Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 477/253/19 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 17.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 17.04.2020.
Дата набрання законної сили: 09.04.2020
Номер судового провадження: 61-17159ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України        
		09 квітня 2020 року                                                                       
		м. Київ                                                                    
		справа № 477/253/19
		провадження № 61-17159св19
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М., 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 , 
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		третя особа - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Бондаренко Т. З., Крамаренко Т. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
		ВСТАНОВИВ:
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст заяви
		В січні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою, в якій просить визначити місце проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із нею - ОСОБА_1 .
		Позовні вимоги обґрунтовувала наступним. З грудня 2013 року по серпень 2018 року позивач перебувала з відповідачем у фактичних шлюбних відносинах. ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила сина ОСОБА_3 , батьком якого є відповідач. Дитини проживає із нею та знаходиться на її утриманні. Після припинення фактичних шлюбних відносин відповідачем не було висловлено заперечень щодо проживання їх сина з матір`ю - позивачем у справі за адресою: АДРЕСА_1 , відвідування дошкільного закладу у цьому районі та отримання за цією адресою медичної допомоги. Дитина зареєстрована за вказаною адресою з 04 вересня                      2015 року.
		05 січня 2019 року відповідач приїхав по сина і забрав його на три дні за їх попередньою домовленістю, але фактично, самостійно, без її на те згоди, змінив місце проживання дитини, не повернувши її до теперішнього часу. Вивіз дитину до м. Києва, що їй відомо зі слів знайомих, та місце перебування дитини на час звернення із позовом їй невідоме, як і умови проживання сина, забезпечення його належним доглядом, дотриманням режиму та піклування.
		Вважає, що в інтересах сина, є проживання з нею, а не з батьком, через ранній вік дитини, якій лише виповнилося три роки. Вона на цей час перебуває у декретній відпустці по догляду за молодшою донькою, тому має більшу можливість надати синові належний догляд та дбати про його розвиток. Вказує, що має стабільний підробіток та може в повному обсязі забезпечити всі необхідні умови для проживання та розвитку дитини, забезпечити його виховання в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Після закінчення декретної відпустки та виходу на роботу її матеріальне становище знову таки буде стабільним, в той час як відповідач не має доходу для матеріального забезпечення належних умов проживання їх спільного сина, не має постійного житла, оскільки зареєстрований у гуртожитку без надання житлової площі та фактично проживає в будинку його матері разом з іншими родичами. 
		Будинок не облаштований у повному обсязі всім необхідним для догляду та розвитку дитини, не може забезпечувати умови для нормального дозвілля та виховання. В той час, як вона проживає у комфортабельній двокімнатній квартирі на другому поверсі двоповерхового будинку з сучасним ремонтом, обладнанням та автономним опаленням, де створені всі умови для проживання, виховання та утримання дитини.
		Вказує, що між їх сином ОСОБА_3 та її дітьми від першого шлюбу і її чоловіком існують добрі стосунки. Проживання сина ОСОБА_3 із нею відповідає інтересам дитини, вона не має шкідливих звичок, має можливість забезпечити синові належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Судом визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 із матір`ю                                            - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживає в АДРЕСА_1 . Відповідно до статті 7 Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей» від 25 січня 1996 року № 160, рішення суду в частині визначення місця проживання дитини з матір`ю, допущено до негайного виконання, зобов`язано ОСОБА_2 негайно повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері - ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.
		Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 місцевий суд проаналізувавши обставини справи, зокрема, вік малолітнього ОСОБА_3 , особи сторін, їх участь у вихованні, утриманні та турботу про сина ОСОБА_3 , умови проживання, наявність власного доходу, дійшов висновку, що проживання із матір`ю ОСОБА_1 відповідатиме інтересам малолітнього ОСОБА_3 та забезпеченню його розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
		Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 04 червня 2019 року в частині допущення до негайного виконання відповідно до статті 7 Європейської Конвенції «Про здійснення прав дітей» від 25 січня 1996 року № 160 та зобов`язання ОСОБА_2 негайно повернути малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матері - ОСОБА_1 скасовано. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
		Залишаючи без змін рішення місцевого суду, апеляційний суд погодився з його висновками про наявність підстав для задоволення позову та вказував, що відповідач не підтвердив належними доказами наявність офіційного працевлаштування та офіційного власного доходу, що в силу приписів частини другої статті 161 СК України є перешкодою для передачі дитини відповідачу як особі, яка не має власного доходу.
		Разом із тим суд апеляційної інстанції знайшов обґрунтованими доводи апеляційної скарги стосовно того, що місцевий суд не в повній мірі врахував положення статті 430 ЦПК України, яка містить випадки допущення рішення суду до негайного виконання. Апеляційний суд вказував, що статтею 430 ЦПК предбачено можливість  негайного виконання рішення суду про відібрання дитини, проте з такими позовними вимогами позивач не зверталась.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У вересні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану постанову, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
		Заявником вказано межі касаційного оскарження - постанова Миколаївського апеляційного суду від 06 вересня 2019 року в частині визначення місця проживання дитини.
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки усім доказам, які є в матеріалах справи та були надані відповідачем під час апеляційного перегляду справи, як то  докази матеріально-побутових умов заявника, доказів щодо його доходів та доказів, пов`язаних із порушенням психо-емоційного стану дитини.
		Заявник вказує, що умови в яких наразі проживає малолітній син сторін є набагато кращими ніж житлові умови у квартирі позивача, будинок в якому він мешкає, попри те, що він не введений у експлуатацію, має більшу площу та обладнаний усім необхідним для комфортного проживання.
		ОСОБА_2 вказував, що попри відсутність у нього офіційного доходу засоби до існування він все-таки має, адже надає допомогу сусідам при здійсненні ними ремонтних робіт, він є страховим представником страхових компаній «Медлайф» та «Стардлайф», має від них неофіційний дохід, що підтвердила свідок ОСОБА_5 . В касаційній скарзі вказує, що наразі працевлаштовується до приватної фірми.
		Заявник вважає, що апеляційний суд не мав права долучати до матеріалів справи як доказ фотокопію рішення Ленінського районного суду від 22 листопада 2004 року про позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_6 , а також не міг посилатись на свідчення останнього, адже на думку заявника він характеризував його з негативного боку, як і свідок ОСОБА_3 , що вплинуло на ухвалене судове рішення.
		Доводом касаційної скарги є також те, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано, на думку заявника, відмовив у призначення психіатричної експертизи малолітнього сина сторін, а ухвала апеляційного суду про відмову у призначення експертизи від 09 серпня 2019 року носить формальних характер.
		Узагальнені доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу
		У грудні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу в якому у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 просила відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін посилаючись на необґрунтованість доводів касаційної скарги та те, що фактично її доводи зводяться до переоцінки доказів, яким судами було надано належну оцінку.
		Рух справи в суді касаційної інстанції.
		Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Жовтневого районного суду Миколаївської області.
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Судами встановлено, що сторони є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення фактичних шлюбних відносин між ними, малолітній ОСОБА_3 залишився проживати разом із матір`ю - ОСОБА_1 .
		На прохання батька дитини, у зв`язку із новорічними святами, позивачка надала згоду на відвідування сином ОСОБА_3 сім`ї відповідача та перебування у нього протягом декількох днів. На початку січня 2019 року відповідач, за попередньою домовленістю, приїхав за сином та забрав його за своїм місцем проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Без узгодження з матір`ю деякий час проживав з ним у м. Києві. Через обіцяний час, дитину матері не повернув, вважає, що в інтересах дитини є кращим проживання із ним.
		Позивач ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_1 зі своїми дітьми ОСОБА_7 , 1998 року народження, ОСОБА_8 , 2005 року народження, ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та до початку січня 2019 року із нею також проживав син ОСОБА_3 , 2015 року народження. Крім того, з ними проживає чоловік позивачки ОСОБА_11 . Квартира належить їй на праві власності. 27 квітня 2007 року зареєстровано обтяження щодо цього майна, зокрема квартира перебуває в іпотеці ПАТ «УкрСиббанк» у зв`язку з договором кредиту                                від 27 квітня 2007 року, розмір основного зобов`язання 40 000,00 швейцарських франків, строк виконання зобов`язання 26 квітня 2028 року.
		Відповідно до психолого-педагогічної характеристики на ОСОБА_3 з дошкільного навчального закладу № 92, дитина відвідує цей садочок з 08 жовтня 2018 року, до дитячого садка та вихователя іде спокійно, охоче, привітно вітається, але з матусею довго прощається. Хлопчик добре йде на контакт з дорослими, але ініціатором у спілкуванні сам не виступає. З однолітками спілкується із бажанням. Під час втручання у його гру інших дітей виявляє агресію, іноді усамітнюється, але через короткий час повертається до дітей. Вихованням хлопчика займається мама ОСОБА_1 . Завжди приводить до дитячого садочка і забирає самостійно, своєчасно сплачує за харчування, дитина забезпечена всім необхідним для навчально-виховного процесу, завжди цікавиться як пройшов день у дитини.
		Відповідно до копії довідки сімейної амбулаторії № 6, ОСОБА_3 знаходиться на обліку цієї амбулаторії з народження, проживає в АДРЕСА_1 . З листа цієї ж лікарні слідує, що мати належним чином слідкує за здоров`ям дитини, проходить планові огляди, щеплення, догляд за дитиною з боку матері задовільний.
		Згідно копії виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 05 листопада 2018 року, остання виписана щодо хворого ОСОБА_3 , який мешкає за адресою АДРЕСА_1 .
		Із акту обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_1 від 22 листопада 2018 року, проведеного працівниками ССД на підставі заяви ОСОБА_2 , вбачається, що квартира з усіма зручностями, зі створеними належними умовами для дітей, в квартирі чисто та затишно, для виховання та розвитку дитини створені гарні умови. Матері рекомендовано звернутися із ОСОБА_3 до психолога, проте причини такої рекомендації не зазначені.
		Згідно даних Миколаївського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 29 січня 2019 року, за попередньою домовленістю з ОСОБА_1 було відвідано її сім`ю за місцем проживання. Під час відвідування було встановлено, що в квартирі дотримуються санітарно-гігієнічні норми, створено належні умови для проживання, хлопчик має окреме спальне місце з чистою постільною білизною, забезпечений речами необхідними для гармонійного розвитку відповідного віку, одягом та взуттям відповідно до пори року. Зі слів матері, з 05 січня 2019 року син перебуває у батька, який відмовляється повертати дитину, на телефонні дзвінки не відповідає. Через відсутність контакту з батьком дитини, та перебуванням ОСОБА_3 поза межами м. Миколаєва, на час відвідування немає можливості провести відповідну роботу та сприяти налагодженню взаємовідносин в сім`ї.
		Позивач має позитивні характеристики за місцем роботи, а також як прихожанка Свято-княже Михайлівської церкви. На цей час перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до 3- х років, отримує пенсію у зв`язку із втратою годувальника в сумі                            до 900,00 грн на місяць, аналогічно як і її старший син ОСОБА_7 .
		Листи Вітовського та Центрального відділків поліції свідчать про звернення позивачки до поліції з приводу скарг на колишнього співмешканця ОСОБА_2 , який не надає їй можливості бачитись із дитиною - їх сином ОСОБА_3 .
		Відповідач зареєстрований в гуртожитку в с. Полігон, але фактично з квітня 2016 року постійно мешкає в будинку на АДРЕСА_2 , забудовником якого є, та який на даний час не введено в експлуатацію. Земельна ділянка за цією адресою перебуває у його власності. На цей час за цією ж адресою проживає і його син - ОСОБА_3 .
		Відповідно до актів обстеження матеріально - побутових умов проживання № 11                        від 25 січня 2019 року та від 22 лютого 2019 року, проведеного службою у справах дітей Вітовської РДА за адресою: АДРЕСА_2 , відповідач проживає за вказаною адресою, на цей час не працює, з ним проживає без реєстрації син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З ними разом проживають:                    ОСОБА_13 , 1939 року народження - вітчим відповідача, ОСОБА_14 , 1950 року народження - мати відповідача, ОСОБА_15 , 1977 року народження - брат відповідача; ОСОБА_16 , 1979 року народження - двоюрідна сестра відповідача. Будинок 2-х поверховий, має 6 кімнат, житловою площею всього 172 кв. м. Будинок облаштований електро-, водопостачанням, опалюється. На момент обстеження відповідача вдома не було, за дитиною доглядала бабуся ОСОБА_14 Будинок приватний, знаходиться на стадії будівництва, тому проживають на 1-му поверсі. Будинок облаштований ванною кімнатою, кухнею. Кімната, де знаходиться дитина тепла, світла, облаштована необхідними меблями. Дитина спить в ліжко-манежі. Будинок облаштований побутовою технікою, забезпечений постільною білизною, засобами гігієни, продуктами харчування, одягом, взуттям, іграшками. Будинок утеплений, з євро вікнами, новими дверима. Санітарно-гігієнічні умови проживання не порушені. Умови будинку придатні для проживання дитини.
		Відповідачем були надані відомості про доходи членів його сім`ї, зокрема брата, матері, вітчима, проте останні не були прийняті судом до уваги як докази матеріального забезпечення відповідача, адже ці особи не зобов`язані його утримувати.
		За висновком Миколаївської міської ради від 27 березня 2019 року доцільним є визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір`ю ОСОБА_1 . Аналогічного висновку дійшла служба у справах дітей Вітовської РДА.
		Дорослі діти відповідача, які допитані в судовому засіданні у якості свідків, характеризували його з негативного боку, як такого, який не здатний забезпечити виховання та догляд за дитиною.
		Апеляційний суд встановив, що дитина з народження проживала з матір`ю, після припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами за їх взаємною згодою залишилася проживати з матір`ю, а батько дитини самовільно, без погодження з матір`ю, змінив місце проживання спільної із ОСОБА_1 малолітньої дитини й фактично               з 05 січня 2019 року позбавив матір спілкування з дитиною, що фактично визнав відповідач та підтвердила в суді апеляційної інстанції його представник, пояснивши, що відповідач вважає, що спілкування з матір`ю шкодить їх сину.
		Із акту обстеження матеріально- побутових умов проживання відповідача від 04 квітня 2019 року вбачається, що на момент обстеження відповідача та сина не було в будинку, позивачку не пустили до будинку, на її питання про те, де знаходиться син, відповіді вона не отримала. Про перешкоджання позивачці в спілкуванні з дитиною свідчить також лист Вітовського відділення поліції Корабельного відділу поліції ГУ НП в Миколаївській області від 04 лютого 2019 року, від 15 березня 2019 року та від 05 квітня 2019 року, рапорт ДОП СП Вітовського ВП Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області. Після рішення суду відповідач переховує дитину та переховується сам з метою уникнення виконання рішення суду, чим також створює перешкоди у спілкуванні матері з дитиною, перешкоджаючи їй приймати участь у вихованні їх спільної дитини.
		Апеляційним судом з висновку психологічного дослідження від 08 липня 2019 року, проведеного психологом ОСОБА_17 на прохання батька дитини, встановлено, що дитина знаходиться в ситуації гострої невротичної кризи, пов`язаної з порушенням зв`язку з матір`ю, руйнуванням звичної картини світу через конфлікт між батьками, в який він пасивно втягнутий. У дитини спостерігаються ознаки неврологічних порушень, органічного генезу.
		Із відповіді цього психолога на запит представника відповідача від 31 липня 2019 року вбачається, що дитина перенесла тяжкий стрес, через який у неї зруйнована уява про сімейну систему і на даному етапі у дитини багато страху, тривоги та злості з цим пов`язаних. З аналізу малюнків можна припустити, що можливо дитина була свідком сексуальних контактів матері і вірогідно могла піддаватися насильству зі сторони дорослих. З аналізу «Направленої гри в пісочниці» можна зробити припущення, що дитина виключила з оточення матір і визначає її як негативний об`єкт, який може бути небезпечним та непередбачуваним. Дитина імпульсивно прикривається рукою, якщо помічає різкі рухи в його бік. Сам ОСОБА_3 говорить, що не хоче знаходитися з матір`ю, оскільки вона його ображала, а зараз з батьком йому добре.
		Однак, апеляційний суд вказував, що ствердження психолога про те, що можливо дитина була свідком сексуальних контактів матері і вірогідно могла піддаватися насильству зі сторони дорослих носять характер припущень без зазначення фактів такої поведінки саме матері чи когось із її оточення. Не містять матеріали справи також доказів того, що дитина до 22 листопада 2018 року спала з матір`ю та її чоловік у одному ліжку.
		Зазначене обстеження психологом проводилося через 6 місяців після припинення будь-яких контактів дитини з матір`ю та без участі матері.
		З пояснень представника органу опіки та піклування встановлено, що у листопаді                       2018 року під час обстеження умов проживання дитини за заявою відповідача, вона спілкувалася з дитиною, дитина була веселою, розкутою, ознак пригніченості не виявляла, легко йшла на контакт, тобто психологічний стан дитини не викликав занепокоєння, позивачка не заперечувала проти співпраці з психологом та надання можливості провести ним відповідну роботу з дитиною, про що свідчить також лист Служби у справах дітей від 17 грудня 2018 року, а рекомендація матері в акті обстеження умов проживання від 22 листопада 2018 року, проведеного за ініціативою відповідача, звернутися до психолога була зроблена без будь-яких підстав і тільки з метою покращення стосунків батьків з дитиною. Не вбачалося також будь-яких занепокоєнь стосовно психологічного стану дитини і з психолого-педагогічної характеристики на ОСОБА_3 з дошкільного навчального закладу № 92 «Світлячок» від 21 січня 2019 року та Полігонівського дошкільного навчального закладу за період з 20 липня 2018 року до 17 вересня 2018 року. 
		Виклик бригади швидкої допомоги 10 червня 2019 року через істерику дитини, яка на той час вже 6 місяців перебувала у відповідача і яка нібито була викликана зі слів батька та бабусі згадкою про матір, не підтверджена належними доказами, так як на момент огляду дитини лікарями вона не проявляла негативних емоцій, і тим більше не може слугувати доказом негативного ставлення матері чи її оточення до дитини до того, як в січні 2019 року батько забрав дитину без згоди матері та тривалий час перешкоджає дитині в спілкуванні з нею.
		Під час апеляційного розгляду також встановлено, що позивач отримує заробітну плату, про що свідчить довідка про доходи відділу культури МРДА Миколаївської області                            від 18 липня 2019 року, згідно якої за травень 2019 року їй нарахована зарплата у розмірі 5 941,22 грн, за червень 2019 року - 4 173,00 грн, крім того вона отримує допомогу як одинока матір у розмірі 990,71 грн, допомогу на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях у розмірі 3 400, 00 грн, щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини у розмірі 860, 00 грн.
		Апеляційний суд встановив, що матеріали справи не містять доказів невиконання позивачем своїх батьківських обов`язків, залишення нею дитини без нагляду, аморальну поведінку, зловживання нею спиртними напоями або наркотичними засобами. Наявні в матеріалах справи письмові докази навпаки свідчать про протилежне.
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому в тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
		Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.
		Згідно зі статтею 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
		Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
		Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини                 (стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
		Згідно з частиною восьмою статті 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
		Відповідно до частини першої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішено органом опіки та піклування або судом.
		Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.
		В суді першої інстанції відповідач стверджував, що він не має офіційного доходу і як на дохід своєї сім`ї посилався на дохід членів своєї сім`ї, зокрема матері, вітчима, брата та сестри, хоча ці особи, як правильно зазначив місцевий суд у своєму в рішенні, не є зобов`язаними до утримання як самого відповідача, так і відповідальними за утримання його сина ОСОБА_3 . 
		В апеляційній скарзі відповідач також посилався на те, що не має офіційного місця працевлаштування з поважних причин, так як займається вихованням та лікуванням сина. Проте він є страховим представником страхової компанії «MEDLIFE» та має достатній хоча і не офіційний дохід, доказів цього до апеляційної скарги не надав.
		Апеляційним судом було досліджено та встановлено, що надані йому представником відповідача договір на співпрацю з ТОВ «СТАРДЛАЙФ №1» від 30 січня 2019 року та довіреність від 30 січня 2019 року без надання договорів на виконання конкретних робіт, на виконання умов зазначеного договору, актів прийняття виконаних робіт на нарахування виплат за виконані роботи, не підтверджують платної основи надання послуг відповідачем.
		З інформації з Єдиного реєстру боржників встановлено, що відповідач має борги перед головним управлінням ДФС у Миколаївській області. Як пояснила позивач, він має значну непогашену заборгованість перед банківською установою за кредитом.
		Апеляційний суд дійшов також і висновку про те, що надані представником відповідача апеляційному суду довідки сусідів від 08 серпня 2019 року про виплачені відповідачу суми за допомогу у ремонті їх будівель протягом 2018-2019 років, не є фінансовими документами чи розписками про отримання від них грошових коштів відповідачем, а тому не можуть прийматися судом як належні доказами отримання відповідачем доходів. При цьому апеляційний суд також правильно врахував, під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не посилався на дані обставини в обґрунтування свого матеріального стану.
		Натомість під час апеляційного розгляду встановлено, що позивач отримує заробітну плату, про що свідчить довідка про доходи відділу культури МРДА Миколаївської області від 18 липня 2019 року, згідно якої за травень 2019 року їй нарахована зарплата у розмірі 5 941,22 грн, за червень 2019 року - 4 173,00 грн, крім того вона отримує допомогу як одинока матір у розмірі 990,71 грн, допомогу на дітей, які виховуються у багатодітних сім`ях у розмірі 3 400,00 грн, щомісячну одноразову допомогу при народженні дитини у розмірі 860,00 грн.
		З огляду на вищенаведене колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги                       ОСОБА_2 , за яким, на думку заявника, попри відсутність у нього офіційного доходу засоби до існування він все-таки має, і це не суперечить приписам частини другої статті 161 СК України за яким суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу.
		Разом із тим колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ними було обґрунтовано не прийнято до уваги відомості про доходи членів сім`ї відповідача, зокрема брата, матері, вітчима, адже вказані особи не зобов`язані утримувати його та його дитину.
		Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
		Згідно зі статтями 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки, або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
		Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
		Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
		В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (пункт 1 статті 3 Конвенції).
		Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.
		Із системного тлумачення пункту 1 статті 3, статті 9 Конвенції, частин другої, третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», статті 161 СК України випливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
		Суди вирішуючи спір, виходили з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо своїх дітей, але надали перевагу інтересам дитини. Врахувавши прихильність дитини до кожного з батьків, особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання.
		Верховний Суд зазначає, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків (в цьому випадку наявність у відповідача помешкання площею більшою ніж має позивач) не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
		Частинами четвертою та п`ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
		При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
		За висновком Миколаївської міської ради від 27 березня 2019 року доцільним є визначення місця проживання малолітнього сина сторін з матір`ю ОСОБА_1 . Аналогічного висновку дійшла служба у справах дітей Вітовської РДА.
		Отже, колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши вищевказані висновки у сукупності із іншими доказами у справі дійшли до правильних висновків про наявність підстав для визначення місця проживання дитини разом із матір`ю.
		Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не мав права долучати до матеріалів справи як доказ фотокопію рішення Ленінського районного суду від 22 листопада 2004 року про позбавлення його батьківських прав стосовно сина ОСОБА_6 , а також не міг посилатись на свідчення останнього, адже на думку заявника він характеризував його з негативного боку, як і свідок                 ОСОБА_3 , що вплинуло на ухвалене судове рішення з огляду на те, що суд апеляційної інстанції згідно із частинами першою та другою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
		Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
		Одночасно колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги стосовно того, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано, на думку заявника, відмовив у призначення психіатричної експертизи малолітнього сина сторін, а ухвала апеляційного суду про відмову у призначення експертизи від 09 серпня 2019 року носить формальних характер з огляду на таке.
		Апеляційний суд вказував, що в матеріалах справи наявні фактичні дані психологічного стану та ставлення дитини до сторін як на час проживання дитини з матір`ю, так і на час проживання з батьком при відсутності тривалого спілкування дитини з матір`ю, які будуть досліджуватися судом у їх сукупності в межах наданих йому законом повноважень.
		Докази про стан дитини на час обстеження його у психолога в липні 2019 року з протилежними висновками в матеріалах справи відсутні.
		В матеріалах справи наявні фактичні дані про стосунки сторін та про взаємовідносини дитини з батьками як на час проживання дитини з матір`ю, так і на час проживання з батьком.
		Надання аналізу фактичним даним, які є в матеріалах справи і які входять в предмет доказування, законодавством віднесено до компетенції суду.
		Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов до правильного висновку, що підстав для призначення психологічної експертизи стосовно дитини в межах заявлених вимог у даній справі не має. При цьому судом апеляційної інстанції було правильно враховано, що питання необхідності обстеження дитини спеціалістами з питань дитячої психології та психіатрії на предмет необхідності лікування дитини не входить в предмет доказування у даній справі.
		Крім того, як правильно зазначав апеляційний суд в ухвалі про відмову у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 про призначення судово- психологічної експертизи від 09 серпня 2019 року під час розгляду справи судом першої інстанції відповідачем заявлялося усне клопотання про призначення у справі психіатричної, а не психологічної експертизи під час розгляду справи по суті, а не в підготовчому судовому засіданні. Судом у задоволенні даного клопотання було відмовлено.
		Згідно з статтею 365 ЦПК України питання про призначення експертизи, за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішується суддею доповідачем у порядку підготовки справи до апеляційного розгляду.
		Оскаржуючи рішення суду, відповідач в апеляційній скарзі не просив призначити експертизу. Не скористався він також своїм передбаченим частиною першою статті 106 ЦПК України правом подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення, надавши апеляційному суду через свого представника в судовому засіданні тільки висновок практикуючого психолога ОСОБА_17 .
		Верховний Суд також звертає увагу на те, що вирішуючи питання про визначення місця проживання дитини, суди правильно врахували малолітній вік ОСОБА_3 , якому в липні 2019 року виповниться лише чотири роки, можливість матері, яка перебуває у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, приділяти дитині належну увагу, виховання, турбуватися про здоров`я та гармонійний розвиток дитини, а також те, що позивачка характеризується позитивно, має дохід, належні умови для проживання та розвитку сина, належно дбає про його здоров`я та розвиток, що підтверджується змістом досліджених судом письмових доказів.
		Перевіряючи інші доводи касаційної скарги, які зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовими рішеннями у справі, Верховний Суд зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши всі фактичні обставини справи, всебічно їх дослідили, правильно визначили юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустили, тому, дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову                         ОСОБА_1 та правильно визначили місце проживання дитини з матір`ю, враховуючи інтереси дитини його віку та психологічний зв`язок сина з матір`ю.
		Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.
		Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
		Отже, доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
		Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови - без змін.
		Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
		Оскільки у цій справі оскаржувана постанова підлягає залишенню без змін, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		П О С Т А Н О В И В :
		Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
		Постанову Миколаївського апеляційного суду від 09 серпня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:І. В. Литвиненко   В. С. Висоцька     І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...