Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 139/553/15-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу реалізації державної політики у сфері економіки та публічної фінансової політики, зокрема щодо; управління об’єктами державної (комунальної) власності, у тому числі про передачу об’єктів права державної та комунальної власності.
Надіслано для оприлюднення: 23.04.2020. Зареєстровано: 23.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2020.
Дата набрання законної сили: 22.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/15113/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		22 квітня 2020 року
		Київ
		справа №139/553/15-а
		адміністративне провадження №К/9901/15113/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Желєзного І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання протиправними дій та скасування рішення, за касаційною скаргою Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду у складі суддів: Залімського І.Г., Смілянця Е.С., Сушка О.О. від 15.03.2016,
		УСТАНОВИВ:
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		1.          У липні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Мурованокуриловецької селищної ради (далі - Селищна рада), у якому просив: 
		-          визнати протиправними дії Мурованокуриловецької селищної ради, пов`язані із прийняттям 49 сесією 6 скликання рішення №979 від 05.03.2015 «Про заборону відчуження у будь-який спосіб квартири АДРЕСА_1 та включення її до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації»;
		-          визнати протиправним та скасувати рішення 49 сесії 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради від 05.03.2015 №979 «Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації» (далі - спірне рішення).
		2.          У мотивах позовної заяви зазначалось, що спірне рішення Селищної ради, яким заборонено у будь-який спосіб відчуження житлової квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), в якій проживає він разом із сім`єю, та включено її до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, порушує та обмежує їх конституційне право на придбання житла у спосіб, визначений Законом, а також порушує принцип верховенства. 
		3.          Позов містив аргументи і про те, що відповідач, приймаючи оскаржуване позивачем рішення фактично розпорядилась майном, яке їй не належить, оскільки житловий фонд, що перебуває у державній власності - це житловий фонд місцевих рад, до якого відноситься й спірна квартира, і житловий фонд державних підприємств, установ та організацій, а це означає, що розпоряджатись житловим фондом органу місцевого самоврядування має право лише держава, яка уже розпорядилась таким своїм майном, прийнявши Закон України від 19.06.1992 №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон №2482-XII), тим самим гарантувавши право громадян на приватизацію цього майна. 
		4.          Спираючись на такі доводи, позивач вважає, що повноваження стосовно заборони відчуження житлових квартир, до яких відноситься і квартира у якій він мешкає, та включення їх до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації, належить до виключної компетенції Верховної Ради України, у зв`язку з чим Селищна рада прийняла спірне рішення з перевищенням своїх повноважень.
		5.          Крім того, позивач наголошував, що відповідно до вимог частини десятої статті 8 Закону №2482-XII органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), кімнат (гуртожитків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього ж Закону. Цей перелік є вичерпним, розширеному тлумаченню не підлягає і не передбачає можливість прийняття органом місцевого самоврядування рішень про заборону відчуження житлових квартир та включення їх до переліку об`єктів, які не підлягають приватизації. 
		6.          В обґрунтуванні позову також висловлювались доводи про те, що за приписами пункту 1 статті 8 Закону №2482-XII приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд, з чого, на думку позивача, слідує, що під час приватизації державного житлового фонду повноваження органу місцевого самоврядування зводяться лише до створення органу приватизації і будь-яких інших повноважень для органу місцевого самоврядування цей Закон не передбачає
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		7.          Постановою Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14.01.2016 позов задоволено частково. Дії Селищної ради, пов`язані із прийняттям спірного рішення, визнані протиправними в частині встановлення заборони відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом. Виключено з пункту 1 спірного рішення слова «Заборонити відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом та». В решті позову відмовлено.
		8.          Приймаючи таку постанову, суд першої інстанції виходив з того, що спірне рішення в частині включення квартири до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації, прийнято відповідачем у межах наданих йому повноважень відповідно до вимог пункту 30 статті 26, пункту 5 статті 60 Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР), які він реалізував як власник квартири.
		9.          Однак, суд зауважив, що Селищною радою не враховано вимог Закону України від 01.07.2004 №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV), який є спеціальним у спірних правовідносинах та визначає процедуру накладення тих чи інших заборон на майно, зокрема заборони відчуження, яке має ряд особливостей в силу яких зазначену дію мають право здійснювати лише визначені чинним законодавством органи чи особи.
		10.          Проаналізувавши положення статті 19 Закону №1952-IV, суд першої інстанції дійшов висновку, що підставою для накладення заборони на відчуження нерухомого майна, здійсненої органом місцевого самоврядування, може бути лише його рішення про віднесення об`єктів нерухомого майна до застарілого житлового фонду, але аж ніяк не рішення про    включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
		11.          Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 постанову суду першої інстанції скасовано, а позов задоволено у повному обсязі. Визнані протиправними дії, пов`язані з прийняттям спірного рішення, визнано протиправним та скасовано це рішення у повному обсязі.
		12.          Висновки апеляційного суду мотивовані тим, що частина друга статті 2 Закону №2482-XII встановлює вичерпний перелік об`єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, а тому повноваження органів місцевого самоврядування щодо затвердження переліку об`єктів державного житлового фонду, які не підлягають приватизації, повинні реалізовуватись виключно з урахуванням приписів зазначеної правової норми.
		13.          Відтак, суд апеляційної інстанції підсумував, що оскільки квартира, у якій зареєстрований і проживає разом із сім`єю позивач, не належить до переліку об`єктів, наведеному в частині другій статті 2 Закону №2482-XII, то відповідач протиправно відніс таку квартиру до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
		14.          При цьому, апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність у Селищної ради визначених законом правових підстав для накладення заборони на відчуження квартири у буд-який спосіб. 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		15.          Не погоджуючись з такою постановою апеляційного суду, відповідачем подано касаційну скаргу, в якій останній, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить її скасувати та визнати законними оскаржувані позивачем дії Селищної ради.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		16.          Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 14.11.2006 зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 та проживає в квартирі  
		АДРЕСА_3 .          Вказана квартира придбана виконавчим комітетом Мурованокуриловецької селищної ради згідно договору купівлі-продажу ААН №730125 від 22.01.1999.
		18.           05.03.2015 49 сесією 6 скликання Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області прийнято рішення №979 «Про включення до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації», яким заборонено відчуження комунального майна, житлової квартири АДРЕСА_1 будь-яким способом та включено житлову квартиру АДРЕСА_1 до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації. Рішення мотивоване тим, що вказана квартира була придбана за кошти територіальних громад району, а на її ремонт спрямовувались кошти селищного бюджету.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		19.          У касаційній скарзі відповідач вказує на те, що Селищна рада є власником квартири, про яку іде мова у спірному рішенні, а тому, відповідно до статей 317, 319 Цивільного кодексу України має право володіти, користуватися і розпоряджатися цим нерухомим майном на власний розсуд у межах повноважень, встановлених у Законі №280/97-ВР, статтею 60 якого передбачено право органів місцевого самоврядування, зокрема, вирішувати питання про відчуження об`єктів права комунальної власності та визначати статус.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		20.          Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		21.          В свою чергу, як зазначено у пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12.10.1978 у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
		22.          Відтак, для забезпечення права на справедливий суд, закріпленого у статті 6 Конвенції, яка визнається і ратифікована Україною, суттєвого значення набуває питання дотримання національними судами правил предметної юрисдикції.
		23.          Вирішуючи цей спір, суди виходили з того, що такий є публічно-правовим і підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. 
		24.          Разом з тим, згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом, КАС України) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
		25.          За визначенням пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
		26.          Частиною ж другою статті 4    КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
		27.          Більш детально питання юрисдикції адміністративних судів висвітлено у статті 17 КАС України, пункт 1 частини 2 якої встановлює, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом    владних повноважень щодо оскарження його    рішень    (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		28.          Положення наведених норми узгоджуються з приписами статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15.12.2017), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
		29.          Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
		30.          Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		31.          Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		32.          Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
		33.          Поряд із цим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
		34.          Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №685/1346/15-а.
		Оцінка доводів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
		35.          Як випиває з установлених судами обставин цієї справи, позивач оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, яким заборонено у будь-який спосіб відчуження житлової квартири, в якій він проживає разом із сім`єю, та включено її до переліку об`єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації.
		36.          У наслідках прийняття Селищною радою такого рішення позивач вбачає порушення його прав на придбання і приватизацію житла, гарантованих статтею 47 Конституції України та статтею 9 Житлового кодексу України.
		37.          Доводи відповідача гуртуються на його розумінні статей 317, 319 Цивільного кодексу України як власника квартири, про яку іде мова у спірному рішенні, та наявності права володіти, користуватися і розпоряджатися цим нерухомим майном на власний розсуд.
		38.          Таким чином, Верховний Суд вважає, що у даній справі спір пов`язаний з захистом житлових прав позивача, тобто із захистом цивільних прав.
		39.          За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
		40.          У порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.
		41.          Аналогічна правова позиція неодноразово викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №К/9901/12678/18, від 03.04.2019 у справі №826/11308/18, у постанові Верховного Суду від 18.09.2018 у справі №826/15164/15.
		42.          Отже, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав.
		43.          Правовий висновок аналогічного змісту викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №806/104/16, від 03.10.2018 у справі №757/37024/15-а.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		44.          За вказаних обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що даний спір позбавлений ознак публічно- правового, оскільки є спором щодо захисту цивільного права позивача, відтак, з огляду на суб`єктний склад учасників спірних правовідносин та предмет спору, такий повинен вирішуватись судом цивільної юрисдикції.
		45.          За правилами пункту 5 частини першої статті 349, частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.
		46.          Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
		47.          Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
		48.          Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 341 КАС України).
		49.          В той же час, пунктом 1 частини першої статті 238, частиною першою статті 239 КАС України передбачено, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
		50.          Ураховуючи викладене, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги й задовольнити її частково. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати і закрити провадження у справі. При цьому, роз`яснити позивачу, що даний спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
		51.          Керуючись статтями 340, 341, 344, 349, 354, 355, 356 підпунктом 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.01.2020 №460-IX, 
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області задовольнити частково.
		Постанову Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 14.01.2016 та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 - скасувати.
		Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради про визнання протиправними дій та скасування рішення.
		Роз`яснити позивачеві, що розгляд цієї справи віднесено до юрисдикції цивільного суду.
		Роз`яснити ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                             Н.В. Коваленко
		 
		Судді:                                                                                                            Я.О. Берназюк
		 
		                                                                                І.В. Желєзний

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...