Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 560/1573/19 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо; реалізації владних управлінських функцій у сфері громадянства.
Надіслано для оприлюднення: 28.04.2020. Зареєстровано: 29.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2020.
Дата набрання законної сили: 28.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/34795/19

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		28 квітня 2020 року 
		Київ
		справа №560/1573/19
		адміністративне провадження №К/9901/34795/19
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова   В.М., Єресько Л.О., Калашнікової О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року (суддя Лабань Г.В.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року (судді Кузьменко Л.В., Совгира Д.І., Франовська К.С.) у справі №   560/1573/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії, 
		УСТАНОВИВ:
		Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
		У травні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Хмельницькій області (далі - УДМС України в Хмельницькій області, відповідач), у якому просив:
		- визнати протиправною відмову відповідача від 16 квітня 2019 року щодо видачі позивачу посвідки на постійне проживання в Україні у формі книжечки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983» із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453, без присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрування образу обличчя та підпису особи та без імплантації безконтактного електронного носія;
		- зобов`язати відповідача оформити і видати посвідку на постійне проживання в Україні у формі книжечки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983» із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453, без присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрування образу обличчя та підпису особи та без імплантації безконтактного електронного носія.
		Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 01 квітня 2019 року звернувся до УДМС України в Хмельницькій області із заявою щодо оформлення посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія. Листом від 16 квітня 2019 року № П-27/6/6801-19/6801.4/3867-19 у видачі посвідки було відмовлено в зв`язку з відсутністю таких бланків та втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453, ну яку посилався позивач. Останній вважає, що відповідач у своєму листі-повідомленні був зобов`язаний вказати одну із підстав для відмови в оформленні посвідки у формі книжечки, що визначені статтею 16 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус». Однак, відповідач своїм листом лише повідомив, що посвідка видається у формі картки та починаючи з 04 грудня 2018 року інших альтернатив не передбачено. З огляду на це ОСОБА_1 вважає, що відповідач допустив бездіяльність щодо неоформлення посвідки на постійне проживання в Україні у формі книжечки.
		Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
		Хмельницький окружний адміністративний суд рішенням від 07 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року, в задоволенні позову відмовив.
		Мотиви, з яких суди попередніх інстанцій виходили при прийнятті зазначених судових рішень, ґрунтуються на тому, що особам без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України для здійснення видачі посвідки необхідно особисто подати пакет документів, які мають бути відскановані працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта. Проте, позивач особисто до територіального підрозділу ДМС для видачі посвідки на постійне місце проживання не звертався, направив поштою заяву довільної форми та додав до неї копії документів. Таким чином суди дійшли висновку, що листом від 16 квітня 2019 року № П-27/6/6801-19/6801.4/3867-19 позивачу не відмовлено в видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, оскільки позивач не звертався до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами (оригіналами документів). При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій відхилили посилання позивача на правові позиції Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі, які викладені у постанові від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17 (провадження №11-460заі18), з підстав невідповідності даної справи ознакам зразкової, оскільки у цих правовідносинах відсутня відмова відповідача у видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія.
		Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції
		На рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
		Скаржник вказує, що письмова відмова територіального органу ДМС не містила жодного шансу чи можливості на отримання посвідки у формі книжечки, як це зазначено судами, оскільки зазначалось, що відсутні такі бланки та постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453 втратила чинність. Однак, суди попередніх інстанцій, аналізуючи лист відповідача, не знайшли в ньому ознак відмови у видачі посвідки на постійне проживання в Україні у формі книжечки. 
		Крім того скаржник зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 регулює механізм оформлення та видачі посвідки типу ID-1, а не у формі книжечки, як це зазначається судами, та в листі від 16 квітня 2019 року № П-27/6/6801-19/6801.4/3867-19 йому не було рекомендовано особисто звернутися для належного оформлення заяви-анкети за процедурою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983» із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453.
		Позивач вважає, що суди попередніх інстанцій повинні були застосувати за аналогією права висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі № 806/3265/17, однак цього не зробили, що призвело до неправильного вирішення справи.
		У письмових поясненнях до касаційної скарги позивач зазначив, що повторно звертався до УДМС України в Хмельницькій області з письмовою заявою про бажання отримати посвідку на постійне проживання в Україні у формі книжечки. Вказану заяву просив розглядати як попереднє звернення про намір отримати посвідку за процедурою, передбаченою постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453, та у разі відмови просив надати її не як відповідь згідно із Законом України «Про звернення громадян», а як відмову у видачі посвідки у формі книжечки. На вказану заяву позивач отримав відповідь, в якому орган ДМС зазначив, що з 04 грудня 2018 року посвідка на постійне проживання в Україні видається з безконтактним електронним носієм, а постанови Кабінету Міністрів України № 251 та № 453 втратили чинність. ОСОБА_1 вважає, що всі відповіді відповідача порушують його конституційні права, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 321 лише затверджує процедуру видачі посвідки нового зразка, жодного визначення про можливість видачі посвідки попереднього зразка в даний час не передбачає і визначений у ній порядок це підтверджує.
		Ухвалою від 11 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М. (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Калашнікової О.В. відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
		У відзиві на касаційну скаргу представник УДМС України в Хмельницькій області просить залишити без задоволення скаргу ОСОБА_1 , а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін. Вказує, що листом від 16 квітня 2019 року № П-27/6/6801-19/6801.4/3867-19 позивачу не відмовлено в оформленні посвідки на постійне місце проживання в Україні, оскільки позивач особисто не звертався до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами (оригіналами документів). Крім того, ОСОБА_1 на даний час перебуває на території України з порушенням міграційного законодавства, адже особисто не звертався із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні або про подовження строку перебування на території України. З огляду на це відповідач вважає, що судові рішення у даній справі є законними та скасуванню не підлягають.
		Ухвалою від 27 квітня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в попередньому судовому засіданні.
		Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
		ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином Російської Федерації, після одруження на громадянці України на підставі пункту 1 частини третьої статті 4 Закону України «Про імміграцію» отримав 09 січня 2019 року дозвіл № 3170 на імміграцію в Україну, який дійсний до 09 січня 2020 року.
		01 квітня 2019 року позивач листом звернувся до УДМС України в Хмельницькій області з заявою про видачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, без присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі, без відцифрування образу обличчя та підпису особи та без імплантації безконтактного електронного носія.
		Листом УДМС України в Хмельницькій області від 16 квітня 2019 року № П-27/6/6801-19/6801.4/3867-19 позивачу було надано відповідь про відсутність законних підстав для оформлення та видачі посвідки на постійне проживання в Україні у вигляді книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія інформації.
		Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
		Положеннями частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
		Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Отже, касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.
		Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначені в статті 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
		Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
		Верховний Суд, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів і вимог касаційної скарги, виходить з наступного.
		Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 КАС України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)   своєчасно, тобто протягом розумного строку.
		Тож адміністративні суди мали з`ясувати, чи були дії відповідача здійснені в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням установленої процедури, а також, чи було його рішення прийнято на законних підставах.
		Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлює порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). 
		Відповідно до статті 1 Закону № 3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
		Посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
		Згідно із частиною першою статі 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України "Про імміграцію" іммігрувати в Україну на постійне проживання.
		Іноземці та особи без громадянства, зазначені у частинах першій та сімнадцятій статті 4 цього Закону, отримують посвідку на постійне проживання (частина перша статті 5 цього Закону).
		За правилами статті 11 Закону України від 07 червня 2001 року № 2491-III «Про імміграцію» (далі - Закон № 2491-III) після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п`яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
		Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.
		Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
		Відповідно до пункту 3 частини першої статті 5 Закону № 2491-III Кабінет Міністрів України затверджує зразок посвідки на постійне проживання, правила та порядок її оформлення і видачі.
		Механізм оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання врегульований спеціальним нормативно-правовим актом, як-то Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України  від 25 квітня 2018 року № 321 (далі - Порядок № 321), який прийнятий відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», частини вісімнадцятої статті 5 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та пункту 3 статті 5 Закону України «Про імміграцію».
		Згідно з пунктом 2 вказаної постанови Уряду, запроваджено з 01 червня 2018 року із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру оформлення і видачу посвідки на постійне проживання, зразок бланка якої затверджено цією постановою, іноземцям та особам без громадянства відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого цією постановою. Установлено, що:
		до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних органів і територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, зразок бланка якої затверджено цією постановою, посвідка на постійне проживання може оформлятися з використанням бланка посвідки на постійне проживання у формі книжечки;
		посвідка на постійне проживання, що не містить безконтактного електронного носія, оформлена та видана на підставі документів, поданих до 01 червня 2018 року, є чинною протягом строку, на який її було видано.
		Пунктами 1, 2 Порядку № 321 визначено, що посвідка на постійне проживання є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні. Посвідка виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
		Відповідно до пункту 3 Порядку № 321 посвідка оформляється іноземцям або особам без громадянства, які мають дозвіл на імміграцію в Україну або до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття такого рішення залишилися постійно проживати на її території.
		Згідно із пунктом 7 Порядку № 321, обмін посвідки здійснюється у разі: 1) зміни інформації, внесеної до посвідки; 2) виявлення помилки в інформації, внесеній до посвідки; 3) закінчення строку дії посвідки; 4) непридатності посвідки для подальшого використання; 5) досягнення іноземцем або особою без громадянства 25- або 45-річного віку (у разі, коли іноземець або особа без громадянства документовані посвідкою, що не містить безконтактного електронного носія).
		Оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обмін здійснюється територіальними органами/територіальними підрозділами ДМС через Головний обчислювальний центр Єдиного державного демографічного реєстру у взаємодії з Державним центром персоналізації документів державного підприємства «Поліграфічний комбінат «Україна» по виготовленню цінних паперів" (далі - Центр). Для внесення інформації до Реєстру формується заява-анкета, зразок якої затверджується МВС (пункти 9, 12 Порядку № 321).
		За змістом пунктів 16, 17 і 19 Порядку № 321 документи для оформлення посвідки (у тому числі замість втраченої або викраденої), її обміну подаються до державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, центру надання адміністративних послуг (далі - уповноважений суб`єкт), територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС, за місцем проживання іноземця або особи без громадянства. Документи для оформлення посвідки подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення встановленого строку перебування/проживання в Україні. У разі закінчення строку дії посвідки документи для її обміну можуть бути подані не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії. У такому випадку посвідка, що підлягає обміну, після прийому документів повертається іноземцю або особі без громадянства та здається ними під час отримання нової посвідки.
		Відповідно до пунктів 40, 41 Порядку № 321 для оформлення у зв`язку із втратою або викраденням посвідки, її обміну іноземець або особа без громадянства подають такі документи: 1) посвідку, що підлягає обміну (крім випадків втрати та викрадення); 2)   паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства; 3) переклад на українську мову сторінки паспортного документа іноземця або документа, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними, засвідчений у встановленому законодавством порядку; 4) документи, що підтверджують обставини, у зв`язку з якими посвідка підлягає обміну (крім випадків, передбачених   підпунктами 3-5   пункту 7 цього Порядку); 5) документ, що посвідчує особу законного представника, та документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, у разі подання документів законним представником; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору, або документ про звільнення від його сплати.
		Іноземець або особа без громадянства під час подання документів пред`являють працівникові територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-6 цього пункту.
		До заяви-анкети додаються оригінали документа, зазначеного у підпункті 3 цього пункту, і документа, що підтверджує сплату адміністративного збору, та копії документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору, засвідчені працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта шляхом проставлення відмітки "Згідно з оригіналом" та підпису із зазначенням його посади, прізвища, ініціалів та дати.
		Оригінали документів, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 і 5 цього пункту, та документа про звільнення від сплати адміністративного збору повертаються іноземцеві або особі без громадянства.
		У разі коли обмін посвідки здійснюється у зв`язку із закінченням строку її дії, додатково подаються документи, зазначені у підпункті 4 пункту 32, пунктах 33 і 34 цього Порядку. 
		Пунктами 22, 24 Порядку № 321 передбачено, що у разі відповідності поданих документів вимогам цього Порядку працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта з використанням електронного цифрового підпису та із застосуванням засобів Реєстру формує заяву-анкету (в тому числі здійснює отримання біометричних даних, параметрів). Реєстрація заяви-анкети здійснюється із застосуванням засобів Реєстру під час її формування. Після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу. 
		Після перевірки іноземцем або особою без громадянства правильності внесених до заяви-анкети відомостей про особу заява-анкета перевіряється та підписується (із зазначенням дати, прізвища та ініціалів) працівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта, який прийняв документи та сформував заяву-анкету. Працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб`єкта сканує із застосуванням засобів Реєстру документи до заяви-анкети, які подаються іноземцем або особою без громадянства. Прийняті уповноваженим суб`єктом заява-анкета та скановані документи (у тому числі отримані біометричні дані, параметри) із застосуванням засобів Реєстру автоматично розподіляються та надсилаються до територіального органу/територіального підрозділу ДМС, який обслуговує відповідного уповноваженого суб`єкта, що здійснив прийняття документів від іноземця або особи без громадянства (пункти 25 - 27 Порядку № 321).
		Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить, що для обміну посвідки на постійне проживання в Україні іноземець або особа без громадянства не пізніше ніж за 15 робочих днів до дати закінчення строку її дії звертається до територіальних органів/територіальних підрозділів ДМС за місцем проживання з необхідним пакетом документів. При цьому, документи подаються особисто іноземцем або особою без громадянства, оскільки після перевірки заяви-анкети іноземець або особа без громадянства власним підписом підтверджують правильність внесених до заяви-анкети відомостей про особу. Крім того, передбачено, що до заяви-анкети додаються оригінали відповідних документів, які після сканування повертаються особі, яка звернулась із заявою про видачу посвідки.
		Судами встановлено, що ОСОБА_1 листом від 01 квітня 2019 року звернувся до відповідача із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні у формі книжечки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 «Про затвердження Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 р. № 1983» із змінами згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2016 року № 453. Свою відмову від отримання посвідки на постійне проживання в Україні відповідно до Порядку № 321 мотивував релігійними переконаннями.
		У той же час, позивач особисто до територіального підрозділу ДМС для видачі посвідки на постійне місце проживання не звертався, натомість, заяву довільної форми та додані документи направив поштою.
		Крім того, в касаційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що в пункті 2 заяви від 01 квітня 2019 року він зазначив, що у разі задоволення цієї заяви та прийняття рішення про необхідність оформлення заяви про отримання посвідки на постійне місце проживання в Україні, просить повідомити про це письмово, надати такий бланк, допомогти його заповнити та прийняти. 
		Тобто, позивач сам підтвердив той факт, що не звертався до територіального підрозділу міграційної служби із заявою-анкетою про надання адміністративної послуги та необхідними документами (оригіналами документів).
		За таких обставин Суд відхиляє доводи скаржника про те, що відповідач був зобов`язаний прийняти рішення про видачу або відмову у видачі посвідки на постійне проживання в Україні.
		На підставі викладеного Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що лист УДМС України в Хмельницькій області від 16 квітня 2019 року № П-27/6/6801-19/6801.4/3867-19 не є рішенням територіального підрозділу міграційної служби про відмову у видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки у розумінні Порядку № 321. 
		Суди попередній інстанцій обґрунтовано зауважили, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Тобто, порушення прав, за захистом яких особа звертається до суду, має бути реальним.
		Однак, оскільки відповідач у встановленому законодавством порядку не приймав рішення про відмову позивачу у видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні, позовна вимога щодо зобов`язання здійснити видачу посвідки є передчасною.
		Також Верховний Суд погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про необґрунтованість посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17, оскільки в спірних правовідносинах відсутня відмова відповідача в видачі посвідки на постійне місце проживання в Україні у формі книжечки, яка не має імплантованого безконтактного носія.
		Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. 
		Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника не спростовують висновків судів та зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин. 
		Отже, підстави для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
		Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		Висновки щодо розподілу судових витрат
		З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають. 
		Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		2. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2019 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2019 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
		 
		 
		 
		 
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		...........................
		 
		В.М. Соколов
		Л.О. Єресько 
		 О.В. Калашнікова ,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...