Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 640/4576/20 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо.
Надіслано для оприлюднення: 24.04.2020. Зареєстровано: 25.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 27.04.2020.
Дата набрання законної сили: 30.05.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		   ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
		І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И
		24 квітня 2020 року                               м. Київ                              № 640/4576/20
		Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Іщука І.О., ознайомившись із позовною заявою
		за позовомОСОБА_1 доМіністерства закордонних справ України провизнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,                                                  
		                                                  ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
		ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства закордонних справ України, в якому просить суд:
		1. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України в частині:
		- недоведення до відома Президента України Володимира Зеленського інформації про порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені «Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994; змісту та правових наслідків таких порушень;
		- невнесення Президенту України Володимиру Зеленському пропозицій щодо вжиття заходів за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994, включно, щодо:
		а) проведення консультацій між Україною, Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та Французькою Республікою, - на підставі та на виконання п. 6 «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994;
		б) порушення перед Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Сполученими Штати Америки, Китайською Народною Республікою та Французькою Республікою питання про ініціювання такими державами негайних дій з боку Ради Безпеки ООН в частині надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю та відносно якої здійснюється акт агресії, - на підставі та на виконання п. 4 «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994;
		в) звернення України до Організації Об`єднаний Націй [та скликання засідання Ради Безпеки ООН] щодо порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені «Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994.
		2. Зобов`язати Міністерство закордонних справ України вчинити дії: внести Президенту України Володимиру Зеленському пропозиції та вжити заходи за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994, включно, щодо:
		- проведення консультацій між Україною, Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Сполученими Штати Америки, Китайською Народною Республікою та Французькою Республікою, - на підставі та на виконання п. 6 «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994;
		- порушення перед Російською Федерацією, Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії, Сполученими Штатами Америки, Китайською Народною Республікою та Французькою Республікою питання про ініціювання такими державами негайних дій з боку Ради Безпеки ООН в частині надання допомоги Україні як державі-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю та відносно якої здійснюється акт агресії, - на підставі та на виконання п. 4 «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994;
		- звернення України до Організації Об`єднаний Націй [та скликання засідання Ради Безпеки ООН] щодо порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені «Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994.
		В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що впродовж останніх п`яти років, позивач у межах ініціативи громадської організації «Відкрита Україна», Проекту «Відкритий Суд», та зокрема, «Budapest Memorandum Initiative» опікується питаннями належного реагування України на збройну агресію Російської Федерації. В ході такої правової роботи проводяться заходи національного та міжнародного значення, які здобули визнання фахівців, представників органів державної влади  та світової спільноти, що підтверджується довідкою про ініціативи. В процесі вчинення таких дій, позивачем спрямовані відповідні запити до органів державної влади, з отриманням відповідей на які, у тому числі пов`язується обізнаність позивача з обставинами та конкретними діями, які вживаються органами державної влади на виконання вимог чинного законодавства. 
		Зокрема, 16.12.2019 позивач звернувся до Міністерства закордонних справ України з письмовим запитом, в межах якого, з посиланням на норми права, просив надати інформацію щодо вчинення Міністерством закордонних справ України відповідних дій, спрямованих на: 1) доведення до відома Президента України Володимира Зеленського інформації про порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, змісту та правових наслідків таких порушень; 2) внесення Президенту України Володимиру Зеленському пропозицій щодо вжиття заходів за наслідком порушення Російською Федерацією положень Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994. Однак, з відповіді відповідача на запит встановлено, що відповідачем таких дій не вчинялось.
		Позивач вважає, що така бездіяльність порушує національні інтереси держави, в тому числі і інтереси позивача, як громадянина України, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та інтересів. 
		Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі №640/4576/20, витребувано у Міністерства закордонних справ України відповідні докази та запропоновано відповідачу в п`ятнадцятиденний строк з дня одержання цієї ухвали надати суду відзив на позовну.
		Засобами поштового зв`язку через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва 24.03.2020 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує проти доводів, викладених у позові, вважає його безпідставним, та таким, що не підлягає задоволенню. 
		Так, у відзиві на позовну заяву, відповідач наголошує, що представляючи державу Україна на міжнародній арені, керуючись статтею 4 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, протягом всього часу збройної агресії відповідач вживає та продовжує вживати дії щодо ініціювання перед Радою Безпеки Організації Об`єднаних Націй питання допомоги Україні як державі - учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та вжиття негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй з метою надання допомоги. Всі заходи, спрямовані на відвернення збройної агресії з боку Російської Федерації, відновлення суверенітету та територіальної цілісності вживалися та продовжують вживатися Міністерством закордонних справ у координації з Президентом України, який відповідно до Конституції України здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави.
		Також на виконання вимог ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2020 від відповідача 26.03.2020 надійшли письмові пояснення, в яких останнім зазначено, що Міністерством закордонних справ України протягом усього часу збройної агресії Російської Федерації вживались передбачені  Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 заходи для забезпечення проведення консультацій з країнами-підписантами Меморандуму (Велика Британія, Сполучені Штати Америки та Російська Федерація) щодо усунення загроз безпеці та суверенітету України, а також стосовно дотримання закріплених у Меморандумі зобов`язань відповідно до пункту 6 цього документа, а також надано копії відповідних офіційних дипломатичних звернень країнами-учасницями Меморандуму.
		Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
		Так, частиною другою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
		Відповідно до пункту 10 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
		Відповідно до частини першої, другої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
		За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
		Відповідно до частини першої статті 260 Кодексу адміністративного судочинства України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
		          Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та письмові пояснення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,-
		                                                  
		                                                       ВСТАНОВИВ:
		Як вбачається з матеріалів справи, 16.12.2019 позивач звернувся з письмовим запитом до Міністерства закордонних справ України з приводу питань належного правового реагування України на збройну агресію Російської Федерації, яка розпочалась 20.02.2014 та триває на момент розгляду даної справи.
		Зокрема, запит містив понад 20 запитань, які стосувались доведення до відома Президента України Володимира Зеленського інформації про порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, змісту та правових наслідків таких порушень та внесення Президенту України Володимиру Зеленському пропозицій щодо вжиття заходів за наслідком порушення Російською Федерацією положень Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, а також чи вчиняло Міністерство інші дії, визначені законом на виконання положень зазначеного Меморандуму.
		Позивач неодноразово звертався з подібними запитами до відповідача, що підтверджується листами-відповідями Міністерства закордонних справ України від 13.11.2018 №414/19-196/54-1508 та від 23.01.2020 №414/19-091-84.
		Зокрема, листом 13.11.2018 №414/19-196/54-1508 відповідач проінформував позивача про те, що Міністерством вчиняються дії, визначені законом, а також навів позиції, висловлені країнами-учасницями Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 (Великої Британії, Сполучених Штатів Америки, Франції, Китаю). 
		Також, листом від 23.11.2020 №414/19-091-84 Міністерство закордонних справ надало відповідь на запитання позивача стосовно Будапештського меморандуму. У своєму листі, відповідач зазначив, що держава Україна неодноразово порушувала питання про невідкладне проведення між учасниками Будапештського меморандуму відповідних консультацій, передбачених статтею 6 Будапештського меморандуму. 
		Відповідач також зазначив, що попри зусилля української сторони, скликання консультацій виявилося неможливим, адже Росія відмовляється від участі у згаданому заході, що становить головну перешкоду для його проведення, оскільки принципова позиція окремих країн-гарантів полягає в необхідній участі всіх сторін Будапештського меморандуму у цих переговорах. 
		Тобто, з вказаного листа вбачається, що відповідач надав відповіді по кожному пункту запитуваної позивачем інформації.
		Разом з тим, щодо надання копій відповідних документів/листів, запитуваних позивачем, відповідач у своєму листі наголосив, що оформлені документально результати окремих консультацій/переговорів згідно з відповідними пунктами Наказу Служби безпеки України "Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю" від 12.08.2015 №440, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 17.08.2005 за №902/11182, становлять інформацію з обмеженим доступом, відтак не можуть бути надані без наявності у заявника відповідної категорії допуску. Це унеможливлює надання Міністерством закордонних справ України відповіді щодо офіційних документів МЗС, які було надіслано на адресу Офісу Президента України по суті порушень, викладених у запиті позивача.
		Як зазначає позивач, з відповіді на запит встановлено, що жодної заяви від країн-підписантів       Будапештського меморандуму щодо невизнання чинності будь-яких його положень не надходило, відповідач не доводив до Президента України Володимира Зеленського інформацію про порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені «Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994, Міністерство закордонних справ України не вносило на розгляд Президенту України Володимиру Зеленському пропозицій щодо прийняття правових актів або вчинення інших дій, також дії відповідача зводилися не до виконання чітких приписів норм міжнародного права та актів національного законодавства за наслідком виявлення порушення іншою країною міжнародного договору, а до інших заходів, які не можуть підміняти собою встановлений порядок та пояснюються поверхнево.          
		Позивачем також наголошено, що відповідач з одного боку визнає Будапештський меморандум політико-правовою основою захисту національної, а з іншого, не вчиняє конкретних та належних дій за наслідком виявлення обставин його порушення, покладаючись на свій розсуд, а не на закон і встановлені правила. Такі дії, безумовно, входять у суперечність з імперативними приписами законодавства.
		Відтак, така бездіяльність відповідача, а саме невжиття передбачених законом заходів на захист інтересів з боку Міністерства закордонних справ України є фактичною відмовою держави від вчинення активних дій на захист національної безпеки, безпеки кожного громадянина, стала підставою для звернення позивачем до суду за захистом порушених прав та інтересів шляхом спонукання до вчинення дій, спрямованих на забезпечення активної поведінки відповідача для вчинення вищевказаних дій.  
		Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
		Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Пунктом 5 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.
		Юрисдикція та повноваження адміністративних судів, порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначаються Кодексом адміністративного судочинства України.
		Згідно частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист визначеним цією статтею шляхом.
		Відповідно до пункту 3 статті 106 Конституції України Президент України представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України.
		Пунктом 1 Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 №281 Міністерство закордонних справ України (МЗС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
		МЗС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.
		Відповідно до підпункту 1 та 2 пункту 3 Положення про Міністерство закордонних справ України основними завданнями МЗС є: 
		1) забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері зовнішніх зносин;    
		2) забезпечення:
		- захисту національних інтересів України у сфері міжнародних відносин;
		- дипломатичними засобами і методами захисту суверенітету, міжнародної безпеки, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, її політичних, торговельно-економічних, культурних, гуманітарних та інших інтересів;
		- розвитку зв`язків із закордонними українцями та їх громадськими об`єднаннями, координація заходів, що здійснюються органами виконавчої влади з метою розвитку таких зв`язків;
		- державних органів інформацією, необхідною для здійснення ефективної зовнішньої та внутрішньої політики України;
		Як зазначає відповідач у своєму відзиві, останній на постійній основі здійснює звітування перед Президентом України щодо основних зовнішньополітничних ініціатив, досягнень і викликів, у тому числі роботи на напрями міжнародної безпеки. 
		Пунктом 4 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 (далі - Меморандум) визначено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання домагатися негайних дій з боку Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй з метою надання допомоги Україні як державі - учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, що не володіє ядерною зброєю, в разі, якщо Україна стане жертвою акту агресії або об`єктом погрози агресією з використанням ядерної зброї.
		Згідно з пунктом 6 Меморандуму Україна, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки будуть проводити консультації у випадку виникнення ситуації, внаслідок якої постає питання стосовно цих зобов`язань.
		На виконання вказаних положень Будапештського меморандуму, 05.03.2014 в Парижі відбулися перші переговори країн-підписантів меморандуму за участю України, США, Великої Британії.
		Надалі, відповідач також продовжував вживати відповідні заходи для організації подальших консультацій.
		У зв`язку з триваючою агресією Російської Федерації проти України, тимчасовою окупацією, а також посиленою мілітаризацією Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, порушенням суверенітету України у міжнародно визнаних кордонах, 01.02.2016 Міністерство, керуючись пунктом 6 Меморандуму, направило вербальні ноти державам-гарантам, а саме: Великій Британії (нота №414/22-196/54-108 від 01.02.2016), Сполученим Штатам Америки (нота №414/22-196/54-110 від 01.02.2016), Російській Федерації (нота №414/22-196/54-107 від 01.02.2016), а також державам, що приєдналися до Меморандуму, але на інших умовах - Китайській Народній Республіці (нота №414/22-196/54-109 від 01.02.2016) та Франції (нота №2414/22-196/54-111 від 01.02.2016), з проханням провести консультації на рівні керівників зовнішньополітичних відомств з метою обговорення загроз безпеці та суверенітету України. 
		Проте, як зазначає відповідач, попри вжиті українською стороною заходи, забезпечити участь у консультаціях всіх сторін виявилося неможливим.
		Матеріали справи також містять листи-звернення, які адресовані таким країнам: Великій Британії (лист №414/22-196/54-1573 від 27.11.2018), Сполученим Штатам Америки (лист №414/22-196/54-1572 від 27.11.2018), Російській Федерації (лист №414/22-196/54-1576 від 27.11.2018), а також Китайській Народній Республіці (лист №414/22- 196/54-1574 від 27.11.2018) та Франції (лист №414/22-196/54-1575 від 27.11.2018).
		Такі листи були скеровані до країн-учасниць Меморандуму у зв`язку з актом збройної агресії Російської Федерації, вчиненим 25.11.2018, шляхом нападу на кораблі ВМС України у Чорному морі поблизу Керченської протоки, що стало порушенням норм міжнародного законодавства. 
		Наведене свідчить про те, що відповідачем вчинялися визначені законом дії на виконання положень Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994.
		Обгрунтовуючи своє порушене право, позивач посилається на Закон України "Про міжнародні договори".
		Статтею 1 Закону України "Про міжнародні договори" визначено, що цей Закон застосовується до всіх міжнародних договорів України, регульованих нормами міжнародного права і укладених відповідно до      Конституції України та вимог цього Закону.
		Так, відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про міжнародні договори" міжнародний договір України - укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб`єктом міжнародного права, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов`язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо).
		Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994 є міжнародним договором.
		Метою укладання Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї стала протидія територіальної цілісності та політичної незалежності України.
		Таким чином, суд вважає Меморандум про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї таким, що відповідає терміну "міжнародний договір", визначений у статтях 1, 2 Закону України "Про міжнародні договори".
		Відповідно до статті 18 Закону України "Про міжнародні договори" передбачено, що       у разі порушення зобов`язань за міжнародним договором України іншими його сторонами Міністерство закордонних справ України вносить Президентові України або Кабінету Міністрів України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права. У разі суттєвого порушення міжнародного договору України іншими його сторонами, якщо виконання договору може зашкодити національним інтересам України, а також в інших випадках, передбачених міжнародним правом, дію такого договору може бути припинено або зупинено в порядку, встановленому      статтею 24      цього Закону.
		Щодо недоведення до відома Президента України Володимира Зеленського інформації про порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені «Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994; змісту та правових наслідків таких порушень, невнесення Президенту України Володимиру Зеленському пропозицій щодо вжиття заходів за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994 та зобов`язання Міністерства закордонних справ України вчинити дії щодо внесення Президенту України Володимиру Зеленському пропозицій та вжиття заходів за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994, відповідач звертає увагу на принципах безперервності та наступності влади, зокрема посади Президента України. 
		Так, суд, надаючи оцінку таким доводам, зазначає наступне. 
		Статтею 108 Конституції України визначено, що Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.
		Частиною третьою статті 103 Конституції України визначено, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.
		Тобто, зі змісту наведених норм вбачається безперервність інституту президентства України, незалежно від тієї особи, яка є Президентом. 
		В свою чергу, відповідач зазначив, що розгляд діяльності Міністерства закордонних справ України лише у контексті правовідносин, що виникли з моменту вступу Президента України Володимира Зеленського до тепер без урахування попереднього часу взаємодії є безпідставним.
		Крім того, відповідач наголошує, що діяльність щодо вжиття передбачених Мемурандомом заходів з метою забезпечення його виконання, зокрема в частині внесення пропозицій Президенту України була розпочата та здійснюється відповідачем в межах дискреційних повноважень протягом усього часу збройної агресії і не припиняється на теперішній час. 
		Так, суд звертає увагу, що внесення пропозицій Міністерством закордонних справ України про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права Президенту України не обмежується виключно строком повноважень Володимира Зеленського , а охоплює також і період повноважень попереднього президенства.
		В свою чергу, законодавством також не встановлено строк, протягом якого відповідач зобов`язаний вносити Президентові України пропозиції про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права у разі порушення міжнародного договору України іншими його сторонами.
		Аналіз статті 18 Закону України "Про міжнародні договори" свідчить також про те, що відповідач не обмежений у праві вносити пропозиції виключно Президентові України, а наділений також правом вносити пропозиції про вжиття необхідних заходів Кабінету Міністрів України.
		В свою чергу, відповідач також не наділений обов`язком доводити кожному новообраному Президенту України інформацію щодо заходів, які вживаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його сторонами.
		Не встановлено також законодавстом форму та порядок доведення такої інформації до зазначених суб`єктів виконавчої влади.  
		Вищенаведене свідчить про те, що Міністерство закордонних справ України не зобов`язане доводити виключно до відома Президента України Володимира Зеленського інформацію про порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені «Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994, зміст та правові наслідки таких порушень та внести Президенту України Володимиру Зеленському пропозиції щодо вжиття заходів за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994. 
		З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині недоведення до відома Президента України Володимира Зеленського інформації про порушення Російською Федерацією зобов`язань, які передбачені «Меморандумом про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994; змісту та правових наслідків таких порушень; невнесення Президенту України Володимиру Зеленському пропозицій щодо вжиття заходів за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994 не підлягають задоволенню.
		Щодо позовним вимог в частині зобов`язання Міністерства закордонних справ України вчинити дії: внести Президенту України Володимиру Зеленському пропозиції та вжити заходи за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994, суд зазначає наступне. 
		Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність, закріпленим частиною третьою      статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України      критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
		Як встановлено cудом та підтверджено матеріалами справи, діяльність щодо вжиття передбачених Мемурандомом заходів з метою забезпечення його виконання, зокрема в частині внесення пропозицій Президенту України була розпочата та здійснюється відповідачем в межах дискреційних повноважень протягом усього часу збройної агресії і не припиняється на теперішній час. 
		З наведеного нормативного обгрунтування вбачається, що Міністерство закордонних справ України має виключні повноваження на внесення пропозицій щодо заходів, які вживаються у разі порушення міжнародного договору України іншими його сторонами.
		Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний суб`єкт може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий суб`єкт може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин. З урахуванням положень      Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти будь-яке рішення. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем. Отже, адміністративний суд не може втручатися в дискреції (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень.
		З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо зобов`язання Міністерства закордонних справ України вчинити дії: внести Президенту України Володимиру Зеленському пропозиції та вжити заходи за наслідком порушення Російською Федерацією положень «Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» від 05.12.1994 є такими, що не підлягають задоволенню.
		З приводу доводів відповідача про те, що позивач не є учасником (суб`єктом) правовідносин щодо реалізації зовнішньої політики, захисту національних інтересів України у сфері міжнародних відносин та не породжує для Позивача права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом, суд зазначає наступне. 
		Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
		Пунктом 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
		На обгрунтування зазначеної позиції, відповідач наводить правові висновки, висловені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.03.2018 у справі № 9901/22/17, від 06.06.2018 у справі № 800/489/17, від 12.06.2018 у справі № 800/587/17, від 16.10.2018 у справі № 9901/415/18, а також у постанові від 09.04.2019 у справі № 9901/611/18.
		Проте, такі доводи не приймаються судом до уваги, оскільки в даному випадку позивачем не оскаржуються дії, бездіяльність або відповідні Укази Президента України.
		За приписами пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
		У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (провадження № 12-245гс18) сформульовано правову позицію згідно якої, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах. Держава в особі відповідних органів може брати участь в судових процесах, в тому числі в якості позивача, за правилами цивільного, господарського або адміністративного судочинства, виходячи, в першу чергу, із суті правовідносин та з урахуванням, зокрема, суб`єктного складу сторін та інших чинників, які можуть впливати на визначення юрисдикції судів.
		З наведеного вбачається, що позивач у даній справі не обмежений у своєму праві на звернення до суду адміністративної юрисдикції, у тому числі і щодо визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а тому суд вважає що позивач має право в порядку, встановленому цим Кодексом, на звернення до адміністративного суду щодо захисту своїх прав, свобод або законних інтересів, що останнім і було зроблено.
		Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
		Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
		Таким чином суд, з огляду на наведений аналіз норм права, якими регулюються спірні правовідносини дійшов висновку, що внесення пропозицій Президентові України Володимиру Зеленському про вжиття необхідних заходів відповідно до норм міжнародного права є дискреційними повноваженнями відповідача, в які судова влада не має втручатися, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
		Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1681, 60 грн (квитанція від 24.02.2020 №31950). Оскільки в задоволенні позову відмовлено, судові витрати розподілу не підлягають.
		Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
		cуд,-
		                                                            ВИРІШИВ:
		В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. 
		 
		Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
		          
		          Суддя                                                                                                Іщук І.О.

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...