Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 802/260/17-а : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо; соціального захисту (крім соціального страхування), з них.
Надіслано для оприлюднення: 23.04.2020. Зареєстровано: 23.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 24.04.2020.
Дата набрання законної сили: 23.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/17783/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		23 квітня 2020 року 
		Київ
		справа №802/260/17-а
		адміністративне провадження №К/9901/17783/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Коваленко Н.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 802/260/17-а
		за позовом ОСОБА_1       
		до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області
		про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії.
		за касаційною скаргою ОСОБА_1 
		на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року (у складі колегії суддів: Матохнюка Д.Б., Боровицького О.А., Сапальової Т.В.)
		В С Т А Н О В И В :
		ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У лютому 2017 року ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області (далі - відповідач, ГУ НП у Вінницькій області), у якому просив:
		- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницькій області щодо відмови у прийнятті та неподання до Міністерства внутрішніх справ України у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви ОСОБА_1 висновку щодо виплати грошової допомоги разом з підтверджуючими документами, які додані до заяви; 
		- зобов`язати Головне управління Національної поліції у Вінницькій області у 15-ти денний строк з дня реєстрації заяви ОСОБА_1 подати до Міністерства внутрішніх справ України висновок щодо виплати грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв`язку із встановленням йому III групи інвалідності, відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію" від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850).
		В обґрунтування позову зазначено, що він звертався до ГУ НП у Вінницькій області, з заявами про нарахування та виплату такої грошової допомоги, проте отримував відмову від прийняття таких документів, оскільки він був звільнений зі служби в національній поліції, а захворювання отримав під час проходження служби в органах внутрішніх справ. ОСОБА_1 вважає, що відноситься до категорії осіб, яким передбачена виплата одноразової грошової допомоги відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію». На думку позивача, вказана відмова є протиправною та такою, що суперечить нормам чинного законодавства.
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року адміністративний позов задоволено.
		Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не втрачав права, на отримання одноразової грошової допомоги лише через те, що подав рапорт після втрати чинності Закону України «Про міліцію», оскільки інвалідність була набута під час проходження служби саме в органах внутрішніх справ України, та норма Закону України «Про міліцію» щодо такої виплати залишається чинною. 
		Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Вінницькій області задоволено. Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відмовляючи у призначені та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі поданих позивачем відповідно до Порядку № 850 пакету документів відповідач діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки позивачу потрібно було звернутись до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на умовах та з переліком документів, визначених Порядком № 4.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		Не погоджуючись з постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, у якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року.
		ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 802/260/17-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.
		У зв`язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1   Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України   (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі -   КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
		Суддя-доповідач ухвалою від 22 квітня 2020 року прийняв до провадження адміністративну справу № 802/260/17-а та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 23 квітня 2020 року.
		При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.
		СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
		Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25 травня 2016 року ОСОБА_1 , інспектора відділу поліції Калинівського відділу поліції ГУ НП у Вінницькій області, майора поліції, було звільнено зі служби в запас Збройних Сил України за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції).
		Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААА № 564793 від 15 червня 2016 року, позивачу встановлена III група інвалідності (захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ).
		12 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ГУ НП у Вінницькій області із заявою із додатками, в якій просив призначити та виплатити одноразову грошову допомогу, в зв`язку з встановленням йому інвалідності, що пов`язано з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
		Листом від 14 листопада 2016 року за № 2274/05/29-16 ОСОБА_1 повідомлено про необхідність надання до УФЗБО ГУ НП у Вінницькій області пакету документів, визначених Порядком та умовами виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України № 4 від 11 січня 2016 року, а саме: оригінал довідки МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності.
		Надалі, 08 грудня 2016 року позивач повторно звернувся до ГУ НП у Вінницькій області із заявою з додатками про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, в зв`язку з встановленням йому інвалідності, однак листом № 36/05/29-17 від 13 січня 2017 року відповідач повідомив ОСОБА_1 , що зазначений у попередній відповіді недолік ним не виправлено. Крім того, зазначено, що в даних правовідносинах не може бути застосовано положення Закону України «Про міліцію», оскільки на момент надходження даної заяви Закон України «Про міліцію» втратив чинність.
		Позивач не погодився із зазначеним та звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх законних прав та інтересів.
		ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про міліцію», виплата якої здійснюється відповідно до Порядку № 850. Зазначеним Порядком чітко встановлюється, що колишній працівник подає заяву про виплату допомоги керівнику органу внутрішніх справ, у якому проходив службу, останній складає висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги та надсилає його до МВС для прийняття відповідного рішення. Також наголошує, що на момент виникнення у нього права на отримання одноразової грошової допомоги, Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 (далі - Порядок № 4) не розповсюджувався на осіб, яким встановлено інвалідність, внаслідок захворювання, що пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
		02 червня 2017 року від ГУ НП у Вінницькій області надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , де зазначено, що нормами Закону України «Про Національну поліцію» не передбачено можливості територіальними органами Національної поліції України прийняття рішення та виплати одноразової грошової допомоги, у зв`язку з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
		ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
		Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних 
		Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
		Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. 
		07 листопада 2015 року набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» № 580-VIII.
		До набрання чинності вказаним Законом порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» № 565-XII (далі - Закон №565-XII) та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850.
		Відповідно до статті 23 Закону № 565-XII у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
		На виконання вимог зазначеної статті постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції (далі - Порядок № 850).
		Відповідно до пункту 3 Порядку № 850 грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.
		Днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку № 850).
		Згідно з пунктом 5 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII (набрав чинності 07 листопада 2015 року) визнано таким, що втратив чинність Закон України «Про міліцію».
		Разом з тим, за змістом пункту 15 Розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VIII.
		Згідно із частиною другою статті 97 Закону № 580-VIII порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
		З метою врегулювання питання щодо порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, відповідно до статей 97 - 101 Закону № 580-VIII, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4 затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 січня 2016 року № 4  (далі - Порядок № 4).
		Наказом МВС від 12 вересня 2016 року № 916, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 1277/29409 від 22 вересня 2016 року, пункт 5 Розділу 1 Порядку № 4 доповнено підпунктом 4, яким передбачено призначення поліцейському одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності, чи втрати працездатності, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ.
		Згідно із пунктом 1 Розділу ІІ Порядку № 4 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення поліцейському інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
		Заява (рапорт) про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського подається Голові Національної поліції (керівнику міжрегіонального, територіального органу поліції) за останнім місцем служби поліцейського (пункт 3 Розділу ІІІ Порядку № 4).
		Аналогічний правовий щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі № 554/155/17, від 05 червня 2018 року у справі № 691/480/17, від 07 вересня 2018 року у справі № 712/2470/17, від 14 листопада 2018 року у справі № 357/8815/17, від 26 грудня 2019 року у справі №711/3546/17 та від 30 березня 2020 року у справі №711/493/17.
		З огляду на наведені обставини та законодавчі приписи, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції, що відмовляючи у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги на підставі поданих позивачем відповідно до Порядку № 850 пакету документів діяв на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки позивачу потрібно було звернутись до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на умовах та з переліком документів, визначених Порядком № 4.
		Крім того, колегія суддів Верховного Суду враховує, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 31 серпня 2017 року у справі № 802/929/17-а, яка набрала законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Вінницької області, щодо непризначення та виплати грошової допомоги в зв`язку з встановленням інвалідності ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Національної поліції у Вінницькій області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, відповідно до статей 97-101 Закону України "Про національну поліцію", Порядку № 4, в розмірі 70 розмірів прожиткового мінімуму визначеного законом для працездатних осіб, в розмірі 112000 грн.
		Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
		Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
		Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
		Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і у справі Стре проти Сполучного Королівства («Stretch v. the United Kingdom,» № 44277/98, п. 37).
		У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності". Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність («Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany», № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02, п. 74). 
		Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
		При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
		Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; п. 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; п. 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Ruiz Torija v. Spain», № 18390/91; п. 29). 
		Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних («Artico v. Italy», № 6694/74, п 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи («Van de Hurk v. Netherlands» № 16034/90, п. 59). 
		Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» («Peleki v. Greece», № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» («Moreira Ferreira v. Portugal» (no 2), № 19867/12, п. 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 
		За таких обставин, рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
		Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення суду апеляційної інстанції без змін, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
		Керуючись статтями   341,   345,   349,   350,   355,   356,   359 КАС України,
		П О С Т А Н О В И В:
		Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2017 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Головуючий                                                                                                    Я.О. Берназюк
		Судді:                                                                                                              І.В. Желєзний
		                                                                                                              Н.В. Коваленко

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...