Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 0640/4044/18 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.04.2020. Зареєстровано: 23.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2020.
Дата набрання законної сили: 23.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/10911/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		23 квітня 2020 року 
		Київ
		справа №0640/4044/18
		адміністративне провадження №К/9901/10911/19, №К/9901/9047/19
		 
		Верховний Суд, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 0640/4044/18
		за позовом ОСОБА_1 
		до Міністерства оборони України
		третя особа  ІНФОРМАЦІЯ_1 
		про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу,
		за касаційними скаргами Міністерства оборони України, ОСОБА_1 
		на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року (у складі судді Єфіменко О.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року (у складі колегії суддів Сушка О.О., Залімського І.Г., Смілянця Е.С.)
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У серпні 2018 року ОСОБА_1 (далі  позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), за участю третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі  третя особа, військкомат), у якому просив:
		- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи з 13 жовтня 2017 року, внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформлене протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 червня 2018 року № 65;
		- зобов`язати Міністерство оборони України вирішити питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, у розмірі 300 - кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2017 року та факту подання позивачем усіх документів, передбачених законодавством, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі  Порядок № 975).
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, позов задоволено повністю.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що у разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або у разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов`язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 та Міністерство оборони України звернулися з касаційними скаргами до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у яких ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та змінити абзац третій резолютивної частини рішення суду першої інстанції, Міністерство оборони України просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Касаційна скарга ОСОБА_1 подана 29 березня 2019 року.
		Касаційна скарга Міністерства оборони України подана 15 квітня 2019 року.
		Ухвалами Верховного Суду від 11 червня 2019 року та 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 0640/4044/18, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційні скарги.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Республіці Афганістан у період з 11 листопада 1987 року до 29 травня 1988 року.
		Під час проходження вказаної військової служби останній отримав поранення (контузію) та захворювання, які відповідно до витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 11 лютого 2011 року № 243 пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії.
		Згідно з витягом з протоколу Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 11 лютого 2011 року № 243 встановлено, що мінно-вибухова травма, множинні осколкові поранення голови (контузія 1988 року), кінцівок та захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , 1969 року народження, наслідком яких стали рубці розмірами від 1,0X0,3 см до 9,5X2,0 см., що підтверджується актом судово-медичного дослідження (обстеження) Житомирського бюро судово-медичних експертиз від 15 грудня 2011 року № 4691, що у наступному призвели до розвитку: Артеріальної гіпертензії IXС. Стенокардії напруги І ст. CH І. Дисциркуляторної енцефалопатії І ст. Хронічного холециститу. Хронічного гастродуоденіту. Виразкової хвороби ДПК, рубцевої деформації цибулини ДПК. Розповсюдженого остеохондрозу хребта, що підтверджується військово-обліковими та медичними документами, - поранення (контузія), їх наслідки та захворювання, так, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		23 червня 2011 року під час первинного огляду органами МСЕК ОСОБА_1 03 червня 2011 року визнано інвалідом III групи внаслідок травми, що пов`язана з виконанням службових обов`язків, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА № 732491 від 23 червня 2011 року.
		Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 25 червня 2014 року серія 10 ААВ № 830562 позивачу при повторному огляді встановлено третю групу інвалідності з 23 червня 2011 року. Комісією було встановлено, що поранення (контузія) їх наслідки та захворювання, так пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги не отримував.
		Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 24 жовтня 2017 року серія 12 ААА № 861696 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 13 жовтня 2017 року. Комісією було встановлено, що поранення (контузія) їх наслідки та захворювання, так пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
		У зв`язку із встановленням II групи інвалідності ОСОБА_1 звернувся із заявою до Міністерства оборони України через Житомирський обласний військовий комісаріат щодо виплати одноразової грошової допомоги.
		У подальшому Житомирський ОВК направив до Міністерства оборони України документи щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи внаслідок поранення (контузії) та захворювань пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.
		Як встановлено з витягу з протоколу засідання комісії МОУ від 22 червня 2018 року № 65 пункт 12 рішення Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - комісія МОУ), затвердженим Міністром оборони України, позивачу відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки позивач звільнений з військової служби до набуття чинності Закону України від 04 квітня 2006 року № 3597-ІV "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу", яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги, а первинна інвалідність встановлена до 01 січня 2014 року, тобто до набуття чинності нової редакції статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги. Крім цього, згідно з абзацом другим пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Позивачу групу інвалідності змінено понад дворічний термін.
		Позивач вважає вказану відмову такою, що порушує права позивача, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі Міністерство оборони України посилається на те, що датою, з якої у військовослужбовця виникає право на отримання одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, є момент первинного встановлення такої інвалідності в період дії таких актів. Таким чином, право на звернення щодо отримання одноразової грошової допомоги у позивача виникло 03 червня 2011 року. Крім того, оскільки позивач проходив строкову військову службу, з якої був звільнений у 1989 році, відповідно до пункту 6 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ, одноразова грошова допомога призначається і виплачується не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби. До того ж, скаржник зазначає, що оскаржувані судові рішення не відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка висловлена у постанові від 26 червня 2018 року у справі № 750/5074/17.
		У касаційні скарзі ОСОБА_1 зазначено, що він в цілому погоджується з рішенням судів попередніх інстанцій проте вважає за необхідне зазначити, що суд апеляційної інстанції не вказав конкретного розміру одноразової грошової допомоги, яку необхідно виплатити. Такі дії, на думку позивача, можуть призвести до зменшення розміру або навіть відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.
		Від інших учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року та постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року не відповідають, вимоги касаційної скарги ОСОБА_1 є неприйнятними, а вимоги касаційної скарги Міністерства оборони України є обґрунтованими з огляду на наступне.
		Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
		Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
		Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
		Статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
		Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги врегульований статтею 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
		У касаційній скарзі Міністерство оборони України зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин частину четверту статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пункт 8 Порядку № 975. 
		З огляду на це, суд зазначає наступне.
		Вперше порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги запроваджений з 01 січня 2014 року шляхом доповнення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» статтею 16-3 (в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04 липня 2012 року №5040-VI).
		З метою реалізації норм статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 975.
		Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		Отже, обмеження дворічним строком, протягом якого зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності вважається підставою для виплати особі одноразової грошової допомоги, введені лише починаючи з 01 січня 2014 року.
		Згідно з частиною четвертою статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка набрала чинності з 01 січня 2014 року, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
		За таких умов норми частини четвертої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» застосовуються до правовідносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 01 січня 2014 року.
		Надалі, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (який набрав чинності з 01 січня 2017 року) частину четверту статті 16-3 Закону № 2011-XII доповнено абзацом другим, яким передбачено: «У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється».
		Тому, в разі якщо інвалідність особі була вперше встановлена до 01 січня 2014 року, а зміна групи інвалідності, її причин або ступеня втрати працездатності відбулись після січня 2014 року, то обмеження строком до таких правовідносин не застосовується.
		Аналогічна позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 20 березня 2018 року у справі №295/3091/17, від 22 серпня 2019 у справі № 806/2180/18, від 30 жовтня 2019 у справі №806/815/16, від 24 грудня 2019 року у справі № 826/11299/18.
		Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 23 червня 2011 року позивачу, внаслідок травми, що пов`язана з виконанням обов`язків військової служби, вперше встановлено ІІІ групу інвалідності. З 13 жовтня 2017 року позивачу встановлено ІІ групу інвалідності.
		Таким чином, оскільки позивачу інвалідність встановлена вперше 23 червня 2011 року, а зміна групи інвалідності відбулася після 01 січня 2014 року (13 жовтня 2017 року), то обмеження дворічним строком до спірних правовідносин не застосується.
		В частині оскарження Міністерством оборони України рішення судів попередніх інстанцій щодо наявності у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги після спливу трьох місячного строку після звільнення з військової служби варто зазначити наступне.
		Предметом спору у цій справі є вимога нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу позивачу як інваліду ІІ групи.
		Як було зазначено вище, пунктом 3 Порядку № 975 передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 24 жовтня 2017 року серія 12 ААА № 861696 позивачу, як військовослужбовцю строкової служби, встановлено ІІ групу інвалідності з 13 жовтня 2017 року.
		До моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII від 06 грудня 2016 року (далі - Закон № 1774-VIII) право на одноразову грошову допомогу мали всі військовослужбовці, незалежно від виду проходження військової служби.
		Проте з 01 січня 2017 року, після набрання чинності Закону № 1774-VIII, для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу, у який у разі настання інвалідності виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
		Отже, статтею 16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка діяла на час настання інвалідності позивача (01 травня 2017 року), не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20 листопада 2018 року у справі № 750/5074/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 816/1458/18, від 20 лютого 2020 року у справі №818/85/18, від 27 березня 2020 року у справі № 274/165/17 та від 08 квітня 2020 року у справі № 200/2750/19-а.
		Таким чином, ІІ група інвалідності встановлена ОСОБА_1 з 13 жовтня 2017 року в період, коли законодавством не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби, відтак, доводи та твердження Міністерства оборони України, викладені у касаційній скарзі є законними, а суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування пункту 12 рішення Міністерства оборони України про відмову ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням йому інвалідності ІІ групи з 13 жовтня 2017 року, внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 22 червня 2018 року № 65.
		Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов`язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
		Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/2504/18, від 12 березня 2020 року у справі № 554/1664/17, від 16 березня 2020 року у справі № 560/267/19.
		При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини першої статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
		Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стреч проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
		У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74). 
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29). 
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
		Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
		За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі підлягають скасуванню, касаційна скарга ОСОБА_1  залишенню без задоволення, а касаційна скарга Міністерства оборони України - задоволенню.
		Враховуючи, що рішення суду приймається на користь суб`єкта владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.
		Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1  залишити без задоволення
		Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити.
		Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2018 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року скасувати.
		Прийняти нове рішення.
		У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа Житомирський обласний військовий комісаріат про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу відмовити.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий Я.О. Берназюк
		Судді: І.В. Желєзний
		Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...