можуть бути дискваліфіковані.
		Суд звертає увагу, що згаданими вище висновками Парламентської Асамблеї Ради Європи користується Європейський суд з прав людини при розгляді справ з питань люстрації, наприклад, у справі "Матиєк проти Польщі", а застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права в Україні, тому такі висновки в обов`язковому порядку мають враховуватися під час розгляду справ.
		Стандарти люстраційних заходів напрацьовані й Європейською комісією "За демократію через право" (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 на запит Конституційного суду Македонії щодо люстраційного  закону  цієї країни зазначено, що вина повинна бути доведена в кожному конкретному випадку. Цей же висновок говорить про обов`язковість гарантування права на захист та презумпції невинуватості, а процедура щодо перевірки та процедура оскарження повинні регулюватися дуже детально з метою дотримання принципів верховенства права та належної правової процедури.
		Також у висновку CDL-AD (2012)028 вказано, що найменування особи має публікуватися тільки після остаточного рішення з метою недопущення негативних наслідків публікації для репутації особи.
		У свою чергу суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням висновку, викладеного ЄСПЛ    у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, 53217/16, 59099/16, 23231/18 та 47749/18), який стосується звільнення п`яти державних службовців згідно із Законом про очищення (люстрацію) влади 2014 року. У рішенні Палати у справі Європейський суд з прав людини одноголосно визнав, що було: порушення пункту 1 статті 6 (право на справедливий суд)  Європейської конвенції з прав людини  через тривалість провадження у справах перших трьох заявників, і порушення статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя) стосовно всіх п`яти заявників.
		Отже, зазначеним підтверджується, що приймаючи оскаржувані накази про звільнення, Міністерство внутрішніх справ Украни, Управління Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області не врахували основоположних принципів очищення влади, які розроблені міжнародними організаціями, тому застосування до позивача положень  Закону України "Про очищення влади"  є передчасним і не відповідає викладеним стандартам забезпечення прав людини при здійсненні люстраційних процесів.
		Частина шоста статті 43 Конституції України   гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
		Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих  Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
		Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
		Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права має бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
		Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог  Закону України "Про запобігання корупції"  іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
		Враховуючи те, що суд встановив безпідставність застосування до позивача положень  Закону України "Про очищення влади", незастосування Міністерством внутрішніх справ України, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Житомирській області жодного правового інструментарію для доведення його вини у діях, викорінення яких ставиться за мету у Законі, тому дійшов висновку про протиправність оскаржуваних наказів з необхідністю їх скасування та поновлення позивача на посаді першого заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області -   начальник слідчого управління з 04 листопада 2014 року та задоволення позовних вимог в    цій частині.
		Суд погоджується з доводами позивача, що наслідкові дії Міністерства юстиції щодо внесення прізвища позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення  Закону України "Про очищення влади"  за умови невиконання усіх законних процедур при прийнятті оскаржуваного рішення і позиції наведеного рішення Європейською комісією "За демократію через право" (Венеційська комісія) CDL-AD (2012)028 призводить до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю. Разом з тим, вимоги про зобов`язання Міністерство юстиції України вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення  Закону України "Про очищення влади", суд вважає передчасними, оскільки такі відомості мають бути внесені (вилучені) після набрання законної сили рішення суду, тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.
		Згідно із правовим висновком зазначеним у постанові Верховного Суду України від 14 січня 2014 року по справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у порядку.
		Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого  Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
		З довідки про доходи від  10 лютого2020 року №426/29 слідує, що позивачу за останні два місяці, що передували звільненню, тобто за вересень та жовтень 2014 року, нараховано грошове забезпечення на загальну суму 14949,30 грн. за 47 календарних днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток позивача становив  14949,30грн. :  47 календарних дні = 318,07 грн. 
		При цьому кількість календарних  днів за період вимушеного прогулу, починаючи з 04 листопада 2014 року (наступний день після звільнення) і по день прийняття даного рішення - 14 квітня 2020 року становить 1987 днів.
		При цьому  колегія суддів не бере до уваги твердження відповідачів про те, що таке стягнення, відповідно до пункту 24 Положення, повинно бути проведено не більше як за один рік, оскільки заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини позивача.
		За таких обставин, суд дійшов висновку, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, а саме: з 05 листопада по 13 квітня 2020 року, становить: 318,07 грн. х 1987 = 632 005,09 грн., які слід стягнути Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.
		Також, відповідно до пунктів 2 та 3 частини першої статті 371 КАС України рішення суду в частині поновлення   ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення у межах суми стягнення за один місяць слід звернути до негайного виконання.
		Керуючись статтями 9, 243-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд  
		 
		ВИРІШИВ:
		 
		Позов задовольнити частково.
		Визнати протиправним і скасувати наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року № 2239  о/с "По особовому складу".
		Визнати протиправним і скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області  від 04 листопада 2014 року №355 о/с "По особовому складу".
		Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області -   начальник слідчого управління з 04 листопада 2014 року.
		Стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 632005,09  грн. (шістсот тридцять дві тисячі п`ять гривень 09 коп.).
		Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у сумі 9542,10 грн.  (дев`ять тисяч п`ятсот сорок дві гривні 10 коп.) підлягає до негайного виконання. 
		В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
		Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
		Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ). 
		Відповідач: Міністерство внутрішніх справ України (01601, місто Київ, вул. А. Богомольця,10, код ЄДРПРУ 00032684).
		Відповідач:Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області (10008, місто Житомир, вул. Старий Бульвар,5/37,  код ЄДРПОУ 08592164) 
		Третя особа : Міністерство юстиції України (01100, місто Київ, вул. Городецького,13, код ЄДРПОУ 00015622).
		 
		 
		Головуючий суддя                                                                         В.Д. Ковальчук 
		 
		Судді                                                                                              В.М. Валюх
		 
		                                                                                                            Н.Б. Плахтій

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...