Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 815/5811/16 : Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи з приводу забезпечення функціонування органів прокуратури, адвокатури, нотаріату та юстиції (крім категорій 107000000), зокрема у сфері.
Надіслано для оприлюднення: 29.04.2020. Зареєстровано: 29.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2020.
Дата набрання законної сили: 29.04.2020
Номер судового провадження: К/9901/23245/18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		ПОСТАНОВА
		Іменем України
		 
		29 квітня 2020 року 
		Київ
		справа №815/5811/16
		адміністративне провадження №К/9901/23245/18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
		головуючого судді Мартинюк Н.М.,
		суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
		розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №815/5811/16
		за позовом ОСОБА_1 
		до голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича
		про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування наказу №18-ос від 18 жовтня 2016 року,
		за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - Реви Дмитра Сергійовича
		на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року (прийняту у складі: головуючого судді Самойлюк Г.П.)
		і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Лук`янчук О.В., суддів Кравченка К.В., Косцової І.П.).
		УСТАНОВИВ:
		І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
		Короткий зміст позовних вимог
		У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
		- визнати протиправними дії голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича щодо видачі наказу №18-ос від 18 жовтня 2016 року про відрахування ОСОБА_1 зі штату Київського районного суду міста Одеси;
		- визнати протиправним і скасувати наказ голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна Сергія Анатолійовича №18-ос від 18 жовтня 2016 року про відрахування ОСОБА_1 зі штату Київського районного суду м. Одеси;
		- допустити негайне виконання рішення.
		Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний наказ голови Київського районного суду міста Одеси прийнято до вирішення по суті Вищим адміністративним судом України справи №800/532/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України про визнання незаконною, зокрема, постанови від 29 вересня 2016 року про звільнення з посади судді Київського районного суду міста Одеси, а тому є незаконним і його належить скасувати. Крім того, посилаючись на порушення статті 40 Кодексу законів про працю України, позивач зазначив, що його відраховано зі штату Київського районного суду міста Одеси під час знаходження у відпустці та не вирішено питання щодо передачі справ, що перебували у провадженні позивача, у зв`язку з чим дії голови Київського районного суду міста Одеси із видачі наказу №18-ос від 18 жовтня 2016 року є протиправними.
		 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
		 
		Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.
		 
		Приймаючи зазначені рішення суди попередніх інстанцій виходили з того, що суддя суду загальної юрисдикції фактично звільняється з посади Верховною Радою України, шляхом прийняття відповідної постанови, а голова місцевого суду тільки видає на підставі такої постанови відповідний наказ про відрахування зі штату суду. 
		 
		Наказом голови Київського районного суду міста Одеси Чванкіна С.А . №18-ос від 18 жовтня 2016 року на підставі акта про звільнення судді відраховано позивача зі штату Київського районного суду міста Одеси. Отже, суди дійшли висновку про те, що оскаржуваним наказом не вирішувалось питання про звільнення судді (позивача), відтак посилання позивача на порушення відповідачем вимог статті 40 Кодексу законів про працю України є безпідставними, оскільки зазначена норма регламентує підстави і процедуру розірвання трудового договору, а не відрахування працівників зі штату.
		 
		Крім того, суди попередніх інстанцій послалися на копію листа голови Державної судової адміністрації України №10-6529/16 від 14 вересня 2016 року «Про звільнення суддів з посад», який визначав, що якщо на час прийняття постанови Верховної Ради України про звільнення судді, суддя перебував у відпустці, датою відрахування його зі штату суду є останній день перебування у відпустці. Тому суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
		 
		Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)
		 
		У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 (далі - «представник позивача») просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року і зупинити провадження у справі №815/5811/16 до набрання законної сили рішенням у справі №800/532/16 за позовом ОСОБА_1 до Верховної Ради України.
		 
		Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без повного і всебічного з`ясування обставин справи. В обґрунтування касаційної скарги представник позивача посилається на те, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою незаконність звільнення позивача з посади судді Верховною Радою України. Оскільки, на думку позивача, він оскаржив до суду постанову ВР України про його звільнення, відповідач не мав права приймати оскаржуваний наказ до вирішення судом питання про правомірність звільнення позивача з посади судді. Також позивач вказав про порушення відповідачем статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв`язку з відрахуванням зі штату Київського районного суду міста Одеси в останній день його відпустки.
		 
		Крім того, на думку скаржника, відповідач протиправно не вказав в оскаржуваному наказі про необхідність передачі справ, що знаходились у провадженні позивача, оскільки йому повинен був бути наданий строк на здачу справ, які перебували у нього в провадженні, і тільки після цього позивача могли відрахувати зі штату суду.
		 
		Відповідач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначив, що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є законними і обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що відрахування позивача зі штату Київського районного суду міста Одеси зумовлено прийняттям постанови Верховної Ради України про звільнення позивача з посади судді, яка набрала чинності і не була призупинена чи скасована Вищим адміністративним судом України. Також відповідач вказав, що позивача звільнено в останній день його перебування у відпустці з урахуванням роз`яснень, викладених у листі голови Державної судової адміністрації України №10-6529/16 від 14 вересня 2016 року. Водночас відповідач наголосив, що згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до обов`язків судді не віднесено передачу і збереження справ, відтак суддя не повинен займатися їх передачею до канцелярії суду.
		 
		Крім того, відповідач звертає увагу на те, що касаційна скарга представника позивача за своїм змістом повністю ідентична його апеляційній скарзі на постанову суду першої інстанції, і не містить жодних аргументованих посилань на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права.
		 
		II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ 
		 
		Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що постановою Верховної Ради України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року «Про звільнення судді» ОСОБА_1 звільнено з посади судді Київського районного суду міста Одеси відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України у зв`язку з порушенням присяги судді.
		 
		Наказом голови Київського районного суду міста Одеси №18-ос від 18 жовтня 2016 року на підставі акта про звільнення судді відраховано ОСОБА_1 зі штату Київського районного суду міста Одеси з 2 листопада 2016 року.
		 
		Відповідно до наказу голови Київського районного суду міста Одеси №82-в від 28 липня 2016 року судді ОСОБА_1 було надано відпустку тривалістю 58 календарних днів з 5 вересня 2016 року по 2 листопада 2016 року включно.
		 
		ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (в редакції на час виникнення спірних правовідносин)
		 
		Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
		 
		Положеннями статті 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
		 
		Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 126 Конституції України підставами для звільнення судді є вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.
		 
		Спеціальним законодавством, що визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій та статус суддів».
		 
		За змістом пункту 1 частини п`ятої статті 48 вказаного Закону незалежність судді забезпечується, з-поміж іншого, особливим порядком його призначення, притягнення до відповідальності, звільнення і припинення повноважень.
		 
		Згідно з частиною четвертою статті 126 Конституції України судді обіймають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.
		 
		Відповідно до вимог статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя суду загальної юрисдикції може бути звільнений з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, визначених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.
		 
		Частинами третьою, п`ятою статті 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.
		 
		Відповідно до частини третьої статті 122 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» повноваження судді припиняються з дня прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади судді.
		 
		Припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин судді із відповідним судом, про що голова суду видає наказ (стаття 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
		 
		Частиною восьмою статті 216-1 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» передбачено, що рішення про звільнення судді приймається відкритим поіменним голосуванням і оформлюється постановою Верховної Ради. Голосування про звільнення суддів може проводитися списком, а з підстав, передбачених пунктами 4, 5, 6 частини п`ятої статті 126 Конституції України, - щодо кожного судді окремо.
		 
		Указом Президента України №503/97 від 10 червня 1997 року «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» передбачено, що акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
		 
		Згідно з частиною першою статті 7 зазначеного Указу Президента акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
		 
		ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
		 
		Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до КАС України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».
		 
		Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		 
		Оскільки касаційна скарга представника позивача у цій справі подана до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями КАС України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.
		 
		Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і надалі в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
		 
		Проаналізувавши наведені у попередньому розділі правові норми колегія суддів дійшла правового висновку про те, що датою звільнення судді є дата прийняття уповноваженим органом (Верховною Радою України) рішення про звільнення з посади судді, а не дата відрахування судді зі штату та/або дата наказу про відрахування судді зі штату.
		 
		Відповідно до статті 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на голову суду покладено обов`язок видавати на підставі акта про призначення судді на посаду, переведення судді, звільнення судді з посади, а також у зв`язку з припиненням повноважень судді відповідний наказ.
		 
		Судді, функціонуючи в державній системі влади, перебувають у певних трудових відносинах із судовою установою, де вони працюють, виконуючи свої посадові обов`язки.
		 
		Акт про призначення (обрання) суддею чи звільнення судді з посади є правовою підставою для виникнення або закінчення конкретних трудових відносин особи як судді з державою. У таких відносинах роботодавцем є держава, а на голову суду покладається обов`язок оформити ці відносини та встановити початковий або кінцевий момент їх виникнення з призначенням, пов`язаних з цим, відповідних виплат.
		 
		Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач відрахований зі штату суду на підставі постанови ВР України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року «Про звільнення судді», яка є належним актом про звільнення судді.
		 
		З урахуванням вказаного Верховний Суд дійшов висновку про те, що до повноважень голови суду належить видання на підставі акта про звільнення судді з посади відповідного наказу. Тобто, в контексті спірних правовідносин повноваження голови суду обмежуються виданням наказу про відрахування судді, звільненого ВР України з посади судді.
		 
		У спірних правовідносинах відповідач, на виконання постанови ВР України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року про звільнення позивача з посади судді Київського районного суду міста Одеси, видав оскаржуваний наказ про відрахування позивача зі штату суду, отже діяв із дотриманням приписів пункту 4 частини першої статті 24 і статті 125 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
		 
		Крім того, колегія суддів зазначає, що постанова ВР України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року «Про звільнення судді», якою позивача звільнено з посади судді у зв`язку з порушенням присяги, була чинною на час видання оскаржуваного наказу голови Київського районного суду міста Одеси і на час вирішення цієї справи у судах попередніх інстанцій.
		 
		У пункті 3.4 рішення Конституційного суду України від 11 березня 2011 року №2-рп/2011 визначено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов`язок. Таким чином, присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов`язання судді.
		 
		Верховний Суд вважає за доцільне вказати, що відповідно до пункту 50 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно при виконанні посадових обов`язків та в особистому житті; вони повинні виконувати свої обов`язки, не допускаючи проявів фаворитизму або дійсної чи видимої упередженості; судді повинні приймати свої рішення з урахуванням усіх моментів, важливих для застосування відповідних юридичних норм, та без урахування усіх питань, що не стосуються суті справи; вони повинні забезпечувати високий ступінь професійної компетентності.
		 
		Водночас Суд зауважує, що статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень голови місцевого суду не віднесено надання правової оцінки щодо протиправності або правомірності акта про звільнення судді з посади при прийнятті наказу згідно пункту 4 частини першої даної статті. Видання наказу про відрахування зі штату суду, є належною формою реалізації відповідним суб`єктом своїх владних управлінських функцій.
		 
		Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи скаржника про порушення відповідачем статті 40 Кодексу законів про працю України і винесення оскаржуваного наказу у останній день відпустки позивача з огляду на наступне.
		 
		За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. Разом з тим, з огляду на особливий статус судді, правове регулювання організації праці суддів визначається винятково Конституцією України і Законом України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема статтею 125 вказаного Закону, а не положеннями КЗпП України. Тобто, на суддю як на особу публічного права із особливим статусом не розповсюджуються загальні норми трудового законодавства.
		 
		В межах спірних правовідносин, положення норм трудового законодавства, на які посилається позивач, і правові підстави для його звільнення, визначені у постанові ВР України, є різними за своєю правовою природою та предметом правового регулювання.
		 
		Отже, враховуючи, що відрахування зі штату суду не є звільненням, а є лише неминучим наслідком такого звільнення на підставі постанови ВР України про звільнення позивача, тому заборона звільнення у період перебування працівника у відпустці, передбачена КЗпП України не має відношення до спірних правовідносин, які вже є наслідком такого звільнення.
		 
		Крім того, листом голови Державної судової адміністрації України №10-6529/16 від 14 вересня 2016 року «Про звільнення суддів з посад» визначено, що якщо на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення суддя перебував у відпустці, датою відрахування його зі штату суду є останній день перебування у відпустці.
		 
		З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що відповідач правомірно, згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» і на підставі постанови Верховної Ради України №1603-VIII від 29 вересня 2016 року «Про звільнення судді» прийняв оскаржуваний наказ, яким ОСОБА_1 відраховано зі штату Київського районного суду міста Одеси.
		 
		Доводи скаржника щодо протиправності дій відповідача у зв`язку з відсутністю в оскаржуваному наказі вказівки про те, що позивач повинен передати справи, що знаходяться у його провадженні, також відхиляються Верховним Судом, з огляду на наступне.
		 
		Законом України «Про судоустрій та статусу суддів» не передбачено обов`язків судді щодо оформлення та передачі справ у разі припинення ним повноважень.
		 
		Згідно з частиною третьою статті 15-1 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи здійснюється автоматизованою системою документообігу суду під час реєстрації відповідних документів за принципом вірогідності, який враховує кількість справ, що перебувають на розгляді у суддів, заборону брати участь у перегляді рішень для судді, який брав участь в ухваленні судового рішення, про перегляд якого ставиться питання, перебування суддів у відпустці, на лікарняному, у відрядженні та закінчення терміну повноважень.
		 
		Відповідно до частини шостої статті 15-1 КАС України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок функціонування автоматизованої системи документообігу суду, у тому числі видачі судових рішень та виконавчих листів, передачі справ до електронного архіву, зберігання текстів судових рішень та інших процесуальних документів, надання інформації фізичним та юридичним особам, підготовки статистичних даних, визначається Положенням про автоматизовану систему документообігу суду, що затверджується Радою суддів України за погодженням з Державною судовою адміністрацією України.
		 
		Згідно Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України №30 від 26 листопада 2010 року (зокрема, підпункту 2.3.50 пункту 2.3 у редакції Рішення Ради суддів України від 3 липня 2016 року №21), винятково у разі, коли суддя (судді) у передбачених законом випадках не може (не можуть) продовжувати розгляд справи, невирішені судові справи передаються для повторного автоматизованого розподілу за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки), що додається до матеріалів справи. Електронний примірник такого розпорядження (додаток №7) вноситься до автоматизованої системи не пізніше наступного робочого дня, що настає після його підписання.
		 
		Порядок оформлення і передачі справ визначається Інструкцією з діловодства в місцевих загальних судах, апеляційних судах областей, апеляційних судах міст Києва та Севастополя, Апеляційному суді АРК та Вищому спеціалізованому суді України з розгляду цивільних і кримінальних справ (затверджено наказом Державної судової адміністрації України №173 від 17 грудня 2013 року), відповідно до пунктів 3.1, 3.5, 3.7, 3.8 справи, скарги, інші передбачені процесуальним законодавством України процесуальні документи реєструються в АСДС у день надходження та опрацьовуються відповідальним працівником (відповідним структурним підрозділом). Після завершення автоматичного розподілу судових справ (матеріалів) формуються та роздруковуються реєстри судових справ і матеріалів на кожного суддю (суддю-доповідача) окремо. Справи передаються головуючому судді (судді-доповідачу) для розгляду під підпис у реєстрі в порядку, визначеному в суді. Повторний автоматичний розподіл судових справ здійснюється у порядку, встановленому Положенням про АСДС, з урахуванням особливостей автоматизованого розподілу документів, затверджених рішенням зборів суддів. Передача судових справ суддям після проведення повторного автоматичного розподілу судових справ здійснюється у порядку, встановленому цією Інструкцією.
		 
		Отже, оскаржуваним наказом не повинно вирішуватися питання про передачу позивачем справ, що знаходяться у його провадженні, оскільки положенням про автоматизовану систему документообігу суду передбачено розподіл невирішених суддею судових справ за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду (особи, яка виконує його обов`язки).
		 
		Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
		 
		Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.
		 
		У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
		 
		Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
		З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.
		Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
		ПОСТАНОВИВ:
		Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Реви Дмитра Сергійовича залишити без задоволення.
		Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 7 грудня 2016 року і ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 5 квітня 2017 року залишити без змін.
		Судові витрати не розподіляються.
		Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.
		……………………………
		…………………………….
		…………………………….
		Н.М. Мартинюк
		А.В. Жук
		Ж.М. Мельник-Томенко,
		Судді Верховного Суду

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...