Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 675/354/17 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо статусу народного депутата України, депутата місцевої ради, організації діяльності представницьких органів влади, з них.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2020. Зареєстровано: 16.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 16.04.2020.
Дата набрання законної сили: 15.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/50836/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		15 квітня 2020 року 
		Київ
		справа №675/354/17
		провадження №К/9901/50836/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого - Смоковича М. І.,
		суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.,
		розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу
		за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» про визнання протиправною, скасування постанови та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди, провадження в якій відкрито
		за касаційною скаргою  ОСОБА_1 на рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області ухвалене 27 грудня 2017 року у складі  у головуючого судді - Короля О.В., та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду прийняту 3 квітня 2018 року складі колегії судді: головуючого судді - Гонтарука В.М., суддів: Граб Л.С., Білої Л.М.,
		І. Суть спору
		1.          У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)»  (далі  також - відповідач, ДУ «Замкова виправна колонія (№58)»), в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив:
		1.1. визнати протиправною та скасувати постанову начальника Замкової виправної колонії (№58) від 13 січня 2017 про застосування заходу стягнення у виді поміщення в одиночну камеру строком на 2 місяці;
		1.2. стягнути з відповідача на його користь 20 000 гривень моральної шкоди;
		1.3. визнати санітарно - гігієнічні, матеріально - побутові та інші умови такими, що принижують гідність людини та порушують право, закріплене статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; 
		1.4. визнати, що поміщення до одиночної камери, коли заздалегідь відомі умови, що принижують гідність людини та порушують право, закріплене статтею 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, злочином проти особи та виявленням неповаги до людської гідності; 
		1.5. визнати, що обставини, які викладені у заявленій позовній заяві являються ознакою негуманного поводження та неповаги до особистого і сімейного життя засудженого.
		2.          Позов обґрунтовано тим, що 13 січня 2017 року в його присутності відбулося засідання комісії Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)», на якому було розглянуто питання про притягнення його до дисциплінарного стягнення. Причиною для розгляду такого питання послужив рапорт від 06 січня 2017 року, згідно якого ОСОБА_1 під час виходу з камери поводив себе нетактовно та висловлював невдоволення режимом утримання. 
		2.1.  Позивач зазначає, що в частині висловлювань щодо незадовільного режиму утримування не заперечував та вказав причину такого невдоволення, яке полягало в неповазі до особистого та сімейного життя зі сторони адміністрації закладу виконання покарання, оскільки положення частин п?ятої та сьомої статті 110 Кримінально-Виконавчого Кодексу України (далі - КВК України) виконуються неналежним чином.
		2.2. Позивач мотивує свої позовні вимоги і тим, що висловлювався щодо порушень прав людини у Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», які також зафіксували представники Секретаріату Уповноваженого з прав людини з представниками громадськості під час моніторингового візиту 16 грудня 2016 року. Позивач звертає увагу, що під час вказаного візиту було зафіксовано факти неналежних умов тримання засуджених у штрафних приміщеннях, порушення температурного режиму та норм житлової площі у приміщеннях для проживання засуджених, а також прав на медичну допомогу, тощо. Також вказує, що результати такого візиту засвідчили необхідність більш детального нормативного врегулювання порядку надання засудженим телефонних розмов.
		2.3. ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що для доведення неправдивості інформації викладеної у рапорті запропонував взяти до уваги свідчення співкамерників-засуджених, однак такі доводи не були прийняті. Разом з тим, на думку позивача, стягнення, яке було накладене за результатами зазначеного вище засідання колонії є надто суворим та невмотивованим. Засуджений ОСОБА_1 вважає, що начальник Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» виносячи свою постанову про поміщення його до одиночної камери строком на два місяці допустив недбалість, принизив його гідність з метою помсти та демонстрації власної безкараності. Такі дії з боку адміністрації Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» порушують права гарантовані Конституцією України, Конвенцією прав людини та основоположних свобод.
		2.4. При цьому, позивач вказує, що недбалість полягає у тому, що ні начальником колонії, ні його підлеглими не було проведено ефективного та об`єктивного з`ясування усіх факторів, які сприяли написанню неправдивого рапорта, не допитано усіх учасників описаних у такому рапорті, проігноровано всі наведені доводи засудженого, не були дотримані положення щодо вільного висловлювання своїх поглядів по режиму утримання засуджених, не дотримано положень щодо вмотивованості постанови, якою було накладено стягнення.
		2.5. Крім того, на думку засудженого, є всі підстави вважати, що розміри вікон у карцерах та одиночних камерах (далі - ОК) з врахуванням наявності на них гратів не відповідають вимогам ні національного, ні міжнародного права, так як денного світла не є достатньо навіть по мінімально встановлених стандартах. Вказує, що усі вікна на секторі ДПВ, в тому числі карцерах та ОК не відчиняються повністю, що унеможливлює доступ до свіжого повітря. Позивач зазначає, що такі умови принижують його гідність та негативно впливають на психічний стан.
		2.6. ОСОБА_1 також зазначає, що підйом спального місця та його фіксування навісним замком протягом дня, крім часу для сну, є неправомірним, так як протягом всього дня має перебувати на ногах, що йому фактично протипоказано в силу захворювання ніг. Таке поводження є негуманним та принижує позивача.
		2.7. Позивач вважає не достатніми та не належними умови його спального місця та умови температурного режиму під час відбування стягнення, умови для підтримання особистої гігієни також не є належними.
		2.8. Крім того, ОСОБА_1 вказує на негуманний та такий, що його принижує спосіб прогулянки та її умови. При цьому, на його думку, є недопустимим у демократичному суспільстві незабезпечення засуджених предметами першої необхідності в необхідній кількості та якості. Обмеження у праві надання телефонної розмови з родичами також позивач вважає порушенням його гарантованого права.
		3.          Відповідач позов не визнав. У запереченнях проти позову наполягав на тому що, засуджені зобов?язані виконувати встановлені законодавством обов?язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб, виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.
		3.1. Крім того зазначав, що засуджені зобов?язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами, виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.
		3.2. На думку представника відповідача стягнення у вигляді поміщення ОСОБА_1 в одиночну камеру строком на два місяці накладено в межах та порядку, визначеному чинним законодавством. Як вказував представник відповідача покликання позивача щодо неналежності житлової площі камери, де останній відбував міру стягнення не відповідає дійсності. Зазначав і те, що для забезпечення житлових та комунально-побутових приміщень теплом, гарячою водою, водяної пари, державною установою «Замкова виправна колонія №58» та державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)» укладено відповідний договір, а температурний режим в приміщенні відповідає вимогам СНіП 2-08.01.89.
		3.3. В обгрунтування заперечень, вказував, що миття засуджених здійснюється відповідно до графіку миття, але не рідше одного разу на тиждень з повною заміною постільної та натільною білизною, при цьому використовується гаряча та холодна вода в середньому відповідно до норми 5 куб.м. на місяць, на одноґо засудженого. Засудженні забезпечуються милом згідно наказу №233/5 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. № 204/20517 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби». Згідно Методичних рекомендацій щодо здійснення державного санітарно - епідеміологічного нагляду в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України в пункті 3.9 харчоблоки установ та інші об?єкти громадського харчування, кімнати тривалих побачень забезпечують гарячим водопостачанням цілодобово.
		3.4. Крім того, відповідач зазначав що, адміністрацією установи проводиться реконструкція камер для збільшення жилої площі для засуджених до довічного позбавлення волі. Норми природного та штучного освітлення відповідають пункту 6.2. Методичних рекомендацій щодо здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах Державної пенітенціарної служби України.
		3.5. Також представник відповідача посилався на приписи частини одинадцятої  статті 134 КВК України, зазначав, що засудженим, на яких накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника як виняток, з метою виховного впливу або у зв`язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім`ї).
		3.6. У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг - на час виходу з приміщення. 
		3.7. Представник відповідача вважає, що позивач не вказав в чому полягає завдана шкода та якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань її визначено також не зрозуміло, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог за безпідставністю.
		ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
		4.          Судами встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання в Державній установі «Замкова виправна колонія (№58)», ознайомлений з вимогами КВК України, Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), Кримінального Кодексу України (далі - КК України) та нормативно-правових актів, що регламентують порядок та умови відбування покарань засудженими до позбавлення волі, що підтверджується розпискою від 20 квітня 2015 року, яка знаходиться в матеріалах особової справи засудженого №2-К-15.
		5. 10 січня 2017 року начальником відділення Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» було складено рапорт згідно якого ОСОБА_1 06 січня 2017 року о 15:30 год. допустив порушення режиму відбування покарання, а саме під час виходу на бесіду, останній поводив себе грубо та нахабно, висловлював своє невдоволення режимом відбування покарання, чим негативно впливав на інших засуджених.
		6. Згідно вказаного рапорту, в ході бесіди виховного характеру засуджений свою вину визнав та надав письмове пояснення. Засуджений ОСОБА_1 на заходи виховного та профілактичного характеру не реагував, клопотав про притягнення його до дисциплінарної відповідальності правами начальника колонії.
		7. Зі змісту пояснень ОСОБА_1 відібраних 10 січня 2017 року встановлено, що він дійсно, 06 січня 2017 року о 15:30 год. вибивав двері, оскільки йому не надавали телефонну розмову в переддень Різдва.
		8. На підставі вищенаведеного порушення ОСОБА_1 згідно постанови начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 13 січня 2017 року його було переведено до одиночної камери Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» строком на 2 (два) місяці.
		9. Вважаючи таку постанову протиправною позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.
		10. В ході розгляду справи, суди встановили, що згідно довідки про заохочення та стягнення за засудженим ОСОБА_1 станом на 10 січня 2017 року рахувалося 13 стягнень, з яких 8 було не погашено, в тому числі: за нетактовну поведінку правами начальника СІЗО - сувора догана від 25 травня 2016 року; за нетактовну поведінку правами начальника колонії - 15 діб карцеру від 09 листопада 2016 року; за нетактовну поведінку правами начальника колонії - сувора догана від 09 грудня 2016 року.
		11. Також встановлено, що засуджений ОСОБА_1 відбував міру стягнення в камері №49 житловою площею 7,6 м. кв. в секторі для тримання чоловіків до довічного позбавлення волі. Вказане приміщення забезпечене відповідними меблями, інвентарем та предметами господарчого призначення згідно норм та вимог наказу Міністерства юстиції України №1118/5 від 27 липня 2012 року.
		12. Згідно даного наказу в карцері (одиночній камері) дисциплінарних приміщень засуджені дзеркалом не забезпечуються. Вказані обставини позивачем у справі не спростовано.
		13. Судами також врахована та обставина, що відповідачем укладено договори про закупівлю пари та гарячої води, послуги з постачання пари та гарячої води за державні кошти, що підтверджується Договором №К-2 про закупівлю пари та гарячої води; послуги з постачання пари та гарячої води за державні кошти від 24 лютого 2016 року та відповідними Додатковими угодами до нього №01 від 03 березня 2016 року, №02 від 15 листопада 2016 року, №03 від 16 грудня 2016 року, №4 від 30 грудня 2016 року, №5 від 27 січня 2017 року, №6 від 01 лютого 2017 року; Договором №К-2 про закупівлю пари та гарячої води від 16 лютого 2017 року та Додатковою угодою до нього №1 від 24 лютого 2017 року; Актами надання послуг №81 від 31 жовтня 2016 року, №4181 від 29 листопада 2016 року, №113 від 30 грудня 2016 року, №4004 від 30 січня 2017 року, №4018 від 28 лютого 2017 року, №4029 від 31 березня 2017 року, №4040 від 28 квітня 2017 року.
		14. Миття засуджених здійснюється відповідно до графіку миття, але не рідше одного разу на тиждень з повною заміною постільної та натільної білизни, при цьому використовується гаряча та холодна вода в середньому відповідно до норми 5 куб. м. на місяць, на одного засудженого.
		15. Засудженні забезпечуються милом згідно наказу № 233/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 р. за № 204/20517 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби».
		16. Згідно медичного висновку на засудженого ОСОБА_1 на момент огляду 16 січня 2017 року за станом здоров`я останній може утримуватися в ДІЗО, ПКТ, карцері, ОК.
		ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
		17.          Ізяславський районний суд Хмельницької області рішенням від 27 грудня 2017 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2018 року, в позові відмовив.
		18.          Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку що відповідач діяв у межах та у спосіб, що передбачений чинним законодавством, у зв`язку із чим не допустив порушення права позивача.
		IV. Провадження в суді касаційної інстанції 
		19.           ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права.
		20.          У касаційній скарзі автор просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
		V. Релевантні джерела права й акти їх застосування. 
		21. 8 лютого 2020 року набрали чинності  зміни до Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ, за правилом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого касаційні скарги на судові рішення,  які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		22. Згідно зі статтею 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		23. Частиною першою статті 341 вказаного Кодексу обумовлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		24. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		25.          Статтею 1 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
		26. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов?язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
		27. За приписами статті 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України.
		28. Положеннями статті 3 КВК України встановлено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.
		29. Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
		30. Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
		31. Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду
		32. Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (частини перша, друга та четверта статті 7 КВК України).
		33. Відповідно до частини другої  статті 151 КВК України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов?язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.
		34. Згідно з частиною першою  статті 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, мають право в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв?язку, користуватися глобальною мережею Інтернет.
		35. За приписами частини третьої статті 107 КВК України засуджені зобов?язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
		36. Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29 грудня 2014 року № 2186/5 (далі по тексту - Правила).
		37. Ці Правила обов?язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи (п. 1 Правил).
		38. Режим у виправних і виховних колоніях - це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок виконання і відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених; постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов?язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу; роздільне тримання різних категорій засуджених; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії; зміну умов тримання засуджених (частина перша статті 102 КВК України).
		39. Частина друга статті 9 КВК України передбачає, що невиконання засудженими своїх обов?язків і встановлених законодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність.
		40. Згідно частини першої  статті 132 КВК України за невиконання покладених обов?язків та порушення встановлених заборон до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, можуть застосовуватися такі заходи стягнення: попередження; догана; сувора догана; грошовий штраф до двох мінімальних розмірів заробітної плати; скасування поліпшених умов тримання; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до чотирнадцяти діб, а засуджених жінок - до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, у карцер без виведення на роботу на строк до чотирнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, крім засуджених, які тримаються у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.
		41. Згідно пункту 5 розділу XXV Правил підставою для приймання та тримання засуджених у ДІЗО, карцерах та ПКТ (ОК) є постанова про поміщення засудженого в дисциплінарний ізолятор, карцер установи виконання покарань (додаток 29) або постанова про переведення засудженого в приміщення камерного типу (окрему камеру) установи виконання покарань (додаток 30), винесена начальником установи виконання покарань або особою, яка виконує його обов?язки, з визначенням строку тримання після перевірки пояснень засуджених по суті допущених правопорушень. Постанова оголошується засудженому під особистий підпис.
		42. Перед поміщенням засуджених у ДІЗО, карцер, ПКТ (ОК) начальник медичної частини (черговий лікар) зобов?язаний провести їх огляд. У разі неможливості тримання засудженого у ДІЗО, карцері, ПКТ (ОК) за станом здоров?я начальник медичної частини (черговий лікар) робить відмітку про переведення його до медичної частини установи виконання покарань на зворотному боці постанови.
		43. Особи, поміщені до ДІЗО, карцерів та ПКТ (ОК), зі складу відділень соціально-психологічної служби не виключаються. Начальники відділень, вихователі проводять з ними виховну роботу і в період відбування стягнення.
		44. При цьому, як визначає частина перша статті 135 КВК України правом застосовувати заходи заохочення і стягнення, передбачені статтями 130 і 132 цього Кодексу, користують начальник колонії або особа, яка виконує його обов?язки, а також його прямі начальники. Заходи заохочення і стягнення можуть застосовувати також заступник начальника колонії, начальник відділення соціально-психологічної служби колонії в межах, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
		45. Положеннями частини одинадцятої статті 134 КВК України визначено, що під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, за винятком адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.
		46. Засудженим, на яких накладено дисциплінарне стягнення у виді поміщення у дисциплінарний ізолятор, карцер або переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери), телефонна розмова може бути надана лише з дозволу начальника колонії як виняток, з метою виховного впливу або у зв?язку з винятковими особистими обставинами (смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого, стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім`ї).
		47. У дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем і постільними речами. Постільні речі видаються тільки на час сну, верхній одяг - на час виходу з приміщення.
		48. Таким чином, доводи позивача про його обмеження в праві придбання предметів першої потреби, обмеження у праві надання телефонної розмови з родичами під час перебування в одиночній камері та неправомірних дій щодо обмеження користування спальним місцем протягом дня не заслуговують на увагу.
		49. Відповідно до частин першої та другої статті 23 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
		49.1. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров?я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім?ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв?язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
		50. Згідно статті 275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу. Захист особистого немайнового права може здійснюватися також іншим способом відповідно до змісту цього права, способу його порушення та наслідків, що їх спричинило це порушення.
		51. Відповідно до статті 280 ЦК України, якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.
		52. Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31 березня 1995 року, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв?язку з ушкодженням здоров?я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв?язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв?язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
		VI. Висновки Верховного Суду
		53. Враховуючи наведені норми діючого законодавства та встановлені судами фактичні обставини справи, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.
		54. Так, судами встановлено, що в ході бесіди виховного характеру засуджений ОСОБА_1 свою вину визнав та надав відповідні письмове пояснення. Засуджений ОСОБА_1 на заходи виховного та профілактичного характеру не реагував, клопотав про притягнення його до дисциплінарної відповідальності правами начальника колонії.
		55. Зі змісту пояснень ОСОБА_1 відібраних 10 січня 2017 року встановлено, що він дійсно, 06 січня 2017 року о 15:30 год. вибивав двері, оскільки йому не надавали телефонну розмову в переддень Різдва. 
		56. За вказане порушення ОСОБА_1 згідно постанови начальника Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» від 13 січня 2017 року було переведено до одиночної камери Державної установи «Замкова виправна колонія (№58)» строком на 2 (два) місяці.
		57. Крім того, згідно довідки про заохочення та стягнення за засудженим ОСОБА_1 станом на 10 січня 2017 року рахувалося 13 стягнень, з яких 8 було не погашено, в тому числі: за нетактовну поведінку правами начальника СІЗО сувора догана від 25 травня 2016 року; за нетактовну поведінку правами начальника колонії 15 діб карцеру від 09 листопада 2016 року; за нетактовну поведінку правами начальника колонії сувора догана від 09 грудня 2016 року.
		58. З медичного висновку на засудженого ОСОБА_1 вбачається, що на момент його огляду 16 січня 2017 року позивач за станом здоров?я може утримуватися в ДІЗО, ПКТ, карцері, ОК.
		59. З урахуванням зазначеного, судами попередніх інстанцій в діях відповідача не було встановлено порушення порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, оскільки будь яких обставин які б забороняли поміщення засудженого в одиночну камеру строком на 2 місяці не було встановлено.
		60. Щодо доводів позивача про те, що камера, до якої він був переведений для відбування призначеного покарання, не відповідає встановленим нормам умов проживання, Верховний Суд зазначає наступне.
		61. Як вбачається з  матеріалів справи і ці обставини були предметом дослідження в судах першої та апеляційної інстанцій,   ОСОБА_1 відбував міру стягнення в камері №49 житловою площею 7,6 м. кв. в секторі для тримання чоловіків до довічного позбавлення волі. Вказане приміщення забезпечене відповідними меблями, інвентарем та предметами господарчого призначення згідно норм та вимог наказу Міністерства юстиції України №1118/5 від 27 липня 2012 року.
		62. Згідно даного наказу в карцері (одиночній камері) дисциплінарних приміщень засуджені дзеркалом не забезпечуються. Вказані обставини позивачем у справі не спростовано.
		63. Схематичні зображення виконані особисто позивачем, які долучені до матеріалів справи не дають підстав вважати про порушення відповідачем житлових умов приміщення, в якому відбував міру дисциплінарного стягнення позивач.
		64. Не приймаються до уваги, також доводи позивача, щодо порушення відповідачем температурного режиму в приміщенні, в якому відбував покарання ОСОБА_1 , оскільки будь яких належних доказів на підтвердження своїх доводів, крім графіку отеплення камери №49, який був складений ОСОБА_1 за власним відчуттям, який     не може розцінюватися судом як належний, допустимий, достовірний та достатній доказ в розумінні статей 73-76 КАС України, останнім до судам не надано.
		65. Верховний Суд критично оцінює посилання позивача на відповідь Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 20 січня 2017 року, як підтвердження порушення температурного режиму в приміщенні, в якому він відбував покарання, оскільки факти, викладені за результатами моніторингового візиту від 16 грудня 2016 року та оформлені поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Генеральному прокурору України від 05 січня 2017 року не стосуються розгляду даної справи та безпосередньо позивача.
		66. Не заслуговують на увагу доводи позивача, що умови для підтримання особистої гігієни також не є належними, враховуючи слідуюче.
		67. Засудженні забезпечуються милом згідно наказу № 233/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 лютого 2012 року за № 204/20517 «Про норми витрат мила та мийних засобів для осіб, які тримаються в установах виконання покарань, слідчих ізоляторах, курсантів і слухачів навчальних закладів, осіб рядового і молодшого начальницького складу та працівників Державної кримінально-виконавчої служби».
		68. Судами було встановлено, що миття засуджених здійснюється відповідно до графіку миття, але не рідше одного разу на тиждень з повною заміною постільної та натільної білизни, при цьому використовується гаряча та холодна вода в середньому відповідно до норми 5 куб. м. на місяць, на одного засудженого, що виключає будь які порушення зі сторони відповідача про неналежні умови для підтримання гігієни засудженого.
		69. Таким чином, доводи позивача про його обмеження в праві придбання предметів першої потреби, обмеження у праві надання телефонної розмови з родичами під час перебування в одиночній камері та неправомірних дій щодо обмеження користування спальним місцем протягом дня не заслуговують на увагу, отже підстави для задоволення позову відсутні.
		70. Стосовно вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, колегія суддів вказує на те, що вона є похідною від позовної вимоги про визнання дій відповідача такими, що обмежують право позивача, а оскільки суди не знайшли підстав для задоволення позову в цій частині то правомірно відмовили в частині задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди.
		71.          За таких обставин Верховний Суд констатує, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		72.          Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
		Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1.          Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2.          Рішення Ізяславського районного суду Хмельницької області від 27 грудня 2017 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 3 квітня 2018 року у цій справі залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
		 
		Головуючий                                                                                          М. І. Смокович 
		Судді                                                                                                    В. М. Бевзенко
		                                                                                                    Н. А. Данилевич

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...