Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 552/3477/19 : Окремі процесуальні питання; Заява про роз’яснення судового рішення.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 19.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 21.04.2020.
Дата набрання законної сили: 16.04.2020
Номер судового провадження: 61-19581ск19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем  України 
		 
		16 квітня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 552/3477/19
		провадження № 61-19581св19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Бурлакова С. Ю.,  Зайцева А. Ю.,                 
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз»,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2019 року у складі судді Яковенко Н. Л. та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Карпушина Г. Л., Панченка О. О.,
		 
		ВСТАНОВИВ:
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року                  № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».
		Частиною другою розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		За таких обставин розгляд касаційної скарги Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року  № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.
		Описова частина 
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» (далі - АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз») про визнання права на забезпечення індивідуальним лічильником газу, визнання обов`язку здійснити встановлення лічильника. 
		На обґрунтування позовних вимог зазначила, що 03 квітня 2017 року мешканцями будинку по   АДРЕСА_1 на адресу відповідача було направлене колективне звернення з проханням встановити індивідуальні лічильники газу, в задоволенні якого було відмовлено. 
		11 квітня 2017 року нею повторно направлено до відповідача відповідне звернення про встановлення в належній їй квартирі    АДРЕСА_2 індивідуального лічильника газу, щодо задоволення якого також відмовлено
		Вважає, що відмова відповідача встановити їй, як побутовому споживачеві природного газу, індивідуальний газовий лічильник порушує її право на отримання комунальної послуги належної якості.
		З урахуванням викладених обставин просила суд визнати за нею право на забезпечення індивідуальним газовим лічильником за рахунок коштів АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз», а також визнати за газорозподільною організацією обов`язок здійснити встановлення лічильника у належній їй квартирі.
		 
		Короткий зміст рішення суду першої інстанції
		Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про визнання права на забезпечення індивідуальним лічильником газу, визнання обов`язку здійснити встановлення лічильника задоволено.
		Визнано за        ОСОБА_1  право на забезпечення індивідуальним газовим лічильником за рахунок коштів АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» в квартирі        АДРЕСА_2 .
		Визнано за АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» відповідно до норм статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» обов`язок забезпечення встановлення за свій рахунок лічильника газу до 01 січня 2021 року споживачу      ОСОБА_1  в квартирі       АДРЕСА_2 .
		Вирішено питання про розподіл судових витрат.
		Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на забезпечення індивідуальним лічильником природного газу за рахунок відповідача. Місцевим судом враховано, що на момент звернення позивача з вимогами до газорозподільної організації з відповідним клопотанням у квітні 2017 року, діюче законодавство вже встановлювало обов`язок газорозподільної організації по встановленню лічильників, тому відмова відповідача щодо виконання своїх обов`язків, призвела до порушення прав споживача.
		Не погодившись із цим рішенням, АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» подало до суду апеляційну скаргу.
		Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
		Постановою Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року апеляційну скаргу АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» залишено без задоволення, рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2019 року залишено без змін.
		Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права. 
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		У листопаді 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» надійшла касаційна скарга на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від                  15 жовтня 2019 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у позові.
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.
		 
		Доводи інших учасників справи
		27 грудня 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду в складі Верховного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивач просить суд у задоволенні касаційної скарги АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» відмовити, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції  залишити без змін.
		Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
		Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
		 
		05 грудня 2019 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами
		Суди встановили, що позивач є співвласником квартири           АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 05 березня 1993 року.
		Позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
		В квітні 2017 року споживачами, що мешкають в багатоквартирному будинку АДРЕСА_1 , направлено звернення власників квартир, які не обладнані індивідуальними лічильниками газу, до АТ «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» з заявами про забезпечення та встановлення індивідуальних лічильників газу за рахунок газорозподільної організації на підставі статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного облік природного газу».
		Листом ПАТ по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» від 18 квітня 2017 року № І/09-807КО споживачів повідомлено, що ПАТ «Полтавагаз» не передбачено фінансування робіт з встановлення індивідуальних лічильників газу у кожній квартирі зазначеного будинку.
		11 квітня 2017 року позивач звернулася до відповідача ПАТ «Полтавагаз» в індивідуальному порядку із заявою, в якій просила встановити в належну їй квартиру індивідуальний лічильник, на яку отримала відповідь аналогічного змісту, як у листі від 18 квітня 2017 року.
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла на час подання касаційної скарги, що розглядається) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
		 
		Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 26 березня                     2015 року N 926 Про видачу ліцензій на розподіл природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ та постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом ПАТ «Полтавагаз», видано Публічному акціонерному товариству по газопостачанню та газифікації «Полтавагаз» ліцензії на право провадження господарської діяльності з розподілу природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ та з постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом на території м. Полтава та Полтавської області (крім міст Кременчук, Лубни, Комсомольськ, Лубенського , Пирятинського, Оржицького , Гребінківського, Гадяцького, Семенівського та Кременчуцького районів Полтавської області та села Радянське Кобеляцького району Полтавської області) в зоні розташування розподільних газопроводів, що перебувають у власності та користуванні ПАТ «Полтавагаз», терміном дії з                  07 квітня 2015 року по 06 квітня 2020 року. 
		Судами встановлено, що відповідач постачає природний газ мешканцям житлового будинку по АДРЕСА_1 .
		Згідно з частиною першою статті 5 Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-XII (далі - Закон № 1023-XII) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. 
		За змістом статті 21 Закону № 1023-XII права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.
		Відповідно до пунктів 3, 4, 7 частини першої статті 21 Закону № 1023-XIIкрім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином.
		Як зазначено в преамбулі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV (далі - Закон № 1875-IV) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, цей Закон визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.
		Згідно зі статтею 2 Закону № 1875-IV державна політика у сфері житлово-комунальних послуг базується на таких принципах: забезпечення раціонального використання наявних ресурсів та сталого розвитку населених пунктів; регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, перелік яких визначено цим Законом, з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку, природних особливостей відповідного регіону та технічних можливостей; забезпечення рівних можливостей доступу до отримання мінімальних норм житлово-комунальних послуг для споживачів незалежно від соціального, майнового стану, віку, місцеперебування та форми власності юридичних осіб тощо; забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян.
		Як наведено у статті 3 Закону № 1875-IV, предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг.
		Відповідно до частини першої статті 14 Закону № 1875-IV залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони поділяються на три групи: перша група - це житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують уповноважені центральні органи виконавчої влади, а у випадках, передбачених законом, - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.
		Тарифи на газопостачання відносяться до першої групи.
		Згідно з частиною першою статті 19 Закону № 1875-IV відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
		Споживач має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору (частини перша, друга статті 20 цього Закону).
		Згідно з пунктом 1 частини другої статті 21 Закону № 1875-IV виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору.
		Як зазначено у частині першій статті 30 Закону № 1875-IV державне регулювання цін/тарифів базується на таких основних принципах доступності житлово-комунальних послуг для всіх споживачів та рівності правових гарантій.
		Правові, економічні та організаційні засади забезпечення всіх категорій споживачів вузлами обліку природного газу з метою запровадження повного комерційного (приладового) обліку природного газу визначені Законом України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» № 3533-VI, у редакції - чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 3533-VI).
		Відповідно до глави 1 розділу 1 Кодексу ГРС Оператор ГРМ - суб`єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, яка знаходиться у його власності або користуванні відповідно до законодавства, та здійснює щодо неї функції оперативно-технологічного управління.
		Установлено, що АТ «Полтавагаз» є оператором ГРМ.
		Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 3533-VI фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Згідно з положеннями статті 6 Закону № 3533-VI суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення,  - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі -  до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року. 
		Установлено, що позивач є споживачем природного газу, а відповідач - Оператором ГРМ, виконавцем комунальної послуги, спрямованої на задоволення потреби фізичної особи у забезпеченні газопостачанням.
		Відповідно до пунктів 1.1-1.3 Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 вересня       2015 року № 2498 (далі - Типовий договір), цей договір є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об`єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи. Умови договору однакові для всіх споживачів України.
		Цей договір є договором приєднання, що укладається з урахуванням вимог статей 633, 634, 641 та 642 ЦК України на невизначений строк. Фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір, зокрема сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
		У пункті 1.4 Типового договору вказано, що термін, що використовується в цьому договорі, має таке значення: «споживач» - фізична або юридична особа чи фізична особа-підприємець, об`єкт якої підключений до газорозподільної системи Оператора ГРМ. Інші терміни вживаються у значеннях, наведених у Законі України «Про ринок природного газу» та Кодексі газорозподільних систем.
		Установлено, що позивач приєднався до вказаного Типового договору, оскільки щомісячно споживає природний газ та щомісячно сплачує рахунки за спожитий природний газ.
		Права та обов`язки споживачів чітко визначені Типовим договором, а саме розділом IV «Ціна, порядок обліку та оплати природного газу», розділом V «Права та обов`язки споживача» та розділом VІ «Права і обов`язки постачальника».
		Згідно з пунктом 2.1 цього Типового договору АТ «Полтавагаз» взяло на себе зобов`язання постачати природний газ споживачу в необхідних об`ємах (обсягах), а він взяв на себе зобов`язання своєчасно сплачувати вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.
		Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.
		У частині першій статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
		Відповідно до вимог статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
		За положеннями постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугвід 28 грудня 2011 року № 150 «Про встановлення тарифу на транспортування природного газу та про встановлення тарифу на послуги з розподілу природного газу» до структури тарифу було включено вартість витрат на встановлення лічильників газу населенню за кожні поставлені (розподілені) 1000 куб. м природного газу.
		Згідно з додатком № 1 до вказаної постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг,в структурі тарифу затверджено витрати на встановлення лічильників газу населенню за поставлені 1000 куб. м природного газу.
		Ураховуючи викладене, оскільки позивач сплачувала за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильника газу, у тому числі безпосередньо індивідуального, тому суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачем, та відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» - забезпечити встановлення індивідуальних лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, в яких газ використовується тільки для приготування їжі.
		Вирішуючи питання про те, за чий рахунок повинно проводитися фінансування робіт з оснащення лічильниками газу, суд правильно керувався частиною першою статті 3 Закону № 3533-VI, згідно з якою фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством.
		Саме на відповідача покладений обов`язок встановлення лічильників газу, лише він повинен вживати заходів щодо залучення інших джерел фінансування цих робіт і покладання такого обов`язку на споживачів є неправомірним.
		Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 214/2435/17.
		Доводи касаційної скарги про те, що права позивача не були порушені є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи.
		Інші доводи касаційної скарги,  не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. 
		Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
		Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		 
		Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.
		 
		 
		 
		 
		Щодо судових витрат
		 
		Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
		 
		Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
		 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
		 
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» залишити без задоволення.
		 
		Рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 серпня 2019 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 15 жовтня 2019 року залишити без змін.
		Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Судді:                                                                                             Є. В. Коротенко
		 
		С. Ю. Бурлаков
		 
		А. Ю. Зайцев

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...