Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 921/520/19 : Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин.
Надіслано для оприлюднення: 29.04.2020. Зареєстровано: 29.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2020.
Дата набрання законної сили: 27.04.2020
Номер судового провадження: не визначено

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
		79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
		_________________________________________________________________________________________________________
		ПОСТАНОВА
		ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
		"27" квітня 2020 р.                                                                     Справа №921/520/19
		 
		Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:
		головуючого судді                                                                                Кордюк Г.Т.
		суддів                                                                                                    Кравчук Н.М.
		                                                                                                    Плотніцького Б.Д.
		секретар судового засідання Матіїшин Х.В.
		 
		розглянувши апеляційну скаргу Тернопільської міської ради, вих. №26/01 від 10.01.2020 (вх. №01-05/148/20 від 13.01.2020)
		на рішення  Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 (повне рішення складено 23.12.2019)
		у справі №921/520/19  (суддя Бурда Н.М.)
		за позовом: Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д , м.Тернопіль,
		до відповідачів:
		1.  Тернопільської міської ради, м.Тернопіль,
		2. Виконавчого комітету Тернопільської міської ради, м.Тернопіль,
		про:  визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування
		 
		за участю представників: 
		від позивача: не з'явились;
		від відповідача-1: Гірняк В.М. - представник;
		від відповідача-2: Гірняк В.М. - представник;
		 
		ВСТАНОВИВ:
		16.08.2019 Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів - Тернопільської міської ради та Виконавчого комітету Тернопільської міської ради про визнання недійсними рішення Тернопільської міської ради від 24.07.2019 №7/36/133 «Про визначення земельної ділянки садівничому товариству робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д.» та рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31.07.2019  № 741 «Про впорядкування території визначеної для створення рекреаційної зони за адресою вул. Київська-Генерала Тарнавського».
		Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані рішення Тернопільської міської ради та Виконавчого комітету Тернопільської міської ради стосуються земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні позивача з 1966 року та розміщених на такій земельній ділянці тимчасових споруд та прийняті без попереднього вирішення питання про вилучення земельної ділянки у землекористувача у встановленому законом порядку.
		Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 у справі №921/520/19 позов задоволено. Визнано недійсним рішення Тернопільської міської ради від 24 липня 2019 року №7/36/133 «Про визначення земельної ділянки садівничому товариству робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д.» з моменту його прийняття. Визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31 липня 2019 року №741 «Про впорядкування території визначеної для створення рекреаційної зони за адресою вул. Київська-Тарнавського» з моменту його прийняття. Присуджено до стягнення з Тернопільської міської ради на користь Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. 3842 грн. 00 коп. в повернення сплаченого судового збору та вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. 00 коп.          
		Приймаючи вказане рішення у справі, місцевий господарський суд  виходив з того, що:
		- позивач є належним землекористувачем земельної ділянки за адресою: вул. Київська - Генерала Тарнавського площею 24,16 га на підставі рішення Виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №555 від 22.09.1966, що підтверджується матеріалами даної справи та встановлено рішеннями Господарського суду Тернопільської області від 09.03.2004 у справі №13/154-3022 та від 23.12.2008 у справі №4/148-2351;
		- земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні позивача, зменшилася у площі з 24,16 га до 15,2600 га внаслідок вилучення з її складу 8,74 га на підставі рішення Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2007 року №5/13/120 та проведення обмірів при вилученні із її складу земельної ділянки площею 8,74 га;
		- приймаючи оскаржувані рішення №7/36/133 від 24 липня 2019 року та №741 від 31 липня 2019 року, як за відсутності добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 15,2600 га за адресою вул. Київська Генерала Тарнавського, так і відсутності згоди позивача на її вилучення, або ж рішення суду з цього приводу, Тернопільською міською радою та її виконавчим комітетом порушено права Садівничого товариства, як належного землекористувача цієї земельної ділянки, так як його (позивача) право постійного користування вказаною земельною ділянкою, набуте на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №555 від 22 вересня 1966 року, у встановленому статтею 141 ЗК України порядку не припинялося, земельна ділянка відповідно до статті 143 ЗК України не вилучалась.
		Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Тернопільська міська рада звернулась до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 у справі №921/520/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 
		Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, відповідач-1 зазначає, що:
		- твердження суду першої інстанції про те, що позивач є належним землекористувачем земельної ділянки площею 24,16 га у м Тернополі по вул. Київська-Тарнавського, є поверхневими;
		- лист Міськрайонного управління у Тернопільському районі та у м.Тернополі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 27.02.2018 №265/117-18 щодо облікування земельної ділянки площею 15,2600 га, в т.ч. державної статистичної звітності форми 6-ЗЕМ, за Тернопільським відділенням Львівської залізниці, на який покликається суд першої інстанції, не містить: адреси, конфігурації та графічних матеріалів земельної ділянки, про яку йдеться у позовній заяві, що не дозволяє ідентифікувати про яку саме земельну ділянку йде мова, зокрема незрозуміле визначення «облікування», однак, не за позивачем - садівничим товариством, а за відділенням залізниці з урахуванням нечинності державної статистичної звітності форми 6-ЗЕМ. Окрім того, у цьому листі зазначається про відсутність в Державному земельному кадастрі відомостей щодо реєстрації у встановленому порядку земельної ділянки з кадастровим номером 6110100000:04:003:0024, а також щодо правовстановлюючих документів на неї;
		- в обґрунтування розміру площі земельної ділянки суд першої інстанції застосовує площу 24,16га виходячи з підрахунку площі земельної ділянки, виділеної на підставі рішення №555 від 22.09.1966 та подальшого вилучення земельної ділянки площею 8,74 га за адресою: вул. Київська - Генерала Тарнавського відповідно до рішення Тернопільської міської ради №5/13/120 від 18.10.2007. Однак, суд першої інстанції  помилково зазначає,що площа земельної ділянки зменшилась з 15,46 га до 15,26 га внаслідок проведення її обмірів при вилученні з її складу земельної ділянки площею 8,74 га, оскільки матеріали справи не містять таких відомостей;
		- у позивача відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 15,2600га та докази встановлення її меж в натурі на місцевості, що спростовує твердження позивача про її перебування в постійному користуванні садівничого товариства та, як наслідок, наявності порушених прав та законних інтересів, які підлягають захисту в судовому порядку;
		- кооператив - Обслуговуюче садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. не підпадає під жодну із категорій осіб, яким відповідно до ст.92 ЗК України може бути надано у постійне користування земельну ділянку;
		- твердження позивача про те, що він користувався та користується земельною ділянкою площею 15,2600 га відповідно до рішення виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №555 від 22.09.1966 спростовуються положеннями ст.20 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 08.07.1970), відповідно до якої право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР;
		- відповідно до вимог Генерального плану міста Тернополя, який в порядку, передбаченому ст.21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» затверджувався за результатами громадських обговорень, земельна ділянка площею до 10,5га за адресою: вул.Київська-Тарнавського віднесена до територіальної зони P-З (рекреаційна зона озеленених територій загального користування) та зони Ж-4 (зона багатоповерхової житлової забудови з розміщенням багатоквартирних будинків висотою 6 поверхів і вище); 
		-  з урахуванням приписів ст. 20 ГПК України, якою встановлено виключну підсудність справ господарському суду у визначених цих Кодексом спорах, спір про оскарження рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31.07.2019 № 741 «Про впорядкування території визначеної для створення рекреаційної зони за адресою вул. Київська Тарнавського», виходячи з природи дій суб`єкта владних повноважень, який здійснює у спірних відносинах владні управлінські функції, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не господарського судочинства.
		05.02.2020 до суду від Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д поступив відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 у справі №921/520/19  залишити без змін з підстав його законності та обгрунтованості, а апеляційну скаргу - без задоволення. 
		Зокрема, позивач зазначає, що:
		- факт перебування спірної земельної ділянки у постійному користуванні позивача підтверджується рішенням Господарського суду Тернопільської області від 09.03.2004 у справі №13/154-3022, яке набрало законної сили після його перегляду в апеляційному порядку згідно постанови Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2004, а тому не потребує доказування у даній справі відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України;
		-  земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні позивача зменшилася у площі з 24,16 га до 15,2600 га внаслідок вилучення з її складу 8,74 га на підставі рішення Тернопільської міської ради №5/13/120 від 18.10.2007 (24,16 га - 8,74 га = 15, 46 га). При цьому, площа земельної ділянки, яка залишилася в постійному користуванні позивача зменшилася з 15,46 га до 15,2600 га, тобто на 0,20 га, внаслідок проведення її обмірів при вилученні із її складу земельної ділянки площею 8,74 га;
		- на даний час за позивачем обліковується земельна ділянка площею 15,2600 га, що підтверджується довідкою Міськрайонного управління у Тернопільському районі та м. Тернополі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області №265/117-18 від 27.02.2018. Позивачем на підтвердження факту належного землекористування також долучено до матеріалів справи лист - відповідь Тернопільського управління Головного управління ДПС у Тернопільській області №69/6-5/19-00-5403/23051 від 06.09.2019, у якому містяться відомості про сплату земельного податку на суму 5689,22 грн. за період з 01.01.2012 по 30.08.2019 за земельну ділянку площею 15 га за адресою: вул. Київська - Генерала Тарнавського;
		-   в даному випадку слід врахувати поведінку держави в особі органу місцевого самоврядування, який своїми діями протягом тривалого часу погоджувався з поведінкою Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д, не заперечуючи використання ним спірної земельної ділянки і не вживаючи заходів по її вилученню або оформленню права на неї. Садівниче товариство використовувало земельну ділянку з 1966 року (з моменту набуття права постійного користування), а в 2011 році звернулась із заявою №8/2011 від 30.03.2011 про оформлення права користування, однак до цього часу із порушеного у заяві питання рішення прийнято не було;
		- твердження відповідача про те, що позивач не підпадає під жодну із категорій юридичних осіб, перелік яких визначено ст.92 ЗК України (в редакції від 09.08.2019), спростовується тим, що позивач набув земельну ділянку у постійне користування ще у 1966 році. Так, у рішенні  Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі №1-17/2005 (№5-рп/2005) зазначено, що поряд із впровадженням Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 року приватної власності на землю, громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу;
		- виходячи із встановлених під час розгляду даної справи обставин щодо правомірності набуття у постійне користування позивачем спірної земельної ділянки, відповідач шляхом прийняття оспорюваних рішень порушив майнові права позивача, внаслідок чого вимога про визнання недійсними відповідних рішень відповідача є належним способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача, що відповідає приписам ст. 16 ЦК України;
		- спір за даним позовом слід розглядати за правилами господарського судочинства у відповідності до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 2а-8868/11/2670 (провадження №11 1167апп18).
		Автоматизованою системою документообігу суду справу №921/520/19 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2020. 
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Тернопільської міської ради на рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 у справі №921/520/19, розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 17.02.2020. 
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.02.2020 на клопотання позивача та відповідача-1 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.03.2020.
		В судовому засіданні 02.03.2020 за згодою представників сторін  оголошено перерву до 23.03.2020.
		З врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», рекомендацій Ради суддів України, розпорядження голови Західного апеляційного господарського суду від 16 березня 2020 року №06-41/01, з метою попередження розповсюдження коронавірусної інфекції (COVID-19), ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.03.2020 відкладено розгляд справи в межах розумного строку.
		Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 27.04.2020. 
		В судове засідання 27.04.2020 прибув представник відповідачів.
		Позивач участі уповноваженого представника в судовому засіданні не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, причин неявки суду не повідомив.
		Відповідно до п.2 ч.1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях.
		Відповідно до ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Аналогічне положення викладене і у ч.12 ст. 270 ГПК України.
		З огляду на наведене та те, що представник позивача надав свої пояснення в судовому засіданні 02.03.2020, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача.
		В судовому засіданні представник відповідачів заявив усне клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових доказів - рішень Тернопільської міської ради та Виконавчого комітету Тернопільськоїх міськох ради, які обгрунтовують прийняття оспорюваних рішень у даній справі.
		Розглянувши клопотання представника відповідача про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні такого, оскільки представник відповідачів не обгрунтував неможливості подання вказаних доказів  до суду першої інстанції, а відповідно до ч.3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
		Представник відповідачів в судовому засіданні  підтримав доводи та заперечення, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 у справі №921/520/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. 
		Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:
		Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №555 від 22 вересня 1966 року за колективом працівників Тернопільського відділку Львівської залізниці закріплено земельну ділянку площею 24,16 га для закладення колективного саду в районі залізничного питомника на північно-східній околиці міста.
		Вказана земельна ділянка виділена в натурі, про що свідчить відповідний акт від 16 вересня 1967 року, затверджений обласним відділом в справах будівництва та архітектури виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих.
		Відповідно до п.1 статуту Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д., зареєстрованого рішенням виконкому міської Ради народних депутатів №570 від 13 серпня 1982 року,  робітники і службовці ст. Тернопіль Львівської з.д. добровільно об'єднались в садівниче товариство під назвою «Ювілейне» з метою організації колективного садівництва на земельній ділянці, відведеній рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №555 від 22 вересня 1967 року
		Відповідно до п.3.8. статуту Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. в новій редакції, затвердженій загальними зборами членів даного товариства згідно протоколу №2 від 20 січня 2019 року, таке створене на підставі рішення Тернопільської міської ради народних депутатів від 22 вересня 1967 року за №555.
		Рішенням Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2007 року №5/13/120 «Про погодження місця розташування та надання дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки площею до 8,74 га під будівництво торгово- розважального комплексу з закладами громадського харчування, обслуговування населення та групи багатоквартирних житлових будинків за адресою вул. Київська-Генерала Тарнавського ТОВ «Ровекс», вирішено вилучити з користування садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівського залізниці «Ювілейне» земельну ділянку площею 8,74 га за адресою вул. Київська-Генерала Тарнавського, враховуючи письмову згоду землекористувача.
		Відповідно до довідки Міськрайонного управління у Тернопільському районі та м. Тернополі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області від 27 лютого 2018 року №265/117-18, згідно даних Державного земельного кадастру, у т.ч. державної статистичної звітності форми 6-3ГМ станом на 01.01.2016 року земельна ділянка площею 15,2600 га обліковується за Тернопільським відділенням Львівської залізниці в графі 24 (колективне садівництво).
		30 березня 2011 року Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівського залізниці «Ювілейне» звернулось до Тернопільської міської ради із заявою №8/2011 щодо оформлення документа, який посвідчує право користування земельною ділянкою, що підтверджується відповідною заявою із відміткою Тернопільської міської ради про її вхідну реєстрацію 30 березня 2011 року. Однак матеріали справи не містять доказів розгляду вказаної заяви.
		Рішенням Тернопільської міської ради від 24 липня 2019 року №7/36/133 «Про визначення земельної ділянки садівничому товариству робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д.» вирішено:
		« 1. Визначити садівничому товариству робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. земельну ділянку загальною площею до 20,0 га на території Тернопільської міської об`єднаної територіальної громади, в межах с. Малашівці Зборівського району, взамін земельних ділянок розміщених за адресою вул. Київська-Тарнавського.
		2. Громадянам-членам садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. подати до 01.09.2019 р. клопотання про надання їм у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд відповідно до детального плану забудови земельної ділянки зазначеної в пункті 1 рішення.
		3. Рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 22 вересня 1966р №555 «Про виділення земельної ділянки для закладання колективного саду працівниками Тернопільського відділку Львівської залізниці», від 10 квітня 1960р № 224 «Про закріплення земельної ділянки під закладку колективного саду працівників прокуратури Тернопільської області» та від 13 листопада 1969 р № 755 «Про додаткове закріплення земельної ділянки для садового кооперативу Тернопільського відділення Львівської залізниці» - вважати такими, що втратили чинність.
		4. Виконавчому комітету:
		4.1 замовити розроблення детального плану забудови земельної ділянки.
		4.2 організувати роботи по передачі у власність земельних ділянок громадянам - членам садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. в межах с. Малашівці Зборівського району.
		Крім того, Виконавчим комітетом Тернопільської міської ради 31 липня 2019 року прийнято рішення №741 «Про впорядкування території визначеної для створення рекреаційної зони за адресою вул. Київська - Тарнавського», яким вирішено :
		« 1. Зобов`язати садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. самостійно демонтувати тимчасові споруди та елементи огорожі території за адресою вул. Київська - Тарнавського в 30-ти денний термін з дня прийняття рішення.
		2. Постійно діючій робочій групі організувати та провести роботи з демонтажу елементів огорожі та тимчасових споруд розміщених на території садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. за адресою вул. Київська - Тарнавського, визначеної для формування рекреаційної зони (парку), розташування багатоквартирних житлових будинків, супутніх об`єктів повсякденного обслуговування населення, комунальних об`єктів, окремих об`єктів загальноміського значення, орієнтовною площею до 16,5га, в 30-ти денний термін після завершення терміну, вказаного в пункті 1 даного рішення.
		3. Комунальним підприємствам «Електромереж зовнішнього освітлення «Тернопільміськсвітло», «Тернопільводоканал», «Тернопільелектротранс», «Міськшляхрембуд», приватному підприємству «Східний Масив», КЖЕП «Фаворит» виділити на вимогу робочої групи спеціалізовану техніку та засоби для проведення робіт з демонтажу тимчасових споруд.
		4. Тернопільському міському РЕМ забезпечити від`єднання тимчасових споруд від електропостачання.
		5. Управлінню житлово-комунального господарства, благоустрою та екології:
		5.1.Вжити всіх належних заходів по приведенню місць, на яких розташовувались тимчасові споруди, до належного стану.
		5.2. Забезпечити фінансування проведених робіт з демонтажу.
		6. Проведення робіт з демонтажу та приймання на зберігання демонтованих споруд Тернопільське міське шляхове ремонтно-будівельне підприємство «Міськшляхрембуд» та КП «Тернопільська міська шляхово-експлуатаційна дільниця» оформити відповідними актами.
		7. З метою забезпечення громадського порядку при виконанні робіт з демонтажу залучити працівників Тернопільського відділу поліції ГУНП у Тернопільській області.
		8. Відділу зв`язків з громадськістю та засобами масової інформації міської ради оприлюднити дане рішення в засобах масової інформації.
		9. Визначити, що повернення демонтованих тимчасових споруд здійснюється за умови компенсації виконаних робіт по демонтажу, транспортуванню та вберіганню.
		10. Контроль за виконанням рішення покласти на заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради В.В.Стемковського та управління муніципальної інспекції.».
		Позивач вважає, що, приймаючи оскаржувані рішення №7/36/133 від 24 липня 2019 року та №741 від 31 липня 2019 року без вирішення попередньо питання вилучення земельної ділянки площею 15,2600 га у Садівничого товариства, як її належного землекористувача, який набув право постійного користування нею (земельною ділянкою) на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №555 від 22 вересня 1966 року, Тернопільська міська рада та її виконавчий комітет порушила права останнього,  а тому звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом про визнання недійсними вказаних рішень. 
		Оцінивши матеріали справи та докази, що містяться у ній, суд апеляційної інстанції зазначає наступне:
		За змістом   статті 19 Конституції України   органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені   Конституцією   та законами України.
		Частиною 1   статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"   визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені   Конституцією України, цим та іншими законами.
		Органи місцевого самоврядування відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" наділені повноваженнями у сфері регулювання земельних відносин.
		Так, відповідно до   ст.12 Земельного кодексу України  до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин належить розпорядження землями територіальної громади; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності; викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних громад; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинка), використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення земельних ділянок; встановлення та зміна меж населеного пункту; внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; вирішення земельних спорів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин. До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
		Згідно з ч.ч. 1,6   статті 59  Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні"       рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.  Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення.
		Акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території (частина 1   статті 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
		Згідно зі статтею 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.
		У Рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		Таким чином ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.
		Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
		Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
		Згідно з п.10 ч.2   ст.16 ЦК України   одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.       
		Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності   Конституції   або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10   ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").   
		Частиною першою   статті 21 ЦК України   передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
		Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, що звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі № 903/857/18.
		Статтею 396 ЦК України передбачено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
		Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
		Як було зазначено вище, Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. звернулось до суду з позовом про визнання недійсним рішення Тернопільської міської ради від 24.07.2019 № 7/36/133 «Про визначення земельної ділянки садівничому товариству робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д.» та рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31.07.2019  № 741 «Про впорядкування території визначеної для створення рекреаційної зони за адресою вул. Київська-Генерала Тарнавського» зазначаючи, що спірні рішення стосуються земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні позивача з 1966 року, прийняті міською радою без попереднього вирішення питання про її вилучення у встановленому порядку у землекористувача,  а відтак порушують права позивача.
		В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебували справи №13/154-3022 та №4/1478-3251, судові рішення у яких набрали законної сили та на які позивач та суд першої інстанції покликаються як на такі, що встановлюють преюдиційні обставини у даній справі.
		Як вбачається з наявних в матеріалах справи копій судових рішень у справах №13/154-3022 та №4/1478-3251, сторонами у справі №13/154-3022 були Садівниче товариство "Ювілейне" (позивач), Тернопільська міська рада і Виконавчий комітет Тернопільської міської ради (відповідачі), а сторонами у справі №4/1478-3251 були Виконавчий комітет Тернопільської міської ради (позивач) та Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. "Ювілейне" (відповідач).
		Сторонами у даній справі №921/520/19 є Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. (позивач), Тернопільська міська рада і Виконавчий комітет Тернопільської міської ради (відповідачі).
		Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. в Реєстрі містяться наступні відомості: організаційно-правова форма обслуговуючий кооператив; ідентифікаційний код 21157987; місцезнаходження 46023, м. Тернопіль, вул. Київська- Генерала Тарнавського, 9; дата державної реєстрації 13.08.1982; дата взяття на облік в органах статистики 16.02.1995; дата взяття на облік в Міндоходів як платника єдиного внеску 03.07.1991; дата включення відомостей до ЄДРЮОФОПГФ 12.12.2007; дата останньої реєстрації змін до установчих документів 29.01.2019;
		Відповідно до п.3.8. статуту Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. в новій редакції, затвердженій загальними зборами членів даного товариства згідно протоколу №2 від 20 січня 2019 року, таке створене на підставі рішення Тернопільської міської ради народних депутатів від 22 вересня 1967 року за №555.
		Відповідно до п.1 статуту Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д., зареєстрованого рішенням виконкому міської Ради народних депутатів №570 від 13 серпня 1982 року,  робітники і службовці ст. Тернопіль Львівської з.д. добровільно об'єднались в садівниче товариство під назвою «Ювілейне» з метою організації колективного садівництва на земельній ділянці, відведеній рішенням Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №555 від 22 вересня 1967 року. У тексті вказаного статуту містяться покликання на назву товариства із приставкою «Ювілейне», зокрема, у розділі «Примітки» та у реквізиті «Підпис керівника».
		Як вбачається з відомостей, внесених заявником при заповненні реєстраційної картки форми № 6 про включення відомостей про юридичну особу - Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д., ідент. код. 21157987 (заповнена 05.12.2007), на підставі якої державними реєстратором Опалко Людмилою Василівною 12.12.2007 включено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, у графі «скорочене найменування юридичної особи (відповідно до установчих, розпорядчих документів)» зазначено «Садівниче товариство «Ювілейне».
		При цьому, в матеріалах справи наявні лист позивача від 30.03.2011, а також рішення та ухвали Тернопільської міської ради та її виконавчого комітету (рішення №741 від 31.07.2019, №7/36/133від 24.07.2019, б/н від 25.09.1998, №5/4/70 від 14.11.2006, ухвалах від 20.05.1991, від 02.07.1996),в яких зазначено різні назви юридичної особи позивача: Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д., Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. «Ювілейне», Садівниче товариство «Ювілейне», члени колективного саду «Ювілейний» тощо. 
		Таким чином, лише в тексті статуту Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської залізниці в редакції 1982 року було зазначено найменування товариства «Ювілейне», яке не відображене у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак фактично використовувалося у діяльності як самим товариством, так і іншими особами під час взаємодії із цим товариством, в т.ч. органами державної влади та місцевого самоврядування (зокрема, Тернопільською міською радою).
		З огляду на зазначене, відсутні підстави вважати, що позивач у даній справі - Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д., позивач у справі №13/154-3022 - Садівниче товариство «Ювілейне», а також  відповідач у справі № 4/148-3251 Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. "Ювілейне"  є різними юридичними особами.
		Так, предметом спору у справі №13/154-3022 було визнання недійсними рішень виконкому Тернопільської міської ради №515 від 16.08.1985 та №387 від 24.08.1988 і ухвали Тернопільської міської ради від 20.05.1991 в частинах, що стосуються вилучення земельної ділянки в Садівничого товариства "Ювілейне" та про визнання права Садівничого товариства "Ювілейне" на приватизацію земельної ділянки площею 22,16 га по вул. Київській в м. Тернополі.
		Оскаржуване у справі №13/154-3022 рішення виконкому Тернопільської міської ради №515 від 16.08.1985 стосувалося вилучення у позивача 11 га землі під будівництво 11-го мікрорайону, рішення №387 від 24.08.1988 вилучення у позивача 17 га, а ухвала Тернопільської міської ради від 20.05.1991 виконання цих рішень. 
		Рішенням суду від 09.03.2004 позов було частково задоволено, визнано недійсними вищезазначені рішення виконкому Тернопільської міської ради і ухвали Тернопільської міської ради у відповідних частинах, а в решті вимог позов залишено без розгляду. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 06.08.2004 вказане рішення залишено без змін.
		При цьому, судами було встановлено наступні обставини:
		- рішенням Виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №555 від 22.09.1966 за колективом працівників Тернопільського відділку Львівської залізниці закріплено земельну ділянку площею 24,16 га для закладення колективного саду на північно-східній околиці міста. Земельна ділянка для вказаних цілей виділена в натурі, про що свідчить акт від 16.09.1967, затверджений обласним відділом в справах будівництва та архітектури виконкому Тернопільської обласної ради депутатів трудящих. 19.03.1968 було зареєстровано статут позивача, як юридичної особи та користувача земельною ділянкою 24,16 га;
		- у зв`язку з затвердженням Земельного кодексу УРСР Законом УРСР від 08.07.1970 та введенням його в дію з 01.01.1971 згідно Указу Президії Верховної Ради УРСР від 25.12.1970 та на виконання ст. 20 Земельного кодексу УРСР, Рада Міністрів УРСР постановою від 09.04.1975 №172 «Про видачу землекористувачам державних актів на право користування землею» зобов`язала Міністерство сільського господарства УРСР, облвиконкоми, Київські і Севастопольські міськвиконкоми забезпечити організацію і виконання робіт по видачі державних актів на право користування землею колгоспам, держгоспам та іншим землекористувачам. Однак, належному землекористувачу (позивачу) державний акт з невідомих причин не був виданий;
		- позивач використовував 24,16 га за цільовим призначенням як належний землекористувач, що також підтверджується і відповіддю Тернопільського міського управління земельних ресурсів №3113 від 17.02.2004.
		Таким чином у зазначеній справі суд дійшов висновку, що позивач використовував 24,16 та за цільовим призначенням як належний землекористувач.
		Крім того, правомірність використання спірної земельної ділянки позивачем підтверджено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 23.12.2008 у справі №4/148-3251, яким відмовлено у задоволенні позову Виконавчого комітету Тернопільської міської ради до Садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з. д "Ювілейне" про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки. Вказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.04.2009.
		Як у мотивувальній частині рішення суду першої інстанції у зазначеній справі, так і у постанові апеляційного суду встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради депутатів трудящих № 555 від 22.09.1967 р. та акту про винесення меж земельної ділянки площею 16, 24 га в натурі від 18.09.1967 р., затвердженого обласним відділом в справах будівництва та архітектури Тернопільської обласної ради депутатів трудящих, що встановлено рішенням господарського суду Тернопільської області у справі № 15/154-3022, Садівниче товариство Ювілейне є належним землекористувачем земельної ділянки за адресою вул. Генерала Тарнавського Київська в місті Тернополі площею 24 га.
		В матеріалах даної справи наявна копія рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради народних депутатів №555, з якого неможливо чітко встановити рік його прийняття.
		У рішенні суду у справі №13/154-3022 зазначено дату прийняття цього рішення -22.09.1966, а у справі № 4/148-3251 - 22.09.1967 ( вказана дата прийняття рішення №555 зазначена і в статуті позивача). Водночас сторони не заперечують, що йдеться про одне і те ж рішення.
		Відтак, судовими  рішеннями у справах№13/154-3022 та №4/148-3251, які набрали законної сили, встановлено, що позивач є належним землекористувачем земельної ділянки площею 24,16 га.
		Статтею 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання.
		Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
		Відповідно до п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (рішення у справі «Брумареску проти Румунії» , п.61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.
		З огляду на наведене, враховуючи ч.4 ст. 75 ГПК України, колегія суддів вважає, що матеріалами справи підтверджено, що Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. було належним користувачем земельної ділянки площею 24,16 га за адресою вул. Генерала Тарнавського- Київська в місті Тернополі.
		Про вказану обставину свідчать також і фактичні відносини, які склалися між Тернопільською міською радою та Садівничим товариством робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. Із наявних у даній справі документів вбачається, що Тернопільська міська рада діяла та приймала власні рішення виходячи саме з цієї обставини.
		Зокрема, як було зазначено вище, рішенням Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2007 року №5/13/120 вирішено вилучити з користування садівничого товариства робітників і службовців Тернопільського відділення Львівського залізниці «Ювілейне» земельну ділянку площею 8,74 га за адресою вул. Київська-Генерала Тарнавського, враховуючи письмову згоду землекористувача.
		Статтею 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
		Разом з цим, відповідно до п. 7 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
		У рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року у справі №1-17/2005 (№5-рп/2005 року у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, таке:
		-інститут постійного  користування  земельною ділянкою - право володіння і  користування  земельною  ділянкою,  яка  перебуває у державній або комунальній  власності, без встановлення строку виник із прийняттям Земельного кодексу  Української  РСР від 8 липня 1970  року, який встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися: колгоспи, радгоспи, інші сільськогосподарські державні, кооперативні, громадські підприємства, організації і установи; промислові, транспортні, інші несільськогосподарські  державні,  кооперативні,  громадські підприємства, організації та установи; громадяни. Поняття "користування землею" у  Земельному кодексі Української РСР  від 18 грудня  1990  року ( 561-12 ) (стаття 7) поряд  з постійним (без заздалегідь встановленого строку) передбачало тимчасове користування  (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до десяти років).  Користування землею  на  умовах  оренди  для  сільськогосподарських  цілей, як правило,  мало  бути  довгостроковим.  Для   ведення   селянського (фермерського) господарства  земля  надавалася в оренду районною, міською радою (частина третя статті  8).  У  зазначеному  кодексі з'явилася  нова  форма  володіння  землею: довічне  успадковуване володіння,  яке  надавалося  громадянам,  зокрема,   для   ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного  господарства,  будівництва  та  обслуговування  жилого будинку  і  господарських  будівель,  у  разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання і т. ін., та постійне володіння, яке надавалося колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям;
		- Земельний кодекс  України в редакції від 13 березня 1992 року ( 2196-12 )  закріпив право колективної і приватної  власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства,  особистого підсобного господарства тощо (стаття 6);
		- наведене свідчить про  те,  що  поряд  із  впровадженням приватної власності  на  землю  громадянам,  на  їх  вибір,  забезпечувалася можливість  продовжувати  користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового  користування.  При  цьому  в будь-якому  разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю,  так і  будь-яке  обмеження  права  користування  земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.
		- чинний Земельний Кодекс ( 2768-14 ),  прийнятий 25  жовтня  2001  року, визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і  користування  земельною  ділянкою,  яка  перебуває  у державній  або  комунальній  власності,  без  встановлення  строку (частина перша статті 92). 
		- права постійного користування земельною  ділянкою  із  земель державної та  комунальної  власності  набувають лише підприємства, установи та організації,  що належать до державної або комунальної власності, а також громадські організації інвалідів України,  їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
		- використання терміна  "набувають",  що означає "ставати власником чого-небудь, здобувати  що-небудь",  після  набрання чинності статтею  92 Кодексу ( 2768-14 ) свідчить, що ця норма не обмежує  і  не  скасовує  діюче  право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках за станом на 1 січня  2002  року  до  його переоформлення. 
		У вказаному рішенні Конституційний Суд України також вказав, що Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.
		Враховуючи викладене вище, оскільки, позивач набув право  користування спірною земельною ділянкою на підставі рішення виконкому Тернопільської міської ради депутатів трудящих №555 від 22.09.1966, тобто ще до моменту набрання чинності Земельного кодексу УРСР від  08.07.1970, колегія суддів відхиляє покликання скаржника на те, що Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. не має права користування земельною ділянкою на вул. Київська -Тарнавського у м. Тернополі у зв'язку з відсутністю правоустановлюючих документів на таку земельну ділянку. 
		Як зазначає позивач та суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, земельна ділянка, яка перебуває в постійному користуванні Садівничого товариства, зменшилася у площі з 24,16 га до 15,2600 га внаслідок вилучення з її складу 8.74 га на підставі рішення Тернопільської міської ради від 18 жовтня 2007 року №5/13/120. Площа земельної ділянки, яка залишилася в постійному користуванні Садівничого товариства зменшилася з 15,46 га до 15,2600 га, тобто на 0,20 га, внаслідок проведення її обмірів при вилученні із її складу земельної ділянки площею 8,74 га.
		Апелянт вважає помилковим покликання суду першої інстанції  на те, що площа земельної ділянки зменшилась з 15,46 га до 15,26 га внаслідок проведення її обмірів при вилученні з її складу земельної ділянки площею 8,74 га, оскільки матеріали справи не містять таких відомостей.
		Однак, вказані доводи скаржника колегія суддів до уваги не приймає оскільки: предметом спору у даній справі є визнання недійсним рішень Тернопільської міської ради та її виконавчого комітету;  предметом доказування у даній справі є обставини відповідності, невідповідності вказаних рішень вимогам  Закону  та  порушення такими права позивача на користування земельною ділянкою в м. Тернополі, наданою йому в користування самим же відповідачем; з огляду на особливості правовідносин між Тернопільською міською радою та позивачем (зокрема, залишення міською радою без розгляду звернення позивача від 2011 року про оформлення правовстановлюючого документа на користування земельною ділянкою), а також з огляду на те, що обидві сторони визнають той факт, що право позивача на користування земельною ділянкою не оформлене державним актом чи іншим документом, відповідач не може покликатися на невідповідності у площі земельної ділянки, як на підстави своїх заперечень на позовну заяву.
		Разом з тим, Відділом у м. Тернополі Міськрайонного управління у Тернопільському районі та м. Тернополі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області, у адресованій позивачу довідці №265/117-18 від 27.02.2018 зазначено, що за даними Державного земельного кадастру, в т. ч. державної статистичної звітності форми 6-зем (станом на 01.01.2016) за Тернопільським відділенням Львівської залізниці (у графі 24 - колективне садівництво) обліковується земельна ділянка площею 15,2600 га.
		Відповідно до змісту довідки Тернопільського управління Головного управління ДПС у Тернопільській області №69/6-5/19-00-54-03/23051 від 06.09.2019 за користування земельною ділянкою, яка знаходиться у м. Тернополі по вул. Київська - Тарнавського площею 15 га за період з 01.01.2012 по 30.08.2019 Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. сплатило земельний податок з юридичних осіб в загальній сумі 5689,22 грн, в т ч: 2012 рік - 62,26 грн, 2013 рік - 62,26 грн, 2014 рік - 65 грн, 2015 рік - 75 грн, 2016 рік - 1308, 66 грн, 2017 рік - 1309,33 грн, 2018 рік - 1309,38 грн, 2019 рік - 1497,33 грн.
		При цьому, суд відхиляє покликання скаржника на неналежність як доказу довідки відділу Держгеокадастру у м. Тернополі №265/117-18 від 27.02.2018, оскільки висновок про наявність у позивача права користування земельною ділянкою на вул. Київська -Тарнавського у м. Тернополі ґрунтується на обставинах, встановлених судовими рішеннями у справах №13/154-3022 та № 4/148-3251, а довідка Держгеокадастру є лише додатковим доказом, який враховується судом.
		Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:
		а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;
		б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;
		в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;
		г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;
		ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
		д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;
		е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;
		є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.
		Порядок вилучення земельних ділянок визначений статтею 149 Кодексу.
		Відповідно до частини другої статті 149 Кодексу вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.
		У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (частина десята статті 149 Кодексу).
		Відповідно до ст. 143 ЗК України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:
		а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;
		б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені вказівками (приписами) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі;
		в) конфіскації земельної ділянки;
		г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;
		ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;
		д) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
		Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.
		Матеріали даної справи свідчать, що станом на даний час право користування позивача землями площею 15,26 га у м. Тернополі по вул. Київська - Тарнавського не припинялось. У матеріалах справи відсутні відповідне рішення органу місцевого самоврядування чи судове рішення з цього приводу.
		Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
		Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про зах|іст прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
		При розгляді даної справи судом першої інстанції враховано практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) при вирішенні судами спорів, пов`язаних із визнанням недійсним (скасуванням) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого у добросовісного набувача виникло право власності на земельну ділянку, який неодноразово встановлював порушення Україною статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предметом безпосереднього регулювання якого є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.
		Відповідно до сталої практики ЄСПЛ, яка застосовується як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
		ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
		Критерій «законності» означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
		Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
		Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.
		«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
		У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, встановивши порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.
		Зважаючи на викладене вище, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що приймаючи оскаржувані рішення №7/36/133 від 24 липня 2019 року та №741від 31 липня 2019 року, як за відсутності добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою загальною площею 15,2600 га за адресою вул. Київська Генерала Тарнавського, так і відсутності згоди позивача на її вилучення, або ж рішення суду з цього приводу, а також за відсутності згоди  землекористувача на визначення взамін існуючої земельної ділянки площею 20 га на території Тернопільської міської об`єднаної територіальної громади в с. Малашівіці Зборівського району, Тернопільська міська рада та її виконавчий комітет порушили права Садівничого товариства, як належного землекористувача цієї земельної ділянки.
		З приводу покликання апелянта на те, що оскарження рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 31.07.2019 № 741 «Про впорядкування території визначеної для створення рекреаційної зони за адресою вул. Київська Тарнавського», виходячи з природи дій суб`єкта владних повноважень, який здійснює у спірних відносинах владні управлінські функції, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає наступне:
		Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
		Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ( 1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
		Відповідно до ч.1 ст. 2 ГПК України (тут і далі в редакції, чинній на час звернення з позовом) завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
		Відповідно до ч.ч.1,2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
		За змістом ст.  20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці (ч. 6 ст. 20 ГПК України).
		Відповідно до ч.1 ст. 2  КАС України (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду) завданням адміністративного судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
		За змістом ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
		Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.
		Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
		Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
		Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі зазначених суб`єктів не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
		Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
		Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели дії органів державної влади, місцевого самоврядування, їхніх посадових чи службових осіб.
		Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової або службової особи, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.
		З наведеного вбачається, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.
		Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема,  у постановах від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15, від 16.01.2019 року у справі №2а-8868/11/2670.
		Оскільки рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №741 від 31.07.2019 стосується демонтажу тимчасових споруд та елеементів огорожі території; вказаним рішенням, зокрема, зобов`язано Садівниче товариство робітників і службовців Тернопільського відділення Львівської з.д. самостійно демонтувати тимчасові споруди та елементи огорожі території за адресою вул. Київська - Тарнавського в 30-ти денний термін з дня прийняття рішення, а після закінчення цього терміну провести роботи з демонтажу доручено спеціальній робочій групі; позивач вважає спірну земельну ділянку такою, що належить йому на праві постійного користування, а розміщені на ній тимчасові споруди власністю членів товариства і захищає право на таке майно шляхом звернення до суду з позовом про визнання такого рішення недійсним, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірні правовідносини пов`язані із захистом порушеного права користування земельною ділянкою, а тому даний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
		З огляду на  все викладене вище в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 у справі №921/520/19 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає. 
		Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не можуть слугувати підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду.
		Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції  покласти на скаржника в порядку ст.ст.129, 282 ГПК України.
		Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, -
		 
		Західний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:
		1.          Рішення Господарського суду Тернопільської області від 12.12.2019 у справі №921/520/19 залишити без змін, апеляційну скаргу Тернопільської міської ради - без задоволення.
		2.          Постанова набирає законної сили з моменту  прийняття.
		3.          Порядок та строк оскарження встановлені ст.ст. 288,289 ГПК України.
		 
		                    
		 
		Головуючий суддя                                                                      Кордюк Г.Т.
		 
		          Суддя                                                                                          Кравчук Н.М.
		 
		 Суддя                                                                                          Плотніцький Б.Д.
		 
		 
		 
		Повний текст постанови виготовлено та підписано 29.04.2020

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...