Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 200/667/20-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; праці, зайнятості населення, у тому числі; зайнятості населення, з них.
Надіслано для оприлюднення: 21.04.2020. Зареєстровано: 21.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 22.04.2020.
Дата набрання законної сили: 21.04.2020
Номер судового провадження: 850/2428/20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		 
		ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
		 
		ПОСТАНОВА
		 
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 
		21 квітня 2020 року           справа №200/667/20-а 
		 
		приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
		 
		Перший апеляційний адміністративний суд у складі суддів:
		головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
		суддів:                       Арабей Т.Г.
		                                  Блохіна А.А.
		розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду (суддя Смагар С.В.) від 06 лютого 2020 року у справі №200/667/20-а за позовом ОСОБА_1 до Макіївського міського центру зайнятості про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-
		 
		ВСТАНОВИВ:
		 
		Позивач звернувся до суду з позовом до Макіївського міського центру зайнятості про визнання протиправними дії відповідача по невиплаті допомоги по безробіттю за період з 4 червня 2014 року по 18 серпня 2014 року та з 10 вересня 2014 року по 21 грудня 2014 року у сумі 11100 грн. 39 коп. та стягнення суми заборгованості; встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, відповідно до ч.1 ст.382 КАС України та подання у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
		Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2020 року визнано поважними причини пропуску строку звернення із позовом до суду.
		Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року в задоволені адміністративного позову відмовлено. 
		В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позову в повному обсязі.
		В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. 
		Всі особи, які беруть участь у справі, у судове засідання не прибули, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
		Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
		Судом першої інстанції та під час апеляційного розгляду справи встановлено, що позивач є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданого 9 липня 1996 року Гірницьким РВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_2 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Доказів переміщення позивача на підконтрольну українській владі територію та взяття її на облік внутрішньо переміщеної особи матеріали справи не містять.
		На звернення позивача щодо отримання нарахованої та невиплаченої допомоги по безробіттю, Донецький обласний центр зайнятості листом від 30 жовтня 2019 року №03/2650/01-37-19 повідомив позивача про те, що відповідно до п.8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою КМУ від 07.11.2014 року №595, особам, які переміщені на контрольну територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01.10.2014 року №509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Пунктом 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 №365 передбачено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де вона перебуває на обліку за місцем свого фактичного проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.
		У листі також зазначено, що позивач перебувала на обліку як безробітна особа у Макіївському міському центрі зайнятості в періоди з 4 червня 2014 року по 18 серпня 2014 року та з 10 вересня 2014 року по 21 грудня 2014 року. За ці періоди була нарахована, але не виплачена допомога по безробіттю в сумі 11100 грн. 39 коп..
		Також повідомлено, що для отримання належної допомоги по безробіттю, що не була виплачена у сумі 11100 грн. 39 коп., позивач може звернутись до центру зайнятості за місцем свого фактичного перебування на території підконтрольній Україні (за умови наявності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи) із заявою про здійснення такої виплати та із зазначенням реквізитів особистого рахунку відкритого в банківській установі (тільки в АТ «Ощадбанк»).
		Наведені обставини сторонами не оспорюються. 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади і органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. 
		Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
		Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
		Закон України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
		Нормами частини першої статті 31 зазначеного Закону визначено ,що виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі: 1) працевлаштування безробітного; 2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду; 3) вступу до закладу освіти на навчання з відривом від виробництва; 4) відрахування із закладу освіти; 5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу; 6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування; 7)призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку; 8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості; 9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку; 10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості; 11)зміни місця проживання; 12) закінчення строку їх виплати; 13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів; 14) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності); 15) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості; 16) смерті безробітного.
		Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач перебувала на обліку як безробітна особа у Макіївському міському центрі зайнятості в періоди з 4 червня 2014 року по 18 серпня 2014 року та з 10 вересня 2014 року по 21 грудня 2014 року. За ці періоди була нарахована, але не виплачена допомога по безробіттю в сумі 11100 грн. 39 коп..
		Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства» затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок).
		Згідно з пунктом 2 Тимчасового порядку у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.
		Також ,за пунктом 8 Тимчасового порядку особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
		Проте, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 826/18826/14, яка набрала законної сили, пункт 2 Тимчасового порядку визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття. Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, пункт 2 Тимчасового порядку порушує право позивачів на отримання належної їм пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги.
		Постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365 затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок) та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі - Порядок № 365).
		Пунктом 5 Порядку № 365 встановлено, що для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування. До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред`являється оригінал такої довідки.
		Проте, вказаний підзаконний акт не є законом, тому не може звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Крім того, він не регулює питання щодо здійснення соціальних виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.
		Як встановлено судом, позивач не має статусу внутрішньо переміщеної особи, проте  колегія суддів вважає, що вказане не означає, що позивач не має права на отримання нарахованої, але не виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 11100 грн. 39 коп., яка не є спірною.
		Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
		Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
		Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
		В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
		Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.
		Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території Донецької області розпочато антитерористичну операцію.
		Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 вересня 2014 року № 1669-VІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669-VІІ) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України від 14 квітня 2014 року N 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
		Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року №2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII).
		У статті 2 Закону № 2268-VIII передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
		Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
		Це знаходить своє підтвердження і в пункті 2 статті 4 Закону № 2268-VIII, де зазначено, що цілями державної політики є, зокрема, захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб; та пунктах 1, 3, 4 статті 6 цього Закону, де вказано, що основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є: захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.
		Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
		Як зазначено у статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
		Відповідно до статті 1 Конституції Україна є правовою державою.
		Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).
		Згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
		Як зазначив ЄСПЛ у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
		У пункті 54 цього рішення зазначено, що наведених міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою, статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдови за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів у межах своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
		Україна від зобов`язань, визначених статями 1, 14 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, в окремих районах Донецької та Луганської областей України відповідно до статті 15 Конвенції не відступала, оскільки у постанові Верховної Ради України № 462-УІІІ від 21 травня 2015 року, якою схвалено заяву Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», зазначено про відступ від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статями 5, 6, 8 та 13, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.
		Отже, ненадання позивачем, яка не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу соціальних виплат.
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки на умовах, передбачених законом, а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення законів. Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
		З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідачем протиправно не виплачено позивачеві нараховану допомогу по безробіттю в сумі 11 100,39 грн., а тому вимоги позивача підлягають задоволенню.
		Щодо вимог про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд апеляційної інстанції зазначає наступне. 
		Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
		Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
		Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
		З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". 
		Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України. 
		Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. 
		За приписами частини 8 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. 
		З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 03 жовтня 2018 року по справі №826/18826/14.
		За наслідками розгляду справи, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, а тому зазначені вимоги задоволенню не підлягають.
		На підставі вищенаведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення та прийняття нового рішення.
		Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі №200/667/20-а - задовольнити.
		Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 06 лютого 2020 року у справі №200/667/20-а - скасувати.
		Позовні вимоги ОСОБА_1 до Макіївського міського центру зайнятості про визнання протиправними дії по невиплаті допомоги по безробіттю за період з 4 червня 2014 року по 18 серпня 2014 року та з 10 вересня 2014 року по 21 грудня 2014 року у сумі 11100 грн. 39 коп. та стягнення з відповідача суму заборгованості; встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, відповідно до ч.1 ст.382 КАС України та подання у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення - задовольнити частково.
		Визнати протиправними дії Макіївського міського центру зайнятості що виразились у невиплаті ОСОБА_1 допомоги по безробіттю за період з 4 червня 2014 року по 18 серпня 2014 року та з 10 вересня 2014 року по 21 грудня 2014 року.
		Стягнути з Макіївського міського центру зайнятості (код ЄДРПОУ 13543682, 84205, Донецька область, м. Дружківка, вул. Карла Маркса, 42) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) нараховану допомогу по безробіттю за період з 4 червня 2014 року по 18 серпня 2014 року та з 10 вересня 2014 року по 21 грудня 2014 року в сумі 11 100,39 (одинадцять тисяч сто) грн 39 коп.
		В задоволені заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - відмовити.
		Повне судове рішення складено 21 квітня 2020 року.
		Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з 21 квітня 2020 року та підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
		 
		 
		Головуючий:                                                                                             Т.Г. Гаврищук 
		 
		 
		    Судді:                                                                                                          Т.Г. Арабей
		 
		 
		                                                                                                                          А.А. Блохін

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...