Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 806/3247/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них; осіб з інвалідністю.
Надіслано для оприлюднення: 15.04.2020. Зареєстровано: 17.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2020.
Дата набрання законної сили: 15.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/4690/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		15 квітня 2020 року 
		Київ
		справа №806/3247/18
		адміністративне провадження №К/9901/4690/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 806/3247/18
		за позовом ОСОБА_1 
		до Міністерства юстиції України,
		третя особа Центральне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України
		про зобов`язання виплатити одноразову грошову допомогу,
		за касаційною скаргою Міністерства юстиції України
		на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року (у складі судді Горовенка А.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року (у складі колегії суддів Франовської К.С., Іваненко Т.В., Кузьменко Л.В.)
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - відповідач, Мін`юст), за участю третьої особи - Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (далі також - третя особа, Управління), у якому просив:
		- зобов`язати Міністерство юстиції України виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІІ групи, що настала внаслідок  захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, в розмірі 70 прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату, а саме 01 листопада 2017 року, відповідно до вимог частини четвертої статті 97 Закону України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) та протоколу № 10-17 від 22 грудня 2017 року засідання комісії Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України з розгляду питань, щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення або інвалідності осіб рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - Комісія) від 22 грудня 2017 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
		В обґрунтування позову зазначено, що 13 жовтня 2004 року йому встановлено 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності, у зв`язку з чим нараховано та виплачено допомогу в сумі 2125 грн. В подальшому, у зв`язку із погіршенням стану здоров`я, з 01 листопада 2017 року позивачу встановлено третю групу інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби, а тому позивач вважає, що з 01 листопада 2017 року він набув право на отримання одноразової грошової допомоги в сумі 70 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому прийнято рішення про виплату. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року, позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності і що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, проте підстави, з якої виходив відповідач, вказана норма не містить.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Міністерство юстиції України звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга подана 14 лютого 2019 року.
		Ухвалою Верховного Суду від 04 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 806/3247/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах виконання покарань на посаді заступника начальника установи із соціально-виховної та психологічної роботи - начальника відділу із соціально-виховної та психологічної роботи. Відповідно до витягу з наказу начальника Державної установи «Коростенська виправна колонія №71» від 23 жовтня 2017 року № 131 о/с, яким внесено зміни до наказу начальника установи від 28 вересня 2017 року № 122 о/с, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 з 28 вересня 2017 року звільнено, згідно з підпунктом 2 пункту 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби).
		Згідно з довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого серії ЖИА № 000702 від 13 жовтня 2004 року ОСОБА_1 встановлено ступінь втрати працездатності у відсотках -25%.
		У зв`язку із встановленням позивачу ступеню втрати професійної працездатності, йому за умовами обов`язкового особистого страхування військовослужбовців Державної кримінально-виконавчої служби України виплачено НАСК "Оранта" 29 жовтня 2004 року страхове відшкодування в сумі 2125 грн., що сторонами не заперечується.
		Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААА № 861993 від 06 грудня 2017 року Обласною медико-соціальною експертною комісією № 2 позивачу встановлено третю групу інвалідності з 01 листопада 2017 року до 01 лютого 2021 року, причиною інвалідності зазначено захворювання, пов`язане із проходженням служби в поліції.
		12 грудня 2017 року позивач звернувся до Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України із заявою з проханням виплатити одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням третьої групи інвалідності, внаслідок захворювання пов`язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ, яка була скерована в подальшому до Міністерства юстиції України .
		За результатами розгляду матеріалів службової перевірки та звернення ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України листом від 31 травня 2018 року № 21698/Н-10869/16.3.2, повідомило позивача про відсутність правових підстав для призначення йому одноразової грошової допомоги з огляду на те, що відповідно до пункту 8 Розділу IV Порядку № 4, лише протягом двох років після первинного встановлення інвалідності, у разі якщо під час повторного огляду буде встановлений більш високий відсоток втрати працездатності чи іншу причину інвалідності, особа має право на відповідні виплати одноразової грошової допомоги. Оскільки група інвалідності позивачу встановлена після спливу двох років після первинного огляду МСЕК і встановлення втрати працездатності, то права на одноразову грошову допомогу він не має.
		Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі Міністерство юстиції України зазначає, що суди не повістю дослідили матеріали справи та не взяли до уваги те, що між первинним встановленням ступеня втрати працездатності та повторним оглядом ОСОБА_1 , де йому встановлений більший відсоток втрати працездатності, пройшло понад 13 років, тому дії Мін`юсту щодо відмови у призначенні одноразової грошової допомоги в повній мірі відповідають вимогам Порядку № 4. Крім того, наголошує, що застосування судами до спірних правовідносин Закону України «Про міліцію» та Порядку № 850 є безпідставним з огляду на те, що на момент звільнення та на дату встановлення інвалідності діяв Закон України «Про Національну поліцію» та Порядок № 4.
		03 травня 2019 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у нього виникло з 01 листопада 2017 року - з моменту встановлення ІІІ групи інвалідності, відтак скаржником має бути застосовано законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення інвалідності.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних 
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року відповідають, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне. 
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.
		До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон №565-XII) та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими  постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
		Відповідно до  статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого  законом  для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого  законом  для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого  законом  для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
		На виконання вимог зазначеної статті, постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850). 
		Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого  законом  для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
		Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).
		Порядком № 850 визначено, що працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов; довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках). Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 Порядку № 850, висновок щодо виплати грошової допомоги. Міністерство внутрішніх справ України в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 Порядку № 850 документів приймає рішення про призначення або, у випадках передбачених пунктом 14 Порядку № 850, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.
		Відповідно до пункту 4 Порядку № 850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Згідно з пунктом 5 Розділу  ХІ  Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII  (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність  Закон України «Про міліцію».
		Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу  ХІ  Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII  право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених  Закону України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності  Законом № 580-VIII.
		Таким чином, як правильно зазначив суд першої та апеляційної інстанцій, за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених  Законом України "Про міліцію",  відповідно до Порядку № 850, який діяв до набрання чинності  Законом України "Про Національну поліцію", виходячи з положень якого обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено у цій справі саме на Міністерство юстиції України.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 30 січня 2018 року у справі № 822/1579/17, від 13 лютого 2018 року у справах № 808/1866/16 та № 806/845/16, від 18 жовтня у справі № 369/13187/17, від 27 березня 2020 року у справі № 804/3064/17 та від 30 березня 2020 року у справі № 711/493/17.
		З огляду на наведене, Законом України «Про міліцію» не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку № 850. Вказана норма Порядку № 850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.
		Відтак, суди у цій справі правильно встановили, що вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку № 850, і підстави, з якої виходив відповідач, відмовляючи у призначенні одноразової грошової допомоги, вказана норма не містить.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 01 серпня 2018 року у справі № 750/5060/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 369/13187/17, від 28 березня 2019 року у справі № 296/10138/16-а, від 24 жовтня 2019 року у справі №817/713/16 та від 13 лютого 2020 року у справі № 822/1136/17.
		За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що дії Міністерства юстиції України щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як особі з інвалідністю третьої групи, вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені законодавством України.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
		У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74). 
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29). 
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої  статті 139 КАС України  понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями  341,  345,  349,  350,  355,  356,  359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу Міністерства юстиції України залишити без задоволення.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16 серпня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10 січня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                    Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                                              І.В. Желєзний
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...