Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 9901/256/19 : не визначено.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 28.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 28.04.2020.
Дата набрання законної сили: 16.04.2020
Номер судового провадження: 11-942заі19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		ПОСТАНОВА
		І М Е Н Е М  У К Р А Ї Н И
		16 квітня 2020 року
		м. Київ
		Справа № 9901/256/19 
		Провадження № 11-942заі19
		Велика Палата Верховного Суду у складі:
		судді-доповідача Анцупової Т. О., 
		суддів Бакуліної С. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
		розглянувши в порядку письмового провадження справу № 9901/256/19 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про зміну формулювання причин звільнення позивача з посади судді
		за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року (у складі колегії суддів Данилевич Н. А., Бевзенка В. М., Шарапи В. М., Желтобрюх І. Л., Стрелець Т. Г.),
		УСТАНОВИЛА:
		Рух справи
		1. У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:
		- визнати формулювання причини його звільнення з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси, наведене в рішенні Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 09 квітня 2019 року № 1077/0/15-19, неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству;
		- змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси, наведене у рішенні ВРП від 09 квітня 2019 року № 1077/0/15-19, зі статті 113 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) на статтю 43 Закону України від15 грудня 1992 року № 2862-XII «Про статус суддів» (далі - Закон № 2862-XII), яка діяла станом на день призначення ОСОБА_1 на посаду судді, а саме: з «у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я» на «подання суддею заяви про відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків».
		2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 30 січня 2019 року він звернувся до ВРП із заявою, відповідно до якої просив звільнити його з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності і неможливістю виконувати повноваження за станом здоров`я відповідно до пункту 1 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 43 Закону № 2862-ХІІ. Однак за результатом розгляду вказаної заяви відповідачем прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я на підставі чинної статті 113 Закону № 1402-VIII. 
		На переконання позивача, відповідач при прийнятті такого рішення допустив звуження його права на відставку за станом здоров`я, яке він набув на час призначення на посаду судді, тим самим позбавивши його соціальних гарантій, пов`язаних з відставкою. 
		3. Рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову.
		4. Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу з тих підстав, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та прийняте Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.
		5. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 12 вересня 2019 року відкрила провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року.
		6. 30 вересня 2019 року до Великої Палати Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року - без змін.
		7. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 30 вересня 2019 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
		Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
		8. Указом Президента України від 13 листопада 2008 року № 1037/2008  ОСОБА_1 призначений на посаду судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області строком на п`ять років, а Указом Президента України від 25 липня 2011 року № 780/2011 переведений на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси.
		9. Постановою Верховної Ради України від 05 листопада 2013 року № 675-VІІ ОСОБА_1 обрано на посаду судді Суворовського районного суду міста Одеси безстроково.
		10. Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 30 січня 2019 року серії 12 ААБ № 041122 ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності (загальне захворювання).
		11. 30 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, неможливістю виконувати повноваження за станом здоров`я відповідно до пункту 1 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 43 Закону № 2862-ХІІ.
		12. Рішенням ВРП від 09 квітня 2019 року № 1077/0/15-19 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я відповідно до пункту 1 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 113 Закону № 1402-VIII.
		13. Вважаючи вказане рішення ВРП у частині визначення формулювання причин звільнення протиправним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
		Оцінка суду першої інстанції
		14. Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що ВРП при прийнятті рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади суддідіяла в межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством. 
		15. При цьому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зауважив, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач правомірно керувався статтею 113 Закону № 1402-VIII, оскільки саме вказана стаття була чинною на час подання позивачем відповідної заяви про звільнення та на час прийняття ВРП рішення з цього питання, тоді як стаття 43 Закону № 2862-ХІІ втратила чинність з 01 січня 2011 року. 
		16. Доводи позивача щодо звуження існуючого до 01 січня 2011 року права судді на відставку суд першої інстанції визнав безпідставними, оскільки законність змін у законодавстві, яке регулювало питання звільнення суддів, не стосуються спірних правовідносин.
		17. Також суд першої інстанції визнав безпідставними посилання позивача на абзац 4 пункту 34 розділу XII Закону № 1402-VIII, оскільки спірним питанням у цій справі є правомірність застосування відповідачем статті 113 Закону № 1402-VIII у частині визначення підстави звільнення позивача з посади судді, тоді як питання розрахунку стажу роботи останнього при розгляді цієї адміністративної справи не вирішується.
		Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог 
		18. В апеляційній скарзі на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06 серпня 2019 року ОСОБА_1 зазначає, що при ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та допустив порушення норм процесуального права.
		19. На обґрунтування такого висновку скаржник зауважує, що судом першої інстанції було безпідставно не застосовано до спірних правовідносин статтю 22 Конституції України, яка є нормою прямої дії, і передбачає, що при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту' та обсягу існуючих прав і свобод.
		20. На переконання ОСОБА_1 , при прийнятті Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 2453-VI), з набранням чинності якого втратила дію стаття 43 Закону № 2862-ХІІ, якою визначалося право судді на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, а також при прийнятті в подальшому нині чинного Закону № 1402-VIII, у положеннях якого також не закріплюється право судді на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, було допущено звуження існуючого до 01 січня 2011 року права судді на відставку, яке за змістом та обсягом поряд із загальним порядком передбачало відставку також і за станом здоров`я судді.
		21. ОСОБА_1 вважає, що ВРП при розгляді його заяви про відставку повинна була керуватися положеннями статті 43 Закону № 2862-ХІІ, оскільки право на відставку за станом здоров`я він набув при призначенні суддею, коли вказана стаття була чинною і передбачала таке право.
		Позиція інших учасників справи щодо апеляційної скарги
		22. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначає, що вимоги позивача щодо скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
		23. Відповідач зазначив, що при прийнятті рішення від 09 квітня 2019 року № 1077/0/15-19 Вища рада правосуддя діяла відповідно до норм чинного законодавства.
		24. Зокрема, з набранням чинності Законом № 2453-VІ з 01 січня 2011 року положення статті 43 Закону № 2862-ХІІ втратили чинність. При цьому на момент подачі позивачем заяви про звільнення з посади судді були чинними положення статті 113 Закону № 1402-VІІІ, якими і керувалась ВРП при прийнятті рішення відносно позивача. 
		Релевантні джерела права
		25. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		26. Згідно із частиною третьою статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
		27. Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
		28. Частиною шостою статті 126 Конституції України (у чинній редакції) встановлено, що підставами для звільнення судді є:
		1) неспроможність виконувати повноваження за станом здоров`я;
		2) порушення суддею вимог щодо несумісності;
		3) вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді;
		4) подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням;
		5) незгода на переведення до іншого суду у разі ліквідації чи реорганізації суду, в якому суддя обіймає посаду;
		6) порушення обов`язку підтвердити законність джерела походження майна.
		29. Відповідно до частини першої статті 43 Закону № 2862-ХІІ (у редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді) кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінченням строку повноважень. Суддя також має право на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків.
		30. 03 серпня 2010 року набрав чинності Закон № 2453-VІ. У підпункті 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення» вказаного Закону визначено, що Закон № 2862-ХІІ втрачає чинність, крім статей 43 та 44, які втрачають чинність з 01 січня 2011 року.
		31. 30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1402-VIII, який і визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні.
		З дня набрання чинності Законом № 1402-VIII Закон № 2453-VI втратив чинність. 
		32. Статтею 112 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».
		33. За змістом статті 113 Закону № 1402-VІІІ суддя звільняється з посади у разі неспроможності здійснювати повноваження за станом здоров`я за наявності медичного висновку, що надається медичною комісією, утвореною спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров`я, за зверненням ВРП. Визнавши, що стан здоров`я судді не дає змоги протягом тривалого часу або постійно здійснювати йому свої повноваження, ВРП ухвалює рішення про звільнення судді з посади.
		34. Згідно з пунктом 34 розділу XІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
		35. Конституційний Суд України в Рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп/1997 у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо офіційного тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22, 243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) вирішив, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
		Позиція Великої Палати Верховного Суду
		36. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в апеляційній скарзі й у відзиві на неї, Велика Палата Верховного Суду виходить з таких міркувань.
		37. Як свідчить зміст рішення ВРП від 09 квітня 2019 року № 1077/0/15-19, а також пояснення ОСОБА_1 , наведенні ним у позовній заяві та апеляційній скарзі, спірним у цій адміністративній справі є правомірність застосування ВРП при звільненні позивача з посади судді саме статті 113 Закону № 1402-VIII, а не статті 43 Закону № 2862-ХІІ, яка була чинною на момент призначення його на посаду судді.
		38. Надаючи оцінку вказаним доводам позивача, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
		39. Під час розгляду цієї справи судом установлено, що 30 січня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП із заявою про звільнення його з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, неможливістю виконувати повноваження за станом здоров`я відповідно до пункту 1 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 43 Закону № 2862-ХІІ.
		40. ВРП розглянула зазначену заяву та рішенням від 09 квітня 2019 року № 1077/0/15-19 звільнила ОСОБА_1 з посади судді Суворовського районного суду міста Одеси у зв`язку з неспроможністю виконувати повноваження за станом здоров`я відповідно до пункту 1 частини шостої статті 126 Конституції України та статті 113 Закону № 1402-VIII.
		41. Застосовані судом норми права свідчать про те, що станом на час звернення ОСОБА_1 до ВРП із заявою про звільнення (30 січня 2019 року) порядок організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначався Законом № 1402-VIII.
		42. При цьому стаття 43 Закону № 2862-ХІІ, яку позивач вважає такою, що підлягала застосуванню при розгляді ВРП питання про його звільнення з посади судді на підставі поданої заяви від 30 січня 2019 року, втратила чинність 01 січня 2011 року.
		43. Враховуючи те, що на час звернення ОСОБА_1 до ВРП із заявою про звільнення була чинною саме стаття 113 Закону № 1402-VIII, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов правильного висновку про те, що з огляду на приписи статей 19, 58 Конституції України, у ВРП були відсутні правові підстави при прийнятті оскаржуваного рішення керуватися нормами закону, який втратив чинність.
		44. Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає, що відповідач при прийнятті спірного рішення не допустив звуження прав ОСОБА_1 на відставку, оскільки частина четверта статті 43 Закону № 2862-ХІІ - відставка за станом здоров`я не передбачала щомісячного довічного грошового утримання, якщо немає стажу 20 років.
		45. На користь висновку про відсутність звуження прав ОСОБА_1 на відставку свідчить також рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 (справа № 1-1/2013).
		46. В підпункті 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013 (справа № 1-1/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку про відсутність підстав для визнання статей 103, 109 Закону № 2453-VI такими, що не відповідають Конституції України. Конституційний Суд України зокрема зазначив:
		«Твердження про неконституційність статей 103, 109 Закону № 2453-VI, якими регулюються питання звільнення судді з посади, Верховний Суд України обґрунтовує тим, що в них не передбачено права суддів на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, яке їм належало згідно з частиною першою статті 43 Закону № 2862-ХІІ.
		Відповідно до частини п`ятої статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: закінчення строку, на який його обрано чи призначено; досягнення суддею шістдесяти п`яти років; неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я; порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього; припинення його громадянства; визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим; подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
		Таким чином, в Основному Законі України закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку. Відповідно до повноважень, передбачених пунктом 3 частини першої статті 85, пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України, Верховна Рада України має право визначати в законах України порядок, умови та наслідки звільнення судді з посади.
		Аналіз розділу VIII Конституції України та Закону № 2453-VI року дає Конституційному Суду України підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.
		Звільнення судді з посади за станом здоров`я відбувається через погіршення стану його здоров`я, що не дає йому змоги протягом тривалого часу або постійно здійснювати свої повноваження. Звільнення на такій підставі відбувається у разі, коли суддя не набув права на відставку. Судді, звільнені з посади внаслідок неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров`я та на підставі подання заяви про відставку, мають неоднаковий правовий статус та різні умови соціального забезпечення».
		47. На думку Конституційного Суду України, розмежовуючи у статтях 103, 109 Закону № 2453-VI підстави для звільнення судді з посади через неможливість здійснювати повноваження за станом здоров`я та за його заявою про відставку, парламент дотримав вимоги пунктів 3, 9 частини п`ятої статті 126 Основного Закону України.
		48. Водночас згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої у постанові від 27 червня 2017 року № п/800/431/16 (провадження №21-3881а16), положення статті 43 Закону № 2862-ХІІ, які передбачали право судді на відставку за станом здоров`я, що перешкоджає продовженню виконання обов`язків, втратили чинність із набранням з 01 січня 2011 року чинності Законом № 2453-VI. Після 01 січня 2011 року через неможливість здійснювати повноваження за станом здоров`я судді звільняються з посади.
		49. Доводи ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про неврахування Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду при прийнятті рішення, що оскаржується, положень статті 22 Конституції України є безпідставними, оскільки питання відповідності окремих правових норм вимогам Конституції України не є і не може бути предметом розгляду цієї справи. Такі питання, як правильно вказав суд першої інстанції, віднесено до компетенції Конституційного Суду України.
		50. Посилання ОСОБА_1 на пункт 34 розділу XІI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII також були обґрунтовано відхилені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, оскільки питання розрахунку стажу роботи позивача при розгляді цієї адміністративної справи не вирішується.
		51. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що положення чинного законодавства, у тому числі Закону № 1402-VIII, не містять жодних застережень щодо збереження за суддями, яких було призначено на посаду в період дії Закону № 2862-ХІІ, можливості звільнення чи виходу у відставку за нормами цього Закону. Єдиним виключенням є збереження за суддями можливості визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
		Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
		52. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
		53. Згідно із частиною першою статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
		54. Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, то апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
		 
		 
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		55. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він, відповідно, змінює розподіл судових витрат.
		56. Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.
		Керуючись статтями 241-243, 266, 308, 311, 315, 316, 319, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
		ПОСТАНОВИЛА:
		1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06  серпня 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		 
		Суддя-доповідач                                                                                    Т. О. Анцупова
		Судді:                     С. В. Бакуліна                                                          Л. М. Лобойко    
		                               Ю. Л. Власов                                                            О. Б. Прокопенко    
		                               М. І. Гриців                                                               В. В. Пророк
		                               Д. А. Гудима                                                          Л. І. Рогач
		                               О. С. Золотніков                                                  В. Ю. Уркевич
		                               О. Р. Кібенко                                                            О. Г. Яновська
		                               В. С. Князєв

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...