Єдиний державний реєстр судових рішень

Доступ до Реєстру здійснюється в тестовому (обмеженому) режимі. Для запобігання загрозам життю і здоров'ю суддів та учасників судового процесу, а також у разі виявлення ознак кіберзагрози, доступ до Реєстру або окремих рішень у ньому може бути обмежено.

Ласкаво просимо, !

Категорія справи № 761/20452/17 : Цивільні справи (до 01.01.2019); Позовне провадження; Спори, що виникають із житлових правовідносин; Спори, що виникають із житлових правовідносин про визнання особи такою, що втратила право користуванням жилим приміщенням.
Надіслано для оприлюднення: не визначено. Зареєстровано: 30.04.2020. Забезпечено надання загального доступу: 30.04.2020.
Дата набрання законної сили: 28.04.2020
Номер судового провадження: 61-45637ск18

<!DOCTYPE HTML PUBLIC "-//W3C//DTD HTML 4.01 Transitional//DE" "http://www.w3.org/TR/html4/loose.dtd">
<html>
	<head>
		<meta http-equiv="content-type" content="text/html; charset=utf-8" />
		<meta name="generator" content="Rtf2Html Converter" />
		<title>
			Єдиний державний реєстр судових рішень
		</title>
	</head>
	<body>
		 
		 
		Постанова
		Іменем України
		28 квітня 2020 року
		м. Київ
		справа № 761/20452/17
		провадження № 61-45637 св 18
		 
		Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: 
		Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
		 
		учасники справи:
		позивач - ОСОБА_1 ,
		відповідач - ОСОБА_2 ,
		відповідач - ОСОБА_3 в особі законного представника ОСОБА_2 , 
		третя особа - служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації,
		 
		розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року у складі колегії суддів Волошиної В. М., Панченко М. М., Слюсар Т. А.,
		 
		ОПИСОВА ЧАСТИНА
		Короткий зміст позовних вимог
		У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до                ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник ОСОБА_3 , третя особа - служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації (далі - служба у справах дітей Шевченківської в                 м. Києві РДА), в якому просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
		Позов мотивовано тим, що позивач є співвласником спірного житла разом з членами його родини, частки якої належать також ОСОБА_4 (дружині), ОСОБА_5 (доньці), ОСОБА_6 (сину). Відповідач ОСОБА_2 є колишньою дружиною ОСОБА_6 і з червня 2015 року разом із малолітнім ОСОБА_3 у квартирі не проживає, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування цим житлом. 
		Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій            
		Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 липня 2018 року у складі судді Піхур О. В. позов задоволено.
		Визнано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .
		Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі  640 грн.
		Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачі не проживають в квартирі АДРЕСА_1 понад один рік, що є підставою для визнання їх такими, що втратили право користування цим житловим приміщенням. 
		Постановою Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка діяла в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_3 , задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
		Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач  ОСОБА_1 є одним із співвласників спірної квартири (1/4 частина) та звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 (колишня невістка) та малолітнього онука ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання їх такими, що втратили право користування спірною квартирою.
		ОСОБА_6 - власник ј частини спірного житла є батьком малолітнього відповідача ОСОБА_3 , а відповідач ОСОБА_2 колишня його дружина і припинення сімейних відносин з власником спірного житла не позбавляє її права разом із сином користуватися спірним житлом.При цьому, він не пред`являв позовних вимог до відповідачів про визнання їх такими, що втратили право користування спірним житлом.
		Малолітній ОСОБА_3 проживав у спірній квартирі разом із батьком та матір`ю з народження і до лютого 2017 року.
		Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідачі не проживають у спірному житлі без поважних причин, оскільки між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 шлюб розірвано, існують неприязні стосунки. ОСОБА_6 перебуває у фактичних шлюбних стосунках з іншою жінкою, яка також мешкає у спірній квартирі.
		З урахуванням малолітнього віку дитини, остання не може самостійно обирати місце проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення її права користування належним її батьку житлом.
		Короткий зміст вимог касаційної скарги
		У касаційній скарзі ОСОБА_1 , не погоджується з висновками апеляційного суду, посилається на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати прийняту у справі постанову апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. 
		Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу 
		Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково виходив з того, що малолітній ОСОБА_3 проживав у квартирі до лютого 2017 року, оскільки такі обставини не підтверджуються належними доказами і ґрунтуються на припущеннях. Судом правильно встановлено, що відповідачі не проживають у спірному приміщенні з червня 2015 року.
		Докази, на які послався суд апеляційної інстанції були прийняті з порушенням процесуальних норм (пункту 6 частини другої статті 356, частина восьма  статті 356ЦПК України).
		Висновки апеляційного суду про те, що припинення сімейних відносин з власником спірного житла не позбавляє її права разом із сином користуватися спірним житлом, не ґрунтуються на нормах статті 405 ЦК України, оскільки відповідачі не проживають у спірному житлі понад один рік без поважних причин. Свідоме небажання відповідача не проживати у спірній квартирі не є поважною причиною в розумінні частини другої статті 405 ЦК України, а отже висновки апеляційного суду про поважність причин непроживання не ґрунтуються на матеріалах справи. 
		В даному випадку спірна квартира не є місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 , незважаючи на наявність реєстрації у ній, а отже суд апеляційної інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин частину четверту статті 29, частину другу статті 405 ЦК України. 
		Заявник посилається на те, що він, як співвласник квартири не позбавлений права звернутись до суду з даним позовом незалежно від інших співвласників квартири, зокрема  його сина ОСОБА_3 , колишньою дружиною якого є ОСОБА_2 , та який є батьком малолітнього ОСОБА_3 .  
		Узагальнений виклад позиції інших учасників справи         
		У відзиві на касаційну скаргу, ОСОБА_2 , заперечує проти доводів позивача та просить залишити прийняту у справі постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
		Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до суду не подано. 
		МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
		Позиція Верховного Суду
		Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду вирішення справи.
		Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
		Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
		Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на момент подачі касаційної скарги, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
		Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
		Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
		Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
		Відповідно до статті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
		Статтею 9 ЖК УРСРвстановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
		Частиною першою статті 383 ЦК Українита статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які  мають у приватній власності  будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
		За порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64 ЖК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 150, 156 ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Відповідно до статті 405 ЦК Україничлени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
		Відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом.
		Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність члена сім`ї без поважних причин понад один рік, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.
		Вичерпного переліку поважності причин не проживання у житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує у кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи. 
		Відповідно до частин третьої та четвертої статті 29 ЦК Українимісцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.
		Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає (частина друга статті 3 СК України).
		Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
		Предметом доказування у даній справі, з урахуванням змісту позовних вимог до ОСОБА_2 та малолітнього ОСОБА_3 та правових підстав, за яких ці вимоги пред`явлено позивачем, є відсутність або непроживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без поважних причин понад один рік в квартирі, співвласником (1/4 частки), якої є позивач (дід малолітньої дитини).    
		Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач у даній справі не довів.
		Оцінивши надані сторонами докази, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що малолітній ОСОБА_3 не може самостійно обирати місце проживання, тому факт його непроживання у спірній квартирі обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення його права користування житлом, співвласником якого є його батько ОСОБА_3 і який не звертався з відповідним позовом до суду. При цьому, малолітній ОСОБА_3 був зареєстрований у спірній квартирі, за місцем реєстраційного обліку, як його батька, так і матері. 
		Причиною відсутності ОСОБА_2 за вказаною адресою є розірвання шлюбу з сином позивача - ОСОБА_1 , який також є співвласником ј частини спірної квартири, неприязні стосунки з останнім, який перебуває у фактичних шлюбних стосунках з іншою жінкою, яка мешкає у спірній квартирі.
		Розірвання шлюбу між ОСОБА_1 (сином позивача) та ОСОБА_2 не є безумовною підставою для визнання останньої такою, що втратила право користування спірним житлом, оскільки позивачем не доведено факт непроживання відповідача у спірній квартирі понад встановлені строки без поважних причин. При цьому позивач не є одноособовим власником спірної квартири, а інший співвласник - ОСОБА_1 , колишнім членом сім`ї якого є ОСОБА_2 , вимог до неї щодо визнання її такою, що втратила право користування житлом не заявляв, а отже остання з дитиною не позбавлені права користуватись житлом, згідно належної йому частки у квартирі і таке право у цій справі не оспорюється. 
		Суд апеляційної інстанції на підставі належної оцінки зібраних у справі доказів дійшов обґрунтованих висновків про недоведеність позовних вимог, а отже, відсутні передбачені частиною другою статті 405 ЦК Українипідстави для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщенням.
		При цьому слід зазначити, що втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло, правомірність застосування якого за обставинами цієї справи позивачем не доведено.
		Підстави для визнання відповідача разом із сином, які за згодою власника квартири зареєстровані у спірній квартирі та користувались нею, такими, що втратили право користування цим житлом, а також необхідність і пропорційність такого заходу позивачем не доведені.
		Доводи касаційної скарги за своїм змістом зводяться до незгоди з наданою апеляційним судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на необхідність переоцінки цих доказів і обставин в тому контексті, що, на думку заявника свідчить про наявність підстав для визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірною квартирою. 
		У справі, яка переглядається, апеляційним судом надано належну оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, в силу приписів статті 400                      ЦПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій.
		Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції. 
		ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
		Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
		Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують. 
		Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
		ПОСТАНОВИВ :
		Касаційну скаргу  ОСОБА_1 залишити без задоволення.
		Постанову Апеляційного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року залишити без змін.
		Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
		Судді:                                                                                                 В. С. Висоцька
		 
		  І. В. Литвиненко
		 
		  І. М. Фаловська

</body>
</html>

Логін:
Для помилки:

Пароль:
Для помилки:

Ваше ім'я:
Для помилки:

Ваш e-mail:
Для помилки:

Повідомлення:
Для помилки:

Введіть в поле результат арифметичного виразу:
Для помилки:

Зачекайте, будь ласка...