Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 199/8766/18 : Цивільні справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 29.04.2020.
Дата набрання законної сили: 22.04.2020
Номер судового провадження: 61-797ск20

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		Постанова
		Іменем України
		 
		22 квітня 2020 року
		м. Київ
		 
		справа № 199/8766/18
		провадження № 61-797св20
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
		головуючого - Висоцької В. С.,
		суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - публічне акціонерне товариство «Аграрний фонд»,
		 
		розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» на постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та скасування запису про звільнення в трудовій книжці, стягнення моральної шкоди.
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		 
		Короткий зміст позовних вимог
		 
		В листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він 01 грудня 2017 року був переведений з посади начальника відділу по роботі в Дніпропетровській області департаменту середнього та малого бізнесу на посаду начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд».
		 
		03 жовтня 2018 року головою правління ПАТ «Аграрний фонд» Радченком А. А. було прийнято розпорядження «Щодо надання інформації про проведену роботу працівником відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу».
		 
		Вважав, що таке розпорядження не передбачено положенням про відділ у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд», а тому з боку роботодавця порушено норми трудового законодавства, тому він 04 жовтня 2018 року написав заяву про звільнення за частиною третьою статті 38 КЗпП України.
		 
		Цього ж дня заява про звільнення була направлена до ПАТ «Аграрний фонд» електронною поштою, а оригінал заяви організатор із збуту ОСОБА_3 повинна була передати кур`єром. Проте через свою неуважність цього не зробила.
		 
		05 жовтня 2018 року він здав за актом приймання-передачі товарно-матеріальні цінності, а ОСОБА_4 , організатор зі збуту Дніпровського представництва, їх прийняв.
		 
		11 жовтня 2018 він перебував у м. Києві і мав розмову з головою правління ПАТ «Аграрний фонд» Радченком А. А. саме з підстав звільнення і на пропозицію останнього не погодився писати заяву про звільнення за власним бажанням.
		 
		Оскільки він вважав себе звільненим з 04 жовтня 2018 року, тому на роботу не виходив.
		 
		26 жовтня 2018 року звернувся до голови правління ПАТ «Аграрний фонд» Радченка А. А. про підписання наказу про зняття відповідальності за матеріальні цінності, враховуючи заяву про звільнення, і лише після звернення адвоката, він дізнався про своє звільнення.
		 
		Наказом ПАТ «Аграрний фонд» № 436-к від 01 листопада 2018 року було звільнено ОСОБА_1 із займаної посади за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.
		З 04 жовтня 2018 року до 07 листопада 2018 року жодної відповіді на свої звернення він не отримував, не отримав трудову книжку, з наказом про звільнення ознайомлений не був.
		 
		Вважав дії відповідача неправомірними, а тому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати незаконним та скасувати наказ № 436-к від 01 листопада 2018 року про його звільнення відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 43 354,98 грн з ПАТ «Аграрний фонд» на його користь, стягнути з ПАТ «Аграрний фонд» на його користь моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн, скасувати запис про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з посади начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» в трудовій книжці, змінити формулювання підстави звільнення з посади начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» з 01 листопада 2018 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та вважати його звільненим з посади начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» з 04 жовтня 2018 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору), з приведенням даного запису в трудову книжку.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.
		 
		Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції посилався на те, що попередження роботодавця про припинення трудових відносин з зазначених позивачем підстав, не може вважатись поважною причиною відсутності на роботі з 08 жовтня до 01 листопада 2018 року, оскільки такі підстави ним не доведені.
		 
		Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким  позовні вимоги задоволено частково. 
		 
		Визнано незаконним наказ № 436-к від 01 листопада 2018 року про звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, підписаний головою правління ПАТ «Аграрний фонд» Радченком А. А. Змінено формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» з 01 листопада 2018 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та вважати звільненим ОСОБА_1 з посади начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» з 04 жовтня 2018 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України (розірвання трудового договору за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору), з приведенням даного запису в трудову книжку ОСОБА_1 , скасувавши запис про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України з посади начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» в трудовій книжці ОСОБА_1 
		 
		Стягнуто з ПАТ «Аграрний фонд» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 43 354,98 грн, без виключення сум відрахування на податки та інші обов`язкові платежі, та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн. Вирішено питання судових витрат.
		 
		Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що не може вважатися прогулом без поважних причин відсутність позивача на робочому місці після подання відповідної заяви про звільнення від 04 жовтня 2018 року, тому звільнення позивача на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України є неправомірним.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		 
		У касаційній скарзі, поданій у січні 2020 року до Верховного Суду, ПАТ «Аграрний фонд», посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Рух справи в суді касаційної інстанції 
		 
		Ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська.
		18 лютого 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.
		 
		Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 квітня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
		 
		Згідно з протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 09 квітня 2020 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М. 
		 
		Аргументи учасників справи
		 
		Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
		 
		Касаційна скарга мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що позивач після написання заяви про звільнення далі перебував на робочому місці. Розпорядження щодо надання інформації про проведену роботу працівником відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу видане у відповідності до законодавства та позивач його не оскаржував.
		 
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
		 
		У лютому 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
		 
		Фактичні обставини справи, встановлені судами 
		 
		Судом встановлено, що ОСОБА_1 , начальника відділу по роботі в Дніпропетровській області департаменту середнього та малого бізнесу, наказом ПАТ «Аграрний фонд» від 29 листопада 2017 року № 436-к переведено на посаду начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу з 01 грудня 2017 року (а. с. 38).
		 
		Розпорядженням ПАТ «Аграрний фонд» від 03 жовтня 2018 року № 7 було зобов`язано начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» кожного дня до 18 години надавати щоденну інформацію про проведену роботу відповідно до завдань, визначених положеннями про відділ та посадовою інструкцією, яку разом із підтверджуючими документами надсилати на електронну адресу в сканованому вигляді, передбачивши дисциплінарну відповідальність в разі ненадання зазначеної інформації про проведену роботу (а. с. 5).
		 
		04 жовтня 2018 року не погодившись з даним розпорядженням, позивач на підставі статті 31 КЗпП України написав заяву про його звільнення в порядку частини третьої статті 38 КЗпП України з 04 жовтня 2018 року (а. с. 7).
		 
		Заяву позивач передав організатору зі збуту ОСОБА_3 , яка її о 14 год. 29 хв. 04 жовтня 2018 року направила електронною поштою на адресу відділу кадрів відповідача, а у письмовому вигляді - лише 10 жовтня 2018 року (а. с. 8).
		 
		05 жовтня 2018 року між позивачем та організатором із збуту у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу Пікулею В. В. складено акт приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей (а. с. 9).
		 
		Наказом ПАТ «Аграрний фонд» № 436-к від 01 листопада 2018 року було звільнено ОСОБА_1 із займаної посади за прогул без поважних причин відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України (а. с. 15).
		 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		 
		Позиція Верховного Суду
		 
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
		 
		08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).
		 
		Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Отже, розгляд касаційної скарги у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.
		 
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		 
		Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		 
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		 
		Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
		 
		Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
		 
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		 
		Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
		 
		Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
		 
		Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
		 
		Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
		 
		Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
		 
		Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
		 
		Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
		 
		Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		 
		Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
		 
		Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
		 
		Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
		 
		Згідно зі статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
		 
		За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
		 
		Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
		 
		Відповідно до статті 31 КЗпП України власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором.
		 
		Згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
		 
		За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.
		 
		При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.
		 
		Аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року в справі № 754/1936/16-ц (провадження № 61-28466св18).
		 
		Обов`язковою умовою для звільнення за власним бажанням згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України є порушення власником трудового законодавства або умов трудового договору. При цьому для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника.
		 
		Звертаючись до відповідача із заявою про звільнення, позивач зазначив підставою звільнення розпорядження ПАТ «Аграрний фонд» від 03 жовтня 2018 року № 7 стосовно зобов`язання начальника відділу у Дніпропетровській області Дніпровського дивізіонального управління департаменту розвитку середнього та малого бізнесу ПАТ «Аграрний фонд» кожного дня до 18 години надавати щоденну інформацію про проведену роботу відповідно до завдань, визначених положеннями про відділ та посадовою інструкцією, яке на думку позивача суперечить його трудовому договору.
		 
		Водночас, законність зазначеного розпорядження у встановленому трудовим законодавством порядку позивач не оскаржував.
		 
		За приписами пункту 4 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом зокрема у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
		 
		Прогулом, передбаченим пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
		Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати наявні у справі докази. 
		 
		Враховуючи викладене, попередження ОСОБА_1 роботодавця про припинення трудових відносин з зазначених ним підстав, не може вважатись поважною причиною відсутності на роботі з 08 жовтня до 01 листопада 2018 року, оскільки такі підстави ним не доведені.
		 
		Відсутність на роботі у період з 08 жовтня 2018 року підтверджено наявними в матеріалах справи доказами (а. с. 41 - 58).
		 
		Таким чином, суд апеляційної інстанції на вказані норми законодавства та обставини уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що позивач був відсутній на роботі з поважних причин, оскільки ним було подано заяву про звільнення, посилаючись на те, що роботодавець порушує умови трудового договору та положення законодавства про працю, проте такі підстави позивачем не доведені.
		 
		Ураховуючи наведене, Верховний Суд погоджується з аргументами касаційної скарги щодо відповідності вимогам закону рішення суду першої інстанції.
		 
		Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
		 
		Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		 
		Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
		 
		Враховуючи те, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції скасовує рішення апеляційного суду та залишає в силі рішення суду першої інстанції.
		 
		Керуючись статтями 400, 402, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
		 
		ПОСТАНОВИВ:
		 
		Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Аграрний фонд» задовольнити. 
		 
		Постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 грудня 2019 року скасувати, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 27 травня 2019 року залишити в силі.
		 
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		Головуючий      Судді:В. С. Висоцька      А. І. Грушицький      І. В. Литвиненко          В. В. Сердюк      І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...